Цього разу старт розглядався як тренування і я не дуже перед ним відпочивав, а наступного дня додатково бігав та плавав – все в процесі підготовки до Чемпіонату Світу у вересні.
Отже приїхали в Белінгхем (1.5 години машиною від нас), взяв стартовий пакет і пішов встановлювати байк та розкладатися. Власне я був готовий за якісь 20 хвилин і довелося ще майже півтори години чекати старту.
Плавання дуже просте – до буйка і назад, усього 800 метрів. Запускали групами по 50 людей через 5 хвилин і я пішов у першій групі. Стартували надзвичайно швидко, просто божевільно швидко. Але потім заспокоїлися і десь на середині дистанції я увійшов в нормальний темп. Добре виклався і приплив 13-м у загальному заліку… з поганим часом 12:18. А мав би вже ближче до 10 хвилин пливсти. Що не так не знаю, треба працювати над плаванням далі.
З плавання не надто напружуючись (пам’ятаємо – це тренування) побіг у транзитку де трохи застряг знімаючи гідро-костюм – якусь занадто масивну штуку для чіпа видали і стягувати штанину було реально важко. Проте впорався і на вел.
Вело-етап в 20 миль складався або з затяжних гірок по кілька кілометрів, або таких же спусків. На перших спусках трохи боявся – незнайома дорога, повороти, густий ліс і не дуже далеко попереду видно. В гірки ж доганяв кого міг і навіть обходив. У підсумку пульс вийшов надзвичайно високим на гірках, але це очікувано. Проїхав 14-м у загальному заліку за 1:00:14. Задоволений часом.
Потім швидка транзитка, заскочів у Saucony Endorphin Pro і побіг два кола навколо озера гравієвою доріжкою. Перше коло уважно стежив за пульсом і намагався тримати його не вище 170 ударів на хвилину. А вже на другому колі побіг швидше – біглося в задоволення. І за якийсь кілометр до фінішу вдалося обійти велику групу учасників попереду. В результаті 8.6 км за 35:04 і 9-й результат на бігові.
А в підсумку – 7-й у загальному заліку і 2-й в своїй віковій групі.
Залишаю байк в транзитці на ніч, старт наступного ранку.
Спочатку цей старт розглядали як такий на якому я отримаю слот на Чемпіонат Світу (звісно мова йде про любителів і мою вікову групу), але я отримав його вже на першому старті (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines) і тому ціль була вийти з 5 годин.
Сам старт проходив у сусідньому штаті Орегон, в крихітному містечку Салем до якого ми за 5 годин дісталися машиною.
Місто настільки маленьке, що там власне крім цього старту і нема що робити. Тому ми заїхали в мотель, переночували і наступного ранку поїхали забирати стартовий пакет та здавати велосипед.
Через спеку (в день старту +33 і багато сонця) я подумав, що не дозволять плавати у ветс’ютах і тому вирішив не лишати його в транзитці. І помилився. Коли вранці побачив людий у ветс’ютах і підтвердив, що вода достатньо холодна щоб можна було в них плавати то видзвонював Олену (яка в цей час шукала де запаркуватися) і попросив принести костюм до транзитки.
Сам костюм натягував “на суху” – без кремів (типу BodyGlide Anti-Chafe) і в результаті натер шию та довше на кілька секунд знімав костюм в транзитці. А ще помітив, що мій доволі недешевий Blueseventy Helix почав потрошку розлазитися – тріщінки та мікро-пориви які я поки що успішно заклеюю, але вже наступного сезону він може остаточно розлізтися десь так, що не справиш.
І через те, що до старту плавання люди прямували вже якийсь час я почав в самому хвості черги (це група тих хто пливе за годину і довше) і з божевільними маневрами усі півтора кілометри (скільки треба було йти до старту) пробирався до голови колони.
Спішно натягую костю, учасники в той час прямують до старту
Старт і саме плавання були доволі екстремальні. По-перше, спуск до води з берега був настільки крутим, що доводилося злазити задом тримаючись за облаштовані перила. Через це між учасниками робили дуже великі відстані – 30 секунд і більше. Це для безпеки спуску – бо якби хтось послизнувся то щоб не впав на іншого.
По-друге, як тільки спускаєшся до води так одразу і стартуєш. Ні розминки, ні навіть зайти у воду.
Вода чесно кажучи була не дуже холодна і можна було спокійно пливти і без костюма. Але через засуху про яку попереджали учасників на середині дороги стало настільки мілко, що пливти далі було просто не можливо – вода ледь покривала стопи.
Це тут у вас з води вилазять?
