2023/12/31 – Снігомобілі

Ще одна активність яку я завжди хотів спробувати, але не так сильно щоб воно мені постійно муляло. І ось Новий Рік видався хорошою нагодою – легше втовпитися, плюс є чим зайняти себе в цей день.

Найближча до нас можливість покататися на цим машинка в двох годинах від нашого містечка у місті Лівенворс в горах (Трейл Forth of July) і по дорозі ми проїздимо лижні траси (Гірські лижі: перші спроби, Кінець року, а ми на лижах).

Ми вибрали двогодинний тур і це було правильне рішення – ми і накаталися достатньо, і при цьому втомилися не настільки сильно щоб зненавидіти цей вид діяльності вже за першої спроби.

Самі снігомобілі на яких ми каталися призначені для прокладених доріг (існують ще версії для бездоріжжя) і що мене найбільше вразило – рулювати практично не потрібно взагалі. Машина сама тримається прокладеної доріжки і насправді щоб спрямувати її кудись в іншому напрямку треба докласти чимало зусиль. Скоріше просто “підрулюєш”, але не добре накатаних доріжках за руль можна просто триматися.

Також я не очікував, що снігомобілі створюють хвилі по дорогі які збиваються в тверді бугри на яких потім стрибаєш як на пральній дошці. Насправді простіше їхати швидше ніж повільно і в цілому можна навіть порівняти в дечому як вони їздити верхи – треба одночасно бути і розслабленим, але і тримати певну позу.

Управління снігомобілем дуже просте – на одній ручці є важіль газу який майже практично натиснутий. Інша ручка має гальма (гальма блокують гусеницю), але ними жодного разу я не скористався. Власне як лише скидаєш газ то машина сповільнюється майже миттєво.

Для крутих поворотів можна допомагати машині перевалюючись на один край, але це теж не обов’язково і можна просто повільно повертати.

Мабуть найменш комфортна ситуація для новачків – це спуск з крутих гірок. Особливо в нашому випадку де з одного боку догори завжди круті уривища, а сам напрямок машини як я вже написав вище ти майже не контролюєш. Перші рази страшнувато і починаєш скидати газ, але не міняється нічого крім того, що тепер той же спуск долаєш повільніше. Тож згодом я став навпаки додавати газу.

За пів-години як ми почали їздити стало геть темно, але ліхтарі якими обладнані машини дозволяли бачити нормально.

В цілому сподобалося і таку активність я можу порадити. Але так щоб самому кудись знову їхати 2 години – то може і ні.

2022/06/26 – IronMan 70.3 Couer d’Alene

Готовий здавати велосипед у транзитну зону

Розпочався новий сезон і на нього у мене заплановано кілька стартів IronMan де курортне (і надзвичайно дороге) місто Couer d’Alene було першим з них.

До самого міста від нас машиною їхати 5 годин, тож ми вирішили не витрачати час і нерви на перельоти і саме машиною і поїхати. Більшу частину дороги проїхали доволі швидко, лише по дорозі назад пару разів застрягали в пробках на 20-30 хвилин.

Вода настільки холодна що без теплої шапочки одразу заболіла голова

Скажу чесно – я не розумію чому це місто вважається курортним і що там взагалі можна робити крім як дивитися на озеро. По-перше, у ньому нічого крім озера того нема вартого уваги. По-друге, озеро навіть влітку настільки холодне, що плавати в ньому без спеціального костюму неможливо. І, по-третє, місто надзвичайно дороге. Якийсь готель меньше 3 зірок який будь-де коштуватиме не більше $70, а то і менше $50 за ніч тут обійдеться від $200 за ніч. А хороший готель так і всі $400+.

Зупинилися ми в такому “дешевому” готелі звідки до старту було хвилин 15 машиною. І це вже ми жили на самому краю міста, практично в індустріальній зоні.

Прямуємо до старту

Організація спочатку була так собі, але потім виправилися. Одразу ж після відкриття утворилася величезна черга атлетів які забирали стартові пакети. І навіть те що я отримав статус AWA (тобто увійшов в 2% найкращих за рейтингом IronMan) і мав би заходити на чек-ін без черги тут не працювало – вони просто про таке не чули.

І власне крім чек-іну, магазину та пари точок з ремонту/налаштування байків не було чого робити – ніяких інших брендів чи сервісів.

