Моя ротація бігових кросівок на 2025-й

Хоча цей рік став для мене дуже невдалим через травми та незрозумілі проблеми і я так і не стартував жодного разу, навіть не так щоб достатньо і багато бігав, проте все одно вирішив написати про свою ротаці.

Для тих хто не має купи кросівок, або новачок у бігові (чи лише думає починати) одразу скажу, що під ротацією мають на увазі набір моделей та типів кросівок які використовують для різного бігу (швидкість, тривалість, покриття/рельєф, погодні умови, анатомічні особливості, тощо).

Колись дуже давно я писав Про бігові кросівки та Коротка історія бігових кросівок, але цей допис більше фокусується саме на моїх кросівках у яких бігаю я. Усі згадані моделі я використовував, але звісно існує кросівок значно більше.

Стосовно того, що саме я бігаю: це переважно біг по асфальту, дистанції від 10 до 21 км, часто як частина триатлону. Маю нейтральний тип стопи з високою аркою.

Далі йдуть категорії кросівок і це те приблизно як їх треба обирати для ротації. Але порядок додавання можна міняти в залежності від специфіки.

Кросівки “для усього”

Кросівки для щоденного бігу, або так звані “для усього” – це ті які можуть бути вашою єдиною парою. В них можна бігати повільно і довго, можна бігти в середньому темпі, навіть можна прискорюватися. Звісно вони будуть трошки, або більше ніж трошки програвати спеціалізованим кросівкам, але якщо для вас це стає проблемою – час додати ще один тип кросівок у ротацію.

В таких кросівках проводиться більшість тренувань і для мене найкращими з усіх стали Asics Novablast 4: вони і комфортні, і пружні, і трошки м’які, в них можна прискорюватися і тримати темп. Власне усе крім дуже швидкого бігу вони роблять дуже добре. Попередня модель ASICS Novablast 3 теж була дуже хороша і можна її брати щоб трохи зекономити.

Для новачків в США практично усі магазини рекомендують почати з Brooks Ghost: це дійсно хороші і прості кросівки які вибачають не ідеальну техніку, в яких можна бігати довго і повільно, іноді навіть з середнім темпом. Але для тих хто хоч вже трошки набігав кілометраж і хоче серйозніше тренуватися ця модель буде занадто простою і без переваг.

Також хочу відзначити як альтернативу Adidas Adizero SL2 які одягаю час від часу: підошва як у дорогих моделей, проста будова, вільний верх як для Adidas, дозволяють набирати темп дуже легко.

У мого улюбленого бренда Saucony універсальними моделями є Saucony Triumph та Saucony Ride. І якщо Triumph я іноді використовую, хоча вони ближче до максималістичних моделей, то Ride мені не сподобалися взагалі і для мене стали гіршою версією Brooks Ghost.

А якщо ви плануєте бігати лише повільно і небагато, і вам цікаво мати кросівки в яких можна було б і ходити на роботу і виглядали вони б чудово то можна глянути на щось типу Craft Pace.

New Balance FuelCell 890 варто теж розглянути, я навіть колись хотів повністю перейти на цей бренд – наскільки мені сподобалася ця та максималістична модель від них.

Hoka One One Clifton пройшли через якісь незрозумілі перетрубації і на сьогодні для мене вони є застарілими, важкими та неочікувано твердими в підошві.

Додатково треба зазначити моделі з zero drop та широким носком. Два бренди спеціалізуються на кросівках з “анатомічною” будовою носка – тобто для пальців дуже багато місця. Також Altra має моделі у яких або нема підйому взагалі (це той самий zero drop), або він лише 4 мм. Topo Specter близькі до традиційних кросівок, але мають анатомічний носок, але Altra Experience Flow 2 мені сподобалися ще більше і точно варто мати їх в ротації.

Кросівки для змагань

Якщо ви тренуєтеся щоб іноді виступати на змаганнях то другою парю для вас можуть стати кросівки призначені спеціально для цього. І тут треба зауважити, що сучасні кросівки для змагань дуже дорого коштують (від $220 до $500 на момент написання), розраховано їх на значно менший кілометраж (300-500 км) і вони вимагають певної техніки бігу.

Часто такі кросівки називають “карбоновими” через присутність карбонової пластини у підошві. Та сама пластина рекламується майже як пружина яка кидає бігуна вперед, але правда в тому, що потрібна вона в першу чергу для стабілізації підошви – її матеріал дуже легко втрачає баланс і “плаває”.

У мене улюбленою парою є Saucony Endorphin Pro 3 – вони найбільше схожі на традиційні звичайні кросівки, але дуже легкі і пружні та м’які одночасно. В них я можу бігти як у тренувальних, але при цьому відчуваю, що просуваюся вперед помітно швидше. Полюбив їх ще з першої моделі Saucony Endorphin Pro, які до речі більше були схожі на щоденні кросівки ніж нова модель.

Другою моделлю яку я іноді використовую є Adidas AdiZero Adios Pro 3 в яких замість пластини в підошві присутні карбонові стрижні. Кросівки від Adidas дуже вибагливі до техніки бігу і примушують слідкувати за тим як приземляєш стопу на буквально кожному кроці. Але і віддача від них помітна. В цілому я би охарактеризував їх як “агресивні” і якщо це біговий старт, а не триатлон то часто віддав би перевагу саме їм.

Найбільш поширеними серед аматорів та професіоналів є моделі від Nike, але у мене з їх кросівками певна несумісність: стопі тісно по висоті, п’ята на кожному кроці вислизає, та і відчуття наче йдеш по батуту не надто подобається. Найбільше я бігав у Nike ZoomX Vaporfly NEXT%, але мені вони не подобаються.

Також згадаю Atreyu The Artist які зробили карбонові кросівки за ціну дешевше ніж щоденні моделі. Навіть бачив людей в таких на IronMan 70.3 World Championship, Taupo, New Zealand. І вони дійсно відчуваються легкими та швидкими, але дивна будова верху з сильно завуженим носком і певна стриманість не роблять їх такими в яких хочеться бігти на змаганнях.

