Спорт (змагання, події та матеріали) – Ще один не такий як усі…

2024/12/15 – IronMan 70.3 World Championship, Taupo, New Zealand

Це вже був мій третій Чемпіона Світу в яких я приймав участь (попередні два: 2022/10/29 – IronMan 70.3 World Championship та 2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah), і як на двох попередніх я показав саме тут найгірший результат за рік.

Взагалі рішення стартувати в кінці року аж у Новій Зеландії було прийнято не лише через бажання виступити там, але і поєднати з подорожжю яку завжди хотілося здійснити (трохи про враження від Нової Зеландії – 2024, грудень: Нова Зеландія, враження).

Ранок передстартового дня – розташовуємо та лишаємо на ніч велосипеди

В усі дні перед стартом погода була доволі прохолодна, йшов дощ і на вело я одягав рукави та жилетку. Навіть трохи переймався щоб не було надто холодно на старті.

Але в день старту жінок (він був 14-го числа, а чоловіки вже стартували наступного дня) погода була тепла, навіть жарка, без дощу і з великою кількістю сонця. І це стало проблемою, бо коли стартував я то було ще тепліше, інтенсивність випромінення сонячного ультрафіолету поставила абсолютний рекорд за усі часи.

Через те, що моя вікова група стартувала аж о 9:20 ранку не лише я мав чекати і хвилюватися майже 3 години (перша хвиля любителів стартувала о 7:20), але і старт проходив по спеці, а бігти близько третьої дня взагалі стало для мене неподоланою проблемою.

В моїй групі було 400 людей, і стартували ми, як я вже зазначив останніми. З одного боку це добре, що не наздоганяли над-швидкі пловці з наступної хвилі, а з іншого – ми пливли в хвості. Хоча вода була вже доволі тепла. І ще про воду – неймовірно прозора, така прозора, що навіть у найглибших частинах було чітко видно дно та дрібні (менше за 5 копійок) шапочки для плавання загублені попередніми учасниками.

Українці (це ще не всі) перед Парадом Націй

Особливо про плавання сказати нема чого – пройшло добре, трошки повільніше ніж хотілося (згідно годинника 33 хвилини на 1800 метрів), але працював рівномірно, відчував, що роблю правильний рівень зусиль і не виснажую себе без необхідності.

Вихід води був крутою та затяжною гіркою – майже 800 метрів. І хоча я витратив 6 хвилин на транзитку (швидкі люди роблять з 3 хвилин), проте усе робив спокійно і розмірено – зняв костюм, дістав шолом, одягнув шолом, застебнув шолом, склав костюм, запхав костюм в торбу, побіг і здав торбу по дорозі волонтерам.

Вело за планом мало би бути не надто важке – кілька тривалих, але не надто крутих підйомів не мали би стати проблемою. І нормальні, в сенсі без тріщин та ям дороги дозволяли впевнено їхати. Проте проблемою стала температура та вологість. За початковим планом я намагався тримати зусилля в районі 240 ватт, коли зрозумів, що це буде дуже важко знизив до 230, але не зміг втримати і цей рівень.

Після другої довгої гірки було вже відчутно і втому, і в цілому не готовність до такої температури повітря. До того ж неймовірно яскраве сонце суттєво перегрівало шкіру і я зрозумів, що зробив велику помилку не скориставшись кремом від сонця перед плавання та у транзитці.

Група 45-49 років готується йти до старту плавання

Далі ставало все важче і важче, сонце і температура почали сильно дошкуляти, хоча чудові види навколо (безкраї ферми) трошки робив усе кращим.

І додатково після одного короткого спуску коли кілька з нас скупчилися на підйомі маршал на мотоциклі почав усім роздавати штрафи. Мені дісталося 5 хвилин. Це десь в районі 50-го кілометра.

Десь там же я і відчув, що не вдасться показати нормальний час і далі швидкість буде лише падати. Тому прийняв рішення ще знизити зусилля щоб щось зберегти на біг.

Остання гірка довжиною в кілька кілометрів хоча і дуже не крута проте мене виснажила остаточно. І вже коли ми заїхали назад в місто за 2 км до транзитної зони і була та палатка де я мав стояти 5 хвилин. І чесно кажучи я зупинився там з певним полегшенням. Витратив цей час щоб поїсти гелі, ковтнути сіль та електроліти і спробувати трошки прийти до тями.

Вело вийшло за 2:54, що майже на 20 хвилин повільніше ніж хотілося б.

В тразитку заїхав і пройшов її доволі швидко і без проблем. Взувся, козирок, пояс і побіг.

Початок бігового етапу був доволі приємним

І спочатку мені біглося добре – пульс в нормі, темп хороший, все наче контрольовано. На кожні точці беру електроліти, якщо є кригу, іноді колу заради кофеїну.

Але моя найбільша помилка, повторюся, була в тому, що я не наклав на себе крему від сонця. І через його яскравість я не лише перегрівся, але і отримав суттєві опіки. Особливо неприємно було мати прямо відкриті рани у наступні дні на скальпі – мав лише козирок, без верху і волосся дуже коротке.

Але і без того руки та ноги, обличчя, шия – все обгоріло дуже сильно до темно червогого.

