На цьому старті я вже якось виступав (2021-12-05 – IronMan 70.4 La Quinta Indian Wells) і з тогу часу у мене збереглися лише приємні спогади як від самих змагань так і від місця в якому вони проводилися. Тож цього року поїхав туди із задоволенням та певними очікуваннями які не дуже справдилися.
Омину розповіді про дорогу та саме місто, лише зазначу, що там доволі дорого поселитися і найдешевший і не надто хороший мотель (Super 8) нам коштував по $200 за ніч.
Отже страт. Цього року кількість учасників була доволі велика – 2400 людей. І через це під час плавання, вело і особливо бігу весь час перебуваєш щоб не сказати у натовпі.
Перед плаванням змочуємо костюми у якійсь спеціальній рідині і лишаємо на ніч. Потім вранці нас привозять на місце старту шкільні автобуси і ми по дорозі в транзитну зону забираємо свої костюми.
Перша і друга транзитка географічно рознесені. А отже в Т1 чекає велосипед та сумка з усім необхідним для вело-етапу (в моєму випадку це лише шолом, бо туфлі вже в педалях). А по дорозі до старту плавання ми віддаємо торби з речами з якими приїхали волонтерам – потім їх заберемо на фініші.
Плавання як і очікувалося було холодне, прямо сильно холодне. Але мій латаний-перелатаний Blueseventy Helix є доволі теплим. Ще я вдяг теплу шапку для плавання під ту що видали і у вуха затички – таким чином вдалося уникнути того щоб зовсім вже замерзнути.
Пливлося нормально, хоча і було багато людей навколо. В якийсь момент якийсь йолоп смикнув мене за ногу – видно щось не сподобалося як я пливу. Але я на все те не зважаю як правило і пливу як зручніше мені.
На моє розчарування результат плавання майже на хвилину гірше ніж 2 роки тому – 33:29.
Біжу в транзитку, беру сумку, починаю знімати костюм… і плутаюся в ньому. Це в принципі типово для цього костюму – я його ніколи не міг зняти швидко, але цього разу якось взагалі заплутався і в руках і в ногах. Але як би не було нарешті зтягнув його, одягнув шолом, костюм в пакет, бігу до вела і по дорозі віддаю пакет волонтерам.
Початок вело доволі нормальний, там старт в коротку круту гірку яка стала проблемою для багатьох, але я якось без будь-яких проблем поїхав. Єдине, що бігти по транзитці і потім з велом було доволі далеко і замерзлі ступні не дуже добре реагували на таку пробіжку босоніж.
Вело на цьому старті дуже пласке, проходить переважно між полями ферм. Покриття доріг не завжди дуже добре, але і машин на дорозі не було взагалі. І перші дві третини дистанції я проїхав доволі непогано, а потім вати почали падати і почала відчуватися втома.
Як і у 2021-му заїзд на гоночну трасу по якій ганяють машини став певною родзинкою. Широченна дорога, змійка поворотів, дуже класно.
Проте вело вдалося таки не надто добре, хоча я і покращив час 2021-го на більше ніж 5 хвилин. Але якби витримав згідно запланованого то було б на усі 10. У підсумку вело вийшло за 2:28:54, але останні кілометрів 15 вже ледь крутив.
На біг вийшов не дуже розуміючи що очікувати. Почав бігти – наче нормально, проте незвично сильно болять ноги. Але темп тримаю.
Також цього разу старався їсти гелі та пити усе як радив тренер – бо він мені постійно каже, що недобираю калорій на дистанції :)
Але через якийсь час вже ті гелі не лізуть ніяк, прямо нудить від них. І пити чи Gatorade, чи колу, а чи навіть Red Bull – те саме, через силу і ледь не блюю.
Біг проходив по доріжках гольф-клубу, що означало нескіченні коротенькі підйоми та спуски і постійні повороти через кожні кілька метрів. Живописно, але виснажує. Мені здається, що для мене більше підходить вело з постійними вгору-вниз, а для бігу навпаки – щоб пласке було.
І десь на початку другого кола (це кілометрів 9 до фінішу) я відчув як почала падати швидкість. Далі вже був не біг, а відчайдушні спроби втримати темп. Які проте не вдавалися.
І у підсумку біг вийшов за 1:43:29, що не лише не мій найкращий час, але і на хвилину гірше ніж у 2021-му.
І у підсумку мій час склав 4:52:55, що на 4 хвилини краще ніж минулого разу. Проте у 2021-му я був 10-й у своїй віковій категорії, а зараз лише 26-й. І звісно ніяких шансів отримати слот на Чемпіонат Світу наступного року. Але потрапити туди я ще зможу завдяки вже спланованим стартам наступного року.
Минулого року я вже приймав участь в цьому старті (2022/09/18 – IronMan 70.3 Washington), але тоді то був контрольний старт перед Чемпіонатом Світу і задача була скоріш перевірити готовність. Цього ж року після відміненого IronMan Alaska який мав би бути в серпні і провальної спроби кваліфікуватися на Чемпіонат Світу в Болдері (2023/06/10 – IronMan 70.3 Boulder, CO) де я захворів цей ось старт став доволі важливим. По суті це може бути мій єдиний серйозний старт цього року де можна було щось показати. Хоча ще є один у грудні, але то вже значно далеко після завершення сезону і там може статися що завгодно.
Цього року я не отримав статусу який би дозволив мені розмістити велосипед на виході з транзитної зони. Навіть навпаки – я був у передостанньому ряду. Проте особливих переживать у мене з цього приводу не було через те, що транзитка не надто велики і як цей старт вже робив і тому добре уявляв як воно буде.
На старт приїхали машиною (50 хвилин в одну сторону), запаркувалися дуже близько і дійшли до старту пішки.
Власне всі три дисципліни проходили практично за тими ж маршрутами що і минулого року. На плавання вибрав гідрокостюм Zone3 Vanquish, а під ним був новий і шалено дорогий Surpas Pursue Speedsuit LD. І вже котрий старт одягаю дві шапочки: спочатку тоненьку (з тих що саме на IronMan видають), потім окуляри (плив у прозорих Zone3 Venator-X).