Кросівки для швидких тренувань

Отже у вас в програмі тренувань з’явилися інтервали, темповий біг і взагалі більше різноманітності щодо швидкості бігу. Можна теоретично бігати все це в кросівках для змагань, але це буде по-перше, дорого, а, по-друге, не надто добре для ніж.

І ось між щоденними кросівками для усього і кросівками для змагань є катерогія кросівок для швидких тренувань. Такі моделі як правило мають певні технології та елементи моделей для змагань, але і елементи моделей для щоденного бігу. Це робить їх більш звичними, дешевшими і живуть вони довше в плані кілометражу.

Додатково для багатьох початківців і не лише них такі моделі цілком можуть бути використаними для змагань. І я особисто не проти якщо доведеться стартувати в одній з моделей які мені подобаються.

Особисто мені найбільше подобається в цьому класі Saucony Endorphin Speed 3 (та їх водовідштовхуюча і дуже актуальна для Сіетла версія Endorphin Speed 3 RUNSHIELD) – вони навіть кращі за модель для змагань в плані комфорту, і при цьому почуваються легкими та пружніми. Мають нейлонову (замість карбонової) пластину, що типово для цього класу кросівок.

Не одразу, але після певної кількості кілометрів мені почали подобатися і Puma Deviate Nitro 2 – до них довелося звикати. Але вони в першу чергу пружні, це відчувається якщо призвичаїтися до них.

Максималістичні кросівки

Для днів коли вам треба бігати повільно і коли ваші ноги дуже втомлені від тренувань/змагань саме цей клас кросівок і стане в нагоді. Їх дизайн продиктовано бажанням зробити біг якомога м’якішим, а отже вага, швидкість, пружність – все це стає жертвою. І часто такі кросівки можна побачити на ногах людей яким треба багато стояти чи ходити по роботі: медсестри, лектори, тощо.

У мене не багато досвіду з подібними моделями і я дуже давно маю пару New Balance Fresh Foam More v3 які є найм’якішими серед усіх. В них біжиш м’яко, але дуже, просто на диво повільно, проте відчуття, що ноги в’язнуть нема.

Згадані вище Saucony Triumph теж відносяться до цього класу, але як на мене трохи жорсткуваті і краще себе показують в середнь-спокійному, а не геть повільному темпі.

Asics Gel-Nimbus Lite є дивною моделлю – вони сидять між максималістичними та щоденними кросівками і дозволяють навіть тримати певний темп. Але чому обирати саме їх я не знаю і тому в моїй ротації їх нема. І те ж саме стосується New Balance Fresh Foam 880 – це “максималізовані” щоденні кросівки які як і попердньо згадану модель варто обирати якщо вам потрібні лише щоденні та максималістичні кросівки і ви хочете утиснути все в одну модель.

HOKA One One Bondi якраз можна найчастіше побачити на ногах не бігунів, але мені практично усі моделі цього бренду занадто вузькі в підошві, аж до болю в мізинці. І до того ж підошва тут на диво тверда.

Легкі кросівки

Про цей клас можна було б сказати, що це мінімалістичні кросівки, але термін “мінімалістичні” вже зайнято кросівками у яких практично відсутня підошва, а то і верх (як от New Balance Minimus Barefoot) і які я би не радив взагалі. А легкі кросівки в першу чергу відрізняються вагою і відсутністю високотехнологічних елементів.

Тобто це кросівки з доволі невисокою підошвою в якій використано дорожчі матеріали (як у моделях для змагань) і які мають мінімальний верх, але в них відсутні пластини та стрижні, м’які прошарки і таке інше. Головне, що мають забезпечувати такі кросівки – це легкість та відчуття поверхні. І використовують їх бігуни які через якісь причини не хочуть бігати у карбонових кросівках і для яких вага важлива.

Мені такі моделі не надто подобаються, проте на перше місце поставлю Saucony Kinvara – в них просто дуже приємно було бігати і завжди хотілося бігти більше.

Також Adidas Adizero Boston (які до речі колись вважалися ледь не найкращими щоб бігати марафони) мабуть найкраще передають відчуття легкості та контакту, але при цьому і мають певний захист через товщу підошву. Проте вони дуже вибагливі до техніки бігу і ноги потім дають взнаки інтенсивність кожного тренування.

Hoka One One Rincon теж доволі хороші – легкі, пружні, усе відчуваєш стопами. Але великий недолік – вони не тримаються довго.

New Balance Fresh Foam Beacon v2 мені спочатку дуже сподобалися, але з часом я в них розчарувався – занадто вже ноги втомлювалися в них через мінімальний захист.

Марафон на Олімпійських Іграх 1904-го року

Коли читаєш про деякі події просто дивуєшся – як таке могло статися в реальному житті, таке що не у кожному фантастичному фільмі вигадають. До того ж події ці не зрозуміло навіть чому не екранізовано – могла б вийти і драма, і чорна комедія, і просто цікава історія за реальними подіями…

Отже Олімпійські Ігри 1904-го року проходили в Сент Луісі (штат Міссурі) і було там багато чого цікавого, але марафон на тих Іграх є чимось особливим навіть серед усіх неймовірних спортивних подій.

Старт марафону на Олімпійських Іграх 1904-го року. Вони ще не знають яке випробування їх очікує…

Сам марафон організаторам прийшло в голову проводити о другій годині дня, спека сягала 33 градусів за Цельсієм. Але вологість повітря була майже 100% (хоча дощ так і не пішов і хмар навіть не було), що робить темпуратуру рівній 57 градусам Цельсію при нормальному рівні вологи. Для порівняння ідеальною темперетурою для марафону зараз вважається 10 градусів за Цельсієм і більшість стартів буде скасовано при +21 градусі.

Перед учасниками марафону проскакали вершники на дорозі і підняли таку пилюку, що вона не сідала до самого фінішу – траса була по грунтовій дорозі. У одного з учасників навіть виникли тріщіни шлунку від того, що він наковтався тієї пилюки, і ротом йому йшла кров.

