Rouvy є ще однією програмою віртуальної вело-реальності до якої можна підключити розумний тренажер та інші датчики і кататися у віртуальному світі самому, чи з іншими людьми (про Zwift тут – Zwift – віртуальні вело-поїздки). Проте відмінностей достатньо щоб принаймні перелічити найбільш важливі з них.
Але спочатку – для чого варто переходити на Rouvy взагалі? Для мене вирішувальним фактором стала ціна. Ми вдвох з Оленою мали би платити більше ніж $25 за кожного за місяць після чергового підвищення цін. І якщо для себе я міг би якось виправдати таку ціну зі своїми 2-3 тренуваннями на тиждень, але для Олени яка катається добре якщо раз на місяць це вже занадто.
А Rouvy пропонує план для двох людей за $200 за рік, що виходить на $400 дешевше на рік якщо порівнювати з Zwift. Ну і плюс постійне бажання спробувати якісь альтернативи.
Не буду перелічувати усі відмінності, тим більше, що деякими можливостями я не планую користуватися (наприклад груповими поїздками чи змаганнями), а отже лише те, що особливо помітно для мене:
Головна відмінність яку усі помітять – якість відео. Якщо Zwift це як комп’ютерна гра з нормальною для 2000-них графікою, то Rouvy використовує відео з реальних камер на реальних трасах. Відео доведеться викачувати окремо, при цьому можна вибрати якість. Я знайшов чиюсь поїздку навколо Києва і там покатався теж.
Інтерфейс Rouvy виглядає складнішим, має більше елементів та в цілому менш логічний.
Екран поїздки Rouvy містить значно менше елементів. Я катаюся у структурованих тренуваннях і в Zwift їх показано більше компактно, але і більш інформативно.
Підтримка пристроїв. Теоретично Rouvy має працювати з усім тим з чим працює і Zwift, але на практиці мої педалі Assioma Favero DUO спричиняли постійні проблеми, час від часу втрачали з’єднання і я ніяк не міг досягти 100% ефективності. Більше того – з часом ставало все гірше і гірше. Довелося перемикнутися на станок (у мене Tacx Neo 2T як джерело вимірювання зусиль).
Інтеграція з Garmin Connect, Training Peaks та Strava – все працює як і в Zwift.
Поки що на цьому все, буду оновлювати пост як з’являться нові деталі варті щоб їх згадати.
У підсумку моя думка така, що Rouvy має певні переваги, але в цілому менш “вилизана” платформа у порівнянні з Zwift. Враховуючи ціну перехід цілком виправданий і сподіваюся, що платформа буде і далі покращуватися.
Цього року Олена пропустила мене на вело та біговому етапі, а тому світлин особливо багато не буде.
Також на цьому старті я спробував кілька нових речей: нове харчування на трасі – Tailwind, нові окуляри для плавання – Zone3 Venator-X, новий годинник – Garmin 955, нові бігові кросівки – Endorphin Pro 3.
Якщо приїхати на цей статр завчасно (виїхати з дому десь о 4:30 ранку) то можна зручно запаркуватися прямо біля транзитної зони. Стартовий пакет також можна забрати в день старту, а в самій транзитці місця не за номерами, а хто перший стане – тобто ще одна причина бути там раніше.
Дуже неспішно розташувався в транзитці, почепив туфлі на педалі (цього разу їхав в Ekoi Tri R4 і на коротшій дистанції вони показали себе чудово). Через те що стартував у роздільному костюмі навіть походи в туалет були менш стресові.
Перший стрес стався на старті плавання. Цей триатлон збільшує свою популярність (більше 600 людей цього року стартувало), а тому масовий старт з води призводить до неминучої колотнечі. Не заздрю тим, хто лише починає свій шлях в триатлоні і потрапив в цю стартову мішанину. Було доволі екстремально: перші метрів 200 лупили з усіх боків по усьому що можна. При цьому і уповільнитися не було як – бо одразу ззаду налітали.
Але як би там не було після першого повороту на 90 градусів пливсти стало значно легше і далі я зміг нормально попрацювати, а частину дистанції навіть драфтити дуже добре за сильнішим плавцем. І у підсумку плавання вийшло за 27:31 – це так собі, але в цілому задовільно.
Транзитку ледь не вперше зробив швидко і без затримок. Костюм зняв на ходу, повісив, схопив вел і майже без зупинки застрибнув на нього.
Вело-етап трошки звивистий, має як спуски так і підйоми, але головна особливість вело в моєму штаті – високі дерева заважають бачити, що там за поворотом і тому не знаючи траси я іноді зайвого пригальмовував.
