З моменту нападу Хуйлостану на Україну не можу уявити як писати чи перейматися такими буденними і дрібними речами як фільми, музика, подорожі і навіть тренування. Але в той же час якщо не перемикати себе насильно хоч на щось можна дуже сильно нашкодити своєму психічному стану і здоров’ю, і кому від цього буде користь?
Злість та розпач, неможливість якось суттєво допомогти, хаотичні пошуки де і як себе можна задіяти… Важливо лишатися тверезим, зосередженим, раціональним як би нереально вся ця ситуація не виглядала. Можу комусь допомогти просто зараз і роблю це, сподіваюся все скінчиться як скоріше і буду вже допомагати відновлювати і розбудовувати. Але це вже після перемоги.
Прощення не буде. Ніколи, ні за яких обставин. Росія має бути розорена, розділена, а бажано лишатися в ницості та бідності назавжди. І що зможу для цього зроблю. Але це теж потім.
А поки мій блоґ буде і далі заповнюватися легенькими нісенітницями про фільми (які я не можу зараз дивитися, буду писати про те що дивився до початку війни), про подорожі та інше таке. І я знаю, що пишу ще для себе – мене і так не дуже багато людей читало, а зараз їм взагалі не до того. Але для мене це вже за кілька років стало звичкою і буду писати щоб хоч так повернути фрагменти реальності в життя.
Італійський виробник спортивних гелів та інших подібних продуктів який є ледь не найстарішим у галузі і дуже поширеним в Європі, але практично невідомий в США. Я придбав деяку їх продукцію на thefeed.com коли мені запропонували додати кілька гелів зі знижкою до замовлення. І мені дуже сподобалося те що куштував, тому і пишу про цей бренд.
Carbo Jelly C2:1PRO
Гель дуже щільний у порівнянні з багатьма сучасними рідкими гелями – він по суті є одним шматком, але доволі м’яким. За консистенцією нагадує чи то дуже м’який мармелад, чи трохи підсохлий джем.
На смак гель приємно фруктовий, але не надмірно. Також він не надто солодкий. Не липне до зубів, дуже легко ковтати, варто лише розкусити на кілька шматочків. Післясмак лишається на довго, але він не є неприємним.
На велосипеді цілком можна їсти ці гелі одне за одним. А от на бігу буде складно – треба буду поступово відкусювати під час руху маленькими шматочками. У мене вийшло, але це не найзручніший спосіб і більш рідкі гелі краще для бігу.
Суміш глюкози та фруктози теоретично дає як швидкий так і відкладений сплеск енергії, але чесно кажучи для мене значно важливіше щоб я їх міг з’їсти кілька впродовж тренування чи змагань і щоб мене не нудило. З цим гелем усе гаразд в цьому сенсі.
Коштує він майже $3 за порцію, що доволі дорого, але у магазині згаданому на початку посту я їх купив здається 4 штуки за $2 – ця ціна просто неймовірна, перейшов би повністю на цей гель якби завжди міг купувати за нею.
Цей гель має таке саме співвідношення глюкози та фруктози, але є рідким, по суті як сік. На пакеті є кришечка, що дозволяє розтягнути порцію на кілька разів, але як на мене це не має сенсу. Просто порція достатньо невелика щоб її легко ковтнути за один раз.
Не лише за консистенцією, але і за смаком цей гель найбільше схожий саме на сік і теж не надмірно солодкий.
Ціна $3.50 за порцію це дуже, просто надзвичайно дорого. Я взяв два “пробники” за $3, це більш осмислено.
Але як і випадку вищезгаданого гелю ціна є по суті єдиним недоліком.
Час від часу я читаю, хоча і не надто поважаю цей жанр, романи-жахи. І іноді вони бувають доволі пристойні: створюють лячну атмосферу, безвихідну ситуацію, приводять героїв у відчай і взагалі демонструють деякі цікаві елементи. На жаль ось ця книга хоча і намагається зробити все раніше перелічене, для мене особисто не спромоглася досягти нічого з цього.
