Коротко про під-жанри фантазі

Щодо фантазі, жанру який можливо навіть більше за фантастику, а в деякі періоди часу навіть був одним з найбільш популярних жанрів у літературі – як і варто очікувати у ньому є течії, піджанри, напрямки, школи та традиції. Усього цього стільки, що можна писати книги лише про класифікацію (і такі книги теж є). Тут же поглянемо з точки зору історії розвитку і сучасного стану, спрощено, узагальнено і придатного для вживання навіть не прихильникам жанру.

“Меч Шаннари” – та сама “копія” “Володаря перстнів” яка закріпила формулу високого фантазі на десятиріччя

“Володар перстнів” Толкіна є недосяжною вершиною фентезі, але при цьому не є дуже вже такою хорошою літературою. І при цьому краще в цьому жанрі вже ніколи нічого не буде написано. Так, заява дещо категорична і це звісно певне перебільшення, але давайте розбиратися.

Толкін не був першим автором фентезі, не був він і найбільш видатним літератором. Але він мав друзів та знайомих які працювали в цьому жанрі, мав ідеї, час та вміння щоб все це об’єднати у свій епічний твір.

В США трилогія “Володаря перстнів” стала величезним успіхом і у студентських кампусах найбільших університетів була популярнішою за Бітлз. В той же самий час антивоєнні протести, початок боротьби проти расизму, сексуальна революція злилися в один коктейль де і твір Толкіна знайшов своє місце серед самої еліти усіх цих рухів. Ельфи, орки, чаклуни та епічна міфологія одразу у великій кількості з’явилися в кожному закутку масової культури.

“Хроніки Амбера” Зелязни, як майже всі його книги можна відокремити у свій власний жанр. А перша книга серії “Дев’ять принців Амбера” для мене стала першою фантазі-книгою яка мене буквально захопила і не відпускала.

Видавництво книг в ті ж часу теж мінялося. Видавництва які раніше належали родинам і передавалися через покоління почали купувати корпорації. І якщо книговидання на той час не розглядалися як дуже прибутковий бізнес і видавці сильно переймалися щоб видавати лише варту того літературу, то корпорації хотіли зробити з книговидання такий же бізнес як продукти харчування чи побутова техніка. Цю можливість і необхідність розгледіли пара редакторів Лестер дель Рей та його дружина Джуді-Лінн. Вони мали таке бачення, що фантастика та фентезі не є літературою, а розвагою, що вони мають створюватися за жорсткою формулою, мають відображувати актуальні запроси і кожна книга має бути прочитана один раз. Як брусок мила – купив, прочитав, забув, купив наступну таку саму.

“Колір магії” – мабуть найбільш відома книга з серії гумористичної фентазі “Світ-диск“.

Пробуючи видавати інші фантазійні твори свого видавництва яке було під дахом RCA (щось типу Apple чи Sony того часу) Лестер не мав успіху певний час, але тут його дружині яка очолювала напрямок фантастики потрапив рукопис “Меча Шаннари”. Події книги відбувалися у пост-аполікптичному майбутньому Землі, але Лестер примусив автора переписати книгу зробивши з неї клон “Володаря перстнів”. Тут і закріпилася та сама формула: головний герой – молодий і високоморальний чоловік який сам того не знаючи успадковує титул, уміння, або якийсь могутній артефакт. Обставини роблять його єдиним хто може протистояти злу яке захоплює світ. У нього має бути мудрий і старовинний порадник, пов’язаний з магією. Магія обов’язкова. У героя в його подорожі яка відбувається впродовж усього оповідання має бути компанія помічників. І обов’язково – ніяких навіть натяків на фантастику чи науку. І книга (а потім трилогія) стала шаленим успіхом.

“Саме лезо” – книга з серії “Перший закон” є чудовим представником темної фентазі, але може шокувати непідготовленого читача

Звісно наступні книги були написані за тією самою жорсткою формулою, а книги видавництва продавалися дуже добре і були буквально в кожному книжковому магазині. Варто ще згадати, що дружина Лестера створила дуже подібну формулу для фантастики і сильно вплинула на “Зоряні війни” які і було створено за формулою. Але фантастика в цілому хоча теж постраждала, але завжди була більш різноманітним жанром, і вибралася з ями значно раніше. Дивлячись на успіх видавництва інші компанії теж впровадили свої дуже подібні формули.

Формула дель Рея працювала усі 70-ті та частину 80-х, а вже в 90-х вона зробила з фентезі просто посміховисько. Усі книги були однакові, мінялися лише імена та раси персонажів, і те що колись було забавкою інтелектуальної молоді викликало сміх, зневагу, відразу та вважалося анти-літературою. І авторам така ситуація теж не подобалася.