Враховуючи, що це коротша дистанція (40 км) вкладався сильніше ніж було комфортно, особливо в другій половині. І вдалося обійти кілька людей які на початку були доволі далеко від мене. Але і мене звісно обійшло кілька.
Невдачею стало те, що на одній з ям на трасі вилетіла аеродинамічна пляшка Elite з якої я навіть не встиг попити. Ну та що ж – колись це мало статися. Раніше завжди дивувався як у інших людей ці пляшки губляться. Тепер знаю.
Ну і вело у підсумку вийшло за 1:07:31.
Зіскочивши з вела на зміг так само швидку пройти другу транзитку – поки одягав шкарпетки трошки захекався і довелося зробити коротеньку паузу щоб прийти до тями. А там вже хапаю візор, окуляри, пояс з номером і вперед.
Стараюся бігти консервативно, але так і не вдалося тримати пульс в районі 160 навіть на перших кілометрах. На мій подив мене обходять кілька людей які біжать прямо дуже швидко. Вирішую тримати свій темп, і це було правильне рішення – більшість з тих людей я обійшов за 2-3 кілометри до фінішу.
На бігові більше заважала загальна втома ніж біль у м’язах ніг чи щось таке. І розказувати особливо нема чого насправді. Намагався тримати рівний темп, підтягувався до тих хто попереду і старався розумно долати гірки та “перемикати передачі” подолавши їх.
Біг вийшов за 43:27, що на 2 хвилини гірше ніж хотілося б, але знову ж таки – задоволений тим як виклався і як в цілому все пройшло.
Старт в містечку Салем, штат Орегон, який я вже двічі робив до цього (2022/07/10 – IronMan 70.3 Oregon та 2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon) і який мені дуже подобається. До того ж до місця старту можна доїхати машиною (від 4 до 6 годин в залежності від завантаженості доріг) і можна уникнути перельотів та усієї мороки пов’язаної з ними.
До старту я підійшов за власними відчуттями у доволі хорошій формі. І враховуючи, що не було психологичного тиску пов’язаного з тим, що треба кваліфікуватися на Чемпіонат Світу (я це вже зробив на попередньому старті – 2024/05/26 – IronMan 70.3 Victoria) це мав би бути старт в задоволення.
Традиційно до старту плавання треба було пройти півтора кілометри і усі триатлети розтягнулися довжелезною змією по всій дорозі. Один з важливих аспектів цього старту в тому, що старт плавання не організовано ні по хвилях, ні по групах і люди самостійно вибирають коли стрибати у воду. При цьому до води спускаємося по доволі крутих тимчасових сходах, стрибаємо і починаємо пливсти. Тобто одна людина кожні кілька секунд. І таким чином старт для 2700 учасників розтягнувся на 90 хвилин.
Плавання у річці за течією як завжди на цьому старті було дуже швидке і особливо писати про нього нема чого. Завжди мав когось попереду, вдалося уникнути будь-яких контактів, і намагався викладатися. Плавання вийшло за 19:50, що не так добре як хотілося б. Це 14-й результат у моїй віковій групі.
Після виходу з води була доволі довга пробіжка, за відчуттями метрів 800. І мені доволі легко біглося, що як правило є ознакою того, що я у хорошій формі і маю показати хороший результат. Не поспішав особливо, але ніде не втратив часу теж. Спокійно зняв костюм, одягну шолом, схопив вел і побіг. Спокійно скочив на нього і почав крутити. Транзитку зробив за 4:40, що стало 30-секундним покращенням у порівнянні з минулим роком.
В цілому початок вело був дуже спокійний в тому сенсі, що все відчувалося на місці, ноги не втомлені, серце працює спокійно і в цілому почувався впевнено. Що не давало адекватно оцінити як викладаюся так це погода – мав бути жаркий сонячний день, а натомість мали дощ, навіть град трошки і це чомусь вибивало з колії.
На вело доволі часто я опинявся у щільних групах, але з часом сформувалася “команда” в якій ми час від часу мінялися як лідери. Взагалі траса цього старту доволі хороша: туди і назад, на початку трохи крутих поворотів і гірок, але після перших 20 км (вони ж останні) це була переважно пласка і хороша дорога з не частими 90-градусними поворотами.
На другій половині я вибрав момент щоб відірватися від своєї групи і почав трошки більше докладати зусиль. Це вдалося і я почав відриватися. Але щоб не було усе так ідеально на початку довгого та швидкого спуску у мене злетіла цепка і поставити її назад зайняло якісь дорогоцінні секунди (ще й не так швидко як хотілося б) мимо мене пронеслися зо три десятки людей від яких я вже відірвався.
Намагався наздогнати тих кого вже раз обійшов і з кількома учасниками це вдалося, але в цілому відставання зберіглося. Більшість тих кого намагався наздогнати я побачив вже в транзитці коли вони починали біг.
Доїхав я вже без пригод, нормально зіскочив з вела і доволі жваво побіг по транзитці. Знову ж самопочуття було доволі непогане. У підсумку вело зробив за 2:31:37, що знову на пів-хвилини краще за час минулого року. І як і плавання це був 14-й результат по моїй віковій групі.
Біг почався дуже добре. Можливо трошки зависокий пульс на початку був, але почувався я нормально і постійно прислухався до себе чи зможу тримати такий темп – здавалося що так. Але на бігові якраз і не все було добре і у мене є теорія, що саме сталося і чому.
На 10-му кілометрі мені різко стало нудити і страшенно заболів живіт. Якийсь час я думав перетерпіти, але потім зрозумів, що не зможу і забіг в туалетну кабінку, що було правильним рішення. Проте коли я почав бігти після того не лише не пропала нудота, але так само була страшенна важкість в шлунку. Але найгірше – пульс дуже різко поліз в гору і я відчув на додачу ще і знесилення аж до запаморочення.
Моя теорія (і можливо вона не вірна) пов’язана з харчуванням під час старту. Справа в тому, що протягом усіх цим 5 годин все що їси є тією чи іншою формою цукру. Скажімо я перед плавання з’їв гель Precision Fuel & Hydration, під час вело з водою випив 640 калорій порошку Maurten, пляшку солі Drink LMNT, три гелі Precision Fuel & Hydration та ще один від них же гель з кофеїном. І під час бігу пив те що волонтери називали Gatorade’ом (але насправді то був Mortal Hydration) та два гелі Maurten (звичайний і з кофеїном). І ось саме після першого гелю Maurten я почав відчувати легку нудоту, а вже після другого мені стало зле.
І в цілому гелі Maurten мені не дуже подобаються – вони наче ніякі на смак, але я зрозумів, що мені після них трошки противно і в роті і в шлунку. І тому підозрюю, що це ось на них і була така реакція. Хоча звісно це міг би бути і безглуздий Mortal Hydration (якби знав, що то воно краще б воду пив би). Або навіть в цілому перебір цукру.
Ну коротше після 10-го кілометру і термінової зупинки в туалет усе різко стало сильно гірше. Я так і не зміг знизити серцебиття, хоча і уповільнився сильно, і навіть пару разів переходи на кроки. Але як тільки починав бігти пульс злітав до 175 ударів. Плюс ця нудота… вже мріялося про те щоб проблюватися щоб нарешті попустило і можна було бігти нормально, але до того так і не дійшло.
Ну що ж, буває і таке на стартах, тому намагався не психувати з цього приводу і заспокоїтися та добігти вже як виходить.
Ну далі власне нема чого особливо і писати. Знайшов нарешті спокійний темп який міг тримати і так добіг майже до фінішу. За кілометр до фінішної лінії побачив попереду кількох учасників які теж фінішували і трошки додав щоб підтягнутися до них і може когось і обійти. І мені дійсно вдалося кількох людей обійти, що покращило настрій.
І одразу після фінішу я відчував не біль в ногах як це зазвичай буває, а страшенну і противну нудоту. Це було не дуже приємно – я міг би пробігти значно краще якби ця незрозуміла проблема зі шлунком. Вирішив на наступні старти уникати Maurten та Mortal Hydration і натомість брати колу та з собою Precision Fuel & Hydration.
А біг у мене вийшов за 1:43:50, що було на 5 хвилин гірше ніж хотілося б пробігти. І це був 16-й результат. Власне у підсумку я і став 16-м з часом 4:42:36.
Попереднього року теж брав участь в цьому старті і дуже приваблює в ньому те, що цей старт крихітний (до 30 людей), а отже не створює особливо нервової атмосфери. Друге – він надзвичайно близько до нас. І третє – коротка дистанція (800 метрів плавання, 6 км біг).
Через те, що плавання було коротке, а вода не надмірно холодна вирішив пливти у спід-с’юті Roka Viper замість гідрокостюму. До того ж минулого року я виявився найшвидшим на воді, хоча завів усіх не туди і проплив багато зайвих метрів.
Але цього разу на старті було пара молодих хлопців які дременули зі старту так, що першого я взагалі не бачив, а за другим тримався більшу частину дистанції. Та проте вдалося подолати плавання за 15:03, що для мене дуже хороший результат.
В транзитці я звісно дуже швидко зтягнув спід-с’ют, але витратив час щоб одягти шкарпетки. І побіг за другим учасником приблизно на такій же відстані як і вилізли з води.