Плавання стартували по 2 людини кожні 5 секунд, а тому практично по всій дистанції пливли хоча і щільно, проте без зіткнень. Це сподобалося. А от що не сподобалося так це якісь незрозумілі “лабіринти” з буїв по дорозі назад. Причому коли дивлюся на дані з комп’ютера то наче відносно прямо усе було. Але під час плавання багато людей зупинялося, буї усіх кольорів були буквально з усіх боків і куди пливти було важко зрозуміти. А тому я не парився і не виглядав ті буї, а просто плив щоб у мене і зліва і з права хтось був весь час.
Плавання у підсумку вийшло 34:30, що гірше ніж хотілося, але в цілому відчував, що проплив непогано, не виснажився і мене не так щоб багато обганяли.
Вперше за весь свій досвід стартів з триатлону легко було бігти одразу з води, дуже швидко зняв гідрокостюм, дуже легко побіг з велосипедом (у порівнянні з іншими учасниками) і пробігши надзвичайно довгу (метрів 200 мінімум) дорогу до зони де можна було сідати на велосипед і погнав…
Вело теж пройшло доволі непогано, хоча і виснажливо. Десь після 15-го кілометра сформувалася група близько з 10 людей які то їхали дуже щільно, то далеко відривалися вперед чи відпадали назад, але практично усю дистанцію бачив тих самих людей.
День мав би бути сонячним, але з ранку було хмарно і тому вирішив як і минулого разу одягти прозоре скло на свій Rudy Volantis. І це знову було правильне рішення. Сонце хоча іноді і виходило, але більша частина траси проходила близько височених дерев, а тому ніколи особливо не припікало і не сліпило.
І в цілому вело вдалося зробити так щоб не вбитися остаточно. На трьох основних гірках попрацював добре, але не до виснаження, на спусках вдавалося не гальмувати і навіть крутити, в іншому рівнявся десь по групі в якій їхав.
По ходу кілька разів біля нас доволі довго їхав маршал, але я не бачив щоб хоч когось якось штрафували. Сама його присутність стримує від особливо нахабного порушення правил :)
Коли біг з велосипедом в транзитку і туфлі лишив на педалях то вони (туфлі тобто) постійно чеплялися за землю і велосипед іноді аж підскакував у повітря. Це було неприємно. Не знаю як правильно робити так щоб педалі не крутилися.
Біг почався доволі складно – почав буксувати і перші кілометри три не міг ніяк розбігтися. Аж хвилюватися почав. Але пульс тримав на рівні як планувалося і поступово почав підтягуватися до учасників які обійшли мене на початку бігу.
Сама бігова траса доволі нудна – по гравію туди і назад, пара невеликих “апендиксів” по дорозі. І саме рівномірність темпу тут потрібна найбільше. Десь після 10-го кілометру почав обходити тих хто занадто швидко стартував біг. А коли так далеко до фінішу біг просідає то це будуть суцільні муки до самого фінішу.
І хоча мене обігнали пара швидких бігунів на останніх 5 км я відчував, що йду доволі добре і навіть з легким випередженням плану. Проте останні 3 км як і минулого року одразу після короткою, але надзвичайно крутої гірки стали випробуванням: різке знесилення, ноги вже не біжать, а соваються, не відчуваю, що зможу прискоритися взагалі. Просто терпів і весь час думав чи не пройтися трохи пішки. Перетерпів і десь останній кілометр міг вже бігти знову, хоча і страждав трохи.
У підсумку біг вийшов за 1:35:49, що є найкращим моїм біговим результатом на цій дистанції здається. А результат на всю дистанцію – 4:49:11, 6-те місце у віковій групі та 49-те серед чоловіків. Тобто минулорічний результат я покращив аж на 12 хвилин!
Приїхали зарані (виїхали з дому о 4:30) щоб запаркуватися прямо біля старту та зайняти зручне місце в транзитці. Забрав свій номер зміг повісити вел у першому ряду. Сам старт був о 7, тож доволі спокійно готувався, одягався, розминався.
На цьому старті крім олімпійської дистанції яку я робив ще був спринт та супер-спринт, а також естафета. Старт у для мене був о 7:03 – саме тоді стартували учасники віком до 30 та більше 44 років.
Вибрав позицію з якої починати плавання і мені на диво вдалося стартувати майже по середині і при цьому не мати особливих проблем з зіткненнями впродовж усієї дистанції.
Завдяки тому, що плавання було для трьох різних дистанцій буйків на воді було достатньо і навігація була дуже проста. Проте у другій половині сонце дуже сліпили і те що я плив у прозорих Zone3 Venator-X лише ускладнювало ситуацію. На останній третині було так погано видно через сонце в очі, що плив майже навмання більше орієнтуючись на людей навколо ніж на буйки попереду.
Плавання вийшло за майже 27 хвилин. Таке собі. На виході з води традиційно для мене легка дизорієнтація і дуже важко бігти. Проте я стартаюся :)
Вискочити з гідрокостюму, схопити вел, скочити на нього – це вийшло доволі швидко. А далі я опустив скло візора і мав миттєво зупинитися – воно так запотіло, що не було видно абсолютно нічого. Проїхав який час з піднятим склом доки з нього не здуло усю вологу.
Цього разу їхав нарешті на своєму BMC Timemachine – мені під час останньої подорожі пошкодили раму і я усе літо чекав на нову. На щастя усі компоненти і колеса можна було використати з попереднього велосипеда, тож міняв лише раму. Хоче і це було неймовірно дорого. Але тепер у мене точно така за геометрією, але новіша за роком випуску чорна (була сіра) рама. І через те, що була перерва у тренуваннях де я катався на BMC Teammachine трошки відвик від посадки і ще не почуваюся на велі впевнено.
Що стосується самого вело-етапу то після того як ті хто змагалися на олімпійській дистанції відокремилися від інших мені весь час вдавалося триматися з кимось із учасників. Ми не особливо драфтили, але якось іноді мінялися позиціями в групі і в цілом я доволі сильно викладався. Але через те, що дистанція це постійні підйоми та спуски і повороти дуже швидко проїхати не вдалося.