Також неприємно було, що біг був весь по сонцю і не було навіть кількох сотень метрів десь у затінку. І на першій же серйозній гірці я відчув, що насправді мені не так вже і добре – і це почуття лише погіршувалося. Нарешті на наступній гірці (приблизно на 8-му кілометрі) я вперше зупинився і пройшовся пішки щоб знизити пульс.

Зупинявся я потім багато разів – пульс дерся постійно вгору, але головне, що починало трошки пливсти все в голові. Я подумав, що вже з тим часом який я маю сенсу ризикувати здоров’ям нема ніякого, а тому довелося примиритися з тим, що результат буде поганий. І постійно нагадувати собі, що бути тут – це вже досягнення. Але звісно певне розчарування все ж таки ставало все сильніше.

Але в цілому траса хороша, раджу стартувати якщо буде така можливість

Ну і в цілому решта бігу було стражданням – біжу скільки можу, слідкую за пульсом, зупиняюся і йду як стає погано. І тягнулося це все просто нескінченно довго. Більшість учасників на той час давно фінішували, було вже близько третьої дня, глядачі ховалися хоч в якій крихітній тіні.

Але як би там не було дістався кінця і цієї дистанції, фінішував. А потім дуже довго приходив до тями, вилив на себе кілька пляшок крижаної води. Біг вийшов за 1:59, що є найгіршим результатом за рік.

Бути присутнім і стартувати – це превілей!

Було погано після фінішу, але на диво нічого не боліло у порівнянні з іншими стартами – просто не зміг викластися і ноги навіть не відчувалися як після змагань. На жаль саме не готовність до високої температури мене і підвела. Принаймні в це хочеться вірити.

Ну а далі трошки сумував і жалівся сам собі, трошки намагався не перейматися, але більше залишався якимось занімілим.

У підсумку чи варто було їхати і стартувати враховуючи результат – так, варто. Це не лише унікальна нагода (не зважаючи на результат), але і можливість відвідати нову країну, зустріти інших атлетів і взагалі відчути себе більш причетним. Також змагання, як би погано вони не пройшли саме і показують пробіли в підготовці і в цілому рівень підготовки та над чим ще треба працювати.

Дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/17769999893.

2024/10/19 – Kirkland Half Marathon

Багато років тому я приймав участь у цьому місцевому пів-марафоні (2012-05-13–Kirkland Half Marathon–1:26:12), але тоді це була інша траса, інша пора року і пробіг я на 10 хвилин швидше ніж цього разу.

Цей же старт був запланований як зручний проміжковий більше тренувальний ніж для результату.

Місце старту від нашого дому в 10-15 хвилинах машиною, дуже зручно.

Погода була дуже погана перед стартом – дощ, вітер, холодно. Але перед самим стартом дощ припинився, вітер трохи вгамувався і температура поступово почала підніматися. На фініші було десь +16.

Що було приємно в цій погоді так це відсутність сліпучого сонця. Нормально пробіг без окулярів і в цілому якщо добре розім’ятися то погода була доволі непогана для швидкого бігу.

У порівнянні зі стартом багато років тому це виглядав значно меншим, навіть не було арки старту – натомість була лінія на дорозі з якої ми і стартували. Проте учасників було достатньо (більше 800) щоб поділити усіх нас на 2 групи.

Я звісно стартував у першій і дуже близько до стартової лінії :)

За планом маг слідкувати за серцебиттям і переходити на вище кожні кілька кілометрів. Чесно намагався, але траса мала кілька крутих та довгих гірок, а там вже неминуче залазиш у зоні високого пульсу.

Також частина траси (майже 10 км) проходила по добре втоптаному гравію, але все одно це додає складнощей.

На трасі не давали воду у стаканчиках – це таке нове віяння щоб зменшити кількість сміття. Тому я не пив нічого, але перед стартом з’їв один гель Precision Fuel & Hydration і ще один такий же з кофеїном (100 мг) на 7-му кілометрі. Але відчув, що цього мало і за 5 км до фінішу ще схопив на роздачі гель GU, і це було правильне рішення.

Власне на останній довгій гірці за 4 км до фінішу і почалося усе оте “важко і боляче” і до фінішу вже просто терпів. Проте протягом усієї дистанції після десь 4-го кілометру мене вже ніхто не обганяв (ну може пару людей), але я повільно обходив тих, що занадто швидко стартували.

У підсумку я 3-й у своїй віковій групі, 38-й серед чоловіків та 44-й у загальному заліку (протокол – Lake Washington Half Marathon Results).

Дані з годинника – Garmin Connect.

2024/09/22 – Tri-City IronMan 70.3, Richland, WA

IronMan 70.3 в нашому штаті проводився усього кілька разів і доволі близько до місця нашого проживання (2023/09/17 – IronMan 70.3 Washington та 2022/09/18 – IronMan 70.3 Washington), але в цьому році його більше нема. Натомість є новий старт – в місті Річланд.

Місто розташоване в графстві Якіма на пласкому високогір’ї (там насправді не високо) і від решти штату різниться великою кількістю сонця, практично відсутністю дощів та відносно прохолодною погодою. В тій частині штата вирощують яблука, груші, вишні, виноград та ще деякі фрукти та овочі які постачаються навіть в інші країни. А дорога до міста (3.5 години від нас машиною) лежить через безмежні фруктові сади та поля.

