З моменту нападу Хуйлостану на Україну не можу уявити як писати чи перейматися такими буденними і дрібними речами як фільми, музика, подорожі і навіть тренування. Але в той же час якщо не перемикати себе насильно хоч на щось можна дуже сильно нашкодити своєму психічному стану і здоров’ю, і кому від цього буде користь?
Злість та розпач, неможливість якось суттєво допомогти, хаотичні пошуки де і як себе можна задіяти… Важливо лишатися тверезим, зосередженим, раціональним як би нереально вся ця ситуація не виглядала. Можу комусь допомогти просто зараз і роблю це, сподіваюся все скінчиться як скоріше і буду вже допомагати відновлювати і розбудовувати. Але це вже після перемоги.
Прощення не буде. Ніколи, ні за яких обставин. Росія має бути розорена, розділена, а бажано лишатися в ницості та бідності назавжди. І що зможу для цього зроблю. Але це теж потім.
А поки мій блоґ буде і далі заповнюватися легенькими нісенітницями про фільми (які я не можу зараз дивитися, буду писати про те що дивився до початку війни), про подорожі та інше таке. І я знаю, що пишу ще для себе – мене і так не дуже багато людей читало, а зараз їм взагалі не до того. Але для мене це вже за кілька років стало звичкою і буду писати щоб хоч так повернути фрагменти реальності в життя.
Новий (примітка: новим він був у 2024-му коли я і написав оригінальний пост на Facebook, а зараз лише переношу допис звідти) скам який називають “забоєм свині” шириться та руйнує життя безлічі людей. На відміну від “принца Нігерії” популярного кілька років тому де вам обіцяли 100 мільярдів доларів успадкованих “принцем” якщо лише оплатите банківські послуги цей скам значно глибше використовує людську психологію.
Сценарій приблизно такий. Ви отримуєте повідомлення у будь-якому месенджері (найчастіше просто текстове) від незнайомої людини яка питає про якісь випадкові речі (як собака почувається, чи зміг ти передати повідомлення, чи є можливість зустрітися там де раніше, тощо). Жертва відповідає “помилилися номером”, а далі, після вибачень і пари речень починається спілкування. Воно не інтенсивне, на початку може буде одне повідомлення на кілька днів і скамери ніколи не питають про гроші. З часом скамер дає зрозуміти, що є дуже багатим, ділиться кількома світлинами (суперкари, приватний літак, готель) і заробляє гроші на крипто-валюті. Потім ще через кілька днів скамер каже, що міг би допомогти з порадами як заробити торгуючи крипто-валютою. І це ключове – ви ніколи не переводите скамеру гроші, ніколи вас не просять про гроші і все виглядає так, наче ви повністю контролюєте ситуацію.
І ось ви відкрили рахунок на вказаному ресурсі, вклали 100 доларів (але часто мінімальна стартова сума згідно умов ресурсу починається з $500) і слідуючи порадам свого нового знайомого купуєте та продаєте і ваша “інвестиція починає рости”. І ви щасливі. Ви вкладаєте ще гроші, поради дійсно допомагають і нема вже ніяких сумнівів, що ваш радник дійсно заробляє десятки мільйонів на рік.
А потім ви хочете вивести частину коштів на якусь дорогу покупку, ресурс вам каже що треба зачекати ще кілька днів і заплатити за це $5. Ну та ви не проти – що там ці 50 проти десятків чи навіть сотень тисяч які ви вже заробили. Але нічого не відбувається, ви спілкуєтеся з підтримкою ресурсу, можливо ще щось сплачуєте якщо у вас досі не виникли сумніви, але дуже скоро скамер зникає з інтернету, його обліковий запис видалено і навіть ресурс вже не доступний. Ось це і був скам – ви “торгували” на ресурсі які було створено спеціально для вас, усі зміни цін та рахунків, уся активність була симульована. А гроші ви таки переказували безпосередньо скамеру. І що ще гірше – ці ресурси мають додатки в магазинах Apple та Google, в прямому сенсі тисячі їх і не всі встигають вичищати вчасно.
І ви не зможете повернути гроші звернувшись до свого банку щоб відмінити транзакції: по-перше, вже пройшов час, а, по-друге, ваші реальні долари купують крипто-валюту, а вже та переходить у гаманець злодіїв і далі і далі багато разів. І це відмінити вже практично не реально.