Здавалося б можна було б пробігтися, але ні – дно було усе з доволі великого каміння (розміром з два кулаки в середньому) і ступати було боляче. А ще важче було втримувати рівновагу і я бачив зліва і зправа людей які постійно падали не встоявши на ногах.
З іншого боку пливли ми за течією і це скоротило час мого плавання на приблизно 10 хвилин. І великим плюсом стартувати посеред перших учасників стало те, що через повільний старт він розтягнувася більше ніж на годину. Якщо я стартував десь о 6:20 то деякі стартували аж майже о 8-й.
А з іншого боку навколо мене майже не було людей весь час плавання, а ті що були проносилися мимо дуже швидко і я не міг за ними триматися. Також сонце світило прямо в обличчя і куди пливу не було видно взагалі. Доводилося рівнятися по буйках на каяках які намагалися позначити для нас коридор.
Учасники витягнулися у півторакілометрову колону по дорозі до старту
Кортше доплив, побіг у транзитку. Доволі тривала пробіжка, але на настільки як для минулого старту. Навіть обігнав кілька людей поки біг :)
Зтягую костюм, одягаю туфлі, натягую шолом (Rudy Project Volantis), хапаю вел, біжу, сідаю, починаю крутити… і тут на асфальт падає візор. Встиг його зловити в повітрі, обійшлося без царапин. Зупинився, зняв шолом, закріпив візор, одяг шолом, поїхав нарешті.
На вело не дуже ясно що робити, намагаюся заспокоїтися і їхати рівно. Мимо проносяться на божевільній швидкості сильні велосипедисти. І так було всю дорогу – мене дуже багато обганяли. І причому пролітали групками. За деякими я намагався триматися, але рано чи пізно вони від мене все одно їхали собі вперед.
Байк просто ракета!
Дивлячись на вело-комп’ютер я бачив, що і вати нормальні, і пульс і каденс як має бути. Але те що мене постійно обходять морально дуже пригнічувало.
Сам вело-етап дуже хороший – більшість маршруту пласка, поворотів не багато, гірки хоча і крути, але короткі.
На байку їв гелі – весь перемазався: руки, годинник, руль… Треба ще практикуватися.
А коли спробував схопити напої то вони просто снарядами відлітали від руки. Другого разу вже сильно гальмував і встиг схопити пляшку. Але тільки полив себе – ось вже і закінчилася зона де можна кидати сміття. Треба на сідло закріпити держалку спеціально для цього і лишати пляшку там.
Усе вело було з видами на фруктові сади з обох сторін
Через те, що мене постійно обходили на вело постійно приходила в голову думка, що я не додаю. Але коли пробував вкладати більше ватт то одразу відчував – я так до кінця не зможу.
Нарешті на останній третині дистанції заспокоївся і знайшов свій темп в якому вже за власними відчуттями і крутив більш-менш рівно. А за кілька кілометрів до фінішу вирішив не викладатися щосили і натомість зберегти ноги для бігу.
Це було правильне рішення – я зміг пробігти нормально, а вже на фініші мене хапали судоми саме через вело. Тобто був ризик отримати ці судоми під час бігу, що було б значно гірше.
Гірки були доволі круті, але корткі
Отже забігаю в транзитку, одягаю шкарпетки і кросівки, хапаю гель, кепку, номер і біжу. І відчуваю, що можу бігти, а не страждати як на попередньому старті. Але через те, що ноги ще не розбіглися темп зависокий і примушую себе бігти повільніше.
Між тим мене обходять доволі швидко кілька людей які приїхали одразу за мною. Примушую себе не гнатися за ними. І це теж було правильно – вже через пару кілометрів я почав їх обходити і видно було, що вони майже усі сильно виснажилися.
Сам маршрут для бігового етапу був непоганим і значна частина його проходила в тіні дерев, що сильно допомогло. Але довгі ділянки грунтової дороги та гравій на них впливав на швидкість. І подібна дорога не найкращий варіант для кросівок як Nike ZoomX Vaporfly NEXT%.
До речі в таких кросівках було як мінімум половина учасників. Усі інші були в карбонових Hoka, Saucony Endorphin Pro та дуже рідко в чомусь іншому.
З одного боку треба терпіти, а з іншого – не перестаратися. І так проблеми радують
В процесі бігу поливав себе водою, сипав за пазуху кригу і пив Gatorade – все це було доступне на станціях харчування кожні пару кілометрів. А вже на останніх кілометрах пив по парі ковтків Red Bull та кока-коли.
Також з’їв два гелі Maurten і за відчуттями другий вже було занадто і можна було обійтися без нього.