Саме місто відносно маленьке, дуже тихе, неймовірно чисте, має широченні дороги на яких практично відсутні машини. Та і людей на вулицях майже не видно. Місто вважається дорогим (хоча у порівнянні з нашим тут значно дешевше) і туристичним – тут протікає річка Коламбія і багато людей мають яхти, дошки, каяки і таке інше.

Плавання в річці Коламбія – а це означає трохи прохолодно (річка холодна навіть влітку), а ще це означає, що буде швидше ніж зазвичай (бо пливсти по течії).

З транзитної зони ми вирушили до місця старту плавання о 5:45 ранку і йшли трохи більше 2 км. Сам старт був о 6:30, по 3 людей кожні 5 секунд.

Стартував десь у перших 150, і це виявилася доволі вдала позиція. Певну кількість дуже повільних людей обігнав, мене обганяло не так багато. Але найголовніше – практично не було контакту і вдавалося пливсти без того щоб оминати багатьох.

Видимість на плаванні була така собі – хоча вже було світло, проте буї важкувато було бачити. А тому я орієнтувався більше на шапочки людей навколо. А ще багато волонтерів на каяках створювали такий собі коридор шириною метрів 15 в якому ми всі приблизно і трималися. І лише на фінішу мене як і багатьох інших трошки занесло далі і довелося майже під 90 градусів повертати.

Плавання вийшло за 22:01, 11-й результат у моїй віковій групі.

Вихід з води, транзитка, початок вело – все надзвичайно добре організовано. Взагалі вело було дуже класне: безхмаре небо, але не спекотно, широченні і чисті дороги взагалі без машин. На першій частині дистанції було доволі багато поворотів, якщо знати трасу зарані то можна мати певну перевагу.

Кілька малопомітних гірок і довжелезні пласкі ділянки на яких можна просто вкручувати потрібні вати протягом тривалого часу.

Траса проходила навколо міста, доволі швидко ми опинилися серед полів, але там де було хоч якесь житло місцеві вийшли привітати учасників. Взагалі було приємно там стартувати, дуже раджу якщо у вас буде така нагода.

Головний мій негаразд – я знову загубив аеродинамічну пляшку яку ось щойно купив і не встиг навіть нею скористатися. Поки що вирішив не кріпити нічого на раму більше, натомість буду возити пляшки за сідлом.

Мені навіть цього разу вдалося на швидкості схопити на пункті харчування воду (бо загубив же пляшку), а раніше або доводилося зупинятися ледь не повністю, або вони просто ракетою вилітали вдаль при спробі їх схопити.

Також на вело з’їв 3 звичайні гелі Precision Fuel & Hydration, та останнім такий же з кофеїном. І під кінець вело, останні кілометрів 3-4 почали відчуватися ноги – добре розрахував і розподілив зусилля і якраз витратив усе протягом дистанції біль-менш рівномірно.

Вело вийшло за 2:33:48, що є 9-м результатом у моїй віковій групі.

Після вело спокійно перевзувся, примусив себе не перейматися секундами які втрачаю на те щоб правильно одягти кросівки. Схопив візор, пояс з номером та ще двома гелями, окуляри і побіг. І зрозумів, що гелі на поясі – не надто хороша ідея. Воно все так шалено стрибало на мені, що я просто витяг гелі і поклав у кишеню костюма.

Перші пару кілометрів дуже боліло ліве стегно, але потім я розбігся і біль пройшов остаточно.

Біглося легко, навіть підозріло легко. Я намагався себе стримувати, але почувався дуже добре. Почав потихеньку обходити людей.

Десь після 5-го кілометру догнав іншого учасника з яким ми в парі пробігли решту дистанції. Вірніше частково в парі: він часто виривався вперед, але я знову потрошку його наздоганяв.

Біговий етап проходив по довжелезному парку, туди і назад вздовж річки. Там красиво і було доволі багато людей які нас підтримували.

А сама траса майже повністю пласка, що дало можливість тримати рівний темп.

Перші 9 км пройшли легко і швидко, потім я нарешті відчув, що насправді біжу в швидкому для себе темпі. І ще 2 км це відчувалося, але темп так само тримав.

І от вже після 11-го кілометру різко почав відчувати виснаження і сильну втому, пульс з 160 підскочив до 170. Але вдавалося тримати темп з легким уповільненням. Хоча план був зробити негативний спліт (тобто пробігти другу половину швидше за перше), та не вдалося.

Добре що було за ким тягнутися, і так разом ми поступово обходячи інших учасників наближалися до фінішу.

І за 2 км я вирішив ледь трошки додати, і мій напарник одразу ж відвалився. Проте я тримався. А за 1.5 км від фінішу стало дуже важко, пульс заліз ще вище. Я вирішив терпіти скільки зможу.

Попереду лише дуже десь далеко було пару людей, але на мій подив моє незначне прискорення почало різко скорочувати дистанцію. Тож з’явилася ще одна мотивація – догнати і перегнати. Що я на свій подив і зробив.

