Після одного зі своїх IronMan 70.3 я отримав листа в якому було сказано, що я отримую запрошення в “команду Zoot” і мені дають купити цей костюм (і купу інших товарів) за $150, що дуже добре у порівнянні з повною ціною в $250. Згодом я з’ясував, що це просто реклама і бачив вже дуже багато людей в цьому костюмі з різним рівнем підготовки.
Перше, що треба сказати – це дійсно костюм цінової категорії $250 і вище – матеріали, якість пошиву, те як усе сидить і відчуваються абсолютно на рівні з іншими дорогими костюмами. А така знижка можлива завдяки тому, що весь костюм обписано логотипами спонсорів. Тобто фактично виступаючи в цьому костюми ти стаєш безкоштовним рекламним табло для цих брендів.
В цьому костюмі я зробив дві олімпійські дистанції та один IronMan 70.3 і можу сказати, що вибравши цей костюм ви не прогадаєте. Костюм добре сидить, ніде не заважає (хоча у мене традиційно була невелика проблема на вело з дуже легким натиранням в паху), костюм добре дихає. Додатково від має спеціальні кишені всередині на шиї та по боках щоб в них засипати кригу. Коротше як єдиний високоякісний костюм – хороший варіант.
Проте порівнюючи з Castelli Free Sanremo 2 я все ж таки віддам перевагу останньому через кілька не надто важливих для мене переваг:
для мене особисто Castelli є менш помітним – одяг і забув про нього в прямому сенсі. В той час як про Zoot постійно пам’ятаєш, що він на тобі. Якийсь матеріл більш тонкий.
Та сама проблема з легким натиранням в паху на вело є і у Castelli, але менше проявляється.
Castelli просто менше на дистанції, я навіть можу бути єдиний в такому.
Синій колір мого Castelli мені більше подобається (у них ще бувають білі і помаранчові).
Проте Castelli обійдеться в ті самі $250 і знайти знижку на нього – це треба певне везіння.
Цього року робив олімпійську дистанція як контрольний старт перед наступним IronMan 70.3. І далі короткий звіт, бо особливо щось розписувати… і нема чого.
Плавання – старт з води, старші за 45 років стартують усі разом через 3 хвилини після молодших. Вода доволі тепла, але мутнувата і особливо в ній нічого не видно. Гідрокостюм Zone 3 показав себе добре (цього разу щоб не стерти шию наліпив терапевтичну смугу). Усе плавання в натовпі, але відносно мало зіткнень.
Викладався наче добре, але у підсумку вийшло аж 27:02, хотілося б швидше. Коротше 22-й на плаванні у загальному підсумку.
З води побіг у транзитку яка була дуже близько, а там вже велотуфлі на педалях. Тренер сказав треба вчитися стрибати на вел з туфлями, а не бігати у туфлях по транзитці як чайник. Отже пробую. Закріпив туфлі і “підвісив” їх у потрібному положення офісними гумовими стрічками як профі.
Власне вдалося сісти нормально – хоча я не застрибую на вел на льоту (і мабуть ніколи не буду), проте вставити ногу в одну туфлю, перекинути іншу, вставити теж в туфлю, покрутити якийсь час, застебнути липучки… це вийшло.
Маршрут вело цього року трошки поміняли – стало два розвороти на 180, але в цілому відносно пласкі ділянки вперемішку з не надто довгими гірками і спусками відповідно. Можна розганятися. І мені навіть вдалося кількох людей на вело обійти. Хоча викладався не на всі 100 – боявся за коліно.
Фінішував вело за 1:06:10, що стало 8-м результатом у загальному підсумку, а мені дозволило наблизитися до першої десятки.
А ось вже і транзитка наближається – розбуваюся ще в сідлі (це складніше), так-сяк виймаю ноги, зістрибую з вела, біжу в транзитку. Шкарпетки (не хочу і не буду бігати без шкарпеток), кросівки, хапаю пояс з номером, кепку, окуляти і побіг.
Біг такий же як і попередні роки – по парку туди і назад. Частина траси на початку майже в лісі, постійно вгору і вниз. Потім ті хто робив спринт розвертаються, а я біжу далі.
Попереду далеченько хтось біжить, але я знаю, що головне не перестаратися і тримаю темп та пульс. І відставання у метрів 100 вдається скоротити вже на 5-му кілометрі. А ось вже і поворот назад.
Дивлюся на тих хто біжить назустріч і бачу пару просто надзвичайно швидких. І обоє вони (добре хоч молодші значно) обійшли мене за пару кілометрів до фінішу. Але і мені вдалося ще пару людей обійти. А ось і гірки перед фінішом, уважно слідкую щоб не “перебрати”. Остання пряма, забігаю у парк, фініш.
Біг за 44:59, так собі. 12-й час у загальному заліку.
Відхекався (щось важко було після фінішу), набрав їжі, посиділи з Оленою пожували. Ну а потім чекали нагородження – я був 2-м у своїй віковій групі, хоча зараз протокол показує, що першим.