На бігові вдалося другу половину пробігти швидше за першу як і було заплановано. І останні 3 кілометри зміг прискорюватися на кожному з них – це дуже радувало.
Ось і фініш!
Після фінішу судоми, судоми, трошки походив, відхекався… і можна збиратися їхати. В транзитці поки збирався спостерігав як люди тільки приїхали з вело і не розумів звідки в них сили волі витримувати таку довгу гонку. І це я не про те, що я такий швидкий у порівнянні з ними, не зрозумійте невірно. Я про те, що чим довше ти це робиш тим тобі важче. І я особисто не певен, що зміг би лишатися на дистанції довше. Тому моя повага усім учасникам.
Ну а далі взяв в палатці для учасників поїсти (їжа відстійна – сендвіч з індички нічого, а інше то чіпси, кола, солодкий пиріжок), забрав речі і поїхали в номер. Там швидко душ і кілька годин дороги додому.
План виконано!
У підсумку мій час – 4:48:13. В своїй віковій категорії (45-49 років) я 24-й, в загальному заліку – 201-й.
Цей аеродинамічний вело-шолом мені порадив тренер і у підсумку я ним надзвичайно задоволений.
У сильно спрощеному вигляді на Time Trial велосипеді (іноді називають тріатлон-байк) аеродинамічна позиція дає основний виграш і відповідно будь-що, що покращує аеродинамічність дає виграш. Про шолом відомо з багатьох експериментів, що виграше доволі суттєвий і тим більший чим більша швидкість та довша дистанція.
Колись після пари років як я лише почав займатися триатлоном вирішив купити собі аеродинамічний шолом Lazer Tardis (трошки про нього тут – Трі-рюкзак–що всередині?), але мав з ним проблеми перегрівання. І тому через пару років стартів відмовився від нього і почав користуватися звичайним вело-шоломом Rudy Project Sterling. І хоча я дуже люблю цей шолом і катаюся в ньому і на шосейному і на циклокрос байку проте з часом почав замислюватися знову взяти собі більш аеро-динамічний якийсь і просто на цьому виграти кілька додаткових ватт.
Тепер коли я краще розумів не лише переваги, але і недоліки максимально аеро-динамічних шоломів (скажімо треба мати ідеальну посадку, не крутити головою і таке інше) логічним варіантом для мене був би або скорочений (не такий агресивний) шолом, або просто аеро-динамічна версія звичайного дорожнього шолому.
Коротше за $150 (повна ціна – $200) ця модель надає комфорт (взагалі ніяких незручностей не було жодного разу), хорошу вентиляцію (навіть у спеку у ньому не надто тепло, особливо у порівнянні з повністю аеро-динамічним), доволі легку вагу для закритого шолома в 300 грамів (взагалі не відчуюваю на голові). До того ж його легко знімати і одягати, замком можна оперувати однією рукою. І дуже важливо – великий візо який дає широкий огляд.
Стосовно “виду” з шолому – він не на 100% відкритий і невелика частка зверху перекрита шоломом навіть з моєю не надто агресивною посадкою. Але перекрита навіть менша ніж перекривала б рамка окулярів. А те що візор легко і без зусиль можна знімати/одягати як і мати різні варіанти від прозорого до дуже темного теж є приємним бонусом. також візор можна “відкривати” роблячи з нього козирьок – це допомагає уникнути запотівання коли біжиш у шоломі в транзитці чи просто коли на візорі який бруд чи вода. Самі візори про те дорогуваті – $70.
І звісно як і в інших шоломах виробника внутрішні пом’якшуючі прокладки можна знімати (вони на крихітних липучках) щоб почистити чи замінити.
У підсумку – дуже задоволений вибором і планую на найближчі старти лишатися в цьому шоломі.
Про подорож до Де Мойн я писав ось тут – 2021/06/20 – Des Moines, Iowa. В цьому ж пості напишу про сам старт та його результати.
Чекаємо на старт.
В ніч перед стартом почався шторм через що більшість учасників в транзитній зоні на ніч залишили лише велосипеди. Я ж залишив весь рюкзак в якому туфлі та кросівки було в пакетах, а от шкарпетки ні – і довелося бігти в наскрізь морких шкарпетках.
Шторм був доволі сильний, місцями навіть з градом. Затопило кілька доріг. А через те, що били блискавки було незрозуміло чи буде старт взагалі.
Старт плавання – запускали по 4 людини кожні 5 секунд.
Старт переносили двічі, і нарешті повідомили, що буде він в 9:40 (а мав би бути о 7-й ранку).
Отже забіли ми всі в транзитку, підкачали колеса (сказали їх спускати – на момент коли вели ставили сильно пекло сонце і на деяких велосипедах вибухали камери). Поналивали води у пляшки, і пішли готуватися до плавання.
Вихід з води, дуже мутно все в очах.
Також перед стартом сказали, що у ветс’юті (це у мене Blueseventy Helix) – вода достатньо тепла. І тому в день перед стартом я купив спідс’ют Roka Viper – він щільно (дуже щільно) облягає трис’ют і теоретично додає боянсі (тобто є прошарок повітря між спідс’ютом та трис’ютом).
До старту плавання йшли майже милю… Учасники мали самі для себе вирішити коли стартувати – були групи 27 хвилин, 32 хвилини і так далі. Мені тренер порадив ставати поближче до початку щоб на велі та бігу бути з сильнішими учасниками. Що я і зробив.
Вело проходило вже за чистого неба і сухої дороги.
Спочатку стартували професіонали чоловіки (їх було до 20 людей), через 5 хвилин – професіонали жінки (така ж кількість). А ще через 5 хвили почали запускати любителів. Стартували по 4 людини одночасно кожні 5 секунд. На вході у воду лежали килимки які реєстрували датчик на нозі і відповідно запускали час кожного учасника.
Оскільки я нахабно заліз зі швидкими плавцями то перший кілометри (усього пливли 2) мене постійно обганяли. Але потім і я вже почав обходити деяких. Не те щоби багато, але до десятка людей обійшов (для порівняння мене обігнало кілька десятків).
У підсумку моє плавання – 35 хвилин. У ветс’юті було б 32-33. Але дуже непогано на мою думку.
Бігти через спеку та вологість було дуже важко починаючи з перших же кроків.
На плаванні у мене почали протікати окуляри Speedo Vengeance які вперше мене так підвели. В результаті на виході з води я дуже довго не бачив нічого крім розмазаних кольорових плям.
Але враховуючи, що бігти до транзитки було майже кілометр часу щоб розвиднілося вистачило.
В транзитці неспішно, але доволі ефективно обувся, одягнув шолом, схопив вели і побіг.
Мені подобається як виглядає посадка на фото.
Вже під час початку вело добре розвиднилося, а коли повернувся в транзитку то вже сонце лупило щосили.
Сам вело-етап скоротили до 27 миль (43 км), а мало б бути 56 миль (90 км) – це було теж через непогоду та частково затоплені дороги.
На вело оскільки воно було значно коротше вирішив викластися і мені це здається вдалося. Хоча мене обходили на трасі якісь геть безумно швидкі учасники проте мені вдалося обігнати ще більше.
Сама траса дуже проста – туди і назад. Гірки практично непомітні. Вид через відсутність дерев дуже хороший – усе видно далеко вперед. До того ж дороги широкі, чисті та практично без поворотів і вдалося нормально розганятися.
Під закінчення вело почав відчувати, що виклався нормально, але схоже сили приблизно розрахував не погано і навіть зміг додати в кінці. І вже через одну годину був знову в транзитці.
Хоча на фото біжу, але відчуття було, що ледь не тупцююся на місці.
І тільки но почав бігти як і відчув – спека та вологість зроблять цей біг випробуванням.
Весь час було дуже важко і не в задоволення. Перегрівання, яскраве сонце, трошки вже забиті ноги… Здавалося попереду така довга дистанція і я пересуваюся так повільно, що хоч би до вечора закінчити.
На кожному пункті підтримки (раз на 3 км) виливав на себе холодну воду, сипав кригу за пазуху, ковтав Gatorade і далі чекав наступної можливості повторити все це.
Просто ще одна варіація фото з вело-етапу.
Особливо хотілося все кинути на противних ділянках де невеличка гірка (яку б навіть не помітив за нормальних обставин) без будь-якого затінку… це було більше випробування волі ніж фізичної форми.
Навколо страждали усі – переходили на крок, зупинялися, бігли практично на місці. Але звісно профі просто проносилися мимо.
Здавалося перше коло ніколи не закінчиться. Але ось нарешті повертаю на друге. І тут вже морально стає легше – знаю що попереду, знаю що можу це зробити. Лише тепер треба терпіти і розподіляти зусилля.
На фінішній прямій – щастю нема меж, скоро все це закінчиться!
Зараз це приємно згадувати – я це зробив, фінішував, і навіть не з дуже поганим результатом. Але тоді біг був на 100% стражданням і запам’ятаю я його на довго.
А ось вже і фініш! Холодна вода, холодний рушник, фото, йдемо до палатки з їжею. Гамбургер, печиво, кола, вода. Автобус везе нас назад до старту. Прихожу до тями, збираю речі, дзвоню Олені, сідаємо в машину і їдемо в готель.
