Як і деякі інші пісні що з’явилися на світ як жарт і стали популярними ця має подібну історію. Легенда говорить що Бек одного дуже довго намагався зіграти щось задумане на гітарі і коли у нього почав виходити цей рити барабанщик почав підстукувати, а Бек просто заспівав ту маячню що приходила в голову. Коли ж час прийшов до приспіву то він нічого не зміг придумати і сміючись заспів що “я невдаха – то вбий мене за це”.
Але навіть знаючи цю історію люди знаходять в пісні глибокий смисл і вважають її ледь не гаслом стану низької самооцінки.
В чами шимпанзе я був мавпою
Бутан в мої венах і я можу кинути наркомана.
Пластикові очі і пофарбовані овочі,
Засохлий собачий корм та м’ясний пиріг у колготках.
Вимкни фари та постав на нейтралку
Прокачану машину з лузером на круїз-контролі.
Крихітка в Ріно з вітаміном Д…
Маючи два дивани сплю у креслі
А дехто каже що мені гріх жалітися
З приводу одруження по зальоту та плям на сорочці.
Не вір усьому що пишуть
Бо матимеш штраф за неправильну парковку та недопалок в рукаві.
Поголися тупим лезом в темряві,
Заощаджуй продуктові талони та підпали трейлер-парк…
Досить вже,
Я невдаха – то вбий мене.
Сили зла в нічних кошмарах мужлана
Ховаюся від музики у імітації газової камери
Бо одні слизькі типи, а у інших прапор,
А хтось штрикає палкою іншого у мішку
За допомогою перезапущених серіалів та кокаїну.
Нісенітнеці дня під помиї шансону,
І він повіситься на гітарній струні.
Дай ляпаса по тонкій шиї під буклями –
Ти не зможеш написати (пісню) якщо не відчуваєш того про що пишеш.
В 1993 році під час концерту Дейв Мустей втратив свідомість і по дорозі в лікарню помер в машині швидкої допомоги (передозування героїну і алкоголю). Через деякий час його реанімували і так і з’явилася ця пісня – маючі досвід чисельниз “зіскакувань” (лише від героїнової залежності він лікувався 17 разів) Дейв вперше усвідомив що у нього може не бути шанса попрощатися з усіми кого він любить.
Не пам’ятаю де я був
коли зрозумів що життя це гра
в яку чим сильніше граєш
тим важчі наслідки.
Я не мав гадки про ціну,
життя пройшло перед очима
і я зрозумів як мало я встиг зробити
бо ніколи не думав про завтрашній день.
Тим хто читає це – знайте, друзі,
Я би хотів залишитися з вами.
Посміхайтеся коли думаєте про мене.
Моє тіло мертве і на цьому скінчився і я.
Усьому світу,
Усім друзям:
Я вас усіх люблю,
Але мушу йти.
Це останні слова
Які я скажу
І стану вільним.
Якби моє серце ще билося
Воно б боліло
Що я лише буду у ваших спогадах
І не маю чого більше сказати.
Піти це дуже просто
Тому що все горе лишаєш позаду.
Знаєте, коли засинаєш більше нема болю,
А жити далі – це ранить.
Багатьом подобається ось ця версія з жіночим вокалом:
Через комент під постом про The Grand Stand Single Bike Floor Stand – стійку для велосипеда яку я не раджу, згадав, що я так ніколи і не написав про стійку якою користуюся постійно і яку можу порадити.
Конкретно ця модель є втричі дешевшою копією брендових аналогів відомих виробників, але зроблено її якісно і я не бачу жодних причин платити втричі лише за наліпку.
Переваги цієї стійки:
Велосипед фіксується (звісно фіксація тут дуже умовна) шиною та іноді ободом (в залежності від колеса), а не спицями
точок контакту тут 3, а не 2, а отже значно стабільніше стоїть сам велосипед
стійка складається, що зручно для зберігання та транспортування
матеріали не іржавіють. Принаймні у мене за 4 роки використання в гаражі та у поїздках навіть не помітно, що стійка не нова.