Радісно і схвильовано починаємо йти до старту плавання
Усього через два тижні після старту IronMan 70.3 Couer d’Alene вийшов на страт в Орегоні. Цей старт я робив минулого року (2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon), а тому не зважаючи на коротку перерву між стартами хвилювався не так щоб сильно. Хоча за два тижні практично без тренувань ледь вдалося відновитися.
Транзитка готова приймати атлетів з етапу плавання
В Салем (маленьке містечко де і був старт) добиралися машиною (більше 3 годин), готель було складно знайти – усе розкуплене. Але хоч ціни не божевільні як в Кур д’Алені.
Цей IronMan проходив тут лише вдруге, але цього разу участь приймали і професіонали – як серед чоловіків так і жінок були дуже відомі імена.
Рожеві тапки не просто так – до старту плавання ще далеченько йти
Як і минулого року старт був в 1.5 км від транзитної зони куди ми всі організовано і потопали. Цього разу спеціально взяв старі капці щоб викинути їх на старті.
А у воду заходили приблизно як і минулого року – крутий спуск, стрибок і поплив. Ніяких розминок, нічого такого. Знайомий з тим, що запускають у воду через 5 секунд по одному я стартував серед перших 200 учасників. А ті хто стартували останніми у воду потрапили майже через 2 години після початку.
Після виходу з води ще довга пробіжка до транзитки
Сама дистанція наче стандартна – 2 км. Але завдяки течії я проплив її значно швидше ніж міг би у спокійній воді – 19:29, 18-й у своїй віковій групі.
Цього року річка не була така мілка як минулого і пішки йти посеред плавання не довелося. Але місцями дно було настільки близько, що його майже торкався рукою.
Всю дистанцію дуже сильно світило сонце в обличчя і роздивитися щось попереду було складно. Навіть одного разу прямо у великий червоний буй влетів – просто не бачив його через засліплення.
Вихід з плавання, в очах мутно трошки
Хоча перед стартом попереджали – пропливати між помаранчовим та червони буями весь час, інакше дискваліфікація, але цього ніхто не дотримувався просто через те, що течія іноді несла сильно мимо і буїв не було видно. Люди і зліва і зправа постійно запливати за буї, але нікого як я зрозумів не дискваліфікували. Та і в принципі це не давало ніякої переваги – пливсти треба було фактично по прямій.
А після виходу з води ще десь метрів 400 треба було бігти до транзитки, це доволі далеко. Там як завжди неспішно одяг велотуфлі, шолом, схопив байк і побіг на вело. Перша транзитка за 5:02.
Велоетап переважно плаский
Вело я пам’ятав ще з минулого року – переважно пласка дистанція, кілька коротких гірок, туди і назад. За місто виїхали практично миттєво, далі трошки лісу, а потім десятки кілометрів полів кукурудзи, полуниці, пшениця… Машин практично не було, дорога широка, асфальт на 90% дистанції дуже хороший. Для сильного велосипедиста це прямо дуже хороший етап.
Я одразу відчув, що не потягну усю дистанцію в режимі запропонованому тренером, а тому знизив вати і намагався тримати зусилля на одному рівні. План був заощадити для бігу, і він вдався.
Розігнатися навіть у мене виходило так, що у не часті повороти було страшнувато заходити
Певна група людей які то мене обганяли, то я їх визначилася доволі швидко і ми фактично усю дистанцію їхали “поруч” на відстані кількох сотень метрів міняючи позиції. Хоча пролітали мимо в далечінь якісь безумно швидкі велосипедисти, але і традиційно були такі, хто на диво повільно їхав або очевидно здав вже по дорозі назад і їх обходив.
При тому, що я знав, що кручу слабше ніж хотілося б тренеру за самопочуттями виклався якраз нормально – наче не сачкував, але і ноги не відчували ближче до фінішу, що бігти не зможу.
Але все ж таки вело треба підтягувати – саме на ньому можна найбільше виграти на довгій дистанції
Ось вже пішли останні гірки які переважно були розташовані біля старту, кілька з нас збилося в групу якою ми і приїхали до транзитної зони. У підсумку вело за 2:32:10 і 16-й у своїй віковій групі.
Далі без особливих пригод: зіскочив з вела, побіг, повісив, туфлі і шолом зняти, шкарпетки одягти, кросівки одягти, окуляри, візор та пояс з номером в руки, гель вирішив не їсти, побіг… і ноги почуваються нормально – можна бігти як заплановано! Уся транзитка за 3:09.
Крига за пазуху, вода на голову, Gatorade в себе
Бігова траса цього року була інша, і була значно краща. По-перше, не було ділянок з гравієм. По-друге, більшість дистанції ми бігли в затінку. А, по-третє, було два кола – це не те щоби сильно краще, але бігти по вже знайомій ділянці легше бо розумієш що, де і коли попереду.
На початку бігу людей було доволі мало, але було і за ким триматися і кого обходити. Постійно собі нагадував щоб не бігти швидше ніж треба і слідкував за цим.
Життєво важливо дотримуватися запланованого темпу як би легко (на початку) чи важку (на фінішу) не було б
Перші півтора кілометри до початку кола, аж ось мене обходить перша жінка-профі. А за пару хвилин за нею і друга. Третя, четверта та п’ята учасниці мене вже обійшли в кінці першого кола. Біжать вони надзвичайно швидко і видно, що працюють дуже важко – дихання, фокус, все це. Також вражає які вони всі крихітні (мені по плече) і як потужно при цьому виглядають.