Тренер питає – як пройшло, як почуваюся. Розказую. Питає – слот на Чемпіонат Світу брати будеш. Дивуюся – мені здавалося я ледь не останнім фінішував. Виявляється ні – 14-й у своїй віковій групі, що достатньо для отримання слоту.
Фініш!
І так – я отримав слот і буду змагатися в Юті (місто Сейнт Джорд) 18-го вересня.
В містечко Де Мойн яке є столицею штату Айова ми поїхали через те, що я там приймав участь в IronMan 70.3 Des Moines. Для міста це був перший IronMan, але причина через яку я поїхав на старт в таку далечінь в тому, що у 2020-му через COVID-19 старти було відмінено і замість повернути гроші на вибір давали можливість вийти на старт в іншому місці. Так сталося і з відміненим IM 70.3 Galveston минулого року.
Цього разу я летів зі своїм новим велосипедом BMC Timemachine SLR 01 DISC запакованим у чохол Scinon Aerocomfort 3.0.
Як виявилося з велосипедом летіти не так проблемно як я того боявся. Запакувавши його в чохол я здав усе це авіакомпанії (вони навіть не зважували) та отримав його вже в останньому аеропорту. Той факт, що вагу не перевіряли я використав по дорозі назад – усі спортивні речі склав в той же чохол не лише щоб розвантажити себе, але і щоб додати захисний прошарок.
По приїзду в Де Мойн з’ясувалося кілька неприємних речей про які я не подумав завчасно і які довелося вирішувати на місці.
Реєстрація учасників відбувалася в самому центрі міста.
По-перше, в місті дуже мало водіїв Uber, а Uber XL в який може влізти велосипед взагалі практично нема. І в день коли треба було забирати пакет реєстрації та здавати велосипед машин просто не було.
Друге – усе дуже далеко одне від одного. Це певною мірою претензія до організаторів. Наприклад готелі розташовані в одній частині міста, а добиратися від них машиною до місця реєстрації більше 30 хвилин. Потім ще треба дістатися до місця куди здавати велосипед – це ще хвилин 20 машиною.
І тут з’ясувалося третя обставина – нема ніде навколо машин на прокат. І лише через те, що нам порадила дівчина на ресепшені готелю ми спробували взяти вантажівку і це в нас вийшло. Велетенський RAM 1500 з двома рядами сидінь та кузовом в який можна було класти велосипед не розбираючи – це нам дуже допомогло. І при цьому прокат вийшов дуже дешево – $60 за добу. Для порівняння за Uber ми би платили до $50 за кожну поїздку. Але їхати за ним довелося в інше місто.
RAM 1500 хоча і здоровенний, але на чомусь подібному в Де Мойні їздить більше половини людей.
Олені машина дуже сподобалася. Високо сидить, далеко бачить, усі на дорозі поважають, потужний двигун, багато місця всередині та для багажу – що тут може не подобатися. До того ж місцеві на подібних машинах переважно і катаються. Єдине, що розганяється після повної зупинки вона дуже повільно. Але то дрібниці.
На жаль саме місто нам подивитися не дуже довелося. По-перше, центр міста дуже крихітний (хоча і з хмарочосами), у інші 95% площі займає одно- та двоповерхове житло. Місто, повторюся, є столицею штату, а також в ньому є університети, коледжі та інші навчальні заклади. А відповідно виробництва особливо ніякого нема – лише держустанови та корпуси університетів, парки… і все.
Додатковою проблемою стало те, що довелося дуже багато пересуватися. Крім кататися машиною в центр, на старт, в готель ще й довелося походи. Так парковка для вболівальників та учасників була на відстані більше кілометра від транзитної зони куди здавали велосипеди. Далі від самої транзитки треба було йти майже півтора кілометри до старта плавання. А по виходу з води – бігти майже кілометр до транзитки.
Вид з парку де відбувалося плавання на центр міста.
На цьому все не закінчувалося – після фінішу який був в центрі міста треба було пройти ще два квартали до їжі та напоїв. Потім сісти на автобус який віз назад до транзитки (це хвилин 15). Але звісно він не доїздив до кінця і… так, правильно – треба було ще топати майже кілометр :)
І окремо треба сказати про перельоти. На жаль прямого рейсу з Сіетла в Де Мойн нема, а тому довелося летіти в Чікаго (майже 5 годин), чекати 2 години пересадки і маленьким літачком летіти назад ще півтори години. І в зворотньому порядку відповідно те саме.
Півтори години польоту і дві години пересадки просто витрачені через відсутність прямого рейсу від Сіетла.