Усе вело вийшло за 1:02, що для себе вважаю доволі непоганим результатом на такій трасі.
І коли я почав бігти то одразу відчув, що дійсно трохи перепрацював на велосипеді – ноги хоча і бігли, але здавалося, що повністю заніміли. І кросівки Adidas AdiZero Adios Pro 3 які мені на попередніх стартах дуже сподобалися цього разу не відчував взагалі – міг би бігти будь в чому і не відчути різниці через те які забиті були ноги.
Перші пару кілометрів я намагався знизити пульс, але він ніяк не хотів падати хоча б до 170. І потім я махнув на це рукою – почуваюся наче нормально ж, і зосередився на тому щоб тримати рівномірний темп.
Обійшов кількох учасників, важко, але все ще тримаю темп. Ось вже і перші біжать назад, рахую. Дорахував до 9 – а отже я 10й поки що. При цьому знаю, що кілька людей стартували плавання за 3 хвилини до мене і ще хоча б пару мають робити естафету.
По дорозі до фінішу була пара доволі крутих підйомів на які я стратегічно забігав дрібним потюпцем максимально економлячи зусилля – мені це дозволяє увімкнути нормальну швидкість коли доберуся вершини. І власне мене за весь біговий етап обійшов один лише учасник.
Біг зробив за 42:12 – мій типовий час. Враховуючи гірки непогано. І у підсумку я 2й у своїй віковий категорії і 5й у загальному заліку. Протокол змагань – Lake Meridian Triathlon Results (runsignup.com).
Старт проходить в одному з парків Сіетла (Seward Park) і традиційно затримався на 30 хвилин. Плавання зробили по вікових групах. І в цілому плавання пройшло доволі добре, якщо не враховувати, що одне око в окулярах одразу набрало води, а інше сліпило сонце :) Тобто майже нічого не бачив, але усю дорогу було за ким пливсти і на буйки майже не дивився. Плавання вийшло за 11:35, наче і не погано, але нічого надзвичайного. Проте це 2-й результат в моїй віковій групі.
Цього разу плив у костюмі Zone3 Vanquish і оцінив наскільки його легко і швидко знімати (у порівнянні з Blueseventy Helix) і наскільки він не теплий – це був правильний вибір враховуючи температуру води.
Відносно швидко впорався в транзитці і побіг на вело-етап. Скочив на вел і почав крутити. Через те, що стартувало дуже багато людей і багато хвиль стартували до моєї групи на вело постійно і беззупинно когось обганяв. В принципі траса доволі проста – вперед по набережні, трошки поворотів до оберта на 180 градусів, потім тією ж дорогою назад.
І навіть не було складних гірок, хоча певні підйоми були. Але більшою проблемою була якість асфальту – через постійні підйоми-спуски він в Сіетлі постійно “пливе” і багато де просто латка на латці. Ну і натовп на вело іноді створював проблеми. Але вдалося добре викластися і якось доїхати без особливих проблем.
Вело вийшло за 37:10 – це 1-й результат в моїй групі.
Трошки затримався в транзитці, але теж на занадто і подіб. Спочатку трошки себе стримував, але почувався добре і набрав темп. Почав обходити людей… А десь на 2.5 км дистанції мене страшенно хекаючі обігнав ще один учасник у кого на нозі було написано 48 років вік. Подумав триматися за ним, але відчувалося, що трошки занадто. Потім згадав, що попереду крута гірка десь метрів 300 довжиною – можна спробувати стратегічно зберегти на ній сили і прискоритися після неї.
Той що мене обійшов швидко біг і в гору. Я і думаю – здохне, наздожену його. Але він і з гірки нісся як божевільний. Ну добре, думаю собі, останні 1.5 км треба поступово підвищувати темп. Але на жаль як я не старався, проте навіть скоротити відставання не вдалося.
Біг вийшов за 20:40, чим я в принципі задоволений враховуючи ту круту гірку. Але цього очевидно не вистачило щоб виграти :(
Ну і в результаті я з часом 1:12:22 другий в своїй групі, 19-й серед чоловіків та 20-й в загальному заліку.
Колись дуже давно я стартував на цих змаганнях (2012-09-15-Black Diamond Half Iron Man, Enumclaw, WA) і то була моя перша половинка Iron Man. Минуло 11 років з того часу, старт став меншим і зникла та сама половинка з варіантів. Проте мені все одно треба було робити олімпійську дистанцію, а тому це був хороший варіант.
Машиною до міста Enumclaw біля якого проходив старт їхати трошки більше години і ми вирішили заночувати там. Але чесно кажучи можна було приїхати і в день старту (лише виїхати довелося б о 4-й ранку).
Старт трошки затягнули, довелося розминку на плавання робити двічі. Стартували з води і усім натовпом одразу. І це був мабуть найагресивніший страт з яких я пам’ятаю – зі старта усі понеслися як шалені, надзвичайно щільно, постійні удари зліва та з права, сам на когось налітаєш, на тебе налітають… Не допомагало і те, що вирішив пливсти у костюмі Blueseventy Helix і двох шапках – перші метрів 300 дуже перегрівся і навіть запанікував. Проте вдалося зусиллям заспокоїтися і вже пливсти далі більш нормально.
Плавання було в 2 кола, але без виходу з води. На другому колі знову невеличка колотнеча – обганяли повільних плавціх хто стартував спринт. Але в цілом проплив нормально, хоча час 27:12 не так щоб хороший.
Доволі довга пробіжка до транзитки, якось довго не вдавалося зняти костюм, але врешті схопив вел (їхав на BMC Teammachine бо під час останньої подорожі в Колораду авіакомпанія пошкодила мій BMC Timemachine) і в дорогу. Доволі швидко у нас з кількох люде сформувалася група яка тримала високий темп, але якщо чесно то багато було і драфтингу. Проте ніхто не перевіряв, тому якось так і доїхали. На останніх кілометрах 15 третина групи відвалилася, а на останніх 5 нас залишилося лише троє.