На кожному пункті харчування обливався водою, ковтав Gatorade, якщо була крига – за пазуху. При цьому старався не зупинятися чи навіть не уповільнюватися і вдавалося доволі непогано. Гелі вирішив не їсти – не хотілося взагалі і здається Maurten які дають на IronMan мені не дуже підходять.
Останні кілометри стало дійсно важко, але все одно в радість
Десь на 4-му кілометрі мене обійшов інший учасник який спочатку трохи втік вперед, але потім я почав дуже повільно до нього наближатися. Навіть по годиннику перевіряв – я тримаю постійну швидкість, а він посупово втрачає швидкість. І через кілометрів 8-9 я його догнав і так же обійшов. Це про важливість правильно планувати і дотримуватися плану.
Проте як би там не було, а за 5 кілометрів до фінішу стало важко і дуже швидко робилося все важче і важче. І ось ми вже вибігаємо на останній кілометр до фінішу. Попереду міст, так близько і так далеко. Назустріч біжить великий і невпинний потік учасників які щойно закінчили вело. А попереду майже нікого.
Результат порадував
Хоча он десь далеченько біжать пара людей. Роблю зусилля… і доганяю одного, а потім і другого. Ну та раз вже обійшов то бросати за 300 метрів до фінішу якось не доцільно, продовжую.
Фініш. Біг за 1:38:25, 11-й у віковій групі. І це мій найкращій біговий результат на Half IronMan.
А далі готель, душ, Speed Hound ProPerformance Recovery Boots, і повертаємося на нагородження та ролаут (це там де слоти на Чемпіонат Світу дають). Вдалося отримати свій слот, а отже в кінці жовтня ще раз спробую трасу в St. George.
Розпочався новий сезон і на нього у мене заплановано кілька стартів IronMan де курортне (і надзвичайно дороге) місто Couer d’Alene було першим з них.
До самого міста від нас машиною їхати 5 годин, тож ми вирішили не витрачати час і нерви на перельоти і саме машиною і поїхати. Більшу частину дороги проїхали доволі швидко, лише по дорозі назад пару разів застрягали в пробках на 20-30 хвилин.
Вода настільки холодна що без теплої шапочки одразу заболіла голова
Скажу чесно – я не розумію чому це місто вважається курортним і що там взагалі можна робити крім як дивитися на озеро. По-перше, у ньому нічого крім озера того нема вартого уваги. По-друге, озеро навіть влітку настільки холодне, що плавати в ньому без спеціального костюму неможливо. І, по-третє, місто надзвичайно дороге. Якийсь готель меньше 3 зірок який будь-де коштуватиме не більше $70, а то і менше $50 за ніч тут обійдеться від $200 за ніч. А хороший готель так і всі $400+.
Зупинилися ми в такому “дешевому” готелі звідки до старту було хвилин 15 машиною. І це вже ми жили на самому краю міста, практично в індустріальній зоні.
Прямуємо до старту
Організація спочатку була так собі, але потім виправилися. Одразу ж після відкриття утворилася величезна черга атлетів які забирали стартові пакети. І навіть те що я отримав статус AWA (тобто увійшов в 2% найкращих за рейтингом IronMan) і мав би заходити на чек-ін без черги тут не працювало – вони просто про таке не чули.
І власне крім чек-іну, магазину та пари точок з ремонту/налаштування байків не було чого робити – ніяких інших брендів чи сервісів.
Вело-етап був переважно пласким і на переважно хорошій дорозі
Один додатковий невеликий мінус – усі парковки навколо платні. І хоча було не дорого, проте платити треба було встановивши програму на телефон, прив’язати до неї методи оплати. Коротше морока. До того ж кількість місць в розумній дистанції до старту була доволі обмежена і доводилося “полювати” на них.
Плюс – одна транзитна зона. Тобто в ній і велосипед, і бігове, і з неї ж виходимо з велосипедом. З одного боку простіше, а з іншого ціла купа речей біля велосипеду, більше ризик що щось буцнуть, замажуть, переплутають. Ну та обійшлося.
Види на дорозі особливо не мінялися – або доволі пустельна місцевість, або озеро
Пішов у озеро пробувати плавати… І мене шокувало наскільки холодна в ньому була вода. Холодна така що не лише одразу відібрало долоні та ступні, але і почала одразу боліти голова. Тому вже через 3 хвилини я зрозумів – плавати досить.
Звісно було оголошено, що гідрокостюми на старті обов’язкові. Я ще додатково одяг теплу шапочку і затички у вуха – це дуже допомогло. Хотів ще одягти спеціальні шкарпетки для плавання, але в останній момент вирішив цього не робити і це проблемою не стало.
Вело-етап – туди і назад
Старт був не за віковими групами, натомість люди самостійно вибирати коли стартувати і були організатори з табличками приблизного часу плавання. Я став у групі “32 хвилини і швидше”. Запускали по 4 людей кожні 5 секунд.