У підсумку – це було цікаво, але навряд чи я ще туди полечу лише заради цього старту.
Ось такий крихітний літачок віз нас з Де Мойн в Чікаго.
Перший старт цього року мав би бути розминкою перед Half Iron Man Des Moines, але пройшло все не так як планувалося.
Сам старт був для спринту та олімпійської дистанції і проходив у місті Maple Valley, що в 50 хвилинах машиною від нас. Я стартував на олімпійську дистанцію яка тут була 1.5 км плавання, 44 км вело та 10 км біг.
В цей день було доволі прохолодно і йшов дощ (часом навіть доволі сильний). Пізніше я говорив з одним з організаторів старту і він сказав, що за усі 16 років, що вони проводять ці змагання це вперше не сонячна погода. Отак мені поталанило.
Старт був о 7-й ранку, тобто прокинулися ми о 5-й. Сам старт хоча і невеличний (до 500 учасників) проте доволі непогано організований для такого масштабу.
Перед плаванням – а чи варто мені ставати з найшвидшими плавцями?
Вода була взагалі не холодна, можливо навіть тепліша ніж у басейні. А старт був rolling – тобто нас запускали одного за одним і час починався для кожного окремо як перетинаєш мат який зчитує датчик на нозі.
Я не надто довго вагався і став у найшвидшу групу, що виявилося правильним рішенням. Пливлося доволі непогано, частину дистанції було за ким триматися і на старті практично не штовхалися. Нормально виклався (плечі і спина відчувалися і на другий день), але не виснажився остаточно. Коротше плаванням задоволений і вийшов з води в першій двацятці.
Місцеві мешканці не надто задоволені галасливим заходом у їхньому парку…
Неквапно зняв гідрокостюм, застрибнув у вело-туфлі, одяг шолом і побіг на вело-етап. Мінусом була звісно погода (дощ і мокра дорога) і те що для нас не перекривали рух машин. Але з іншого боку машин в тій місцині дуже мало і можу усього пару десятків вздовж мене за весь час проїхало.
На вело-етапі ідея була нормально викластися, що я робив з перемінним успіхом (страшно летіти з гірок коли дорога мокра і не знаєш що там попереду). Впродовж дистанції обходив людей постійно – це ті що роблять спрінт неквапно їхали на велосипедах. А коли олімпійський маршрут розійшовся зі спринтерським виявилося, що я примудрився обігнати всіх і на своїй дистанції.
Окрилений таким успіхом я продовжував завзято крутити і на 19-му кілометрі відчув, що заднє колесо стукає по асфальту. Зупинився – так і є, колесо порожнє. Спробував один картридж CO2 – колесо одразу здулося. Добре, знімаю колесо, витрачаю пару хвилин щоб зняти шину (а вона геть нова і не знімається так просто). Ставлю нову камеру, використовую картридж – колесо прожнє…
Альфа-самець зацікавився триатлоном і думає чи не вибігти йому на вело-етап.
Я в розпачі, а мимо проїздять другий, третій і так далі… І ось одни з учасників зупинився і запропонував свій картридж. Спробував – той же результат. Стою гукаю чи в кого з тих хто їде мимо є насос. Один зупинився. Спробували насос – ніякого ефекту. Все, камера бракована.
На той час я так розізлився та розчарувався, що сенсу продовжувати не було ніякого. Пів години чекав доки приїде машина підтримки. Ось зупинилася одна з машин які патрулюють дистанцію. Вони викликали вантажівку яка б забрала мене і велосипед. Чекаємо 10, 20 хвилин… Я мерзну, мене садять в машину, включають обігрів. По рації підтверджують, що за мною хтось виїхав.
Вихід з води
Коротше просидів я там півтори машини. Вже і перший фінішував олімпійську дистанцію. Потім перше жінка. Потім решта людей. А мене все не забирають.
І в той же час Олена з друзями не знали що думати коли я так і не повернувся з вело-етапу. І хоча я просив оголосити про свою полому і мені сказали, що так і зроблять схоже комунікація у них була не дуже і повідомлення десь загубилося. Коротше допоки мене не привезли на фініш вона не знала де я і що зі мною :(
Дома подивився на запасну трубку – в ній новій (щойно з коробки) вже був прокол біля ніпеля. Срана китайська якість якій не можна довіряти. Урок – перевіряти навіть запаски, навіть нові.
Змирився з тим що сталося і вже думаю про наступний старт.
Чемпіонат світку IronMan як завжди відбувся на Коні (Гаваї) в жовтні. І цього разу ми там були присутні. І до того ж там приймав участь Андрій Кузьмінський за якого ми вболівали.