Вело вийшло 1:06:02 і навіть не знаю чи добре це чи ні, але відчуваю, що попрацював і розумно доклав зусилля, а тому задоволений.
Бігти цього разу вирішив у кросах Saucony Endorphin Pro, що було правильним рішенням оскільки друга половина дистанції проходила по доволі розчовганому гравію і саме ця модель супер-кросівок з тих які в мене є якраз найкраще підходить для такого.
Почав так щоб трошки себе стримувати і на початку бігу обійшов пару людей. Далі решту дистанції підтягувався до дівчини (перша з жінок) яку таки обійшов за 4 км до фінішу. І хоча можна було б пробігти трошки швидше, проте теж є відчуття, що розумно розподілив зусилля. І у підсумку біг вийшов за 44:55.
Власне стартувати аж у Колорадо було спонтаним рішенням. Цього року я хотів зробити повну дистанцію (тобто 140.6 милі повного Iron Man) на Алясці. Але на початку року через проблеми з логістикою цей старт відмінили і я дуже довго вибирав де б стартувати. Ось тоді і подумалося – чому б не поїхати в Колорадо.
Переліт в Денвер не надто довгий – 2.5 години з Сіетлу. Далі взяли прокатну машину (цього разу Toyota RAV4 – розчарувалися) і менш ніж за годину вже були в Болдері.
Зупинилися ми в AirBNB яке виявилося дуже дивним. Це якась ферма за містом. Але одночасно і церква. Але і готель. Таке щось незрозуміле. Може згодом якось напишу.
І власне старт очікував навіть з певним нетерпінням, хоча і відчувалося – буде важко. Проте в день перед стартом пішов поплавати в озері (порозминатися) і коли виліз з води то відчув, що болять вуха і горло. І вночі вже відчув легку температуру, ту при якій крутить суглоби і м’язи.
Перед самим стартом було постійно трошки холодно, але не виходити на старт я не міг.
Плавання пройшло наче нормально, але дивлячись на час бачу що ні. 35 хвилин – це дуже довго. Мало би бути хоча б 33.
А потім на виході з води я побіг… і почав задихатися. Скочив на вел і відчув – не тягну.
За планом мені треба було видавати 230 ватт, але важко було тримати навіть 160. Іноді ставало легше, але іноді було так важко, що ледь в голові не паморочилося.
Коротше після першого кола (добре, що вело було 2 кола) я вирішив зійти. І правильно зробив. Потім мені було кілька днів дуже погано. Дійсно застудив горло і вуха.
Ну ось якось так я і стартував. Тепер і такий досвід маю.
Загальні враження: Найпопулярніша модель окулярів серед триатлетів. Основна причина мабуть криється в тому що, по-перше, окуляри доволі великі і дають широкий кут огляду. Як розумієте це триатлоно-специфічна вимога бо там доводиться крутити головою і дивитися куди пливеш.
А друге те що сидять вони близько до очей і менше шансів що їх зтягнути з тебе махнувши рукою по писку.
Недоліки: Власне для мене оте друг з попереднього абзацу і є основним недоліком. Через те що повітря в окулярах менше запітнівають вони набагато швидше.
І одягати їх треба дуже уважно, інакше будуть пропускати.
Тим не менш поставлю їм найвищий бал бо плаваю в них на всіх змаганнях у відкритій воді. Надаю перевагу трошки затемненому склу що сонце, якщо таки світить, не сліпило очі.
Призначення: Маска для плавання. Це маска, а не окуляри – скло більше, широка резинова прокладка на пів-обличчя. З іншого боку це зовсім не маска для пірнання і в ній можна плавати так само як і в звичайних окулярах для плавання.
Загальні враження: В цій масці я плаваю на всіх триатлонах. На відміну від окулярів Aqua Sphere Kayenne в яких я плавав раніше маска має ряд переваг. По-перше, в ній набагато більше повітря всередині ніж в будь-яких окулярах, а отже і запітніє вона не так сильно і швидко. По-друге, тут простір один на обидва ока, тож якщо вода і затікає то не в одне око (що реально бісить коли не можеш зупинитися і поправити), та і місця знову ж таки більше щоб навіть з якоюсь кількістю води всередині пливти з комфортом. Ну а по-третє, широка резинка дозволяє (теоретично) одягти маску з першого разу так щоб вона не протікала (а для мене це традиційна проблема). Та і сліди після плавання лишаться не під очима, а на щоках та лобі.
Недоліки: Оцінка не максимальна тому що все ж таки не завжди її вдається з першого разу одягти так щоб не текла, доводиться переодягати. Ну та мені з усіми без винятку окулярами так таланить, щось чи я не так роблю, чи з обличчям щось не те. Ну і резина дуже швидко жовкне і маска починає виглядати сильно поношеною дуже швидко (це взагалі характерно для усіх окулярів цього виробника).
Популярна модель дуже відомого виробника різного обладнання та одягу для плавання і водних видів спорту взагалі. Цю модель я часто бачу на професійних плавцях та триатлетах, а отже вирішив спробувати і собі.
Перші окуляри які я купив виявилися занадто темними для басейну, а тому через деякий час я купив таку саму модель з прозорим (блакитним склом).
Окуляри сидять дуже комфортно, м’яко, можна навіть сказати ніжко. Вид не викривляють взагалі. Ширина огляду не обмежена, а от зверху і знизу видно краї окулярів.
І я би рекомендував їх можливо як найкращі, але це з тих окулярів які треба правильно одягти, що мені, на жаль, не завжди вдається з першого разу. Кілька разів доводиться їх одягати та знімати доки вони не сядуть так, що не протікають. І саме з цієї причини я не можу їх радити для відкритої води – це не ті окуляри які можна легко поправити на ходу. З ними доведеться зупинятися та одягати їх по новій.
Що стосується басейну – так, їх можна радити як зручні. Проте налаштовувати довжину зав’язок не надто зручно і для цього доведеться трошки поморочитися.
На даний момент повна ціна складає $18, але я свого часу купив кілька пар за $15 штука. Чому кілька? Читайте далі.