Більшість учасників ніколи не бігали до того і потрапили на старт за інші спортивні досягнення.

Організатори зробили дві точки з водою – за 300 метрів від старту і на 21-му кілометрі (воду треба було доставати з колодязя самому). Зараз на марафонах точки з водою та іншим харчуванням ставлять кожні 3-5 кілометрів.

Не дивно, що з 32 учасників фінішу дісталися лише 14.

Також цікаво, що час тоді враховували лише для перших трьох учасників, а далі годинник просто зупиняли – медалі вже не буде все одно.

Також були доволі цікаві особистості серед учасників. Далі про кількох з них.

Фред Лодз (який до речі виграв Бостонський марафон наступного року) був бігуном на той час і вирішив не ризикувати здоров’ям – зійшов на 15-му кілометрі і доїхав до фінішу на таксі. Після чого вийшов на стадіон де публіка прийняла його за переможця і почала підтримувати. Він жартома фінішував… І хоча багато разів і тоді і потім говорив про те що зійшов його все одно нагородили і досі в деяких матеріалах називають переможцем.

Справа в тому, що в той час не було церемонії нагородження і медалі одягали одразу після фінішу. На Фреда золоту медаль одягла донька Президента Теодора Рузвельта Аліса, яка одразу після цього і полишила стадіон.

У підсумку Фреда забанали назавжди, але через кілька місяців заборону виступати на змагання зняли, що дозоволило йому залишатися одним з найвідоміших марафонців свого часу.

Такий собі Фелікс Карвахал доїхав з Куби аж до Нового Орлеану на зібрані серед друзів гроші, там програв все в карти, знайшов там американського спортсмена який оплатив йому дорогу до Сент Луїсу. Також треба сказати що бігуном Фелікс не був, учасником збірної теж, просто прийшов на старт в звичайному одязі, обрізав штани по коліно… і його пустили на старт.

Фелікс Карбахал де Сото на старті – обрізані ножицями штани, робочі ботинки.

На момент старту він не їв вже кілька днів і тому побачивши сад по дорозі забір туди. З’ївши кілька яблук від зрозумів, що вони гнилі, виблював все і знепритомнів (або як сам казав “заснув”). Прийшовши до тями прокинувся, продовжив бігти і прийшов на фініш чертвертим.

Перші африканські учасники Олімпійських Ігор в історії теж були саме на цьому марафоні. Два південнофариканці які теж не були у збірних, теж ніколи не бігали. Вони просто працювали на виставці поруч з якою проводилися Ігри та прийшли на старт. І по дорозі на них напала зграя собак через що вони мусили тікати з дороги і робити крюк щоб повернутися назад. Фінішували на 9-му та 12-му місцях.

Але найбільша жесть відбулася з переможцем – Томасом Хіксом. Його тренер (мабуть найгірший тренер в історії) вважав, що пити воду під час марафону не припустимо і натомість на 16-му кілометрі дав спортсмену випити яєчні білки змішані з бренді та… крисячою отрутою. Так, саме з отрутою. Звісно Томасу стало дуже зле, його рвало кров’ю, почалися галюцінації. І через кілька миль тренер дав йому випити потрійну дозу того самого напою.

Томасу Хіксу допомагають йти на фінішну пряму.

Прибігши на стадіон переможець навіть не бачів доріжки, думав що він лише стартував, не міг навіть йти прямо і був фактично на руках донесений до фінішу. Результат – 3 години і 28 хвилин. Після фінішу лікар повідомив, що імовірність виживання надзвичайно низька. На щастя спротсмен вижив.

Fooducate – програма яка вам безумовно потрібна

Я вже писав про додаток MyFitnessPal за допомогою якого можна вести облік спожитих продуктів/калорій. І та програма не зважаючи на всі свої недоліки має 2 великі переваги через які я її і використовую: найбільшу на ринку базу продуктів та інтеграцію зі спортивними сервісами.

Проте є одна дуже важлива можливість яка повністю відсутня в MyFitnessPal – а саме можливість дізнатися що хорошого та поганово в певному продукті, і ще важливіше – які є кращі альтернативи.

Додаток працю дуже просто – скануєте штрих-код товару і бачите оцінку (А – найвища, F – таке краще і в руки не брати). На закладці з поясненнями буде вказано що не так (наприклад доданий цукор, штучні фарбники і таке інше). І на закладці з альтернативами можна побачити подібні і кращі продукти – сильно допомагає робити кращий вибір в магазині.

База даних у цього сервісу не така велика і раз на тиждень точно я знаходжу продукт відсутній у базі. Тоді не лінюся – фотографую продукт з усіх боків і відсилаю виробнику фото щоб вони додали у базу.

Також в цій програмі можна вести облік спожитого. Але інтеграція можлива лише з Google Fit який просто жалюгідний. Тож я для обліку програмою не користуюся.

Варто зауважити ще, що на сайті сервісу (fooducate.com) дуже багато корисних матеріалів. І я навіть пораджу підписатися на їх розсилку – багато корисного можна дізнатися про здорове харчування, альтернативи деяким продуктам та поганим звичкам.

Тож встановлюйте і користуйтеся!

MyFitnessPal – погана хороша програма для підрахунку калорій

Саме так – це погано зроблена хороша програма. Вірніше не стільки програма, або давайте буду казати додаток, але і сервіс яким можна користуватися і з бравзера.

Чому хороший додаток? Тому що дозволяє вести щоденник щодо спожитих продуктів. Продукти можна додавати за допомогою пошуку в базі даних (видавник стверджує що в їх базі більше 2 мільйонів продуктів), або зісканувавши штрих-код. Можна також створювати свої блюда (наприклад салати, чи який бутерброд) склавши до купи продукти з їх бази.

Я користуюся цим додатком як то кажуть релігійно – вже кілька тижнів поспіль додаю до щоденника все що їм. Продукти можна додавати в групи (у мене є сніданок, обід, вечеря, перекуси і перед тренуванням). Далі можна дивитися розподілення калорій, різних жирів, мікроелементів та вітамінів.