З Андрієм ми домовилися, що будемо проживати на Гаваях разом за якийсь місяць до події. І через те що часу до старту лишилося не багато особливого вибору де жити у нас не було. В результаті ми їздили на Кону через пів острову по 2-2.5 години в кожен бік. Проте воно було варте.
Ми завжди хотіли подивитися на цю подію. Кона – це місце де тріатлон по суті почався. І цей конкретний страт мабуть є найвагомішим стартом тріатлону.
Сотня професійних атлетів і 2,5 тисячі любителів виходять на старт щороку щоб подолати 3.8 км плавання, 180 км вело і 42 км бігового етапу. При цьому просто так з’явитися на старт не можна – треба пройти кваліфікацію. Якщо сильно спрощено то треба або опинитися на подіумі на одному зі стартів IronMan у своїй віковій категорії, або показати один з найкращих результатів у віковій категорії на дистанції.
Таким чином на старт на Коні виходять найкращі з найкращих у спорті.
На місці старту ми були кілька разів – в перший же день по приїзду і по дорозі до житла де ночували, наступного для щоб залишити велосипед у транзитній зоні, звісно в день і старту, але ще і день після того – скупитися брендованих речей.
На ярмарку-виставці перед стартом спортивні і не дуже бренди презентували свою продукцію і новинки: спортивний одяг, кросівки, велосипеди та компоненти, електроніка, харчування, масажні та інші засоби, програми тренування, тощо. Народ доволі активно скуповувався не дивлячись на ціни.
Також була можливість поплавати там де був старт – як завжди хвилі які швидко мене вкачали і неймовірно солона вода.
В день старту ми встали десь о 4-й ранку, приїхали, вигрузили учасника, знайшли де запаркуватися (доволі далеченько) і почали чекати старту.
І ось нарешті почалися старти плавання: спочатку професіонали, а потім вже хвилями вікові групи.
Щоб слідкувати за Андрієм ми встановили собі на смартфони програму IRONMAN Tracker в якій можна відстежувати місцезнаходження учасників на дистанції.
В той же час натовп навколо вболівав за тих хто виходив з води, починав велоетап. Також були гучні оголошення від дикторів та великі екрани на яких можна було спостерігати перебіг подій на трасі.
До того ж все це прямо на порозі кафешок і ресторанів в яких звісно було зайнято усі місця.
Про те як пройшов старт у Андрія я розказувати не буду – захоче то сам напише, шукайте в його фейсбуці.
А ми, чекаючи на нього відслідковували пересування у додатку, ходили по магазинам та їдальням, ховалися у прохолоді готелю та кафетерії і взагалі проводили ці години як могли.
Ну і звісно дивилися на інших учасників і разом з натовпом підбадьорювали усіх.
Враження залишилися дуже позитивні і настрій в цілому – натхнення та піднесення. Надзвичайна подія, неймовірні можливості людини, без перебільшення свято людської волі та сили.
На завершення ось вам відео того що ми з Оленою назнімали впродовж дня старту :)
На свій день народження вирішив подарувати собі тріатлон. Цей рік у плані змагань і спорту взагалі виявився не надто вдалим для мене – і відсутність особливого бажання, і якось не можу увійти в нормальний режим тренування (то перевтомлююсь, то пропускаю багато)… Ну таке.
Цього разу єдина опція була спрінт – чи то спонсорів якихось втратили, чи то з поліцією не змогли домовитися щоб перекрити достатньо доріг для олімпійської дистанції. Не суттєво насправді. Коротка дистанція (800 метрів плавання, 22.5 км вело та 5 км біг) не викликала особливих хвилювань і у найгіршому випадку це було б просто додаткове тренування.
Страрт трохи затримали (на хвилин 20), а потім пішли хвили через кожні 3 хвилини – еліта, вікові групи чоловіки та жінки, естафета, дуатлон.
Я стартував у 8-й хвилі (чоловіки 40-49 років) і перед нами вже було достатньо людей розтягнуто по всій дистанції. Звалище було як на старті так і впродовж усієї дистанції (коли наздоганяв попередні хвилі) і доводилося штовхатися і маневрувати.
Проте усе це людське звалище якимось чином не вивели мене з рівноваги, окуляри не протікали, а головне (і неймовірне) – шию не натер собі ветс’ютом, чого не буває практично.
У підсумку – плавання 12:51, доволі непогано для мене.
Вискочив з води у транзітку, побіг до вела і побачив що який … завалив мій вел і трошки переплутав мої речі розкладені на рушнику. Але і це мене не вивело з рівноваги якимось чином.