Це окуляри для плавання які за описом не мають запотівати і які мають сидіти дуже зручно не давлячі на очі та не створюючи характерних кіл навколо очей. Ніякої інформації про виробника я не знайшов, а характеристики на Amazon’і дуже загальні.
Можу сказати що схоже що в окулярах скло, а вірніше пластик, має більшу товщину ніж у звичайних окулярів для плавання. А це дає свої плюси і мінуси.
Також разом з класною коробкою в наборі йдуть простенькі затички у вуха і “прищепка” на ніс. Начебто і не багато додали, а за таку ціну хороший набір виходить.
Перші такі окуляри я купив просто спробувати і вибрав пару із затемненим і дзеркальним склом думаючи про плавання на відкритій воді. Але лише спробувавши їх в басейні (вірніше Олена пробувала спершу, потім я) ми зрозуміли що треба купити такі прозорі. І довгий час обоє плавали виключно в них.
Перша помітна річ – окуляри сідають з першого разу і не пропускають воду взагалі. Тобто їх не треба підсовувати якось, підстроювати. Це перші в моєму житті такі окуляри для плавання які просто одяг і поплив. Перші пару разів були неприємні відчуття в переніссі після довгого плавання, але швидко минулося. І кіл навколо очей нема як і обіцяли!
До того ж вони і справді майже не запотівають. Ну тобто краще все ж таки похекати чи поплювати в них перед тим як одягти, але ніякого спеціального продукту типу Barracuda Defogger використовувати не треба.
Звісно ж можна знайти і недоліки якщо постаратися. Мої нарікання пов’язані з видимістю в окулярах. Хоча вони не запотівають проте видно в них не так добре як в усіх інших що були у мене. І якщо у вас не надто добрий зір то легка замутненість і викривленість може бути проблемою. І наприклад цифри на своєму Garmin Forerunner 910xt я можу прочитати лише якщо підносити руку дуже близько до очей.
Друга проблема (не суттєва для мене) може бути пов’язана з тим що окуляри мають широку і товсту резинку яку може буте проблематично натягнути на чи під шапочку, а з більшістю плеєрів взагалі не можна буде використовувати.
Тривалий час я був дуже задоволений окулярами для плавання i-Sports Pro i-Swim Pro і досі вважаю їх одними з найкращих що можна знайти взагалі. Але якось десь прочитав рекомендацію до ось цієї моделі Speed де було зауважено що окуляри дуже комфортні і вирішив спробувати і їх.
Отже за $20 маємо дуже м’які окуляри з великим кутом огляду. М’які вони завдяки тому що гумовий прошарок між склом та шкірою обличчя має багато додаткового матеріалу і тиск завдяки цьому розподіляється по більшій площі. І також ці окуляри лишають по собі значно менш помітні кола під очима після плавання.
Ніякої проблеми проплавати у них годину і більше в плані комфорту не виникає.
Також мені подобається широкий кут огляду. Звісно є певні викривлення, але звикнути до них вдалося дуже швидко.
Окуляри легко регулювати як одягнені так і зняті. Проте ширина перенісся фіксована.
Чесно скажу що у мене не рідко буває що окуляри потроху течуть і доводиться їх знімати/одягати по кілька разів за тренування. Хоча буває і так що одягнув і все тренування без жодного протікання проходить. Через це я мабуть би не ризикував плавати у них на відкритій воді. Але навіть ці протікання я прощаю їм за їх комфорт.
Коли ми були в Ісландії то ходили там в аква-парк. А в тому парку був чудовий 50-метровий відкритий басейн. І звісно у нас з собою не було окулярів для плавання. А плавати хотілося. Там на місці продавалися окуляри, але в наявності була усього одна модель – та на яку я зараз пишу рецензію.
Про цю модель я ніколи раніше не чув і до того мав лише досвід з окулярами Baja (вже не випускають) та MDR 2.4 від цього виробника. У Олени свого часу були подібні до цієї моделі Speedo Vanquisher, але на мені вони страшенно текли і я плавати в них не зміг. Оскільки ця модель була дуже схожа на Vanquisher – тоненькі, до повної відсутності гумові прокладки між лінзами та шкірою я боявся що вони теж одразу почнуть текти і плавати не зможу.
Як же приємно я був вражений коли окуляри не лише не текли, але і сиділи комфортно буквально з першої ж спроби! Я привіз їх з собою додому і ще кілька разів плавав в басейні і кожного разу все з ними було просто чудово.
І ось тут час сказати про недоліки. Перший – ця модель не продається в США. Ні в звичайних магазинах, ні навіть в інтернеті. Її можна замовити з Європи, але це якось марудно і довго.
І другий недолік – ця модель існує лише з затемненими і дзеркальними лінзами. Це чудово для плавання на відкритій воді, але в басейні в них реально темно. Я пробував дуже схожі моделі від Speedo, але жодна з них не є такою комфортною і усі вони течуть (наприклад – Speedo Vanquisher 2.0).
Колись я писав про окуляри для плавання Speedo Vengeance які вимушено купив в Ісландії і про які думав, що вони будуть незручні і будуть текти, але які виявилися зручними і класними взагалі. Головний недолік тієї моделі в тому, що у неї нема варіанту з прозорим склом, а усі затемнені варіанти аж занадто темні для басейну.
Так ось ця модель зовні неймовірно схожа на Vengeance, але існує в прозорому варіанті. І звісно вона на мені протікає :(
Щоб бути більш точним – ця модель тече не мені 4 з 5 разів. Тобто на тренуванні проплив відрізок, зняв, одягнув заново, повторив. Жодного разу не було такого, щоб я їх одягнув і вони не текли. Не можу зрозуміти в чім проблема – пробував вже все що можна придумати, ні, доводиться одягати їх заново знову і знову. При цьому у Олени вони не течуть і взагалі їй ця модель подобається.