Ціна $$17-25 – це прямо найкращий варіант за такі гроші.
Як я згадав вище – це безсоромна копія виробу відомих брендів, скоріш за все зроблене китайцями на тих же фабриках і станках, що і оригінали, і можливо навіть з тих же матеріалів.
Джоні Депп крім того що є відомим актором ще й грає на гітарі у панк-гурті P (Пі). Більше того – він іноді буває на сцені з Аеросміт, Мерліном Менсоном та іншими своїми друзями, на ютубі багато відео де можна оцінити його гру. Щодо гітарних вмінь зірки то як для любителя він грає надзвичайно добре, але як професійний музикант навряд чи зарбив би собі на життя гітарою.
Стосовно музики і текстів то це доволі м’який панк рок де в піснях або несамовите обкладання матом усього навколо, або набір якоїсь нісенітниці.
Проте у них є кілька доволі приємних у музичному плані пісень і мені особисто подобається ось ця. Переклав як міг.
Хоча цей рік став для мене дуже невдалим через травми та незрозумілі проблеми і я так і не стартував жодного разу, навіть не так щоб достатньо і багато бігав, проте все одно вирішив написати про свою ротаці.
Для тих хто не має купи кросівок, або новачок у бігові (чи лише думає починати) одразу скажу, що під ротацією мають на увазі набір моделей та типів кросівок які використовують для різного бігу (швидкість, тривалість, покриття/рельєф, погодні умови, анатомічні особливості, тощо).
Колись дуже давно я писав Про бігові кросівки та Коротка історія бігових кросівок, але цей допис більше фокусується саме на моїх кросівках у яких бігаю я. Усі згадані моделі я використовував, але звісно існує кросівок значно більше.
Стосовно того, що саме я бігаю: це переважно біг по асфальту, дистанції від 10 до 21 км, часто як частина триатлону. Маю нейтральний тип стопи з високою аркою.
Далі йдуть категорії кросівок і це те приблизно як їх треба обирати для ротації. Але порядок додавання можна міняти в залежності від специфіки.
Кросівки “для усього”
Asics Novablast 4
Кросівки для щоденного бігу, або так звані “для усього” – це ті які можуть бути вашою єдиною парою. В них можна бігати повільно і довго, можна бігти в середньому темпі, навіть можна прискорюватися. Звісно вони будуть трошки, або більше ніж трошки програвати спеціалізованим кросівкам, але якщо для вас це стає проблемою – час додати ще один тип кросівок у ротацію.
В таких кросівках проводиться більшість тренувань і для мене найкращими з усіх стали Asics Novablast 4: вони і комфортні, і пружні, і трошки м’які, в них можна прискорюватися і тримати темп. Власне усе крім дуже швидкого бігу вони роблять дуже добре. Попередня модель ASICS Novablast 3 теж була дуже хороша і можна її брати щоб трохи зекономити.
Для новачків в США практично усі магазини рекомендують почати з Brooks Ghost: це дійсно хороші і прості кросівки які вибачають не ідеальну техніку, в яких можна бігати довго і повільно, іноді навіть з середнім темпом. Але для тих хто хоч вже трошки набігав кілометраж і хоче серйозніше тренуватися ця модель буде занадто простою і без переваг.
Також хочу відзначити як альтернативу Adidas Adizero SL2 які одягаю час від часу: підошва як у дорогих моделей, проста будова, вільний верх як для Adidas, дозволяють набирати темп дуже легко.
У мого улюбленого бренда Saucony універсальними моделями є Saucony Triumph та Saucony Ride. І якщо Triumph я іноді використовую, хоча вони ближче до максималістичних моделей, то Ride мені не сподобалися взагалі і для мене стали гіршою версією Brooks Ghost.
А якщо ви плануєте бігати лише повільно і небагато, і вам цікаво мати кросівки в яких можна було б і ходити на роботу і виглядали вони б чудово то можна глянути на щось типу Craft Pace.