Я не надто поспішав, тому час на транзитці вийшов далеко не найкращий – 1:48. Якщо сильно старатися і спеціально готуватися то в спеціальних умовах можна пройти першу транзитку за одну хвилину, але таке…
На велосипеді мені взагалі усе сподобалося – добре попрацював, обігнав сотню людей (а можливо і більше). Єдини хто мене обігнав був той хто зі мною змагався останні 10 км – то він попереду мене, то я перед ним.
Ноги забив доволі сильно, але не так щоб не можна було бігти.
Повторюся – дуже собою задоволений не велоетапі і свої 22.5 км проїхав за 37:11.
Далі ще одна транзитка, перескочив у кросівки On Running Cloudracer які вирішив одягти без шкарпеток, схопив гель і побіг.
Ноги обидві стер до крові на тому самому місці на обох (на великому пальці), але на 5 км навіть не помітив цього.
Біглося доволі нормально, на першому кілометрі мене з божевільною швидкістю обійшов якийсь бігун, скоріше за все учасник естафети. Гірка на 3-му кілометрі доволі важка, але навіть вона допомогла обійти якусь кількість людей.
Взагалі останні кілометр перед фінішом стало доволі самотньо – ті хто вже фінішували були далеко попереду, усі інші лишилися позаду.
Визначний для мене старт не лише через те що останнього разу я виступав на ньому ще аж в 2012-му році (2012-07-22–Seafair Triathlon, Seward Park, WA), але і тому що це мій перший тріатлон з 2015-го року. Через травми та складнощі з розкладом у мене не виходило змагатися та і страшнувато було.
Але ось цього разу нарешті відчув себе більш-менш готовим, дистанція не так щоб дуже довга та і сам старт близько. Тож ми на нього записалися (Олена робила спрінт) і ось що з цього вийшло.
Сам старт відбувається в парку в Сіетлі де дуже приємно гуляти та бігати і де є прямий доступ до води на якій постійно багато яхт та інших плав-засобів.
Старт, який мав би відбутися о 6:30 затримали майже на годину що не дуже допомогло… Ну та буває. Отже нарешті стартонули: спочатку еліта, а потім через кожні 3 хвилини хвилі чоловіків та жінок різних вікових категорій. Я, наприклад, стартував через 24 хвилини після першої хвилі.
Плавання пройшло дуже добре крім того що курс робив два кола що привело до того що не лише швидші плавці доганяли повільніших з попередніх хвиль, але і ще й нові хвилі вливалися по курсу. До того ж 2 повороти на кожному колі були більше ніж під 90 градусів – тож давка там була ще та.
У підсумку плавання вийшло коротшим ніж мало б (1300 метрів замість 1500) і зайняло у мене 19 хвилин і 30 секунд. Це 22-й результат на плаванні.
Потім у транзитці я не надто поспішав бо з самого початку вирішив що головна ціль для мене – фінішувати. Тому у мене пішло аж 2 хвилини 3 секунди на неї в той час як найшвидші проходили першу транзітку швидше ніж за 1 хвилину 30 секунд.
Далі скочив на вел і погнав… Цього разу траса вело-етапу не йшла про фрівею, а натомість її було прокладено по набережній озера і вулицях близьких до неї. В цілому дорога була дуже хороша, хоча деякі ділянки і мали проблемний асфальт. Також було у підсумку 4 доволі помітні гірки, проте мене вони не надто зупинили. І якби не цепка що злетіла одного разу (і як на зло коли почалася одна зі складних гірок) то можна було б сказати що вело взагалі пройшло ідеально.
Власне казати щось крім того що етап був теж коротший (44 км замість 40) і зайняв у мене 54:47 що є 10-м результатом на вело у загальному підсумку.
В другій транзитці я теж не спішив і вже через 1 хвилину 29 секунд вийшов на біговий етап. Знову ж таки у найшвидших на цю транзитку пішло менше однієї хвилини.
Бігти я вирішив у On Running Cloudracer – в них можна бігати без шкарпеток і взагалі вони начебто для тріатлонів і зроблені. І треба сказати що кросівки виявилися занадто жорсткими у підошві – вже пройшов тиждень, а у мене досі коліна болять.
Ну а сам біг нічого особливого крім того що тут я теж втратив час коли довелося зупинитися в туалет (пам’ятаєте я вище писав що старт суттєво затримали?) де і втратив мабуть більше хвилини. Також на кожному з двох кіл дистанції була одна дуже хороша і затяжна гірки і такий самий спуск. Мені наче пройшло нормально, але через втрачений час я не потрапив на подіум :(
Усього біговий етап (10.3 км) у мене зайняв 43:53 що є 20-м результатом у загальному підсумку.
