Як московитам набили писки індіанці

Воїн тлінгіт у бойовому костюмі винайденому племенем: дерев’яний шолом, захист для шиї, пластини на грудях і товсті шкури захищали навіть від куль

В історії американо-індіанських війн є епізод в якому і московити отримали по мордам.

У 1790-х роках московіти почали розповзатися по Алясці займаючись переважно добування хутра тварин і торгуючи з місцевими племенами. Проте нахабніючи з кожним роком вони залізли доволі далеко вглиб території, проголосили Аляску російською, назвали усіх місцевих підданими царю, почали забирати місцевих мешканок собі в дружини. Племена які торгували з московітами дуже скоро опинилися в стані рабів де-факто і їх почали зневажати за це сусідні племена. Московити щиросердечно вважали, що ті хто торгують з ними тепер належать царю і мають служити їм. І до того захоплених алеутів вони використовували як солдатів у боях проти інших місцевих племен.

Супротив окупації очолило найбільш войовниче плем’я Тлінгіт для яких мрією і ціллю життя було померти зі славою в бою. Проте одразу зрозумівши перевагу в технологіях та захищеність побудованого форту місцеві вичикували. В обхід московитських таможень потаєними каналами аж з Бостону індіанцям доставляли рушниці та китайські монети з яких ті пошили собі захисні кольчуги. Також тлінгіти створили власної конструкції шоломи які повністю захищали голови і в бою їх не пробивали кулі.

У 1802-му році Тлінгіт захопили Форт Міхайловський, вбили кількох московитів, деякі з алеутів перейшли на сторону місцевих. Наступного дня повернулася група московитів які були на полюванні і їх теж було знищено. Потім у зруйнований форт прибули американці, описали побачене і дограбували залишки.

Не зважаючи на поразку московити не могли відмовитися просто так від цього багатого краю в якому так легко було добувати хутро, рибу, жир та інші природні ресурси. Через 2 роки флот з сотнями солдатів та без рахунку алеутів заглибився ще далі на територію. Проте Тлінгіт вже мали захищений форт, гармати, деякі запаси зброї та пороху, а до них приєдналися втікачі з рабства.

Московити кількома човнами оточили форт Сітка і почали атаку, але захисники змогли відкинути атаку назад. Почалися переговори під час яких мешканці форту непомітно вислизали в ліс. І коли вранці московити пішли в нову атаку і захопили форт той виявився порожнім. Розлючені московити спалили форт і на його місці побудували новий який назвали Новоархангельськ.

Щоб помститися тлінгітам московити почали виловлювати рибу та винищувати тварин на традиційних для племені місцях полювань намагаючись спричинити масовий голод – бо якщо не запастися на зиму то пережити її на Алясці майже неможливо. У відповідь індіанці знищили московитське торгове поселення Якутат, що сильно підірвало торгівлю – поселення було важливим на торгівельному шляху.

Війни з місцевими продовжувалися ще більше 50 років доки Аляску не було продано США, а московити так ніколи і не змогли підкорити місцеві племена чи нормально вибудувати торгівлю та полювання в тих краях. Вони вбивали індіанців сотнями, винищували поселення і вирізали усіх включно з дітьми (про що самі і писали).

Місцеві племена і досі наголошують на тому, що Аляску продати московити не могли, бо фактично крім укріпленого форту ніякої більше вони землі там не контролювали не зважаючи на усі свої заяви.

Tour de Trump – коли у Трампа були свої велоперегони

А чи знаєте ви, що у Трампа колись була своя велогонка світового рівня?

На початку 80-х американські велосипедисти почали заявляти про себе на міжнародній сцені, у 1986-му американець Грег ЛеМонд виграв Тур де Франс, що розпочало еру так званого “амереканського ренесансу” у велоспорті. Проте не зважаючи на перемоги в самих США не було достатньо великих і відомих стартів і всі визначні події відбувалися (і досі відбуваються) у Європі.

У тих же 80-х Дональд Трамп був без перебільшення зіркою і присутній усюди. Казіно, готелі, хмарочоси, конкурси краси і багато усього іншого. Він постійно був на телебаченні та у новинах, про нього писали та говорили, та і сам він був не проти давати чисельні інтерв’ю. І головне – усе мало називатися “Трамп” і бути написане великими золотими літерами.

Тож коли до Трампа звернулися з приводу фінансування американської багатоденної велогонки то його вимогою стало назвати її “Тур де Трамп”. Трамп вклав 750 тисяч доларів (2.2 мільйони зараз) і гонка мала фінішувати перед “Трамп Готелем”.

У 1989-му гонка таки відбулася і в ній прийняли участь команди в тому числі з Європи, і навіть збірні СРСР та ГДР. 800 миль (1280 км), 10 етапів. Переможцем став норвезький гонщик Даг Отто Лурітцен який мав бронзову Олімпійську медаль та виграні етапи Тур де Франс у своєму списку, що одразу зробило цю гонку помітною у велоспорті.

Трамп одразу по фінішу оголосив гонку велетенським тріумфом який об’єднав увесь світ.

У 1990-му Трамп вклав вдвічі більше грошей і гонка вже мала 11 етапів тривалістю 1100 миль (1760 км). В гонці прийняв участь Грег ЛеМонд який вже був двічі переможцем Тур де Франс. І це зробили Тур де Трамп однією з найбільших велоподій року. І те що ЛеМонд фінішував другим показало – гонка не є просто вело-поїздкою, а дійсно серйозним і дуже складним стартом. А ім’я Трампа було на кожній вело-майці, на кожному плакаті, кожному флаєрі, номері чи сувеніри.

І хоча Тур де Трамп 1990-го стала великим успіхом проте як це постійно було з бізнесами Трампа його імперія вкотре почала розвалюватися чому сприяла криза на ринку нерухомості. Навіть його казино з часом стали збутковими, що взагалі нонсенс. І в кінці 1990-го Трамп не оголошуючи про це публічно припинив фінансувати гонку.

І хоча критики та скептики задоволено посміювалися, любителі велоспорту сприйняли це дуже трагічно. Те, що дійсно було велогонкою світового рівня в США і могло ще й далі рости і розвиватися було покинуте і забуте не дивлячись навіть на вдалий старт.

У 1991-му гонку перейменували на Тур дюПонт за назвою спонсора (DuPont). Гонка стала ще більш професійною, отримала свій журнал та постійні зв’язки з пресою, етапів стало ще більше і сплановано було все краще. І без его Трампа виглядала вона як геть інша подія. Гонка тривала ще кілька років і в ній приймали участь атлети найвищого рівня. Так Ланс Армстронг виграв її у 1995-му та 1996-му роках.

У 1996-му DuPont припинили спонсорування на чому ця гонка і закінчилася. Її нащадками в США зараз є Тур де Каліфорнія та Професійний Виклик (USA Pro Cycling Challenge). Проте саме Тур де Трамп, як би комічно і сюрреалістично це не виглядало по суті познайомило американців з велоспортом та стало початком зародження масової вело-культури в США. А американський Тур став на якийсь час став четвертою великою велогонкою разом з Тур де Франс, Джіро д’Італія та Вуелта – зараз їх лише три.

