2024/05/26 – IronMan 70.3 Victoria

Власне після старту пройшло не лише достатньо часу щоб відпочити, але я вже встиг і захворіти, і одужати після того. Нарешті зібрався написати короткий звіт про цей страрт.

Для мене цей старт не новий – колись дуже давно коли його ще не купили IronMan він був у серії триатлонів Subaru: 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon та 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, Ще Кілька Фото. А цього разу вибрав цей старт тому що він недалеко від дому (в сенсі, що не треба сідати на літак) і здавалося буде зручно кваліфікуватися на цьогорічний Чемпіонат Світу.

Так, слот на Чемпіонат Світу я нарешті отримав

Першим сюрпризом став прогноз погоди – обіцяли ледь не мінусову температуру в день старту. Що плутало, так це обіцяна температура води в озері – прогнозували аж до +19. І я зробив максимально неправильно взявши з собою мінімум речей якраз на теплу погоду.

Вже по приїзду стало зрозуміло, що потрібно утеплюватися і якийсь час ми витратили об’їхавши усі місцеві вело-магазини де я знайшов собі рукавички, буті (це додаткові захисхі від непогоди “шкарпетки” яке одягають поверх вело-взуття) та рукави.

Також трошки нервувало те, що на цей старт я вирішив їхати в новому шоломі Ekoi Aero16 та нових вело-туфлях Ekoi Tri R4. І якщо шоломом задоволений дуже, то з туфлями не так все однозначно, але про них в окремому пості.

Сам старт хоча в ньому приймали участь майже 1400 людей виглядав крихітним, а експо (палатки спонсорів та рекламодавців та різний мерч на продаж) збилися в крихітну купку. Навіть не було де купити гелів якщо б треба було.

Були проблеми і з парковкою – біля озера є парк з купою місць, але його перекрили. На вулиці паркуватися заборонили знаками. Винахідливі місцеві мешканці продавали паркомісця в своїх дворах по $50 за день. Але ми вгледіли, що бокові вулиці не були обмежені і там і паркувалися безкоштовно. Пройти до старту було десь метрів 800.

В день старту з самого ранку йшов доволі сильний дощ і було дійсно холодно. Тому переодягатися у гідро-костюм я відкладав до останнього, а вже по тому інтенсивно розминався.

Вода в озері була холодна, але не така холодна щоб руки та ноги оніміли – я весь час плавання відчував той холод. Дуже противно.

Саме плавання пройшло спокійно і це мабуть було найменш контактне плавання за усю історію моїх більш-менш масових стартів. Запускали по 2 людей кожні 5 секунд і хоча час від часу утворювалися невеликі групки на мене особисто ніхто не налетів і я сам ні в кого не врізався. Канада, ввічливі усі.

Результат плавання не дуже хороший, але це і не умови щоб ставити рекорди. Головні дві цілі – взяти слот на ЧС та не замерзнути на велосипеді.

Отже по виходу з води витратив певний час щоб одягти вело-туфлі, зверху буті, натягнути на мокрі руки рукавички, одягти вест (камизельку) та шолом. І нарешті побіг з велосипедом… а, ні, не побіг – хтось щось совав і якось примудрився зачепити мій велосипед за інший. Довелося оббігати стійку і знімати його з іншого боку.

Ну та як би не було поїхав.

Про вело-етап багато чого можна сказати, але мало чого хорошого. Холодно, дощ, одразу усе наскрізь мокре. Двічі маршрут проходив по березі океану (з обох країв острова) і обидва рази мене аж зносило поривами вітру в бік.

Перша половина вело переважно з гірки, а це мене лякає. Ще й на незнайомій дорозі з поворотами і в дощ. Ну і ліс густий – взгалі не видно що там за поворотом.

Проте з часом якось заспокоївся, хоча знадобилося для цього більше половини дистанції і почав дивитися щоб трошки рівномірніше працівати. Але в другій половині якраз почалися підйоми в гірки і тому теж складно було дотримуватися рівномірного зусилля.

Додатковим випробуванням стало пробите за 20 кілометрів до кінця вело-етапу колесо. Я собі зроби безтрубкові колеса – це коли нема камери всередині, а натомість накачують прямо саму шину. А на випадок пробою всередині є певна кількість спеціальної рідини яка коли вилітає через пробитий отвір має швидко його заклеювати. І теоретично більшість дрібних пробоїв з такою системою навіть не маєш помічати.

Але зашипіло, розплювало піну і колесо миттєво здулося. Зіскочив з вела, достав картридж з CO2, але руки замерзлі і не зміг його нормально притулити – мимо. Дістаю ще один картридж, надуваю колесо (класна штука – за 2 секунди надуте колесо). Але пробій не заклеюється! Я трохи покрутив колесо вже готуючись зійти зі старту, торкнувся пальцем пробою – і нарешті він заклеївся! Буду знати, що можна “допомогти” в такий спосіб.

Ну і ще там пара дрібних негараздів, але доїхав якось. І ось пора бігти.

Усі речі на вело та біг я тримав в рюкзаку щоб їх не поливало дощем. Це додає комфорту та простоти у переодягання, але уповільнює. Проте цей старт – це не про швидкість.

Власне нічого особливого під час другої транзитки не сталося і почав бігти я доволі нормально. Почувався відносно непогано, треба було лише розбігтися.

Біг організовано як 2 кола навколо озера і переважно це гравієва доріжка з фрагментами бруду. Іноді доріжка звужується дуже сильно, іноді стає майже дорогою, але не асфальт. І багато калюж. А з іншого боку і особливих підйомів чи спусків (крім пари доволі коротких) і не було.

Моя основна ціль була витримати рівний темп на всій дистанції, що мені приблизно вдалося. Початок здається був хороший, перші 10 км пройшли приблизно як і хотів. Наступні 5 км вже довелося працювати, але тримав темп. І останні 6 км виявилися найважчими.

Цього разу я їв усе як рекомендував тренер і чесно кажучи всю другу половину бігу від гелів та напоїв мене нудило і я був близький щоб все це видати назад, але в той же час розумів, що пропускати харчування зараз – це просто забуксувати на останніх парі кілометрів до фінішу. Проте так – гелі у великій кільксоті це не легко для мого шлунку.

Але головну ціль досягнено – я посівши 10-те місце у своїй віковій групі отримав слот на Чемпіонат Світу який буде проходити у Новій Зеландії в грудні 2024-го!

Дані з годинника – Garmin Connect.