Вело-етап був переважно пласким і на переважно хорошій дорозі

Один додатковий невеликий мінус – усі парковки навколо платні. І хоча було не дорого, проте платити треба було встановивши програму на телефон, прив’язати до неї методи оплати. Коротше морока. До того ж кількість місць в розумній дистанції до старту була доволі обмежена і доводилося “полювати” на них.

Плюс – одна транзитна зона. Тобто в ній і велосипед, і бігове, і з неї ж виходимо з велосипедом. З одного боку простіше, а з іншого ціла купа речей біля велосипеду, більше ризик що щось буцнуть, замажуть, переплутають. Ну та обійшлося.

Види на дорозі особливо не мінялися – або доволі пустельна місцевість, або озеро

Пішов у озеро пробувати плавати… І мене шокувало наскільки холодна в ньому була вода. Холодна така що не лише одразу відібрало долоні та ступні, але і почала одразу боліти голова. Тому вже через 3 хвилини я зрозумів – плавати досить.

Звісно було оголошено, що гідрокостюми на старті обов’язкові. Я ще додатково одяг теплу шапочку і затички у вуха – це дуже допомогло. Хотів ще одягти спеціальні шкарпетки для плавання, але в останній момент вирішив цього не робити і це проблемою не стало.

Вело-етап – туди і назад

Старт був не за віковими групами, натомість люди самостійно вибирати коли стартувати і були організатори з табличками приблизного часу плавання. Я став у групі “32 хвилини і швидше”. Запускали по 4 людей кожні 5 секунд.

І ось на самому плавання несподівано почалася колотнеча. І не скінчилася вона аж до фінішу. Усі 2 км зіткнення зліва і з права, налітаю на повільніших, налітаю на тих хто різко поплив напереріз, б’ю то ногах попереду, налітають на мене, б’ють по ногах мене… І так усю дистанцію. Як правило таке навіть на більших стартах припиняється через 300-400 метрів, але не тут. Усю дорогу в одну сторону і назад був такий хаос і штурхання. Чесно кажучи трошки аж задовбало.

Плавання я зробив за 34:00, що повільніше ніж заплановано, але не катастрофа.

Спочатку біглося непогано

В транзитці зайняло якийсь час почистити ноги від піску, і наче робив все доволі швидко, але зайняло усе аж 3:23.

Скочив на вел і почав призвичаюватися. Вже за кілька хвилин ми були за межами міста і по гарної якості дорозі можна була нормально вкладатися. Треба сказати, що траса вело дійсно непогана і навіть можна на ній пробувати щось показати. На всю трасу можна виділити три гірки з яких дві не надто круті, але дуже довгі. І якщо розумно на них крутити то проблемою вони не мали б бути.

Траса бігу мала як пласкі ділянки так і гірки

Вело пройшло доволі не цікаво. Було надзвичайно яскраве сонце, але температура не надто висока, не перегрівався. Проте вже на половині дистанції почав відчувати біль у ногах і намагався не нашкодити собі так щоб не подолати біговий етап.

Що дивно навіть після 50 км я обганяв доволі повільних велосипедистів (і мене звісно обганяли дуже швидкі) – невже вони настільки відірвалися від мене на плавання? Скоріш за все не розрахували сили і скинули темп на вело.

По дорозі назад один з довгих спусків (він же затяжна гірка по дорозі туди) мав заборону на використання аеробарів (лежака) та не можна було обганяти. Це десь кілометрів 4-5. Доволі незвично і призвело до легкого скопичення велосипедистів де попереду їхав хтось хто постійно гальмував.

На бігові дуже рятувала крига на пунктах харчування

Додатково хочу згадати про новий костюм Zoot (огляд – Zoot LTD TRI Aero FZ Racesuit – Racing As One) – він трохи натирав в паху на вело і трошки щільніший (а отже і жаркіший) за Castelli Free Sanremo 2, а отже на наступний старт я вирішив виходити не в ньому.

Приїхав до транзитки, зіскакую з вела, забув що у мене за сідлом висока пляшка – чіпляю її ногою і падаю. Але тут же піднімаюся і біжу далі, наче нічого не пошкодив. Потім перевірив – трошки обдер коліно і долоню, але навіть не до крові.

У підсумку вело за 2:40:24, треба їхати швидше, але ноги казали – ні, це десь близько до межі.

У транзитці знову кудись витратився час – 2:48, але тут хоча б шкарпетки одягав, це зрозуміло.