Останні 500 метрів вже не лишилося нічого крім бажання якошвидше фінішувати. І фінішна пряма – дійсно пряма, довга, на ній лише я сам… Це було дійсно круто!

Біг у підсумку був за 1:34:17, 7-й результат у віковій групі і скоріш за все мій найкращий біг на цій дистанції взагалі.

Підсумковий результат – 4:35:01, 8-й у віковій групі. Дуже задоволений результатом, тренеру теж сподобалося.

Дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/17104433093.

А далі була морока з велом (нас не пускали з ним в автобус і я їхав на ньому до місця парковки), розібрав його, запакував, переодягнувся без душу і поїхали додому. Олена як водій – це дуже зручно для мене як спортсмена :)

У підсумку – класний старт, за можливості буду там стартувати ще.

Rouvy – достойна альтернатива Zwift

Rouvy є ще однією програмою віртуальної вело-реальності до якої можна підключити розумний тренажер та інші датчики і кататися у віртуальному світі самому, чи з іншими людьми (про Zwift тут – Zwift – віртуальні вело-поїздки). Проте відмінностей достатньо щоб принаймні перелічити найбільш важливі з них.

Але спочатку – для чого варто переходити на Rouvy взагалі? Для мене вирішувальним фактором стала ціна. Ми вдвох з Оленою мали би платити більше ніж $25 за кожного за місяць після чергового підвищення цін. І якщо для себе я міг би якось виправдати таку ціну зі своїми 2-3 тренуваннями на тиждень, але для Олени яка катається добре якщо раз на місяць це вже занадто.

А Rouvy пропонує план для двох людей за $200 за рік, що виходить на $400 дешевше на рік якщо порівнювати з Zwift. Ну і плюс постійне бажання спробувати якісь альтернативи.

Не буду перелічувати усі відмінності, тим більше, що деякими можливостями я не планую користуватися (наприклад груповими поїздками чи змаганнями), а отже лише те, що особливо помітно для мене:

Головна відмінність яку усі помітять – якість відео. Якщо Zwift це як комп’ютерна гра з нормальною для 2000-них графікою, то Rouvy використовує відео з реальних камер на реальних трасах. Відео доведеться викачувати окремо, при цьому можна вибрати якість. Я знайшов чиюсь поїздку навколо Києва і там покатався теж.
Інтерфейс Rouvy виглядає складнішим, має більше елементів та в цілому менш логічний.
Екран поїздки Rouvy містить значно менше елементів. Я катаюся у структурованих тренуваннях і в Zwift їх показано більше компактно, але і більш інформативно.
Підтримка пристроїв. Теоретично Rouvy має працювати з усім тим з чим працює і Zwift, але на практиці мої педалі Assioma Favero DUO спричиняли постійні проблеми, час від часу втрачали з’єднання і я ніяк не міг досягти 100% ефективності. Більше того – з часом ставало все гірше і гірше. Довелося перемикнутися на станок (у мене Tacx Neo 2T як джерело вимірювання зусиль).
Інтеграція з Garmin Connect, Training Peaks та Strava – все працює як і в Zwift.

Поки що на цьому все, буду оновлювати пост як з’являться нові деталі варті щоб їх згадати.

У підсумку моя думка така, що Rouvy має певні переваги, але в цілому менш “вилизана” платформа у порівнянні з Zwift. Враховуючи ціну перехід цілком виправданий і сподіваюся, що платформа буде і далі покращуватися.

2024/08/17 – Lake Meridian Triathlon

Цей старт я вже роблю кілька років поспіль (2011 – 28/8/2011–Lake Meredian Triathlon, 2012 – 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA, 2013 – 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA, 2015 – 2015-08-23 – Lake Meridian Triathlon – 2:20:48, 2022 –2022/08/20 – Lake Meridian Triathlon, 2023 – 2023/08/19 – Meridian Lake Triathlon). І головна причина – цей старт доволі недалеко від нашого місця проживання (40-50 хвилин машиною) і проводиться в зручний час між іншими більшими стартами.

Цього року Олена пропустила мене на вело та біговому етапі, а тому світлин особливо багато не буде.

Також на цьому старті я спробував кілька нових речей: нове харчування на трасі – Tailwind, нові окуляри для плавання – Zone3 Venator-X, новий годинник – Garmin 955, нові бігові кросівки – Endorphin Pro 3.

Якщо приїхати на цей статр завчасно (виїхати з дому десь о 4:30 ранку) то можна зручно запаркуватися прямо біля транзитної зони. Стартовий пакет також можна забрати в день старту, а в самій транзитці місця не за номерами, а хто перший стане – тобто ще одна причина бути там раніше.

Дуже неспішно розташувався в транзитці, почепив туфлі на педалі (цього разу їхав в Ekoi Tri R4 і на коротшій дистанції вони показали себе чудово). Через те що стартував у роздільному костюмі навіть походи в туалет були менш стресові.

Перший стрес стався на старті плавання. Цей триатлон збільшує свою популярність (більше 600 людей цього року стартувало), а тому масовий старт з води призводить до неминучої колотнечі. Не заздрю тим, хто лише починає свій шлях в триатлоні і потрапив в цю стартову мішанину. Було доволі екстремально: перші метрів 200 лупили з усіх боків по усьому що можна. При цьому і уповільнитися не було як – бо одразу ззаду налітали.

