Попереднього року теж брав участь в цьому старті і дуже приваблює в ньому те, що цей старт крихітний (до 30 людей), а отже не створює особливо нервової атмосфери. Друге – він надзвичайно близько до нас. І третє – коротка дистанція (800 метрів плавання, 6 км біг).
Через те, що плавання було коротке, а вода не надмірно холодна вирішив пливти у спід-с’юті Roka Viper замість гідрокостюму. До того ж минулого року я виявився найшвидшим на воді, хоча завів усіх не туди і проплив багато зайвих метрів.
Але цього разу на старті було пара молодих хлопців які дременули зі старту так, що першого я взагалі не бачив, а за другим тримався більшу частину дистанції. Та проте вдалося подолати плавання за 15:03, що для мене дуже хороший результат.
В транзитці я звісно дуже швидко зтягнув спід-с’ют, але витратив час щоб одягти шкарпетки. І побіг за другим учасником приблизно на такій же відстані як і вилізли з води.
Він біг трошки зашвидко для мене, але я тримався перші 2 км, і лише потім відчув, що не витримаю такого темпу. Проте знизив швидкість буквально трішки і завжди тримав того попереду себе на відстані 50-80 метрів. Проте на останньому кілометрі він додав і сильно відірвався.
Пробігти у мене вийшло за 25:01, тобто по 4:15 кілометр – теж непогано.
І власне на цьому все – зібрав речі і поїхав додому. Ось так і пройшли вихідні :)
Власне після старту пройшло не лише достатньо часу щоб відпочити, але я вже встиг і захворіти, і одужати після того. Нарешті зібрався написати короткий звіт про цей страрт.
Першим сюрпризом став прогноз погоди – обіцяли ледь не мінусову температуру в день старту. Що плутало, так це обіцяна температура води в озері – прогнозували аж до +19. І я зробив максимально неправильно взявши з собою мінімум речей якраз на теплу погоду.
Вже по приїзду стало зрозуміло, що потрібно утеплюватися і якийсь час ми витратили об’їхавши усі місцеві вело-магазини де я знайшов собі рукавички, буті (це додаткові захисхі від непогоди “шкарпетки” яке одягають поверх вело-взуття) та рукави.
Також трошки нервувало те, що на цей старт я вирішив їхати в новому шоломі Ekoi Aero16 та нових вело-туфлях Ekoi Tri R4. І якщо шоломом задоволений дуже, то з туфлями не так все однозначно, але про них в окремому пості.
Сам старт хоча в ньому приймали участь майже 1400 людей виглядав крихітним, а експо (палатки спонсорів та рекламодавців та різний мерч на продаж) збилися в крихітну купку. Навіть не було де купити гелів якщо б треба було.
Були проблеми і з парковкою – біля озера є парк з купою місць, але його перекрили. На вулиці паркуватися заборонили знаками. Винахідливі місцеві мешканці продавали паркомісця в своїх дворах по $50 за день. Але ми вгледіли, що бокові вулиці не були обмежені і там і паркувалися безкоштовно. Пройти до старту було десь метрів 800.
В день старту з самого ранку йшов доволі сильний дощ і було дійсно холодно. Тому переодягатися у гідро-костюм я відкладав до останнього, а вже по тому інтенсивно розминався.
Вода в озері була холодна, але не така холодна щоб руки та ноги оніміли – я весь час плавання відчував той холод. Дуже противно.
Саме плавання пройшло спокійно і це мабуть було найменш контактне плавання за усю історію моїх більш-менш масових стартів. Запускали по 2 людей кожні 5 секунд і хоча час від часу утворювалися невеликі групки на мене особисто ніхто не налетів і я сам ні в кого не врізався. Канада, ввічливі усі.
Ще хочу згадати, що перед самим стартом у мене поламалися (в прямому сенсі – порвалися на переніссі) прозорі і дуже дорогі окуляри Zone3 Vapour в яких я планував виступати за відсутності яскравого сонця. І на заміну я взяв Speedo Hydrospex Classic – які ж вони класні! За таку ціну окуляри ці сидять комфортно, не протікають, мають відносно широке поле огляду, практично не викривляють картинку і не протікають взагалі. Дуже раджу.