А коли вони у мене не течуть то розумію, що насправді окуляри класні – гарний огляд, нема ніяких викривлень навіть на периферії зору, можна проплавати доволі тривалий час в них без болісних почуттів…
Коли я спробував гідрокостюм від цього виробника (Zone3 Vanquish) він мені сподобався в тому числі своєю якістю (як матеріалів так і виготовлення). І враховуючи, що у Zone3 є повна лінійка продуктів для плавання та триатлону захотілося спробувати і іншу їх продукцію.
Доволі висока ціна ($45 за цю модель) якийсь час мене відлякувала, але потім я таки знайшов знижку і купив ці окуляри за $36.
Зовні вони виглядають трошки масивно і дещо нагадують Aqua Sphere Vista, але звісно більш сучасні і значно менші. Проте коли їх одягаєш ні великий відносно розмір, ні профіль що далеко вперед мав би виступати не відчуваються.
Перше що помічаєш – окуляри комфортні. Дуже м’які, ніде не давлять, м’яко сидять навколо очей.
Друге – моя затемнена модель дійсно добре затемнює, але при цьому чіткість і видимість зберігається.
Окуляри не надто сильно пітніють зсередини навіть у холодну погоду.
Їх легко одягати і знімати, великий кут огляду і так само легко регулювати наскільки затягнений пасок.
На жаль на одному зі стартів з незрозумілих причин одне око в мене протікало. Проте усі інші рази як в басейні так і на змаганнях усе було добре.
Хоча продукція цієї компанії доволі дорога (ця модель коштує $50, на сайті виробника – Venator-X Swim Goggles – Zone3 USA), але я на момент написання дуже до неї схиляюся через те, що гідрокостюм Zone3 Vanquish мені дуже подобається. А отже накупив собі у них плавок (теж дуже подобаються), шкарпетки та шапку для холодної води (дуже непогані) та іншого (сумки, лопатки, …).
Ця модель окулярів по-перше дуже комфортна. І це з тих моделей які не треба туго затягувати. Натомість якщо м’які чашечки окулярів розмістити правильно, то їх можна доволі легко накладати. Отже комфорт – це плюс.
Окуляри добре сидять і при необхідності їх можна поправити на ходу. Також зручно регулювати силу натягнення гумової стрічки – на боках окулярів є такі собі замочки з кнопкою для полегшення натягнення. А інакше просто затягуєш і все.
У мене є як прозора модель для басейну так і сильно затемнення для плавання на відкритій воді. І в принципі з усіх їх варіації кольорів, що я їх пробував усі дуже приємні.
Плавання пройшло непогано – рівномірно і без ексцессів
Відмінність цього року полягала в тому, що старт було перенесено на місяць пізніше – три тижні тому відбувся Чемпіона Світу на Коні (повна дистанція). А тому погода очікувалася суттєво іншою. І додатково поміняли суттєво біговий маршрут який був для мене великою проблемою.
Додатково цього року як і на повній дистанції старт розділили на два дні – жінки виступали в п’ятницю, чоловіки – в суботу. До того ж збільшилася кількість учасників: з 3 до 6 тисяч. І враховуючи, що цього року не було таких проблем з перельотами через COVID-19 до старту змогли дістатися люди з Європи та інших частин світу. А отже склад учасників був сильніший. В моїй віковій групі 45-49 замість 300 учасників як минулого року було більше 400.
На початку вело-етапу було доволі холодно і рукавички сильно допомогли
Плавання як і вело відрізнялося в першу чергу тим, що було помітно холодніше. І якщо минулого року не дозволяли виступати в гідрокостюмах то цього разу вони були обов’язкові.
З міста до точки старту учасників возили автобусом з пересадкою. Спочатку з великої парковки де всі лишали машини в центр міста (там же був фініш), а потім до озера. Все це займало хвилин 45-50.
Якість доріг переважно дуже хороша як і видимість
Для нас день почався о 5 ранку, а в транзитці я вже був десь до 7. Велосипед який здав у попередній день вже на місці, лишилося набрати води, розвести напої, розкласти їжу, одягти гідрокостюм, кілька разів відстояти чергу в туалет…
Олена приїхала трошки пізніше – глядачів привозили окремими автобусами. Людей дуже багато, усе дуже галасливе і неспокійне.
Стартували ми хвилями. Професіонали (яких було аж 60) десь о 7:30, а інші вікові групи через певний час після 8. Моя вікова група стартувала останньою, тож навіть трошки набридло чекати.
У Сніговому Каньйоні вугол гірки поступово зростає і місцями вставати з сідла просто неминуче
Кожні 10 секунд запускали по 10 людей, а тому особливої штовханини не було ні на старті ні впродовж плавання.
У воді було лише спочатку трошки холодно, але дуже швидко все минулося і я навіть забув про температуру. Вдалося втягнутися в ритм і більш-менш дотримуватися його впродовж усієї дистанції. І в принципі особливо більше нема чого сказати про плавання.
Плавання вийшло за 33:38 – майже на 2 хвилини краще ніж минулого року, але все одно дуже повільно.
Крім шкарпеток (що було правильним вибором) на вело-туфлі я одягнув спеціальні кавери для захисту від холодного вітру
На виході з води волонтери допомагали знімати гідрокостюми, але я цією допомогою не скористався і мене це не затримало особливо. А от що затримало так це час витрачений на шкарпетки, а особливо рукавички – на спусках вело було дуже холодно перші пару годин і я сам собі був вдячний за рукавички. Також одягнув тоненьку жилетку. Побіг за велом і далі у вело-туфлях (не захотів бігти кілька сот метрів в шкарпетках по асфальту) на вело-етап.
Усього на Т1 витратив 6:23. Це довго, але у порівнянні з іншими хто приблизно так же одягався наче і не дуже погано.
Два кола бігу означали, що ті хто лише почав бігли з тими хто фінішував і вікові категорії перемішалися
Вело було практично ідентично тому яке було минулого року з невеликими відмінностями. З ранку було трошки навіть прохолодно, але погода цього року була сонячна і навіть без особливо сильного вітру. І безхмарне небо весь час.
На вело я помітив наскільки сильніші учасники цього року: мене обганяли доволі багато і в цілому було видно, що практично усі сильні велосипедисту (у порівнянні зі мною).