Бачу фініш попереду!

Біговий етап був дуже нерівний – частково по парку, потім нескінчені повороти у приватному секторі, потім довга нудна ділянка туди і назад обабіч траси. Два кола. Проте майже на всій дистанції були глядачі які підбадьорювали.

Пункти живлення з водою, Gatorade, гелями Maurten, Red Bull та іноді кригою були через кожні 2-3 км і це дуже допомагало. На кожному пункті я обливався водою і робив ковток Gatorade, а на трьох останніх вже брав Coca Cola заради кофеїну.

Проте крига була не на кожному пункті, а от вона допомагала найбільше – коли її висипаєш за пазуху то охолоджу і тане вона ще 2-3 км.

Фініш!

Там де було багато поворотів були і противні короткі гірки – хоча і не довгі, проте доволі круті.

І власне десь на другому колі я почав відчувати, що м’язи ніг напрацювалися. До того вдавалося тримати запланований темп, але після певної точки він почав падати і ставало все важче і важче його тримати на рівні. І це була саме проблема з ногами, а не загальне виснаження.

Після бігу ще деякий час хапали судоми в стегнах, боліли стопи та литки. І саме противне – все це тривало майже тиждень. Рятувався соком квашених огірків.

Як би там не було, а мати можливість приймати участь в подібному – це привілей і цим треба дорожити

Дивлячись назад я може міг трошечки швидше зробити плавання, міг зробити швидше вело, але тоді не зрозуміло чи пробіг би взагалі. А от пробігти швидше б не зміг.

В результаті біг за 1:40:28, якщо не найкращий мій біговий результат для цієї дистанції.

Підсумки:

Subaru Forester 2021 Touring

See the source image

Вже кілька місяців у нас (вірніше у мене, бо у Олени є своя Volkswagen Golf GTI 2017) ця нова машина (раніше була Subaru Forester 2016) і я вже можу сказати кілька речей про неї.

Touring це тип комплектації моделі, в лінійці самий вищий, тобто в ній є все що теоретично можливе на Форестері.

Головна причина оновлення була… чесно кажучи особливої причини не було, але я думаю коли є можливість оновлювати модель яка подобається кожні 4-5 рокі то так і треба робити – усі дрібні та великі покращення, а машина вже знайома.

Я дуже задоволений оновленням, а далі перелічу те що подобається і трохи того, що не подобається. Але варто вкотре нагадати – я не знавець машин і дуже мало в них розумію. А тому мої оцінки дуже суб’єктивні і не мають відношення до того як ті хто розбирається в машинах їх оцінюють та порівнюють.

Отже з того чим дуже задоволений (у довільному порядку):

  • Колі як на картинці. Субару називають його “Весняна зелень лісу”, а я – “брудно-жаб’ячий”. Мені колір дуже подобається – він і не надто типовий і практичний.
  • Підігрів руля – ось цього дуже не вистачало у попередній машині. Комфорту додає неймовірно.
  • Більші та значно яскравіші протитуманні фари – у моделі 2016-го вони були дуже слабенькі, а тут прямо як друга пара фар.
  • Колеса більші на 1 дюйм – наче дрібниця, а сидиш вище і дорога відчувається більш рівною.
  • Двигун тихший, і це не моя суб’єктивна думка, а одна з тих змін яку самі Субару рекламують.
  • На даху вже одразу встановлені рейки та перекладини на них. Дрібниця, а зручно.
  • Кнопка старт/стоп – ключ тепер безконтактний і його достатньо просто мати в кишені.
  • На ручці дверей водія та пасажира є зона торкнувшись якої можна закрити чи відкрити машину якщо мати при собі ключ.
  • В багажнику є кнопка яка не лише закриває багажник, але і лочить машину. Зручно набрати в руки покупки, натиснути кнопку і знати, що воно усе само закриє та замкне.
  • Режим автоматичного перемикання дальнього/ближнього світла – коли машина визначає, що поблизу нікого нема то сама вмикає дальнє. А як тільки з’являються фари на зустріч, чи скажімо світлофор – перемикає на ближнє.
  • Шкіряний салон – це просто виглядає дуже добре і зелений колір машини приємно комбінується з вишнево-коричневою шкірою сидінь.
  • Система навігації тепер від TomTom – краще ніж було, але у порівнянні з тим, що є на смартфонах – дуже так собі.
  • Є Android Auto, але тут не так усе однозначно – читайте Android Auto – біль і страждання.
  • Аудіо система та що і була – від Harman Cardon, мені дуже подобається звук, тут ще й баланс частот краще налаштували.
  • Машина може розпізнавати двох різних водіїв і відповідно ставити крісло та бокові дзеркала у положення налаштовані для водія.
  • Є система яка стежить за очима і починає панікувати (пікає противно) коли не дивишся на дорогу кілька секунд.
  • Ага, і ледь не головне – коли зупиняєшся то машина сама глушить двигун, а коли відпускаєш педаль тормозу то знову заводиться. Спочатку це було не звично, але при цьому на екрані показує скільки зараз і за весь час було зекономлено бензину. І на мій подив на світлофорах за кілька місяців я вже простояв майже 5 годи і заощадив пару літрів бензину. Тепер вже звик і не подобається коли інша машина не глохне коли на гальмах – я ж нікуди не їду, чому двигун працює?
A vehicle