Він біг трошки зашвидко для мене, але я тримався перші 2 км, і лише потім відчув, що не витримаю такого темпу. Проте знизив швидкість буквально трішки і завжди тримав того попереду себе на відстані 50-80 метрів. Проте на останньому кілометрі він додав і сильно відірвався.
Пробігти у мене вийшло за 25:01, тобто по 4:15 кілометр – теж непогано.
І власне на цьому все – зібрав речі і поїхав додому. Ось так і пройшли вихідні :)
Власне після старту пройшло не лише достатньо часу щоб відпочити, але я вже встиг і захворіти, і одужати після того. Нарешті зібрався написати короткий звіт про цей страрт.
Першим сюрпризом став прогноз погоди – обіцяли ледь не мінусову температуру в день старту. Що плутало, так це обіцяна температура води в озері – прогнозували аж до +19. І я зробив максимально неправильно взявши з собою мінімум речей якраз на теплу погоду.
Вже по приїзду стало зрозуміло, що потрібно утеплюватися і якийсь час ми витратили об’їхавши усі місцеві вело-магазини де я знайшов собі рукавички, буті (це додаткові захисхі від непогоди “шкарпетки” яке одягають поверх вело-взуття) та рукави.
Також трошки нервувало те, що на цей старт я вирішив їхати в новому шоломі Ekoi Aero16 та нових вело-туфлях Ekoi Tri R4. І якщо шоломом задоволений дуже, то з туфлями не так все однозначно, але про них в окремому пості.
Сам старт хоча в ньому приймали участь майже 1400 людей виглядав крихітним, а експо (палатки спонсорів та рекламодавців та різний мерч на продаж) збилися в крихітну купку. Навіть не було де купити гелів якщо б треба було.
Були проблеми і з парковкою – біля озера є парк з купою місць, але його перекрили. На вулиці паркуватися заборонили знаками. Винахідливі місцеві мешканці продавали паркомісця в своїх дворах по $50 за день. Але ми вгледіли, що бокові вулиці не були обмежені і там і паркувалися безкоштовно. Пройти до старту було десь метрів 800.
В день старту з самого ранку йшов доволі сильний дощ і було дійсно холодно. Тому переодягатися у гідро-костюм я відкладав до останнього, а вже по тому інтенсивно розминався.
Вода в озері була холодна, але не така холодна щоб руки та ноги оніміли – я весь час плавання відчував той холод. Дуже противно.
Саме плавання пройшло спокійно і це мабуть було найменш контактне плавання за усю історію моїх більш-менш масових стартів. Запускали по 2 людей кожні 5 секунд і хоча час від часу утворювалися невеликі групки на мене особисто ніхто не налетів і я сам ні в кого не врізався. Канада, ввічливі усі.
Ще хочу згадати, що перед самим стартом у мене поламалися (в прямому сенсі – порвалися на переніссі) прозорі і дуже дорогі окуляри Zone3 Vapour в яких я планував виступати за відсутності яскравого сонця. І на заміну я взяв Speedo Hydrospex Classic – які ж вони класні! За таку ціну окуляри ці сидять комфортно, не протікають, мають відносно широке поле огляду, практично не викривляють картинку і не протікають взагалі. Дуже раджу.
Результат плавання не дуже хороший, але це і не умови щоб ставити рекорди. Головні дві цілі – взяти слот на ЧС та не замерзнути на велосипеді.
Отже по виходу з води витратив певний час щоб одягти вело-туфлі, зверху буті, натягнути на мокрі руки рукавички, одягти вест (камизельку) та шолом. І нарешті побіг з велосипедом… а, ні, не побіг – хтось щось совав і якось примудрився зачепити мій велосипед за інший. Довелося оббігати стійку і знімати його з іншого боку.
Ну та як би не було поїхав.
Про вело-етап багато чого можна сказати, але мало чого хорошого. Холодно, дощ, одразу усе наскрізь мокре. Двічі маршрут проходив по березі океану (з обох країв острова) і обидва рази мене аж зносило поривами вітру в бік.
Перша половина вело переважно з гірки, а це мене лякає. Ще й на незнайомій дорозі з поворотами і в дощ. Ну і ліс густий – взгалі не видно що там за поворотом.
Проте з часом якось заспокоївся, хоча знадобилося для цього більше половини дистанції і почав дивитися щоб трошки рівномірніше працівати. Але в другій половині якраз почалися підйоми в гірки і тому теж складно було дотримуватися рівномірного зусилля.
Додатковим випробуванням стало пробите за 20 кілометрів до кінця вело-етапу колесо. Я собі зроби безтрубкові колеса – це коли нема камери всередині, а натомість накачують прямо саму шину. А на випадок пробою всередині є певна кількість спеціальної рідини яка коли вилітає через пробитий отвір має швидко його заклеювати. І теоретично більшість дрібних пробоїв з такою системою навіть не маєш помічати.