Пам’ятаючи неймовірно складний підйом у Сніговому Каньйоні минулого року я їхав дуже консервативно і намагався економити сили. І все йшло доволі непогано, але десь на початку останньої третини дистанції я відчув, що втомився більше ніж мав би. Чи списувати це знову на висоту (все ж таки 1 км), або на слабку підготовку – навіть не знаю.
Більшість бігової траси проходила в оточенні глядачів які дуже добре підтримували
Дистанція на вело тягнулася дуже довго. І особливо довго через те, що мене обганяли дуже багато, а я не так щоб і багатьох обійшов. Але як би там не було ось він Сніговий Каньйон – 5 км в гору, і кут підйому лише зростає ближче до вершини.
Дуже боявся цього підйому, але виявилося не так усе і погано насправді. Так, було важко, і було одне особливо складне місце де я навіть почав думати чи не варто зупинитися на хвилинку. Але ні, все обійшлося і виїхав з доволі ще свіжими ногами. Навіть зрадів – зможу бігти нормально!
Саме місто крихітне, а види і в ньому і на його околицях дуже красиві
Далі дуже довгий і швидкий спуск, обганяю ще кілька людей, мене вже практично ніхто не обходить (мабуть усі сильніші за мене вже далеко попереду). Ось ми вже і в місті і їдемо повз бігунів… і як же їх багато! Це все люди які стартували за годину і більше до мого старту і вони або лише почали, або вже закінчують біг.
Розстібую вело-туфлі (Shimano SH-TR9), витягаю ступні, ставлю на туфлі… і мої шкарпетки прилипають до липучок застібки. Коротше відклеюватися і зупинятися – на це довелося витратити кілька зайвих секунд. Але таки зіскочів з вела і його тут же підхопив хтось з волонтерів.
Фінішна пряма
Вело вийшло за 2:48:30 – краще ніж минулого року майже на 10 хвилин, але можна ще хвилин 5 скинути якщо правильно розподілити зусилля.
Коротка пробіжка у шкарпетках по килиму доріжки до бігової сумки, ноги в кросівки, шолом в сумку, пояс з номером, окуляри та візор в руку, сумку волонтерам і побіг. На Т2 витратив 2:01. Можна навіть тут десь хвилину зекономити.
Позитивні емоції
Біг цього року був теж два кола, але без таких безумних підйомів та спусків. І хоча гірок вистачало проте можна було бігти. Я одразу відчув, що хоча ноги і наче не забити, але проте бігти не виходить – якось усе в’язне і буксує.
Перші пару кілометрів кожного кола в непомітну, але через це дратуючу гірку – наче мав би бігти, а щось так важко і ледь пересуваєшся. Далі ми звертали на поле для гольфу – туди був крутий, добре хоч короткий підйом. А на самому полі звивисті доріжки з поворотами, підйомами та спусками кожні кілька метрів. Навіть пару ділянок трави було.
Мені якось вдалося фінішувати між велики групами – наче сам-один на фінішних світлинах
Потім біжимо назад до старту ті ж самі пару кілометрів, але тепер це непомітний спуск, а тому бігти стає раптом легше. Добігаємо до кільця, біжимо далі у місто, через парк і назад. І знову трошки в гірку, і знову починаю буксувати.
А ось і друге коло. Треба сказати, що перше коло я пробіг доволі непогано і десь навіть близько до того, що і хотів. Але останній хоч і невеликий підйом мене чомусь виснажив і далі я вже ніяк не міг підтримувати потрібний темп.
Для мене особисто друге коло на подібних стартах проходить легше (хоча це не означає, що я біжу його швидше) – вже знаю чого чекати і скільки це буде тривати.
Одночасно і задоволений тим що прийняв участь і не дуже задоволений результатом
Зненацька дуже сильно почав боліти живіт (на той момент я вже замість Gatorade почав пити Coca Cola та Red Bull як завжди роблю на другій половині бігу), а потім його так скрутило, що мені довелося терміново бігти в туалет. І здавалося б після цього мало б бути легше, але ні, легше не стало. Тобто не теми зависокий, а просто вже втома накопичилася дуже велика.
Як би там не було ось нарешті і фініш! Цього року його облаштовано краще і виглядає він краще. Дуже радію, емоції прямо позитивні до неможливості.
Коли здавав вел зустів норвежців. Крістофер Блуменфельд (Олімпійський Чемпіон) який і виграв цей чемпіонат на зауваження Олени, що він якийсь маленький сказав “я не лише маленький, але ще і жирний”
Біг вийшов дуже погано – 1:51:56. І хоча це краще ніж минулого року, але дуже далеко від того, що хотілося б показати.
У підсумку вся дистанція за 5:22:38 – так собі, але знову ж таки у порівнянні з минулим роком це покращення.
Далі їжа (куриця з рисом), зустріти інших учасників з ким бачився до того, забрати вел та пакети з плавання та бігу і відпочивати в готель. На диво ноги не дуже і болять, а от загальна виснаженість дуже висока.
Густав Іден (Чемпіон Світу на повній дистанції) попросив мене присісти щоб на фото він виглядав вище.
А далі в той же день ми виїхали у Лас-Вегас о 12-й ночі бо наш літак був о 6 ранку, просиділи 3 години в аеропору, майже 2 години в літаку, ще хвилин 40 машиною і ми вже вдома. Потім спали весь залишок неділі та частину понеділка.
Старт який проходив в нашому штаті не надто далеко від нас (менше години з нашого дому до місця старту). Це він вже проходить вдруге: мав би вперше відбутися у 2020-му – COVID, у 2021-му я стартував на Чемпіонаті Світу (2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah) коли проходив цей старт. Отже цього через те, що Чемпіонат Світу відбудеться в кінці жовтня зміг стартувати у себе вдома.
Цей старт як для IronMan доволі невеличкий – трохи більше 1200 людей, усе так затишно і по домашньому.
За два тижні до старту в озері знайли якісь токсини (щось з водоростями пов’язано) і були побоювання, що старт пройде без плавання. Але наче все було нормально і плавання не відмінили.