Головний герой книги розшукує свого брата-близнюка зниклого в глушині Аляски, стикається з незрозумілими та містичними подіями і якось через пригоди все це добирається до фіналу. В книзі є кілька побічних ліній які мають підсилювати сюжет, але якось усе погано зведено до купи і не лякає та навіть не вражає. І головне зло у фіналі виявилося таким собі…
А з іншого боку книгу було легко читати і скажімо в дорозі, якщо це кількагодинна подорож – вона буде те що треба. І текст сприймається легко, але і не вимагає якось особливої роботи мозку. І коли треба її, книгу тобто, можна просто закрити і переключитися на щось інше.
Для любителів жанру в цій книзі нема нічого вартого уваги, для тих же хто не читає таке можу порадити краще книги з близькими сюжетами, але трошки більш лячно розказані. Як от Голод.
В цілому в США з мобільним зв’язком так собі: дуже дорого, багато де нема покриття, але якщо не вибиратися за межі міст та не подорожувати особливо то наче і не так погано. Колись дуже давно я писав про те як воно тут з цінами (застаріла інформація – Про мобільний зв’язок в США), а також про яке рішення ми знайшли щоб не платити так багато – Про дешевий мобільний зв’язок в США.
Проте лишався один суттєвий недолік – відсутність мобільного зв’язку та інтернету за кордоном. І проблему цю більшістю людей вирішує купуючи так звану “SIM для подорожей” – це або дійсно SIM-карта, або програма яку треба встановити на смартфон, або навіть комбінація. І працює це так, що перед подорожжю клієнт вибирає країну, сервіс активується і з’являється як мобільний інтернет так і роумінг дзвінків.
Працює все це непогано і подібних сервісів дуже багато. Але мені от не подобалося, що треба морочитися з картками, вмикати та вимикати не забуваючи про це і в цілому не надто якось автоматизовано.
А тому коли хтось в одній з дискусій про роумінг згадав про сервіс Google Fi я витратив певний час щоб зрозуміти як воно працює і мені здалося цікавим. Спочатку замовив переведення номеру, але воно не спрацювало, а тому замовив SIM-карту (це безкоштовно) і через пару тижнів коли вона прийшла вже був на цьому сервісі.
Стосовно якості зв’язку та інтернету там де я живу ніякої різниці не помітив. Проте реклама каже про $35 на двох на місяць (для порівняння з нашими дешевими планами я платив до $20 і Олена фіксовані $35), але в реальності це далеко не так. У мене виходило від $50 (найменше) до майже $100 на місяць. Мобільний інтернет додає до ціни – після 3Гб виходить доволі дорого, але якщо перетнути 10Гб то далі вже безкоштовно (скоріш за все швидкість знизять). Плюс податки та ще якісь збори.
Але головне – як воно працює в роумінгу? Ми користувалися в Канаді та Новій Зеландії і працює іноді дуже добре. Власне при перетині кордону зв’язок та інтернет стає доступним у проміжку від кількох хвилин до години. Час від часу виникають проблеми коли не можна подзвонити чи прийняти дзвінок, але вони спорадичні і “самовиліковуються”.
В цілому сервіс можна радити – він не дорогий у порівнянні з іншими подібними і не вимагає ніяких додаткових дій.
Серія книг в яких ілюстрацій набагато більше ніж тексту і як стимулюють уяву читача. Світ книг це альтернативне сьогодення чи геть не далеке майбутнє в якому вже існуючи технології, а скоріш їх руїни є фоном для дещо апокаліптичної буденності. Наслідки великих воєн, дрони та мегалітичні механізми, віртуальна реальність, роботи та фантастичні технологі у напівзруйнованому стані оточують людей які мусять виживати.
За книгами знято доволі хороший серіал з такою ж назвою – від дещо повільний, але візуально вражає і має доволі цікавий сюжет.
Історія дівчинки яка у супроводі робота подорожує на захід країни в більш цивілізовану місцевість. Весь текст є більше супроводом для ілюстрацій і оповідь йде як від самої герої так і від відстороненого коментатора.
В книзі не стільки викладається історія (хоча і вона сама по собі є доволі хорошим науково-фантастичним оповіданням) як показано звіт з коротеньких уривків спогадів та картин сьогодення з вікна машини. І ось це – передати світ, книзі вдається чудово, атмосфера наче поступово оточує читача.
На жаль книга надзвичайно коротка, це, як я вже зазначив скоріш оповідання. І мабуть на розглядання ілюстрацій читач витратить значно більше часу.