“Чорний загін” – з цієї серії для мене почалося знайомство з темною фантазі. Перечитував кілька разів. І це не така брутальна

Очолив “супротив” успішний автор і ще більш успішний видавець Майкл Муркок який відкрито виступав проти творчості Толкіна. Муркок та його сучасний послідовник Мартін (той що “Гру престолів” досі пише) чомусь саме Толкіна вважають винуватцем такого стану фентезі, а не формули корпорацій. І те що вони створили очікувано саме стало формулою миттєво: у Муркока головний герой має бути алкоголіком чи наркоманом, або мати якісь подібні проблеми, в кінці або перемагає зло, або якщо перемагає головний герой то він стає злим. Мартін до цього додав сцени сексу та несподівані вбивства персонажів.

Нова формула протрималася з десяток років і вже в двохтисячних автори почали боротися і з Толкіним і з Муркоком/Мартіном і створили нову формулу. У сучасному фентезі акцент роблять на тому, що роблячи правильний вибір не завжди можна досягти мети і перемогти зло, або можна принести усім добро ставши злим, або потворні і злі з першого погляду персонажі як гобліни насправді найбільш моральні серед усіх, або ельфи мають якісь свої хитрі корисні мотиви і усіх використовують, і так далі.

“Колесо часу” – сучасне популярне високе фантазі за який є доволі теж популярний серіал від Amazon

В той же час розвивалися під-жанри фентезі які чесно кажучи практично усі зараз більш привабливі та винахідливі ніж сучасне класичне (або високе) фентезі (“Колесо часу” з сучасних): низьке фентезі з мінімумом магії (“Воронячий цикл”), темне фентезі де герої страждають, хворіють, ледь пересуваються по карті (“Перший закон“, “Чорний загін“), гумористичне фентезі (“Світ-диск“), урбаністичне фентезі в сучасному світі (“Ніколиде”), цинічне фентезі з мінімум надії (“Гра престолів“), героїчні меч та магія (“Конан варвар”), казкове фентезі (“Зоряний пил”), історичне фентезі де магія присутня у реальних історичних подіях (“Його величність дракон”), містичне фентезі з використанням античної міфології (“Американські боги“), портал у фентезі (“Аліса в країні див”, “Нарнія”), гасове фентезі у вікторіанську епоху з елементами стімпанку, наукове фентезі (“Зоряні війни”, “Дюна“). І звісно суміші різних стилів які іноді стають ледь не окремими піджанрами як “Відьмак” – суміш низкого та темного фантазі, або “Хроники Амбера” в якому автор зміг перемішати високе фантазі, меч та магію і наукове фантазі.

“Відьмак” осучаснив і повернув інтерес до фантазі, а серіал від Netflix додав до цієї популярності. Магічні істоти, бої на мечах та трохи політики добре перемішані з фолкльором.

І власне чому ми більше не побачимо ніколи високого фентезі як “Володар перстнів” – та сама формула яка дуже довго приносила гроші, яка ледь не знищила жанр і яка привчила читача до того яким саме має бути фентезі є причиною. До успіху трилогії Толкіна в США фентезі мала різноманітні сюжети, унікальні історії, героїв, світи, історичні періоди, науку та економіку, релігії та політичні системи в книгах. Але зараз таке ми вже навіть не будемо сприймати як фентезі. Просто за визначення “Володар перстнів” є високим фентезі, є шаблоном, є тим як в цьому жанрі треба писати. А якщо сильно щось поміняти – для нас це вже буде щось інше.

Про колір очей, людських очей

Ось такі ілюстрації до тексту нижче генерував GhatGPT у червні 2025-го

Про колір очей, людських очей.

Коричневі очі була нашою адаптацією до умов яскравого сонячного світла, відкритих просторів, відсутності затінку та необхідності як самому полювати, так і не стати здобиччю. Ця мутація, яка виникла десь близько екватору дала стільки переваг, що ті хто її мали витіснили свого часу усіх інших. Зараз приблизно 70% людства мають цей колір очей. Коричневий відтінок створює меланін який поглинає значну частину світла. Коричневі очі краще бачать при яскравому сонячному світлі і не змінюють колір в залежності від освітлення, стану здоров’я та навіть емоційного стану як деякі інші кольори очей.

Карі, або ж горіхові очі змінюють колір впродовж дня і можуть ставати зеленим, коричневими і навіть жовтими. Кількість меланіну в них якраз між коричневими та блакитними очами. І ця мутація дає перевагу в умовах коли треба часто переходити між яскравим світлом та темними просторами. Саме цей колір змінюється не лише від зміни освітлення, але навіть емоційного стану чи температури тіла.

Чорні очі є мутацією пов’язаною з надмірною кількістю меланіну. І часто така мутація ще й робить зіниці невидимими, тобто око виглядає як велика зіниця без райдужною оболонки.