Результат плавання не дуже хороший, але це і не умови щоб ставити рекорди. Головні дві цілі – взяти слот на ЧС та не замерзнути на велосипеді.
Отже по виходу з води витратив певний час щоб одягти вело-туфлі, зверху буті, натягнути на мокрі руки рукавички, одягти вест (камизельку) та шолом. І нарешті побіг з велосипедом… а, ні, не побіг – хтось щось совав і якось примудрився зачепити мій велосипед за інший. Довелося оббігати стійку і знімати його з іншого боку.
Ну та як би не було поїхав.
Про вело-етап багато чого можна сказати, але мало чого хорошого. Холодно, дощ, одразу усе наскрізь мокре. Двічі маршрут проходив по березі океану (з обох країв острова) і обидва рази мене аж зносило поривами вітру в бік.
Перша половина вело переважно з гірки, а це мене лякає. Ще й на незнайомій дорозі з поворотами і в дощ. Ну і ліс густий – взгалі не видно що там за поворотом.
Проте з часом якось заспокоївся, хоча знадобилося для цього більше половини дистанції і почав дивитися щоб трошки рівномірніше працівати. Але в другій половині якраз почалися підйоми в гірки і тому теж складно було дотримуватися рівномірного зусилля.
Додатковим випробуванням стало пробите за 20 кілометрів до кінця вело-етапу колесо. Я собі зроби безтрубкові колеса – це коли нема камери всередині, а натомість накачують прямо саму шину. А на випадок пробою всередині є певна кількість спеціальної рідини яка коли вилітає через пробитий отвір має швидко його заклеювати. І теоретично більшість дрібних пробоїв з такою системою навіть не маєш помічати.
Але зашипіло, розплювало піну і колесо миттєво здулося. Зіскочив з вела, достав картридж з CO2, але руки замерзлі і не зміг його нормально притулити – мимо. Дістаю ще один картридж, надуваю колесо (класна штука – за 2 секунди надуте колесо). Але пробій не заклеюється! Я трохи покрутив колесо вже готуючись зійти зі старту, торкнувся пальцем пробою – і нарешті він заклеївся! Буду знати, що можна “допомогти” в такий спосіб.
Ну і ще там пара дрібних негараздів, але доїхав якось. І ось пора бігти.
Усі речі на вело та біг я тримав в рюкзаку щоб їх не поливало дощем. Це додає комфорту та простоти у переодягання, але уповільнює. Проте цей старт – це не про швидкість.
Власне нічого особливого під час другої транзитки не сталося і почав бігти я доволі нормально. Почувався відносно непогано, треба було лише розбігтися.
Біг організовано як 2 кола навколо озера і переважно це гравієва доріжка з фрагментами бруду. Іноді доріжка звужується дуже сильно, іноді стає майже дорогою, але не асфальт. І багато калюж. А з іншого боку і особливих підйомів чи спусків (крім пари доволі коротких) і не було.
Моя основна ціль була витримати рівний темп на всій дистанції, що мені приблизно вдалося. Початок здається був хороший, перші 10 км пройшли приблизно як і хотів. Наступні 5 км вже довелося працювати, але тримав темп. І останні 6 км виявилися найважчими.
Цього разу я їв усе як рекомендував тренер і чесно кажучи всю другу половину бігу від гелів та напоїв мене нудило і я був близький щоб все це видати назад, але в той же час розумів, що пропускати харчування зараз – це просто забуксувати на останніх парі кілометрів до фінішу. Проте так – гелі у великій кільксоті це не легко для мого шлунку.
Але головну ціль досягнено – я посівши 10-те місце у своїй віковій групі отримав слот на Чемпіонат Світу який буде проходити у Новій Зеландії в грудні 2024-го!
Після того як мені авіакомпанія поламала велосипед під час перевезення (це сталося коли ми летіли з IronMan 70.3 Boulder додому) крім заміни власне велосипеда постало питання вибору жорсткого чохла. Бо Sciconsports Aerocomfort звісно класний і ним багато хто користується, але якщо чохол не жорсткий то поламана рама питання не “якщо”, а “коли” – в цьому на жаль я переконався сам.