Якщо ви подумали, що це лише дурні люди ведуться на таке – то ні. Навпаки, це розраховано більше на людей зі статками. А приклади усіх цих молодих техноміліардерів які заробляють безумні гроші завдяки технологіям лише підкріплює віру в те що “і як так може, хай лише нагода буде”. Жертвами стають адвокати, лікарі і навіть банкіри. Більше того – одни з невеликих американських банків ось буквально нещодавно збанкрутував тому що його керівники збільшуючи ставки поступово переказав усі гроші (так, в прямому сенсі усі) скамерам.
Скам називається “забоєм свині” бо жертву перед тим як “зарізати” неспішно розгодовують уявними великими заробітками.
І про самих скамерів. Роблять все це люди (як правило молоді чоловіки) яких викрали чи нелегально вивезли з країн як Бангладеш, Філіппіни та інших з того регіону. У них відбирають паспорти, їх везуть на інших континент, селять у крихітних кімнатах буквально на голову одне одному, або у прямому сенсі в контейнерах. І вони мусять “відробляти” свої паспорти. При цьому їх годують мінімально, дають води лише достатньо щоб пити, ніяких розкошів типу душу, їх навіть на вулицю не випускають. І на жаль якщо їх не врятують спецслужби якоїсь країни то шлях у них один – ще в глибше рабство.
Задовго, дуже задовго до того як стати відомими в СРСР зі своїм “Вітром змін” Scorpiong були широко відомою hard rock командою. Обкладинки їх альбомів зараз прикривають чорними конвертами через дитячу порнографію, просто порнографію і взагалі непристойність.
Цю пісню було написано під враженням від гастролів у 70-х роках по Японії. Музиканти часто не могли відрізнити японських жінок від чоловіків і навпаки – риси лиця, пропорції фігур та часто одяг був доволі схожим. Але після того їх думка – а яка власне різниця? Якщо воно красиве, то воно красиве, а чоловік це, чи жінка – то вже діло десяте.
Я побачив як воно йшло вулицею
Походкою кішки, неймовірно чисте.
Придивився і не зміг повірити –
О ні, ні, ні, ні!
Воно обернулося і подивилося на мене.
І я сказав – ні, не може бути.
Це був чоловік і жінка одночасно.
Він – жінка,
Вона – чоловік.
Видно що воно здалеку
І цей вигляд мене гіпнотизує – я хочу залишитися.
Воно бере мене за руку і каже – ходімо,
Ходімо, ходімо, ходімо.
Ми йдемо до мене, і воно говорить приємним голосом,
Він робить перший крок, а вона фліртує.
Мені усього лише потрібне тіло – чому б і не твоє?
З виходом дуже хорошого (для мене 10 з 10) фільму Project Hail Mary за одноіменною книгою я помітив, що назву перекладають просто як “Проект “Аве Марія”. Це дослівний переклад, але він не пояснює чому проект називається саме так.
Термін цей походить з американського футболу і означає останній відчайдушний пас з надією на везіння, що його не перехоплять і команда може відігратися в останні секунди. Тобто перекладати треба як “довгий пас”, або ще краще – “остання надія”.
А чи знаєте ви, що у Трампа колись була своя велогонка світового рівня?
На початку 80-х американські велосипедисти почали заявляти про себе на міжнародній сцені, у 1986-му американець Грег ЛеМонд виграв Тур де Франс, що розпочало еру так званого “амереканського ренесансу” у велоспорті. Проте не зважаючи на перемоги в самих США не було достатньо великих і відомих стартів і всі визначні події відбувалися (і досі відбуваються) у Європі.
У тих же 80-х Дональд Трамп був без перебільшення зіркою і присутній усюди. Казіно, готелі, хмарочоси, конкурси краси і багато усього іншого. Він постійно був на телебаченні та у новинах, про нього писали та говорили, та і сам він був не проти давати чисельні інтерв’ю. І головне – усе мало називатися “Трамп” і бути написане великими золотими літерами.
Тож коли до Трампа звернулися з приводу фінансування американської багатоденної велогонки то його вимогою стало назвати її “Тур де Трамп”. Трамп вклав 750 тисяч доларів (2.2 мільйони зараз) і гонка мала фінішувати перед “Трамп Готелем”.
У 1989-му гонка таки відбулася і в ній прийняли участь команди в тому числі з Європи, і навіть збірні СРСР та ГДР. 800 миль (1280 км), 10 етапів. Переможцем став норвезький гонщик Даг Отто Лурітцен який мав бронзову Олімпійську медаль та виграні етапи Тур де Франс у своєму списку, що одразу зробило цю гонку помітною у велоспорті.