Блакитні очі є дуже недавньою мутацією яка виникла не більше ніж 10 тисяч років тому десь на півночі від Чорного Моря, можливо навіть на території сучасної України. Усі 8% людства (близько 500 мільйонів) походять від однієї пари яка мала таку мутацію. Колір очей насправді лише видається блакитним – в таких очах дуже мало меланіну і задня стінка ока відбиває практично усе світло, а ми бачимо блакитний колір через той же ефект як і бачимо небо блакитним. З віком блакитні очі або блякнуть, або темнішають до сірих через зміну відсотку меланіну в очах.

Зелені очі мають лише 2% людства. Для такого кольору не лише в очах має бути певна кількість меланіну (більше ніж у блакитних), але також має бути присутній пігмент ліпофусцин. Зелені очі міняють колір в залежності від освітлення: чим менше світла тим колір темніший. Зелений колір очі набувають за деякий час після народження коли усі необхідні для цього кольору компоненти досягають необхідної кількості.

Янтарні очі більше притаманні не людям, а хижакам як тигри та леви, вовки, хижі птахи. І цей колір вони мають саме щоб лякати жертву. Менше 5% людей мають такий колір. Як і у випадку зелених очей колір спричинено ліпофусцином у більшій кількості ніж у зелених очах і відсутності меланіну як у блакитних очах. У людей як і у багатьох інших тварин є інстинктивна реакція на такий колір очей – ми його сприймаємо як загрозу.

Сірі очі притаманні 3% людства. Як не дивно в них ще менше меланіну ніж в блакитних очах, але саме око відбиває світло по іншому, чим колір і спричинено. Сірі очі не міняють колір ні від зміни освітлення, ні через фізичний стан.

Червоні очі, а в деяких випадках фіолетові чи лавандові пов’язані з альбінізмом та мутацією через яку в очах взагалі майже відсутній меланін. І червоний колір – це колір кров’яних судин які і видно через око. Люди з таким кольором мають практично завжди носити сонцезахисні окуляри.

Гетерохромія, або очі різного кольору мають 1% людства. Спричинено її порушенням симетричності відсотку меланіну. Вона буває повна (кожне око має свій колір), секторальна (частина одного ока має інший колір), або центральна (внутрішня та зовнішня частина райдужки різні за кольором). Спричинено гетерохромію помилкою у зчитуванні ДНК під час формування очей. Дослідження не показали якихось суттєвих відмінностей в якості зору у людей з такою мутацією.

Кільця Кайзера-Флашера є не кольором, а жовтим чи золотим кільцем навколо райдужки. Такі кільця виникають коли в очах починає накопичуватися мідь і вони є показником серйозних негараздів з внутрішніми органами чи навіть порушеннями психіки. Кільця виникають непомітно і на ранніх стадіях їх може бути виявлено лише за допомогою спеціальних ламп. Але бувають випадки коли їх вже видно і так, і це вже ознака того, що мідь накопичуються в печінці та мозку.

Як московитам набили писки індіанці

Воїн тлінгіт у бойовому костюмі винайденому племенем: дерев’яний шолом, захист для шиї, пластини на грудях і товсті шкури захищали навіть від куль

В історії американо-індіанських війн є епізод в якому і московити отримали по мордам.

У 1790-х роках московіти почали розповзатися по Алясці займаючись переважно добування хутра тварин і торгуючи з місцевими племенами. Проте нахабніючи з кожним роком вони залізли доволі далеко вглиб території, проголосили Аляску російською, назвали усіх місцевих підданими царю, почали забирати місцевих мешканок собі в дружини. Племена які торгували з московітами дуже скоро опинилися в стані рабів де-факто і їх почали зневажати за це сусідні племена. Московити щиросердечно вважали, що ті хто торгують з ними тепер належать царю і мають служити їм. І до того захоплених алеутів вони використовували як солдатів у боях проти інших місцевих племен.

Супротив окупації очолило найбільш войовниче плем’я Тлінгіт для яких мрією і ціллю життя було померти зі славою в бою. Проте одразу зрозумівши перевагу в технологіях та захищеність побудованого форту місцеві вичикували. В обхід московитських таможень потаєними каналами аж з Бостону індіанцям доставляли рушниці та китайські монети з яких ті пошили собі захисні кольчуги. Також тлінгіти створили власної конструкції шоломи які повністю захищали голови і в бою їх не пробивали кулі.

У 1802-му році Тлінгіт захопили Форт Міхайловський, вбили кількох московитів, деякі з алеутів перейшли на сторону місцевих. Наступного дня повернулася група московитів які були на полюванні і їх теж було знищено. Потім у зруйнований форт прибули американці, описали побачене і дограбували залишки.