New Balance FuelCell 890 варто теж розглянути, я навіть колись хотів повністю перейти на цей бренд – наскільки мені сподобалася ця та максималістична модель від них.
Hoka One One Clifton пройшли через якісь незрозумілі перетрубації і на сьогодні для мене вони є застарілими, важкими та неочікувано твердими в підошві.
Додатково треба зазначити моделі з zero drop та широким носком. Два бренди спеціалізуються на кросівках з “анатомічною” будовою носка – тобто для пальців дуже багато місця. Також Altra має моделі у яких або нема підйому взагалі (це той самий zero drop), або він лише 4 мм. Topo Specter близькі до традиційних кросівок, але мають анатомічний носок, але Altra Experience Flow 2 мені сподобалися ще більше і точно варто мати їх в ротації.
Кросівки для змагань
Saucony Endorphin Pro 3
Якщо ви тренуєтеся щоб іноді виступати на змаганнях то другою парю для вас можуть стати кросівки призначені спеціально для цього. І тут треба зауважити, що сучасні кросівки для змагань дуже дорого коштують (від $220 до $500 на момент написання), розраховано їх на значно менший кілометраж (300-500 км) і вони вимагають певної техніки бігу.
Часто такі кросівки називають “карбоновими” через присутність карбонової пластини у підошві. Та сама пластина рекламується майже як пружина яка кидає бігуна вперед, але правда в тому, що потрібна вона в першу чергу для стабілізації підошви – її матеріал дуже легко втрачає баланс і “плаває”.
У мене улюбленою парою є Saucony Endorphin Pro 3 – вони найбільше схожі на традиційні звичайні кросівки, але дуже легкі і пружні та м’які одночасно. В них я можу бігти як у тренувальних, але при цьому відчуваю, що просуваюся вперед помітно швидше. Полюбив їх ще з першої моделі Saucony Endorphin Pro, які до речі більше були схожі на щоденні кросівки ніж нова модель.
Другою моделлю яку я іноді використовую є Adidas AdiZero Adios Pro 3 в яких замість пластини в підошві присутні карбонові стрижні. Кросівки від Adidas дуже вибагливі до техніки бігу і примушують слідкувати за тим як приземляєш стопу на буквально кожному кроці. Але і віддача від них помітна. В цілому я би охарактеризував їх як “агресивні” і якщо це біговий старт, а не триатлон то часто віддав би перевагу саме їм.
Найбільш поширеними серед аматорів та професіоналів є моделі від Nike, але у мене з їх кросівками певна несумісність: стопі тісно по висоті, п’ята на кожному кроці вислизає, та і відчуття наче йдеш по батуту не надто подобається. Найбільше я бігав у Nike ZoomX Vaporfly NEXT%, але мені вони не подобаються.
Також згадаю Atreyu The Artist які зробили карбонові кросівки за ціну дешевше ніж щоденні моделі. Навіть бачив людей в таких на IronMan 70.3 World Championship, Taupo, New Zealand. І вони дійсно відчуваються легкими та швидкими, але дивна будова верху з сильно завуженим носком і певна стриманість не роблять їх такими в яких хочеться бігти на змаганнях.
Кросівки для швидких тренувань
Saucony Endorphin Speed 3
Отже у вас в програмі тренувань з’явилися інтервали, темповий біг і взагалі більше різноманітності щодо швидкості бігу. Можна теоретично бігати все це в кросівках для змагань, але це буде по-перше, дорого, а, по-друге, не надто добре для ніж.
І ось між щоденними кросівками для усього і кросівками для змагань є катерогія кросівок для швидких тренувань. Такі моделі як правило мають певні технології та елементи моделей для змагань, але і елементи моделей для щоденного бігу. Це робить їх більш звичними, дешевшими і живуть вони довше в плані кілометражу.
Додатково для багатьох початківців і не лише них такі моделі цілком можуть бути використаними для змагань. І я особисто не проти якщо доведеться стартувати в одній з моделей які мені подобаються.
