На моєму велосипеді для триатлону (BMC Timemachine 01) передвстановлені “ріжки” (тобто аеро-динамічний лежак) від Profile Design, але підставки під руки різняться від цих про які зараз пишу.
Ось такі підставки йдуть на велосипедах BMC Timemachine у стандартній поставці
На світлині вище видно, що підставки доволі широкі. Також подушки на них доволі м’які (схожі на піну з пам’яттю). І такі підставки насправді дуже добре підходять для того щоб почати з них.
Але з часом мені стало не подобатися, що подушки на підставках просякають вологою, а ще те, що руки не фіксуються на підставках ніяк. Тому і вирішив спробувати вужчі підставки від того ж виробника.
При повній ціні в $72 (я знайшов купон на знижку і купив за $61) маємо пластикові (оригінальні металеві) значно вужчі підставки та подушки з якоїсь м’якої гуми. Але матеріал не такий, що в ньому може назбируватися рідина взагалі.
Встановити їх було надзвичайно легко. І перший раз коли я їх використовував (на станку у приміщені) то подумав, що мабуть маю їх розвернути під кутом. Але вже під час другого тренування зрозумів, що мені зручно коли підставки ці встановлені рівно в ту саму позицію, що й оригінальні.
І в цілому ці підставки не лише надійніше тримають руки в позиції, але і виявилися більш комфортними. Тому це простий апгрейд велосипеда який я можу порадити.
Один з моїх улюблених під-жанрів – подорожі у часі. Книга добре витримує баланс між пригодами та проблемою подібних подорожей.
Пригодницька частина сильно нагадує “Патруль часу” Пола Андерсона, але тут йдеться не про виправлення історії як це потрібно для існування цивілізації майбутнього, а скоріше про документування подій минулого без втручання в них. А наукова частина значно краще описує як все це відбувається: скажімо подорожі інішціюються у космосі.
Але неминуче одна з подорожей призводить до змін в історії і це спричиняє цілу низку подій які все сильніше змінюють реальність.
Додатково автор увів іншопланетян які можливо навіть були зайві – про них не так щоб багато пояснено і вони більше виглядають як прикраса для деяких сцен.
В цілому книгу цікаво було читати і можу її порадити. І хоча це далеко не найкраща книга про подорожі у часі, але це добре написана розважальна і відносно сучасна пригодницька фантастика.
Власне після старту пройшло не лише достатньо часу щоб відпочити, але я вже встиг і захворіти, і одужати після того. Нарешті зібрався написати короткий звіт про цей страрт.
Першим сюрпризом став прогноз погоди – обіцяли ледь не мінусову температуру в день старту. Що плутало, так це обіцяна температура води в озері – прогнозували аж до +19. І я зробив максимально неправильно взявши з собою мінімум речей якраз на теплу погоду.
Вже по приїзду стало зрозуміло, що потрібно утеплюватися і якийсь час ми витратили об’їхавши усі місцеві вело-магазини де я знайшов собі рукавички, буті (це додаткові захисхі від непогоди “шкарпетки” яке одягають поверх вело-взуття) та рукави.
Також трошки нервувало те, що на цей старт я вирішив їхати в новому шоломі Ekoi Aero16 та нових вело-туфлях Ekoi Tri R4. І якщо шоломом задоволений дуже, то з туфлями не так все однозначно, але про них в окремому пості.
Сам старт хоча в ньому приймали участь майже 1400 людей виглядав крихітним, а експо (палатки спонсорів та рекламодавців та різний мерч на продаж) збилися в крихітну купку. Навіть не було де купити гелів якщо б треба було.
Були проблеми і з парковкою – біля озера є парк з купою місць, але його перекрили. На вулиці паркуватися заборонили знаками. Винахідливі місцеві мешканці продавали паркомісця в своїх дворах по $50 за день. Але ми вгледіли, що бокові вулиці не були обмежені і там і паркувалися безкоштовно. Пройти до старту було десь метрів 800.
В день старту з самого ранку йшов доволі сильний дощ і було дійсно холодно. Тому переодягатися у гідро-костюм я відкладав до останнього, а вже по тому інтенсивно розминався.
