З моменту нападу Хуйлостану на Україну не можу уявити як писати чи перейматися такими буденними і дрібними речами як фільми, музика, подорожі і навіть тренування. Але в той же час якщо не перемикати себе насильно хоч на щось можна дуже сильно нашкодити своєму психічному стану і здоров’ю, і кому від цього буде користь?
Злість та розпач, неможливість якось суттєво допомогти, хаотичні пошуки де і як себе можна задіяти… Важливо лишатися тверезим, зосередженим, раціональним як би нереально вся ця ситуація не виглядала. Можу комусь допомогти просто зараз і роблю це, сподіваюся все скінчиться як скоріше і буду вже допомагати відновлювати і розбудовувати. Але це вже після перемоги.
Прощення не буде. Ніколи, ні за яких обставин. Росія має бути розорена, розділена, а бажано лишатися в ницості та бідності назавжди. І що зможу для цього зроблю. Але це теж потім.
А поки мій блоґ буде і далі заповнюватися легенькими нісенітницями про фільми (які я не можу зараз дивитися, буду писати про те що дивився до початку війни), про подорожі та інше таке. І я знаю, що пишу ще для себе – мене і так не дуже багато людей читало, а зараз їм взагалі не до того. Але для мене це вже за кілька років стало звичкою і буду писати щоб хоч так повернути фрагменти реальності в життя.
Купив я ці кросівки ще кілька місяців тому, але нагода побігати в них була усього кілька разів. І вже на момент написання у продажу є наступна, 4-та модель. Тож мабуть час написати про враження які вже склалися.
Перша модель (Saucony Endorphin Pro) мені дуже подобалася – вони були схожі на звичайні кросівка за усіма відчуттями, але були легкі і жваві, дозволяли легко прискорюватися і тримати темп.
Другу модель я пропустив, за відгуками вона стала трошки жорсткішою і зустріли її менш прихильно – вона втратила певну пружність.
І ось третя модель повернула (за відгуками) пружність і зберегла м’якість. А тому при нагоді я придбав її за $170 (повна ціна тоді була $250). А зараз ця модель, хоча вже її і не випускають, багато де продається за ті самі $170.
Ці кросівки, на мою думку, є найкращим варіантом для тих, хто купує свою першу пару з карбоновою пластиною. І хоча прийнято починати з сучасних моделей Nike Vaporfly – на мою думку це не ідеальний вибір. Бо Nike не надто зручно сидять на усіх ногах (скажімо у мене на кожному кроці “випадала” п’ята) і взагалі не зручні для повільного бігу.
І для порівняння інша пара супер-кросівок які я дуже люблю Adidas AdiZero Adios Pro 3 є набагато більш агресивними і роблять біг навіть у середньому темпі не надто комфортним. В той час як Endorphin Pro дуже комфортні в середньому темпі і навіть дозволять бігти повільно не відчуваючи незручностей.
Я не певен, що ось ця модель мені подобається більше ніж перша, але кросівки безумовно дуже комфортні, добре сидять на нозі, м’які і пружні одночасно.
Також це перші кросівки на які я поставив еластичні шнурки і де вони мені не заважають. А враховуючи, що язичок тут пришитий зсередини одягати ці кросовки в транзитній зоні дуже легко і просто (особливо у порівнянні з AP3 де треба старанно вирівнювати язичок і які не можна одягти без ложечки).
В цілому, враховуючи ціну за яку цю модель можна зараз знайти це, на мою думку, найкращий вибір серед усіх супер-кросівок на даний час. І так – вони можливо не відчуваються такими швидкими і не примушують бігти швидко як деякі інші моделі, але комфорт та легкість бігу на рівні з усіма конкурентами.
Це мабуть найбільш відома пісня у стилі аванградний джаз. Як правило подібну музику без підготовки сприймати дуже складно, але в даному випадку пісня стала надзвичайно популярною і її знають навіть ті хто і звичайний джаз не дуже слухає.
В оригіналі Art Ensemble Of Chicago пісня має жіночий вокал і є трошки більш авангардною.Її багато хто з відомих і не дуже колективів та артистів виконує, а мені найбільше подобається ця майже фанк версія від Motorpsycho та Jaga Jazzist.
Місто розташоване в графстві Якіма на пласкому високогір’ї (там насправді не високо) і від решти штату різниться великою кількістю сонця, практично відсутністю дощів та відносно прохолодною погодою. В тій частині штата вирощують яблука, груші, вишні, виноград та ще деякі фрукти та овочі які постачаються навіть в інші країни. А дорога до міста (3.5 години від нас машиною) лежить через безмежні фруктові сади та поля.
Саме місто відносно маленьке, дуже тихе, неймовірно чисте, має широченні дороги на яких практично відсутні машини. Та і людей на вулицях майже не видно. Місто вважається дорогим (хоча у порівнянні з нашим тут значно дешевше) і туристичним – тут протікає річка Коламбія і багато людей мають яхти, дошки, каяки і таке інше.
Плавання в річці Коламбія – а це означає трохи прохолодно (річка холодна навіть влітку), а ще це означає, що буде швидше ніж зазвичай (бо пливсти по течії).
З транзитної зони ми вирушили до місця старту плавання о 5:45 ранку і йшли трохи більше 2 км. Сам старт був о 6:30, по 3 людей кожні 5 секунд.
Стартував десь у перших 150, і це виявилася доволі вдала позиція. Певну кількість дуже повільних людей обігнав, мене обганяло не так багато. Але найголовніше – практично не було контакту і вдавалося пливсти без того щоб оминати багатьох.
Видимість на плаванні була така собі – хоча вже було світло, проте буї важкувато було бачити. А тому я орієнтувався більше на шапочки людей навколо. А ще багато волонтерів на каяках створювали такий собі коридор шириною метрів 15 в якому ми всі приблизно і трималися. І лише на фінішу мене як і багатьох інших трошки занесло далі і довелося майже під 90 градусів повертати.
Плавання вийшло за 22:01, 11-й результат у моїй віковій групі.
Вихід з води, транзитка, початок вело – все надзвичайно добре організовано. Взагалі вело було дуже класне: безхмаре небо, але не спекотно, широченні і чисті дороги взагалі без машин. На першій частині дистанції було доволі багато поворотів, якщо знати трасу зарані то можна мати певну перевагу.
Кілька малопомітних гірок і довжелезні пласкі ділянки на яких можна просто вкручувати потрібні вати протягом тривалого часу.
Траса проходила навколо міста, доволі швидко ми опинилися серед полів, але там де було хоч якесь житло місцеві вийшли привітати учасників. Взагалі було приємно там стартувати, дуже раджу якщо у вас буде така нагода.
Головний мій негаразд – я знову загубив аеродинамічну пляшку яку ось щойно купив і не встиг навіть нею скористатися. Поки що вирішив не кріпити нічого на раму більше, натомість буду возити пляшки за сідлом.
Мені навіть цього разу вдалося на швидкості схопити на пункті харчування воду (бо загубив же пляшку), а раніше або доводилося зупинятися ледь не повністю, або вони просто ракетою вилітали вдаль при спробі їх схопити.
Також на вело з’їв 3 звичайні гелі Precision Fuel & Hydration, та останнім такий же з кофеїном. І під кінець вело, останні кілометрів 3-4 почали відчуватися ноги – добре розрахував і розподілив зусилля і якраз витратив усе протягом дистанції біль-менш рівномірно.
Вело вийшло за 2:33:48, що є 9-м результатом у моїй віковій групі.
Після вело спокійно перевзувся, примусив себе не перейматися секундами які втрачаю на те щоб правильно одягти кросівки. Схопив візор, пояс з номером та ще двома гелями, окуляри і побіг. І зрозумів, що гелі на поясі – не надто хороша ідея. Воно все так шалено стрибало на мені, що я просто витяг гелі і поклав у кишеню костюма.