Але зашипіло, розплювало піну і колесо миттєво здулося. Зіскочив з вела, достав картридж з CO2, але руки замерзлі і не зміг його нормально притулити – мимо. Дістаю ще один картридж, надуваю колесо (класна штука – за 2 секунди надуте колесо). Але пробій не заклеюється! Я трохи покрутив колесо вже готуючись зійти зі старту, торкнувся пальцем пробою – і нарешті він заклеївся! Буду знати, що можна “допомогти” в такий спосіб.
Ну і ще там пара дрібних негараздів, але доїхав якось. І ось пора бігти.
Усі речі на вело та біг я тримав в рюкзаку щоб їх не поливало дощем. Це додає комфорту та простоти у переодягання, але уповільнює. Проте цей старт – це не про швидкість.
Власне нічого особливого під час другої транзитки не сталося і почав бігти я доволі нормально. Почувався відносно непогано, треба було лише розбігтися.
Біг організовано як 2 кола навколо озера і переважно це гравієва доріжка з фрагментами бруду. Іноді доріжка звужується дуже сильно, іноді стає майже дорогою, але не асфальт. І багато калюж. А з іншого боку і особливих підйомів чи спусків (крім пари доволі коротких) і не було.
Моя основна ціль була витримати рівний темп на всій дистанції, що мені приблизно вдалося. Початок здається був хороший, перші 10 км пройшли приблизно як і хотів. Наступні 5 км вже довелося працювати, але тримав темп. І останні 6 км виявилися найважчими.
Цього разу я їв усе як рекомендував тренер і чесно кажучи всю другу половину бігу від гелів та напоїв мене нудило і я був близький щоб все це видати назад, але в той же час розумів, що пропускати харчування зараз – це просто забуксувати на останніх парі кілометрів до фінішу. Проте так – гелі у великій кільксоті це не легко для мого шлунку.
Але головну ціль досягнено – я посівши 10-те місце у своїй віковій групі отримав слот на Чемпіонат Світу який буде проходити у Новій Зеландії в грудні 2024-го!
Після того як мені авіакомпанія поламала велосипед під час перевезення (це сталося коли ми летіли з IronMan 70.3 Boulder додому) крім заміни власне велосипеда постало питання вибору жорсткого чохла. Бо Sciconsports Aerocomfort звісно класний і ним багато хто користується, але якщо чохол не жорсткий то поламана рама питання не “якщо”, а “коли” – в цьому на жаль я переконався сам.
Вибирати серед жорстких вело-чохлів є з чого, хочу вибір тут набагато менший. А ціні значно більші. І у більшості чохлів мені не подобалося те, що треба було знімати не лише колеса та сідло, але часто і руль. Цього робити я не хочу – не певен, що зберу все як треба і що не пошкоджу щось коли буду збирати та розбирати.
Власне тому і зупинися на чохлі Bike Box британського виробництва. В нього можна покласти вел лише знявши колеса (я додатково знімаю задній дерейлер).
Трошки про ціну. Сам бокс коштує 570 євро, але як я вже сказав виготовляють їх в Британії, а отже є ще пересилка. Пересилка коштує ще 270 євро. Отже маємо $1100 на момент написання. Це дорого, але близько до цін інших жорстких кейсів які можна порівнювати. Скажімо Thule для якого треба знімати руль коштує $1000 та плюс ще за доставку пару сотень – Thule RoundTrip Transition | Thule | United States.
Вкладати велосипед дуже просто насправді. Спочатку кріпимо заднє колесо петлями з липучками, кладемо прошарок м’якого метеріалу (в комплекті), зверху раму яку теж фіксуємо петлями. На іншу сторону коробки фіксуємо переднє колесо, ще прошарок матеріалу, закриваємо.
Сам чохол має кілька замків з трьох сторін і петель на них на які я чепляв маленькі замочки та карабінчики. Але народ буває кабельними стяжками фіксує. Проте це таке собі рішення – догляд в аеропорті їх розріже і потім не буде чим з’єднати знову.
Суттєвим і єдиним мабуть мінусом є вага цього чохла. Якщо у напів-м’який я клав не лише велосипед, але і усе спортивне обладнання для старту (гідро-костюм, вело-туфлі та шолом, кросівки, пляшки, харчування, тощо), то зараз лише сам велосипед все додає стільки ваги, що навіть аж трошки перевищує. Тому на IronMan 70.3 Indian Wells куди я вперше літав з цим кейсом я віз спортивні речі в окремій валізі.
Кейс до того ж немає ручок на боках, а отже покласти його на смугу транспортера чи в багажник машини може стати певною задачею. Проте сам він рухається доволі легко, колеса та і сам корпус виглядають надійно.
