Категорія: Життєпис

Пости з яких можна скласти книгу спогадів: дитинство, школа, інститут, робота, подорожі, визначні події, тощо.

[english] to beg the question

Це словосполучення має насправді два майже протилежних значення. Перше, історичне, походить з латини і є прийомо логіки який означає “виходячи з вищесказаноного”, або “спираючись на доведене раніше” (“наукова” назва прийому – логічне коло). Тобто йде посилання на якусь інформацію преддставлену в цьому ж, або у попередньому реченні. В чомусь схоже на наше “питання містить у собі відповідь”.

Другий же сенс, сучасний, означає “з чого виникає питання”, тобто по суті дослівний переклад фрази. Зараз все більше і більше людей використовують фразу в такому сенсі не знаючи і не розуміючи її оригінального значення.

Певною мірою векористання фрази в першому варіанті показує людину з високим рівнем освіти та широкою ерудицією.

Є навіть такі кого повільне витіснення оригінального (старого) значення сильно дистало і вони створюють усіляки кампанії і рухи по боротьбі з “новоязом”. Наприклад ось таке – http://begthequestion.info/.

Більше деталей:

[english] rad

Ось таке дивне і дещо застаріле слово яке означає “круто”, “кльово”, “шикарно”. Майже те саме що cool, awesome або tight, але на більш аристократичний манер.

Слово походить з 80-х коли використовувалося найбільш широко і є скороченням від redical.

В словниках:

Кішка Лєнка, частина четверта

Попередні частини:

Продовжимо спогади…

Ну от живемо ми в штатах, потроху відвикаємо від кішки, регулярно дзвонимо додому і дізнаємося як там шо. А киця наша тим часом поїхала у село до батьків Олени і поселилася у хаті. І дісталася їй одній ціла кімната де вона любила сидіти сама, усіх виганяла, ловила мишей і красиво викладала їх рядочком на порозі. Ну і нікого до себе близько не підпускала. Таких привілеїв – щоб у хаті, та не на порозі, а прямо в кімнаті, ні у кого із сільських не було. Але ж вона з іншого боку на вулицю не ходила, та і не хотіла ніколи.

От вже і весна пройшла, почалося літо. Спробували випускати її батьки на вулицю. А там купа дворових котів, не дуже доброзичливих, тим більше що наша Лєнка шипить і лапою замахується на усіх. Та ще і до вулиці вона не надто звична, боїться неба, пересувається переважно повзучі.

Поселили її спочатку у великому загоні для кролів (кілька метрів на кілька метрів). Вилізти і втекти вона звідти не могла, так само подерти її місцеві коти не могли. Але могла їсти траву досхочу (а котам треба їсти траву – це так вони чистять шлунок у природі – спочатку їдять, а потім вибекують усе сміття разом з травою), могла досхочу ганятися з мухами і іншими жуками.

Ну а потім звісно вона таки спромоглася втекти. І довго-предовго десь бігала, не давалася на руки. Поселилася десь у сусідів на горищі. Що їла і чим взагалі займалася невідомо. З місцевими котами так і не потоваришувала, людям на руки не йшла. Батьки їй спочатку туди підкидали корм, намагалися зазвати додому. Якось, через пару місяців, побачили як Лєнка із жадібністю напала на коника і з’їла його. Після цього сказали “Ну все, досить”, зловили її і знову закрили у хаті.

А потім Оленені батьки переїхали у місто, у нашу квартиру, і Лєнку привезли туди звідки її подорож почалася. От такий крюк через Дніпропетровськ та Київ вийшов.

В квартирі вона ще трошки пограла у самостійність, але видно впізнала рідні стіні і в один день раптово стала рідною-прерідною. Почала ластитися і обніматися прямо, бігати гратися і задиратися, зустрічати з роботи, сидіти на руках і все як і положено у стереотипної кішки.

Коли ми зібралися відвідати Україну то почали вигадувати які сценарії зустрічі з кішкою будуть. Два найгірші сценарії були б якби вона одразу нас впізнала і почала тулитися. Другий поганий варіант був би якби вона впізнала нас перед від’їздом і у нас би не було часу з нею погратися.

На час нашого приїзду батьки виїхали з квартири і ми жили там самі із Лєнкою. Не так і погано все було. Спочатку вона десь собі там тинялася і спала, але через пару днів сказала “та впізнала я вас, впізнала”. Вкладалася спати на нас, на руки сідала, але гратися не дозволяла. За протягнуту руку одразу прилітало лапою. Гратися теж не хотіла, але хоч не тікала.

