З моменту нападу Хуйлостану на Україну не можу уявити як писати чи перейматися такими буденними і дрібними речами як фільми, музика, подорожі і навіть тренування. Але в той же час якщо не перемикати себе насильно хоч на щось можна дуже сильно нашкодити своєму психічному стану і здоров’ю, і кому від цього буде користь?
Злість та розпач, неможливість якось суттєво допомогти, хаотичні пошуки де і як себе можна задіяти… Важливо лишатися тверезим, зосередженим, раціональним як би нереально вся ця ситуація не виглядала. Можу комусь допомогти просто зараз і роблю це, сподіваюся все скінчиться як скоріше і буду вже допомагати відновлювати і розбудовувати. Але це вже після перемоги.
Прощення не буде. Ніколи, ні за яких обставин. Росія має бути розорена, розділена, а бажано лишатися в ницості та бідності назавжди. І що зможу для цього зроблю. Але це теж потім.
А поки мій блоґ буде і далі заповнюватися легенькими нісенітницями про фільми (які я не можу зараз дивитися, буду писати про те що дивився до початку війни), про подорожі та інше таке. І я знаю, що пишу ще для себе – мене і так не дуже багато людей читало, а зараз їм взагалі не до того. Але для мене це вже за кілька років стало звичкою і буду писати щоб хоч так повернути фрагменти реальності в життя.
Ця книга вже настільки класика, що її мало хто читає при цьому посилаючись на неї. Для того часу коли її було опубліковано вона стала просто бомбою і суттєво вплинула на всю наукову фантастику – раптом стало зрозуміло як писати про внутрішній світ героїв у цьому жанрі. До того ж після цієї книги усе варте уваги вже не могло мати статичних героїв – натомість вони мали розвиватися і змінюватися.
Якщо ви якимось дивом не лише не читали, але і не знаєте про що ця книга то коротко це історія неповноцінно розвиненого індивіда який за допомогою хірургічного втручання спочатку піднявся до рівня генія, а потім повернувся до ще гіршого стану ніж був у ньому все життя.
Сильна сторона книги в тому як вона показує поступовий розвиток героя не лише в емоційному плані, але і в емоційному та соціальному. По суті Чарлі (головний герой) хоча фізично був дорослим чоловіком проте лишився дитиною. І його стрімкий зліт в плані розумових здібностей давався йому дуже болюче у відношенні з людьми.
Остання третина книги є доволі гнітючою трагедією і про фінал читач вже здогадується зарані. Фінал не витискає сльози, але все одно є дуже емоційним, а також одночасно гнітючим та заспокійливим.
Також хочу сказати, що у совку цю книгу перекладали, але лише зараз я з’ясував, що традиційно з неї викинули дуже багато по суті спростивши до технічного переказу сюжету.
Скажу одразу – при ціні в 450 євро на момент написання (близько $600) цей костюм не те що я можу чи навіть хочу радити навіть якщо він дійсно неймовірно чудовий. У мене ж він опинився завдяки тому, що я його банально виграв в інтернет-розіграшу. І сам би я стільки не платив за три-костюм. І в цілому як на мене усе що пов’язане з цінами в триатлоні (як обладнання так і вартість стартів) давно вже перетнуло межу розумності.
Що ж таки являє собою цей костюм від бренду який рекламує сам Крістіан Блюмефельд? В першу чергу виробник (раніше відомий під іменем Trimtex) – це бренд з Норвегії якій розробляє і матеріали і в цілому костюм використовуючи науковий підхід (тобто збирають і аналізують дані). В результати як вони кажуть маємо неймовірно комфортний костюм з матеріалу який не затримує воду, дає шкірі дихати і навіть охолодує в спеку.
Перед своїм великим стартом на якому я був у цьому костюмі (IronMan 70.3 Washington) я у ньому поплавав одне тренування і зробив одне тренування на велотренажері. І моє перше враження – розчарування.
Але ще навіть до того треба сказати, що костюм доволі незвично відчувається і виглядає на тілі. Його бокові панелі на стегнах та сідницях розтягуються і стають майже прозорими (так і має бути), шия доволі висока і туга, а плечі (тобто шви) зроблені на диво близько до шиї. Я навіть спочатку подумав, що це не мій розмір. Але потім подивився фотографії на їх сайті і побачив, що на моделях у них костюм десь так і виглядає.
