У XVI, XVII, та особливо XVIII сторіччі вчені Старого та Нового Світів які були виховані як християни і в цілому були віруючими стикнулися з проблемою – усі відкриття, закони та принципи дії можна було пояснити чисто математично та механістично. І проблема була в тому, що все це можна було пояснити не вводячи поняття Бога. Тобто таємниці природи відкривалися, а Бога видно не було. Це і спричиняло певну кризу для кожного з вчених та натуралістів. І навіть критикували відкриття та ідеї Галілея, Ньютона та Кеплера – в них не було Бога, сама лише механіка.
Рішенням проблеми стало виникнення Деїзма – віри у те, що Бог дійсно існує, дійсно є творцем Всесвіту, всі закони природи походять від Бога і в усьому є розумний дизайн, але, і це дуже велике “але” – після завершення творіння Бог лишив Всесвіт як є і займається якимись своїми справами які ми не можемо збагнути за усього бажання. Побічним ефектом такого релігійного переконання стало те, що деїсти не вірять у Христа як бога і не приймають ідею Піднесення чи Страшного Суду. Такий ментальний фокус дозволив примирити віру та науковий підхід, хоча зараз здається вже дещо надмірним і практично повністю витіснений агностицизмом.
Майбуть найбільшим критиком деїзму був Паскаль, на переконання якого людського мислення, а особливо логіки не достатньо щоб розуміти Бога, його наміри та вчинки. Власне критикуючи деїзм Паскаль і висунув свій відомий аргумент, що вірити в Бога є раціонально: якщо Бога нема, то нічого і не змінилося, а якщо є – то віруючий у виграші. Звісно потім цей аргумент було спростовано багато разів різними способами, але до поширення атеїзму (а насправді і досі) деякі віруючи цілком свідомо використовують аргумент Паскаля.
Деїзм став містком між науковим підходом та не надто глибокими релігійними переконаннями і стверджує, що план за яким усе побудовано є добре продуманим, що складність творіння означає наявність творця, та що дива, рай та пекло і ось все це – то є вигадки.
Деїзм як відгалуження християнства, хоча і вже не дуже дотичне до нього існує і сьогодні, є церкви та всесвітня організація. Більше того – деїзм має гілки та варіації. Деїзм зараз більше схожий на напрямок філософії та фокусуєтсья на внутрішніх переживаннях і спробі їх примирити з зовнішнім світом. Якщо дуже спрощено – духовність без релігійності.
Доповнення з коментів: Під час Французької революції Максиміліан Робесп’єр створив «культ Верховної Істоти» як нову державну релігію, що мала замінити римо-католицизм та атеїстичний «культ Розуму». Цей деїстичний культ ґрунтувався на вірі у Верховну Істоту й безсмертя душі, а поклоніння в ньому зосереджувалося на громадянських чеснотах і патріотизмі, що втілювалися через публічні свята. Офіційний статус цього культу, а також ключова роль Робесп’єра в пов’язаному з ним «Святі Верховної Істоти», ймовірно, сприяли його падінню в липні 1794 року.
Цей текст було написано у Facebook у жовтні 2022-го – коли ми всі, на жаль, мали вже почати розбиратися у багатьох речах, про які раніше навіть не замислювалися.
Battle Dress Uniform – перший широковживаний камуфляжний малюнок
Мені здалося цікавим, можливо вам буде так само. Написане далі не для спеціалістів і скоріш за все у мене є помилки. А тому якщо ви в цьому розбираєтеся і вам є що сказати то напишіть у коменті.
Першим широковживаним військовим камуфляжем став малюнок Battle Dress Uniform (форма військового одягу) який з 1980-го поступово почали використовувати практично у всіх арміях світу (іноді з місцевими варіаціями). В США цей малюнок використовували до 2005 в Морській Піхоті, до 2008 в Армії, до 2011 в Повітряних Силах і до 2012-го на флоті. Цей камуфляж має безліч варіацій та розмірів “плям” призначений для маскування солдатів в різних природніх умовах.