Були у нас плани що ми їй накупимо там іграшок, красиву площадку для ігор – труби із гамаками, хатками та мотузками і все обплетене спеціальною мотузкою для дряпання. Щось типу такого як на фото.

Але зоомагазини це якась просто ганьба. Принаймні в ЖВ. Найкраще що я там знайшов це якась дошка оббита подібним матеріалом з іграшковою мишею на пружинці. Колгосп такий колгосп. Ту миша в перший же день було зірвано з пружини і закинуто кудись в далечінь.

Ну і ще різних там м’ячиків-стрибунців і дзеленчалок купили, але вони її не зацікавили.

Прощатися було сумно (нє, не лише з кицькою), але в цілому все не так і погано. Ми побачили що в Лєнки нове життя, нова родина і взагалі вона живе непогано. Принаймні зараз. Так що хоча б в цьому плані ми були спокійні коли їхали додому. І думки про перевезення кішки відкинули геть.

Боротьба із зайвою вагою

Колись, на молодших курсах інституту у мене було 75 кг ваги. Але то було через короткий час після того як я тренувався щодня. Потім, з більш сидячою роботою і меншою кількостю активності ваги трохи додалося, але не критично. Я навіть час від часу намагався то бігати, то плавати, то в качалку ходити, то в футбол грати. І хоча бували довгі перерви, тим не менш якась активність все ж таки була. Тим більше в моєму рідному місті на той час майже не було міського транспорту і в будь-яку точку можна легко дійти ногами. Середній мешканець Жовтих Вод мабуть за день проходить не менше 10 км.

З переїздом спочатку в Дніпропетровськ, а потім і в Київ все трохи ускладнилося, але вже там я почав бігати вранці щодня (майже).

 

Зразу по приїзду в штати вага почала набиратися неймовірно швидкими темпами. Головна причина – їжа не така, набагато поживніша. Тут ніхто в обід не їсть три страви з обов’язковим компотом. Лише щось одне – або просто суп, або просто бутерброд, або тарілку якоїсь киьайської/мексиканської/%you name it% їжі. Ну а по друге ми тоді поселилися прямо навпроти роботи і ходити мені було 5 хвилин на день усього. Та плюс усякі невидані або дорогі в Україні ласощі тут просто копійки стоять і їх можна їсти невпинно.

Отже за три місяці я набрав доволі суттєво. Але навіть у правах які я тоді ж приблизно і отримав у мене записано 177 фунтів (80 кг). А потім я почав потихеньку бігати, купив велосипед… Незважаючи на те вага все додавалася і додавалася. В якийсь момент у мене навіть було 92 кг (203 lbs) на протязі місяців трьох-чотирьох. І це все менше ніж за рік!

 

Потім все потихеньку пішло назад. Але дуже вже повільно… Чим швидше і довше я можу бігати, крутити педалі і плавати тим ще довше і швидше я хочу це робити. Зараз у мене вага коливається в районі 85-86 кг і я нарешті перестав відчувати що мені треба скинути кілька кілограмів щоб було легше бігати. Ну, тобто, думаю що якщо не знижувати навантаження то за рік ще 1-2 кг можна втратити, але навряд чи без серйозних змін в дієті вийде скинути більше.

Інше питання в тому нащо взагалі скидати вагу. На мою думку крім очевидно небезпечних для здоров’я випадків дорослій людині ні до чого перейматися такою фігньою. Якби я не бігав то навіть би і не думав що 90+ кг це багато – ходити і зав’язувати повороски на туфлях не заважає, значить все окєй.

 

Для жінок звісно така логіка неприйнятна. Від них і цінності суспільства і може навіть інкстинти вимагають кожну хвилину думати про зовнішню привабливість Winking smile

Фотки було зроблено у Києві єслішо.

Кішка Лєнка, частина третя

Початок:

Ось переїхали му до Києва коротше. Спочатку я приїхав сам, знайшов квартиру за 2 тижні (до того часу контора дала мені пожити у їхній квартирі для гостей), заселився з рюкзаком в якому були тапочки, запасна футболка, спортивний костюм і рушник. Спав на голому ліжку вкриваючись костюмом і під голову клав рушник. Ну та це було недовго – через тиждень приїхали мої Лєнки.

Олена везла Лєнку у спеціальній корзині для перевезень, поставила їй туди їжу і воду. Але ясно що у потязі всю ніч кішці було не до їжі, а вода, що не дивно, швидко була перевернута на себе. Ну і дивно було б якби не було в купе бабці яка всю дорогу нила що “от котів возять, а я в свою молодість недоїдала-недосипала, розікрали країну, сраліна на вас нема”.

Я боявся що буде з Лєнкою таке як і в Дніпропетровську. Ну в смислі що буде довго звикати до нового житла. Але на диво вона зайшла зразу з порога обійшла квартиру і визначилася де буде спати, де гратися.

В тій квартирі, яка здавалася майже порожньою – лише кровать з шафою у спальні і мінімум меблів на кухні, ми прожили кілька місяців, а потім Олена вирішила що дорого ми платимо (здається було десь $500) і знайшла трошки гіршу і трошки меншу квартиру у сусідньому будинку.

Там теж було непогано, до того ж той будинок був самий крайній, за ним йшли “дачі”, якась посадка і взагалі глуха місцевість.

У дворі Лєнка гуляла повзком (як це роблять усі домашні коти що бояться неба), годинами зосереджено дивилася на голубів на балконі, стрибала по вінах, меблях і головах і взагалі жила собі звичайним котячим життям.

Але ось і прийшов час нам їхати в штати…

Компанія погодилася оплатити нам перевезення кішки і ми почали готуватися. Дізналися що потрібен паспорт, якісь прививки болючі і огляди. Почали возити її до ветеринарів… Ніхто нічого не знає, паспорт продають, а що написати в нього уявлення не мають.

Потім, вже переїхавши, я з’ясував що документи ми всі підготували неправильно і у нас би Лєнку відібрали у Амстердамі. Там потрібні довідки від місцевого сертифікованого клубу котоводів про те що наша киця не є національним скарбом, потрібні вживлені чіпи і відповідні наклейки у паспорті, потрібні спеціального формату фотографії і купа довідок про стан здоров’я. Причому з тих довідок деякі дійсні лише 3-5 днів. Така морока.

Як би там не було прививки і процедури ми робили. Після уколів і всяких мазюк нам сказали надівати на неї такий пластиковий раструб на шию щоб вона себе не вилизувала і нічого не розчухувала. Бідна киця була як прибита в ньому. Бувал іде така собі, голову ледь держить. Потім зачепиться краєм розтрубу за підлогі, упреться головою і стоїть  не рухається. Могла так 10-20 хвилин простояти поки я не “визволяв” її поправляючи той ошийник. Ну або упреться розтрубом в стіну і стоїть, і стоїть, і стоїть… Візьмеш її, повернеш в другу сторону – о, побачила світло, пішла далі.

Як би там не було нарешті запакувалися, зібралися і поїхали в Бориспіль. А там самий жах і почався…

Кажуть нам – у нас нема підтвердження з Амстердаму, тому кішку вашу ми не випустимо. Ми їм і квиток показували, і розпечатки листів. Нє і всьо! Не випускають.

У Олени істерика і сльози. Почали прощатися з Лєнкою, віддали корзину батькам щоб ті забрали її додому в село. Самі у сльозах і сполях пішли на літак.

Уже в Сіетлі викликають мене гучномовцем на контроль тварин. Ну, кажу їм, так і так, не випустили кицьку, залишили ми її. Вони нам – до чогу тут Амстердам? Це усього лише проміжковий аеропорт, у вас же призначення Сіетл. Ми ще більше розстроїлися і набажали тій українській тітці купу негараздів.

Але потім, як я вже писав, я зрозумів що у нас не було всіх потрібних документів, а ті що були було оформлено невірно. У цьому випадку тварину в країну не впускають, відбирають і присипляють. Так що схоже воно і добре що Лєнку не випустили.

Взагалі перший час було дуже важко і реально депресивно. Ми за минулі роки настільки звикли до неї що і проявлялося це у всьому у якихось дрібничках які ми не помічали до того. Нам тепер стало не вистачати партнера у іграх і суперечках. Тепер треба було по іншому ноги переставляти у темряві, по іншому перевертатися під ковдрою, по іншому закривати шафи і розкладати речі. В тому сенсі що тепер це стало можна робити аби як. Так само як і залишати відкритими вікна-двері, лишати їжу не в холодильнику все інше.

Коли ми дзвонили додому то одне з перших питань було “як там наша киця?”. А у киці не все було гаразд теж. З часом все виправилося, але про це колись згодом…

Продовження:

Ліниві стрижуться коротко!

Я ніколи не користуюся гребінцем. Ну тобто раніше, коли у мене було довге волосся я звісно розчисувався по кілька разів не день. Потім, навіть підстрижений, я принаймні вранці ритуально проводив вошеганялкою по голові. А потім якось і те прийшло.

Зараз, з двома прийомами душу на день (вранці плавання або пробіжка, ввечері біг або велосипед) я просту труся головоб об рушник, потім приплющую до правильної форми руками волосся і все. Недавно чомусь подумав про це і зрозумів що я не чешуся спкціально призначеним для цього девайсом років 5 мабуть вже.