Використано матеріали з https://www.youtube.com/watch?v=1mE7Y3p6_tE

Злочини Московії: Батуринська різня

2 липня 1708-го року війська московитів за допомогою високопосадового зрадника всередині укріпленої фортеці захопили місто Батурин. Було вбито всіх жителів – до 15 тисяч. Багатьох жорстоко закатували. Церкви обікрали та спалили. Власне спалили все місто, а що не горіло зрівняли з землею.

Петро Перший наказав вчинити так щоб шведська армія не змогла зупинитися в місті і отримати допомогу.

Рускій мір був таким завжди і єдиною ціллю свого існування має вбивати, катувати, грабувати українців та інших сусідів. Не можна вкотре робити помилку лишаючи цю виразку на тілі планети – московія має бути знищена, розпорошена і проклята.

Думки про другий тур президентських виборів в Україні 2019-го року

Вступ

Отже один тиждень до другого туру президентських виборів в Україні 2019-го року – виникло бажання задокументувати свої враження та переживання. Потім через рік, п’ять, десять буде цікаво самого себе почитати. Спробую якось огранізувати думки, але все одно буде сумбурно.

Про Зеленського

Моя найбільша “травма” пов’язана з тим що Зеленський не просто мав кількох дебілів що проголосували за нього. Ні, він набрав аж 30%! Це жах. Поясню чому.

Перше – людина від скоріше за все не надто розумна. Це видно з того як він розмовляє коли текст треба генерувати самому, а не розказувати заучений. Він не те що побудувати ціле речення не може, навіть у випадкових словосполученнях не може узгодити відмінники. І так – людина яка не може зв’язно говорити рідною мовою однозначно має низький рівень інтелекту. Навіть Януковича за якийсь час натренували говорити двома мовами нормально, цей же безнадійний. Те що його ховають від журналістів теж показово – навіть його оточення знає що Вова може ляпнути щось дурне.

Друге – він не володіє мовами взагалі. Ні рідною російською, ні державною українською, ні англійською яка на мою думку має бути обов’язковою для Президента.

Третє – Зеленський не має поняття ні про що з того що він озвучував. Ні в чому полягають функції Президента, ні як працюють гілки влади, ні податки, ні армія – ні про що з цього він не має зеленого поняття. При цьому він має нахабство пропонувати рішення які часто навіть протирічять Конституції чи просто не можливі до втілення з інших причин.

Четверте – повна залежність від Коломойського. Його так званий бізнес і купа фірм-прокладок на Росії та Кіпрі існують щоб через них спрямовувати фінансові потоки олігарха і щоб відмивати гроші. Звісно частина цих грошей перепадає і нашому герою, але назвати це бізнесом чи просто достойним заняттям навряд чи можна. Зеленський працює на каналі Коломойського, їздить на машині Коломойського, виступає ведучім на вечірках Коломойського, має в своєму штабі і охороні людей Коломойського… Мабуть цього достатньо щоб з якоюсь імовірність стверджувати що він людина Коломойського.

П’яте – Зеленський не має ніякої ідеології, і взагалі не розуміється на політиці. У нього нема програми, нема відповідей на питання як він буде досягати того що обіцяє, немає навіть команди крім людей яких йому призначив Коломойський. Тобто він просто по суті така формочка яку можна заповнити чим завгодно. І по суті це і відбувається – різним аудиторіям він каже абсолютно протилежні, або не сумісні речі.

Шосте – він боягузливий і брехливий. Постійне переховування від ЗМІ, відверта брехня “я такого не казав” про те що задокументоване, вигадування незграбних виправдань… Це просто ганьба чесно кажучи. Дуже показова історія з дебатами та аналізами. Каже – не хочу дебати в студії, хочу на стадіоні. Порошенко йому – добре, давай на стадіоні. Зеленський – ні, я вже не хочу. Хочу, каже, аналізи здавати. Порошенко знову – добре, давай здавати. Порошенко здає у кілька лабораторій, Зеленський – ні, я їм не вірю, буду здавати своїм друзям, російській лабораторії. Результат аналізів публікують з датою за 2 дні до здачі. Виступає медсестра, каже це я вручну вносила, помилилася, переробила. От тільки на переробленому результаті чомусь у тієї медсестри інший підпис. Та і кров брали з вени, а аналіз крові з пальця. На додачу система яку вони наче використовують для тестування не дає можливості вносити дати вручну саме щоб уникнути таких помилок. Ну і далі Кличко пропонує зробити тести у WADA, Порошенко погоджується, Зеленський – ні, не хочу, не вірю їм.

У підсумку – Зеленський не достойна людина щоб представляти країну. Ті хто за нього віддають голоси не взяли б його на роботу з такою поведінкою, навіть би не довірили такому гроші на двері в під’їзді збирати. Але при цьому феномен – сподіваються що він зможе виконувати роботу про суть якої нічого не знає.

Порошенко

Свого часу коли треба було терміново обрати Президента після втечі Януковича я доволі скептично ставився до Порошенко – він олігарх, замазаний контактами з Партією Регіонів і таке інше. Але з часом відбулися речі які мене приємно вразили – армію фактично було відновлено, добилися санкції проти Кацапії, та навіть той же Томос став невеличкою, але перемогою.

Звісно Порошенко не ідеальний, але його вигідно відрізняє те що за його президентства було досягнуто більше ніж за усі 20 попередніх років.

У західній пресі головне дорікання Порошенку пов’язане з тим що він не зміг не те що побороти, але навіть зрушити корупцію. При цьому європейські та американські політики віддають належне відновленю армії та зусиллям України на міжнародному політичному полі. І мої претензії до Президента до недавнього часу були пов’язані з корупцією в першу чергу, потім – загравання з релігією, і далі різні не суттєві дрібниці.

Але після першого туру виборів коли я нарешті оговтався від ганебних для мене і усієї країни результатів мені прийшла інша думка. Порошенко і його команда або не вміють, або не вважають за необхідне працювати з українським виборцем. Вони чомусь вирішили що наявність позитивних зрушень достатньо для того щоб мати міцну позицію на чергових виборах. А виявилося що ні – українському виборцю не потрібні факти та логіка, українському виборцю важливі емоції, відчуття того що хто-хто, а я то і так розумію як воно там що. Все це помножене на низький рівень освіти і культури і дало такий результат.

Тому що найгірше у Порошенко та команди – повне не розуміння та не знання українського виборця. Вони не знають хто ці люди, що їм казати і як їм це казати.

Так що, українці дурні? Так, дурні і з низькою культурою, але це не головна проблема. Головна проблема – російська пропаганда.

Російська пропаганда

Росія має налагоджену і ефективну машину пропаганди яку використовує в тому числі щоб втручатися у вибори в інших країнах. Як приклад – Брекзіт на якому британців переконали що нашкодити собі то насправді добре і британці і самі досі в шоці від своєї дурості.

Пропаганда ця діє багато років. Усі ці серіали як “Слуга народу” та “Свати” – це пропаганда. Пропаганда простих рішень які начебто існують для вирішення складних проблем, пропаганда жлобського світогляду, пропаганда цінностей. Так само і комедійні шоу від Квартал 95 з року в рік пропихували потихеньку різні ідеї в голови. Ну типу того що треба вибрати собі за керівника когось хто не має ні знань ні хисту. І з часом люди погоджуються бо бачать у сценках як тупі і жадібні політики гірші за будь-яку випадкову людину.