Що стосується плавання, то костюм на диво тугий в плечах, мені на старті довелося підтягувати рукава повище щоб зробити “запас” матеріалу під руками. До того ж шви під руками, а особливо той, що зі сторони спини за годину плавання дуже неприємно мені надавили під рукою так що я ще майже день це відчував. І критично важливо для плавання правильно розташувати комір шиї та замочок щоб ніде нічого не тиснуло і не перетискало. Мені особисто треба підтягувати перед костюма повище.
Що стосується вело – відчувався на тренажері як звичайний костюм.
А ось на старті я зрозумів, що це такий собі “костюм Франкенштейна” – верхня частина зручна на вело і в аеро-посадці в ньому дійсно зручно і комфортно і не хочеться з аеро позиції виходити. І при цьому костюм дратував трохи в паху, було таке відчуття що натираю собі в складках навколо паху. Але потім виявилося, що нічого не натер.
Під час бігу я оцінив низ – його просто не відчуваєш, ніде нічого не заважає, не муляє. Я не відчув щоб костюм був якийсь надзвичайно прохолодний, але під час старту не було особливо спекотно. І в цілому він дійсно показує себе як високоякісний костюм.
У підсумку – дійсно топовий костюм який я не раджу купувати. І хоча я не так щоб багато костюмів мав проте на мою думку за співвідношення ціни та якості важко побити Castelli Free Sanremo 2 (який якраз я можу радити). Та навіть Zoot LTD TRI Aero FZ, а особливо якщо купувати його за ціну для “членів команди” на мою думку є кращим вибором.
Проте якщо ви готові платит за додатково виграні секунди (а можливо і хвилини) будь-які гроші то цей костюм може бути виправданим для вас вибором.
На цю модель я звернув увагу як вони лише були анонсовані – по-перше, LG робила і робить дуже якісні аудіо-продукти в мобільному секторі, можливо навіть найкращі. А, по-друге, набіг особливостей в цій моделі був доволі унікальний як для спортивних навушників.
Купив я їх з дуже хорошою знижкою за $120 (повна ціна – $200, але час від часу бувають акції коли їх можна купити за $140). І вважаю ціну яку я заплатив дуже хорошою.
Кілька особливостей про які варто згадати:
Якість звуку – одна з найкращих для спортивних навушників. Для мене Bose QuietComfort Earbuds II звучать краще, а Jabra Elite 7 Active в чомусь мають переваги, але не так щоб однозначно кращі. Найбільв помітно, що у LG TONE не накручено бас навіть в режимі підсилення басу. Через це музика може звучати не так енергійно. Але в цілому є якийсь теплий ефект якщо такий опис має хоч якесь значення.
Комфорт – LG змогли вирішити проблему гупання в каналі вуха (коли б’єш ногами по землі під час бігу), але також позбулися і проблеми ударів по раковині вуха під час бігу з гори (є така у Bose QuietComfort Earbuds II). Тобто вони не спричиняють ніякого шуму самі по собі взагалі. Сидять вони дуже надійно, ні за яких умов не випадуть і таке враження, що в них можна легко провести весь день.
Шумоізоляція доволі посередня. Самі по собі навушники перекриває лише частину шуму, а активна шумоізоляція (ANC) доволі слабка і десь на рівні значно дешевших моделей. Нічого хоча б близького до Bose, Jabra, Sony чи Beats.
Управління – доволі зручне, промахи та неспрацьовування десь у 20% випадків суб’єктивно. Один тап по будь-якому навушнику – відтворення/пауза, подвійний тап – гучність (лівий – зменшити, правий – додати). Ще є довгі натискання та потрійний тап, але я ними не користуюся.
Захист рівня IP67 – це один з найкращих і не лише захищає від води (навіть падіння у воду), але і пилу дуже добре.
В кейс вбудовано спеціальні лампи які синім світлом мають вбивати бактерії. Не знаю наскільки це працює, але тішить мати таку можливість.
Кейс можна підключити аудіо-кабелем (AUX) до будь-якого джерела звуку і слухати музику через навушники. Це дуже зручно в літаку скажімо щоб дивитися фільми з вбудованого телевізора, чи з чимось іншим пристроєм.
В цілому я навушниками дуже задоволений і можу їх радити.