І ось на самому плавання несподівано почалася колотнеча. І не скінчилася вона аж до фінішу. Усі 2 км зіткнення зліва і з права, налітаю на повільніших, налітаю на тих хто різко поплив напереріз, б’ю то ногах попереду, налітають на мене, б’ють по ногах мене… І так усю дистанцію. Як правило таке навіть на більших стартах припиняється через 300-400 метрів, але не тут. Усю дорогу в одну сторону і назад був такий хаос і штурхання. Чесно кажучи трошки аж задовбало.
Плавання я зробив за 34:00, що повільніше ніж заплановано, але не катастрофа.
Спочатку біглося непогано
В транзитці зайняло якийсь час почистити ноги від піску, і наче робив все доволі швидко, але зайняло усе аж 3:23.
Скочив на вел і почав призвичаюватися. Вже за кілька хвилин ми були за межами міста і по гарної якості дорозі можна була нормально вкладатися. Треба сказати, що траса вело дійсно непогана і навіть можна на ній пробувати щось показати. На всю трасу можна виділити три гірки з яких дві не надто круті, але дуже довгі. І якщо розумно на них крутити то проблемою вони не мали б бути.
Траса бігу мала як пласкі ділянки так і гірки
Вело пройшло доволі не цікаво. Було надзвичайно яскраве сонце, але температура не надто висока, не перегрівався. Проте вже на половині дистанції почав відчувати біль у ногах і намагався не нашкодити собі так щоб не подолати біговий етап.
Що дивно навіть після 50 км я обганяв доволі повільних велосипедистів (і мене звісно обганяли дуже швидкі) – невже вони настільки відірвалися від мене на плавання? Скоріш за все не розрахували сили і скинули темп на вело.
По дорозі назад один з довгих спусків (він же затяжна гірка по дорозі туди) мав заборону на використання аеробарів (лежака) та не можна було обганяти. Це десь кілометрів 4-5. Доволі незвично і призвело до легкого скопичення велосипедистів де попереду їхав хтось хто постійно гальмував.
На бігові дуже рятувала крига на пунктах харчування
Приїхав до транзитки, зіскакую з вела, забув що у мене за сідлом висока пляшка – чіпляю її ногою і падаю. Але тут же піднімаюся і біжу далі, наче нічого не пошкодив. Потім перевірив – трошки обдер коліно і долоню, але навіть не до крові.
У підсумку вело за 2:40:24, треба їхати швидше, але ноги казали – ні, це десь близько до межі.
У транзитці знову кудись витратився час – 2:48, але тут хоча б шкарпетки одягав, це зрозуміло.
Бачу фініш попереду!
Біговий етап був дуже нерівний – частково по парку, потім нескінчені повороти у приватному секторі, потім довга нудна ділянка туди і назад обабіч траси. Два кола. Проте майже на всій дистанції були глядачі які підбадьорювали.
Пункти живлення з водою, Gatorade, гелями Maurten, Red Bull та іноді кригою були через кожні 2-3 км і це дуже допомагало. На кожному пункті я обливався водою і робив ковток Gatorade, а на трьох останніх вже брав Coca Cola заради кофеїну.
Проте крига була не на кожному пункті, а от вона допомагала найбільше – коли її висипаєш за пазуху то охолоджу і тане вона ще 2-3 км.
Фініш!
Там де було багато поворотів були і противні короткі гірки – хоча і не довгі, проте доволі круті.
І власне десь на другому колі я почав відчувати, що м’язи ніг напрацювалися. До того вдавалося тримати запланований темп, але після певної точки він почав падати і ставало все важче і важче його тримати на рівні. І це була саме проблема з ногами, а не загальне виснаження.
Після бігу ще деякий час хапали судоми в стегнах, боліли стопи та литки. І саме противне – все це тривало майже тиждень. Рятувався соком квашених огірків.
Як би там не було, а мати можливість приймати участь в подібному – це привілей і цим треба дорожити
Дивлячись назад я може міг трошечки швидше зробити плавання, міг зробити швидше вело, але тоді не зрозуміло чи пробіг би взагалі. А от пробігти швидше б не зміг.
В результаті біг за 1:40:28, якщо не найкращий мій біговий результат для цієї дистанції.
Підсумки:
Час – 5:01:04.
19й у віковій групі 45-49б 140й серед чоловіків, 162й у загальному заліку.
Минулого року вже пробував зробити цей старт, але не склалося – двічі пробита камера на задньому колесі і в результаті не фінішував – 2021/06/05 – Lake Wilderness Triathlon.
Цього року було кілька змін серед яких:
Старт привабив більшу кількість учасників серед яких були доволі сильні. Причина в тому, що частина цього старту входить в IronMan Washington – а отже люди хочуть ознайомитися з маршрутом.
Вперше стартував на tubeless шинах (тобто без трубок всередині), вийшло наче непогано, детальніше що і як колись згодом.
Новий гірдо-костюм Zone 3 Vanquish (про нього теж трошки згодом).