Вибирати серед жорстких вело-чохлів є з чого, хочу вибір тут набагато менший. А ціні значно більші. І у більшості чохлів мені не подобалося те, що треба було знімати не лише колеса та сідло, але часто і руль. Цього робити я не хочу – не певен, що зберу все як треба і що не пошкоджу щось коли буду збирати та розбирати.
Власне тому і зупинися на чохлі Bike Box британського виробництва. В нього можна покласти вел лише знявши колеса (я додатково знімаю задній дерейлер).
Трошки про ціну. Сам бокс коштує 570 євро, але як я вже сказав виготовляють їх в Британії, а отже є ще пересилка. Пересилка коштує ще 270 євро. Отже маємо $1100 на момент написання. Це дорого, але близько до цін інших жорстких кейсів які можна порівнювати. Скажімо Thule для якого треба знімати руль коштує $1000 та плюс ще за доставку пару сотень – Thule RoundTrip Transition | Thule | United States.
Вкладати велосипед дуже просто насправді. Спочатку кріпимо заднє колесо петлями з липучками, кладемо прошарок м’якого метеріалу (в комплекті), зверху раму яку теж фіксуємо петлями. На іншу сторону коробки фіксуємо переднє колесо, ще прошарок матеріалу, закриваємо.
Сам чохол має кілька замків з трьох сторін і петель на них на які я чепляв маленькі замочки та карабінчики. Але народ буває кабельними стяжками фіксує. Проте це таке собі рішення – догляд в аеропорті їх розріже і потім не буде чим з’єднати знову.
Суттєвим і єдиним мабуть мінусом є вага цього чохла. Якщо у напів-м’який я клав не лише велосипед, але і усе спортивне обладнання для старту (гідро-костюм, вело-туфлі та шолом, кросівки, пляшки, харчування, тощо), то зараз лише сам велосипед все додає стільки ваги, що навіть аж трошки перевищує. Тому на IronMan 70.3 Indian Wells куди я вперше літав з цим кейсом я віз спортивні речі в окремій валізі.
Кейс до того ж немає ручок на боках, а отже покласти його на смугу транспортера чи в багажник машини може стати певною задачею. Проте сам він рухається доволі легко, колеса та і сам корпус виглядають надійно.
Коли з’являться додаткові враження можливо щось ще додам сюди, а поки маю певний спокій, що велосипед не буде знову поламано вантажниками в аеропорту.
На цьому старті я вже якось виступав (2021-12-05 – IronMan 70.4 La Quinta Indian Wells) і з тогу часу у мене збереглися лише приємні спогади як від самих змагань так і від місця в якому вони проводилися. Тож цього року поїхав туди із задоволенням та певними очікуваннями які не дуже справдилися.
Т2 (друга транзитна зона) до того як учасники розмістили в ній свої велосипеди
Омину розповіді про дорогу та саме місто, лише зазначу, що там доволі дорого поселитися і найдешевший і не надто хороший мотель (Super 8) нам коштував по $200 за ніч.
Отже страт. Цього року кількість учасників була доволі велика – 2400 людей. І через це під час плавання, вело і особливо бігу весь час перебуваєш щоб не сказати у натовпі.
Перед плаванням змочуємо костюми у якійсь спеціальній рідині і лишаємо на ніч. Потім вранці нас привозять на місце старту шкільні автобуси і ми по дорозі в транзитну зону забираємо свої костюми.
Перша і друга транзитка географічно рознесені. А отже в Т1 чекає велосипед та сумка з усім необхідним для вело-етапу (в моєму випадку це лише шолом, бо туфлі вже в педалях). А по дорозі до старту плавання ми віддаємо торби з речами з якими приїхали волонтерам – потім їх заберемо на фініші.
Плавання як і очікувалося було холодне, прямо сильно холодне. Але мій латаний-перелатаний Blueseventy Helix є доволі теплим. Ще я вдяг теплу шапку для плавання під ту що видали і у вуха затички – таким чином вдалося уникнути того щоб зовсім вже замерзнути.
Пливлося нормально, хоча і було багато людей навколо. В якийсь момент якийсь йолоп смикнув мене за ногу – видно щось не сподобалося як я пливу. Але я на все те не зважаю як правило і пливу як зручніше мені.
На моє розчарування результат плавання майже на хвилину гірше ніж 2 роки тому – 33:29.
Біжу в транзитку, беру сумку, починаю знімати костюм… і плутаюся в ньому. Це в принципі типово для цього костюму – я його ніколи не міг зняти швидко, але цього разу якось взагалі заплутався і в руках і в ногах. Але як би не було нарешті зтягнув його, одягнув шолом, костюм в пакет, бігу до вела і по дорозі віддаю пакет волонтерам.
Початок вело доволі нормальний, там старт в коротку круту гірку яка стала проблемою для багатьох, але я якось без будь-яких проблем поїхав. Єдине, що бігти по транзитці і потім з велом було доволі далеко і замерзлі ступні не дуже добре реагували на таку пробіжку босоніж.
Вело на цьому старті дуже пласке, проходить переважно між полями ферм. Покриття доріг не завжди дуже добре, але і машин на дорозі не було взагалі. І перші дві третини дистанції я проїхав доволі непогано, а потім вати почали падати і почала відчуватися втома.
Як і у 2021-му заїзд на гоночну трасу по якій ганяють машини став певною родзинкою. Широченна дорога, змійка поворотів, дуже класно.
Проте вело вдалося таки не надто добре, хоча я і покращив час 2021-го на більше ніж 5 хвилин. Але якби витримав згідно запланованого то було б на усі 10. У підсумку вело вийшло за 2:28:54, але останні кілометрів 15 вже ледь крутив.
На біг вийшов не дуже розуміючи що очікувати. Почав бігти – наче нормально, проте незвично сильно болять ноги. Але темп тримаю.
Також цього разу старався їсти гелі та пити усе як радив тренер – бо він мені постійно каже, що недобираю калорій на дистанції :)
Олена мандрує з транзитки в транзитку і чекає на мене весь день старту
Але через якийсь час вже ті гелі не лізуть ніяк, прямо нудить від них. І пити чи Gatorade, чи колу, а чи навіть Red Bull – те саме, через силу і ледь не блюю.
Біг проходив по доріжках гольф-клубу, що означало нескіченні коротенькі підйоми та спуски і постійні повороти через кожні кілька метрів. Живописно, але виснажує. Мені здається, що для мене більше підходить вело з постійними вгору-вниз, а для бігу навпаки – щоб пласке було.
І десь на початку другого кола (це кілометрів 9 до фінішу) я відчув як почала падати швидкість. Далі вже був не біг, а відчайдушні спроби втримати темп. Які проте не вдавалися.
І у підсумку біг вийшов за 1:43:29, що не лише не мій найкращий час, але і на хвилину гірше ніж у 2021-му.
І у підсумку мій час склав 4:52:55, що на 4 хвилини краще ніж минулого разу. Проте у 2021-му я був 10-й у своїй віковій категорії, а зараз лише 26-й. І звісно ніяких шансів отримати слот на Чемпіонат Світу наступного року. Але потрапити туди я ще зможу завдяки вже спланованим стартам наступного року.
Минулого року я вже приймав участь в цьому старті (2022/09/18 – IronMan 70.3 Washington), але тоді то був контрольний старт перед Чемпіонатом Світу і задача була скоріш перевірити готовність. Цього ж року після відміненого IronMan Alaska який мав би бути в серпні і провальної спроби кваліфікуватися на Чемпіонат Світу в Болдері (2023/06/10 – IronMan 70.3 Boulder, CO) де я захворів цей ось старт став доволі важливим. По суті це може бути мій єдиний серйозний старт цього року де можна було щось показати. Хоча ще є один у грудні, але то вже значно далеко після завершення сезону і там може статися що завгодно.
Цього року я не отримав статусу який би дозволив мені розмістити велосипед на виході з транзитної зони. Навіть навпаки – я був у передостанньому ряду. Проте особливих переживать у мене з цього приводу не було через те, що транзитка не надто велики і як цей старт вже робив і тому добре уявляв як воно буде.
На старт приїхали машиною (50 хвилин в одну сторону), запаркувалися дуже близько і дійшли до старту пішки.
Власне всі три дисципліни проходили практично за тими ж маршрутами що і минулого року. На плавання вибрав гідрокостюм Zone3 Vanquish, а під ним був новий і шалено дорогий Surpas Pursue Speedsuit LD. І вже котрий старт одягаю дві шапочки: спочатку тоненьку (з тих що саме на IronMan видають), потім окуляри (плив у прозорих Zone3 Venator-X).
Плавання стартували по 2 людини кожні 5 секунд, а тому практично по всій дистанції пливли хоча і щільно, проте без зіткнень. Це сподобалося. А от що не сподобалося так це якісь незрозумілі “лабіринти” з буїв по дорозі назад. Причому коли дивлюся на дані з комп’ютера то наче відносно прямо усе було. Але під час плавання багато людей зупинялося, буї усіх кольорів були буквально з усіх боків і куди пливти було важко зрозуміти. А тому я не парився і не виглядав ті буї, а просто плив щоб у мене і зліва і з права хтось був весь час.
Плавання у підсумку вийшло 34:30, що гірше ніж хотілося, але в цілому відчував, що проплив непогано, не виснажився і мене не так щоб багато обганяли.
Вперше за весь свій досвід стартів з триатлону легко було бігти одразу з води, дуже швидко зняв гідрокостюм, дуже легко побіг з велосипедом (у порівнянні з іншими учасниками) і пробігши надзвичайно довгу (метрів 200 мінімум) дорогу до зони де можна було сідати на велосипед і погнав…
Вело теж пройшло доволі непогано, хоча і виснажливо. Десь після 15-го кілометра сформувалася група близько з 10 людей які то їхали дуже щільно, то далеко відривалися вперед чи відпадали назад, але практично усю дистанцію бачив тих самих людей.
День мав би бути сонячним, але з ранку було хмарно і тому вирішив як і минулого разу одягти прозоре скло на свій Rudy Volantis. І це знову було правильне рішення. Сонце хоча іноді і виходило, але більша частина траси проходила близько височених дерев, а тому ніколи особливо не припікало і не сліпило.
І в цілому вело вдалося зробити так щоб не вбитися остаточно. На трьох основних гірках попрацював добре, але не до виснаження, на спусках вдавалося не гальмувати і навіть крутити, в іншому рівнявся десь по групі в якій їхав.
По ходу кілька разів біля нас доволі довго їхав маршал, але я не бачив щоб хоч когось якось штрафували. Сама його присутність стримує від особливо нахабного порушення правил :)
Коли біг з велосипедом в транзитку і туфлі лишив на педалях то вони (туфлі тобто) постійно чеплялися за землю і велосипед іноді аж підскакував у повітря. Це було неприємно. Не знаю як правильно робити так щоб педалі не крутилися.
Біг почався доволі складно – почав буксувати і перші кілометри три не міг ніяк розбігтися. Аж хвилюватися почав. Але пульс тримав на рівні як планувалося і поступово почав підтягуватися до учасників які обійшли мене на початку бігу.
Сама бігова траса доволі нудна – по гравію туди і назад, пара невеликих “апендиксів” по дорозі. І саме рівномірність темпу тут потрібна найбільше. Десь після 10-го кілометру почав обходити тих хто занадто швидко стартував біг. А коли так далеко до фінішу біг просідає то це будуть суцільні муки до самого фінішу.
І хоча мене обігнали пара швидких бігунів на останніх 5 км я відчував, що йду доволі добре і навіть з легким випередженням плану. Проте останні 3 км як і минулого року одразу після короткою, але надзвичайно крутої гірки стали випробуванням: різке знесилення, ноги вже не біжать, а соваються, не відчуваю, що зможу прискоритися взагалі. Просто терпів і весь час думав чи не пройтися трохи пішки. Перетерпів і десь останній кілометр міг вже бігти знову, хоча і страждав трохи.
У підсумку біг вийшов за 1:35:49, що є найкращим моїм біговим результатом на цій дистанції здається. А результат на всю дистанцію – 4:49:11, 6-те місце у віковій групі та 49-те серед чоловіків. Тобто минулорічний результат я покращив аж на 12 хвилин!