Тут треба сказати що гумор у Кварталу доволі невибагливий і розрахований на людей які не читають, не знають мов і взагалі не надто цікавляться чимось за межами квартири і телевізору, але при цьому хочу відчувати свою розумність та значущисть. Я не буду казати що я прямо такий сноб що навіть не буду дивитися в сторону шоу Кварталу, але для мене з того що у них є прийнятним є добре якщо 5%. Просто через те що я читаю, і можу дивитися нормальну комедію в оригіналі. А те чим годує українців Квартал – це простяцький гумор що застряг десь у 60-х, нескінченне копіювання самого себе. Головне що можна сміятися постійно бо нема в їх гуморі нічого такого що вимагає ерудиції, смаку чи абстрактного мислення.

Тут ще важливо відзначити що усі ми без винятку в тому чи іншому є жертвами якоїсь пропаганди. У вас є улюблений бренд про який ви усім кажете що хто ним не користується – невдахи та дурні? Ви знаєте правильний спосіб харчуватися, і всі хто так не робить – ідіоти? Ви знаєте як правильно витрачати гроші і зверхньо переконуєте в цьому оточуючих дурників? І при цьому всьому ви не знаєте якихось базових речей, але вважаєте що це нормально бо ви розумієте суть? Будь-що подібне, особливо якщо воно у вас з’явилося зненацька в дуже сильній формі є результатом пропаганди яка спрацювала саме на вас.

І у підсумку маємо те що російська машина пропаганди привила українцям так звану пост-правду. Пост-правдою називають феноме коли у правдивості будь-чого людина певна через те що вона просто переконана що так і має бути, і відмовляється від того щоб знати як воно насправді. Типовий діалог з жертвою пропаганди:

Порошенко посадив міністрами своїх родичів.
Ну, по-перше, ні, а, по-друге, у нього просто повноважень таких нема.
Ой, та всі вони там у тій Раді однакові!
До чого тут Рада?
Не треба мені, я і так знаю що вони там мафія.

У приведеному вище діалозі людина вважає не лише нормальним, але і правильним не знати того про що говорить, відмовлятися від того щоб дізнатися і зрозуміти – все через те що є внутрішнеє переконання “я розумію суть, а деталі мені ні до чого”. Тобто тут переконати людину у правдивості хибних тверджень допомогли низький рівень освіти, відсутність критичного мислення і, головне, подача через емоції – вони там усі негідники, а ти, розумний і красивий, чудово розумієш що саме вони у всьому винні, чи не так? І от саме у такий спосіб російська пропаганда і отруїла українського виборця.

Як протистояти російській пропаганді?

Процес цей складний, болісний, не дешевий… і я не певен що це можливо взагалі.

По-перше, освіта. Щоб люди взяли за звичку мислити раціонально, бути скептиками і використовувати логіку – це займе покоління. І для цього треба вкладатися в освіту.

По-друге, культура – чим ширший у людини світогляд, чим більше вона бачить різного тим толерантнішою до різних думок і більш критичною до категоричних тверджень людина буде. І для цього має працювати кожна родина. Якщо телевізор – то хороші фільми де хоч трошки треба працювати головою під час перегляду, де для отримання задоволення треба мати хоч якусь ерудицію. Тобто класичні фільми, фільми іншими мовами (так, знання інших мов є обов’язковою вимого до культурної людини). А також книги, концерти, вистави. Та навіть елементарно для дітей – кружки, спортивні секції, походи і подорожі, нові хобі з якими їх знайомлять батьки. І взагалі будь-що нове і не знайоме що вимагає хоч трошки зусиль.

Ну і третій, скоріше за все не реалістичний аспект – будувати власну машину пропаганди. Знаходити і виховувати людей, створювати інституції, вкладатися в те ж кіно, літературні конкурси, організовувати заходи за участі іноземних учасників…

І тут всю цю маніловщину я зупиню.

Так а що ж буде з Зеленським?

Цьому блазню я даю від двох місяців до року до того як його або посадять, або, скоріше за все, він втече в Ростов. І ті хто його зараз підгримують будуть казати “ну я ж думав що буде ось так, а воно вийшло зовсім по іншому”. І мало хто з них визнає що вчинив як дурень так само як ті що голосували свого часу за Януковича і досі виправдовують себе і не зізнаються що діяли бездумно під впливом пропаганди.

А як же час, чи лікує час? Так, з часом неприємних фактів та невідповідностей накопичується стільки що навіть сильно зомбована людина розуміє радісно вживала і розповсюджувала брехню. Але у випадку з другим туром часу треба більше ніж 3 тижні – тому я і даю Зеленському кілька місяців. Абсолютна більшість його виборців буде щодня стикатися з невідповідностями і в якийсь момент вони дійдуть до того що треба закривати очі на більшість того що відбувається навколо – от тоді вони зненавидять комедіанта і пригадають йому і недорікуватість, і тупуватість, і нахабність, і боягузливість, і наркоманію. Шкода лише що буде запізно і багато шкоди вже буде заподіяно…

Колегія виборців, або як обирають президента США

Здається кожного разу хоча б для кількох моїх знайомих стає відкриттям те що в США президента обирають не прямим голосуванням як і те що перемогти може кандидат який набрав менше голосів. Як це можливо? Завдяки колегії виборців.

Щоб пояснити чому і для чого таке буває треба згадати трохи з історії. Саме виникнення США можна відраховувати з того моменту як 13 колоній погодилися разом вийти з під контролю Британської Імперії і спільно діяти захищаючі одне одного. Ось тому на прапорі США 13 смужок, а орел на гербі тримає 13 блискавок.

Що тут важливо так це те що перші 13 штатів і відповідно 13 колоній з яких вони виникли ніколи не мали спільного уряду, а, натомість кожне мали свій власний уряд зі своїм губернатором. Відповідно з оголошенням незалежності вони стали незалежними державами. І коли виникла необхідність якось узгоджувати дії було створено різні міждержавні (тобто федеральні) урядові установи зверху над якими і посадили президента.

Оскільки президент не впливав безпосередньо ні на що в кожному з штатів (і, до речі, слово State означає “держава”), а натомість координував взаємодію між штатами то і обирали його представники штатів, а не населення. Звісно самих представників у теорії обирало населення (в ті часи це були білі чоловіки що володіли приватною власністю) то опосередковано вони таки і обирали собі президента.

Ось уся ця міжштатівська тусовка і називається “колегія виборців”.

Усього президента обирають 538 людей: 100 сенаторів, 435 виборців та 3 представника від Округу Вашингтон (це не штат, а спеціальне утворення для столиці). Виборців між штатами розподілено нерівномірно в залежності від населення штату. Кожні кілька років число для кожного штату коригується і може зменшитися чи збільшитися, але загальна кількість лишається та сама.

Кандидату щоб виграти треба набрати 270, або більше голосів. Фокус в тому що усі штати крім Мейну та Небраски віддають усі голоси виборців за кандидати який набрав більшість у штаті. Тобто якщо в Техасі кандидат отримає 51% голосів мешканців то виборці віддадуть за нього 38. А якщо інший кандидат в штаті Орегон отримає 99% голосів мешканців то виброці віддадуть за нього усього 7 голосів.