Трамп одразу по фінішу оголосив гонку велетенським тріумфом який об’єднав увесь світ.
У 1990-му Трамп вклав вдвічі більше грошей і гонка вже мала 11 етапів тривалістю 1100 миль (1760 км). В гонці прийняв участь Грег ЛеМонд який вже був двічі переможцем Тур де Франс. І це зробили Тур де Трамп однією з найбільших велоподій року. І те що ЛеМонд фінішував другим показало – гонка не є просто вело-поїздкою, а дійсно серйозним і дуже складним стартом. А ім’я Трампа було на кожній вело-майці, на кожному плакаті, кожному флаєрі, номері чи сувеніри.
І хоча Тур де Трамп 1990-го стала великим успіхом проте як це постійно було з бізнесами Трампа його імперія вкотре почала розвалюватися чому сприяла криза на ринку нерухомості. Навіть його казино з часом стали збутковими, що взагалі нонсенс. І в кінці 1990-го Трамп не оголошуючи про це публічно припинив фінансувати гонку.
І хоча критики та скептики задоволено посміювалися, любителі велоспорту сприйняли це дуже трагічно. Те, що дійсно було велогонкою світового рівня в США і могло ще й далі рости і розвиватися було покинуте і забуте не дивлячись навіть на вдалий старт.
У 1991-му гонку перейменували на Тур дюПонт за назвою спонсора (DuPont). Гонка стала ще більш професійною, отримала свій журнал та постійні зв’язки з пресою, етапів стало ще більше і сплановано було все краще. І без его Трампа виглядала вона як геть інша подія. Гонка тривала ще кілька років і в ній приймали участь атлети найвищого рівня. Так Ланс Армстронг виграв її у 1995-му та 1996-му роках.
У 1996-му DuPont припинили спонсорування на чому ця гонка і закінчилася. Її нащадками в США зараз є Тур де Каліфорнія та Професійний Виклик (USA Pro Cycling Challenge). Проте саме Тур де Трамп, як би комічно і сюрреалістично це не виглядало по суті познайомило американців з велоспортом та стало початком зародження масової вело-культури в США. А американський Тур став на якийсь час став четвертою великою велогонкою разом з Тур де Франс, Джіро д’Італія та Вуелта – зараз їх лише три.
За $26 (на сайті виробника – Agility Paddles Floating) маємо вибір з кількох розмірів (і у мене є їх кілька), але усі вони ось такого точно кольору як на картинці, без варіантів.
Особливістю цих лопаток, як видно з фото, є те, що вони не мають ніяких гумових смужок та стрічок для фіксації і тримаються вони на долоні за допомогою отвору для великого пальця і заглиблення для долоні.
Тримаються добре, сидять на місці без проблем навіть коли роблю розвороти, взагалі навіть призвичаюватися не треба було.
Єдине, що варто зауважити – якщо плавати багато без перерви то навколо великого пальця з’явлюяться неприємні відчуття. Але і з “класичними” лопатками якщо багато в них плавати буде щось некомфортне – наприклад, суглоби середнього пальця (у мене) починають боліти. Тож в цілому ось ці лопатки комфортніші. І те що в них не треба буде ніколи нічого міняти – це великий плюс.
Автор в першу чергу відомий своєю серією про Відьмака, але зрозуміло, що у автора є і інші твори. Це також фентазі, але є і історичні роботи, і, як ось ця серія, суміш історії та фентазі.
Мені особисто ця серія подобається набагато більше за Відьмака. По-перше, тому, що тут менше казковості і більше реалізму. По-друге, книги розказують історії та пригоди дійових осіб на тлі реальних історичних подій. У випадку даної серії подіями цими є гусситські війни.
Головний герой, молодий, привабливий, наївний і дещо дурнуватий з розгону влітає у пригоди які загрожують його здоров’ю та життю в цілому. Намагаючись уникнути усього цього і з допомогою різних людей, а компанія поступово збільшується як в будь-якому класичному фентазі, вони рятуються від одних негараздів, але влітають в інші. І ці негаразди та загрози лише збільшуються та накопичуються.
Книга в цьому плані є навіть не фентазі та тлі історичних подій, а скоріше навіть пригодницьким романом. Але ось ті самі історичні події теж розказано дуже добре – реалістично, з цікавими деталями та акцентами. Читав із захопленням.