Приїхали зарані (виїхали з дому о 4:30) щоб запаркуватися прямо біля старту та зайняти зручне місце в транзитці. Забрав свій номер зміг повісити вел у першому ряду. Сам старт був о 7, тож доволі спокійно готувався, одягався, розминався.
На цьому старті крім олімпійської дистанції яку я робив ще був спринт та супер-спринт, а також естафета. Старт у для мене був о 7:03 – саме тоді стартували учасники віком до 30 та більше 44 років.
Вибрав позицію з якої починати плавання і мені на диво вдалося стартувати майже по середині і при цьому не мати особливих проблем з зіткненнями впродовж усієї дистанції.
Завдяки тому, що плавання було для трьох різних дистанцій буйків на воді було достатньо і навігація була дуже проста. Проте у другій половині сонце дуже сліпили і те що я плив у прозорих Zone3 Venator-X лише ускладнювало ситуацію. На останній третині було так погано видно через сонце в очі, що плив майже навмання більше орієнтуючись на людей навколо ніж на буйки попереду.
Плавання вийшло за майже 27 хвилин. Таке собі. На виході з води традиційно для мене легка дизорієнтація і дуже важко бігти. Проте я стартаюся :)
Вискочити з гідрокостюму, схопити вел, скочити на нього – це вийшло доволі швидко. А далі я опустив скло візора і мав миттєво зупинитися – воно так запотіло, що не було видно абсолютно нічого. Проїхав який час з піднятим склом доки з нього не здуло усю вологу.
Цього разу їхав нарешті на своєму BMC Timemachine – мені під час останньої подорожі пошкодили раму і я усе літо чекав на нову. На щастя усі компоненти і колеса можна було використати з попереднього велосипеда, тож міняв лише раму. Хоче і це було неймовірно дорого. Але тепер у мене точно така за геометрією, але новіша за роком випуску чорна (була сіра) рама. І через те, що була перерва у тренуваннях де я катався на BMC Teammachine трошки відвик від посадки і ще не почуваюся на велі впевнено.
Що стосується самого вело-етапу то після того як ті хто змагалися на олімпійській дистанції відокремилися від інших мені весь час вдавалося триматися з кимось із учасників. Ми не особливо драфтили, але якось іноді мінялися позиціями в групі і в цілом я доволі сильно викладався. Але через те, що дистанція це постійні підйоми та спуски і повороти дуже швидко проїхати не вдалося.
Усе вело вийшло за 1:02, що для себе вважаю доволі непоганим результатом на такій трасі.
І коли я почав бігти то одразу відчув, що дійсно трохи перепрацював на велосипеді – ноги хоча і бігли, але здавалося, що повністю заніміли. І кросівки Adidas AdiZero Adios Pro 3 які мені на попередніх стартах дуже сподобалися цього разу не відчував взагалі – міг би бігти будь в чому і не відчути різниці через те які забиті були ноги.
Перші пару кілометрів я намагався знизити пульс, але він ніяк не хотів падати хоча б до 170. І потім я махнув на це рукою – почуваюся наче нормально ж, і зосередився на тому щоб тримати рівномірний темп.
Обійшов кількох учасників, важко, але все ще тримаю темп. Ось вже і перші біжать назад, рахую. Дорахував до 9 – а отже я 10й поки що. При цьому знаю, що кілька людей стартували плавання за 3 хвилини до мене і ще хоча б пару мають робити естафету.
По дорозі до фінішу була пара доволі крутих підйомів на які я стратегічно забігав дрібним потюпцем максимально економлячи зусилля – мені це дозволяє увімкнути нормальну швидкість коли доберуся вершини. І власне мене за весь біговий етап обійшов один лише учасник.
Біг зробив за 42:12 – мій типовий час. Враховуючи гірки непогано. І у підсумку я 2й у своїй віковий категорії і 5й у загальному заліку. Протокол змагань – Lake Meridian Triathlon Results (runsignup.com).
Організатори цього старту ті самі що і у Pine Lake Aquathlon. Тобто це маленький, навіть крихітний місцевий старт який проходив без волонтерів та поліції. Тут і дистанція коротка, і людей мало.