Прокинулися о 4:30, заварили каву-чай в дорогу і вирушили. Вже за 40 хвилин були на місці, вдалося припаркуватися відносно недалеко. Забрав стартовий пакет (цього разу з номерами давали отруйно-салатову футболку) і пішов у транзитку все розкладати по місцях.
Старт був о 7-й ранку де учасники самі вибирали в якому порядку стартувати. Я був у першій двадцятці і в принципі десь недалеко від неї і приплив.
Плавання в цілому пройшло без ексцесів
Вода яка здавалося не надто холодною насправді виявилася надзвичайно холодною як тільки дісталися глибини. Несподівано почало протікати одне око в чудових окулярів Blue Seventy Element – до цього вони ніколи в мене не текли і взагалі буди мої улюблені. До того ж по дорозі назад почало світити сліпуче сонце і я навіть почав хвилюватися, що прозорий візор на велошоломі не дасть мені нормально бачити.
Усе інше на плаванні було доволі добре. Перші учасники відірвалися від мене і так і сиділи попереду. Також мене обійшло 4 чи 5 людей за всю дистанцію і за кожним з них я зміг драфтити певний час.
Хоча дивлюся прямо у камеру насправді Олену не бачив взагалі
Також були певні побоювання за праве плече і шию – боліло і було не гаразд весь тиждень перед тим, але гірше не стало. У підсумку плавання 25:19 і за власними відчуттями добре попрацював і при цьому не виснажився. Можна було ще легко відсотків 5 витиснути за необхідності.
Отже вибіг з води, зняв костюм (цей дуже легко знімається у порівнянні з попереднім Blueseventy Helix), одяг туфлі, шолом, побіг з велом, сів, поїхав…
Старт вело де треба було пробиратися між повільними учасниками хто робив спринт
Вело перші 10 це був постійний потік людей на дорозі – ті хто стартував спринт і їхали повільніше тягнулися майже нерозривною вервечкою. І лише через 10 км наші маршрути розійшлися.
Сам маршрут вело-етапу чесно кажучи не найкращий – практично повністю складається з затяжних підйомів та спусків, крутих поворотів де не видно дороги попереду через високий ліс. Ну та це типове на дорогах у нашому штаті.
На вело перші 20 км мінялися місцями групкою з 4 учасників: я, двоє молодих хлопців і дівчина. Потім дівчина і один з хлопців відвалилися, але натомість мимо пролетіли і зникли за горизонтом трійка якихось дуже сильних велосипедистів.
Я пробував гнатися за ними, але зміг обійти інших учасників (видно то були швидкі пловці сильно попереду мене).
Біговий етап був надзвичайно нецікаво організований :(
Вже за кілометрів 5 до фінішу їхали якимись вузенькими дорогами зі страшенно крутими спусками/підйомами та поганим асфальтом – постійно то гальмуєш щосили, то впираєшся рогом щоб виїхати, усі повороти на гальмах і дуже повільно. Ну та доїхав. Відчувалися ноги доволі сильно, але було бажання бігти.
У підсумку 45 км вело за 1:20:31, наче і не погано.
Біговий етап крім того що був просто нудний (туди-назад по ґрунтовці, якісь кільця між домами) так ще і було доволі парко. Новий костюм у порівнянні з невагомим Castelli Free Sanremo 2 виявився набагато щільнішим і хоча скаржитися особливо нема на що (у нього навіть є певні переваги), але не було враження наче взагалі голий біжиш.
А вам як зовнішній вигляд?
У мене були певні сподівання наздогнати кількох людей на біговому етапі, але через те, що учасники були сильні це мені так і не вдалося. Одного я обійшов, але і мене один обійшов. А в цілому як ми почали етап так усі приблизно і фінішували. І хоча результат 45:11 не є чимось видатним для 10 км, проте враховуючи гравій на більшій половині дистанції, схожи, кілька дуже крутих підйомів та спусків… наче і не жалюгідно.
Великою неприємністю цього разу стало те, що заглючів і показував якусь маячню датчик пульсу Garmin HRM-Tri – на вело показував 90 (що неймовірно мало), на бігові – 180-190 (що занадто багато), а коли зберігав активність то взагалі відмовився передавати дані.
Парк та озеро насправді доволі красиві і тут часто можна бачити диких тварин як лосі чи навіть медведі
Про місце в якому проходив старт я писав ось тут – 2021-12 – Palm Springs, CA, а тепер про самі змагання.
Цей триатлон як і старт в St. George мав дві транзитні зони. Але тут завдяки тому, що місто менше і менше людей на старті була простішою і вся логістика.
Автобуси для учасників і глядачів від фінішу (вона ж друга транзитна зона) почали ходити о 4-й ранку (до 5:45). Припаркували машину на гіганському полі з тенісних кортів місцевого клубу, сіли в шкільний автобус і за 30 хвилин ми вже на старті.
Для плавання необхідні були гідрокостюми (як мій Blueseventy Helix) – температура води була +15 градусів. За день перед стартом ми костюми продезінфікували і здали в спеціальну зону з якої забрали їх прямо перед стартом. Звісно кілька людей взяли не свої костюми і потім їх бігали розшукували.
Отже ми на місці, ще дуже темно, наливаємо воду у пляшки, підкачуємо колеса велосипеду і чекаємо.