Вода в озері була холодна, але не така холодна щоб руки та ноги оніміли – я весь час плавання відчував той холод. Дуже противно.
Саме плавання пройшло спокійно і це мабуть було найменш контактне плавання за усю історію моїх більш-менш масових стартів. Запускали по 2 людей кожні 5 секунд і хоча час від часу утворювалися невеликі групки на мене особисто ніхто не налетів і я сам ні в кого не врізався. Канада, ввічливі усі.
Ще хочу згадати, що перед самим стартом у мене поламалися (в прямому сенсі – порвалися на переніссі) прозорі і дуже дорогі окуляри Zone3 Vapour в яких я планував виступати за відсутності яскравого сонця. І на заміну я взяв Speedo Hydrospex Classic – які ж вони класні! За таку ціну окуляри ці сидять комфортно, не протікають, мають відносно широке поле огляду, практично не викривляють картинку і не протікають взагалі. Дуже раджу.
Результат плавання не дуже хороший, але це і не умови щоб ставити рекорди. Головні дві цілі – взяти слот на ЧС та не замерзнути на велосипеді.
Отже по виходу з води витратив певний час щоб одягти вело-туфлі, зверху буті, натягнути на мокрі руки рукавички, одягти вест (камизельку) та шолом. І нарешті побіг з велосипедом… а, ні, не побіг – хтось щось совав і якось примудрився зачепити мій велосипед за інший. Довелося оббігати стійку і знімати його з іншого боку.
Ну та як би не було поїхав.
Про вело-етап багато чого можна сказати, але мало чого хорошого. Холодно, дощ, одразу усе наскрізь мокре. Двічі маршрут проходив по березі океану (з обох країв острова) і обидва рази мене аж зносило поривами вітру в бік.
Перша половина вело переважно з гірки, а це мене лякає. Ще й на незнайомій дорозі з поворотами і в дощ. Ну і ліс густий – взгалі не видно що там за поворотом.
Проте з часом якось заспокоївся, хоча знадобилося для цього більше половини дистанції і почав дивитися щоб трошки рівномірніше працівати. Але в другій половині якраз почалися підйоми в гірки і тому теж складно було дотримуватися рівномірного зусилля.
Додатковим випробуванням стало пробите за 20 кілометрів до кінця вело-етапу колесо. Я собі зроби безтрубкові колеса – це коли нема камери всередині, а натомість накачують прямо саму шину. А на випадок пробою всередині є певна кількість спеціальної рідини яка коли вилітає через пробитий отвір має швидко його заклеювати. І теоретично більшість дрібних пробоїв з такою системою навіть не маєш помічати.
Але зашипіло, розплювало піну і колесо миттєво здулося. Зіскочив з вела, достав картридж з CO2, але руки замерзлі і не зміг його нормально притулити – мимо. Дістаю ще один картридж, надуваю колесо (класна штука – за 2 секунди надуте колесо). Але пробій не заклеюється! Я трохи покрутив колесо вже готуючись зійти зі старту, торкнувся пальцем пробою – і нарешті він заклеївся! Буду знати, що можна “допомогти” в такий спосіб.
Ну і ще там пара дрібних негараздів, але доїхав якось. І ось пора бігти.
Усі речі на вело та біг я тримав в рюкзаку щоб їх не поливало дощем. Це додає комфорту та простоти у переодягання, але уповільнює. Проте цей старт – це не про швидкість.
Власне нічого особливого під час другої транзитки не сталося і почав бігти я доволі нормально. Почувався відносно непогано, треба було лише розбігтися.
Біг організовано як 2 кола навколо озера і переважно це гравієва доріжка з фрагментами бруду. Іноді доріжка звужується дуже сильно, іноді стає майже дорогою, але не асфальт. І багато калюж. А з іншого боку і особливих підйомів чи спусків (крім пари доволі коротких) і не було.
Моя основна ціль була витримати рівний темп на всій дистанції, що мені приблизно вдалося. Початок здається був хороший, перші 10 км пройшли приблизно як і хотів. Наступні 5 км вже довелося працювати, але тримав темп. І останні 6 км виявилися найважчими.