На відміну від багатьох інших визначних книг які суттєво вплинули на фантастику (зверніть увагу на рік видання) і які дійсно є часто визначними та доволі нестандартними навіть зараз… так ось у порівнянні ця книга мене розчарувала.
Події книги відбуваються у 90-х роках, що було далеким майбутнім на момент написання. І йдеться про світ який повільно поглинають океани. До речі причина не в діяльності людини, а у змінах клімату через активність Сонця.
Головний герой книги – науковець який в компанії військових досліджує затоплені міста і потрошку їде дахом. До нього приєднується ще пара диваків які вирішують рухатися на південь, замість повертатися в цивілізацію. Вони тікають, вірніше ховаються, лишаються жити у напівзатоплених будинках. Потім до них добирається якась дивна банда і починається якесь безглуздя. У кінці головний герой робить найбільші зі своїх дурних вчинків.
Що в книзі хорошого – її дуже добре написано і це дійсно хороша література. Переживання героїв, як вони бачать світ – прямо відчуваєш.
Що мені не сподобалося так це усе інше: мені цікаво було б читати про геть інші аспекти цього світу. Мені не симпатичний, навіть відверто противний головний герой та його друзі. Мотивація та вчинки більшості дійових осіб якісь безглузді і відверто дурні. І фінал теж дуже сильно розчаровує.
Чи варто читати? Хіба щоб ознайомитися і забути. Можна і пропустити.
Взагалі рішення стартувати в кінці року аж у Новій Зеландії було прийнято не лише через бажання виступити там, але і поєднати з подорожжю яку завжди хотілося здійснити (трохи про враження від Нової Зеландії – 2024, грудень: Нова Зеландія, враження).
Ранок передстартового дня – розташовуємо та лишаємо на ніч велосипеди
В усі дні перед стартом погода була доволі прохолодна, йшов дощ і на вело я одягав рукави та жилетку. Навіть трохи переймався щоб не було надто холодно на старті.
Але в день старту жінок (він був 14-го числа, а чоловіки вже стартували наступного дня) погода була тепла, навіть жарка, без дощу і з великою кількістю сонця. І це стало проблемою, бо коли стартував я то було ще тепліше, інтенсивність випромінення сонячного ультрафіолету поставила абсолютний рекорд за усі часи.
Намагаюся фокусуватися перед плаванням
Через те, що моя вікова група стартувала аж о 9:20 ранку не лише я мав чекати і хвилюватися майже 3 години (перша хвиля любителів стартувала о 7:20), але і старт проходив по спеці, а бігти близько третьої дня взагалі стало для мене неподоланою проблемою.
В моїй групі було 400 людей, і стартували ми, як я вже зазначив останніми. З одного боку це добре, що не наздоганяли над-швидкі пловці з наступної хвилі, а з іншого – ми пливли в хвості. Хоча вода була вже доволі тепла. І ще про воду – неймовірно прозора, така прозора, що навіть у найглибших частинах було чітко видно дно та дрібні (менше за 5 копійок) шапочки для плавання загублені попередніми учасниками.
Українці (це ще не всі) перед Парадом Націй
Особливо про плавання сказати нема чого – пройшло добре, трошки повільніше ніж хотілося (згідно годинника 33 хвилини на 1800 метрів), але працював рівномірно, відчував, що роблю правильний рівень зусиль і не виснажую себе без необхідності.
Вихід води був крутою та затяжною гіркою – майже 800 метрів. І хоча я витратив 6 хвилин на транзитку (швидкі люди роблять з 3 хвилин), проте усе робив спокійно і розмірено – зняв костюм, дістав шолом, одягнув шолом, застебнув шолом, склав костюм, запхав костюм в торбу, побіг і здав торбу по дорозі волонтерам.
Моя вікова група стартувала
Вело за планом мало би бути не надто важке – кілька тривалих, але не надто крутих підйомів не мали би стати проблемою. І нормальні, в сенсі без тріщин та ям дороги дозволяли впевнено їхати. Проте проблемою стала температура та вологість. За початковим планом я намагався тримати зусилля в районі 240 ватт, коли зрозумів, що це буде дуже важко знизив до 230, але не зміг втримати і цей рівень.
Знайшов українців!