Старт професіоналів о 7-й ранку, за ними профі жінки о 7:02. А вже в 7:10 починають запускати любителів по 3 людини кожні 5 секунд. Слідуючи вказівкам тренера я пішов на старт плавання в перших 10%.
Почав пливти – як же холодно! Долоні та ступні оніміли одразу, про них і забув до кінця плавання. А ось обличчя болить від холоду. Проплив мабуть метрів 600 поки нарешті і обличчя оніміло достатньо щоб не боліти.
Зі старту плавання обходив постійно інших людей і дуже радів – плавання покращилося і нещодавно отримана травма плеча не заважає пливти, йду на рекорд! Лише потім зрозумів, що першими на старт вийшло дуже багато слабких плавців. І вже на другій половині дистанції мене почали обходити сильніші учасники. Проте у підсумку час 33 хвилини – я задоволений. Дані плавання з годинника https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/1.
Вибігаємо з води майже там де і стартували, хапаємо вело-сумки, зняти костюм, достати з сумки вело-туфлі та шолом. Шолом на голову, гідро-костюм в пакет, вело-туфлі в руки і побіг. Кинув сумку в руки волонтерам (її потім привезуть на фініш) і до велосипеда.
Вже біля вела взув туфлі, побіг до виходу з транзитки, на вел і вперед.
Вело-етап був дуже хороший. Він був переважно плаский, на ньому був переважно хороший асфальт, поворотів було не багато, рух машин було перекрито, все було видно далеко і дуже добре. До того ж була хороша погода (безхмарне небо, +20 температура) – прямо ідеальна траса щоб ставити рекорди на вело.
Короткий фрагмент вело-етапу проходив по гоночній трасі для машин – хороший асфальт на якому велосипед став безшумним взагалі, але велика кількість крутих поворотів. Було цікаво.
Види на вело-етапі буди не так щоб цікаві – навколо міста пустеля у якої невеличкі ділянки відвоювали зарості пальм та поля фермерів з усілякою вже переважно зібраною рослинністю.
На вело все йшло доволі добре, але за 10 км до фінішу у мене почалися певні проблеми через що я мусив скинути швидкість і взагалі думав зійти з дистанції. У підсумку вело зайняло 2 години 35 хвилин (дані з комп’ютера – https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/3), що як мінімум на 5 хвилин повільніше ніж хотілося б.
Ось і друга транзитка – забігаю в неї і бачу, що велосипедів дуже мало. Це радує. Вішаю вел, достаю кросівки, номер, візор, гель. Перевзуваюся. Перевіряю самопочуття – значно краще, можна спробувати бігти. Біжу… все нормально наче.
Тільки почав біг і вже бачу як на фініш назустріч мені біжить переможець. А невдовзі за ним і другий.
А біг проходить спочатку по відносно пласкій ділянці біля гігантського місцевого тенісного центру, а потім завертає у гольф-клуб поруч де і петляє більшу частину дистанції.
І біг по гольф-курсу це щось особливе. По-перше, на курсі як має бути нескінчені маленькі гірки так що кожні 5-10 метрів біжиш або вгору, або з гори. Також доріжка постійно петляє і повороти як доволі прості у більшості, так і по 90 градусі та більше. Коротше тримати темп практично неможливо.
Перші кілометри біжу уважно стежачи за пульсом щоб не виснажитися раніше ніж треба. Потрошку обходю людей, але не так щоб багато. Мене тим часом обійшли перші три профі жінки і пара профі чоловіків.
На кожному пункті підтримки обливаюся водою, кидаю за пазуху кригу (якщо вона є на пункті) та ковтаю Gatorade. На останніх кілометрах замість того вже пив колу та Red Bull.
Коли вийшов на друге коло то вже постійно стежити за пульсом не було потреби – темп тримав за самопочуттям. Також на другому коли обійшов доволі багато людей серед яких було кілька велосипедистів яких я запам’ятав з вело-етапу де вони неслися як божевільні (звісно для мого рівня у порівнянні).
У підсумку я 10-й в своїй віковій категорії, що теж приємно. І в цілому непогане завершення спортивного року та довгого сезону який для мене почався ще влітку (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines).
Ну а далі вода, бургер та інша їжа на фініші, знову вода, в номер, митися, пробувати спати…
Після того як почав більш структуровано тренуватися (читай почав працювати з тренером на що мене надихнув чемпіонат світу IronMan на Гавайах 2019-го року) відповідно під впливом усіх відео та текстових матеріалів, а також професійних спортсменів захотілося і обладнання та одяг обновити.
Одна проблема – подібні костюми коштують дуже дорого (варто очікувати ціни в районі $300), а тому жаба на давала купувати якийсь час. Але підвернулася нагода і по акції я купив цей костюм за $160 (повна ціна $230).
Мені дуже подобається як він на мені виглядає, та і кольори (синій з жовтим) я вдало зі своєї точки зору підібрав. На стартах такі костюми зустрічаються, але дуже не часто у порівняння з іншими брендами та моделями – тож мене доволі помітно якщо хтось чекає і виглядає.
Спочатку я злякався, що костюм занадто тугий і блискавка розстібається від легкого торкання. Але після пари тренувань і трьох стартів в ньому вже впевнений і задоволений.
Костюм дуже зручний і ніде не заважає – ні у плечах, ні в поясі, ні блискавка з замочком не муляє, ні підкладка для вело. А рукава так взагалі не відчуваються і в цілому про нього повністю забуваєш одразу як одягнеш.
Питання про рукава – для чого вони і чи варто воно того? По-перше, і це для мене важливіше – плечі не обгорають на вело та бігові і костюм сидить щільніше, не совається. По-друге, теоретично в аеро-посадці на вело є невеличкий виграш, але це для мене не так суттєво просто через те, що я швидкості на якій це помітно просто не можу видавати.
По виходу з води костюм сохне миттєво і вже за хвилину не відчуваєш, що він вологий.
Після того як я отримав слот на Чемпіонат Світу за результатами виступу на IronMan 70.3 Des Moines довго не думав і оплатив участь одразу. За два місяці до цього у мене був ще IronMan 70.3 Oregon та за місяць Lake Padden Triathlon на обох з яких я показав непогані для себе результати. Тому і сподівався добре виступити на ЧС, але не склалося…
Містечко St. George доволі невеличке і як і практично усе інше в Юті лежить серед безмежної пустелі де нема не те що дерев, але навіть кущів чи трави. Все що у них є це багато сонця, постійно безхмарне небо та червоні скелі.
З Сіетлу ми прилетіли у Лас-Вегас (3 години перельот), взяли на прокат машину (Volkswagen Atlas який дуже сподобався Олені) і поїхали в місце де було куплено готель. Проїхати довелося через Неваду, Аризону та відповідно Юту. Але звісно ми не крізь всі штати проїхали, лише частину кожного зачепили. І вже за 3 години були на місці.
Там вже з’ясувалося, що поселилися ми на якій турбазі з крихітними хатинками (лише ліжко всередині), загальним душем та туалетом, дуже слабким інтернетом. Але все це можна було пережити, а от те, що до найближчого магазину чи ресторану (як і до місця старту) їхати більше 30 хвилин – це нам не сподобалося. Тож ми знайшли таки готель в самому St. George не надто далеко від фінішу. Пощастило, що не всі учасники приїхали (через COVID-19 деякі європейці відмінили подорожі) і ми знайшли місце.
Крім власне високої температури (+36) взнаки давалося і висота – хоча там усього 1 км, але я відчував її. Ну і те, що ніде нема ніякого затінку сильно вимотує. Спека починається вже о 8-й ранку, а сонце сліпить вже з 6-ї ранку.
Трошки побігав, покатався і наче відчував себе готовим. Старт для моєї вікової групи був о 8:45. Для порівняння профі чоловіки стартували о 7-й, жінки – о 7:15. А потім з 7:30 кожні кілька хвилин стартувала вікова група. Спочатку йшли чоловіки (моя група була останньою), а потім жінки. Останні жінки стартували вже майже о 10-й годині.
Велосипед треба було здати в день до старту – плавання та перша транзитна зона на відстані більше 30 км від другої транзитки та фінішу. Ми привезли його машиною. Поставив вел і все. Інші речі як вело-туфлі та шолом в пакет і на спеціальні крючки у відповідній зоні. В день старту машини до місця старту не допускалися.
В місті було виділено кілька велетенських парковок з яких учасників та глядачів возили в центр міста, а звідти шкільними автобусами на місце старту. Я приїхав за годину до старту і мені ледь вистачило часу щоб накачати колеса (їх завжди радять здувати до того щоб не вибухали від спеки), налити води та насипати порошків у пляшки, одягти костюм для плавання, здати речі та сходити в туалет. І ось ми вже на старті плавання.
Запускають по 10 людей кожні кілька секунд. І тому хоча на воді було багато людей вдалося уникнути штовханини і колотнечі. І в цілому плавання пройшло добре – я відчував, що добре пливу і на другій половині обійшов більше людей ніж обігнали мене. Проте час 35:20 на диво поганий і чому я не пливу швидше на відкритій воді в той час як результати в басейні покращилися я не розумію. З іншого боку я був 91-м у своїй віковій групі з 300, що в принципі десь так і очікувалося.
Далі біжимо забирати пакети з вело-речами, сідаємо на стільці, туфлі, шолом, костюм, шапочку та окуляри в сумку, сумку здаємо, біжимо до велосипедів. І тут перша проблема – я знаю де мій велосипед, але не бачу його. Бігаю туди-сюди кілька метрів і починаю нервуватися. Довелося зупинитися, подихати, заспокоїтися… і ось він прямо переді мною. Хапаю велосипед і біжу на вело-етап.
На вело все почалося добре – в цей день було незвично “прохолодно”, усього +29 градусів і можна було викладатися. Дороги гладенькі у більшості, чисті та видно дуже далеко. І перші 30 км я їхав за власними відчуттями непогано.
Аж тут небо різко потемнішало, почали бити блискавки і подув сильний вітер. Поки ми дерлися в гору (підйом довжиною кілометри зо 3) лише хмара пилу трохи заважала. Але вже на відкритому місці вітер почав сильно кидати вел вбік і усім довелося уповільнюватися просто щоб контролювати велосипед. Були падіння, деякі зупинялися перечекати. Далі гірше – спочатку дощ, різко впала видимість, а потім почався град який боляче бив збоку. І все це тривало хвилин 20 і не дало нормально злетіти вниз на доволі довгому спуску – більше слідкував щоб вел вітром з дороги не знесло.
Проте непогода пройшла і знову можна було їхати як треба. І власне десь до 70-го кілометру все йшло непогано. А далі почався 5-кілометровий підйом про який попереджали, але до якого я виявився не готовим. Підйом був постійний від дуже крутих вуглів до не надто крутих, але відпочити весь цей час не було де абсолютно. Мене на ньому багато обганяли, але і я обійшов багато відстаючих з інших вікових груп які стартували переді мною. Проте цей підйом виснажив мене остаточно і вже в кінці я розумів, що під час бігу будуть проблеми.
Потім ми неслися переважно вниз довжелезним спуском. Багато хто гальмував. А я був настільки втомлений, що просто відпочивав на лежаку і навіть не переймався тим, що швидкість доходила до 60 км на годину. Хоча зазвичай я дуже боюся швидких спусків.
Останні кілька кілометрів вже у місті по страшенно “трясучому” асфальту який примушував сильно вчепитися в руль щоб не злетіти з вула – це не тріщини чи ями, а просто таке велике каміння в асфальті.
У підсумку час поганий – 2:59:07 (мало би бути хвилин на 20 швидше), 155-й результат у моїй віковій групі і повна спустошеність в ногах.
В другій транзитці у нас забирають велосипеди, хапаємо бігові пакети, сідаємо, перевзуваємося, вело-туфлі та шолом у пакет, пакет здав і побіг.
І одразу ноги не біжать. Перші 2-3 км це нормально і треба в правильному темпі розбігтися, але в цьому випадку пульс починає лізти вгору одразу і мені доводиться бігти потюпцем ледь трохи швидше за ходу. Перші пару км в легесеньку гірку і їх можна було б бігти, але ноги не хочуть. А далі йдуть 3 затяжні і чесно кажучи занадто круті для комфортного бігу гірки. Тут я вже не бачив сенсу топтатися і як мінімум половину кожної з них виходив пішки. І останні півтора кілометри крутий спуск на якому люди навіть оступалися і падали, теж не легко.
На другому колі я вже пив Pepsi та Red Bull, але вони ніяк не діяли вже – на стільки сил не було. Та і власне сказати щось про біг крім як це було суцільне страждання я не можу. Пройшло дуже погано і дуже важко. Але найгірше – дуже повільно.
Результат бігу – 1:57:38, 177-й у віковій групі, мінімум на 15 хвилин повільніше ніж треба було. А біг між тим мав би бути моїм найсильнішим видом.
У підсумку результат 5:41:23, 176-й у віковій групі. Є що покращувати і до чого прагнути.
Ще й не те що треба натис на годиннику і не зберіг результат. Це взагалі образливо :(
Мені так відчувається, що головна проблема була у висоті – я її взагалі дуже погано переношу і не було достатньо часу підготуватися. Тому наступного разу якщо буду тут виступати спробую приїхати за 2 тижні до старту і якось акліматизуватися.
А в іншому це було класно – сам старт, місце, види, організація, люди і наша подорож взагалі. Дуже радий, що мав нагоду прийняти участь.
Якось нещодавно шукав опис цієї пляшки в блозі і не можу досі повірити, що за багато років успішного використання це я лише пишу про неї вперше.
Коли я тільки почав займатися триатлоном то перший час використовував систему Inviscid Design Speedfil Aero Bottle, але з нею така морока мити її (треба знімати з велосипеда, нормально не почистиш, …). А така штука як Nathan AP Pro виявилася повною гадістю.
І після того як спробував цю пляшку так з нею і лишився. Вона доволі просто кріпиться – пластикова “підкова” у якій фіксується пляшка за допомогою велкро-смужок кріпиться до аеро-ріжок.
В самій пляшці (приблизно на 1 літр) є спеціальна губка яка б мала захищати від розбризкування води (про це далі).
Кришка має м’які “пелюстки” і дозволяє заповнювати пляшку на ходу дуже легко.
Жорстка трубка може бути певною проблемою – я постійно боявся або наштрикнутися на неї, або стукнутися і пошкодити щось у роті. До того ж тягнути рідину крізь усю трубку (особливо коли її лишилося мало) вимагає певного зусилля. А коли надів на неї соску від Speedfil обидві проблеми одразу вирішилися – усім раджу так робити.
З мінусів (крім трубки) обов’язково треба відзначити, що на найменших нерівностях дороги з пляшки летять бризки на ноги та раму і велосипед треба мити після кожного старту.
На мою думку для велосипедів які не мають вбудованої гідрації це один з найкращих варіантів. При ціні в $45 за весь комплект це дуже не дорого, особливо якщо враховувати, що прослужить вона років 10, а скоріше і більше.