Не зважаючи на поразку московити не могли відмовитися просто так від цього багатого краю в якому так легко було добувати хутро, рибу, жир та інші природні ресурси. Через 2 роки флот з сотнями солдатів та без рахунку алеутів заглибився ще далі на територію. Проте Тлінгіт вже мали захищений форт, гармати, деякі запаси зброї та пороху, а до них приєдналися втікачі з рабства.

Московити кількома човнами оточили форт Сітка і почали атаку, але захисники змогли відкинути атаку назад. Почалися переговори під час яких мешканці форту непомітно вислизали в ліс. І коли вранці московити пішли в нову атаку і захопили форт той виявився порожнім. Розлючені московити спалили форт і на його місці побудували новий який назвали Новоархангельськ.

Щоб помститися тлінгітам московити почали виловлювати рибу та винищувати тварин на традиційних для племені місцях полювань намагаючись спричинити масовий голод – бо якщо не запастися на зиму то пережити її на Алясці майже неможливо. У відповідь індіанці знищили московитське торгове поселення Якутат, що сильно підірвало торгівлю – поселення було важливим на торгівельному шляху.

Війни з місцевими продовжувалися ще більше 50 років доки Аляску не було продано США, а московити так ніколи і не змогли підкорити місцеві племена чи нормально вибудувати торгівлю та полювання в тих краях. Вони вбивали індіанців сотнями, винищували поселення і вирізали усіх включно з дітьми (про що самі і писали).

Місцеві племена і досі наголошують на тому, що Аляску продати московити не могли, бо фактично крім укріпленого форту ніякої більше вони землі там не контролювали не зважаючи на усі свої заяви.

Скам “забій свині” (pig butchering) – як це працює

Новий (примітка: новим він був у 2024-му коли я і написав оригінальний пост на Facebook, а зараз лише переношу допис звідти) скам який називають “забоєм свині” шириться та руйнує життя безлічі людей. На відміну від “принца Нігерії” популярного кілька років тому де вам обіцяли 100 мільярдів доларів успадкованих “принцем” якщо лише оплатите банківські послуги цей скам значно глибше використовує людську психологію.

Сценарій приблизно такий. Ви отримуєте повідомлення у будь-якому месенджері (найчастіше просто текстове) від незнайомої людини яка питає про якісь випадкові речі (як собака почувається, чи зміг ти передати повідомлення, чи є можливість зустрітися там де раніше, тощо). Жертва відповідає “помилилися номером”, а далі, після вибачень і пари речень починається спілкування. Воно не інтенсивне, на початку може буде одне повідомлення на кілька днів і скамери ніколи не питають про гроші. З часом скамер дає зрозуміти, що є дуже багатим, ділиться кількома світлинами (суперкари, приватний літак, готель) і заробляє гроші на крипто-валюті. Потім ще через кілька днів скамер каже, що міг би допомогти з порадами як заробити торгуючи крипто-валютою. І це ключове – ви ніколи не переводите скамеру гроші, ніколи вас не просять про гроші і все виглядає так, наче ви повністю контролюєте ситуацію.

І ось ви відкрили рахунок на вказаному ресурсі, вклали 100 доларів (але часто мінімальна стартова сума згідно умов ресурсу починається з $500) і слідуючи порадам свого нового знайомого купуєте та продаєте і ваша “інвестиція починає рости”. І ви щасливі. Ви вкладаєте ще гроші, поради дійсно допомагають і нема вже ніяких сумнівів, що ваш радник дійсно заробляє десятки мільйонів на рік.

А потім ви хочете вивести частину коштів на якусь дорогу покупку, ресурс вам каже що треба зачекати ще кілька днів і заплатити за це $5. Ну та ви не проти – що там ці 50 проти десятків чи навіть сотень тисяч які ви вже заробили. Але нічого не відбувається, ви спілкуєтеся з підтримкою ресурсу, можливо ще щось сплачуєте якщо у вас досі не виникли сумніви, але дуже скоро скамер зникає з інтернету, його обліковий запис видалено і навіть ресурс вже не доступний. Ось це і був скам – ви “торгували” на ресурсі які було створено спеціально для вас, усі зміни цін та рахунків, уся активність була симульована. А гроші ви таки переказували безпосередньо скамеру. І що ще гірше – ці ресурси мають додатки в магазинах Apple та Google, в прямому сенсі тисячі їх і не всі встигають вичищати вчасно.

І ви не зможете повернути гроші звернувшись до свого банку щоб відмінити транзакції: по-перше, вже пройшов час, а, по-друге, ваші реальні долари купують крипто-валюту, а вже та переходить у гаманець злодіїв і далі і далі багато разів. І це відмінити вже практично не реально.

Якщо ви подумали, що це лише дурні люди ведуться на таке – то ні. Навпаки, це розраховано більше на людей зі статками. А приклади усіх цих молодих техноміліардерів які заробляють безумні гроші завдяки технологіям лише підкріплює віру в те що “і як так може, хай лише нагода буде”. Жертвами стають адвокати, лікарі і навіть банкіри. Більше того – одни з невеликих американських банків ось буквально нещодавно збанкрутував тому що його керівники збільшуючи ставки поступово переказав усі гроші (так, в прямому сенсі усі) скамерам.

Скам називається “забоєм свині” бо жертву перед тим як “зарізати” неспішно розгодовують уявними великими заробітками.

І про самих скамерів. Роблять все це люди (як правило молоді чоловіки) яких викрали чи нелегально вивезли з країн як Бангладеш, Філіппіни та інших з того регіону. У них відбирають паспорти, їх везуть на інших континент, селять у крихітних кімнатах буквально на голову одне одному, або у прямому сенсі в контейнерах. І вони мусять “відробляти” свої паспорти. При цьому їх годують мінімально, дають води лише достатньо щоб пити, ніяких розкошів типу душу, їх навіть на вулицю не випускають. І на жаль якщо їх не врятують спецслужби якоїсь країни то шлях у них один – ще в глибше рабство.

[english] Hail Mary

“Аве Марія” – термін з американського футболу

З виходом дуже хорошого (для мене 10 з 10) фільму Project Hail Mary за одноіменною книгою я помітив, що назву перекладають просто як “Проект “Аве Марія”. Це дослівний переклад, але він не пояснює чому проект називається саме так.

Термін цей походить з американського футболу і означає останній відчайдушний пас з надією на везіння, що його не перехоплять і команда може відігратися в останні секунди. Тобто перекладати треба як “довгий пас”, або ще краще – “остання надія”.

Начебто традиція почалася з гри 1922-го року коли один з гравців закликав усю команду промовляти “Аве Марію” разом після чого їм вдалося зробити той самий довгий пас та відігратися (Why Football’s Last-Second Pass Is Called a ‘Hail Mary’ | HISTORY).

У словниках:

Tour de Trump – коли у Трампа були свої велоперегони

А чи знаєте ви, що у Трампа колись була своя велогонка світового рівня?

На початку 80-х американські велосипедисти почали заявляти про себе на міжнародній сцені, у 1986-му американець Грег ЛеМонд виграв Тур де Франс, що розпочало еру так званого “амереканського ренесансу” у велоспорті. Проте не зважаючи на перемоги в самих США не було достатньо великих і відомих стартів і всі визначні події відбувалися (і досі відбуваються) у Європі.

У тих же 80-х Дональд Трамп був без перебільшення зіркою і присутній усюди. Казіно, готелі, хмарочоси, конкурси краси і багато усього іншого. Він постійно був на телебаченні та у новинах, про нього писали та говорили, та і сам він був не проти давати чисельні інтерв’ю. І головне – усе мало називатися “Трамп” і бути написане великими золотими літерами.

Тож коли до Трампа звернулися з приводу фінансування американської багатоденної велогонки то його вимогою стало назвати її “Тур де Трамп”. Трамп вклав 750 тисяч доларів (2.2 мільйони зараз) і гонка мала фінішувати перед “Трамп Готелем”.

У 1989-му гонка таки відбулася і в ній прийняли участь команди в тому числі з Європи, і навіть збірні СРСР та ГДР. 800 миль (1280 км), 10 етапів. Переможцем став норвезький гонщик Даг Отто Лурітцен який мав бронзову Олімпійську медаль та виграні етапи Тур де Франс у своєму списку, що одразу зробило цю гонку помітною у велоспорті.

Трамп одразу по фінішу оголосив гонку велетенським тріумфом який об’єднав увесь світ.

У 1990-му Трамп вклав вдвічі більше грошей і гонка вже мала 11 етапів тривалістю 1100 миль (1760 км). В гонці прийняв участь Грег ЛеМонд який вже був двічі переможцем Тур де Франс. І це зробили Тур де Трамп однією з найбільших велоподій року. І те що ЛеМонд фінішував другим показало – гонка не є просто вело-поїздкою, а дійсно серйозним і дуже складним стартом. А ім’я Трампа було на кожній вело-майці, на кожному плакаті, кожному флаєрі, номері чи сувеніри.

І хоча Тур де Трамп 1990-го стала великим успіхом проте як це постійно було з бізнесами Трампа його імперія вкотре почала розвалюватися чому сприяла криза на ринку нерухомості. Навіть його казино з часом стали збутковими, що взагалі нонсенс. І в кінці 1990-го Трамп не оголошуючи про це публічно припинив фінансувати гонку.