Після другої довгої гірки було вже відчутно і втому, і в цілому не готовність до такої температури повітря. До того ж неймовірно яскраве сонце суттєво перегрівало шкіру і я зрозумів, що зробив велику помилку не скориставшись кремом від сонця перед плавання та у транзитці.
Група 45-49 років готується йти до старту плавання
Далі ставало все важче і важче, сонце і температура почали сильно дошкуляти, хоча чудові види навколо (безкраї ферми) трошки робив усе кращим.
І додатково після одного короткого спуску коли кілька з нас скупчилися на підйомі маршал на мотоциклі почав усім роздавати штрафи. Мені дісталося 5 хвилин. Це десь в районі 50-го кілометра.
Десь там же я і відчув, що не вдасться показати нормальний час і далі швидкість буде лише падати. Тому прийняв рішення ще знизити зусилля щоб щось зберегти на біг.
Час пливсти!
Остання гірка довжиною в кілька кілометрів хоча і дуже не крута проте мене виснажила остаточно. І вже коли ми заїхали назад в місто за 2 км до транзитної зони і була та палатка де я мав стояти 5 хвилин. І чесно кажучи я зупинився там з певним полегшенням. Витратив цей час щоб поїсти гелі, ковтнути сіль та електроліти і спробувати трошки прийти до тями.
Вело вийшло за 2:54, що майже на 20 хвилин повільніше ніж хотілося б.
В тразитку заїхав і пройшов її доволі швидко і без проблем. Взувся, козирок, пояс і побіг.
Початок бігового етапу був доволі приємним
І спочатку мені біглося добре – пульс в нормі, темп хороший, все наче контрольовано. На кожні точці беру електроліти, якщо є кригу, іноді колу заради кофеїну.
Але моя найбільша помилка, повторюся, була в тому, що я не наклав на себе крему від сонця. І через його яскравість я не лише перегрівся, але і отримав суттєві опіки. Особливо неприємно було мати прямо відкриті рани у наступні дні на скальпі – мав лише козирок, без верху і волосся дуже коротке.
Але і без того руки та ноги, обличчя, шия – все обгоріло дуже сильно до темно червогого.
Хоч якийсь затінок для глядачів
Також неприємно було, що біг був весь по сонцю і не було навіть кількох сотень метрів десь у затінку. І на першій же серйозній гірці я відчув, що насправді мені не так вже і добре – і це почуття лише погіршувалося. Нарешті на наступній гірці (приблизно на 8-му кілометрі) я вперше зупинився і пройшовся пішки щоб знизити пульс.
Зупинявся я потім багато разів – пульс дерся постійно вгору, але головне, що починало трошки пливсти все в голові. Я подумав, що вже з тим часом який я маю сенсу ризикувати здоров’ям нема ніякого, а тому довелося примиритися з тим, що результат буде поганий. І постійно нагадувати собі, що бути тут – це вже досягнення. Але звісно певне розчарування все ж таки ставало все сильніше.
Але в цілому траса хороша, раджу стартувати якщо буде така можливість
Ну і в цілому решта бігу було стражданням – біжу скільки можу, слідкую за пульсом, зупиняюся і йду як стає погано. І тягнулося це все просто нескінченно довго. Більшість учасників на той час давно фінішували, було вже близько третьої дня, глядачі ховалися хоч в якій крихітній тіні.
Але як би там не було дістався кінця і цієї дистанції, фінішував. А потім дуже довго приходив до тями, вилив на себе кілька пляшок крижаної води. Біг вийшов за 1:59, що є найгіршим результатом за рік.
Бути присутнім і стартувати – це превілей!
Було погано після фінішу, але на диво нічого не боліло у порівнянні з іншими стартами – просто не зміг викластися і ноги навіть не відчувалися як після змагань. На жаль саме не готовність до високої температури мене і підвела. Принаймні в це хочеться вірити.
Ну а далі трошки сумував і жалівся сам собі, трошки намагався не перейматися, але більше залишався якимось занімілим.
Українці (не всі) на Параді Націй
У підсумку чи варто було їхати і стартувати враховуючи результат – так, варто. Це не лише унікальна нагода (не зважаючи на результат), але і можливість відвідати нову країну, зустріти інших атлетів і взагалі відчути себе більш причетним. Також змагання, як би погано вони не пройшли саме і показують пробіли в підготовці і в цілому рівень підготовки та над чим ще треба працювати.