Таким чином кандидату достатньо перемогти в 11 з наступних 12 штатів щоб виграти вибори: Каліфорнія, Техас, Нью-Йорк, Флорида, Пенсильванія, Іллінойс, Огайо, Мічиган, Джорджия, Нью-Джерсі та Північна Кароліна. Саме тому активні кампанії кандидати проводять переважно у цих штатах.

Чи можлива така ситуація коли більшість населення проголосувала за одного кандидата, а виграв інший? Так, саме це і сталося на виборах 2016-го і ще чотирі рази до того в історії США. Можна вирахувати якою може бути максимальна невідповідність врахувавши населення кожного штату та кількість виборців від нього, здається на даний момент максимум складає 7%. Можна лише сказати що якби рахували голоси населення в цілому (це називається “прямі вибори”) як в Україні то перемогла б Клінтон. Але Трамп виграв у ту гру в яку і треба було грати, тому ніяких нарікань.

Звісно система постійно критикується, але у неї є і захисники… Тут не буду вдаватися в деталі, та і чесно кажучи сам не надто добре їх знаю, тому якщо цікаво – читайте самі починаючи з https://en.wikipedia.org/wiki/Electoral_College_(United_States).

У мене все.

Любий щоденник, розкажу тобі про події в Україні

Саме час згадати що первісно блоги були стоврені саме для ведення щоденників, тобто щоденних записів про то що поїв, куди сходив, скільки бабушок через дорогу перевів. Але все це мутувало у те що кожен блогер дуже швидко перетворюється на рецензента, журналіста або критика і починає писати чи звіти про подорожі, чи огляди/рецензії, а то і просто свою цінну думку з приводу якихось подій.

І головне що ніхто не веде блоги для себе, як вели щоденники, а завжди пам’ятає що там, з іншого боку інтернету, є читачі для яких блоген і старається.

А ось в мене склалося так що за останні кілька тижнів сталося кілька дуже важливих подій: зміна роботи, купівля житла, зміна спортклубу. Та до того ж ще і захворів кілька днів тому і весь менулий тиждень проходив з дуже поганим самопочуттям.

А тут ще таке діється в Україні. І як тільки я задумаю щось написати з цього приводу як бац, і вже не актуально, Україна ще вперед стрибонула.

Я вам скажу що реально весь світ охрєнів від такої швидкості і результативності. Навіть в Settle Times вийшла стаття про те що “ми тільки хотіли написати що Україна опинилася без влади і на порозі громадянської війни як вони примусили Раду працювати і продовжили нормальне життя”. Революція в Україні відбувається швидше ніж газетярі встигають писати статті! Ні, серйозно, на якийсь час Україна стала найдинамічнішою, найбільш передовою в соціально-політичному плані країною на планеті. От би скористатися цим шансом!

Далі йдуть сумбурні і не пов’язані одна з одною думки.

США, Європа

Якщо коротко то моя думка – ідуть вони нафіг. Коли народ України благав їх про допомогу через своїх представників, відомих на заході українців, через звернення громад, через листи та петіції США і Європа відморозилися і мямлили про недопустимість насильства.

В цілому зрозуміло чому так. У тих же США в Україні нема ніяких особливих інтересів. Якісь крихти бізнесу, але не достатньо щоб про них переживати, нічого серйозного. В США нема чисельної та впливової спільноти українців. В Україні американці навіть не можуть займатися геополітичними справами – занадто корумповано все і неефективно.

Та і пересічним американцям Україна малоцікава, для них це якась екзотика десь там. Китай, Індія, Азія, Європа, набагато рідше Росія – ось що буває у них в новинах і на що іноді звертають увагу. Не забувайте що американці незрівнянно більше уваги приділяють місцевим новинам ніж новинам з якихось місць не які вони не мають впливу і які не впливають на них безпосередньо (детальніше ось тут).

Тому коли хтось вам тулить про якість безумні гроші які США вливає в революцію в Україні можете розсіятися в лице, або плюнути туди ж – перед вами або не надто розумна, або зомбована якось совкодрочерською сектою людина.

Міліція

В моїй родині до міліції ставлення було не надто хороше. Ще за совєцьких часів дід та баба казали про міліціонерів “здоровий хлопець, руки ноги є, а сидить у людей на шиї, йди працювати, як не соромно?”.

Моє глибоке переконня в тому що в міліцію йдть ледацюги які бояться стати бандитами та невеличкий відсток цинічних кар’єристів. Ви можете сказати що навіть в міліції бувають нормальні люди. Так, може бувають, але ця отрута та життя трутня неминуче і з таких робить покидьків.

Історії з мого життя. Мені років 14, їду в гості до родичів. Електричка, станція П’ятихатки, заходить пара міліціонерів, роззираються і прямують до мене. Дакумєнтікі, нєту? Прайдьомтє с намі. Ведуть у свою конуру, пару разів кулаком в живіт, на ось швабру мий тут підлогу, тепер до стіни, обшук, забрали всі гроші з кишені (ну та там і небагато було), всьо, пішов звідси.

Крим, пляж, ніч, група хлопців і дівчат по 15-16 років сидять і теревенять. Підходить пара п’яних як чіп мудаків. Шо рассєлісь, в рожу может дать кому-то? Вон, смотрі, вон тот либітся, навєрноє давно нє получал. Дістає корочку – та я тєбя щас прістрелю, а вас всєї на 15 суток к зекам, пошлі отсюда… Що це було, для чого?

Апофеозом цього знахабнілого мудацтва став схоже “Беркут”. Віджерли собі харі, забули про совіть (яку може і не мали) і пішли катувати і вбивати свій народ за гроші якого і живуть. Дивлячись на все що вони чинили я пригадав як нам в школі розповідали про звірства фашистів – один в один.

В цілому міліція має спонсоруватися кожним містом незалежно і місто найматиме зі свого бюджету скільки міліціянтів скільки потреби є. До того ж міліція також може і має приносити гроші в бюжет міста – штрафи за усе що у нас заборонено, та те ж неправильне паркування. А міста і села що не можуть собі дозволити утримувати міліціянта можуть його арендувати на кілька годин на день у сусіднього міста.

Совєцьке сонне благополуччі

Ну якщо для воєнного покоління фізична праця сама по собі була святою річчю і нормальна людина мала важко працювати з точки зору моралі, бо інакше “люди засміють”, то вже для покоління моїх батьків усе змінилося.

З ростом бюрократії стала цінитися робота де добре платили і “щоб не по лікоть у лайні колупатися”. Стала цінитися робота в кабінетах де при совєтах можна було просто перекладати папірці і хоч і платили небагато зате в теплі і чистоті.

У нас в Жовтих Водах були пара великих заводів що працювали на воєнку де були працевлаштовані кілька сот інженерів. І після розвалу совка добре якщо кілька десятків з них змогли продовжити працювати по спеціальності (наприклад: http://tetra.ua/, http://www.positron.dp.ua/). І які історії про щасливе буття в СРСР усих цих спеціалістів ви думаєте я чую найчастіше? Історії про те як хтось примудрявся щодня спати по кілька годин за столом, про те як змагалися у шахи, підіймали гирі та ішні розваги щоб не здуріти з нудьги.

Крим

В цілому я кримчан не поважаю. Вірю що там є хороші люди, але в цілому це таке блювотне болото що навіть не знаю з чим його порівняти. Раби і діти рабів, люди без коріння завезені на чужу землю вусатим виродком. Їх діди, пам’яттю яких вони так пишаються не те що не заступилися за виселених татарів, вони за себе заступитися не змогли. Це люди які просрали свою власну країну (СРСР) за якою щоденно плачуть. Люди які не вміють і не хочуть працювати, а лише луплять гроші з туристів які з різних причин не можуть поїхати на нормальні курорти.

Люди які при усих тих грошах що падають на них просто з неба навіть не розуміють нащо будувати інфраструктуру і покращувати сервіс.

Це люди діти яких живуть в Україні і якщо не говорять то прекрасно розуміють мову, подорожують світом і працюють де завгодно. А вони бояться своїх дітей і звинувачують їх у зраді.

Китайці кажете заберуть Крим? Та хай хоч ескімоси – може хоч вони або примусять місцевих працювати, або просто витіснять їх.

Нація

Що таке українці? Революційні події показали що українці проявляються і об’єднуються проти чогось. Українці дуже різні: праві, ліві, ультрас, ліберали та лібертраріанці. Але об’єднуюча ідея – відчепіться від нас, інакше будемо битися.

Україна не має у нещодавній історії значних традицій державності, і це не погано, це не образа. На відміну від росіян для яких Держава, Імперія є дуже вагомими поняттями, ціннісю самі по собі українці не розуміють чому мають жертвувати свободою заради інтересів держави. В той час як росіяни згодні поступатися правами і навіть жертвувати життям заради держави українці готові класти життя за свободу. Ось такі два полюси.

Через це залог успішного існування України і самоідентифікації нації здається полягає в тому щоб Майдан був перманентним. В нашій Конституції має бути передбачений механізм Майдану щоб у будь-який момент часу народ мав право зібратися і примусити будь-якого мудака звітувати про свої дії, а потім вирішити що з ним робити. В цьому плані Майдан є навіть важливішим за закон, бо саме він відзначає що таке закон.

Влада і демократія

Треба змінити своє сприйняття влади. Це ні люди які панують нами, це люди яких ми як народ найняли за свої гроші для виконання певної роботи. Таким чином уся діяльність, включаючи приватне життя і фінансові справи держслужбовців починаючи з певного рівня мають бути публічно доступними з офіційних джерел будь-якому громадянину України.

А демократія сама по собі мені не подобається, я не вірю у рівністю людей і вважаю цю ідею не надто справедливою і надто штучною. Але схоже що саме демократичні механізми у довготерміновому плані діють найефективніше. Тоді, на мою думку, демократія щоб не перетворитися на охлократію, плутократію чи клептократію (що по факту і було в Україні) треба ввести певні обмеження. Право голосу не має бути гарантовано кожному. Наприклад люди що отримують гроші за безробіттям більше 6 місяців на рік не мають право голосувати, так само держслужбовці починаючи з певного рівня, злодії-рецедівісти, люди що проводять за кордоном більше 6 місяців на рік і які не працюють на державу при цьому (так, я поступлюся своїм правом голосу заради такого) та інші. Всі ці люди або є нахлібниками на шиї платників податків, або нічого не дають країні, або вже мають достатньо влади щоб своєю роботою впливати на державні механізми. Так само працівники силових та законотворчих відомств не повинні мати права голосу.

Героізм та бойовий досвід

Дуже страшно було б особисто мені вийти на Майдан, не кажучи вже про участь у супротиві беркуторасам. Може просто страшно зробити перший крок, може б і пройшло. Дивує несподіваний героїзм знайомих про яких би ніколи не подумав що вони полізуть у гущу подій, багато людей про яких думав що вони завжди будуть осторонь дійсно проявили себе як хоробрі і не байдужі люди. Кажу ж – українці така нація що здатна на героїзм коли виступає проти чогось.

А зараз в Україні з’явилися люди з унікальним досвідом і світоглядом. Люди які пройшли війну проти виродків. Подумайте лишень: лікари та медсестри що рятували людей у бойових умовах, волонтери що підтримували функціонування усих структур та механізмів Майдану, люди що займалися закупівлею, збиранням коштів, доставкою, інформаційною підтримкою. Про бійців що в прямому сенсі клали своє життя за свободу навіть говорити не варто. Всі ці люди отримали організаційний досвід у стресових умовах і це не має буту забутим. Це ж готові кризис-менеджери та люди які не будуть боятися висловлювати свою думку, не будуть витрачати своє життя на різну єрунду.

Росія, ех ти, Росія

Найгіркіше розчарування. Таких злобних масованих нападів, такого оскаженілого потоку дурниць я не пам’ятаю взагалі. Ні сперечатися, ні дискутувати з цим неможлив – такий ідіотизм пре. Просто масштаби та градус дурості вражають так що ні про який діалог і мови бути не може. Тут тобі і чай з наркотиками на майдані, і російську мову заборонили, і Донбас годує всю Україну, і якого тільки ідиотизму не почуєш.

Прекрасно розумію що це не вся країна така, але кількість недоумків в інтернеті просто вражає і не виходить добре думати про всю країну Sad smile

А вони ж колись пішли від нас, поламали нашу мову щоб зробити свою, забули історію та коріння… Так, чи що?

—–

Ось так любий щоденнику, до зустрічі.

Про Євромайдан і взагалі…

Якийсь час тому я зарікся писати про політику (мабуть подорослішав), спробую утриматися від цього і зараз.

На Майдані 2004-го року я не був, про що і досі шкодую. Це, вважаю, була подія яка трошки розбудила українців і не дала країні скотитися в повне болото. І абсолютно не суттєво які були результати, головне що у багато голів прийшло розуміння що не лише можна боротися за своє майбутнє, але це просто зобов’язана робити розумна людина. До того ж відчуття єдності нації це був досвід якого не було в мого народу з часів проголошення незалежності. Сподівання не здійснилися, ідеалістичні мрії безжально розтоптала потворна реальність, совкізм і байдужість до себе солодкою отрутою знову отупили співвітчизників… Проте це був момент коли люди пишалися того що вони є українцями.

Взагалі сьогодняшній Майдан викликає у мене певний подив, хоча і приємний. Поясню чому.

У мене таке враження що в Україні практично всі хто хотіли звалити з совкового болота вже зробили це в тій чи іншій формі. Знаймі з якими я підтримую зв’язок якщо і не виїхали фізично в Європу, США чи азію (а таких чимало) то працюють або на закордонні компанії, а тісно з закордонними компаніями.

Інтереси таких людей лежать страшенно далеко від політики. Часто я про те що відбувається в Україні знаю краще за тих хто там живе. Вони їздять відпочивати, на концерти чи виставки в Європу, вони не заклякають від жаху коли по роботі їм доводиться мітяти міце проживання на інше місто, а то і іншу країну, вони не чекають нічого від держави і прекрасно розуміють що комфортне існування мають забезпечити собі самі.

На щастя в Україні є ще люди які хочуть змінити саму країну і саме ці люди не дають їй стати країною де панують зековські поняття та безмежна сірість. Це як правило люди близькі до мистецтва та журналістики. Ось я особисто знаю одну таку людину (Міша Мурашкін, це я про тебе), він витрачає таку неймовірну кількість енергії щоб хоч щось змінити в моєму рідному місті що можна було б опалювати мікрорайон. І хтось це цінує на рівні міста? Не дивлячись на те що він створив єдиний впливовий ЗМІ в місті і дійсно примушує владу своїми публікаціями ремонтувати дороги, прибирати сміття та взагалі робити хоч щось (а багато робити вони просто не зможуть через свою некомпетентність) – так не дивлячись на це все ставлення більшості населення міста на благо якого він старається в найкращому разі зверхньо-поблажливе. Безмізкі селюки просто не можуть зрозуміти скільки заради їх мало кому цікавого побуту ця людина витрачає зусиль. Якби він ту саму енергію витрачав у цивілізованій країні то досягнув би дуже багато чого.

Сьогодняшній Майдан я сприймаю більше як накопиченне роздратування людей які не згодні жити у стайні і жерти що дають проти биків “з поняттями” при владі та їх спробі повернутися до феодалізму якогось. Мені не зовсім зрозуміло чого можна досягти Майданом сьогодні, як на мене то простіше або виїхати кудись, або знайти як зробити себе і свою родину максимально незалежним від влади і віддавати їй по мінімуму. Проте якщо залишитися то доведеться змиритимя з відсуністю доріг, брудом і сміттям навколо, люмпенами на вулицях і тупенькими місцевими царьками. Для мене особисто це питання ефективності – переїхати у нормальну країну чисто з точки зору витрати енергії набагато дешевше ніж намагатися облаштувати все навколо себе в Україні.

Найгірші з людей в Україні це комуняки та політики при владі. Комуняки бувають або цинічною сволотою що жирує запудрюючі мізки бабкам та дітям-задротам. Це ті люди що постійно триндять про “градообразующіє прєдприятія” і іншу чухню. Вони ненавидять логіку і цілком спокійно можуть писати в інтернетах про те як Європа знищить усе виробництво в Україні і завалить її своїми товарами. При цьому звідки українці без роботи візьмуть гроші щоб купувати всі ті європейські товари вони пояснити не можуть. Це ті люди які готові працювати за їжу, голосувати за пакет гречки і при цьому розказувати про задуми європейських урядів, заговори жидо-масонів проти СРСР і них особисто. Це люди яких мені геть не шкода тому що вони є тягарем який би з радістю затягнув Україну назад в болото де б усім було б однаково погано. Спотворена совком мораль таких людей дозволяє їм поєднувати в голові ідеї про “мені повинні організувати безкоштовну квартиру і путьовку” з “як мені платять так я і працюю”. Вони не соромляться вкрасти на копійку наробивши при цьому шкоди на рубль. Завдяки цим людям молоді, повні сил та наснаги люди бояться виїхати в сусіднє місто щоб заробити гроші, і взагалі шукати роботу таку щоб подобалась вважається у них незрозумілою примхою. Це люди які щиро можуть назвати якогось жопомордого політики схожого на члена політбюро СРСР “красивим, прєдставітєльним мужчіной”.

Я був би лише радий щоб усі ті заводи про які вони нудять постійно закрилися б нарешті і вони вимушені були б взяти на себе відповідальність за свої вчинки і рішення вперше в житті. Горіть у пеклі срані совки і ваша блюзнірська, заздрісна мораль крикливих мавп!

Ну а про політиків при владі дуже просто – це як правило розумні люди (навіть безграмотний Проффесор є розумним у тому що стосується “пролізти на самий верх і втриматися там”). Особливо нічого їм пред’явити я не можу крім того що вони непорядні покидьки, до того ж свідомо непорядні. Крім того я не надто вірю в опозиційних політиків. Проблема навіть не в тому що вони виховували в тому ж викривленому світі де мразота типу Павліка Морозова вважалася героєм, а в тому що ніякої можливості змінити весь бюрократичний апарпт в них не буде за осяжний час. Тут як і з дорогами – ну не вміють цього в Україні робити, не було де вчитися. Треба завозити людей які мають досвід і хист, давати їм можливіть працювати і вчитися самим.

Україна проте не приречена. Навіть найтупіші з комуняк при першій нагоді відправляють своїх дітей хоча б вчитися, а потім і жити в Європу яку вони так ненавидять, а то і в саме пекло – в США. Люди більше подорожують, вчать мови, працюють з іншими країнами і лозунги та казки про ельфіський СРСР діють лише на самих відсталих та повних невдах. Я вірю що хай би і повільно, але доля людей які просто не будуть зважати на деградантів при владі буде рости і люди будуть самі собі облаштовувати так як їм сподобалосу “у сусідів”. В силове захоплення влади я не вірю просто через те що нова влада скотиться до тієї ж срані що є зараз, ну хіба масов розстріли почнуть, тоді може все зміниться суттєво.

Ну от я і сказав що хотів.

Деякі дитячі спогади про СРСР

З самого початку хочу сказати що в мене ніякої особливої нелюбові до совка нема, натомість є шалена нелюбов до брехні про те як добре і безтурботно жилося в СРСР і як там усім роздавали путьовки в Артек.

Власне не хочу особливий якийсь совкосрач розводити, цього добра і так в інтернетах забагато. Нехай це буде частиною мемуарів Smile

Комуністи – сволота

Саме так якось мені сказав мій дід Андрій. Він взагалі говорив усе просто і максимально конкретно, не соромився лайно лайном називати. Я був зовсім маленький і вже не пам’ятаю що я спитав у нього, пам’ятаю щось про війну, щось типу “а чого ти не захотів бути комуністом” чи ще щось таке ж пришелепкувате. Мабуть під впливом якого фільму про війну де йдучі в атаку червоноармійці казали “як не повернуся то прошу вважати мене комуністом”.

Ну от сказав він мені таке і щось там я ще розпитува про як же так і чому. Ну от він мене і питає – ти хоч раз бачив комуніста щоб він не сволотою був? А комуністів то я особливо не знав, єдине що зі школи пам’ятаю що вони страшенно нудні і як приведуть якогось старпера в актовий зал триндіти про плєнуми та партію то можна завити з нудьги.

Потім мені вже піздніше мама казала що дід з бабою часто сварилися з приводу того хороші ті комуністи чи ні, і навіть здається він не дозволив їй вступити в Партію, хоча це точно не знаю.

Щоб не було зайвих питань скажу що дід до останнього дня як водив машину мав у задньому склі портрет Сталіна і взагалі антісовєтчиком ніколи не був. Пам’ятаю часто казали як багато і добре він працює (був трактористом) і взагалі жодного разу не чув щоб хтось на нього ображався. Думаю на війні зіткнувся він з якимись політруками, а може ще якось зрозумів усю суть комуняк.

Ці його слова я ніколи особливо не обмірковував, але щось таки мабуть у сприйнятті змінилося.

Супер обгортка для морозива

Батько виписував свого часу журнали “Юный техник” та “Техника молодёжи” (взагалі з читвом в СРСР була тоска та бзсхднст) і там серед іноді цікавих речей та оповідань американських фантастів довго і нудно розписували про досягнення совєцької науки і техніки.