Після того як купили собі машинку для приготування еспресо (Breville Bambino Plus) та кавомолку для неї (Breville Smart Grinder Pro) почав дивитися навколо які аксесуари є для всього цього щоб або покращити якість приготованого, або зробити процес ще більш приємним. Хочу одразу сказати, що все перелічене далі не є обов’язковим, а саме для часто мало помітних покращень і потрібне.
Порта-фільтри (це корзинки в які насипають мелену каву) мають засипатися кавою під самий верх, а це створює багато сміття навколо поки мелеш каву, розподіляєш її рівномірно, трамбуєш у “шайбу”. Ось саме цю проблему і вирішують подібні насадки – вони одягаються на порта-фільтр і додають йому “висоти. Таким чином кава не розсипається, її можна трамбувати звичайним способом і потім він просто знімається.
Я купив ось цей на Amazon – https://www.amazon.com/gp/product/B08JPXXT9R і дуже ним задоволений. Ціна в $14 є доволі стандартною, а сама насадка добре працює з кавомолкою яка у мене – усі виступи на потрібних місцях і можна так само вмикати машинку просто вставивши порта-фільтр в пази.
Knock Box
Абсолютно необхідна як на мене річ щоб вибивати шайбу кави з порта-фільтру. Інакше це не зручно (скажімо виколупувати), та і сам процес виглядає більш ефектно. До того ж використана кава корисна для різних рослин та труїть шкідників і Олена її десь якось там розподіляє.
Я купив собі міні-версію від Breville за $20 (https://www.amazon.com/gp/product/B00ISQ6ZKC), але якщо ви п’єте еспресо щодня і вас більше ніж двоє то такої корзинки буде замало і варто купувати більшого розміру.
Coffee Tamper Mat
В залежності від того де саме і як ви “трамбуєте” каву в порта-фільтрі подібний мат може стати дуже в нагоді. Призначений від для того щоб можна було на кут столу поставити порта-фільтр і пресувати шайбу. Сам мат захищає поверхню столу (бо він пошкодиться від подібного) та не ковзає.
Той що я купив на Amazon (https://www.amazon.com/gp/product/B077C41TJS) коштує стандартні $10, працює як і очікуєш, не совається і не надто впадає в очі. Також на ньому є спеціальне місце щоб тримати “печатку”для пресування кави.
Bottomless Portafilter
Це точно не те, що можна назвати абсолютно необхідним, але додає дуже багато до естетики приготування еспресо – портафільтр без дна. Крім того, що виглядає сам процес доволі красиво (і щоб його спостерігати навіть спеціальні дзеркала продають) ще одна користь для початківців в тому, що можна бачити як саме тече кава, чи рівномірно розподілена та утрамбована.
В усьому іншому це просто портафільтр без дна і це повінстю його описує. Треба враховувати, що бризок в процесі буде дуже багато і машинку та навколо неї доведеться чистити після кожного приготування. А тому після певного часу використання я вернувся до звичайного портафільтру з дном та жолобами для рідини.
Собі я купив ось цю модель – https://www.amazon.com/gp/product/B09KGYJYMM, але ціна в $53 як на мене доволі висока за річ яка взагалі не є необхідною. І це ще доволі дешевий варіант.
Puck Screen
В процесі приготування еспресо дуже багато усього засмічується та забризкується і усе треба чистити після кожної порції. Одна з речей про яку часто забувають (чи лінуються) початківці – це поверхня на машинці через яку в портафільтр подається пара під тиском. Вона вкривається каваю гарантовано, а якщо одразу не почистити то воно там засихає, а потім ще впливає на смак та якість наступних порцій.
Так ось цей “екран” є просто металевою сіткою яка накладається зверху на “шайбу” пресованої кави і перешкоджає забрудненню машини.
Я собі купив https://www.amazon.com/gp/product/B0B46VXBVC за $30 (за 2 екрани) і це стандартна ціна. Річ яку треба мати на мою думку – не лише це збереже машину, спростить прибирання, але і позитивно відобразиться на смаку кави.
Spring Loaded Tamper
Тампер – це “прес” яким роблять “шайбу” кави в портафільтрі. І хоча разом з моєю машиною Breville Bambino Plus йшов звичайний темпер “печатка” його використання для початківців може бути одним з факторів невдалої кави.
Дорожчі, а особливо підпружинені темпери тактильно дають кращі відчуття, не дають пресувати каву сильніше ніж треба, мають краї щоб не провалюватися у портафільтр.
Той варіант, що я його собі купив (https://www.amazon.com/gp/product/B0BCJSV78X) коштує $50 і як я вже вище сказав в принципі можна обійтися без нього, але можна зробити помилки якщо нема досвіду.
Needle Stirrer
Один з найпростіших способів покращити якість еспресо – забезпечити рівномірне розподілення кави у портафільтрі перед пресуванням шайби. Для цього існують різні засоби, а ось цей конкретно – це пучок голок якими перемішується кава (ось тут дуже в нагоді стане dosing funnel, щоб не розсипати каву з портафільтру).
Той перемішувач, що я його купив собі за $20 вже не продається, але подібних можна знайти дуже багато. На мою думку це річ близька до необхідної.
Приїхали зарані (виїхали з дому о 4:30) щоб запаркуватися прямо біля старту та зайняти зручне місце в транзитці. Забрав свій номер зміг повісити вел у першому ряду. Сам старт був о 7, тож доволі спокійно готувався, одягався, розминався.
На цьому старті крім олімпійської дистанції яку я робив ще був спринт та супер-спринт, а також естафета. Старт у для мене був о 7:03 – саме тоді стартували учасники віком до 30 та більше 44 років.
Вибрав позицію з якої починати плавання і мені на диво вдалося стартувати майже по середині і при цьому не мати особливих проблем з зіткненнями впродовж усієї дистанції.
Завдяки тому, що плавання було для трьох різних дистанцій буйків на воді було достатньо і навігація була дуже проста. Проте у другій половині сонце дуже сліпили і те що я плив у прозорих Zone3 Venator-X лише ускладнювало ситуацію. На останній третині було так погано видно через сонце в очі, що плив майже навмання більше орієнтуючись на людей навколо ніж на буйки попереду.
Плавання вийшло за майже 27 хвилин. Таке собі. На виході з води традиційно для мене легка дизорієнтація і дуже важко бігти. Проте я стартаюся :)
Вискочити з гідрокостюму, схопити вел, скочити на нього – це вийшло доволі швидко. А далі я опустив скло візора і мав миттєво зупинитися – воно так запотіло, що не було видно абсолютно нічого. Проїхав який час з піднятим склом доки з нього не здуло усю вологу.
Цього разу їхав нарешті на своєму BMC Timemachine – мені під час останньої подорожі пошкодили раму і я усе літо чекав на нову. На щастя усі компоненти і колеса можна було використати з попереднього велосипеда, тож міняв лише раму. Хоче і це було неймовірно дорого. Але тепер у мене точно така за геометрією, але новіша за роком випуску чорна (була сіра) рама. І через те, що була перерва у тренуваннях де я катався на BMC Teammachine трошки відвик від посадки і ще не почуваюся на велі впевнено.
Що стосується самого вело-етапу то після того як ті хто змагалися на олімпійській дистанції відокремилися від інших мені весь час вдавалося триматися з кимось із учасників. Ми не особливо драфтили, але якось іноді мінялися позиціями в групі і в цілом я доволі сильно викладався. Але через те, що дистанція це постійні підйоми та спуски і повороти дуже швидко проїхати не вдалося.
Усе вело вийшло за 1:02, що для себе вважаю доволі непоганим результатом на такій трасі.
І коли я почав бігти то одразу відчув, що дійсно трохи перепрацював на велосипеді – ноги хоча і бігли, але здавалося, що повністю заніміли. І кросівки Adidas AdiZero Adios Pro 3 які мені на попередніх стартах дуже сподобалися цього разу не відчував взагалі – міг би бігти будь в чому і не відчути різниці через те які забиті були ноги.
Перші пару кілометрів я намагався знизити пульс, але він ніяк не хотів падати хоча б до 170. І потім я махнув на це рукою – почуваюся наче нормально ж, і зосередився на тому щоб тримати рівномірний темп.
Обійшов кількох учасників, важко, але все ще тримаю темп. Ось вже і перші біжать назад, рахую. Дорахував до 9 – а отже я 10й поки що. При цьому знаю, що кілька людей стартували плавання за 3 хвилини до мене і ще хоча б пару мають робити естафету.
По дорозі до фінішу була пара доволі крутих підйомів на які я стратегічно забігав дрібним потюпцем максимально економлячи зусилля – мені це дозволяє увімкнути нормальну швидкість коли доберуся вершини. І власне мене за весь біговий етап обійшов один лише учасник.
Біг зробив за 42:12 – мій типовий час. Враховуючи гірки непогано. І у підсумку я 2й у своїй віковий категорії і 5й у загальному заліку. Протокол змагань – Lake Meridian Triathlon Results (runsignup.com).
Книга в якій поєднано аж занадто багато сюжетних ходів, персонажів та історій. І хоча в книзі є дуже хороші елементи які б хотілося побачити детальніше викладеними, проте є і доволі прохідні, або взагалі незрозуміло для чого додані. Сюжет просувається якимись ривками з абсолютно зайвими паузами де розказують про переживання дійових осіб, їх минуле і таке інше.
Події книги відбуваються в світі з дуже високою силою тяжіння (звідти і назва), але люди на цій планеті живуть під захистом силового поля у єдиному місті на всій планеті. Головний герой прибуває на планету щоб розслідувати загибель своєї сестри, а далі починається сумбур в якому іноді видно структуру. Для прикладу неповних список сюжетних ліній: прадавні австралійці та їх звичаї, субкультура бігунів по дахах, розвідка космосу та відкриття залишків чужинської цивілізації, недбала поліція та продажні урядові структури, незаконні дії загребущих корпорації, стеження уряду за усім що можна і при цьому суворі закони про недоторканість особистого життя, життя у віртуальному світі, ідеологія та тероризм, … і так – це не повний список.
В цілому книга читається надзвичайно нерівно – іноді несеться і не можна відірватися, а місцями докладаєш зусилля щоб подолати наступний фрагмент.
І у підсумку все розв’язується не те щоб погано чи очікувано, ні, воно якось ніяк розв’язується. І прочитавши книгу є певне відчуття, що вона тобі як читачеві дуже мало дала.
Організатори цього старту ті самі що і у Pine Lake Aquathlon. Тобто це маленький, навіть крихітний місцевий старт який проходив без волонтерів та поліції. Тут і дистанція коротка, і людей мало.
Місце старту – озеро Бобрів (Beaver Lake) яке від нас на відстані 30 хвилин машиною. Густий ліс, великі будинки на здоровенних ділянках, відсутність людей на вулицях (та і вулиці це по суті дороги в лісі), олені ходять собі нелякані. Коротше усе виглядає багато і безлюдно.
Плавання 1600 метрів по дуже спокійній воді проте мало проблему з тим, що два буї навколо яких треба було обпливати було не видно з берега взагалі. Нам вказали напрямок куди треба пливсти, а “там вже побачите”.
Цього разу я плив у костюмі Zone3 Vanquish – вода була тепла і це був правильний вибір. До того ж після плавання його дуже легко і швидко знімати, тож для коротких і швидких дистанцій це дуже хороший костюм.
Зі старту кілька людей як божевільні понеслися вперед, я проте не сильно поспішав. Перші метрів 300 проплив впритул за іншою учасницею, а коли вона почала втрачати швидкість то вже докладав зусилля щоб наблизитися до тих трьох, що були попереду.
На половині дистанції хлопець який приплив першим упіріщів так, що виліз з води хвилини 3 перед нами. Просто безумна швидкість плавання. Я ж зміг догнати і триматися за учасником який приплив третів. Той що був перед ним поплив кудись не туди і мусив вертатися. Тож ми троє вилізли з води майже одночасно.
В транзитці якось не надто швидко все вийшло, проте на мій подив інші учасники що вилізли з води разом зі мною затрималися ще більше.
Цього разу біг у Nike ZoomX Vaporfly NEXT% і остаточно вирішив – ця модель не для мене. Тугуваті до легкого дискомфорту в носку, але при цьому п’ята на кожному кроці майже вилітає з кросівка. Підошва класна, пружня та енергійна, а от верх та ширина не мої взагалі.
Ну коротше побіг я знаючи, що переді мною учасник має десь 1200 метрів фори і не дуже очікував його обійти – може, думав, на фінішу його побачу попереду як буду добре бігти. Швидкість тримав більш-менш однакову усю дистанцію. Бігти до речі було 6.5 км. Вулиці не перекриті, але машин не було як я вже згадував. Більше того – усі повороти лише направо, тому ніде дорогу не перебігали.