Місце старту – озеро Бобрів (Beaver Lake) яке від нас на відстані 30 хвилин машиною. Густий ліс, великі будинки на здоровенних ділянках, відсутність людей на вулицях (та і вулиці це по суті дороги в лісі), олені ходять собі нелякані. Коротше усе виглядає багато і безлюдно.
Плавання 1600 метрів по дуже спокійній воді проте мало проблему з тим, що два буї навколо яких треба було обпливати було не видно з берега взагалі. Нам вказали напрямок куди треба пливсти, а “там вже побачите”.
Цього разу я плив у костюмі Zone3 Vanquish – вода була тепла і це був правильний вибір. До того ж після плавання його дуже легко і швидко знімати, тож для коротких і швидких дистанцій це дуже хороший костюм.
Зі старту кілька людей як божевільні понеслися вперед, я проте не сильно поспішав. Перші метрів 300 проплив впритул за іншою учасницею, а коли вона почала втрачати швидкість то вже докладав зусилля щоб наблизитися до тих трьох, що були попереду.
На половині дистанції хлопець який приплив першим упіріщів так, що виліз з води хвилини 3 перед нами. Просто безумна швидкість плавання. Я ж зміг догнати і триматися за учасником який приплив третів. Той що був перед ним поплив кудись не туди і мусив вертатися. Тож ми троє вилізли з води майже одночасно.
В транзитці якось не надто швидко все вийшло, проте на мій подив інші учасники що вилізли з води разом зі мною затрималися ще більше.
Цього разу біг у Nike ZoomX Vaporfly NEXT% і остаточно вирішив – ця модель не для мене. Тугуваті до легкого дискомфорту в носку, але при цьому п’ята на кожному кроці майже вилітає з кросівка. Підошва класна, пружня та енергійна, а от верх та ширина не мої взагалі.
Ну коротше побіг я знаючи, що переді мною учасник має десь 1200 метрів фори і не дуже очікував його обійти – може, думав, на фінішу його побачу попереду як буду добре бігти. Швидкість тримав більш-менш однакову усю дистанцію. Бігти до речі було 6.5 км. Вулиці не перекриті, але машин не було як я вже згадував. Більше того – усі повороти лише направо, тому ніде дорогу не перебігали.
Коротше біг якось так собі, позаду нікого не видно, а ліс та повороти дороги не дують можливість бачити більше ніж 200-300 метрів назад. Аж ось на 3-му кілометрі бачу попереду самотнього бігуна який неспішно так собі потюпцем біжить. Спочатку подумав, що то сам по собі бігун. Але коли обганяв його побачив, що він у шортах для плавання-бігу (це такий новий спорт є). Перепитав – так, каже, я першим приплив.
Тоді вже лишалося не знижувати темп, що власне мені і вдалося зробити.
Коротше прибіг я першим і було важко бігти в тому сенсі, що я викладався. Але як і завжди на коротких дистанціях вже за кілька хвилин було відчуття, що можу стартувати ще раз.
Старт проходить в одному з парків Сіетла (Seward Park) і традиційно затримався на 30 хвилин. Плавання зробили по вікових групах. І в цілому плавання пройшло доволі добре, якщо не враховувати, що одне око в окулярах одразу набрало води, а інше сліпило сонце :) Тобто майже нічого не бачив, але усю дорогу було за ким пливсти і на буйки майже не дивився. Плавання вийшло за 11:35, наче і не погано, але нічого надзвичайного. Проте це 2-й результат в моїй віковій групі.
Цього разу плив у костюмі Zone3 Vanquish і оцінив наскільки його легко і швидко знімати (у порівнянні з Blueseventy Helix) і наскільки він не теплий – це був правильний вибір враховуючи температуру води.
Відносно швидко впорався в транзитці і побіг на вело-етап. Скочив на вел і почав крутити. Через те, що стартувало дуже багато людей і багато хвиль стартували до моєї групи на вело постійно і беззупинно когось обганяв. В принципі траса доволі проста – вперед по набережні, трошки поворотів до оберта на 180 градусів, потім тією ж дорогою назад.
