Категорія: Рецензії на книги

Philip K. Dick, Roger Zelazny. Deus Irae / Ф. Дік, Р. Желязни. Господь Гніву (1976)

Книгу почав писати Філіп Дік, але з часом з’ясував що знає недостатньо по християнство щоб її закінчити. Через кілька років незавершений рукопис знайшов Роджер Желязни і запропонував Діку завершити книгу разом.

Отак два майстри мозкових вивертів (які отримує читач в процесі читання) об’єдналися щоб зробити цю складну річ.

В процесі роботи яка розтягнулася на кілька років кіт Желязни обісцяв рукопис. Найсмішніше те оригінал рукопису з якогось дива знадобився видавцю і вони відіслали їх з радістю Smile

Назад до книги. Спустошена після ядерної війни Земля і рідкі розкидані поселення мутантів і калік. Нова релігія і згасаюче християнство. Каліка-художник вирушає на пошуки бога руйнування і спутошення.

Книга переповнена алюзіями і цитуванням як Біблії так і різних міфів і історій з інших релігій.

Єдине що читати її таки важкувато – вона повчальні і все таке, але не цікава геть.

І можете навіть не сумніватися що в російському перекладі на обкладинки наліпили Бога з середньовічної фрески, який у гніві поцілює блискавкою в космічну тарілку. Звісно в книзі нічого такого і близько нема, там лише пустеля, розмови, страждання.

L. Sprague de Camp and Fletcher Pratt.The Roaring Trumpet / Л. Спрег де Камп, Ф. Прат. Ревуча труба (1940)

 

 

Книга дико котується любителями фентазі і є початком якоїсь знаменитої серії.

По сюжету – вчений з сьогодення (дивимося на рік видання) потрапляє у світ меча і магії з живими скандинавськими богами. Це власне час незадовго до битви з льодяними Гігантами (читаємо про Раґнарок). Ну і всеь час вчений намагається проявити свої розумові здібності і постійно фейлить в цьому жорстокому і грубому світі.

Треба відзначити що в книзі присутня доля гумору який прихильники чомусь настійливо порівнюють з “гумором” Аспріна (абсолютно не смішним як на мене).

В принципи читав і не нудьгував, але таке…

http://en.wikipedia.org/wiki/The_Roaring_Trumpet

Harry Turtledove. The Case of the Toxic Spell Dump / Г. Тартлдав. Справа про звалище токсичних заклять (1993)

У більшості фентезійних творів усі дії відбуваються десь в їхнє середньовіччя. Ну там мечі, дракони і магія. Але насправді цікаво б було порозмірковувати над тим яким би був світ з магією до чи після романтичного часу лицарів і принцес.

Дуже вдалу спробу зроблено в цій книзі. Це корпоративний світ, вже пройшла технічна революція, магія далеко не єдине джерело енергії і ресурсів. Це світ з адвокатами, фірмами та бетонними будинками, з автомобілями і діловими костюмами.

Крім “магічної” складової у книзі багато від детективу.

Фактично це суміш трьох стилів – фентезі, детективу і альтернативної історії. І лише моя нелюбов до фентазі та засилля магії (а відповідно абсолютно немотивованих вибриків сюжету) не дала мені насоложуватися книгою так як це б могло бути.

Г.Л. Олді. Де батько твій, Адаме? (2006)

 

З усієї “руської” фантастики мені майже не єдині хто подобаються це Г.Л. Олді.

Сам формат книжки та мова перекладу нагадали мені україномовні збірки радянської фантастики 80х років. Там в основному друкувалися нецікаві соцреалістичні або психологічні твори невідомих авторів. І називалися такі збірки оригінально – “Збірка фантастики 80”, “Збірка фантастики 81” ф так далі. Але на відміну від тих збірок ця книга, що містить невеликі повісті є набагато кращою. Авторів завжди вирізняли цікаві ідеї та вдале слово для їх висловлення. Тільки сучасний побут дещо буде незвичним фанам фентезі.