Також дуже незвично, що автор вводить магію по повній програмі, а не десь там, щось там потрошку – і могутні заклинання, і відьми, і левітація, і магічні істоти. І все це разом з інквізицією, реформаторськими рухами, війнами, грабунками, лицарством, політикою і так далі.
Якби купував за повну ціну то взяв би собі в такому кольорі
Endorphin Speed є дуже відомою моделлю яка отримала багато схильних відгуків і у минулі роки багато разів саме цю модель називали найкращою для тренувань зі швидкими інтервалами. І я теж її дуже люблю і мав кілька попередніх моделей: Endorphin Speed 3 та її модифікацію для поганої погоди Endorphin Speed 3 RUNSHIELD, а також Saucony Endorphin Speed 2.
Проте час йде, технології та тенденції змінюються і колись улюблена модель теж змінюється, що створює проблеми: зміни часто або недостатні, або надмірні.
Це кольорова схема пари у якій бігаю я
Я свого часу пропустив 4-ту версію і тому порівнюю з третьою. Основні характеристики та відмінності:
Ціна: повна ціна складає $175 (на сайті виробника – Endorphin Speed 5 Performance Road Trainer | Saucony US), на момент написання на деякі кольори є знижка до $130. Свою пару я придбав за $90 – це неймовірна ціна за такі кросівки.
По великому рахунку кросівки відчуваються стопою дуже схожими до третьої версії, але носок трохи вужчий (не до дискомфорту, проте помітно), і при цьому пропала навіть та невеличка агресивність яка була раніше присутня. В плані того як вони сидять на стопі все ж таки третя версія була значно комфортніша.
Кросівки легкі, прискорюються та тримають швидкість без зусиль, але не примушують бігти швидше і в цьому плані відчуваються більш спокійними.
Задня частина в районі щиколотки висока, навіть витягнута якась. Проте попри мої побоювання не спричиняла ніяких проблем. Єдине, що я би не бігав у них в геть коротких шкарпетках.
Язичок чомусь намагається сповзти вниз весь час. Не на багато, але все ж таки.
Ну і головне – як вони у порівнянні з більш сучасними моделями інших виробників. За моїми враженнями ця модель стала більш “спокійною” і не зважаючи на наявність нейлонової пластини вона ближче до щоденних кросівок “для усього” ніж до “швидких інтервалів”. І хоча в них примно бігти швидше за середній темп, проте скажімо Adidas AdiZero Evo SL хоча і не мають пластини (стрижнів у випадку Adidas) проте відчуваються пружнішими, жвавішими і більш агресивними.
Я кілька разів вже писав, але повторюся – у Saucony кросівки, навіть з моделлю для змагань (Saucony Endorphin Pro 3) найбільше схожі на середні типові бігові кросівки, лише комфортніші, легші і зручніші. До них не треба звикати і призвичаюватися, не треба міняти техніку. Одягаєш їх – і одразу біжиш і отримує задоволення.
З незрозумілих мені причин у п’ятої версії носок різко звужується
На мою думку ця модель з класу кросівок для швидких інтервалів та темпового бігу, тобто майже як кросівки для змагань, але з деякими здешевленнями мігрувала у кросівки для щоденного бігу в яких можна бігати і повільно, і легко та приємно прискорювати коли треба. Тобто стали більш універсальними.
І якщо ви бігаєте швидко і у вас обмежений бюджет то ці кросівки можуть бути єдиною парою (бо в них можна і змагатися), або доповненням до супер-кросівок.
Кінг Даймонд – неймовірно впливовий, але не дуже відомий широкому загалу представник важкої сцени. Достатньо сказати, що його та його групу Mercyful Faith називають з перших, що визначили їх музичний стиль такі команди як Metallica, Slayer, та ще десятки команд найвищого ешелону. Сам артист крім групи ще і має сольний проект і не зважаючи на свої 70 років досі створює нову музику (і дуже хорошу насправді) та концертує, хоча і не так часто.