Перші пару кілометрів дуже боліло ліве стегно, але потім я розбігся і біль пройшов остаточно.
Біглося легко, навіть підозріло легко. Я намагався себе стримувати, але почувався дуже добре. Почав потихеньку обходити людей.
Десь після 5-го кілометру догнав іншого учасника з яким ми в парі пробігли решту дистанції. Вірніше частково в парі: він часто виривався вперед, але я знову потрошку його наздоганяв.
Біговий етап проходив по довжелезному парку, туди і назад вздовж річки. Там красиво і було доволі багато людей які нас підтримували.
А сама траса майже повністю пласка, що дало можливість тримати рівний темп.
Перші 9 км пройшли легко і швидко, потім я нарешті відчув, що насправді біжу в швидкому для себе темпі. І ще 2 км це відчувалося, але темп так само тримав.
І от вже після 11-го кілометру різко почав відчувати виснаження і сильну втому, пульс з 160 підскочив до 170. Але вдавалося тримати темп з легким уповільненням. Хоча план був зробити негативний спліт (тобто пробігти другу половину швидше за перше), та не вдалося.
Добре що було за ким тягнутися, і так разом ми поступово обходячи інших учасників наближалися до фінішу.
І за 2 км я вирішив ледь трошки додати, і мій напарник одразу ж відвалився. Проте я тримався. А за 1.5 км від фінішу стало дуже важко, пульс заліз ще вище. Я вирішив терпіти скільки зможу.
Попереду лише дуже десь далеко було пару людей, але на мій подив моє незначне прискорення почало різко скорочувати дистанцію. Тож з’явилася ще одна мотивація – догнати і перегнати. Що я на свій подив і зробив.
Останні 500 метрів вже не лишилося нічого крім бажання якошвидше фінішувати. І фінішна пряма – дійсно пряма, довга, на ній лише я сам… Це було дійсно круто!
Біг у підсумку був за 1:34:17, 7-й результат у віковій групі і скоріш за все мій найкращий біг на цій дистанції взагалі.
Підсумковий результат – 4:35:01, 8-й у віковій групі. Дуже задоволений результатом, тренеру теж сподобалося.
А далі була морока з велом (нас не пускали з ним в автобус і я їхав на ньому до місця парковки), розібрав його, запакував, переодягнувся без душу і поїхали додому. Олена як водій – це дуже зручно для мене як спортсмена :)
У підсумку – класний старт, за можливості буду там стартувати ще.
Пітер Таагтнен безумовно талановийтий, якщо не геніальний музикант. Єдиний учасник і виконавиць партій усіх інструментів в групі Pain, автор музики в команадах Hypocrisy (death metal), Bloodbath (death metal), Look Up (grindcore), The Abyss (black metal), War (black metal). На додачу власник доволі відомого лейблу The Abyss. Студійний гітарст в команадх Marduk та E-Type. Звукоінженер команд Sabaton, Dimmu Borgir, Immortal, Ammon Amarth, Children Of Bodom, Amorphis, Dark Funeral та Celtic Frost. Був у складі Therion, Kataklysm, Destruction, Exodus, Turmion Katiolot, Sabaton, Immortal. Співзасновник (разом з вокалістом Rammstein) команди Lindemann. А взагілі то список команд в яких він так чи інакше прийняв участь доходть до 50 – десь автор, десь гітарист, барабанщик, вокаліст, звукорежиресер…
При цьому Пітер дуже самотній і замкнутий, не має друзів взагалі, не охоче спілкується з журналістами. Також з його слів не вірить в кохання бо “жінки як приходять так і йдут, і лише музика залишається з тобою назавжди”.
Отже проект “Біль”, пісня “І знову, і знову”.
Слухай, випробуй мене,
Чи зможеш мене зрозуміти?
Життя ніколи не йде так як хочеться.