Особисто мені найбільше подобається в цьому класі Saucony Endorphin Speed 3 (та їх водовідштовхуюча і дуже актуальна для Сіетла версія Endorphin Speed 3 RUNSHIELD) – вони навіть кращі за модель для змагань в плані комфорту, і при цьому почуваються легкими та пружніми. Мають нейлонову (замість карбонової) пластину, що типово для цього класу кросівок.
Не одразу, але після певної кількості кілометрів мені почали подобатися і Puma Deviate Nitro 2 – до них довелося звикати. Але вони в першу чергу пружні, це відчувається якщо призвичаїтися до них.
Максималістичні кросівки
New Balance Fresh Foam More v3
Для днів коли вам треба бігати повільно і коли ваші ноги дуже втомлені від тренувань/змагань саме цей клас кросівок і стане в нагоді. Їх дизайн продиктовано бажанням зробити біг якомога м’якішим, а отже вага, швидкість, пружність – все це стає жертвою. І часто такі кросівки можна побачити на ногах людей яким треба багато стояти чи ходити по роботі: медсестри, лектори, тощо.
У мене не багато досвіду з подібними моделями і я дуже давно маю пару New Balance Fresh Foam More v3 які є найм’якішими серед усіх. В них біжиш м’яко, але дуже, просто на диво повільно, проте відчуття, що ноги в’язнуть нема.
Згадані вище Saucony Triumph теж відносяться до цього класу, але як на мене трохи жорсткуваті і краще себе показують в середнь-спокійному, а не геть повільному темпі.
Asics Gel-Nimbus Lite є дивною моделлю – вони сидять між максималістичними та щоденними кросівками і дозволяють навіть тримати певний темп. Але чому обирати саме їх я не знаю і тому в моїй ротації їх нема. І те ж саме стосується New Balance Fresh Foam 880 – це “максималізовані” щоденні кросівки які як і попердньо згадану модель варто обирати якщо вам потрібні лише щоденні та максималістичні кросівки і ви хочете утиснути все в одну модель.
HOKA One One Bondi якраз можна найчастіше побачити на ногах не бігунів, але мені практично усі моделі цього бренду занадто вузькі в підошві, аж до болю в мізинці. І до того ж підошва тут на диво тверда.
Легкі кросівки
Adidas AdiZero Boston 11
Про цей клас можна було б сказати, що це мінімалістичні кросівки, але термін “мінімалістичні” вже зайнято кросівками у яких практично відсутня підошва, а то і верх (як от New Balance Minimus Barefoot) і які я би не радив взагалі. А легкі кросівки в першу чергу відрізняються вагою і відсутністю високотехнологічних елементів.
Тобто це кросівки з доволі невисокою підошвою в якій використано дорожчі матеріали (як у моделях для змагань) і які мають мінімальний верх, але в них відсутні пластини та стрижні, м’які прошарки і таке інше. Головне, що мають забезпечувати такі кросівки – це легкість та відчуття поверхні. І використовують їх бігуни які через якісь причини не хочуть бігати у карбонових кросівках і для яких вага важлива.
Мені такі моделі не надто подобаються, проте на перше місце поставлю Saucony Kinvara – в них просто дуже приємно було бігати і завжди хотілося бігти більше.
Також Adidas Adizero Boston (які до речі колись вважалися ледь не найкращими щоб бігати марафони) мабуть найкраще передають відчуття легкості та контакту, але при цьому і мають певний захист через товщу підошву. Проте вони дуже вибагливі до техніки бігу і ноги потім дають взнаки інтенсивність кожного тренування.
Hoka One One Rincon теж доволі хороші – легкі, пружні, усе відчуваєш стопами. Але великий недолік – вони не тримаються довго.
New Balance Fresh Foam Beacon v2 мені спочатку дуже сподобалися, але з часом я в них розчарувався – занадто вже ноги втомлювалися в них через мінімальний захист.