Але не все на жаль ідеально, треба згадати і про не дуже хороше:

  • Перше – це вже згаданий Android Auto. Він наче і є, але користуватися ним іноді буває неможливо.
  • Мультимедійні функції було переписано, але через те, що розробку віддали в Індію і фактично написали все заново є купа дрібних проблем. Кілька прикладів:
    • Режиму тиші не існує взагалі. Тобто заводиш машину і починає волати радіо чи музика зі смартфона (та що було увімкнена раніше). Її звісно можна вимкнути, але заводиш наступного разу – знову те саме. Рішення – вибрати XMM радіо, канал 0… коротше типове “це не баг, а фіча”.
    • Є можливість дзвонити та приймати дзвінки, є навіть телефона книга та фаворити в контактах, але нема можливості щось додати в ті контакти та фаворити. От так от тупо просто не дописали фічу. Рятує лише те, що усі дзвінки як правило зараз роблять прямо з телефона.
  • Мені не дуже подобається як переробили отвори вентиляції для першого ряду (внутрішні) – в них тепер нема як регулювати напрямок чи силу. Тобто взагалі нічого регулювати не можна. Хоча там навіть є якась ручка на них, але вона не впливає на тік повітря взагалі ніяк.

Перші місяці в Facebook

Пройшло вже майже пів-року з того моменту як я почав працювати в Facebook і захотілося мені розказати деякі цікаві речі стосовно роботи тут. Вся ця інформація насправді доступна і багатьом відома, але комусь може буде і цікаво.

Потрапити у ФБ я пробував вже до того пару разів, але з різних причин не виходило. Цього разу коли вирішив полишити Tableau то ФБ знову став для мене одною з найголовніших контор в які я хотів потрапити. І цього разу мені вдалося.

Для мого рівня (в ФБ це називаєтья E5, а так це Senior) інтерв’ю складається з алгоритмічних задачок (тут все відносно просто), задач на дизайн (спроектувати якусь систему) – тут вже складніше і без досвіду важко, а також інтерв’ю на поведінку – питають про різні ситуації з професійного минолого, як вчинив в них, які висновки робив, як вчинив би зараз. І ось з “поведінкою” все складно – не зрозуміло як пройшло інтерв’ю бо інша сторона дивиться на наявність чи відсутність певних речей і вирішує чи підійде така людина під ті уявлення які вони мають.

Як би то не було – ось я в ФБ, їх офер виявився найбільш цікавим :) І починається все з буткампа (такої собі загальної підготовки). Тут треба сказати, що людей наймають за різними програмами і деякі одразу ідуть в конкретну команду на конкретне місце. Але у більшості випадків людей наймають просто в ФБ і далі відбувається підбір команди під себе. А буткамп проходять всі. Перші три тижні присвячені навчнню як працювати з кодом і де він знаходиться, як робити білди, як взагалі усіма внутрішніми інструментами користуватися. Також навчають деяким процесам і специфічним особливостям ФБ. Навіть є курси з C++, PHP, iOS, Android та іншого що може зацікавити. У підсумку – перші три тижні це перегляд відео та читання навчальних матеріалів.

Далі починається процес вибору команди. Працює це так. Кожен новачок вказує в своєму профілі, що його цікавить – мови, технології і таке інше. А команди з відкритими позиціями надсилають запрошення. Тобто умовно я вказую, що хочу C++, працювати над сервером, а не мобайлом, хочу писати бібліотеки і таке інше.