Усе життя працюєш як раб і намагаєшся прожити чесно,
Буду чесним – головна причина для мене купити цей годинник була в просто фантастичній знижці. За $350 (повна ціна на момент написання – $500) доларів я його придбав, а попередню модель (Garmin Forerunner 945xt) для порівняння я взяв коли вона мені терміново знадобилася за $600. І продав її за $200. Тобто фактично зробив собі апгрейд за $150.
екран тепер сенсорний – це насправді додає трошки зручності коли годинник не в спортивному режімі. Для тренувань же можна заборонити екрану реагувати на дотик і підтримувати лише кнопки (як я і зробив).
час роботи від повного заряду теж покращився і мені це помітно
новіший і трошки більш точний датчик пульсу
покращений інтерфейс – він не так щоб суттєво змінився, але треба трошки звикнути. В цілому мабуть більш логічно стало.
Ну а найголовніше виділю окремо – в режимі триатлону (вірніше мультиспорту) годинник може сам визначати зміну активності і переходити в інший вид. Для триатлону це означає, що я натискаю кнопку старту на початку плавання, далі коли виходю з води годинник розуміє, що я в транзитці, потім так само визначає коли я на велосипеді, друга транзитка і біг. І лише стоп треба натиснути в кінці. Дуже зручно, нічого не забуваєш. Воно не надто точне, але достатнє для мене щоб на 90 км вело чи 21 км біг не зважати на кілька (хай навіть кілька десятків) секунд коли годинник не відреагував вчасно.
Ще цікавою особливістю є те, що годинник якось вгадує які саме я вправи роблю коли займаюся на тренажері чи з вагою (не те щоб я це часто робив). І потім показує доволі точно які саме м’язи було задіяно.
Коротше я задоволений покупкою і можу радити цю модель. Але чесно кажучи за повну ціну його купувати щоб обновитися з попередньої – не певен, що воно дійсно варто тієї ціни якщо ви не зможете продати вигідно попередню модель.
Це серія, про яку я чомусь навіть не знав до того як почав читати “по списку” найбільш відзначену наукову фантастику за кожен рік – вона є дійсно чимось дуже особливим і не схожим ні на що з того, що мені довелося читати до того.
По-перше, стиль автора, коли він у формі дешевої і примітивної пригодницької фантастики пише про надзвичайно складні речі і концепції – цей стиль доволі складно сприймати і він не кожному сподобається. Я в процесі читання хотів кинути кілька разів, але кожен раз повертався до думки, що мабуть щось таки є в цих книгах раз їх так високо відзначають. І подолавши певну кількість тексту “увійшов у ритм” і далі стало легше.
В книгах є багато ідей які дуже круті і на диво ніким не були після того зкопійовані чи перероблені. Світ Інструментарію – це далеке майбутнє людства де люди живуть щасливо і дуже довго, а через це починають деградувати. Інструментарій є таким собі правлячим органом який ніхто не вибирав і який складається з могутніх самопризначених лордів. Взагалі крім цього Інструментарію який і структури не має в цьому світі по суті нема держав чи якихось установ.
Ще треба відзначити, що збірки оповідань та романи цієї серії виходили у різних комбінаціях та в різний час і описують події з сотнями та тисячами років між ними. А тому дуже складно знайти правильний порядок як читати усе це. Думаю це теж була задумка автора.
Я раджу спробувати цю серію – вона варта того щоб попрацювати в процесі читання.
The Rediscovery of Man / Перевідкриття людини (1975)
Збірка оповідань в яких йдеться по людей різних професій (дуже незвичних) і про влаштованість цього світу майбутнього в цілому. В цьому світі крім людей є ще так звані недолюди – геномодифіковані тварини з різним рівнем розумності. Призначення цих недолюдей – виконувати роботу яку не хочуть робити люди. Їх не вважають рівними людьми, знищують як лише вони захворіють, коли для них нема роботи чи взагалі за бажання.