Цього разу я їв усе як рекомендував тренер і чесно кажучи всю другу половину бігу від гелів та напоїв мене нудило і я був близький щоб все це видати назад, але в той же час розумів, що пропускати харчування зараз – це просто забуксувати на останніх парі кілометрів до фінішу. Проте так – гелі у великій кільксоті це не легко для мого шлунку.
Але головну ціль досягнено – я посівши 10-те місце у своїй віковій групі отримав слот на Чемпіонат Світу який буде проходити у Новій Зеландії в грудні 2024-го!
Про спортивні (чи звичайні) окуляри я пишу не так часто і чесно кажучи не бачу сенсу це робити: ті що кожному підходять дуже індивідуальні, або ті що підходять усім і їх можна радити дуже немало коштують.
Але ось в цьому випадку окуляри які мають повну ціну в $75 мені вдалося купити за $30 і я від них просто в захваті. Я в них і бігаю і просто так їх одягаю як повсякденні. При ціні майже ідентичній “недорогим але хорошим” goodr ця модель від виробника вело-обладнання має усі характеристики значно дорожчих окулярів. На сайті виробника – Glasses Life Style EKOI PARADISE Black Red – EKOI.
Вони, по-перше, комфортні і їх можна носити дуже тривалий час без дискомфорту на переніссі чи за вухами. Друге – якість передачі кольорів та затемнення просто неймовірна: усі кольори лишають близькими до природніх, а затемнення таке м’яке, що окуляри можна носити як на яскравому сонці, так і коли вже не так денно.
Їх форма і розміри чудово підходять для бігу. Для водіння лише трохи світла може пробиватися з боків. Для вело ж я б не використовував їх в аеро-позиції. І як для повсякденного використання вони особисто для мене підходять у будь-якій нагоді.
Попередня модель (Saucony Endorphin Speed 2) без перебільшень була моєю улюбленою для тренувань, особливо у випадках коли треба було робити швидкі інтервали. Легкі, пружні кросівки які наче допомагають бігти швидше. Практично ніяких недоліків крім можливо застарілого зовнішнього вигляду (але для мене це не важливо). І чесно кажучи друга модель могла б цілком бути використана на змаганнях.
Свого часу для прохолодної та дощової погоди я купив спеціальну модифікацію третьої версії (Endorphin Speed 3 RUNSHIELD) і вона є достатньо відмінною. А головне, що інший матеріал верху суттєво змінює те як кросівок відчувається на нозі.
Треба відзначити, що у кросівок багато дрібних відмінностей у порівнянні з попередньою моделлю. Але в цілому Saucony вдалося зберегти ті приємні відчуття.
Верх кросівка легкий, майже не відчутний, добре дихає. Дивний асиметричний короткий язичок який добре працює на захищеній від погоди моделі, але тут міг би бути трохи довшим. В цілому комфорт і м’якість на висоті.
Але головна відмінність – кросівки стали більш спокійними, якщо таку характеристику можна використати. Вони м’які під час приземлення, легкі і в них із задоволенням прискорюєшся. Але нема того відчуття пружності яке наче підкидало у повітря у попередній моделі.
Тут важливо відзначити, що і сама підошва у середній частині стала ширша, але головне – нейлонова пластина тепер значно ширша. Це додає стабільності і я це добре відчуваю – кросівки не “плавають” з боку в бік і в них нема відчуття на крутих поворотах наче вони вислизають з під ніг. В цілому це дуже хороше оновлення як для тренувальних кросівок і зазвичай цим не переймаються у моделях для змагань. Тобто Saucony таким чином продовжує стверджувати, що це кросівки для тренувань.
В цілому я дуже задоволений цією моделлю і можу її радити тим, хто бігає швидкі інтервали у процесі тренувань, або тим хто хоче собі пару для змагань і не готовий платити $250 і більше за таку.
Повна ціна моделі на момент написання складає $170, що трошки забагато, але на сайті виробника вже деякий час діє знижка до $125. І це вже дуже добре. Мені ж вдалося купити за якоюсь акцією за $107. І в цілому варто шукати знижки на цю модель через те, що нещодавно на ринок вийшла четверта версія.
Про попередню модель я писав свого часу (ASICS Novablast 3), що це на мою думку найкращі кросівки “для усього” якщо не рахувати кросівок з пластиною (бо тоді я найкращою назву Saucony Endorphin Speed 2). І це була не лише моя думка – багато оглядачів пару років теж дуже хвалили третю версію і часто вона ставала як не найкращою за рік, то я мінімум в трійці.
Якщо по простому, то це кросівки в яких можна бігати повільно, в середньому темпі і навіть прискорюватися і вони будуть відчуватися цілком нормально і не будуть обмежувати. Я би рекомендував ці кросівки якщо ви шукаєте саме ось те “для усього”, або навіть є початківцем і плануєте покращувати швидкість та/або кілометраж.
Як же нова модель показує себе у порівнянні з попердньою? Asics зробили правильний вибір і не стали вносити суттєвих змін. Найбільш для мене помітними став язичок – він тепер трошки коротший, щільніший (хоча все ще достатньо тоненький) і завжди береться складкою яку треба “витягувати”.
Чисто суб’єктивно до попередньої моделі я звикав довше, а в четвертій вже з другого разу відчув їх як воно має бути.
Хочу сказати, що ця підошва найкраще працює коли ступаєш на середину стопи – тоді наче вся підошва активується, відчувається пружньою і в дуже приємно бігти. Якщо ви ступаєте на носок, то підошва може здатися трошки затонкою (хоча матеріалу там достатньо). Для тих же, хто ступає на п’яту ці кросівки скоріш за все не будуть видаватися такими вже й класними.
Також варто згадати, що як і у попередній моделі верх кросівок доволі щільний, що може стати проблемою в жарку погоду. Але це кросівки не для швидкого бігу чи змагань (хоча в них можна за бажання чи необхідності робити і це), а скоріш кросівки які можна однаково використовувати цілий рік.
Також я помітив, що у дощ на бетоні та асфальті вони не відчуваються такими, що “чепляються” за поверхню. І хоча вони не прослизали, проте чомусь постійно було відчуття, що ось-ось це станеться.
У підсумку це кросівки які я можу порадити як початківцям як єдину пару, так і тим у кого вже є кілька бігових моделей у шафі. Повна ціна складає $140, що у порівнянні з подібними моделями конкурентів є на момент написання вже очікуваною ціною за подібний продукт. Я купив свою пару за $120 по акції, тому є сенс спробувати зловити подібну можливість.
Так, це розумна чашка. І так, таке дійсно існує. Чому і для чого воно існує? У когось була непогана ідея тримати напій у заданій температурі. І хоча такі рішення вже існували і до того, але були вони у формі підставки яка підігрівала кружку. Та і до того ж не були портативними.
У цій же кружці є акумулятор та елемент який підігріває напій. А підставка підзаряджає кружку. Таким чином її можна носити з собою і не тримати на гріючій поверхні весь час.
Чи варте воно того? Скоріше так ніж ні, але враховуючи ціну може і ні :)
Деякі люди мені казали, що не уявляють собі як тепер можна пити чай чи каву зі звичайної кружки де напій холоне. Я би не був таким категоричним, але дійсно це нові відчуття коли весь час, що сьорбаєш напій він тієї температури яку ти вибрав.
Оскільки це розумна кружка то звісно для неї є додаток на смартфон в якому можна ту саму температуру вказати. Мені подобається 57.5 – все ще гаряче, але не обпікає. Можна здається аж до 60 виставити. Але більшість людей наскільки я знаю ставлять собі 55 чи близько того.
Ще варто зазначити, що у виробника є більші кружки, але саме ось ця на 10 унцій (300 мілілітрів) є найкращим варіантом. Вона може і маленька і немає кришки як деякі інші їх кружки, проте найдовше тримає температуру і ціна не така безумна. Бо скажімо варіант на 14 унцій обійдеться вже в $180. А ще більша кружка з кришкою і протікає (з під кришки) і дуже недовго тримає температуру.
Повна ціна такої кружки становить $130, що як на мене надзвичайно дорого. І знижки на них я бачив лише один час коли і купив собі за $100. Надто сильно хотілося спробувати. І хоча мені подобається, проте радити не візьмуся.