У 1766-му році в Чорногорії незрозуміло звідки з’явився чоловік віком приблизно 35 років який назвався російським імператором Петром Третім і що начебто він втік від своєї божевільної дружини Катерини Великої. Чоловік мав настільки сильну харизму, вільно володів кількома мовами і так зачарував Чорногір’я, що можновладці обрали його своїм царем вже наступного року.
Далі краще – самозванець здійснив багато реформ (наприклад провів перші у країні вибори), підсилив країну військово та економічно, зупинив громадянську війну, зміг успішно протистояти Османській Імперії яка намагалася окупувати Чорногорію.
1773-го року його було вбито зрадником підкупленим Османською Імперією.
До сьогодні походження цієї людини лишається загадкою.
Ердсталл – підземні тунелі яких нараховують тисячі по всій Європі і деякі дослідники вважають, що ще мінімум 30% поки не знайдено.
Це короткі, по кілька десятків метрів і дуже вузькі тунелі під землею (від 1 до 1.4 метри), іноді кілька тунелів поєднані ходами крізь які пролізе вже не кожна доросла людина.
Тунелі переважно знаходяться у лісі біля старовинних міст, іноді під дуже старими і покинутими містами.
Ці тунелі були відомі у 8-10 сторіччях і вважалися зробленими тролями, а потім чомусь про них забули. Також загадкою є, чому їх при такій кількості практично не згадують в історичних документах.
Географічно тунелі знаходяться від Ірландії до Чехії на сході та Туреччини на півдні, але найбільша їх кількість в Німеччині, зокрема в Баварії – там їх більше 700 вже відомо.
Є ще кілька незрозумілих моментів:
– тунелі побудовано професійними шахтарями – їх зроблено правильно і добрим інструментом, так що вони досі як нові.
– тунелі не містять всередині нічого – ні вівтарів, ні сидінь чи ліжок. Хоча в кількох випадках в глухих кінцях тунелів знайдено заглиблення в стіні які могли бути сидіннями.
– в тунелях не знайдено ніяких археологічних артефактів – ні одягу, ні інструментів, ні залишків їжі. Тобто вони стоять порожні і чисті. У кількох випадках було знайдено палене вугілля яке датують 10-12 сторіччям.
– деякі тунелі обкладали зсередини камінням щоб зробити їх вужчими.
– тунелі мають лише один вхід та один вихід і не мають чогось схожого на кімнати.
Теорій є походження та призначення є кілька, але усі не витримують критики. Наприклад:
– в тунелях переховувалися від набігів. Те, що нема запасних виходів та кімнат означало, що люди в них мали лежати в рядок в темряві, з нестачею кисню та без можливості втекти. І до того ж нічого в тунелях не лишилося.
– тунелі мали ритуальне чи релігійне призначення. Ні малюнків, ні вівтарів, ні сліди факелів на стінах та стелі. І знову ж таки – тунелі порожні.
– в тунелях тримали хворих під час епідемій – ті ж самі заперечення, що і раніше.
– тунелі використовували як схованки для скарбів, зброї чи їжі. Ну ви зрозуміли.
З останніми книгами Кінга у мене складається так собі (Згодом, Біллі Саммерс, Кров притягує) – вони не те щоб не подобаються мені, скоріш вже не викликають такого захоплення та інтересу як колись давно.
Ось і в цій книзі є як хороші моменти, так і доволі посередні, або навіть відверто слабкі. І як не дивно, але мені особисто найбільш цікаво було читати доволі буденні речі ніж паранормальні події.
Проте книга пройшла доволі легко, лише першу половину я трохи буксував. Потім втягнувся в темп оповідання та саму реальність і далі все просто ковтнув.
Щоб не переказувати сюжет в загальному вигляді сюжет книги є варіацією однієї з теорій змов. Вірніше декількох з них: таємні урядові установи з телепатами, викрадення дітей, еліта яка править світом.
Книга є не стільки жахами, чого ми зазвичай очікуємо від автора, а скоріш вражає жорстокістю деяких сцен та персонажів.
В цілому читати можна, не те щоби я радив, але і відмовляти не буду. По завершенню не буде відчуття марно витраченого часу.