І навіть не було складних гірок, хоча певні підйоми були. Але більшою проблемою була якість асфальту – через постійні підйоми-спуски він в Сіетлі постійно “пливе” і багато де просто латка на латці. Ну і натовп на вело іноді створював проблеми. Але вдалося добре викластися і якось доїхати без особливих проблем.
Вело вийшло за 37:10 – це 1-й результат в моїй групі.
Трошки затримався в транзитці, але теж на занадто і подіб. Спочатку трошки себе стримував, але почувався добре і набрав темп. Почав обходити людей… А десь на 2.5 км дистанції мене страшенно хекаючі обігнав ще один учасник у кого на нозі було написано 48 років вік. Подумав триматися за ним, але відчувалося, що трошки занадто. Потім згадав, що попереду крута гірка десь метрів 300 довжиною – можна спробувати стратегічно зберегти на ній сили і прискоритися після неї.
Той що мене обійшов швидко біг і в гору. Я і думаю – здохне, наздожену його. Але він і з гірки нісся як божевільний. Ну добре, думаю собі, останні 1.5 км треба поступово підвищувати темп. Але на жаль як я не старався, проте навіть скоротити відставання не вдалося.
Біг вийшов за 20:40, чим я в принципі задоволений враховуючи ту круту гірку. Але цього очевидно не вистачило щоб виграти :(
Ну і в результаті я з часом 1:12:22 другий в своїй групі, 19-й серед чоловіків та 20-й в загальному заліку.
Колись дуже давно я стартував на цих змаганнях (2012-09-15-Black Diamond Half Iron Man, Enumclaw, WA) і то була моя перша половинка Iron Man. Минуло 11 років з того часу, старт став меншим і зникла та сама половинка з варіантів. Проте мені все одно треба було робити олімпійську дистанцію, а тому це був хороший варіант.
Машиною до міста Enumclaw біля якого проходив старт їхати трошки більше години і ми вирішили заночувати там. Але чесно кажучи можна було приїхати і в день старту (лише виїхати довелося б о 4-й ранку).
Старт трошки затягнули, довелося розминку на плавання робити двічі. Стартували з води і усім натовпом одразу. І це був мабуть найагресивніший страт з яких я пам’ятаю – зі старта усі понеслися як шалені, надзвичайно щільно, постійні удари зліва та з права, сам на когось налітаєш, на тебе налітають… Не допомагало і те, що вирішив пливсти у костюмі Blueseventy Helix і двох шапках – перші метрів 300 дуже перегрівся і навіть запанікував. Проте вдалося зусиллям заспокоїтися і вже пливсти далі більш нормально.
Плавання було в 2 кола, але без виходу з води. На другому колі знову невеличка колотнеча – обганяли повільних плавціх хто стартував спринт. Але в цілом проплив нормально, хоча час 27:12 не так щоб хороший.
Доволі довга пробіжка до транзитки, якось довго не вдавалося зняти костюм, але врешті схопив вел (їхав на BMC Teammachine бо під час останньої подорожі в Колораду авіакомпанія пошкодила мій BMC Timemachine) і в дорогу. Доволі швидко у нас з кількох люде сформувалася група яка тримала високий темп, але якщо чесно то багато було і драфтингу. Проте ніхто не перевіряв, тому якось так і доїхали. На останніх кілометрах 15 третина групи відвалилася, а на останніх 5 нас залишилося лише троє.
Вело вийшло 1:06:02 і навіть не знаю чи добре це чи ні, але відчуваю, що попрацював і розумно доклав зусилля, а тому задоволений.
Бігти цього разу вирішив у кросах Saucony Endorphin Pro, що було правильним рішенням оскільки друга половина дистанції проходила по доволі розчовганому гравію і саме ця модель супер-кросівок з тих які в мене є якраз найкраще підходить для такого.
Почав так щоб трошки себе стримувати і на початку бігу обійшов пару людей. Далі решту дистанції підтягувався до дівчини (перша з жінок) яку таки обійшов за 4 км до фінішу. І хоча можна було б пробігти трошки швидше, проте теж є відчуття, що розумно розподілив зусилля. І у підсумку біг вийшов за 44:55.