І хоча критики та скептики задоволено посміювалися, любителі велоспорту сприйняли це дуже трагічно. Те, що дійсно було велогонкою світового рівня в США і могло ще й далі рости і розвиватися було покинуте і забуте не дивлячись навіть на вдалий старт.

У 1991-му гонку перейменували на Тур дюПонт за назвою спонсора (DuPont). Гонка стала ще більш професійною, отримала свій журнал та постійні зв’язки з пресою, етапів стало ще більше і сплановано було все краще. І без его Трампа виглядала вона як геть інша подія. Гонка тривала ще кілька років і в ній приймали участь атлети найвищого рівня. Так Ланс Армстронг виграв її у 1995-му та 1996-му роках.

У 1996-му DuPont припинили спонсорування на чому ця гонка і закінчилася. Її нащадками в США зараз є Тур де Каліфорнія та Професійний Виклик (USA Pro Cycling Challenge). Проте саме Тур де Трамп, як би комічно і сюрреалістично це не виглядало по суті познайомило американців з велоспортом та стало початком зародження масової вело-культури в США. А американський Тур став на якийсь час став четвертою великою велогонкою разом з Тур де Франс, Джіро д’Італія та Вуелта – зараз їх лише три.

Використано матеріали з https://www.youtube.com/watch?v=1mE7Y3p6_tE

Карл Еміль Петтерссон – король канібалів

Карл Еміль Петтерссон – коли життя більш неймовірне за пригодницький фільм.

Шведський моряк який вижив після кораблетрощі (1904 рік) і опинився на острові Табар в Папуа Новій Гвінеї. Там 29-річного чужинця знайшло плем’я канібалів (хоча зараз місцеві стверджують, що вони ніколи канібалами не були) і привели його до свого короля. Там його побачила дочка короля, закохалася, і вже через 3 роки вони одружилися. Карл став дуже успішним і шанованим фермером якого місцеві називали “Сильний Чарлі” за його фізичну силу. На той час про нього вже писали оповідання шведські газети і він став дуже популярною фігурою масової культури у себе на батьківщині.

Після смерті короля у тому ж році коли і одружився, Карл сам став королем і мав зі своєю принцесою 9 дітей. У 1921-му році принцеса Сінгдо померла від пологової гарячки і Петтерссон поїхав до Швеції шукати нову дружину яка би піклувалася його дітьми. І на диво знайшов таку!

У 1923-му він повернувся на свій острів де і одружився з привезеною англійкою. Але на той час його ферма занепала, а Карл з дружиною захворіли на малярію. Хворі та без ресурсів вони намагалися відновити ферму, але їх спіткала невдача.

І далі Карл знаходить родовище золота на одному з островів (зараз воно вважається одним з найбільших в світі), нікому про нього не розказує і доволі помірковано живе з дружиною за рахунок цього. Нарешті назбиравши достатню суму подружжя вирішило повернутися до Швеції, дружина вирушила перша, але померла у Стокгольмі від малярії та раку. А Карл через 2 роки помер у Сіднеї так і не діставшись Швеції в останнє.

[english] flat-footed

Або іноді caught flat-footed – дослівно “зловлений плоскостопим”. Цей вираз означає бути не підготовленим, зненацька в ситуації до якої не готовий.

Існує кілька версій походження цього виразу:

у бейсболі гравець який не стояв на носочках і не був готовий кинутися за м’ячем був відповідно пласкостопим
американський сленг XVIII сторіччя мав слово flat (плаский) у значенні “без копійки”.
на кінних перегонах ще з XVIII сторіччя коні не в стартовій позиції стояли усіма копитами на стартовій лінії.

Ідіома у словниках:

Моя ротація бігових кросівок на 2025-й

Хоча цей рік став для мене дуже невдалим через травми та незрозумілі проблеми і я так і не стартував жодного разу, навіть не так щоб достатньо і багато бігав, проте все одно вирішив написати про свою ротаці.

Для тих хто не має купи кросівок, або новачок у бігові (чи лише думає починати) одразу скажу, що під ротацією мають на увазі набір моделей та типів кросівок які використовують для різного бігу (швидкість, тривалість, покриття/рельєф, погодні умови, анатомічні особливості, тощо).

Колись дуже давно я писав Про бігові кросівки та Коротка історія бігових кросівок, але цей допис більше фокусується саме на моїх кросівках у яких бігаю я. Усі згадані моделі я використовував, але звісно існує кросівок значно більше.

Стосовно того, що саме я бігаю: це переважно біг по асфальту, дистанції від 10 до 21 км, часто як частина триатлону. Маю нейтральний тип стопи з високою аркою.

Далі йдуть категорії кросівок і це те приблизно як їх треба обирати для ротації. Але порядок додавання можна міняти в залежності від специфіки.

Кросівки “для усього”

Кросівки для щоденного бігу, або так звані “для усього” – це ті які можуть бути вашою єдиною парою. В них можна бігати повільно і довго, можна бігти в середньому темпі, навіть можна прискорюватися. Звісно вони будуть трошки, або більше ніж трошки програвати спеціалізованим кросівкам, але якщо для вас це стає проблемою – час додати ще один тип кросівок у ротацію.

В таких кросівках проводиться більшість тренувань і для мене найкращими з усіх стали Asics Novablast 4: вони і комфортні, і пружні, і трошки м’які, в них можна прискорюватися і тримати темп. Власне усе крім дуже швидкого бігу вони роблять дуже добре. Попередня модель ASICS Novablast 3 теж була дуже хороша і можна її брати щоб трохи зекономити.

Для новачків в США практично усі магазини рекомендують почати з Brooks Ghost: це дійсно хороші і прості кросівки які вибачають не ідеальну техніку, в яких можна бігати довго і повільно, іноді навіть з середнім темпом. Але для тих хто хоч вже трошки набігав кілометраж і хоче серйозніше тренуватися ця модель буде занадто простою і без переваг.

Також хочу відзначити як альтернативу Adidas Adizero SL2 які одягаю час від часу: підошва як у дорогих моделей, проста будова, вільний верх як для Adidas, дозволяють набирати темп дуже легко.

У мого улюбленого бренда Saucony універсальними моделями є Saucony Triumph та Saucony Ride. І якщо Triumph я іноді використовую, хоча вони ближче до максималістичних моделей, то Ride мені не сподобалися взагалі і для мене стали гіршою версією Brooks Ghost.

А якщо ви плануєте бігати лише повільно і небагато, і вам цікаво мати кросівки в яких можна було б і ходити на роботу і виглядали вони б чудово то можна глянути на щось типу Craft Pace.

New Balance FuelCell 890 варто теж розглянути, я навіть колись хотів повністю перейти на цей бренд – наскільки мені сподобалася ця та максималістична модель від них.

Hoka One One Clifton пройшли через якісь незрозумілі перетрубації і на сьогодні для мене вони є застарілими, важкими та неочікувано твердими в підошві.

Додатково треба зазначити моделі з zero drop та широким носком. Два бренди спеціалізуються на кросівках з “анатомічною” будовою носка – тобто для пальців дуже багато місця. Також Altra має моделі у яких або нема підйому взагалі (це той самий zero drop), або він лише 4 мм. Topo Specter близькі до традиційних кросівок, але мають анатомічний носок, але Altra Experience Flow 2 мені сподобалися ще більше і точно варто мати їх в ротації.

Кросівки для змагань

Якщо ви тренуєтеся щоб іноді виступати на змаганнях то другою парю для вас можуть стати кросівки призначені спеціально для цього. І тут треба зауважити, що сучасні кросівки для змагань дуже дорого коштують (від $220 до $500 на момент написання), розраховано їх на значно менший кілометраж (300-500 км) і вони вимагають певної техніки бігу.

Часто такі кросівки називають “карбоновими” через присутність карбонової пластини у підошві. Та сама пластина рекламується майже як пружина яка кидає бігуна вперед, але правда в тому, що потрібна вона в першу чергу для стабілізації підошви – її матеріал дуже легко втрачає баланс і “плаває”.

У мене улюбленою парою є Saucony Endorphin Pro 3 – вони найбільше схожі на традиційні звичайні кросівки, але дуже легкі і пружні та м’які одночасно. В них я можу бігти як у тренувальних, але при цьому відчуваю, що просуваюся вперед помітно швидше. Полюбив їх ще з першої моделі Saucony Endorphin Pro, які до речі більше були схожі на щоденні кросівки ніж нова модель.

Другою моделлю яку я іноді використовую є Adidas AdiZero Adios Pro 3 в яких замість пластини в підошві присутні карбонові стрижні. Кросівки від Adidas дуже вибагливі до техніки бігу і примушують слідкувати за тим як приземляєш стопу на буквально кожному кроці. Але і віддача від них помітна. В цілому я би охарактеризував їх як “агресивні” і якщо це біговий старт, а не триатлон то часто віддав би перевагу саме їм.

Найбільш поширеними серед аматорів та професіоналів є моделі від Nike, але у мене з їх кросівками певна несумісність: стопі тісно по висоті, п’ята на кожному кроці вислизає, та і відчуття наче йдеш по батуту не надто подобається. Найбільше я бігав у Nike ZoomX Vaporfly NEXT%, але мені вони не подобаються.

Також згадаю Atreyu The Artist які зробили карбонові кросівки за ціну дешевше ніж щоденні моделі. Навіть бачив людей в таких на IronMan 70.3 World Championship, Taupo, New Zealand. І вони дійсно відчуваються легкими та швидкими, але дивна будова верху з сильно завуженим носком і певна стриманість не роблять їх такими в яких хочеться бігти на змаганнях.

Кросівки для швидких тренувань

Отже у вас в програмі тренувань з’явилися інтервали, темповий біг і взагалі більше різноманітності щодо швидкості бігу. Можна теоретично бігати все це в кросівках для змагань, але це буде по-перше, дорого, а, по-друге, не надто добре для ніж.

І ось між щоденними кросівками для усього і кросівками для змагань є катерогія кросівок для швидких тренувань. Такі моделі як правило мають певні технології та елементи моделей для змагань, але і елементи моделей для щоденного бігу. Це робить їх більш звичними, дешевшими і живуть вони довше в плані кілометражу.

Додатково для багатьох початківців і не лише них такі моделі цілком можуть бути використаними для змагань. І я особисто не проти якщо доведеться стартувати в одній з моделей які мені подобаються.

Особисто мені найбільше подобається в цьому класі Saucony Endorphin Speed 3 (та їх водовідштовхуюча і дуже актуальна для Сіетла версія Endorphin Speed 3 RUNSHIELD) – вони навіть кращі за модель для змагань в плані комфорту, і при цьому почуваються легкими та пружніми. Мають нейлонову (замість карбонової) пластину, що типово для цього класу кросівок.

Не одразу, але після певної кількості кілометрів мені почали подобатися і Puma Deviate Nitro 2 – до них довелося звикати. Але вони в першу чергу пружні, це відчувається якщо призвичаїтися до них.

Максималістичні кросівки

Для днів коли вам треба бігати повільно і коли ваші ноги дуже втомлені від тренувань/змагань саме цей клас кросівок і стане в нагоді. Їх дизайн продиктовано бажанням зробити біг якомога м’якішим, а отже вага, швидкість, пружність – все це стає жертвою. І часто такі кросівки можна побачити на ногах людей яким треба багато стояти чи ходити по роботі: медсестри, лектори, тощо.

У мене не багато досвіду з подібними моделями і я дуже давно маю пару New Balance Fresh Foam More v3 які є найм’якішими серед усіх. В них біжиш м’яко, але дуже, просто на диво повільно, проте відчуття, що ноги в’язнуть нема.

Згадані вище Saucony Triumph теж відносяться до цього класу, але як на мене трохи жорсткуваті і краще себе показують в середнь-спокійному, а не геть повільному темпі.

Asics Gel-Nimbus Lite є дивною моделлю – вони сидять між максималістичними та щоденними кросівками і дозволяють навіть тримати певний темп. Але чому обирати саме їх я не знаю і тому в моїй ротації їх нема. І те ж саме стосується New Balance Fresh Foam 880 – це “максималізовані” щоденні кросівки які як і попердньо згадану модель варто обирати якщо вам потрібні лише щоденні та максималістичні кросівки і ви хочете утиснути все в одну модель.

HOKA One One Bondi якраз можна найчастіше побачити на ногах не бігунів, але мені практично усі моделі цього бренду занадто вузькі в підошві, аж до болю в мізинці. І до того ж підошва тут на диво тверда.

Легкі кросівки

Про цей клас можна було б сказати, що це мінімалістичні кросівки, але термін “мінімалістичні” вже зайнято кросівками у яких практично відсутня підошва, а то і верх (як от New Balance Minimus Barefoot) і які я би не радив взагалі. А легкі кросівки в першу чергу відрізняються вагою і відсутністю високотехнологічних елементів.

Тобто це кросівки з доволі невисокою підошвою в якій використано дорожчі матеріали (як у моделях для змагань) і які мають мінімальний верх, але в них відсутні пластини та стрижні, м’які прошарки і таке інше. Головне, що мають забезпечувати такі кросівки – це легкість та відчуття поверхні. І використовують їх бігуни які через якісь причини не хочуть бігати у карбонових кросівках і для яких вага важлива.

Мені такі моделі не надто подобаються, проте на перше місце поставлю Saucony Kinvara – в них просто дуже приємно було бігати і завжди хотілося бігти більше.

Також Adidas Adizero Boston (які до речі колись вважалися ледь не найкращими щоб бігати марафони) мабуть найкраще передають відчуття легкості та контакту, але при цьому і мають певний захист через товщу підошву. Проте вони дуже вибагливі до техніки бігу і ноги потім дають взнаки інтенсивність кожного тренування.

Hoka One One Rincon теж доволі хороші – легкі, пружні, усе відчуваєш стопами. Але великий недолік – вони не тримаються довго.

New Balance Fresh Foam Beacon v2 мені спочатку дуже сподобалися, але з часом я в них розчарувався – занадто вже ноги втомлювалися в них через мінімальний захист.