Термін “перевідкриття” стосується проекту Інструментарія який для запобігання деградації вирішив відновити деяки старовинні традиції як різні мови, нації, релігії, хвороби та навіть гроші. Проте суті цих старовинних ідей які зникли тисячі років тому вони не дуже розуміють, а тому іноді виходить дуже дивно.
В цілому оповідання хоча і цікаві та вражають фантазією автора, але лишають по собі дещо темні почуття. За стилем та змістом вони варіюють від страшної казки до відвертих жахів.
Планета Ностралія виготовляє і постачає речовину яка дає змогу людям суттєво продовжувати тривалість життя (до сотень, а іноді тисячі років). Мешканці планети дуже консервативні і по суті протистоять усьому світу щоб захистити свої статки. І хоча Ностралія є найбагатшим світом, проте владу все ж таки зберігає Земла, а більш конкретно Інструментарій.
В книзі йдеться про одного з мешканців Ностралії який став найбагатшою людиною всесвіту і по суті купив Землю. Після цього він для збереження власного життя має подорожувати на Землю під виглядом недолюдини.
І так очима іншопланетника з дуже іншої культури автор показую, але практично не пояснює світ Інструментарія.
Часто з цього роману починають збірки творів автора в циклі Інструментарія, але на мою думку його варто читати після оповідань – багато речей будуть більше зрозумілими.
Вело-туфлі для триатлону Shimano SH-TR9 я використовую настільки довго, що здається вони у мене вже років 15, хоча насправді ближче до 10. І так, для мене вони були не ідеальні, трошки затісні у верхній передній частині стопи. Але ці туфлі комфортні, мають жорстку карбонову підошву, і головне – їх використовує мабуть більшість любителів (на тих стартах де я приймаю участь) і можливо навіть більшість професіоналів.
Проте час йде і мої блакитні туфлі перетворилися майже на капці – вони розплющені, і на жаль їх п’ята почала провалюватися всередину так, що їх дуже складно взувати коли вони на педалях.
Нова модель насправді має дві версії. Перша, та про яку я пишу, є оновленням. Інша, дорожча SH-TR903 є значно дорожчою ($350 на момент написання) і має замість фронтальної липучки систему BOA яка теоретично дозволяє точніше “налаштувати”
На жаль вона існує лише у чорному (скоріш перламутровому з переливами) кольорі, але я швидко до нього звик.
І мушу сказати, що ця модель є покращенням у порівнянні з класичною TR9. Туфлі стали трошки ширші, ще більш комфортні, липучки дають більше простору, більша петля на п’ятці (хотілося б ще більшу). До них я звик миттєво і дуже ними задоволений.
В коробці додатково йдуть більші вставки під устілку (під місце підйому стопи), але я їх не пробував ще.
Коротше наступні 10 років це будуть мої основні вело-туфлі для триатлону :)
Цими навушниками Олена користувалася більше року поки нарешті не зрозуміла, що у порівнянні з Bose QuietComfort Earbuds II вони їй не подобаються взагалі і вона не хоче ними користуватися. Причина і якість звуку, і комфорт, і управління.
Я взяв ці навушники на пару тренувань і думав написати розгромну рецензію… але після більше ніж двох тренувань вони мені насправді сподобалися, хоча і не є найкращим варіантом. Отже про кілька моментів які варто згадати:
Ціна. Купив їх свого часу за $180, а зараз вони коштують $200. Як на мене ціна б мала бути хоча б на $50 меншою, але покупці готові переплачувати за бренд.
Комфорт. Для мене особисто дуже добре. Протягом 2 годин ніякого дискомфорту, хоча навушники постійно відчуваються у вухах. При цьому сидять вони як приклеєні – це найбільш надійні з усіх навушників які я будь-коли тестував.
Управління. Фізичні кнопки (є також підтримка подвійного натискання та тривалого натискання) які проте дуже легко зачепити, або натиснути без будь-якого ефекту. Таке трапляється не часто щоб дуже дратувати, проте і достатньо щоб про це згадати.