А чим ти можеш похвалитися, друже?

Фото – літо 2006, холст, масло.

Кішка Лєнка, частина друга

Початок:

Так, я ж забув розказати як наша киця виглядає!

Коротше невдовзі після того як вона у нас завелася ми прикупили пару кілька книжечок про те як доглядати за котами і іншою довідковою інформацією. І була там одна книжка чисто про породи (цікаво ж!).

Ну от почав я читати про породи і знаходжу опис “російської блакитної”. Ні, спочатку ми вірили що у нас “британська блакитна”, але розуміли що крім кольору вона нічим більше не схожа. Ну от, а про російську пишуть що: 1) довгі тонкі лапи, 2) великі гострі вуха, 3) довгий тонкий хвіст, 4) колір вусів, брів, носа, губ повністю співпадає з кольором хутра, 5)…

І у нас все це є!

Далі читаю про характер і поведінки: 1) одна з небагатьох порід що любить сидіти дома і не любить бувати на вулиці, на вулицю не проситься, 2) любить заховатися, сидіти тихо-тих і щоб її шукали, 3) любить бути в компанії “на рівні”, але щоб її не чіпали і не шуміли, ну і так далі.

Ну блін же ж, це ж точно про Лєнку! Читаємо і радіємо що за пару гривень прикупили кішку вартістю пару тисяч баксів.

А далі почали читати пункти по яким знімають бали на виставках. Виявляється для кожної породи є такий список і судді ходять і віднімають бали від максимума. Ну і знаходимо 1) кілька білих волосинок на спині, 2) кілька білих волосинок на “краватці”, 3) кілька білих волосинок на “трусиках”. Причому “кілька” це реально 3-4 штук. Але за них щось там сильно дофіга знімають. Далі пішло: жовтизна в кольорі очей (повинні бути чисто зелені), щось з там з кольором подушечок і всяке таке. І в результаті усі ті штрафні поінти що можна було знайти ми і назбирали.

Але як ви розумієте це нас не переконало в тому що у нас не найпородистіша кішка на світі.

Стосовно ж того як вона себе вела і поводилася то теж усе саме так як нам і хотілося (чи то вона нас примусила вірити в те що ми саме того і хочемо?) – засяде десь у шафі і сидить тихо-претихо, а ми бігаємо по хаті і зазираємо в усі закутки де вона поділася. І лише насипання їжі миттєво призводило до того що Лєнка матеріалізувалася біля своєї миски.

Крім никання вона ще любила гасати за жолудем, натурально як собака бігла за ним і приносила назад у зубах. Ну або за тенісною кулькою. Але швидко “втомлювалася”, відходила в бік і дивилася як ми продовжуємо одне одному ту кульку кидати. І спробуй тільки зупинитися!

Ще любила гасати за мною, або від мене. Причому іноді не проти була закласти віраж по стіні, прямо як Джекі Чан.

Ну і покусати-поцарапати руку якою я з нею боровся, куди ж без цього. Але такі розваги вимагали спеціальної старої шкіряної рукавички, бо інакше будеш весь у кровіщі.

Взагалі ті у кого дома є щось із котячих можуть підтвердити що починаєш дома по іншому ходити – так щоб щоб ненавмисне не зафутболити тваринку кудись. Починаєш так ноги більше вгору піднімати перед тим як ступити вперед. Особливо коли темно.

Ну а уві сні перевертаєшся в кілька прийомів щоб не завалити кішку яка спить десь зверху – натягуєш фрагмент ковдри руками, піднімаєш, повертаєшся, опускаєш ковдру.

Неймовірне вміння випрошувати їжу здається вроджене. Куди б ти не йшов Лєнка вилітає попереду з воплями “Ура! Їсти, їсти! До холодильника!” і веде тебе до своєї тарілки. Навіть якщо тільки но поїла.

З роботи зустрічала нас по різному. Мене так – спочатку залізти на одних кігтях передніх лап по джинсах мені на плече, потім залізти у пакет з питанням “шо приніс?”, потім тягти за руку до холодильника – “насипай їсти!”. А Олену зустрічала так – стриб на плечі, потертися, пообніматися, поцілуватися, признатися у коханні і помурчати… Ну шо ж поробиш.

Продовження:

[english] Hanky Panky

Вимовляється як “хенкі пенкі”. Означає ще приблизно “обжимання”, але диапазон ширший – від поцілунків у темряві кінотетру чи на задньому сидінні таксі, до безпосередньо сексу. Детальніше тут – http://www.urbandictionary.com/define.php?term=hanky+panky

Пісня на тему (непогана сама по собі):

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=86eJUYk-l_4]