Але як би там не було після першого повороту на 90 градусів пливсти стало значно легше і далі я зміг нормально попрацювати, а частину дистанції навіть драфтити дуже добре за сильнішим плавцем. І у підсумку плавання вийшло за 27:31 – це так собі, але в цілому задовільно.

Транзитку ледь не вперше зробив швидко і без затримок. Костюм зняв на ходу, повісив, схопив вел і майже без зупинки застрибнув на нього.

Вело-етап трошки звивистий, має як спуски так і підйоми, але головна особливість вело в моєму штаті – високі дерева заважають бачити, що там за поворотом і тому не знаючи траси я іноді зайвого пригальмовував.

Враховуючи, що це коротша дистанція (40 км) вкладався сильніше ніж було комфортно, особливо в другій половині. І вдалося обійти кілька людей які на початку були доволі далеко від мене. Але і мене звісно обійшло кілька.

Невдачею стало те, що на одній з ям на трасі вилетіла аеродинамічна пляшка Elite з якої я навіть не встиг попити. Ну та що ж – колись це мало статися. Раніше завжди дивувався як у інших людей ці пляшки губляться. Тепер знаю.

Ну і вело у підсумку вийшло за 1:07:31.

Зіскочивши з вела на зміг так само швидку пройти другу транзитку – поки одягав шкарпетки трошки захекався і довелося зробити коротеньку паузу щоб прийти до тями. А там вже хапаю візор, окуляри, пояс з номером і вперед.

Стараюся бігти консервативно, але так і не вдалося тримати пульс в районі 160 навіть на перших кілометрах. На мій подив мене обходять кілька людей які біжать прямо дуже швидко. Вирішую тримати свій темп, і це було правильне рішення – більшість з тих людей я обійшов за 2-3 кілометри до фінішу.

На бігові більше заважала загальна втома ніж біль у м’язах ніг чи щось таке. І розказувати особливо нема чого насправді. Намагався тримати рівний темп, підтягувався до тих хто попереду і старався розумно долати гірки та “перемикати передачі” подолавши їх.

Біг вийшов за 43:27, що на 2 хвилини гірше ніж хотілося б, але знову ж таки – задоволений тим як виклався і як в цілому все пройшло.

У підсумку я третій у своїй віковій групі, 14-й серед чоловіків та 16-й в загальному заліку – Lake Meridian Triathlon Results (runsignup.com).

Дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/16789069358.

2024/07/21 – IronMan 70.3 Oregon

Старт в містечку Салем, штат Орегон, який я вже двічі робив до цього (2022/07/10 – IronMan 70.3 Oregon та 2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon) і який мені дуже подобається. До того ж до місця старту можна доїхати машиною (від 4 до 6 годин в залежності від завантаженості доріг) і можна уникнути перельотів та усієї мороки пов’язаної з ними.

До старту я підійшов за власними відчуттями у доволі хорошій формі. І враховуючи, що не було психологичного тиску пов’язаного з тим, що треба кваліфікуватися на Чемпіонат Світу (я це вже зробив на попередньому старті – 2024/05/26 – IronMan 70.3 Victoria) це мав би бути старт в задоволення.

Традиційно до старту плавання треба було пройти півтора кілометри і усі триатлети розтягнулися довжелезною змією по всій дорозі. Один з важливих аспектів цього старту в тому, що старт плавання не організовано ні по хвилях, ні по групах і люди самостійно вибирають коли стрибати у воду. При цьому до води спускаємося по доволі крутих тимчасових сходах, стрибаємо і починаємо пливсти. Тобто одна людина кожні кілька секунд. І таким чином старт для 2700 учасників розтягнувся на 90 хвилин.

Плавання у річці за течією як завжди на цьому старті було дуже швидке і особливо писати про нього нема чого. Завжди мав когось попереду, вдалося уникнути будь-яких контактів, і намагався викладатися. Плавання вийшло за 19:50, що не так добре як хотілося б. Це 14-й результат у моїй віковій групі.

Після виходу з води була доволі довга пробіжка, за відчуттями метрів 800. І мені доволі легко біглося, що як правило є ознакою того, що я у хорошій формі і маю показати хороший результат. Не поспішав особливо, але ніде не втратив часу теж. Спокійно зняв костюм, одягну шолом, схопив вел і побіг. Спокійно скочив на нього і почав крутити. Транзитку зробив за 4:40, що стало 30-секундним покращенням у порівнянні з минулим роком.

В цілому початок вело був дуже спокійний в тому сенсі, що все відчувалося на місці, ноги не втомлені, серце працює спокійно і в цілому почувався впевнено. Що не давало адекватно оцінити як викладаюся так це погода – мав бути жаркий сонячний день, а натомість мали дощ, навіть град трошки і це чомусь вибивало з колії.

На вело доволі часто я опинявся у щільних групах, але з часом сформувалася “команда” в якій ми час від часу мінялися як лідери. Взагалі траса цього старту доволі хороша: туди і назад, на початку трохи крутих поворотів і гірок, але після перших 20 км (вони ж останні) це була переважно пласка і хороша дорога з не частими 90-градусними поворотами.