На момент старту вода була доволі тепла і хоча гідрокостюм був потрібен проте вже шкарпетки для плавання та рукавички були заборонені. І мій Zone3 Vanquish для подібної температури схоже якраз і призначено.
Стартував я десь серед перших 50 – запускали по двоє кожні 5 секунд. І мене на плаванні обійшло кілька нейомовірно швидких пловців, аж прямо вражає іноді які сильні люди бувають у окремих видах спорту.
В цілому саме плавання пройшло спокійно і з мінімумом контакту. Єдине що одразу протекло праве око в Blue Seventy Element Goggles, але я вже якось навчився на це не звертати особливої уваги і доплив нормально.
У підсумку плавання вийшло за 33:37 – 18-й у своїй віковій групі та 135-й у загальному заліку. Дуже хочеться плавання зробити швидше за 32 хвилини, але ніяк не виходить.
Після плавання біжимо вгору, через ворота у транзитку, вниз. Доволі брудно: пісок, гравій, гола земля, пожовкла трава…
Старався бігти швидко, костюм зняв теж швидко, шолом на голову, вел в руки і побіг з ним. А вийшло аж 2:39 у підсумку – довго бігти до вела і потім з велосипедом ми метрів 200 ще бігли до того як скочити на нього.
Для свого шолому Rudy Project Volantis я цього разу обрав прозоре скло – було трошки хмарно, перед стартом навіть крапав легкий дощ. Але вже під час вело яскраво світило сонце і пару разів мене надзвичайно сильно засліплювало так що аж дороги не було видно. Врятувало те, що більшість траси проходить між високих дерев, тобто у затінку і сонце не стало на заваді.
Сам вело-етап був переважно послідовністю різної довжини підйомів та спусків – лише 3 рази на всю дистанцію були пласкі і достатньо довгі ділянки щоб можна було “лягти” і нормально вкрутити педелі.
Тренер написав завдання – виглядало доволі легко (менше ніж зазвичай ватт), але в процесі з’ясувалося, що тримати навіть такі показники вимагає концентрації та зусиль. Але в цілому мені здавалося, що я можу проїхати краще ніж заплановано. Проте гірки та повороти накопичувалися і остання 10 км треба було вже серйозно крутити щоб дотримуватися плану. А те що до стандартної дистанції в 86 км додали ще кілька не допомагало аж ніяк.
По ходу мені вдалося обійти певну кількість людей, але і мене обійшло доволі немало. Як завжди якісь дивні люди пролітали мимо мене на шаленій швидкості вже на 60-му кілометрі. Кожний раз цьому дивуюся – що у них там за план і як вони розподіляють зусилля?
Цього разу остаточно перейшов з гелів Maurten на e-Gel від Crank Sports, хоча порошок Maurten все ще використовую (в меншій пляшці на рамі чиста вода). І через те, що було не надто жарко навіть не брав додаткову воду на пунктах де роздають харчування по трасі.
Вело вийшло за 2:42:18 – 15-й в своїй групі та 81-й у загальному заліку. Несподівано високо стрибнув у загальному заліку. Проте час на вело такий собі і можна було б ще трошки додати якби була необхідність.
Після вело знову довга пробіжка з велосипедом… і я не відчуваю стоп. Тобто абсолютно заніміли і навіть не відчуваю як ступаю на асфальт. Біжу акуратно щоб ніде нічого не пошкодити поки не повернеться чутливість. Трошки забарився натягуючи шкарпетки та кросівки, проте не надто. Далі вибігати з транзитки знову в гору. І в результаті вийшло 2:36 уся друга транзитка – дуже багато бігати по ній.
Починаю бігти і вже одразу не задоволений – траса на цьому триатлоні для бігу на 95% є грунтовою дорогою з натоптаним в неї гравієм. А на такій поверхні мої улюблені Saucony Endorphin Pro не працюють – карбонова вставка наче взагалі відсутня і по суті вони перетворюються на просто легкі кросівки. До того ж каміння хоча і не набивається в підошву (профіль не достатньо глибокий щоб щось зловити), але постійно є таке відчуття.
В мене зайняло кілометри 4 нарешті розбігтися щоб відчув – ось це я вже біжу. До того усе заніміло, якісь незрозумілі страждання всюди, коротше якось так.
На старті бігового етапу мене обійшло парочка швидких бігунів, а далі я дуже повільно і поступово підбирався та обходив тих хто попереду. І вдалося певну кількість обійти. Тут ще змагалися ті хто робив триатлон-естафету (коли кожен вид робить інша людина) і часто саме бігуни у них найслабші.
Було не спекотно взагалі, усі дистанція у парку між височених дерев, але було неймовірно нудно – траса абсолютно не цікава. Навіть не знаю чому, але кожного разу коли я бігав по тому парку це було важко в тому числі через те, що нема на що дивитися поки біжиш.
На пунктах харчування (кожні 2 км) брав Gatorade, водою практично не обливався. Вже на останніх 8 км почав пити Coca-Cola та Red Bull, але ефекту чесно кажучи цього разу не відчув взагалі.
Як і було заплановано у другій половині почав дуже поступово нарощувати темп і все йшло добре, аж поки не залишилося 2 км – тут різко настала втома і почали сильно боліти ноги. Я аж здивувався трошки від такого різкого падіння сил.
Трошки порозмірковував чи терпіти, чи може кинути усе. В результаті трошки знизив темп і так зміг добігти. І навіть фініш був по бугристій грунтовій дорозі де лише останні 50 метрів були рівними і вистеленими килимом. Це я до того, що час бігу мало що значить якщо не враховувати стан поверхні по якій довелося бігти.
Весь біг вийшов за 1:40:21, що доволі непогано і я думав буде гірше. Під час бігу на час взагалі не дивився – натомість контролював пульс. Це 12-й результат у віковій групі та 81-й у загальному заліку.
В підсумку 12-й у віковій групі та 81-й у загальному заліку з часом 5:01:31. Можна було б мабуть додати трошки і спробувати фінішувати швидше за 5 годин, але це не було ціллю, і, повторюся – час я навіть не відстежував.