Коротше біг якось так собі, позаду нікого не видно, а ліс та повороти дороги не дують можливість бачити більше ніж 200-300 метрів назад. Аж ось на 3-му кілометрі бачу попереду самотнього бігуна який неспішно так собі потюпцем біжить. Спочатку подумав, що то сам по собі бігун. Але коли обганяв його побачив, що він у шортах для плавання-бігу (це такий новий спорт є). Перепитав – так, каже, я першим приплив.
Тоді вже лишалося не знижувати темп, що власне мені і вдалося зробити.
Коротше прибіг я першим і було важко бігти в тому сенсі, що я викладався. Але як і завжди на коротких дистанціях вже за кілька хвилин було відчуття, що можу стартувати ще раз.
Серія книг події в яких розвивають чи то під час вторгнення марсианських військ, чи вже після завоювання і підкорення ними Землі. Трошки почитавши про цю серію я зрозумів, що вона надихнута чи то коміксами, чи то картками які збирали діти у 60-х роках. Але і ці книги написані різними авторами, і фільм Mars Attacks! належать до одного всесвіту.
Книги ці скоріше смішні у своїй примітивності, але цим і розважають.
Під час атаки марсіан група випадкових людей (рокери, багата молодь, пересічна родина) опиняються у віддаленому великому будинку де бігають потаємними кімнатами ховаючись від кількох марсиан які на них полюють. Додатково ще є гіганські комахи та павуки яких вивели та привезли на Землю ті самі марсиани. Ну і автори не бояться нищити дійових осіб направо і наліво.
Сюжет доволі дурний, сама історія безглузда і не має ні сенсу, ні моралі, та взагалі нічого крім випадкової біганини. Але через те, що викладено усе доволі жваво дочитати можна без особливо неприємних емоцій. Проте радити не можу аж ніяк.
Це можна назвали гумористичною фантастикою, але такий гумор мене не надто смішить.
Ray W. Murill. War Dogs of the Golden Horde / Рей Мюрріл. Бойові пси Золотої Орди (1996)
Події цієї книги відбуваються у Монголії та на кордоні Китаю коли марсіани вже окупували частину Землі (рашку наприклад), але не змогли захопити всю планету.
Цікавого в книзі те, що головний герой є монголом який намагається відновити Золоту Орду, робить це за підтримки марсіан та починає свій завойовницький похід.
Марсіани не можуть контролювати монголів які несуть смерть та руйнування, китайці не можуть їм протистояти. В цілому все дуже криваво, епічно, пафосно і так серйозно, що лише через це стає смішно.
Книга насправді не дуже хороша і вирізняється лише одним своїм аспектом – абсолютно незвичною логікою, мораллю та ходом думок нового Чингізхана та його наближених. Лише через це і дочитав. Проте так само ради не можу аж ніяк.
Разом з еспресо-машиною я також придбав (але вже не по акції) автоматичну кавомолку. Повна ціна її $200 (на сайті виробника – the Smart Grinder™ Pro | Breville (US)). Хоча я певний час полював на знижку, але на момент написання цього посту так її не бачив досі за більше ніж рік.
Одразу виникає питання – а чому б не придбати машинку з вбудованою кавомолкою як Barista Express? І це справді має певний сенс – займає менше місця, усе в одному приладі. Але почитавши форуми і відгуки я зробив висновок, що окрема кавомолка є кращим варіантом: її використовують частіше, а отже і обслуговувати чи міняти її зручніше окремо. До того ж можливість з часом замінити або еспресо-машину, або кавомолку – це може бути значно дешевше і простіше.
Кавомолка має кілька налаштувань серед яких найважливішими є дрібнота помолу (я ставлю 6 для еспресо та 38 для кемексу). І другий – час помолу. Для мене досі дивно чому саме час, а не вага помеленої кави. Проте ось так. Тому я зважую каву окремо і потім засипаю її в машинку замість тримати усі зерна з пачки в контейнері призначеному для цього.
Також є можливість налаштувати внутрішню дрібному (чи що воно там таке) навколо механізму – там я поставив 8 згідно рекомендаціям з інтернетів.
Разом з машинкою йдуть насадки для порта-фільтрів двох найбільш популярних розмірів. І також є кнопка яку натискає порта-фільтер. Тобто можна налаштувати машинку як треба, вставити в насадку фільтр і машинка почне молотити автоматично.
У підсумку – дорого, але ми дуже задоволені і користуємося щодня, часто неодноразово.