На другій половині я вибрав момент щоб відірватися від своєї групи і почав трошки більше докладати зусиль. Це вдалося і я почав відриватися. Але щоб не було усе так ідеально на початку довгого та швидкого спуску у мене злетіла цепка і поставити її назад зайняло якісь дорогоцінні секунди (ще й не так швидко як хотілося б) мимо мене пронеслися зо три десятки людей від яких я вже відірвався.

Намагався наздогнати тих кого вже раз обійшов і з кількома учасниками це вдалося, але в цілому відставання зберіглося. Більшість тих кого намагався наздогнати я побачив вже в транзитці коли вони починали біг.

Доїхав я вже без пригод, нормально зіскочив з вела і доволі жваво побіг по транзитці. Знову ж самопочуття було доволі непогане. У підсумку вело зробив за 2:31:37, що знову на пів-хвилини краще за час минулого року. І як і плавання це був 14-й результат по моїй віковій групі.

Біг почався дуже добре. Можливо трошки зависокий пульс на початку був, але почувався я нормально і постійно прислухався до себе чи зможу тримати такий темп – здавалося що так. Але на бігові якраз і не все було добре і у мене є теорія, що саме сталося і чому.

На 10-му кілометрі мені різко стало нудити і страшенно заболів живіт. Якийсь час я думав перетерпіти, але потім зрозумів, що не зможу і забіг в туалетну кабінку, що було правильним рішення. Проте коли я почав бігти після того не лише не пропала нудота, але так само була страшенна важкість в шлунку. Але найгірше – пульс дуже різко поліз в гору і я відчув на додачу ще і знесилення аж до запаморочення.

Моя теорія (і можливо вона не вірна) пов’язана з харчуванням під час старту. Справа в тому, що протягом усіх цим 5 годин все що їси є тією чи іншою формою цукру. Скажімо я перед плавання з’їв гель Precision Fuel & Hydration, під час вело з водою випив 640 калорій порошку Maurten, пляшку солі Drink LMNT, три гелі Precision Fuel & Hydration та ще один від них же гель з кофеїном. І під час бігу пив те що волонтери називали Gatorade’ом (але насправді то був Mortal Hydration) та два гелі Maurten (звичайний і з кофеїном). І ось саме після першого гелю Maurten я почав відчувати легку нудоту, а вже після другого мені стало зле.

І в цілому гелі Maurten мені не дуже подобаються – вони наче ніякі на смак, але я зрозумів, що мені після них трошки противно і в роті і в шлунку. І тому підозрюю, що це ось на них і була така реакція. Хоча звісно це міг би бути і безглуздий Mortal Hydration (якби знав, що то воно краще б воду пив би). Або навіть в цілому перебір цукру.

Ну коротше після 10-го кілометру і термінової зупинки в туалет усе різко стало сильно гірше. Я так і не зміг знизити серцебиття, хоча і уповільнився сильно, і навіть пару разів переходи на кроки. Але як тільки починав бігти пульс злітав до 175 ударів. Плюс ця нудота… вже мріялося про те щоб проблюватися щоб нарешті попустило і можна було бігти нормально, але до того так і не дійшло.

Ну що ж, буває і таке на стартах, тому намагався не психувати з цього приводу і заспокоїтися та добігти вже як виходить.

Ну далі власне нема чого особливо і писати. Знайшов нарешті спокійний темп який міг тримати і так добіг майже до фінішу. За кілометр до фінішної лінії побачив попереду кількох учасників які теж фінішували і трошки додав щоб підтягнутися до них і може когось і обійти. І мені дійсно вдалося кількох людей обійти, що покращило настрій.

І одразу після фінішу я відчував не біль в ногах як це зазвичай буває, а страшенну і противну нудоту. Це було не дуже приємно – я міг би пробігти значно краще якби ця незрозуміла проблема зі шлунком. Вирішив на наступні старти уникати Maurten та Mortal Hydration і натомість брати колу та з собою Precision Fuel & Hydration.

А біг у мене вийшов за 1:43:50, що було на 5 хвилин гірше ніж хотілося б пробігти. І це був 16-й результат. Власне у підсумку я і став 16-м з часом 4:42:36.

Дані з годинника – Garmin Connect.

2024/06/30 – Pine Lake Aquathlon

Попереднього року теж брав участь в цьому старті і дуже приваблює в ньому те, що цей старт крихітний (до 30 людей), а отже не створює особливо нервової атмосфери. Друге – він надзвичайно близько до нас. І третє – коротка дистанція (800 метрів плавання, 6 км біг).

Через те, що плавання було коротке, а вода не надмірно холодна вирішив пливти у спід-с’юті Roka Viper замість гідрокостюму. До того ж минулого року я виявився найшвидшим на воді, хоча завів усіх не туди і проплив багато зайвих метрів.

Але цього разу на старті було пара молодих хлопців які дременули зі старту так, що першого я взагалі не бачив, а за другим тримався більшу частину дистанції. Та проте вдалося подолати плавання за 15:03, що для мене дуже хороший результат.

В транзитці я звісно дуже швидко зтягнув спід-с’ют, але витратив час щоб одягти шкарпетки. І побіг за другим учасником приблизно на такій же відстані як і вилізли з води.