“… якщо сі доведе мати діло з москалем, ніколи-ніколи йому не вір. Особливо сі стережи його, коли в тебе свято, коли похорон, коли ти найменше очікуєш його нападу. Найдужче пильнуй – коли москаль пропонує замирення. Тоді не дрімай, тоді він нападе неодмінно…”
Читав (вірніше слухав куплену на АБУК) і просто іноді шокований був. Чим шокований? А тим як мало я знаю про ті часи та події про які йдеться в книзі. І додатково події які в ній відбуваються так нагадують, що коїться в Україні зараз.
Україна бореться за виживання і намагається протистояти ордам москалів як червоних так і білих. А москалі завжди однакові: брешуть, зраджують, крадуть, вбивають і катують, руйнують те що не можуть вкрасти.
І в той же самий час УНР тягне зі створенням української армії “щоб не розсердити Москву”, а коли на захист країни стає Петлюра та отамани кожного містечка та села – вже пізно і час вже втрачено.
Переважно книга оповідає історію легендарної Марусі (Олександри Соколовської) яка після загибелі трьох братів стала отаманшою і так ганяла що білих, що червоних, що СРСР розшукував її щоб помститися аж до моменту свого розвалу.
В книгу додано романтичну лінію яка наче і справді відбувалася і дійові особи книги є реальними історичними постатями.
Звісно не можна не відчувати гіркоту та розпач, але книга все одно дуже хороша і я її раджу.
Новий і маловідомий розчинний напій яких мільйони і який би нікому не був би цікавий якби не драма пов’язана з IronMan. Що за драма? А зараз розкажу.
Весь час, що я стартую IronMan на дистанції були доступні напої Gatorade, гелі Maurten та Pepsi і Red Bull. Ну і звісно вода та крига. Це все в США.
І ось нещодавно IronMan оголосили про нового партнера – замість Gatorade тепер буде ось цей раніше нікому не відомий Mortal Hydration.
Перша хвиля незадоволення була спричинена низькокалорійністю продукта та використанням цукрозамінника в ньому. Ось для порівняння:
Це дійсно виглядає не дуже добре тому що:
Менше калорій. На дистанції потрібна вода, калорії та електроліти (сіль по суті). І Gatorade який по суті був розведеним цукром з барвниками, але задовольняв тим, що одночасно давав і воду і калорії. Новий же продукт має дуже мало калорій і тепер їх треба вживати додатково і окремо.
Використання штучного підсолодження. Це просто феноменально безглуздо в цілому і навіть небезпечно під час тренувань на змагань. Смакові рецептори повідомляють мозку про надходження цукру, а насправді його там нема. І до того ж цей солодкий смак ускладнює прийом інших калорій до чи після напою.
Вища концентрація солі. Вона не настільки велика, але у деяких людей чутливий шлунок і це може зіпсувати їм весь старт.
Купити цей продукт не можна ніде крім як на сайті thefeed.com. І якщо хтось там регулярно не купує і хоче взяти лише цей продукт на пробу це виходить дуже дорого. Навіть на сайті виробника нічого крім яскравих (і чесно кажучи потворних) сторінок немає.
Коротше в обговореннях часто заключною думкою було уникати цей продукт і вигадувати якесь власне рішення. До того ж ті хто спробували продукт іноді згадували про неприємний металевий смак і надмірну солодкість.
Коротше я вирішив спробувати і купив “стартовий пакет” – 6 порцій з трьома смаками (гранат, лайм та манго) і для кожного з них звичайна та “солона” версія. І ось що маю сказати:
смак дійсно солодший ніж хотілося б, це взагалі найгірший елемент. Скажімо розчинний Precision Fuel & Hydration має суттєво більше калорій, але при цьому не є солодким на смак взагалі.
солоний варіант не такий вже і солоний, хоча знову ж таки PH 1500 для порівняння має більше солі, але не відчувається солоним.
Для себе поки що зробив такий висновок – уникати якщо можна, натомість брати гель і тут же пити воду. З сіллю гірше, але можна брати пігулки з собою.
Взагалі цей продукт мені найбільше нагадав Liquid IV Hydration Multiplier, але ось цей останній на мою думку краще і я б радше використовував його ніж Mortal.