Коли з’являться додаткові враження можливо щось ще додам сюди, а поки маю певний спокій, що велосипед не буде знову поламано вантажниками в аеропорту.
На цьому старті я вже якось виступав (2021-12-05 – IronMan 70.4 La Quinta Indian Wells) і з тогу часу у мене збереглися лише приємні спогади як від самих змагань так і від місця в якому вони проводилися. Тож цього року поїхав туди із задоволенням та певними очікуваннями які не дуже справдилися.
Омину розповіді про дорогу та саме місто, лише зазначу, що там доволі дорого поселитися і найдешевший і не надто хороший мотель (Super 8) нам коштував по $200 за ніч.
Отже страт. Цього року кількість учасників була доволі велика – 2400 людей. І через це під час плавання, вело і особливо бігу весь час перебуваєш щоб не сказати у натовпі.
Перед плаванням змочуємо костюми у якійсь спеціальній рідині і лишаємо на ніч. Потім вранці нас привозять на місце старту шкільні автобуси і ми по дорозі в транзитну зону забираємо свої костюми.
Перша і друга транзитка географічно рознесені. А отже в Т1 чекає велосипед та сумка з усім необхідним для вело-етапу (в моєму випадку це лише шолом, бо туфлі вже в педалях). А по дорозі до старту плавання ми віддаємо торби з речами з якими приїхали волонтерам – потім їх заберемо на фініші.
Плавання як і очікувалося було холодне, прямо сильно холодне. Але мій латаний-перелатаний Blueseventy Helix є доволі теплим. Ще я вдяг теплу шапку для плавання під ту що видали і у вуха затички – таким чином вдалося уникнути того щоб зовсім вже замерзнути.
Пливлося нормально, хоча і було багато людей навколо. В якийсь момент якийсь йолоп смикнув мене за ногу – видно щось не сподобалося як я пливу. Але я на все те не зважаю як правило і пливу як зручніше мені.
На моє розчарування результат плавання майже на хвилину гірше ніж 2 роки тому – 33:29.
Біжу в транзитку, беру сумку, починаю знімати костюм… і плутаюся в ньому. Це в принципі типово для цього костюму – я його ніколи не міг зняти швидко, але цього разу якось взагалі заплутався і в руках і в ногах. Але як би не було нарешті зтягнув його, одягнув шолом, костюм в пакет, бігу до вела і по дорозі віддаю пакет волонтерам.
Початок вело доволі нормальний, там старт в коротку круту гірку яка стала проблемою для багатьох, але я якось без будь-яких проблем поїхав. Єдине, що бігти по транзитці і потім з велом було доволі далеко і замерзлі ступні не дуже добре реагували на таку пробіжку босоніж.
Вело на цьому старті дуже пласке, проходить переважно між полями ферм. Покриття доріг не завжди дуже добре, але і машин на дорозі не було взагалі. І перші дві третини дистанції я проїхав доволі непогано, а потім вати почали падати і почала відчуватися втома.
Як і у 2021-му заїзд на гоночну трасу по якій ганяють машини став певною родзинкою. Широченна дорога, змійка поворотів, дуже класно.
Проте вело вдалося таки не надто добре, хоча я і покращив час 2021-го на більше ніж 5 хвилин. Але якби витримав згідно запланованого то було б на усі 10. У підсумку вело вийшло за 2:28:54, але останні кілометрів 15 вже ледь крутив.
На біг вийшов не дуже розуміючи що очікувати. Почав бігти – наче нормально, проте незвично сильно болять ноги. Але темп тримаю.
Також цього разу старався їсти гелі та пити усе як радив тренер – бо він мені постійно каже, що недобираю калорій на дистанції :)
Але через якийсь час вже ті гелі не лізуть ніяк, прямо нудить від них. І пити чи Gatorade, чи колу, а чи навіть Red Bull – те саме, через силу і ледь не блюю.
Біг проходив по доріжках гольф-клубу, що означало нескіченні коротенькі підйоми та спуски і постійні повороти через кожні кілька метрів. Живописно, але виснажує. Мені здається, що для мене більше підходить вело з постійними вгору-вниз, а для бігу навпаки – щоб пласке було.
І десь на початку другого кола (це кілометрів 9 до фінішу) я відчув як почала падати швидкість. Далі вже був не біг, а відчайдушні спроби втримати темп. Які проте не вдавалися.
І у підсумку біг вийшов за 1:43:29, що не лише не мій найкращий час, але і на хвилину гірше ніж у 2021-му.
І у підсумку мій час склав 4:52:55, що на 4 хвилини краще ніж минулого разу. Проте у 2021-му я був 10-й у своїй віковій категорії, а зараз лише 26-й. І звісно ніяких шансів отримати слот на Чемпіонат Світу наступного року. Але потрапити туди я ще зможу завдяки вже спланованим стартам наступного року.
Минулого року я вже приймав участь в цьому старті (2022/09/18 – IronMan 70.3 Washington), але тоді то був контрольний старт перед Чемпіонатом Світу і задача була скоріш перевірити готовність. Цього ж року після відміненого IronMan Alaska який мав би бути в серпні і провальної спроби кваліфікуватися на Чемпіонат Світу в Болдері (2023/06/10 – IronMan 70.3 Boulder, CO) де я захворів цей ось старт став доволі важливим. По суті це може бути мій єдиний серйозний старт цього року де можна було щось показати. Хоча ще є один у грудні, але то вже значно далеко після завершення сезону і там може статися що завгодно.
Цього року я не отримав статусу який би дозволив мені розмістити велосипед на виході з транзитної зони. Навіть навпаки – я був у передостанньому ряду. Проте особливих переживать у мене з цього приводу не було через те, що транзитка не надто велики і як цей старт вже робив і тому добре уявляв як воно буде.
На старт приїхали машиною (50 хвилин в одну сторону), запаркувалися дуже близько і дійшли до старту пішки.
Власне всі три дисципліни проходили практично за тими ж маршрутами що і минулого року. На плавання вибрав гідрокостюм Zone3 Vanquish, а під ним був новий і шалено дорогий Surpas Pursue Speedsuit LD. І вже котрий старт одягаю дві шапочки: спочатку тоненьку (з тих що саме на IronMan видають), потім окуляри (плив у прозорих Zone3 Venator-X).
Плавання стартували по 2 людини кожні 5 секунд, а тому практично по всій дистанції пливли хоча і щільно, проте без зіткнень. Це сподобалося. А от що не сподобалося так це якісь незрозумілі “лабіринти” з буїв по дорозі назад. Причому коли дивлюся на дані з комп’ютера то наче відносно прямо усе було. Але під час плавання багато людей зупинялося, буї усіх кольорів були буквально з усіх боків і куди пливти було важко зрозуміти. А тому я не парився і не виглядав ті буї, а просто плив щоб у мене і зліва і з права хтось був весь час.
Плавання у підсумку вийшло 34:30, що гірше ніж хотілося, але в цілому відчував, що проплив непогано, не виснажився і мене не так щоб багато обганяли.
Вперше за весь свій досвід стартів з триатлону легко було бігти одразу з води, дуже швидко зняв гідрокостюм, дуже легко побіг з велосипедом (у порівнянні з іншими учасниками) і пробігши надзвичайно довгу (метрів 200 мінімум) дорогу до зони де можна було сідати на велосипед і погнав…
Вело теж пройшло доволі непогано, хоча і виснажливо. Десь після 15-го кілометра сформувалася група близько з 10 людей які то їхали дуже щільно, то далеко відривалися вперед чи відпадали назад, але практично усю дистанцію бачив тих самих людей.
День мав би бути сонячним, але з ранку було хмарно і тому вирішив як і минулого разу одягти прозоре скло на свій Rudy Volantis. І це знову було правильне рішення. Сонце хоча іноді і виходило, але більша частина траси проходила близько височених дерев, а тому ніколи особливо не припікало і не сліпило.
І в цілому вело вдалося зробити так щоб не вбитися остаточно. На трьох основних гірках попрацював добре, але не до виснаження, на спусках вдавалося не гальмувати і навіть крутити, в іншому рівнявся десь по групі в якій їхав.
По ходу кілька разів біля нас доволі довго їхав маршал, але я не бачив щоб хоч когось якось штрафували. Сама його присутність стримує від особливо нахабного порушення правил :)
Коли біг з велосипедом в транзитку і туфлі лишив на педалях то вони (туфлі тобто) постійно чеплялися за землю і велосипед іноді аж підскакував у повітря. Це було неприємно. Не знаю як правильно робити так щоб педалі не крутилися.
Біг почався доволі складно – почав буксувати і перші кілометри три не міг ніяк розбігтися. Аж хвилюватися почав. Але пульс тримав на рівні як планувалося і поступово почав підтягуватися до учасників які обійшли мене на початку бігу.
Сама бігова траса доволі нудна – по гравію туди і назад, пара невеликих “апендиксів” по дорозі. І саме рівномірність темпу тут потрібна найбільше. Десь після 10-го кілометру почав обходити тих хто занадто швидко стартував біг. А коли так далеко до фінішу біг просідає то це будуть суцільні муки до самого фінішу.
І хоча мене обігнали пара швидких бігунів на останніх 5 км я відчував, що йду доволі добре і навіть з легким випередженням плану. Проте останні 3 км як і минулого року одразу після короткою, але надзвичайно крутої гірки стали випробуванням: різке знесилення, ноги вже не біжать, а соваються, не відчуваю, що зможу прискоритися взагалі. Просто терпів і весь час думав чи не пройтися трохи пішки. Перетерпів і десь останній кілометр міг вже бігти знову, хоча і страждав трохи.
У підсумку біг вийшов за 1:35:49, що є найкращим моїм біговим результатом на цій дистанції здається. А результат на всю дистанцію – 4:49:11, 6-те місце у віковій групі та 49-те серед чоловіків. Тобто минулорічний результат я покращив аж на 12 хвилин!
Приїхали зарані (виїхали з дому о 4:30) щоб запаркуватися прямо біля старту та зайняти зручне місце в транзитці. Забрав свій номер зміг повісити вел у першому ряду. Сам старт був о 7, тож доволі спокійно готувався, одягався, розминався.
На цьому старті крім олімпійської дистанції яку я робив ще був спринт та супер-спринт, а також естафета. Старт у для мене був о 7:03 – саме тоді стартували учасники віком до 30 та більше 44 років.
Вибрав позицію з якої починати плавання і мені на диво вдалося стартувати майже по середині і при цьому не мати особливих проблем з зіткненнями впродовж усієї дистанції.
Завдяки тому, що плавання було для трьох різних дистанцій буйків на воді було достатньо і навігація була дуже проста. Проте у другій половині сонце дуже сліпили і те що я плив у прозорих Zone3 Venator-X лише ускладнювало ситуацію. На останній третині було так погано видно через сонце в очі, що плив майже навмання більше орієнтуючись на людей навколо ніж на буйки попереду.
Плавання вийшло за майже 27 хвилин. Таке собі. На виході з води традиційно для мене легка дизорієнтація і дуже важко бігти. Проте я стартаюся :)
Вискочити з гідрокостюму, схопити вел, скочити на нього – це вийшло доволі швидко. А далі я опустив скло візора і мав миттєво зупинитися – воно так запотіло, що не було видно абсолютно нічого. Проїхав який час з піднятим склом доки з нього не здуло усю вологу.
Цього разу їхав нарешті на своєму BMC Timemachine – мені під час останньої подорожі пошкодили раму і я усе літо чекав на нову. На щастя усі компоненти і колеса можна було використати з попереднього велосипеда, тож міняв лише раму. Хоче і це було неймовірно дорого. Але тепер у мене точно така за геометрією, але новіша за роком випуску чорна (була сіра) рама. І через те, що була перерва у тренуваннях де я катався на BMC Teammachine трошки відвик від посадки і ще не почуваюся на велі впевнено.
Що стосується самого вело-етапу то після того як ті хто змагалися на олімпійській дистанції відокремилися від інших мені весь час вдавалося триматися з кимось із учасників. Ми не особливо драфтили, але якось іноді мінялися позиціями в групі і в цілом я доволі сильно викладався. Але через те, що дистанція це постійні підйоми та спуски і повороти дуже швидко проїхати не вдалося.
Усе вело вийшло за 1:02, що для себе вважаю доволі непоганим результатом на такій трасі.
І коли я почав бігти то одразу відчув, що дійсно трохи перепрацював на велосипеді – ноги хоча і бігли, але здавалося, що повністю заніміли. І кросівки Adidas AdiZero Adios Pro 3 які мені на попередніх стартах дуже сподобалися цього разу не відчував взагалі – міг би бігти будь в чому і не відчути різниці через те які забиті були ноги.
Перші пару кілометрів я намагався знизити пульс, але він ніяк не хотів падати хоча б до 170. І потім я махнув на це рукою – почуваюся наче нормально ж, і зосередився на тому щоб тримати рівномірний темп.
Обійшов кількох учасників, важко, але все ще тримаю темп. Ось вже і перші біжать назад, рахую. Дорахував до 9 – а отже я 10й поки що. При цьому знаю, що кілька людей стартували плавання за 3 хвилини до мене і ще хоча б пару мають робити естафету.
По дорозі до фінішу була пара доволі крутих підйомів на які я стратегічно забігав дрібним потюпцем максимально економлячи зусилля – мені це дозволяє увімкнути нормальну швидкість коли доберуся вершини. І власне мене за весь біговий етап обійшов один лише учасник.
Біг зробив за 42:12 – мій типовий час. Враховуючи гірки непогано. І у підсумку я 2й у своїй віковий категорії і 5й у загальному заліку. Протокол змагань – Lake Meridian Triathlon Results (runsignup.com).