Він біг трошки зашвидко для мене, але я тримався перші 2 км, і лише потім відчув, що не витримаю такого темпу. Проте знизив швидкість буквально трішки і завжди тримав того попереду себе на відстані 50-80 метрів. Проте на останньому кілометрі він додав і сильно відірвався.

Пробігти у мене вийшло за 25:01, тобто по 4:15 кілометр – теж непогано.

І власне на цьому все – зібрав речі і поїхав додому. Ось так і пройшли вихідні :)

Данні з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/16176273741.

2024/05/26 – IronMan 70.3 Victoria

Власне після старту пройшло не лише достатньо часу щоб відпочити, але я вже встиг і захворіти, і одужати після того. Нарешті зібрався написати короткий звіт про цей страрт.

Для мене цей старт не новий – колись дуже давно коли його ще не купили IronMan він був у серії триатлонів Subaru: 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, Ще Кілька Фото. А цього разу вибрав цей старт тому що він недалеко від дому (в сенсі, що не треба сідати на літак) і здавалося буде зручно кваліфікуватися на цьогорічний Чемпіонат Світу.

Так, слот на Чемпіонат Світу я нарешті отримав

Першим сюрпризом став прогноз погоди – обіцяли ледь не мінусову температуру в день старту. Що плутало, так це обіцяна температура води в озері – прогнозували аж до +19. І я зробив максимально неправильно взявши з собою мінімум речей якраз на теплу погоду.

Вже по приїзду стало зрозуміло, що потрібно утеплюватися і якийсь час ми витратили об’їхавши усі місцеві вело-магазини де я знайшов собі рукавички, буті (це додаткові захисхі від непогоди “шкарпетки” яке одягають поверх вело-взуття) та рукави.

Також трошки нервувало те, що на цей старт я вирішив їхати в новому шоломі Ekoi Aero16 та нових вело-туфлях Ekoi Tri R4. І якщо шоломом задоволений дуже, то з туфлями не так все однозначно, але про них в окремому пості.

Сам старт хоча в ньому приймали участь майже 1400 людей виглядав крихітним, а експо (палатки спонсорів та рекламодавців та різний мерч на продаж) збилися в крихітну купку. Навіть не було де купити гелів якщо б треба було.

Були проблеми і з парковкою – біля озера є парк з купою місць, але його перекрили. На вулиці паркуватися заборонили знаками. Винахідливі місцеві мешканці продавали паркомісця в своїх дворах по $50 за день. Але ми вгледіли, що бокові вулиці не були обмежені і там і паркувалися безкоштовно. Пройти до старту було десь метрів 800.

В день старту з самого ранку йшов доволі сильний дощ і було дійсно холодно. Тому переодягатися у гідро-костюм я відкладав до останнього, а вже по тому інтенсивно розминався.

Вода в озері була холодна, але не така холодна щоб руки та ноги оніміли – я весь час плавання відчував той холод. Дуже противно.

Саме плавання пройшло спокійно і це мабуть було найменш контактне плавання за усю історію моїх більш-менш масових стартів. Запускали по 2 людей кожні 5 секунд і хоча час від часу утворювалися невеликі групки на мене особисто ніхто не налетів і я сам ні в кого не врізався. Канада, ввічливі усі.

Ще хочу згадати, що перед самим стартом у мене поламалися (в прямому сенсі – порвалися на переніссі) прозорі і дуже дорогі окуляри Zone3 Vapour в яких я планував виступати за відсутності яскравого сонця. І на заміну я взяв Speedo Hydrospex Classic – які ж вони класні! За таку ціну окуляри ці сидять комфортно, не протікають, мають відносно широке поле огляду, практично не викривляють картинку і не протікають взагалі. Дуже раджу.

Результат плавання не дуже хороший, але це і не умови щоб ставити рекорди. Головні дві цілі – взяти слот на ЧС та не замерзнути на велосипеді.

Отже по виходу з води витратив певний час щоб одягти вело-туфлі, зверху буті, натягнути на мокрі руки рукавички, одягти вест (камизельку) та шолом. І нарешті побіг з велосипедом… а, ні, не побіг – хтось щось совав і якось примудрився зачепити мій велосипед за інший. Довелося оббігати стійку і знімати його з іншого боку.

Ну та як би не було поїхав.

Про вело-етап багато чого можна сказати, але мало чого хорошого. Холодно, дощ, одразу усе наскрізь мокре. Двічі маршрут проходив по березі океану (з обох країв острова) і обидва рази мене аж зносило поривами вітру в бік.

Перша половина вело переважно з гірки, а це мене лякає. Ще й на незнайомій дорозі з поворотами і в дощ. Ну і ліс густий – взгалі не видно що там за поворотом.

Проте з часом якось заспокоївся, хоча знадобилося для цього більше половини дистанції і почав дивитися щоб трошки рівномірніше працівати. Але в другій половині якраз почалися підйоми в гірки і тому теж складно було дотримуватися рівномірного зусилля.