В платній версії додаток покаже які продукти додали скільки чого. Але платна версія коштує якісь безумні $10 на місяць для Android і усі $20 для тих у кого iPhone. Це до мінусів.

З плюсів є те що додаток синхронізується з програмами як Training Peaks чи Garmin Connect (читайте подробиці тут – Як поєднати в купу фітнес-сайти та пристрої – моя версія). При цьому як спалені на тренуванні калорії додають до денного бюджету так і спожиті калорії зберігаються у щоденнику тренувань.

Звісно все вище перелічене можна зробити і на сайті myfitnesspal.com.

Додатково там можна підключатися до різних фітнес-сайтів (Garmin, Samsung, FitBit, Strave, тощо), додавати друзів і тому подібне.

Тепер про мінуси і не доліки в тому порядку як вони важать для мене.

Перше – безумна кількість реклами: вона і знизу екрану, і між елементами на екрані. Проблему я особисто вирішив додавши widget на один з екранів свого смартфону – тепер у мене є кнопки за допомогою яких я можу одразу перейти на екран додавання чи сканування продукту. На iOS такої можливості не буде.

Друге – абсолютна відсутність користі від платного рахунку. Так, реклама зникне, але усі інші функції що з’являються для мене не мають особливого сенсу: цілі на день по мікрокомпонентах, рецепти, поради і таке інше. Більше того – люди які оплатили рахунок часу кажуть, що додаток став працювати повільніше і гірше.

Третє – додаток час від часу доведеться перезавантажувати. Це не надто велика проблема сама по собі, але тим не менш дратує коли поспішаєш і хочеш швиденько посканувати коди, а воно починає крутити спінер і показувати повідомлення про помилки в базі.

Ну і останнє – дублювання і неточність в базі даних. Але переважно там усе є і більш-менш точно показано.

У підсумку – спробуйте, якщо занотовуєте і підраховуєте калорії. Також можу бути цікаво просто щоб побачити що і як ви їсти і через якийсь час проаналізувати статистику – можуть бути певні відкриття.

Як поєднати в купу фітнес-сайти та пристрої – моя версія

Доброго для мої маленькі читачі, давайте поговоримо про фітнес-пристрої, сайти та те як їх можна потоваришувати одне з одним.

Якщо у вас є фітнес- чи спортивний годинник, вело-комп’ютер чи розумний велотренажер, або навіть якщо ви тренуєтесь зі смартфоном то у вас неминуче виникло питання якими програмами та сайтами користуватися. І чим більше усього різного ви робите тим більше у вас опцій.

При цьому якщо пристрої, що вимірюють і збирають статистику у вас від різних виробників то скоріш за все кожне з них хоче зберігати статистику на сайті відповідного виробника.

Зараз вже усі відомі виробники дають можливість підключати сайти одне до одного так, що ті можуть обмінюватися даними. Але не все так просто і неминуче виникають проблеми такі як: дублювання записів, відсутність синхронізації між певними сайтами, або для певних даних і таке інше.

Перше, що я пораджу – зберігайте дані “рідним” для ваших пристроїв способом, і лише потім зливайте їх до купи.

Картинка далі показує як я усе налаштував для себе:

Тепер у деталях:

Мої пристрої з якими я тренуюся і змагаюся (Garmin Forerunner 735xt, Garmin Edge 520, Garmin Oregon 750t та підключені до них датчики пульсу, обертів, швидкості і таке інше) через Bluetooth підключення до смартфону зливають дані на мій Garmin Conect. Там же (на сайті або в додатку на смартфоні) можна ввести дані тренування вручну.
Мій вело-тренажер Wahoo Fitness KICKR SNAP підключено до Zwift на лептопі. У цій програмі можна кататися по Лондону, Нью-Йорку та інших місцинах, тренуватися за планом, ганяти в групі (у них там навіть змагання проводяться), а розумний тренажер змінює навантаження відповідно змін рельєфу. А звідси вже дані про поїздку зливаються на Garmin Connect.
Для тренувань лише зі смартфоном я використовую (коли таке трапляється) Strava. Цей сайт/програма є дуже популярною у велосипедистів в першу чегру, але остані роки і інші види спорту стали реєструватися на ній частіше. До того ж цей додаток на смартфоні є популярним способом зберігати дані в обхід програм від виробника як Wahoo, Eliе, Samsung чи інших. І якщо у вас пристрої від не надто відомих виробників то спробуйте їх саме з цим додатком.
Останні півтори місяці я також почав занотовувати все що їм протягом дня за допомогою MyFitnessPal – навіть просто бачити скільки і що саме їси впродовж дня допомагає робити кращий вибір. Дані потім завантажуються на Training Peak. Про сам додаток читайте тут – MyFitnessPal – погана хороша програма для підрахунку калорій.
Training Peak є мабуть найпопулярнішою платформою для взаємодії тренерів та атлетів. Плани тренувань, завдання у форматах Garmin, Zwift та інших, коментування, статистика і багато інших інструментів. Саме сюди зливаються мої дані з Garmin Connect. При цьому система достатньо розумна щоб співставити завдання та тренування і поставити їх у відповідність одне одному. І відповідно тренер може дивитися на успіхи того з ким працює (пульс, потужність, швидкість, самопочуття, тощо) і відповідно коригувати плани.

Тиждень на Training Peaks:

Тренування на Training Peaks:

Ще один інструмент який варто згадати стане дуже корисним у синхронізації даних з різних сайтів якщо у вас на кожному з низ вже накопичилася певна історія – подробиці у моєму запису про сервіс tapiriik.

Spandex Swim Cap

Не буду писати про якийсь конкретний бренд чи модель, а просто розкажу що це, для чого і в чому плюси та мінуси.

Шапочки для плавання призначені одночасно для захисту волосся та шкіри голови від хімії у воді басейна, а також що утримувати волосся і не засмічувати басейн. Ну і плюс певна “аеродинамічність” у воді.