Типовий вид в Новій Зеландії – дорога між неосяжними фермами
Нова Зеландія – одна з тих країн в яких я завжди хотів побувати, але до якої там ніколи і не наважився полетіти саме через тривалість перельоту. Але після того як втретє кваліфікувався на Чемпіонат Світу IronMan 70.3 саме у Новій Зеландії фактично примусив себе здійснити цю подорож.
Далі кілька не надто систематизованих вражень. Варто враховувати, що більшість часу ми провели не дуже далеко від міста Таупо та навколо нього – готувався до старту.
Переліт
Просто качечки на березі озера Таупо
Ось це є найскладнішою для мене частиною. Для нас переліт був у порівнянні не такий і складний: 2 години з Сіетла в Сан Франциско, а там 12 годин до Окланда. Для порівняння є прямий рейс з Нью Йорка який триває 19 годин, або багато хто з Європи летів через Париж-Катар-Окланд, а то і через Китай, що виходило більше 25 годин лише перельотів.
Я згадую ті роки коли ще літав в Україну (через Амстердам) і не на Боінгу, а на Еірбасі, і там були і сидіння зручніші, і їжа наче краще, і якось усе легше переносилося. Зараз же ні спати нормально, весь літак забитий людьми, якось дуже не комфортно.
Дороги та водіння
Знак “Я люблю Таупо” у центрі міста на березі озера
Так, руль з правої сторони, їхати треба по лівій стороні – це складно і втомлює. Особливо після тривалого перельоту. Найскладніше в цьому було на великих перехрестях повертати вліво – треба прямо аж дууууже далеко їхати спочатку вперед, що дуже незвично і здається, що можна аж виїхати за саме перехрестя. Але за пару днів звикаєш.
А от до чого так і не звикли – це поміняні місцями ручки поворотників та двірники. Так до останнього дня і вмикали поворотники. Ну і звісно ручка перемикання з незвичної сторони.
Самі дороги надзвичайно хороші – покриття без ям та навіть тріщин де б ми не їхали. Усюди яскрава розмітка. Але самі смуги трохи вужче ніж в США (за суб’єктивними відчуттями) та узбіччя дуже вузенькі, а часто повністю відсутні.
Машин на дорогах не багато навіть у найпруженіший час, лише в останній день у столиці бачили щось типу дорожнього корка, але нічого страшного теж насправді. І водії дуже хороші – ніхто не водить небезпечно чи відволікаючись, усі дотримуються обмежень (а це 100-110 км/г на трассах).
Ціни та якісь
Струмок гарячої, прямо паруючої води які є по всьому острові
Нова Зеландія принаймні в тій частині де ми були значно дешевша для проживання країна. Для порівняння якщо десь вдвох перекусити в США умовними тостами з яйцями, беконом та картоплею то це вийде легко більше ніж $35. В той же час в НЗ це буде щось близько $20. І при цьому ніяких податків (в штаті Вашингтон це буде +10%) і ніяких чайових (в США зараз вже і 15% вважається дуже мало).
Також я дивився на ціни машин – в НЗ дешевше. Умовна “середня” нова машина в США коштує на момент написання $48000, а в НЗ така обійдеться в $40000. Це через низькі податки та відсутність різних зборів. І тому на дорогах практично нема старих чи сильно потяганих машин – усе як в багатих районах хороших міст США.
Ціни на житло теж різняться в кращу сторону. Те що в США коштуватиме $5 мільйонів – скажімо це дім на 4-5 спалень з видом на ліс/озеро/океан у недорогому штаті, то ось таке саме в НЗ буде менше за $3 мільйони.
Коротше класна країна щоб жити в ній на американську зарплатню. І якщо серйозно можна розглядати НЗ як місце щоб жити на пенсії, аби не була вона в прямому сенсі на краю світу.
Пейзажі та природа
А це просто я виходю з плавання в озері Таупо
Весь час на північному острові (на південний ми так і не потрапили) було дивне відчуття наче ми в якомусь парку чи на полі для гольфу. По-перше, крім доріг на острові нема нічого плаского. Усе якісь пагорби, гірки, схили та інші нерівності. А, по-друге, увесь острів наче вкрито коротко підстриженою і щойно постеленою яскраво зеленою травою.