Але піксельні камуфляжі працюють не так. Перший піксельний (тобто сформований невеликими квадратиками – пікселями, майже як на сучасних екранах) камуфляж Dual Tex (подвійна технологія) чудово маскував як на близькій так і на далекій відстані і зараз є типовим малюнком для військ НАТО. А експерименти з ним почали ще в кінці 70-х.
Dual-Tex – перший піксельний камуфляж
У 1990-му офіцер армії США Тімоті О’Ніл (зараз відомий розробник камуфляжів) на своєму комп’ютері у графічному редакторі намалював перший піксельний дизайн. І як швидко з’ясувалося для нашого мозку ці “пікселі” які по суті є “шумом” відфільтровуються нашим мозком і ми просто не помічаємо ці плями “шуму”. А шумом цей малюнок сприймається саме тому, що в ньому нема ніякого шаблону, тобто нічого що б здалося нам чимось природнім чи рукотворним – це і не природа, і не зроблене людиною. І піксельний камуфляж працює не тому, що солдати зливаються з оточенням, а тому, що вони виділяються як плями шуму і наш мозок їх “вирізає” з картинки світу. Цей дизайн було запатентовано Канадою як CADPAT, а тому коли Морська Піхота США захотіла собі щось подібне вони мусили розробляти свою версію.
CADPAD – канадський піксельний камуфляж, основа для сучасних піксельних
Отже дизайнери Морської Піхоти США поїхали у Home Depot (мережа магазинів будівельних матеріалів та інструментів) і серед зразків кольорів обрати створений Ральфом Лореном (так, тим самим знаменитим дизайнером одягу) колір Coyote Brown (коричневий койот) як основу свого піксельного малюнка. Далі цей малюнок зробили у двох кольорових версіях: для лісу (оливковий, світло-зелений та темно-зелений) та пустелі (зелений коричневий, сірий та світло-коричневий) MARPAT. І перед його впровадженням усі варіації було випробувано у багатьох різних природніх та погодних умовах.
MARPAT – піксельний камуфляж морської піхоти США для пустелі
Тим часом Армія США теж захотіла собі новий камуфляж, але Морська Піхота запатентувала свій дизайн і не дозволила Армії використовувати його.
Coyote Brown
Отже з 2002-го по 2004-й армія США витратила 5 мільярдів доларів на розробку малюнку камуфляжу під назвою Universal Camouflage Pattern (універсальний шаблон камуфляжу) який зараз усім відомий і асоціюється з армією США. Але цей камуфляж не люблять військові США бо він не працює на полі бою. Дизайнери (справжні дизайнери, а не військові) прийняли рішення позбавитися чорного та коричневого кольорів – бо таких за їх думкою нема в природі. І вийшов у них Desert Tan 500 (пустельний загар). І хоча цей камуфляж дуже круто виглядав, проте на відміну від того, що було у морпіхів він не лише маскував, але і робив солдатів на полі бою більш помітними. До того ж дизайнери не подумали про те як цей малюнок буде виглядати з різним освітленням і не проводили польове тестування.
Universal Design Pattern – офіційний камуфляж армії США, який не працює на полі боюDesert Tan 500 робить людей більш помітними насправді
Новий малюнок під назвою Urban Track (міська стежка) було складено з відтінків зеленого. І знову вперше його випробували на полі бою де з’ясувалося, що групи “пікселів” занадто маленькі і спричиняють оптичний ефект коли солдати у тривимірному просторі на відстані виглядають як накладені зверху двовимірні фігури і цим дуже сильно виділяються серед будь-якої місцевості. Цей ефект має назву “ізоілюмінації” коли пікселі замість “розмазувати” фігуру і робити її непомітною роблять її чітко інородною натомість. Проблема була настільки серйозною що Армія мусила просили у Морської Піхоти надати їм форму. І вчергове почали розробку нового малюнку. У 2010-му цю розробку ще не було завершено і Конгрес працює над пропозицією створити єдиний камуфляж для будь-яких військ США з ціллю заощадити бюджет і збільшити сумісність.
Urban Tan – наче підсвітлює і окреслює фігури людей на відстані
Вираз, який означає приблизно “мати бездумний ентузіазм стосовно чогось”. Тобто “давай, давай” та “вперед” приблизно.
Вимовляється як “ган хо”, але самі слова не англійські. Ідіома має доволі цікаве походження.
У 1940-х роках американський офіцер Еванс Карлсон працював певний час в Китаї, де бачив ефективну роботу китайського будівельного кооперативу Zhōngguó Gōngyè Hézuò Shè, назва якого перекладалася як Китайська Індустріальна Кооперативна Спільнота. Карлсон трохи, але недостатньо знав мандарин і невірно переклав для себе назву поєднавши слово Gōngyè та перший склад слова Hézuò – він подумав, що то одне слово gōng yè (gung ho в англійській транскрипції), яке він переклав як “разом”.
Щодо фантазі, жанру який можливо навіть більше за фантастику, а в деякі періоди часу навіть був одним з найбільш популярних жанрів у літературі – як і варто очікувати у ньому є течії, піджанри, напрямки, школи та традиції. Усього цього стільки, що можна писати книги лише про класифікацію (і такі книги теж є). Тут же поглянемо з точки зору історії розвитку і сучасного стану, спрощено, узагальнено і придатного для вживання навіть не прихильникам жанру.
“Меч Шаннари” – та сама “копія” “Володаря перстнів” яка закріпила формулу високого фантазі на десятиріччя
“Володар перстнів” Толкіна є недосяжною вершиною фентезі, але при цьому не є дуже вже такою хорошою літературою. І при цьому краще в цьому жанрі вже ніколи нічого не буде написано. Так, заява дещо категорична і це звісно певне перебільшення, але давайте розбиратися.
Толкін не був першим автором фентезі, не був він і найбільш видатним літератором. Але він мав друзів та знайомих які працювали в цьому жанрі, мав ідеї, час та вміння щоб все це об’єднати у свій епічний твір.
В США трилогія “Володаря перстнів” стала величезним успіхом і у студентських кампусах найбільших університетів була популярнішою за Бітлз. В той же самий час антивоєнні протести, початок боротьби проти расизму, сексуальна революція злилися в один коктейль де і твір Толкіна знайшов своє місце серед самої еліти усіх цих рухів. Ельфи, орки, чаклуни та епічна міфологія одразу у великій кількості з’явилися в кожному закутку масової культури.
“Хроніки Амбера” Зелязни, як майже всі його книги можна відокремити у свій власний жанр. А перша книга серії “Дев’ять принців Амбера” для мене стала першою фантазі-книгою яка мене буквально захопила і не відпускала.
Видавництво книг в ті ж часу теж мінялося. Видавництва які раніше належали родинам і передавалися через покоління почали купувати корпорації. І якщо книговидання на той час не розглядалися як дуже прибутковий бізнес і видавці сильно переймалися щоб видавати лише варту того літературу, то корпорації хотіли зробити з книговидання такий же бізнес як продукти харчування чи побутова техніка. Цю можливість і необхідність розгледіли пара редакторів Лестер дель Рей та його дружина Джуді-Лінн. Вони мали таке бачення, що фантастика та фентезі не є літературою, а розвагою, що вони мають створюватися за жорсткою формулою, мають відображувати актуальні запроси і кожна книга має бути прочитана один раз. Як брусок мила – купив, прочитав, забув, купив наступну таку саму.
“Колір магії” – мабуть найбільш відома книга з серії гумористичної фентазі “Світ-диск“.
Пробуючи видавати інші фантазійні твори свого видавництва яке було під дахом RCA (щось типу Apple чи Sony того часу) Лестер не мав успіху певний час, але тут його дружині яка очолювала напрямок фантастики потрапив рукопис “Меча Шаннари”. Події книги відбувалися у пост-аполікптичному майбутньому Землі, але Лестер примусив автора переписати книгу зробивши з неї клон “Володаря перстнів”. Тут і закріпилася та сама формула: головний герой – молодий і високоморальний чоловік який сам того не знаючи успадковує титул, уміння, або якийсь могутній артефакт. Обставини роблять його єдиним хто може протистояти злу яке захоплює світ. У нього має бути мудрий і старовинний порадник, пов’язаний з магією. Магія обов’язкова. У героя в його подорожі яка відбувається впродовж усього оповідання має бути компанія помічників. І обов’язково – ніяких навіть натяків на фантастику чи науку. І книга (а потім трилогія) стала шаленим успіхом.
“Саме лезо” – книга з серії “Перший закон” є чудовим представником темної фентазі, але може шокувати непідготовленого читача
Звісно наступні книги були написані за тією самою жорсткою формулою, а книги видавництва продавалися дуже добре і були буквально в кожному книжковому магазині. Варто ще згадати, що дружина Лестера створила дуже подібну формулу для фантастики і сильно вплинула на “Зоряні війни” які і було створено за формулою. Але фантастика в цілому хоча теж постраждала, але завжди була більш різноманітним жанром, і вибралася з ями значно раніше. Дивлячись на успіх видавництва інші компанії теж впровадили свої дуже подібні формули.
Формула дель Рея працювала усі 70-ті та частину 80-х, а вже в 90-х вона зробила з фентезі просто посміховисько. Усі книги були однакові, мінялися лише імена та раси персонажів, і те що колись було забавкою інтелектуальної молоді викликало сміх, зневагу, відразу та вважалося анти-літературою. І авторам така ситуація теж не подобалася.
“Чорний загін” – з цієї серії для мене почалося знайомство з темною фантазі. Перечитував кілька разів. І це не така брутальна
Очолив “супротив” успішний автор і ще більш успішний видавець Майкл Муркок який відкрито виступав проти творчості Толкіна. Муркок та його сучасний послідовник Мартін (той що “Гру престолів” досі пише) чомусь саме Толкіна вважають винуватцем такого стану фентезі, а не формули корпорацій. І те що вони створили очікувано саме стало формулою миттєво: у Муркока головний герой має бути алкоголіком чи наркоманом, або мати якісь подібні проблеми, в кінці або перемагає зло, або якщо перемагає головний герой то він стає злим. Мартін до цього додав сцени сексу та несподівані вбивства персонажів.
Нова формула протрималася з десяток років і вже в двохтисячних автори почали боротися і з Толкіним і з Муркоком/Мартіном і створили нову формулу. У сучасному фентезі акцент роблять на тому, що роблячи правильний вибір не завжди можна досягти мети і перемогти зло, або можна принести усім добро ставши злим, або потворні і злі з першого погляду персонажі як гобліни насправді найбільш моральні серед усіх, або ельфи мають якісь свої хитрі корисні мотиви і усіх використовують, і так далі.
“Колесо часу” – сучасне популярне високе фантазі за який є доволі теж популярний серіал від Amazon
В той же час розвивалися під-жанри фентезі які чесно кажучи практично усі зараз більш привабливі та винахідливі ніж сучасне класичне (або високе) фентезі (“Колесо часу” з сучасних): низьке фентезі з мінімумом магії (“Воронячий цикл”), темне фентезі де герої страждають, хворіють, ледь пересуваються по карті (“Перший закон“, “Чорний загін“), гумористичне фентезі (“Світ-диск“), урбаністичне фентезі в сучасному світі (“Ніколиде”), цинічне фентезі з мінімум надії (“Гра престолів“), героїчні меч та магія (“Конан варвар”), казкове фентезі (“Зоряний пил”), історичне фентезі де магія присутня у реальних історичних подіях (“Його величність дракон”), містичне фентезі з використанням античної міфології (“Американські боги“), портал у фентезі (“Аліса в країні див”, “Нарнія”), гасове фентезі у вікторіанську епоху з елементами стімпанку, наукове фентезі (“Зоряні війни”, “Дюна“). І звісно суміші різних стилів які іноді стають ледь не окремими піджанрами як “Відьмак” – суміш низкого та темного фантазі, або “Хроники Амбера” в якому автор зміг перемішати високе фантазі, меч та магію і наукове фантазі.
“Відьмак” осучаснив і повернув інтерес до фантазі, а серіал від Netflix додав до цієї популярності. Магічні істоти, бої на мечах та трохи політики добре перемішані з фолкльором.
І власне чому ми більше не побачимо ніколи високого фентезі як “Володар перстнів” – та сама формула яка дуже довго приносила гроші, яка ледь не знищила жанр і яка привчила читача до того яким саме має бути фентезі є причиною. До успіху трилогії Толкіна в США фентезі мала різноманітні сюжети, унікальні історії, героїв, світи, історичні періоди, науку та економіку, релігії та політичні системи в книгах. Але зараз таке ми вже навіть не будемо сприймати як фентезі. Просто за визначення “Володар перстнів” є високим фентезі, є шаблоном, є тим як в цьому жанрі треба писати. А якщо сильно щось поміняти – для нас це вже буде щось інше.
Ось такі ілюстрації до тексту нижче генерував GhatGPT у червні 2025-го
Про колір очей, людських очей.
Коричневі очі була нашою адаптацією до умов яскравого сонячного світла, відкритих просторів, відсутності затінку та необхідності як самому полювати, так і не стати здобиччю. Ця мутація, яка виникла десь близько екватору дала стільки переваг, що ті хто її мали витіснили свого часу усіх інших. Зараз приблизно 70% людства мають цей колір очей. Коричневий відтінок створює меланін який поглинає значну частину світла. Коричневі очі краще бачать при яскравому сонячному світлі і не змінюють колір в залежності від освітлення, стану здоров’я та навіть емоційного стану як деякі інші кольори очей.
Карі, або ж горіхові очі змінюють колір впродовж дня і можуть ставати зеленим, коричневими і навіть жовтими. Кількість меланіну в них якраз між коричневими та блакитними очами. І ця мутація дає перевагу в умовах коли треба часто переходити між яскравим світлом та темними просторами. Саме цей колір змінюється не лише від зміни освітлення, але навіть емоційного стану чи температури тіла.
Чорні очі є мутацією пов’язаною з надмірною кількістю меланіну. І часто така мутація ще й робить зіниці невидимими, тобто око виглядає як велика зіниця без райдужною оболонки.
Блакитні очі є дуже недавньою мутацією яка виникла не більше ніж 10 тисяч років тому десь на півночі від Чорного Моря, можливо навіть на території сучасної України. Усі 8% людства (близько 500 мільйонів) походять від однієї пари яка мала таку мутацію. Колір очей насправді лише видається блакитним – в таких очах дуже мало меланіну і задня стінка ока відбиває практично усе світло, а ми бачимо блакитний колір через той же ефект як і бачимо небо блакитним. З віком блакитні очі або блякнуть, або темнішають до сірих через зміну відсотку меланіну в очах.
Зелені очі мають лише 2% людства. Для такого кольору не лише в очах має бути певна кількість меланіну (більше ніж у блакитних), але також має бути присутній пігмент ліпофусцин. Зелені очі міняють колір в залежності від освітлення: чим менше світла тим колір темніший. Зелений колір очі набувають за деякий час після народження коли усі необхідні для цього кольору компоненти досягають необхідної кількості.
Янтарні очі більше притаманні не людям, а хижакам як тигри та леви, вовки, хижі птахи. І цей колір вони мають саме щоб лякати жертву. Менше 5% людей мають такий колір. Як і у випадку зелених очей колір спричинено ліпофусцином у більшій кількості ніж у зелених очах і відсутності меланіну як у блакитних очах. У людей як і у багатьох інших тварин є інстинктивна реакція на такий колір очей – ми його сприймаємо як загрозу.
Сірі очі притаманні 3% людства. Як не дивно в них ще менше меланіну ніж в блакитних очах, але саме око відбиває світло по іншому, чим колір і спричинено. Сірі очі не міняють колір ні від зміни освітлення, ні через фізичний стан.
Червоні очі, а в деяких випадках фіолетові чи лавандові пов’язані з альбінізмом та мутацією через яку в очах взагалі майже відсутній меланін. І червоний колір – це колір кров’яних судин які і видно через око. Люди з таким кольором мають практично завжди носити сонцезахисні окуляри.
Гетерохромія, або очі різного кольору мають 1% людства. Спричинено її порушенням симетричності відсотку меланіну. Вона буває повна (кожне око має свій колір), секторальна (частина одного ока має інший колір), або центральна (внутрішня та зовнішня частина райдужки різні за кольором). Спричинено гетерохромію помилкою у зчитуванні ДНК під час формування очей. Дослідження не показали якихось суттєвих відмінностей в якості зору у людей з такою мутацією.
Кільця Кайзера-Флашера є не кольором, а жовтим чи золотим кільцем навколо райдужки. Такі кільця виникають коли в очах починає накопичуватися мідь і вони є показником серйозних негараздів з внутрішніми органами чи навіть порушеннями психіки. Кільця виникають непомітно і на ранніх стадіях їх може бути виявлено лише за допомогою спеціальних ламп. Але бувають випадки коли їх вже видно і так, і це вже ознака того, що мідь накопичуються в печінці та мозку.
Воїн тлінгіт у бойовому костюмі винайденому племенем: дерев’яний шолом, захист для шиї, пластини на грудях і товсті шкури захищали навіть від куль
В історії американо-індіанських війн є епізод в якому і московити отримали по мордам.
У 1790-х роках московіти почали розповзатися по Алясці займаючись переважно добування хутра тварин і торгуючи з місцевими племенами. Проте нахабніючи з кожним роком вони залізли доволі далеко вглиб території, проголосили Аляску російською, назвали усіх місцевих підданими царю, почали забирати місцевих мешканок собі в дружини. Племена які торгували з московітами дуже скоро опинилися в стані рабів де-факто і їх почали зневажати за це сусідні племена. Московити щиросердечно вважали, що ті хто торгують з ними тепер належать царю і мають служити їм. І до того захоплених алеутів вони використовували як солдатів у боях проти інших місцевих племен.
Супротив окупації очолило найбільш войовниче плем’я Тлінгіт для яких мрією і ціллю життя було померти зі славою в бою. Проте одразу зрозумівши перевагу в технологіях та захищеність побудованого форту місцеві вичикували. В обхід московитських таможень потаєними каналами аж з Бостону індіанцям доставляли рушниці та китайські монети з яких ті пошили собі захисні кольчуги. Також тлінгіти створили власної конструкції шоломи які повністю захищали голови і в бою їх не пробивали кулі.
У 1802-му році Тлінгіт захопили Форт Міхайловський, вбили кількох московитів, деякі з алеутів перейшли на сторону місцевих. Наступного дня повернулася група московитів які були на полюванні і їх теж було знищено. Потім у зруйнований форт прибули американці, описали побачене і дограбували залишки.
Не зважаючи на поразку московити не могли відмовитися просто так від цього багатого краю в якому так легко було добувати хутро, рибу, жир та інші природні ресурси. Через 2 роки флот з сотнями солдатів та без рахунку алеутів заглибився ще далі на територію. Проте Тлінгіт вже мали захищений форт, гармати, деякі запаси зброї та пороху, а до них приєдналися втікачі з рабства.
Московити кількома човнами оточили форт Сітка і почали атаку, але захисники змогли відкинути атаку назад. Почалися переговори під час яких мешканці форту непомітно вислизали в ліс. І коли вранці московити пішли в нову атаку і захопили форт той виявився порожнім. Розлючені московити спалили форт і на його місці побудували новий який назвали Новоархангельськ.
Щоб помститися тлінгітам московити почали виловлювати рибу та винищувати тварин на традиційних для племені місцях полювань намагаючись спричинити масовий голод – бо якщо не запастися на зиму то пережити її на Алясці майже неможливо. У відповідь індіанці знищили московитське торгове поселення Якутат, що сильно підірвало торгівлю – поселення було важливим на торгівельному шляху.
Війни з місцевими продовжувалися ще більше 50 років доки Аляску не було продано США, а московити так ніколи і не змогли підкорити місцеві племена чи нормально вибудувати торгівлю та полювання в тих краях. Вони вбивали індіанців сотнями, винищували поселення і вирізали усіх включно з дітьми (про що самі і писали).
Місцеві племена і досі наголошують на тому, що Аляску продати московити не могли, бо фактично крім укріпленого форту ніякої більше вони землі там не контролювали не зважаючи на усі свої заяви.
Новий (примітка: новим він був у 2024-му коли я і написав оригінальний пост на Facebook, а зараз лише переношу допис звідти) скам який називають “забоєм свині” шириться та руйнує життя безлічі людей. На відміну від “принца Нігерії” популярного кілька років тому де вам обіцяли 100 мільярдів доларів успадкованих “принцем” якщо лише оплатите банківські послуги цей скам значно глибше використовує людську психологію.
Сценарій приблизно такий. Ви отримуєте повідомлення у будь-якому месенджері (найчастіше просто текстове) від незнайомої людини яка питає про якісь випадкові речі (як собака почувається, чи зміг ти передати повідомлення, чи є можливість зустрітися там де раніше, тощо). Жертва відповідає “помилилися номером”, а далі, після вибачень і пари речень починається спілкування. Воно не інтенсивне, на початку може буде одне повідомлення на кілька днів і скамери ніколи не питають про гроші. З часом скамер дає зрозуміти, що є дуже багатим, ділиться кількома світлинами (суперкари, приватний літак, готель) і заробляє гроші на крипто-валюті. Потім ще через кілька днів скамер каже, що міг би допомогти з порадами як заробити торгуючи крипто-валютою. І це ключове – ви ніколи не переводите скамеру гроші, ніколи вас не просять про гроші і все виглядає так, наче ви повністю контролюєте ситуацію.
І ось ви відкрили рахунок на вказаному ресурсі, вклали 100 доларів (але часто мінімальна стартова сума згідно умов ресурсу починається з $500) і слідуючи порадам свого нового знайомого купуєте та продаєте і ваша “інвестиція починає рости”. І ви щасливі. Ви вкладаєте ще гроші, поради дійсно допомагають і нема вже ніяких сумнівів, що ваш радник дійсно заробляє десятки мільйонів на рік.
А потім ви хочете вивести частину коштів на якусь дорогу покупку, ресурс вам каже що треба зачекати ще кілька днів і заплатити за це $5. Ну та ви не проти – що там ці 50 проти десятків чи навіть сотень тисяч які ви вже заробили. Але нічого не відбувається, ви спілкуєтеся з підтримкою ресурсу, можливо ще щось сплачуєте якщо у вас досі не виникли сумніви, але дуже скоро скамер зникає з інтернету, його обліковий запис видалено і навіть ресурс вже не доступний. Ось це і був скам – ви “торгували” на ресурсі які було створено спеціально для вас, усі зміни цін та рахунків, уся активність була симульована. А гроші ви таки переказували безпосередньо скамеру. І що ще гірше – ці ресурси мають додатки в магазинах Apple та Google, в прямому сенсі тисячі їх і не всі встигають вичищати вчасно.
І ви не зможете повернути гроші звернувшись до свого банку щоб відмінити транзакції: по-перше, вже пройшов час, а, по-друге, ваші реальні долари купують крипто-валюту, а вже та переходить у гаманець злодіїв і далі і далі багато разів. І це відмінити вже практично не реально.
Якщо ви подумали, що це лише дурні люди ведуться на таке – то ні. Навпаки, це розраховано більше на людей зі статками. А приклади усіх цих молодих техноміліардерів які заробляють безумні гроші завдяки технологіям лише підкріплює віру в те що “і як так може, хай лише нагода буде”. Жертвами стають адвокати, лікарі і навіть банкіри. Більше того – одни з невеликих американських банків ось буквально нещодавно збанкрутував тому що його керівники збільшуючи ставки поступово переказав усі гроші (так, в прямому сенсі усі) скамерам.
Скам називається “забоєм свині” бо жертву перед тим як “зарізати” неспішно розгодовують уявними великими заробітками.
І про самих скамерів. Роблять все це люди (як правило молоді чоловіки) яких викрали чи нелегально вивезли з країн як Бангладеш, Філіппіни та інших з того регіону. У них відбирають паспорти, їх везуть на інших континент, селять у крихітних кімнатах буквально на голову одне одному, або у прямому сенсі в контейнерах. І вони мусять “відробляти” свої паспорти. При цьому їх годують мінімально, дають води лише достатньо щоб пити, ніяких розкошів типу душу, їх навіть на вулицю не випускають. І на жаль якщо їх не врятують спецслужби якоїсь країни то шлях у них один – ще в глибше рабство.
З виходом дуже хорошого (для мене 10 з 10) фільму Project Hail Mary за одноіменною книгою я помітив, що назву перекладають просто як “Проект “Аве Марія”. Це дослівний переклад, але він не пояснює чому проект називається саме так.
Термін цей походить з американського футболу і означає останній відчайдушний пас з надією на везіння, що його не перехоплять і команда може відігратися в останні секунди. Тобто перекладати треба як “довгий пас”, або ще краще – “остання надія”.
А чи знаєте ви, що у Трампа колись була своя велогонка світового рівня?
На початку 80-х американські велосипедисти почали заявляти про себе на міжнародній сцені, у 1986-му американець Грег ЛеМонд виграв Тур де Франс, що розпочало еру так званого “амереканського ренесансу” у велоспорті. Проте не зважаючи на перемоги в самих США не було достатньо великих і відомих стартів і всі визначні події відбувалися (і досі відбуваються) у Європі.
У тих же 80-х Дональд Трамп був без перебільшення зіркою і присутній усюди. Казіно, готелі, хмарочоси, конкурси краси і багато усього іншого. Він постійно був на телебаченні та у новинах, про нього писали та говорили, та і сам він був не проти давати чисельні інтерв’ю. І головне – усе мало називатися “Трамп” і бути написане великими золотими літерами.
Тож коли до Трампа звернулися з приводу фінансування американської багатоденної велогонки то його вимогою стало назвати її “Тур де Трамп”. Трамп вклав 750 тисяч доларів (2.2 мільйони зараз) і гонка мала фінішувати перед “Трамп Готелем”.
У 1989-му гонка таки відбулася і в ній прийняли участь команди в тому числі з Європи, і навіть збірні СРСР та ГДР. 800 миль (1280 км), 10 етапів. Переможцем став норвезький гонщик Даг Отто Лурітцен який мав бронзову Олімпійську медаль та виграні етапи Тур де Франс у своєму списку, що одразу зробило цю гонку помітною у велоспорті.
Трамп одразу по фінішу оголосив гонку велетенським тріумфом який об’єднав увесь світ.
У 1990-му Трамп вклав вдвічі більше грошей і гонка вже мала 11 етапів тривалістю 1100 миль (1760 км). В гонці прийняв участь Грег ЛеМонд який вже був двічі переможцем Тур де Франс. І це зробили Тур де Трамп однією з найбільших велоподій року. І те що ЛеМонд фінішував другим показало – гонка не є просто вело-поїздкою, а дійсно серйозним і дуже складним стартом. А ім’я Трампа було на кожній вело-майці, на кожному плакаті, кожному флаєрі, номері чи сувеніри.
І хоча Тур де Трамп 1990-го стала великим успіхом проте як це постійно було з бізнесами Трампа його імперія вкотре почала розвалюватися чому сприяла криза на ринку нерухомості. Навіть його казино з часом стали збутковими, що взагалі нонсенс. І в кінці 1990-го Трамп не оголошуючи про це публічно припинив фінансувати гонку.
І хоча критики та скептики задоволено посміювалися, любителі велоспорту сприйняли це дуже трагічно. Те, що дійсно було велогонкою світового рівня в США і могло ще й далі рости і розвиватися було покинуте і забуте не дивлячись навіть на вдалий старт.
У 1991-му гонку перейменували на Тур дюПонт за назвою спонсора (DuPont). Гонка стала ще більш професійною, отримала свій журнал та постійні зв’язки з пресою, етапів стало ще більше і сплановано було все краще. І без его Трампа виглядала вона як геть інша подія. Гонка тривала ще кілька років і в ній приймали участь атлети найвищого рівня. Так Ланс Армстронг виграв її у 1995-му та 1996-му роках.
У 1996-му DuPont припинили спонсорування на чому ця гонка і закінчилася. Її нащадками в США зараз є Тур де Каліфорнія та Професійний Виклик (USA Pro Cycling Challenge). Проте саме Тур де Трамп, як би комічно і сюрреалістично це не виглядало по суті познайомило американців з велоспортом та стало початком зародження масової вело-культури в США. А американський Тур став на якийсь час став четвертою великою велогонкою разом з Тур де Франс, Джіро д’Італія та Вуелта – зараз їх лише три.