І ось якось я прочитав що десь там придумали якусь багатошарову обгортку для морозива в якій воно може не танути якийсь значний час. І вже ця технологія впроваджується.

Я питаю в батька – а коли воно вже буде в магазинах?

– Ніколи, – каже він мені.

– Чому?

Ну і тут він мені пояснив на пальцях про план, про те як зарплатня ні директора, ні інженерів, а тим більше ні працівників не залежить від цієї обгортки. Та і до того ж винахідники свою премію отримали, показову партію морозива у цій обгортці випустили на якусь чергову виставку, нашо далі паритися?

Через кілька років ми групою були в Києві на ВДНХ, і там, у залі “комп’ютерної техніки” екскурсовод розкозував нам про якість комп’ютерізовані класи де вчитель перевіряє екрани учнів та виконання завдань оцінюється автоматично, показував нам стенди. Ну і як якось зауважив обережно що в школах такого не буде бо нікому воно нафіг не потрібне… Що тут почалося! І через таких як я у нас комунізма довше чекати ніж треба, і діди за мене невдячного воювали… І так все це противно, і видно що сам він у це не вірить, а відчитує на автоматі.

Брєжнєв – маразматік

Другий мій дід якось сказав мені показавши на Брєжнєва в телевізорі – диви як у нього рука труситься (Лєонід Іллічь тоді з іншими жопомордими комуністами приймав якийсь парад з Мавзолея), він явно чимось хворий. Думаєш така людина і правда може керувати такою великою країною. Потім помовчав і додав – ти ж розумієш що казати таке другим не можна. Бо хоч це і правда тебе будуть лаяти і стидати, а мати проблеми через слова було б дурним ділом. Я, – каже – просто хочу щоб ти звертав увагу на те що дивишся, а не просто побачив і забув.

Дід Коля (от скільки років вже пройшло, аж страшо, а як правильно його називати не знаю – тоді казав “дєдушка Коля”, зараз мабуть би правильно Микола, але я ніколи його так не називав) хоч і не був інтелегентом чи ІТР-ом яким, проте цікавився наукою і технікою, виписував “Науку и жизнь”, водив мене в ліс і розказував про рослини. Дось пам’ятаю як він мені ще зовсім малому розказував про те як виникла Земля та Сонячна Система, про еволюцію, ще багато про що я і не пам’ятаю навіть…

Будеш погано вчитися – станеш двірником

Самі вчителі в школі навіть несвідомо доводили те що теза про рівність в СРСР то туфта. З точки зору вчителів діти які добре вчаться виногороджуться тим що після інституту потрапляють на роботу де можна сидіти весь день в кабінеті. А ті хто погану вчаться йдуть в ПТУ (у нас казали “в бурсу”), а потім вже стоять усі заляпані біля станків.

Та і моральний облік деяких вчителів прямо скажемо не сприяв вірі в комуністичні ідеали. Не знаю чому, але здається в усьому СРСР не було нормального вчителя трудів – придуркуваті алкаші, або мужички собі на умі. У нас і той і інший був. І ще кілька на замінах. Ну і один з фізруків до компанії з ним, класика.

Одна наша вчителька переривала свій ліричний плач про мораль та совіть істеричними воплями – гнідаааа, мазгі па стєнкє размажу! – як тільки хто починав шепотітися на уроці. І ця ж вчителька лаяла однокласниць за надто короткі спідниці (а у всих форма була однакова) – у, повиростали корови, совісті нема ноги виставляти! – А сама при цьому перебиралася жити від одного мужика до іншого з квартири в квартиру.

Проте система працювала і для школярів. Можна було готуватися до виступів на якихось місцевих зборах “ми скоро будемо комсомольцями” і офіційно байдикувати на уроках типо пишучи промову. Правда нудно це було страшенно, тому я, наприклад, обмежувався малюванням антивоєнних плакатів. Малюю я не дуже, але вмію по сітці перемальовувати і виходе схоже на оригінал. Отак частину математики і прогуляв малюючи з другом на уроках Smile

А ще нам одна вчителька розказувала що можна не йти в інститут, а піти в автосервіс і торгувати деталями. І тоді у тебе навіть друзі будуть з райкомів-обкомів… І це вона щиро, найкращого для нас бажала.

Ще по темі – Як я був піонером і не був комсомольцем

Совок не вміє шити кросівки

Задовго до культу Apple в союзі був такий сильний культ Adidas та інших іноземних речей що сучасним дітям і не уявити.

Паталогічна нездатність робити не те що кросівки, а навіть окуляри для плавання, викликали такий шаленний інтерес та благоговіння перед брендами що зараз навіть описати не вийде – не повірять. Схоже крім гантель та штанг взагалі нічого робити не вміли. І повірте мені навіть в моменти гордості за перемоги радянських спортсменів було трошки соромно за те що спортивною форми ліпшої за трєнікі так і не придумали у нас.

Джинси з Індії, навіть не кажу про омріяний Levi’s якого в моєму місті може ні в кого і не було, коштували значну частину зарплатні інженера. Та і речей таких тоді були одиниці на все місто. За жувальну гумку людей в СРСР затоптували насмерть – http://www.sovsport.ru/gazeta/article-item/69515/. До речі ось що треба було що б сталося для того щоб комуняки нарешті розпочали виробництво такого буржуазного атрибуту як жувально гумка, а то через неї чавуна для будівництва коммунізну не вистачало.

Коротше на легкій атлетиці всі мріяли про шиповки Адідас (зроблені по ліцензії, навіть не оригінальні), комусь десь якось родичі доставали якість незрозумілі болгарські кросівки “Томіс” чи ще щось, аби що. А совєцькі кросовки Діномо мали таку підошву що в них зручно було копати город – підошва не гнулася взагалі.

Про благообразність совєцких школярів

Може то лише мені не повезло, але шкільна пора то найбидлячіший час. Навіть страшні 90-ті відпочивають. Дурне гиготіння, дідовщина майже армійська, абсолютна ксенофобія. Та і те що в одному класі вчилися діти що йшли на золоту медаль та такі що читали до 8-го класу по складах (так, був у мене такий однокласник)… Ні, здається від розслоєння суспільства Україна лише виграла. Вже не кожен навчальний заклад є доступним безкоштовно будь-якому бидлу, не в кожен магазин зайде люмпен, залишилося лише щоб проли почали селитися виключно поряд з пролами і жити стане спокійніше.

Взагалі не знаю звідки всі ці дурні міфи про совєцьких школярів що ходили в кружки та на секції після школи поголовно. Ті хто ходили і за часи розвали знаходили чим займатися, а інші так як і зараз шарилися без діла і готувалися йти в ПТУ. І ті самі прекрасні школярі при першій же нагоді (свобода, все можна) миттєво перетворилися на наркоманів та бандитів у 90-ті.

Ще про темі: Про шкільних хуліганів, Про стінка-на-стінку в спорт-таборі, Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

Про книги

Постійно нам торочили як в СРСР багато читають, але реально без зв’язків знайти хороші книги було не так і легко.

До речі хочу ще одну річ зауважити. Коли хтось вам згадує що у нього в СРСР був доступ до книг, одягу, кави, тощо то завжди варто уточнити 1) хто були батьки і родичі, хто саме мав доступ до розподільчої кормушки, 2) хто були знайномі та які послуги чи блага треба було давати взамін, та 3) де це конкретно було та з чим там були проблеми.

Так, в СРСР була абсолютно довбонута логістика коли в одному місті не було в магазинах сиру років 20, а в сусідному сир бував регулярно, проте не було ніколи шкарпеток. Можна було поїхати і купти (навіть було таке явище як “колбасні тури” в Москву), а от купити і перепродати це був прямий шлях в тюрму.

Так от у мене книг не було, а читати я любив. Батьки щось якось доставали, але багато книг я прочитав набагато піздніше ніж варото було б. Наприклад “Незнайку на Місяці” я читав в 10-му класі Smile

В магазині книжковому ви ніколи не могли б купити хорошу художню книгу, лише “по розподіленню”. А магазини були забиті. Бували там і технічні якісь книги непогані, але реально в основному сміття та макулатура яку видавали по плану. Тобто як це не тупо звучить був і справді план “видати 150 молодих письменників накладом 20000 примірників кожного”, потім все це розвозилося по магазинах і лежало там, а продавщиці від нудьги змагалися хто більше мух ротом зловить.

Дефіцит

Будь проклятий совок лише за одне це! Срані криворукі уроди не могли в своїй командно-адміністративній системі налагодити розподілення товарів та реакції на вимоги споживачи (чому? ну вище пояснено – зарплатня від цього не залежала). В дитинстві я їздив на змагання і завжди усі знали в якому місті що є: в Євпаторії та Алушті – пепсі-кола, а в одному пансионаті Євпаторії в кафе був завжди плавлений сир-ковбаса, в Запоріжжі в одному магазині – дитяче харчування (порошок) та вівсяне печиво, в хозтоварах в одному селі під Дніпропетровськом – відбілюючий засіб… Куди б ти не їхав батьки та родичі знали куди треба зайти і що купити.

А ще була мила традиція “викидата” товари на свята. У нас з того що пам’ятаю це було згущене молоко, кава в банках, суха ковбаса, … А це значить що приїздили родичі (коли у них викидали щось гірше ніж у нас) і ми йшли ставати у чергу. Черга починалася за кілька годин до того як “давали”. А через те що “товар скоро кончається, даємо не більше ніж одну штуку в одні руки” чергу займали усією родиною і як тільки набирали “в одні руки” зразу бігли знову в неї (була вже зарані людина як займала чергу 2-й, 3-й, … раз).

Ну а ще у святкові дні показували як назло хороші фільми, як правило іноземні і ніколи не знав через скільки років покажуть їх ще, і стоячи в чергах доводилося їх пропускати. Особисто мене це дратувало несамовито.

У підсумку

Коротше що я хотів сказати це те що ні про які соціальні гарантії та інші блага ніхто думати і не буде доки не задовільнить базові інтереси, а тому країну люди самі розвалили з радістю як тільки стало можна – так вже ця нудота всих дістала.

Не знаю чому сучасні діти так охоче вірять в казки про СРСР, але можу зрозуміти старших людей хто хоче назад – думати не треба, а головне не треба бути відповідальним за усі свої дії та рішення. Тільки проблема в тому що всі ці совкостраждальці не хочуть відмовитися від 50 каналів телебачення, та телевізора з пультом ДУ. Якось звикли вже до кондиціонерів, можливості користуватися міжміськими маршрутками, та отримуват новини на будь-який смак. Не хочуть щоб купити ковбасу чи пиво постояти в черзі кілька годин, не хочуть одягатися точно в те саме в що одягнені сусіди…

Ні, дякую, живіть самі в своєму СРСР, мені зараз більше подобається.

Про вибухи на Бостонському марафоні

Як правило я не надто емоційно реагую на події що не стосуються мене безпосередньо, але в цьому випадку відчуваю просто таки злість тому що те що сталося було спрямовано і проти мене в тому числі. Я міг би пройти минулого року кваліфікацію на цей марафон і міг би бігти там. Навіть те що вибух би стався б майже через годину після мого фінішу не міняє нічого.

Взагалі при всій жорстокості світу і війн спортивні події були чимось що не чипали навіть найвідмороженіші терористи. Останній раз теракт на великій спортивній події відбувся на Олімпіаді 1972 року в Мюнхені.

Крім того це не було щось спрямоване виключно проти США. Бостонський марафон є одним з трьох найголовніших марафонів на планеті і давно вже є міжнародною подією омріяною марафонцями з усього світу. Такий напад правильно розцінювати як атаку на весь світ (подивіться лише на прапори на фініші). Тепер кожна, абсолютно кожна країна має моральне право покарати винних (хто б вони не були) розбомбивши їх так щоб і трави не залишилося на землі, можна бомбити терористів коли вони тирчать жопами в небо в мечетях, можна бомбити лікарні і школи, бо саме це буде симетричною відповіддю на подібне.

Власне терористи при бажанні могли спричинити набагато більше жертв і руйнувань – наприклад підірвавши бомбу коли фінішує еліта і навколо найбільше глядачів. Або на старті де десятки тисяч бігунів стоять шпроти на протязі кілометру чи більше.

На щастя у терористів виконавцями майже завжди є якісь неймовірно тупі довбні (а іншого навряд чи вдасться переконати що таке треба вчинити), і для них великим “успіхом” є і та шкода яку вони вже спричинили.

Злість, просто злість… Ось і пісня в тему (S.O.D. – 1985 – Speak English or Die). Я не кажу що винні в усьому араби чи мусульмани (хоча хто ж ще серед найімовірніших кандидатів?), ця пісня передає загальний настрій:

Fuck the Middle East (В дупу Середній Схід)
There’s too many problems (Від них забагато проблем)
They just get in the way (Вони постійно заважають)
We could sure live without them (І ми спокійно проживемо без них)
They hijack our planes (Вони постійно захоплюють наші літаки)
They raise our oil prices (Підвищують ціни на нафту)
We’ll kill em all and have a ball (Замочимо їх усих і будемо розпрекрасно жити)
And end their fuckin crisis (І на цьому уся довбана криза з ними закінчиться)
BEIRUT, LEBANON, won’t exist once we’re done (Бейрут, Ліван – їх просто не стане)
LIBYA, IRAN, we’ll flush those bastards down the can (Лібія, Іран – змиємо в унітазі)
SYRIANS and SHIITES, we’ll crush their faces with our might (Сирія та Шііти – розтовчемо їм пики)
Then Israel and Egypt can live in peace without these (Тоді вже і Ізраєль з Єгиптом зможуть спокійно пожити без них).

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=k5Pi7BVGy_8&w=448&h=252&hd=1]

Ще одна не надто приємна річ проявилася тут (в США) в зв’язку з подією. Усі ЗМІ наввипередки показували відео, фото і публікували статті через лічені секунди після отримання інформації, але професійність цього разу програла бажанню бути першим. Навіть серйозні ЗМІ проявили себе не надто добре. То у них бомба вибухнула в бібліотеці Кенеді, то ні, просто пожежа. То заарештували підозрюваного у шпиталі, то ні, поліція каже не було такого. То якогось ще заарештували в парку, то ні, нема вже підозрюваних. То ще дві бомби знайшли, чи то не знайшли, чи то не бомби.

Потік інформації невпинний і ніким не перевіряється. І це сумно Sad smile