Шумоподавлення (ANC). Воно тут ніяке, дуже слабеньке.
Додаток на смартфоні. Головна користь від нього – можливість перепризначити дії за натисканнями кнопок. Я на довгі натискання поставив зміну гучності.
Під’єднання до смартфону. Мабуть найкраще і найпростіше з усього, що я бачив. Лише переводиш навушники в режим парування і спливає вікно підключення навіть на Android. Далі, коли дістаєш навушники вони під’єднуються миттєво. Ніяких переривань не помітив.
Час роботи. Усе чудово. Не знаю точні числа, але у мене виходить, що заряджати їх частіше ніж раз на тиждень не треба.
Якість звуку. Ну от і до головного дійшли. Звук у навушників “плаский” і якийсь безбарвний. При цьому всі деталі добре чути, але хочеться постійно додати гучності навіть коли вже і так доволі гучно. Добре видно, що навушники розраховані на жанри де забагато басу, а інакше вони якось абсолютно без енергії звучать. І ось це мені спочатку і не сподобалося. Але доволі швидко я звик і тепер мене це не так переймає.
У підсумку маємо безумовно хороші, хоча і трошки задорогі спортивні навушники які надійно і комфортно сидять у вухах, мають дуже хороший час роботи і видають доволі непоганий звук.
Rouvy є ще однією програмою віртуальної вело-реальності до якої можна підключити розумний тренажер та інші датчики і кататися у віртуальному світі самому, чи з іншими людьми (про Zwift тут – Zwift – віртуальні вело-поїздки). Проте відмінностей достатньо щоб принаймні перелічити найбільш важливі з них.
Але спочатку – для чого варто переходити на Rouvy взагалі? Для мене вирішувальним фактором стала ціна. Ми вдвох з Оленою мали би платити більше ніж $25 за кожного за місяць після чергового підвищення цін. І якщо для себе я міг би якось виправдати таку ціну зі своїми 2-3 тренуваннями на тиждень, але для Олени яка катається добре якщо раз на місяць це вже занадто.
А Rouvy пропонує план для двох людей за $200 за рік, що виходить на $400 дешевше на рік якщо порівнювати з Zwift. Ну і плюс постійне бажання спробувати якісь альтернативи.
Не буду перелічувати усі відмінності, тим більше, що деякими можливостями я не планую користуватися (наприклад груповими поїздками чи змаганнями), а отже лише те, що особливо помітно для мене:
Головна відмінність яку усі помітять – якість відео. Якщо Zwift це як комп’ютерна гра з нормальною для 2000-них графікою, то Rouvy використовує відео з реальних камер на реальних трасах. Відео доведеться викачувати окремо, при цьому можна вибрати якість. Я знайшов чиюсь поїздку навколо Києва і там покатався теж.
Інтерфейс Rouvy виглядає складнішим, має більше елементів та в цілому менш логічний.
Екран поїздки Rouvy містить значно менше елементів. Я катаюся у структурованих тренуваннях і в Zwift їх показано більше компактно, але і більш інформативно.
Підтримка пристроїв. Теоретично Rouvy має працювати з усім тим з чим працює і Zwift, але на практиці мої педалі Assioma Favero DUO спричиняли постійні проблеми, час від часу втрачали з’єднання і я ніяк не міг досягти 100% ефективності. Більше того – з часом ставало все гірше і гірше. Довелося перемикнутися на станок (у мене Tacx Neo 2T як джерело вимірювання зусиль).
Інтеграція з Garmin Connect, Training Peaks та Strava – все працює як і в Zwift.
Поки що на цьому все, буду оновлювати пост як з’являться нові деталі варті щоб їх згадати.
У підсумку моя думка така, що Rouvy має певні переваги, але в цілому менш “вилизана” платформа у порівнянні з Zwift. Враховуючи ціну перехід цілком виправданий і сподіваюся, що платформа буде і далі покращуватися.