Серед нововведень зроблених ним особисто можна назвати театральність, розфарбоване чорно-білим обличчя (так, це не Kiss вигадали), мікрофон закріплений на хресті з людських кісток, фокус на страшних темах, але без жесті – привиди, духи, страхи ночі, ось це все. Кінг Даймонд вважається одним з творців жанру black metal. Кінг Даймонд був одним з перших артистів хто заявив, що сповідує сатанізм. На той час (лише почалися 80-ті) найбільш екстремальні музиканти хоча і згадували Сатану та незгоду з релігіями проте все ж таки говорили, що це лише образи. І до появи Venom по суті Кінг Даймонд був єдиним помітним артистом який говорив про сатанізм і його звісно за це цькували та цензурували дуже сильно. Через що власне ні він сам, ні Mercyful Fate ніколи не набули такої популярності на яку заслуговували.
Але звісно найвидатнішою його рисою є голос – фальцет, що для важкої музики дуже не типово. Проте у поєднанні з потужними ріфами, сценою, аранжуванням все це створює потрібну атмосферу щоб поринути у цей страшнуватий, але дуже артистичний світ.
Ще треба враховувати, що більшість пісень в кожному альбомі у нього складаються в одну історію, а тому самі по собі можуть бути не дуже зрозумілі та виглядати як вирваний звідкись фрагмент.
Ночі без сну
Я не можу спати ночами –
Для цього є день.
І як годинник б’є північ
Я чую як вони танцюють на могилах
Співаючи в моїй голові
І вбивають біль… Ночі без сну… Ночі без сну.
Я не можу спати ночами –
Для цього є день.
І як годинник б’є північ
Лише вони дають нам змогу побачитися знову
Хоча вона і мертва давно.
Мені треба її побачити знову… Ночі без сну… Ночі без сну.
Йдемо пішохідним мостом на паром в Сіетлі який везе нас до старту
Вже пройшло два роки з мого останнього старту (останній старт перед цим пробігом – 2024/12/15 – IronMan 70.3 World Championship, Taupo, New Zealand): загибель мого тренера у 2025-му та числені мої травми після того унеможливили будь-які змагання. І нарешті після року підготовки з новим тренером я починаю приймати участь у змаганнях знову.
Цього разу початок випав на доволі незвичний пів-марафон – старт починається на паромі.
Власне ми сіли на паром в Сіетлі і вже за 35 хвилин були у порту остріва Бейнбрідж. І після того як з парому виїхали машини усі ми бігуни, а нас було близько 700, стартували прямо з парому.
Бігуни в терміналі Сіетла готуються заходити на паром
І хоча старт був з парому, проте сама стартова лінія була трохи далі – до неї ми бігли більше хвилини.
Саме містечко з якого ми вибігли дуже маленьке і вже буквально за кілька хвилин ми були за його межами. Далі бігли трасою у гістому лісі, а третина дистанції взагалі була по грунтовій стежці.
Я намагався триматися близько пейсера який мав тримати темп на 1:45, але дуже швидко помітив, що біжимо ми занадто швидко – приблизно на 1:35. Спитав у нього чому, а він пояснив, що далі буде вузька стежка з купою поворотів і кілька тривалих і крутих гірок, тож треба накопичити певну кількість хвилин щоб вкластися в ті 1:45.
Вид на паром на острові Бейнбрідж
У підсумку десь так і вийшло. І хоча бігти мені було спочатку доволі легко, проте траса ставала все складнішою, і як забігли на грунтову стежку де треба було подолати майже 2 км нескінчених крутих поворотів перестрибуючи коріння… І все це на крутому спуску – це дуже виснажило.
Після того почалися підйоми і я почав відчувати втому і те, що темп занадто високий.
Група в якій я біг приблизно трималася та сама, лише змінювалися позиції.
Якраз пробігаємо старт
І найскладніша гірка далася мені найважче. Вона була настільки крута і довга, що частину її я пройшов пішки і не виглядало так, що я багато на цьому втратив.
Власне на цих гірках наша група і розвалилася і десь з 15-го кілометру я вже біг сам, лише десь далеко попереду бачив когось.
По трасі було кілька точок з гелем GU і я парочку з’їв – звичайний, а на 18-му кілометрі і кофеїновий. Це дуже допомогло.
Багато на острові рослинності, води, лісу і всієї цієї вашої природи в цілому
Погода була доволі прохолодна, але як для бігу ідеальна щоб не перегріватися взагалі. Може у найспекотніший момент, але це вже після фінішу було десь +18, але у більшості +16 і хмарно. Тож окуляри взагалі не знадобилися б і добре, що я їх не взяв.
Ну і ось так якось біглося-страждалося, особливо враховуючи, що було не ясно де ж той фініш. Бо на годиннику вже 22-й кілометр минає, а я все біжу. Але ось він!