Гумові шапочки, тобто найбільш поширені, доволі дешеві (в райні $$1-2), часто бувають з малюнками чи візерунками, але дуже сильно зтягують голову. Я саме через те що такі шапочки неприємно муляють навіть якщо я плаваю усього 30 хвилин і не користуюся подібними.

Силіконові шапочки набагато комфортніші, не тиснуть, їх легко знімати і одягати. Але вони дорогі (в районі $20) і при цьому теж служать не більше кількох місяців. І ще в них трошки жаркіше ніж у простих гумових через те що силікону потрібен товщий прошарок.

І нарешті шапочки за інших матеріалів – спеціально обробленої матерії, лайкри, спандекса, тощо. Такі шапочки абсолютно не відчуваються на голові, добре сидять, але при цьому не захищають волосся та шкіру від хімії.

Мені найбільше подобаються шапочки зі спандексу. Але є причина чому я все одно плаваю без них. Справа в тому що це матеріал дуже швидко деградує і вже за кілька тижнів шапочка починає розтягуватися, втрачає форму, а потім взагалі не тримається на голові. При ціні в $10 можна дуже швидко заморитися купувати собі нові.

На цьому власне і закінчимо. Тепер ви можливо дізналися що існує ще й така річ як шапочки для плавання зі спандексу :)

Asics Tiger, Лассе Вірен та Кіхаширо Онітсука

Кіхаширо Онітсука (Kihaсhiro Onitsuka)

Під час війни Онітсука був в імперських військах і піздніше казав що знову пішов би воювати за Японію бо “це те що ти маєш робити – битися за свою країну”. Туберкульоз врятував його від передової, але натомість він опинився у кінному загоні де була така жорстка дисципліна що солдат примушували в прямому сенсі вилизувати своїх коней язиком якщо помічали на тих хоч якийсь бруд.

Взагалі то його ім’я було Кіхаширо Сакагучі. Але коли його друг загинув у війні в Бурмі Кіхаширо змінив своє ім’я щоб обманути комісію яка не брала його в армію через туберкульоз і погане здоров’я.

Після війни він зайнявся криміналом – продавав на чорному ринку алкоголь американським солдатам, але швидко зненавидів те що робив. В той час один з його друзів розповів йому про Олімпійський рух П’єра де Кубертена і Кіхаширо захопився ідеєю того що найкращі і найсильніші люди планети змагаються за чесними правилами що визначити найкращого. Саме чесна гра, дотримання правил і боротьба привабили його так що він кинув свій підпільний бізнес.

У 1947-му році 30-річний офіцер виношував ідею як зробити Японію сильнішою у спорті щоб допомогти швидшому відновленню духу та економіки після програної Другої Світової. І якось в ресторані він побачив як готують восьминога і тут же у нього з’явилося бачення того як має виглядати підошва кросівок. До речі подібним же натхненням керувався засновиник Nike якому прийшла ідея підошви кросівок коли він випікав вафлі і дивився на їх форму.

Кіхаширо ночував на вокзалі (бо не мав грошей на житло), працював над кросівками і щоденно переслідував тренерів місцевих баскетбольних команд зі своїм винаходом. Аж поки одни з них не погодився спробувати нове взуття і команда його на щастя виграла чемпіонат серед шкіл. Незвичне взуття привернуло увагу до Онітсуки.

З першими прибутками Онітсука обладнав собі офіс в якому стояло його ліжко – він так багато працював що і спав у своєму офісі і таки чином не мав житла. І так само жорстко він ставився до працівників. Чоловіки працюючи над проектами не мали право лишати офіс по кілька місяців, жодних вихідних чи відпусток з будь-яких причин. День в офісі починався о 5:30 де працівники чистили туалети та прибирали приміщення, а о 7-й починалася робота над кросівками. Робочий день закінчувався о 7-й вечора, а з 8-ї до 11-ї працівники вчилися тут же на місці.

Через кілька років він звернув увагу на марафонський біг який був (і є досі) дуже популярним в Японії як дисципліна яка вимагає концентрації, самопожертви і стійкого перенесення страждань. В той час вважалося що скривавлені від натертостей ноги після марафону це нормальна річ. А Онітсука подумав що є нагода зробити ще один прорив. Поговоривши з лікарями які теж казали що натертості не минучі він дізнався що натертості по суті є опіками, принаймі така ж реакція на них. Після цього Кіхаширо почав працювати над проблемою у своїй манері – буквально день і ніч.

Якось у таксі яке різко зупинилося Онітсука відчув як машина заїхала у глибоку калюжу. Це був ще один момент натхнення – біговим кросівкам потрібна подушка що буде захищати ноги бігунів! Швидко з’ясувавши що вода занадто важка і її складно утримати в підошві він змінив дизайн з води на повітря.

Оскльки сам він не був бігуном Кіхаширо почав вивчати професійних бігунів, а саме як вони ставлять ногу. З цього він вивів де мають бути вентиляційні отвори для нагнітання та виходу повітря з кросівка. Так з’явилися Tiger Marathon Tabi з відділеним велики пальцем як у традиційному японському взутті – при відштовхування повітря “закачувалося” у кросівок, а при приземлені – видувалося. Так було вирішено проблему перегріву яка і спричиняла більшість натертостей.

І вже 1951-го Шигекі Танака у цих кросівках виграв Бостонський марафон. 1963-го та 1967-го року в цих же кросівках було встановлено перші світові рекорди і людина вперше пробігла дистанцію швидше за 2:20 та 2:10 відповідно.

На Олімпійських Іграх 1976-го у Монреалі Asics були все ще найпопулярнішим біговим брендом у якому змагалися 60% атлетів світового рівня, але новачки як Nike почали швидко скорочувати розрив. На цих Іграх Лассе Вірен (історію цього неймовірного атлета читайте тут – Лассе Вірен), який вже виграв золото на 5 і 10 км на Олімпіаді 1972-го року у Мюнхені, вирішив бігти у Asics замість Adidas які він використовував до цього.

Вірен зв’язвася з компанією і попросив їх зменшити якщо можна вагу кросівок. Онітсука, якому на той момент було 58 років прийняв замовлення. В кімнаті готелю де він жив Кіхаширо зібрав інженерів компанії і вони почали працювати… У підсумку було зрізано 2 мм підошви і змінено форму п’яти.

Наступного ранку Вірен виграв золоту медаль на 10 км з результатом 27:40.36. Після перемоги Лассе зняв кросівки і підняв їх над головою і так пробіг коло пошани. Міжнародний Олімпійський Комітет угледів в цьому рекламу бренда і дискваліфував спортсмена. Але помі рішення відмінили і через кілька днів Вірен виграв ще одне золото на 5 км. Причому рішення відмінили через те що було доведено що Вірен, як це не смішно, натер ногу і тому наче і зняв кросівки :)

Цього ж року стався перший біговий бум коли великі маси народу почали займатися бігом для здоров’я і задоволення. І Asics був найпопулярнішим брендом бігових кросівок в той час.

Як не дивно перемоги вірена Онітсука не використав для просування та популярізації бренду – для нього видатні атлети були самі по собі, а якісний продукт окремо. Тобто він не вважав за прийнятне рекламувати свою компанію за допомогою знаменитостей.

У 1977-му році Онітсука приєднам до своєї компанії яка тоді називалася Tiger ще два невеличкі бренди що виробляли одяг і назвав нову компанію Asics як скорочення від латинської фрази Anima Sana In Corpore Same – в здоровому тілі здоровий дух. Компанію було націлено на виготовлення високоякісних спортивних продуктів за якими б покупці приходили би в магазини знову і знову. І треба сказати що кілька років тому рада директорів змінила напрямок і тепер компанія намагається охопити і підлітків пропонуючи модний одяг у спортивному стилі.

У 80-х роках у компанії сталися послаблення робочого режиму, з’явилися виходні дні.

Кіхаширо Онітсука помер 2007-го у віці 89 років.

Кріотерапія – лікуємося холодом

Більш детальну інформацію про кріотерапію можна знайти у вікіпедії, я ж вам розкажу коротко про наший досвід.

Колись давно, ще багато років тому я по телебаченню бачив сюжет про кріокамеру десь в Києві і про її лікувальні можливості. Ну побачив і забув – ні їздити у Київ, ні навіть живучи у Києві я ту камеру шукати навіть не став.

І ось нещодавно косметолог якого Олена іноді відвідує порадила спробувати кріотерапію – недалеко від нас з’явилася така точка. Ми вирішили що можна і спробувати раз воно під боком – хоч будемо знати що воно таке.

Наскільки я розумію існують два різні типи камер: перша – закрита в якій треба перебувати у шапці, спеціальних окулярах та масці щоб не пошкодити очі та зуби. Другий тип – більш компактні камери, або просто кабінки де використовують дуже холодний і важкий газ (важкий щоб він не розлітався, а навпаки сідав вниз де його можна було б збирати назад). Як правило це щось з азотом.

Так от ті сеанси які ми відвідуємо саме і проводяться у азотних кабінках. При цьому висоту платформи можна міняти так що голова і шия в холоді не опиняються.

Перший пробний сеанс триває 2 хвилини і температура на ньому десь -120 по Цельсію. Просто щоб зрозуміти чи не зненавидите ви всю цю кріотерапію. Але як правило людям подобається і вони продовжують. Наступні (“нормальні”) сеанси тривають 3 хвилини і температуру на них встановлюють від -140 до -160 по Цельсію. При цьому на руки одягають теплі щільні рукавиці, на ноги – шкарпетки. Роблять це тому що пальці якраз дуже легко відморозити.

Для чого все це? Сеанс кріотерапії призводить до різкого звуження маленьких судин близьких до шкіри і різкого відливу крові в середину тіла. Після закінчення сеансу кров з несамовитою швидкістю повертається назад. По-перше, ці процеси руйнують і створюють заново велику кількість дрібних судин і суттєво покращують їх стан. Також це процес має лікувальний ефект для шкіри. Але є і інші ефекти (і треба сказати далеко не всі їх вивчено і список не повний) як, наприклад: зміцнення імунітету, лікування запалень та легких травм, зняття болей у суглобах, нормалізація тиску, збільшення енергійності, викид “рідких” гормонів завдяки яким зменшується апетит та з’являється почуття щасті і багато чого ще.

Які почуття? Почуття доволі незвичні і геть не схожі на те як просто мерзнути – за 3 хвилини встигає замерзнути лише шкіра та кілька міліметрів м’язів та жиру під нею. Першу хвилину здається що усе тіло намазали холодною олією – не надто приємно, але нічого страшного. На другій хвилині тіло починає автоматично труситися і контролювати цей процес не можна – організм має якісь свої вбудовані механізми які і задіює. А після того вже починаються неприємні почуття – шкіра починає боліти дуже сильно і уся зразу, схоже на те як добряче вдарили дрючком, але одразу по кожному квадратному сантиметру шкіри. При цьому в районі ліктів та колін болить найсильніше.

А після кабінки уся шкіра стає яскраво червоною і під нею чітко видно різні мікротравми (синці) які зовсім не було видно до того. Через дуже короткий час з’являється енергійність, хочеться бігати і стрибати, а шкіру і навіть деякі м’язи починає сильно (хоча і приємно) колоти голками. Усі ефекти повністю зникають хвилин за 10.

Коротше як буде можливість то спробуйте.

Які протипоказання? Якщо у вас проблеми з судинами, дихальними шляхами, застуда чи вагітність то кріотерапія не для вас.

Коротка історія бігових кросівок

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

І одразу уточнення – пост про бігові кросівки, не про кросівки взагалі. Бо в залежності від виду активності потрібна різна функціональність взуття що впливає на матеріали, форму та спосіб використання. Крім того сам біг теж можна поділити на групи (звісно групи кросівок) в залежності від дистанції, швидкості, покриття, погоди і так далі.

Отже мова буде переважно йти про бігові кросівки для довгих дистанцій для асфальтових доріг чи іншого твердого покриття. Це ті кросівки яких можна бігати щодня, в яких можна бігати довго і далеко і в яких при необхідності навіть іноді можна бігати швидше.

Також тут буде згадано далеко не всі моделі та технології, а лише ті які були найвпливовішими та продавалися найкраще.

New Balance Trackster, 1960. Взагалі до 60-х років спортом займалися у легких шкіряних туфлях – не було матеріалів які були б одночасно і легкі і достатньо міцні щоб витримувати навантаження. При цьому називалося усе взуття “спортивні туфлі” і за видами спорту майже не розрізнювалося. А це була перша модель яку було розроблено виключно для бігу. Це були шкіряні туфлі з гумовою підошвою які майже 10 років не знали конкуренції і вважалися ідеальним бігових взуттям краще якого вже ніхто нічого не придумає.

Onitsuka Tiger Marathon, 1967. Компанія Onitsuka володіє брендом Asics Tiger який згодом переназвали як Asics і під яким і продається спортивне взуття зараз. А на той час усіх вразили неймовірно легкі і синтетичні кросівки з Японії на які швидко перейшли бігуни що вигравали найбільші марафони. Вже в 1971-му року 60% бігунів згідно статистики бігали у цих кросівках.

Також в цих кросівках вперше з’явилися прошарки з різних матеріалів – м’яка гума ближче до стопи і жорстка на контактній поверхні.

До речі в США ці кросівки возила компанія Blue Ribbon Sports засновники якої у 1972-му році створили компанію Nike.

Nike Cortez, 1972. Перші кросівки які використовували гуму EVA (етил-вініл-ацетат, чи якось так) – пористий матеріал який поглинав частину ударів об землю. Власне матеріал було винайдено однією невеликою компанією яка зв’язала з відомою на той момент спортсменкою яка вже зв’язалася з засновниками Nike. Перші моделі було зроблено зі шкіри, а з 1976-го року відбувся перехід на синтетичний верх що зробило кросівки більш дихаючими та легшими.

Brooks Villanova, 1975. Перші кросівки де цілий прошарок було зроблено з EVA. В результаті їх було визнано найкомфортнішими біговими кросівками того року і усі інші виробники почали переходити на EVA.

New Balance 320, 1976. Взяли найкраще з Brooks Vaillanova і зробили ще трохи краще :)

Brooks Vantage, 1977. Перші кросівки з підтримкою підйому стопи.

New Balance W320, 1978. Перші кросівки розроблені спеціально для жінок – легші, вужчі, з тоншою підошвою.

New Balance 990, 1982. Вершина технічного досягнення на той момент, кросівки з безумною ціною (знову ж на той момент) в $100. Знамениті тим що досі успішно продаються і є найбільш популярними біговими кросівками за усі часи якщо міряти за кількістю проданих пар.

Brooks Chariot, 1982. Перші популярні бігові кросівки для людей з плоскостопістю. В підошві кросівок було зроблено спеціальну вставку з внутрішньої сторони стопи щоб не давати ступні “провалюватися”. Після цієї моделі кросівки почали ділити на 3 групи за типом стопи.

Nike Pegasus, 1983. Перші кросівки де для амортизації було використано прошарок повітря у підошві. Випускаються і сьогодні, але не та сама модель, а вже більше 30 разів оновлена.

Adidas Marathon Trainer, 1983. Перші кросівки які було розроблено для бігу не по асфальту (гравій, земля, каміння, коріння, пісок, сніг, тощо). Завдяки твердій підошві були дуже надійними. Але стали популярними ще й через те що в них можна було як тренуватися (вони добре переносили великий кілометраж) так і змагатися – кросівки легкі і добре захищали ноги від ударів об дорогу.

Onitsuka Tiger X-Caliber GT, 1984. Перші кросівки в підошві яких була пластина з жорсткого пластику щоб утримувати стопу в правильному положенні при контакті з дорогою.

Nike Sock Racer, 1985. Перші легкі безструктурні кросівки – підошва без прошарків, просто м’яка гума, верх – в один шар, без подушечок та жорстких елементів. Навіть шнурків не було. І до того ж їх треба було носити без шкарпеток.

Asics GT-II, 1986. Перші кросівки де у підошві було використано гелеві подушки (на фото вище це прошарок між білою гумою та п’ятою). З одного боку це дало можливість уникати травм людям не з ідеальною технікою, а з іншого спровокувало збільшення прошарків підошви та їх товщини до безумного рівня і провокувало людей бігати аби як. Хоча знову ж таки – масовість бігу почала зростати в тому числі завдяки подібним впровадженням.

Asics Gel Lite, 1987. Кросівки в які за мірками тих часів було напхано просто неймовірну кількість технологій: гелева подушка, підошва з шматків різної гуми, верх з великої кількості частин. І все це дуже легке і модне на вигляд.

Nike Air Max, 1989. Кросівки які не були видатними саме для бігу, але так усіх вразили зовнішнім виглядом що наступні 10 років виробники бігових кросівок мали вигадувати і додавати до моделей те що називається “свистульки та перділки” – абсолютно не функціональні прикраси.

Asics Gel Kayano Trainer, 1993. Верх безумства у додаванні прошарків, подушок, вставок та структурних елементів верху на кросівки. Після цієї популярної моделі навіть далекі від бігу люди побачили що “це вже занадто” і виробники кросівок почали потихеньку спрощувати свої моделі.

Brooks Adrenaline GTS, 1999. Кросівки для людей з плоскостопістю які і сьогодні є найпопулярнішими в своїй категорії. Але звісно вони вже пройшли безліч вдосконалень та модифікацій.

Vibram FiveFingers, 2004. Іронія в тому що початково це взуття було розроблено для водних видів спорту – щільно сидить на нозі, має мінімум матеріалу, гума підошви достатня лише для того щоб створювати хоч якесь зачеплення з мокрими поверхнями, швидко сохне… Але народ просто подурів, багато хто почав бігати, а ще більше людей (включно зі мною) і ходити в таких. Така неочікувана популярність примусила виробників розпочати новий тренд – мінімалістичні кросівки.

Всю цю істерію лише сильніше накрутили опубліковані того ж року книги і статті типу Born to Run де автори доводили що правильно бігати виключно босоніж бо так природно. При цьому вони майстерно ігнорували неприродність асфальту та бігу на довгі дистанції у високому темпі.

Nike Free, 2004. Кросівки які спочатку позиціонувалися як такі що тренують силу стопи, але на хвилі мінімалізації виробник швидко переорієнтував їх мінімалістичкі кросівки з компенсацією ударів для тренувань та змагань. Також варто зауважити що гума яка використовується на підошві цієї серії (Lunar) дуже близька (якщо не та сама) до тієї що використовується на колесах та гусеницях роботів що досліджували Місяць.

Nike+, 2006. Технологія за якою кросівки мають вбудований датчик (як правило в підошві) що в комбінації зі спортивним годинником чи смартфоном збирає дані про швидкість, дистанцію та каденс. Згодом і інші виробники впровадили подібні технології – Adidas Micoach та інші.

Newton Sir Isaac, 2007. Новостворена компанія вибрала цікаву стратегію – вони продавали свої кросівки на великих змаганнях з тріатлону і швидко набули собі популярності серед тріатлетів. А далі вже пересічні любителі почали цікавитися в чому це такому раніше не баченому бігає еліта і почали розкуповувати кросівки виробника.

Нововведенням були виступи (подушки) на підошві у передній частині стопи які примушували бігуна ступати на носок.

До речі Newton Motion на мою думку є найкращими кросівками для марафону.

Hoka One One Mafate, 2009. Нова компанія заснована колишніми працівниками Salomon одразу привернула увагу до своїх “максималістичних” кросівок – товстий/високий прошарок гуми підошви при надзвичайній вазі. Кросівки одразу стали популярними, особливо серед трейлових бігунів, а великі компанії впродовж пари років намагалися ігнорувати нового гравця бо вони щойно почали нові лінійки мінімалістичних кросівок. Тим не менше тренд переламати не вдалося і за якісь 2-3 роки кожен великий виробник бігових кросівок мав максималістичні моделі в своїй колекції.

До речі назва компанії читається як “хока оней оней” і з мови майорі перекладається як “політ над Землею”.

Saucony Kinvara, 2010. На хвилі популярності мінімалістичних кросівок Saucony створили модель в якій доволі товста підошва (у порівнянні з мінімалістичними звісно) комбінувалася з невеликою різницею висоти між носком і п’ятою. Модель одразу стала класикою і почала наступний тренд в бігових кросівках – підошви стали робити пласкішими і звичайні 10, а іноді і 14 мм різниці між носком і п’ятою почали зменшувати до 4-6 мм.

New Balance Minimus, 2011. У мене є ця модель – https://blog.golovatyi.info/2013/03/19/new-balance-minimus-barefoot-10/, але я в них вже давно не бігаю – занадто нещадні вони до ніг і вибагливі до техніки. Я в них в іноді в залі качаюся.

Сама модель стала піком мінімалізму – в цих кросівках відчуваєш усе. І хоча вони виглядають як більш-менш стандартні кросівки підошва в них лише захищає від бруду, а в іншому безжальна.

Altra Instinct, 2011. У мене є саме ця модель досі – https://blog.golovatyi.info/2014/11/16/altra-instinct/. Altra почала моду на так звані zero drop кросівки, тобто такі у яких різниця між носком та підошвою складала рівно 0 мм. Взагалі zero drop певний час було щось подібне до того що коїлося кілька років тому з бігом босоніж – статті та книги про те що це єдиний правильний і природній спосіб бігати… Проте у цієї моделі як і у інших моделей Altra є ще одна відмінність – у них дуже багато простору для пальців і вони ніколи не зтягуються до купи. Комусь це подобається (відчуття як наче носка на кросівках нема взагалі), комусь не дуже.

2012, Vibram програли в суді – ні, мінімалістичні кросівки не знижують імовірність бігових травм і не підсилюють стопи. Їх реклама була визнана неправдивою. Мінімалістичні кросівки це розвод і підходять лише тим хто має ідеальну техніку бігу, та і то не для марафонів.

Nike Flyknit Racer, 2012. Перші кросівки верх яких було зв’язано. Це дозволило прибрати зайві шари матеріалу на верху кросівка і зробити взуття легшим. І хоча технологію інші виробники не перейняли самі Nike мають кілька лінійок в’язаних кросівок. Також подобаються вони далеко не всім бігунам (мені, наприклад, вони не підійдуть через високий підйом стопи – я просто не зможу втиснути ногу в них), проте ті кому кросівки підходять в захваті від них.

Adidas Boost, 2013. Нарешті на зміну EVA прийшов новий матеріал для підошви – легший і більш пружній. У бігових магазинах можна було побачити стенди з гумою Boost та EVA і кинути на них металеві кульки щоб наочно переконатися наскільки сильніший відскок на новому матеріалі. Це дуже вразило публіку, кросівки стали хітом і багато людей почали бігати саме купивши цю модель.

New Balance Zante, 2016. Перші кросівки які до початку масового виробництва друкували на 3D прінтері (і перші моделі коштували по $400). Тепер виробники працюють над технологіями які дозволять робити підошви не просто з прошарків склеєної гуми, а матимуть різні рівні щільності та форми в залежності від функціональності. У мене є вже масова модель – https://blog.golovatyi.info/2015/12/03/new-balance-m1980-fresh-foam-zante/ і вони мені подобаються – м’яка, пружня гума підошви наче обережно обгортає ступню.

Ну от наче і все, ще згадаю про свій старий пост – ПРО БІГОВІ КРОСІВКИ.

Що ще забув сказати?