Василь Шкляр. Маруся (2014)

“… якщо сі доведе мати діло з москалем, ніколи-ніколи йому не вір. Особливо сі стережи його, коли в тебе свято, коли похорон, коли ти найменше очікуєш його нападу. Найдужче пильнуй – коли москаль пропонує замирення. Тоді не дрімай, тоді він нападе неодмінно…”

Читав (вірніше слухав куплену на АБУК) і просто іноді шокований був. Чим шокований? А тим як мало я знаю про ті часи та події про які йдеться в книзі. І додатково події які в ній відбуваються так нагадують, що коїться в Україні зараз.

Україна бореться за виживання і намагається протистояти ордам москалів як червоних так і білих. А москалі завжди однакові: брешуть, зраджують, крадуть, вбивають і катують, руйнують те що не можуть вкрасти.

І в той же самий час УНР тягне зі створенням української армії “щоб не розсердити Москву”, а коли на захист країни стає Петлюра та отамани кожного містечка та села – вже пізно і час вже втрачено.

Переважно книга оповідає історію легендарної Марусі (Олександри Соколовської) яка після загибелі трьох братів стала отаманшою і так ганяла що білих, що червоних, що СРСР розшукував її щоб помститися аж до моменту свого розвалу.

В книгу додано романтичну лінію яка наче і справді відбувалася і дійові особи книги є реальними історичними постатями.

Звісно не можна не відчувати гіркоту та розпач, але книга все одно дуже хороша і я її раджу.

Оцінки:

Оксана Забужко. Польові дослідження з українського сексу (2003)

 

Коли тільки почав читати то був у захваті. Особливо подобалося як мова наче глина яка видозмінювалася і деформувалася за бажанням авторки.

Але потім я зав’язнув… Занадто вже вибаглива книга для читача. Та і не люблю я цього нескінченного зацикленого самокопирання.

Коротше це не для мене література.

З коментарів:

а мене якраз мова й покоробила тут :) Занадто вже багато запозичень із англійської, та й просто важкосприйнятних словесних нагромаджень. Поки читала, весь час кортіло "перекласти" на загальнолітературну українську (отака крамола). А от із сюжетом справа краща, як на мене. Точніше, навіть не з сюжетом, а з роздумами жінки, з її історіями та висновками з них – дуже близько свого часу видалося. Взагалі, книжка більш "жіноча" в тому сенсі, що зрозуміліша жінкам, аніж чоловікам, мабуть :)

Лариса Денисенко – Корпорація ідіотів (2005)

Книга надзвичайно мені сподобалася, хоча я зразу дуже сумнівався чи варто мені читати сучасну українську прозу взагалі. Боявся що там все таке езестенційне буде…
Коротше 5 балів. Написано добре, чесно і цікаво.  Брутальність та чернуха відсутні. Враження самі позитивні. Варто читати.

 

З рецензії:

Молодий шибеник, який втрачає совість та віру в людство, випадково потрапляє на державну службу, де опиняється в колі людей, яких можна назвати ким завгодно, але не справжніми державниками. Байдикування, хизування, гра по чужих нотах. Це смішно, сумно, але не безнадійно, принаймні хочеться в це вірити. “Корпорація ідіотів” – це можливість для пересічного громадянина потрапити за куліси життя державних мужів та процесів прийняття РІШЕНЬ. Сучасна проза в дусі Зощенка та         Гоголя.

 

А ось і ЖЖ авторки – http://bozi.livejournal.com/