По дорозі з Окланда в Таупо, а це 3 години машиною, за межами цих міст ми по суті їхали через нескінчені ферми з вівцями, коровами та іноді полями на схилах. І усе дуже тихо і зелено. І тихі тут не лише люди, але і тварини – ніхто не мукає і не бекає, тиша просто неймовірна. Лише в лісах несамовито переспівуються птахи.
Хоча треба сказати, що такі пейзажі створено європейцями. Нову Зеландію колись вкривали джунглі особливої місцевої рослинності які майже остаточно зникли на сьогодні (лишилося менше 1%) і їх можна побачити лише в ботанічному саду чи зоопарку.
Також на острові дуже багато гейзерів які або розтікаються гарячими струмками. В нашому готелі скажімо були гарячі басейни саме з таких струмків. Або якщо гейзери доволі великі то на них генерується електрика. І також багато купалень чи просто незвичних видів.
Люди
Одна з місцин де можна походити між киплячими підземними джерелами
Люди в Новій Зеландії (звісно мова про місцевих) мені дуже сподобалися. Вони до тебе не лізуть взагалі поки до них не звернешся, а коли звернешся – дуже привітні і радо допомагають. І повторюся – тут усе дуже тихо. Ніхто не оре, не лається, усі якісь спокійні і врівноваженні.
Є певний акцент, але він не такий щоб геть щось не розуміти. У мене було за 10 днів може лише пару випадків коли довелося якесь слово перепитувати.
В цілому мені здалося, що це якраз люди серед яких мені найбільше подобається жити. Тобто ті, що відгукуються, але не нав’язуються.
На цьому поки завершу, як щось згадаю то або допишу тут, або зроблю новий пост.
Якісь потвори і чудовиська на стелі переплетені на площі на березі озера
Коли я подорожую зі своїм LG Gram і дивлюся кіно чи якесь інше відео то іноді буває звук не дуже добре чути як у гучному оточенні, чи скажімо дивлюся з домашнього Plex-сервера (це типова проблема для Plex). І коли відео хочемо дивитися вдвох, чи навіть показати групі то це може стати проблемою.
До цього у мене було кілька портативних спікерів (Ultimate Ears Roll та Ultimate Ears Boom 2 хороші, а AOMAIS Sport II недорогий), але вони доволі великі враховуючи як не часто вони мені потрібні. А тому коли почитав схвальні відгуки про ось цей маленький спікер, а також побачив знижку на нього в той самий час то купив.
Він дійсно маленький (як 3-4 чохли безпровідних навушників поставлених стопкою), легкий і його добре зроблено. Усі матеріали і як це зібрано виглядає так, що спікер має переживати подорожі у валізі чи рюкзаку без будь-яких пошкоджень.
Звук не так щоб надто гучний, проте гучніше і глибше за динаміки навіть найкращого лептопа. Особливо враховуючи, що стоятиме цей спікер десь близько до вас. Можна навіть почути доволі розбірливий і глибокий бас, і саме це вражає найбільше.
Голоси акторів звучать дуже натурально і дійсно є враження, що говорить реальна людина, а не динамік.
На корпусі є кнопки управління гучністю та живлення, а також захищений USB Type-C роз’єм.
Спікер захищений від води та пилу за рівнем IP67, тобто його можна не боятися навіть у воду кинути. І час роботи складає 16 годин чого може вистачити на доволі тривалу подорож.
Функції які я ще не перевіряв це вбудований мікрофон та можливість мати пару таких щоб створити стерео-ефект.
Більше за пів-року тому я купив собі AndaSeat Kaiser 3 Series з дуже хорошою знижкою. І цим кріслом був дуже сильно задоволений так, що чекав наступного сезону знижок щоб купити таке саме і Олені. І ось купив їй цю, трошки новішу модель за $410 (повна ціна на сайті вказана $550, але практично постійно діє знижка яка робить ціну значно привабливішою – $430). На сайті виробника – AndaSeat Kaiser 3 Pro 5D Armrest Gaming Chair – AndaSeat Official.
Якщо не знати, що це інша модель за назвою то розрізнити мою попередню і ось цю нову практично не реально. Єдине, що я помітив – у новій моделі підлокітники тепер мають додатковий кут регулювання.
Купив саме ось такий колір як на картинці і в живу він виглядає навіть краще.