Нічого з цих речей я раніше не читав і зараз прочитав їх із задоволенням. Дещо патетично іноді (навіть апокаліптично “по радянські”) але терпіти можна. Так що як чекає тривала дорога і можна читати або не читати цю книгу – купуйте і читайте Smile

http://www.fact.kiev.ua/articles/article_11/

Michael Crichton. The Andromeda Stain / М. Крайтон. Штам “Андромеда” (1969)

 

Це класика техно-трилера – невідома зараза занесена з космосу (насправді не зовсім, читайте самі) нищить людей. Ну а вчені намагаються знайти рішення і побороти хворобу.

 

Доставляє описом способів стерилізації та потенційного уникнення зараження про мехінізм якого нічого не відомо.

 

В найкращих традиціях відважний герой, прострелений у багатьох місцях, з останніх сил рятує світ і себе від ядерного бомбандування.

Ну а взагалі то читати варто. Не дуже художньо, але повністю в рамках стилю. Ну і ще є така наївність стосовно того як усі служби і люди працюють разом, ефективно і цілеспрямовано. І ніяких тобі бюрократичних проволочок, ніяких політичних ігор, заздрості, нерозуміння чи просто дурості.

Frank Herbert. The Santaroga Barrier / Ф. Герберт. Бар’єр Сантароги (1968)

 

В книзі нема ніякої жорстокості чи крові, але читати страшнувато.

 

По суті це про захоплення і контроль людського розуму, створення такого собі мурашника з особистостями. Причому головний герой що проводить розслідування весь час старанно бореться з “паразитом”, але в кінці кінців таки вливається в “родину”.

 

Варто прочитати. Це скоріше шгостросюжетна ніж фантастична література.

99 F. Frederic Begbeder/99 франків. Фредерік Бегбедер

Ну що ж. Довго мені розповідали про цю “непересічну”, “правдиву”, “шокуючу” і “стилевизначаючу” книгу. Ось дійшли і до неї очі.

Перше враження – ні, звісно це не просто макулатура. Але і нічого незвичного/надзвичайного я там не вичитав. Буржуазний кіч своїми суіцидальними тенденціями на фоні неоригінально-шокуючих побутових сценок.

 

А крім криків про те що “у мене останній БМВ, віла, яхта, моделі і кокаїн кожного ранку, але я хочу здохнути і взагалі наш світ скоро здохне від своєї синтетичної псевдокопії” нічого щось не видно. ):

Ага, іноді виникає тем “КОХАННЯ”. Ну ясно що цьому лузєру (головному герою) ніфіга не світить, через те що він поганий, боягузливий, підлий, про що він і не забуває нагадувати з кожної другої сторінки.

Ну читати можна, і читати із зацікавленням. Але реклами б поменше цій книзі, було б краще, не так би сприймалася вона.

Roger Zelazny. Isle of the Dead / Р. Желязни. Острів мертвих (1969)

Як і в романі “Око кота” тут всі події навколо сюжету мисливець-жертва де жертва в кінці кінців перемагає.

 

Фірмова вивернутість світу, персонажів і подій обгрунтовується унікальними вміннями героя (в даному випадку – створювати цілі планети зі збалансованою екологією), його незліченними багатствами та більше ніж тисячолітнім за тривалістю життям.

 

По суті можна сказати що це така собі передмова до “я вам покажу як писати фантастику і не бути Філіпом Діком при цьому”.

 

Традиційно для автора роздуми про те як це воно бути богом і які проблеми є в житті богів.

Eric Frank Russell. Men, Martians and Machines (1955). Major Ingredients (2000). Somewhere a Voice (1965). Like Nothing on Earth (1975) / Эрик Рассел. Эта безумная Вселенная.

Книга із чудової серії “Шедевры фантастики”.
Не дивлячись на те що я дуже люблю наукову фантастику і чимало її перичитав цього автора я не знав взагалі ): А дивно. Його оповідання (до речі періоду 60х років) можна сміливо порівняти з найкращими оповіданнями Шеклі.
Вони схожі і за стилем і за стилистикою. Взагалі твори мають трохи простіший сюжет і помітно довші, через те що містять більше деталей. При цьому автор дуже рідко використовує прийом парадоксу чи жарту в останньому реченні твору (що у Шеклі присутнє в 99% оповідань).

Сама збірка, як у нас це люблять робити, складена з 4х збірок:
– Major Ingredients
– Men Martians & Machines
– Somewhere a Voice
– Like Nothing on Earth