Додатковим випробуванням стало пробите за 20 кілометрів до кінця вело-етапу колесо. Я собі зроби безтрубкові колеса – це коли нема камери всередині, а натомість накачують прямо саму шину. А на випадок пробою всередині є певна кількість спеціальної рідини яка коли вилітає через пробитий отвір має швидко його заклеювати. І теоретично більшість дрібних пробоїв з такою системою навіть не маєш помічати.

Але зашипіло, розплювало піну і колесо миттєво здулося. Зіскочив з вела, достав картридж з CO2, але руки замерзлі і не зміг його нормально притулити – мимо. Дістаю ще один картридж, надуваю колесо (класна штука – за 2 секунди надуте колесо). Але пробій не заклеюється! Я трохи покрутив колесо вже готуючись зійти зі старту, торкнувся пальцем пробою – і нарешті він заклеївся! Буду знати, що можна “допомогти” в такий спосіб.

Ну і ще там пара дрібних негараздів, але доїхав якось. І ось пора бігти.

Усі речі на вело та біг я тримав в рюкзаку щоб їх не поливало дощем. Це додає комфорту та простоти у переодягання, але уповільнює. Проте цей старт – це не про швидкість.

Власне нічого особливого під час другої транзитки не сталося і почав бігти я доволі нормально. Почувався відносно непогано, треба було лише розбігтися.

Біг організовано як 2 кола навколо озера і переважно це гравієва доріжка з фрагментами бруду. Іноді доріжка звужується дуже сильно, іноді стає майже дорогою, але не асфальт. І багато калюж. А з іншого боку і особливих підйомів чи спусків (крім пари доволі коротких) і не було.

Моя основна ціль була витримати рівний темп на всій дистанції, що мені приблизно вдалося. Початок здається був хороший, перші 10 км пройшли приблизно як і хотів. Наступні 5 км вже довелося працювати, але тримав темп. І останні 6 км виявилися найважчими.

Цього разу я їв усе як рекомендував тренер і чесно кажучи всю другу половину бігу від гелів та напоїв мене нудило і я був близький щоб все це видати назад, але в той же час розумів, що пропускати харчування зараз – це просто забуксувати на останніх парі кілометрів до фінішу. Проте так – гелі у великій кільксоті це не легко для мого шлунку.

Але головну ціль досягнено – я посівши 10-те місце у своїй віковій групі отримав слот на Чемпіонат Світу який буде проходити у Новій Зеландії в грудні 2024-го!

Дані з годинника – Garmin Connect.

Bike Box Alan

Після того як мені авіакомпанія поламала велосипед під час перевезення (це сталося коли ми летіли з IronMan 70.3 Boulder додому) крім заміни власне велосипеда постало питання вибору жорсткого чохла. Бо Sciconsports Aerocomfort звісно класний і ним багато хто користується, але якщо чохол не жорсткий то поламана рама питання не “якщо”, а “коли” – в цьому на жаль я переконався сам.

Вибирати серед жорстких вело-чохлів є з чого, хочу вибір тут набагато менший. А ціні значно більші. І у більшості чохлів мені не подобалося те, що треба було знімати не лише колеса та сідло, але часто і руль. Цього робити я не хочу – не певен, що зберу все як треба і що не пошкоджу щось коли буду збирати та розбирати.

Власне тому і зупинися на чохлі Bike Box британського виробництва. В нього можна покласти вел лише знявши колеса (я додатково знімаю задній дерейлер).

Трошки про ціну. Сам бокс коштує 570 євро, але як я вже сказав виготовляють їх в Британії, а отже є ще пересилка. Пересилка коштує ще 270 євро. Отже маємо $1100 на момент написання. Це дорого, але близько до цін інших жорстких кейсів які можна порівнювати. Скажімо Thule для якого треба знімати руль коштує $1000 та плюс ще за доставку пару сотень – Thule RoundTrip Transition | Thule | United States.

Вкладати велосипед дуже просто насправді. Спочатку кріпимо заднє колесо петлями з липучками, кладемо прошарок м’якого метеріалу (в комплекті), зверху раму яку теж фіксуємо петлями. На іншу сторону коробки фіксуємо переднє колесо, ще прошарок матеріалу, закриваємо.

Сам чохол має кілька замків з трьох сторін і петель на них на які я чепляв маленькі замочки та карабінчики. Але народ буває кабельними стяжками фіксує. Проте це таке собі рішення – догляд в аеропорті їх розріже і потім не буде чим з’єднати знову.

Суттєвим і єдиним мабуть мінусом є вага цього чохла. Якщо у напів-м’який я клав не лише велосипед, але і усе спортивне обладнання для старту (гідро-костюм, вело-туфлі та шолом, кросівки, пляшки, харчування, тощо), то зараз лише сам велосипед все додає стільки ваги, що навіть аж трошки перевищує. Тому на IronMan 70.3 Indian Wells куди я вперше літав з цим кейсом я віз спортивні речі в окремій валізі.

Кейс до того ж немає ручок на боках, а отже покласти його на смугу транспортера чи в багажник машини може стати певною задачею. Проте сам він рухається доволі легко, колеса та і сам корпус виглядають надійно.

Коли з’являться додаткові враження можливо щось ще додам сюди, а поки маю певний спокій, що велосипед не буде знову поламано вантажниками в аеропорту.

Сайт виробника – https://bikeboxalan.com/.