У безмежній вічності ночі, холодній і несвідомій, безкраїй та байдужій, там де навіть зірки спалахують та гаснуть як сірники ніколи ніким не помічені – там, серед безглуздої безмежної холодної порожнечі яка тягнеться вічно і нескінченно спалахує жаринка розуму та життя. Спалахує та згасає так швидко, час її життя такий короткий, що навіть нема чим таку дрібноту поміряти. Як і безліч таких же спалахів у незмірності простору нікому ця жаринка не подарує тепла і зникне як сльозина на дощі, як дрібка солі в океані, як фотон на Сонці.
Нема сенсу крім як того, що його формулюєш ти сам. Нема цілі крім як прагнути.
Дискусія:
- Цей опис в основному базується на припущеннях, що все що існує – сталося само по собі, механістично, без якогось задуму. Але можна допустити і інший варіант – що є якийсь задум, воля, спрямованість. Що те, що зараз описується як великий вибух – зовсім не випадковість, а усвідомлена дія. Якщо існує життя і свідомість на нашому мікро-рівні, то чому не може існувати якась свідомість вищого порядку, на масштабі трильйонів галактик? Можливо, люди – як ті мікроби, що не можуть усвідомити що є щось більше і набагато складніше, як людський організм. Коли уявиш, що ти є необхідною частиною чогось більшого – значно веселіше жити
Всі релігії про це пишуть, хоч і різними словами. - свідомість вищого порядку може існувати, але як агностик я переконаний, що так це чи ні ми ніколи не дізнаємося і існування чи не існування свідомості, волі і плану вищого порядку ніяк на нас не впл ває і ніяк нами в користане бути не може. Просто через те які ми є.
- Це залежить від того, що саме вкладати в поняття вливу на нас і використання нами. Для мене думка про те, що я мала частина чогось набагато більшого пояснює те, що смисл мого життя знаходиться за рамками і хронологією мого тіла. От заморочив
- о, так я частина екосистеми, частина соціуму, частина бізнесу, частина впорядкованості в океані ентропії… реальних більших речей вистачає, але і вони швидкоплинні та незначущі в масштабі.