І ось надходять перші запрошення від команд. І їх дуже багато. Читаєш описи, зв’язуєшся з менеджерами, уточнюєш деталі. Потім обираєш команду з якою будеш “сидіти” тиждень чи більше. Тобі дають якісь цілком реальні задачі, відвідуєш мітинги і взагалі намагаєшся з’ясувати чи це те, що ти хочеш робити. Важливо тут те, що команда вже не може тобі відмовити – якщо дали запрошення і ти його прийняв то далі лише ти сам або погоджуєшся, або відмовляєшся і пробуєш іншу команду.

Радять попрацювати не менше ніж з 5 командами (тобто це мінімум ще місяць), але багато хто пробує і більше. Бували випадки коли люди більше 10 тижнів шукали собі команду. І хоча зобов’язань у тебе в цей час ніяких нема процес таки виснажливий – спробувати за короткий період щось зрозуміти про команду, їх процеси і код починає виснажувати і хочеться скоріш прийняти рішення.

Отже вибрав команду. Якщо місце все ще є (команда може пробувати на одну позицію багатьох кандидатів і перший хто погодиться і займе це місце) говориш, що нарешті вибрав і опиняєшся в команді.

Далі знову процес навчання деталям того, що робить і за що відповідальна команда (2-3 тижні як правило) і починаєш працювати з простих задач.

Через рік кожен може змінити команду без будь-яких узгоджень чи попереджень – бачиш відкриту позицію і кажеш, що займаєш її. Ну приблизно так. Нюанси є, але суть саме така.

І такий процес призводить до того, що практично на кожному місці знаходиться та людина яка саме тим і хоче займатися найбільше і саме тим і цікавиться. І усі працюють як не в себе, горнуть просто усіма чотирма кінцівками. Таких обсягів і швидкості роботи я ще не бачив ніде. Мінус – переробляти тут це нормально і звично і робить це практично кожен. Але про це може колись згодом.

Друга доза вакцини Moderna

…пройшла дуже болісно.

Про першу дозу та деякі негативні моменти після того я писав ось тут – Перше щеплення від COVID-19. І ось через 3 тижні прийшов час робити друге щеплення.

Все так само просто – слот було вже зарані відомо, приїхали в Сіетл, запаркувалися на гіганській парковці стадіону на якому і роблять щеплення, пройшли без черги через контроль (перевіряють замовлення, сканери металу і таке інше). Далі за кілька хвилин вже садять до асистента який заносить дані в базу. Потім підходить лікар, робить укол і на цьому все.

Ще почекали рекомендовані 15 хвилин у спеціальній зоні щоб як будуть якісь негативні негайні наслідки то на них могли б відреагувати. Ніяких поганих ефектів не було.

А ось вночі того ж дня усе і почалося… Спочатку я відчув як заболіло місце уколу. Наче добряче хтось так вдарив з розмаху. Потім стало гірше – температура як при легкій застуді.

Вранці червоні очі, головний біль, невисока температура. Крутить суглоби, болять м’язи. Болить навіть шкіра коли сідаєш чи лягаєш. Важко навіть ходити, відчуття, що повністю знесилений. Їсти не хочеться, трошки нудить. Якщо сама хвороба проходить важче то мені навіть складно уявити як погано насправді було людям зі складною формою.

Рекомендації багато пити, що я і робив – теплий чай, розведені вітаміни, просто воду. Ще одна рекомендація – не одягатися та не кутатися. І хоча постійно морозило я її дотримувався і мабуть через те наступного дня вже все пройшло.

Полегшення я відчув вночі, а вранці встав взагалі без наслідків. Навіть ризикнув провести важке тренування – настільки добре себе почував. І хоча втомився швидше ніж мав би не було враження, що відходю після хвороби.

На цьому у мене власне і все.

Перше щеплення від COVID-19

Так, я знаю, що так казати не правильно – COVID-19 є епідемією, а щеплення від вірусу SARS-COV-2. Але в пам’яті схоже усе те, що зараз відбувається лишиться саме як COVID-19.

Отже пару тижнів тому зробили ми перше з двох щеплень. Після того як в нашому штаті щеплення отримали літні люди, працівники медицина та інші люди у зоні високого ризику, а також після того як самих прививок стало достатньо виникла можливість записатися і у нас.

Власне ми ще не на черзі для своєї дози, але в багатьох місцях на момент написання є надлишок вакцин з різних причин – хтось відмовляється, десь замовили більше ніж треба, або вакцинація проводиться повільніше.

В нашому випадку місто Сієтл оголосило, що у них в наявності є 14 тисяч вакцин на які може записатися будь-хто. Ну ми власне на сайті і записалися – перший слот (дата та час) та другий (через місяць). Вибирати яку саме вакцину можливості нема – нам дісталася Moderna. І звісно все це безкоштовно.

Сама вакцинація проходить на стадіоні: волонтери керують парковкою (бо це сотні людей), розподіляють людей по чергах. Потім сідаєш за стіл до медсестри яка записує деякі дані і видає картку вакцинації. Підходить лікар і робить укол. Потім чекаєш 15 хвилин щоб переконатися, що нема побічних ефектів і йдеш собі. Ніяких довідок чи виписок не потрібно, усім вірять. Бо як набрешеш то лише собі нашкодиш.

Укол не те щоб надто болючий, але чутливий. Через пару годин розболілося плече так наче в нього добряче хтось кулаком засадив. Спалося проте нормально.

Наступного ранку я вийшов на пробіжку яка пройшла непогано (доволі повільний біг на протязі години), але вже після того за якусь годину напала сильна слабкість і я пішов спати.

Через 2 години сну ледь прокинувся і ще пару годин приходив до тями – в’ялість і слабкість. Але потім якось стало легше і на цьому власне негативні ефекти і закінчилися.

Навколо місця уколу іноді і досі виникає велика червона пляма, але що її спричиняє я так і не зрозумів бо зникає вона так само раптово через якийсь час.

У деяких людей саме друге щеплення викликає сильну реакцію – слабкість, температура, нудота. Тобто як наче легка простуда. Відпишуся стосовно ефекту згодом.

Статті про мою професійну кар’єру на ДОУ

ДОУ, або вірніше dou.ua – сайт на якому спілкуються українські програмісти. Сайт переважно має популярними не технічні дискусії – життя в Україні та за кордоном, нескінченні баталії про те де і чому краще, як і які товари та послуги треба споживати та інші в прямому сенсі срачі. Але звісно і технічних статей вистачає. Проте коли теми як “Нища Європа” про те як важко жити в ЄС миттєво збирають тисячі коментарів, якісь технічні теми добре якщо набирають сотні.

Якийсь час тому зі мною зв’язалася представниця сайту і запропонувала викласти історію про те як потрапив у програмування та який у мене професійний досвід був. Проходило це в форматі коли я у вільній формі розповідав свою історію, а журналістка лише спрямовувала мене питаннями. Уся розмова в дві сесії зайняла приблизно 2.5 години.

Потім через пару тижнів мені дали почитати чорнетку. В ній я зробив деякі уточнення, але по суті міняти не було чого. Ну і ще через пару тижнів опублікували першу, а за тиждень і другу частину. Власне статті:

2021-02 – Гватемала, Антигуа

Попередні записи:

Готель побудований прямо на руїнах величезного храму. Статуї та картини в коридорах XVIII сторіччя та більш пізні.

Місто Антигуа колись було столицею Гватемали і усієї Центральної Америки (Гватемала свого часу була найбільшою за територією державою в регіоні). Але з нею сталося те що і з іншими столицями – неодноразове руйнування землетрусами. Проте найгірше сталося коли з гір на місце зсунулася купа землі і фактично зрівняла місто з землею.

З часом місто відбудували і воно перетворилося на туристичну принаду – у місті найстаріші діючі в країні церкви та монастирі. Також проживати в ньому дорого для гватемальців, бруківка та майже відсутність машин, мала кількість людей, дорогі магазини та кафешки роблять це місто ідеальним міцем відпочинку від галасу.

Оригінальні твори як ось ця картина на дереві висять просто в коридорах готелю.

Деякі будівлі міста розібрали і перевезли в нову столицю де і відбудували наново. Антигуа ж довго лишалася малонаселеною і лише відносно нещодавно стала розвиватися як туристичне місце.

Навколо міста яке знаходиться між великими горами в основному фермери вирощують кукурудзу та каву. Також тут видобувають жад і виготовляють з нього фігурки, кільця, амулети, тощо. За часів майа жад використовувався як прикраса лише правителями.

Деякі коридори готелю є колишніми кімнатами монастирів чи церков навколо.

Кількість церков та монастирів просто вражає. Не всі з них функціонують. А один найбільший, що був розміром з квартал відновлено лише на 1/8 – усе інше масивні руїни в яких знаходяться музеї, магазинчики та майстерні.

Що стосується будівель – власники мають утримувати зовнішні поверхні в їх близькому до оригіналу вигляді. Тобто ніяких змін кольору, стилю, пластикових дверей та вікон, ніяких антен та кондиціонерів. Всередині ж усі вільні перебудовувати усе як хочуть. І це виглядає добре.

Суміш фрагментів старовини та сучасного зустрічається постійно.

Що стосується вартості проживання у місті то ціни за найдорожчий і найбільший готель ті самі, що і за найкращий готель в столиці – в районі $100 за ніч. Їжа в ресторанах коштує трошки дешевше ніж в США.

Натомість ви отримуєте автентичну старину, тишу та відсутність машин, малолюдність, розслабленість та пасторальність в цілому. Не дивно, що десь половина усіх кого ми бачили були туристами. Але навіть і туристів тут не багато і ніде не було нічого і приблизно схожого на натовп.

В руїнах церков іноді проводять служіння та церемонії.

На мою думку краще провести більше часу в Антигуа ніж в Гватемала Сіті – тут є що подивитися і це дійсно буде відпочинок. В той час як в столиці гамірно, галасливо, та доволі бідно і брудно.

Антигуа до речі знаходиться в одній годині машиною від столиці, а відповідно і від аеропорту (у них міжнародний аеропорт прямо в межах міста).

А навколо міста є кілька відомих трас для гірського велосипеду та кілька кавових ферм щоб їх відвідати. Що ми і зробили б якби лишилися тут на ніч хоча б.

Папуги в руїнах-готелі.

На цьому власне я і завершу, бо були ми у місті усього кілька годин і чогось суттєвого більше додати не можу.

Зверніть увагу на вулкан на задньому плані – потік бруду з такого колись зруйнував місто.

Частково зруйнована діюча церква з мощами якось місцевого святого всередині.

Це не рукомийники – сюди приходили прати. Так, прямо на центральній площі.

Тут збираються люди які сподіваються на чудове одужання, а також свяченики цієї церкви надають безкоштовні медичні послуги.

Руїни найбільшого храму настільки велики, що ними гуляєш як містечком.

Один з відновлених фрагментів великого храму.

2021-02 – Гватемала, озеро Атітлан

Попередні пости:

Добратися до нашого готелю можна лише водою.

Отже після огляду Ішемче де ми провели приблизно годину ми попрямували до нашого готелю на озері Атітлан.

Озеро майже 5 км діаметром (так, воно приблизно кругле), з прісною прохолодною водою, оточено горами висотою 3-3.5 км та само знаходиться на висоті 1.5 км.

Крім кількох крихітних винятків берег озера надзвичайно крутий по всьому періметру – кам’яні тераси круто обриваються вниз і одразу глибина пару метрів. Тобто пляжів практично нема. І все житло тулиться боком на скелях, а причали побудовано на стовпах.

Причому готи настільки круті, що одразу деруться вгору – наче пройшов усього 100 метрів, і піднявся теж майже на 100.

Причал готелю в якому ми жили – доступ лише з води.

З більшості таких готелів та приватного житла можна дістатися лише з води. І хоча є якісь доріжки для хайків перейти на іншу сторону гір ними не вийде.

Усі готелі і дома доволі маленькі. І хоча мають кілька поверхів це не надто збільшує їх площу – кожен поверх доволі невеликий. Так наший готель мав 4 поверхи, але при цьому лише 6 кімнат.

Кімната відпочинку на 4-му (найвищому) поверху готеля займає весь поверх і 75% її площі помістилося в кадр.

Вода у озері дуже чиста і не має ніякого запаху. Але при цьому в ній практично нічого не живе. Поодинокі рибалки у дерев’яних каноє показували нам жменю крихітних рибок яких вони ловлять. Також те, що живого тут небагато підтверджує відсутність чайок та зовсім невелика кількість качок.

Хоча коли ми підплили до протилежного берегу то бачили кілька буйків які тягнули спіймані у ловушки риби. Проте не схоже, що тут можливий якийсь промисловий вилов. І навіть у місцевих ресторанах риба практично відсутня у меню.

Оглядова площадка на невеличкому піку 2 км.

У нашому готелі готували доволі добре, але ми з’ясували, що готують вони лише вегетаріанські страви. Та і ціни були майже американські. Тож ми кілька разів їли у сусідньому місті Санта Круз ла Лагуна до якого по вузькій доріжці понад водою можна дойти за 10-15 хвилин.

Сама доріжка проходить через інші готелі, ресторани та приватне житло – усе крихітне.

І місто розташоване на таких крутих схилах, що для того щоб туди піднятися на якісь 300 метреів треба пройти майже 1 км зігзагами. Ми не переймалися робити це під палючим сонцем і сідали у кумедні мотоцикли таксі які довозили нас за 20 кетцалей (десь 2 долари).

Початок підйому на доріжку, що йде по національному парку і виходить прямо з нашого готелю.

Окремо скажу про сонце. Хоча було не спекотно (в районі 20 градусів) сонце пекло так сильно, що будь-яка неприкрита шкіра була темно-червоною вже ввечері (а ми спеціально не загоряли), а за кілька днів вже облазила. Тож треба закриватися по максимуму.

І так само як і в Гватемала Сіті якісь повітря на озері була доволі поганою. Не знаю через що – виробництво, чи пожежі, але жодного разу якість не була на зеленому рівні. І лише через це я би не розглядав цю місцину, та і країну взагалі як місце для тривалох відпустки не кажучи вже про місце проживання на пенсії.

Доріжка вздовж берега по приватній власності.

В готелі у нас була можливість брати кайак чим ми і користалися. Один раз поплавали вздовж берега пороздивлялися види (дуже красиво). А другий раз вже попливли через усе озеро на інший берег.

Під час цих плавань ми якраз і обгоріли. А на іншому березі дізналися, що там усе в приватній власності і вийти на берег по хорошому нема де (тобто ні міста ні якогось суспільного причалу нема). Тож ми трошки потинялися і через 5 хвилин попливли назад.

У деяких готелів дуже красиві і різнокольорові клумби місцевих рослин.

Проте в цілому ми залишилися дуже задоволеними – тут надзвичайно спокійно і за бажання можна лишатися в своїй кімнаті та їсти в готелі і повністю уникати контактів з людьми та перебувати у відносній тиші. Додайте до цього неймовірні види (хоча і затягнуті легким димом практично завжди) і вийде чудове місце для релаксації.

Також обов’язково сказати, що людей тут доволі мало і навіть у місті таке відчуття, що всі кудись виїхали. Тобто ніколи не буде натовпу і галасу, що не може не сподобатися якщо ви тут щоб насолоджуватися видами.

Вид на місто Санта Круз ла Лагуна з найвищого даху міста.

Що стосується занять спортом і фізичною активністю. Бігати не вийде – просто нема де. Гірки настільки круті (до того ж висота 1.5 км нагадаю), що осмислено бігати не вийде ніяк.

Я трошки плавав, але є дві проблеми. В першій половині для сонце світить під таким гострим кутом, що сліпить повністю в яку б сторону не плив – сліпить або на вдоху, або коли намагаєшся побачити куди пливеш. В другі же половині дня стабільно піднімаються високі хвилі і нормально плавати в них не вийде. Ми навіть на кайках у ті хвилі вирішили не лізти.

Пірс нашого готелю переходить в площадку для сонячних ван.

Можна плавати на каяку чи дошках, але лише в певній половині дня. Це ми і робили і нам сподобалося.

Що стосується походів то довгі треки є на іншому березі – два нещодавно активних вулканів по 3.5 км висотою. Але там місцеві банди оббирають туристів. І хоча від них можна відкупитися за відомою зарані таксою все одно ризикувати не хотілося – пишуть, що вони з мачете і зброєю і можуть відібрати електроніку і навіть взуття. Як на мене не варте воно того.

Так будуються на березі заповзаючи кількома поверхами вгору по скелі.

Ще варто зауважити, що як це і буває в горах темніє тут рано і дуже швидко. В 5:30 починає сіріти, а в 6 вже повністю темно. І так само стає світло за кілька хвилин – була ніч, а ось вже день.

Такий відносно плаский берег виходом до води зустрічається дуже нечасто.

Далі просто додам ще кілька світлин.

Читайте далі: