Коротко про під-жанри фантазі

Щодо фантазі, жанру який можливо навіть більше за фантастику, а в деякі періоди часу навіть був одним з найбільш популярних жанрів у літературі – як і варто очікувати у ньому є течії, піджанри, напрямки, школи та традиції. Усього цього стільки, що можна писати книги лише про класифікацію (і такі книги теж є). Тут же поглянемо з точки зору історії розвитку і сучасного стану, спрощено, узагальнено і придатного для вживання навіть не прихильникам жанру.

“Меч Шаннари” – та сама “копія” “Володаря перстнів” яка закріпила формулу високого фантазі на десятиріччя

“Володар перстнів” Толкіна є недосяжною вершиною фентезі, але при цьому не є дуже вже такою хорошою літературою. І при цьому краще в цьому жанрі вже ніколи нічого не буде написано. Так, заява дещо категорична і це звісно певне перебільшення, але давайте розбиратися.

Толкін не був першим автором фентезі, не був він і найбільш видатним літератором. Але він мав друзів та знайомих які працювали в цьому жанрі, мав ідеї, час та вміння щоб все це об’єднати у свій епічний твір.

В США трилогія “Володаря перстнів” стала величезним успіхом і у студентських кампусах найбільших університетів була популярнішою за Бітлз. В той же самий час антивоєнні протести, початок боротьби проти расизму, сексуальна революція злилися в один коктейль де і твір Толкіна знайшов своє місце серед самої еліти усіх цих рухів. Ельфи, орки, чаклуни та епічна міфологія одразу у великій кількості з’явилися в кожному закутку масової культури.

“Хроніки Амбера” Зелязни, як майже всі його книги можна відокремити у свій власний жанр. А перша книга серії “Дев’ять принців Амбера” для мене стала першою фантазі-книгою яка мене буквально захопила і не відпускала.

Видавництво книг в ті ж часу теж мінялося. Видавництва які раніше належали родинам і передавалися через покоління почали купувати корпорації. І якщо книговидання на той час не розглядалися як дуже прибутковий бізнес і видавці сильно переймалися щоб видавати лише варту того літературу, то корпорації хотіли зробити з книговидання такий же бізнес як продукти харчування чи побутова техніка. Цю можливість і необхідність розгледіли пара редакторів Лестер дель Рей та його дружина Джуді-Лінн. Вони мали таке бачення, що фантастика та фентезі не є літературою, а розвагою, що вони мають створюватися за жорсткою формулою, мають відображувати актуальні запроси і кожна книга має бути прочитана один раз. Як брусок мила – купив, прочитав, забув, купив наступну таку саму.

“Колір магії” – мабуть найбільш відома книга з серії гумористичної фентазі “Світ-диск“.

Пробуючи видавати інші фантазійні твори свого видавництва яке було під дахом RCA (щось типу Apple чи Sony того часу) Лестер не мав успіху певний час, але тут його дружині яка очолювала напрямок фантастики потрапив рукопис “Меча Шаннари”. Події книги відбувалися у пост-аполікптичному майбутньому Землі, але Лестер примусив автора переписати книгу зробивши з неї клон “Володаря перстнів”. Тут і закріпилася та сама формула: головний герой – молодий і високоморальний чоловік який сам того не знаючи успадковує титул, уміння, або якийсь могутній артефакт. Обставини роблять його єдиним хто може протистояти злу яке захоплює світ. У нього має бути мудрий і старовинний порадник, пов’язаний з магією. Магія обов’язкова. У героя в його подорожі яка відбувається впродовж усього оповідання має бути компанія помічників. І обов’язково – ніяких навіть натяків на фантастику чи науку. І книга (а потім трилогія) стала шаленим успіхом.

“Саме лезо” – книга з серії “Перший закон” є чудовим представником темної фентазі, але може шокувати непідготовленого читача

Звісно наступні книги були написані за тією самою жорсткою формулою, а книги видавництва продавалися дуже добре і були буквально в кожному книжковому магазині. Варто ще згадати, що дружина Лестера створила дуже подібну формулу для фантастики і сильно вплинула на “Зоряні війни” які і було створено за формулою. Але фантастика в цілому хоча теж постраждала, але завжди була більш різноманітним жанром, і вибралася з ями значно раніше. Дивлячись на успіх видавництва інші компанії теж впровадили свої дуже подібні формули.

Формула дель Рея працювала усі 70-ті та частину 80-х, а вже в 90-х вона зробила з фентезі просто посміховисько. Усі книги були однакові, мінялися лише імена та раси персонажів, і те що колись було забавкою інтелектуальної молоді викликало сміх, зневагу, відразу та вважалося анти-літературою. І авторам така ситуація теж не подобалася.

Чорний загін” – з цієї серії для мене почалося знайомство з темною фантазі. Перечитував кілька разів. І це не така брутальна

Очолив “супротив” успішний автор і ще більш успішний видавець Майкл Муркок який відкрито виступав проти творчості Толкіна. Муркок та його сучасний послідовник Мартін (той що “Гру престолів” досі пише) чомусь саме Толкіна вважають винуватцем такого стану фентезі, а не формули корпорацій. І те що вони створили очікувано саме стало формулою миттєво: у Муркока головний герой має бути алкоголіком чи наркоманом, або мати якісь подібні проблеми, в кінці або перемагає зло, або якщо перемагає головний герой то він стає злим. Мартін до цього додав сцени сексу та несподівані вбивства персонажів.

Нова формула протрималася з десяток років і вже в двохтисячних автори почали боротися і з Толкіним і з Муркоком/Мартіном і створили нову формулу. У сучасному фентезі акцент роблять на тому, що роблячи правильний вибір не завжди можна досягти мети і перемогти зло, або можна принести усім добро ставши злим, або потворні і злі з першого погляду персонажі як гобліни насправді найбільш моральні серед усіх, або ельфи мають якісь свої хитрі корисні мотиви і усіх використовують, і так далі.

“Колесо часу” – сучасне популярне високе фантазі за який є доволі теж популярний серіал від Amazon

В той же час розвивалися під-жанри фентезі які чесно кажучи практично усі зараз більш привабливі та винахідливі ніж сучасне класичне (або високе) фентезі (“Колесо часу” з сучасних): низьке фентезі з мінімумом магії (“Воронячий цикл”), темне фентезі де герої страждають, хворіють, ледь пересуваються по карті (“Перший закон“, “Чорний загін“), гумористичне фентезі (“Світ-диск“), урбаністичне фентезі в сучасному світі (“Ніколиде”), цинічне фентезі з мінімум надії (“Гра престолів“), героїчні меч та магія (“Конан варвар”), казкове фентезі (“Зоряний пил”), історичне фентезі де магія присутня у реальних історичних подіях (“Його величність дракон”), містичне фентезі з використанням античної міфології (“Американські боги“), портал у фентезі (“Аліса в країні див”, “Нарнія”), гасове фентезі у вікторіанську епоху з елементами стімпанку, наукове фентезі (“Зоряні війни”, “Дюна“). І звісно суміші різних стилів які іноді стають ледь не окремими піджанрами як “Відьмак” – суміш низкого та темного фантазі, або “Хроники Амбера” в якому автор зміг перемішати високе фантазі, меч та магію і наукове фантазі.

“Відьмак” осучаснив і повернув інтерес до фантазі, а серіал від Netflix додав до цієї популярності. Магічні істоти, бої на мечах та трохи політики добре перемішані з фолкльором.

І власне чому ми більше не побачимо ніколи високого фентезі як “Володар перстнів” – та сама формула яка дуже довго приносила гроші, яка ледь не знищила жанр і яка привчила читача до того яким саме має бути фентезі є причиною. До успіху трилогії Толкіна в США фентезі мала різноманітні сюжети, унікальні історії, героїв, світи, історичні періоди, науку та економіку, релігії та політичні системи в книгах. Але зараз таке ми вже навіть не будемо сприймати як фентезі. Просто за визначення “Володар перстнів” є високим фентезі, є шаблоном, є тим як в цьому жанрі треба писати. А якщо сильно щось поміняти – для нас це вже буде щось інше.

Andrzej Sapkowski. Hussite Trilogy / Анджей Сапковські. Гусситська трилогія (2002-2006)

Автор в першу чергу відомий своєю серією про Відьмака, але зрозуміло, що у автора є і інші твори. Це також фентазі, але є і історичні роботи, і, як ось ця серія, суміш історії та фентазі.

Мені особисто ця серія подобається набагато більше за Відьмака. По-перше, тому, що тут менше казковості і більше реалізму. По-друге, книги розказують історії та пригоди дійових осіб на тлі реальних історичних подій. У випадку даної серії подіями цими є гусситські війни.

Уся серія на Good Reads – Hussite Trilogy by Andrzej Sapkowski | Goodreads.

The Tower of Fools / Вежа дурнів (2002)

Головний герой, молодий, привабливий, наївний і дещо дурнуватий з розгону влітає у пригоди які загрожують його здоров’ю та життю в цілому. Намагаючись уникнути усього цього і з допомогою різних людей, а компанія поступово збільшується як в будь-якому класичному фентазі, вони рятуються від одних негараздів, але влітають в інші. І ці негаразди та загрози лише збільшуються та накопичуються.

Книга в цьому плані є навіть не фентазі та тлі історичних подій, а скоріше навіть пригодницьким романом. Але ось ті самі історичні події теж розказано дуже добре – реалістично, з цікавими деталями та акцентами. Читав із захопленням.

Також дуже незвично, що автор вводить магію по повній програмі, а не десь там, щось там потрошку – і могутні заклинання, і відьми, і левітація, і магічні істоти. І все це разом з інквізицією, реформаторськими рухами, війнами, грабунками, лицарством, політикою і так далі.

Оцінки:

Salvatore Loreto, Simon Pietro Romano. Real-Time Communication with WebRTC: Peer-to-Peer in the Browser (2014)

Перше, що треба обов’язково сказати – ця книга є кращою, повнішою версією книги Getting Started with WebRTC by Rob Manson. Ось цю, останню, точно варто пропустити. Книги мають практично ідентичну структуру, покривають ті самі теми у тій самій послідовності, але про тому самому обсязі книга про яку зараз пишу містить більше інформації і торкається деяких тем навіть не згаданих у першій книзі.

Власне сама технологія WebRTC вже доволі стара і знайти матеріли за нею доволі легко. І тому радити цю книгу, навіть якщо вона була б значно краща доволі важко. По суті книгу можна розділити на 3-4 великі статті і так навіть буде легше сприймати матеріал.

Якщо ви взагалі нічого не знаєте про WebRTC то книга не надто добре вводить в тему, хоча певні пояснення і присутні. Натомість книга фокусується на тому як реалізувати WebRTC-клієнт у браузері, а трохи далі показує приклад простого сервера. Навіть знаходиться місце каналам даних, але без деталей.

Книгу варто мати на полиці якщо у вас є та сама полиця і якщо ви любите час від часу простягнути руку і дістати такий собі довідник. Але купувати її за повну ціну не має сенсу, і навіть $8 які я заплатив за секонд-хенд версію – це не те щоб необхідні витрати.

Головний же недолік книги – це те, що обсяг складають знімки вікна браузеру (на яких все одно нічого не роздивитися), які іноді тягнуться кілька сторінок. І також повтори одних і тих самих фрагментів коду зустрічаються неодноразово.

Оцінки:

Olaf Stapledon. Last and First Men / Олаф Стаплдон. Перші і останні люди (1930-1937)

Серія за трьох книг яку я читати повністю не буду точно – не зміг дочитати третю книгу (дивись далі).

Автор неймовірно розрекламований величинами золотої доби наукової фантастики – Азимовим, Сімаком та іншими. І є за що. Дійсно його польот фантазії, його вміння будувати цілі світи в уяві і описувати їх так, що вони виглядають доволі реально – цього у автора не забрати. І зрозуміло чому гранди надихалися його творами та його підходом до того як і куди спрямовувати свою уяву, як зробити так, щоб все це добре складалося до купи.

Проте на сьогодні книги автора вже є очевидно застарілими, хоча і не відверто поганими. Просто ми, читачі, разом з фантастами наступних поколінь вже зробили кілька кроків далі. А книги автора лишилися хоча і суттєвим внеском, проте вже раритетом.

Уся серія на Good Reads – Last and First Men Series by Olaf Stapledon | Goodreads.

Star Maker / Творець зірок (1937)

Книга починається дуже просто: головний герой сидячи на пагорбі випадково знаходить спосіб подорожувати лише уявою (можна читати і як “духом”) між зірок. І подорожує він не лише в просторі, але і у часі.

Після певного часу оповідач знаходить першу, а потім і безліч наступних розумних створінь і цивілізацій. Спочатку вони доволі сильно схожі на людей, лише з певними анатомічними відмінностями. Скажімо запахи у них грають значно більшу роль, а звуки – ні. І відповідно до цих особливостей їх суспільства і технології розвивають в інший спосіб.

Далі істоти стають все менш схожими на людей. І знову ж таки автор добре показує як відмінності у фізіології спричиняють суттєву різницю у тому як такі істоти утворюють суспільства та цивілізації. Істоти, що живуть у воді і їх проблеми з металургією, істоти схожі на павуків, істоти-симбіонти.

А далі йдуть групові свідомості як рої комах, птахів чи просто купи бактерій. Розум який формують істоти цілої планети і так далі і так далі.

В ході подорожей та досліджень автор знаходить спосіб “у думках” спілкуватися з представниками цих рас. А потім вони починають зливатися і подорожувати разом. Потім вони зустрічають інші подібні розумні сутності…

А далі я кинув читати. Не зважаючи на дійсно вражаючу фантазію автора та раціональні думки з приводу того, що і як може бути написано книгу доволі архаїчною мовою. Але найбільше заважають дві речі. Перша, це те, що всі істоти по суті є людьми з певними відмінностями. І автор сам на це вказую – розум усіх іншопланетних істот є по суті людським. І схоже це є його переконанням.

Друге – усі оповідки вже занадто довгі. Лише опис того як він летить у якійсь планетній системі, чи, скажімо, думає якусь думку – лише це може забрати кілька сторінок. Книга тягнеться просто неймовірно довго. І я, не зважаючи на визначну роль автора та впливовість його творів, просто не зміг долубати цю скелю до кінця.

Оцінки:

Robert Louis Stevenson. Treasure Island / Роберт Льюіс Стівенсон. Острів скарбів (1882)

Звісно як і більшістю людей я прочитав цю книгу ще в дитинстві, а потім ще кілька разів потому. Та і цього разу я її не читав, а слухав на АБУК, але про це трохи далі.

Найбільше що мене дивує, це така популярність книги і поширеність в масовій культурі: фільми, мультфільми, переробки та адаптації, пародії та запозичення. Можливо на час написання це дійсно була книга з якою мало, що було можна порівняти. Але вже після того було написано кілька доволі хороших книг на пригодницько-піратську тематику які у порівнянні краще і як література, і пригоди більше цікаві в них. Хоча б ті “Пригоди капітана Блада” та “Хроніки капітана Блада” на мою думку мали б повністю замінити цю книгу.

Не зрозумійте мене не вірно – для молодшого шкільного віку це досі хороша книга. Але вона доволі проста і прямолінійна, пригоди не такі щоб дуже карколомні, а мова автора та те як спілкуються персонажі не надто винахіливо та дещо штучно.

В українській озвучці книгу начитано жінкою, що спочатку мене дещо відволікало. Вона говорить на різні голоси, навіть міняє акценти. І з часом я звик і мені навіть почало подобатися. В цілому якість чудова і книгу було в задоволення слухати.

Оцінки:

Макс Кідрук. Де немає Бога (2018)

Як і інші книги цього автора до того (Не озирайся і мовчи, Нові Темні Віки. Колонія) ми з Оленою цю слухали на Абук (АБУК – аудіокниги українською). І щодо якості аудіо-книги мушу зазначити, що вона просто на найвищому можливому рівні – це більше радіовистава на кілька голосів та зі спецефектами. Те як книгу зроблено, як читають актори – все це занурює в атмосферу дуже добре.

Щодо сюжету, то вій обертається навколо аварії літака високо у горах, кількох людей які вижили в катастрофі та їх непов’язаних, а іноді і пов’язаних дивним чином історій. Автор вміє розповідати як технічно складні речі, так і звичайні побутові історії дуже цікаво, їх хочеться слухати.

А от щодо самих історій та дійових осіб – це для мене найбільший недолік книги. Персонажі мені не надто цікаві, ті з них хто мали б здається викликати співчуття чи порозуміння лишають або байдужими, або взагалі дратують.

Також те як історії викладено, як вони переривають одна одну весь час – це створює відчуття хаотичності та нервовості і мені здається цей хід не спрацював. Також здивував вибір історії якою завершилася книга – вона і недоречна, і при цьому не надихає, не викликає потрібних емоцій і стирчить як цвях у пальці.

Оцінки:

Stephen King. The Institute / Стівен Кінг. Інститут (2019)

З останніми книгами Кінга у мене складається так собі (Згодом, Біллі Саммерс, Кров притягує) – вони не те щоб не подобаються мені, скоріш вже не викликають такого захоплення та інтересу як колись давно.

Ось і в цій книзі є як хороші моменти, так і доволі посередні, або навіть відверто слабкі. І як не дивно, але мені особисто найбільш цікаво було читати доволі буденні речі ніж паранормальні події.

Проте книга пройшла доволі легко, лише першу половину я трохи буксував. Потім втягнувся в темп оповідання та саму реальність і далі все просто ковтнув.

Щоб не переказувати сюжет в загальному вигляді сюжет книги є варіацією однієї з теорій змов. Вірніше декількох з них: таємні урядові установи з телепатами, викрадення дітей, еліта яка править світом.

Книга є не стільки жахами, чого ми зазвичай очікуємо від автора, а скоріш вражає жорстокістю деяких сцен та персонажів.

В цілому читати можна, не те щоби я радив, але і відмовляти не буду. По завершенню не буде відчуття марно витраченого часу.

Оцінки:

Dean R. Koontz. Hell’s Gate / Дін Кунтз. Ворота пекла (1970)

Автор є дуже відомим і популярним, хоча мені його твори не надто добре йдуть, навіть найвідоміші з них. Але ця книга є дещо особливою – це одна з перших великих робіт автора де він ще не сформував свій стиль.

По суті це трошки гірша ніж середня фантастика яку писали коли жанр почав занепадати у 60-х та 70-х. Тобто вона більше пригодницька, а те що там є наукового слугує щоб вигадувати прилади та обставини і не надто перейматися впливом таких технологій на суспільство і його розвиток в цілому.

І отже у книзі герой андроїд стрибає через паралельні світи, б’ється з прибульцями які ці світи хочуть захопити, має технології з майбутнього, та навіть стикається з дикунами та бігає по печерам первісних людей. Таке собе сміття для розваги без особливого сенсу.

Проте навіть у цьому читві іноді проявляються елементи майбутнього великого калібру яким стане автор. Ідея та їх подача, вміння переплітати та ускладнювати обставини, опис сцен та образів короткими випадковими фразами – це прояви майбутньої майстерності.

В усьому іншому книга нічого хорошого в собі не має крім якщо вам звісно цікавий автор та те з чого він почав.

Оцінки:

Макс Кідрук. Не озирайся і мовчи (2017)

Ще одна книга яку ми з Оленою слухали разом в подорожах машиною (та поїздках в спортклуб), придбав її теж на АБУК.

Книга сподобалася і затягнула. Автор дуже добре змішує фантастику, містику та опис побуту і буденних справ які у його викладенні цікаво читати.

Щоб не переказувати весь сюжет йдеться у книзі про цікаву наукову теорію яка має прояв у нашому світі і створює такий собі мікро-світ в який час від часу подорожують пару підлітків. В той же час в житті цих головних героїв та їх родин відбуваються різні події включно з трагічними та непрємними.

З недоліків я би назвав те, що в цілому історія не завершена, хоча автор добре подає відкритий фінал як останній аккорд. Кілька другорядних сюжетів іноді цікавіші за головний і не всі з них доведено до хоча б якогось завершення, а пара так взагалі незрозуміло для чого були додані.

Після себе книга лишає не стільки думки та ідеї як настрій який дійсно хочеться трошки посмакувати.

Оцінки: