Автор: Oleksandr Golovatyi

GoDaddy, новий офіс

 

З часом офіс у Кіркланді розширюється, поповнюється людьми і в один момент усі ми стали не поміщатися… Про те як усе виглядало як я щойно почав працювати тут читайте ось тут – GoDaddy: офіс у Кіркланді. Спочатку наш офіс розширили вдвічі докупивши сусідній офіс, але коли нас стало трохи більше 100 людей і того вже було недостатньо.

 

Особливість того комплексу де GoDaddy арендує офіс (на березі озера, пару кілометрів до центру міста, ще ближче до швидкісної траси, 3 км до Белев’ю, стоянка для яхт, …) в тому що тут арендують дуже багаті люди і компанії. Так, наприклад, особистий офіс Біла Гейтса знаходиться саме тут, в сусідньому будинку.

 

Отже коли виникла потреба у приміщенні спочатку спробували домовитися з сусідами на тему “а чи не переїдете ви?”. Вони сказали “так, без проблем, ми хочемо 4 мільони (точно суму не пам’ятаю) за переїзд”. Це навіть не плата їм за нове примешкання, це вони за те щоб погодитися переїхати просили стільки. За такі гроші можна вибудувати кілька офісів, тож почали шукати варіанти.

 

Те що ми маємо зараз це цілий поверх у іному будинку комплекса. Свого часу моя команда погодилася провести кілька місяців у невелечкій кімнаті з видом на парковку на верхньому поверсі, а за це нам дали можливість вибрати собі місця в новому офісі першими.

 

Новий офіс розраховно на 150 людей, а з часом наскільки я знаю планують викупити поверх над нашим і пробити стелю щоб встановити туди сходи.

 

Поки що офіс готовий лише частково: половину приміщення ще займають будівельні матеріали та там ведуться якісь роботи.

 

Кімнати для мітінгів носять назви видатних людей (Хабл, Беббідж та інших), хоча табличок ще нема. В “старому” офісі вони мали назви мов програмування (Кобол, Фортран, Паскаль, Смолтолк, Лісп, …). В інших офісах в Аризоні, Каліфорнії, Айові, Колорадо такі кімнати носять назви планет, країн та ще інших (навіть не знаю яких) речей.

 

Усі столи регулються кнопками: можна сидіти, можна стояти. Кресла теж дуже зручні, але я продовжую сидіти на кульці. Так само як і в старому офісі є холодильники з різними напоями, кава, чаї, снеки: горіхи, цукреки, джеркі та інше. Є бейгели (такі несолодкі бублики), йогурти, молоко, варені яйця (як не дивно це дуже класний снек), банани, яблука і все інше.

 

І звісно є краники з пивом і спеціальна тумбочка з різноманітними дорогими алкогольними напоями.

Так само є ігрова кімната з XBox-ом де народ переважно ганяє якісь машинки, кімната з каміном, обіцяють стіл для пінг-понгу.

 

Ще з помітних змін у нас в офісі стало багато інтернів (студенти-практиканти). Якщо минулого року їх було усього двоє то зараз більше десяти. І говорять що будуть брати ще більше.

 

Займаються вони переважно тими проектами які керівники команд та різні архітектори і менеджери замислили давно, але ніколи до цього не доходили руки і не було ресурсів. З одного боку такі проекти не надто критичні, але якщо вдасться зробити те що було задумано то це стане в нагоді багатьом. А з іншого інтерни працюють самостійно і не мають витрачати свій час на те щоб вивчати старий код, фреймворки та процедури розробки прийняті в команді. Тобто і собі користь і компанії.

 

Ну і звісно тим з інтернів хто себе добре проявив потім запропонують роботу по закінченню університету. Але ті хто добре себе проявив також в інші роки були інтернами в Microsoft, Google, Amazon і інших компаніях і можуть отримати пропозиції і звідти. Тому і компанії треба постаратися щоб привабити талановитих дітей.

 

На світлинах видно що багато столів порожні і не мають ніяких речей на них. Це або команди ще не зовсім перебралися, або в командах є відкриті позиції (тобто там будуть сидіти нові люди), або тут сідають ті хто подорожує. Через те що офіси компанії сильно географічно розподілені по США деяким працівникам доводиться доволі багато подорожувати. У такому випадку коли приходиш в “чужий офіс” просто сідаєш за будь-який вільний стіл на якому нема ніяких персональних речей.

 

Іноді коли шукаєш стіл навіть можуть сказати що ось цього сьогодні не буде і можеш свій лептоп (в компанії ні у кого нема десктопів) підключити до того монітору що є на столі.

 

Якщо ж вишукувати якісь мінуси то можна і таке знайти :) У старому офісі розташованому на першому поверсі вікна виходили прямо на воду і на парковку яхт. А тут з третього поверху хоча і видно трохи іншу частину озера видно і парковку і дорогу з трафіком… Проте я цього чесно кажучи не помічаю нічого.

 

А ще в тій будівлі де старий офіс на нижньому поверсі є переодягальня з душевими, а тут такого нема. Тож мені доводиться переодягатися і зберігати речі там коли я бігаю чи їду велом на/з роботи.

Але всі ці “недоліки” це вигадки, ніяка це не проблема насправді. Просто не знаю що вигадати :)

2015-06-13/14 – Mazama

Дводенна вело-подорож, або груповий вело-заїзд, не знаю як правильно назвати.

Сама поїздка почалася з містечка Marble Mount що в двох годинах машиною від нас і маршрут пролягав до ще меньшого міста під назвою Mazama. Там відпочинок, сон і назад. Довжина маршруту – 120 км. Сайт самої події – http://www.redmondcyclingclub.org/Mazama/Mazama.html.

Кому цікаво ось статистика з велокомп’ютера:

 

Час подорожі звісно не включає в себе зупинки на відпочинок, обід, воду і таке інше. В цілому уся дорога на велосипедах заняла десь близько 7.5-8 годин кожного дня. Я від Олени далеко не відривався і навіть підпихував її іноді в гірку :)

Група складалася з 50 людей, але їхали ми усі окремими групками. Така кількість пояснюється обмеженістю місць в готелі в Мазамі.

 

Власне головна проблема була не дистанція чи час проведений у сідлі, а саме набір висоти. Власне якихось наздвичайно крутих гір в перший день там і не було, але на протязі десь 80 кілометрів дорога повільно тягунулася на підйом. Воно наче і можна трошки додади і набрати якусь швидкість, але найменше пом’якшення зусиль і швидкість знову падає до стану “повземо”.

Іншою проблемою могла б стати погода: дорога і так йде в горах, а ще і піднімається на доволі відкриту місцину де обабіч досі деінде лежав сніг. Можна було очикувати дощу, сильного вітру, а то і снігу. Але нам пощастило і було сонячно і не надто вітряно.

 

Хоча ми все ж таки перестаралися і одяглися зі старту занадто тепло: подвійні труси, рукава, шапки, наколінники, в рюкзаку кофти, вітровки та маски. Потім я побачив що ніхто з рюкзаком не їде і усі беруть максимум вітровки. Посперечалися трохи з Оленою і рюкзак з кофтами та масками залишився в машині.

До речі організатори забезпечували нас водою (3 зупинки по всій трасі), обідом і технічною підтримкою у разі проколів чи поломок. Також вони везли наші сумки у готель де ми ночували.

 

Також після обіду довелося ще познімати з себе теплі наколінники і викласти деякі інші речі в машину організаторів.

Власне завдяки зупинкам (кожні 30-45 хвилин на хвилинку-дві) їхати було не так вже і важко насправді. Більше психологічно важко через те що крутиш-крутиш, а нікуди не рухаєшся. Проте в мене був вже подібний досвід (2013-07-25-RAMROD), а от Олену це схоже страшенно нервувало.

Та і до того ж на велосипеді я найбільше люблю дертися в гору (так званий клаймбінг) хоча для цього і завеликий і заважкий. Та в клаймбінгу я можу хоч з іншими змагатися, а по прямій у мене недостатньо швидкості та/або досвіду щоб обходити інших учасників… Ну та не про те.

 

Після того як ми видерлися на саму вершину далі був лише 30-кілометровий спуск. Ось це дійсно була найгірша частина маршруту для мене: якось я боюся швидко летіти вниз. У нас швидкість в середньому було 45 км/г, в деякі моменти сягала майже 60, а слухаючи інших виходило що деякі неслися 80 км/г. Так, там просто крутий і довжелезний спуск. Чому боюся? Ну так, були інциденти… :)

 

В самій Мазамі яка виявилася навіть не містечком, а купкою готелів та парковок з яких народ вирушає в походи та вело подорожі нас розмістили в готелі, погодували і дали можливість помитися в душі :)

А наступного дня нас чекала дорога тим же маршрутом, лише в зворотну сторону : 30 км в круту гірку і потім 80 км з поміркованої гірки.

 

Тут власне і писати особливо нема чого: крутиш собі і крутиш в гору… Боялися що ноги чи там сідниці будуть боліти сильно, але нічого такого особливого не відбувалося. Перші кілометри трохи і справді було відчутно, а далі м’язи розігрілися і навіть не згадували про те що вчора їхали 120 км. Ну звісно швидкість не така була яку б могли зробити в перший день, але все доволі пристойно проходило.

Ну а вже по дорозі з гори вниз одягли вітровки бо реально було холодно весь час летіти вниз.

 

В цілому ми залишилися задоволеними, а чи будемо ще раз таке робити навіть не знаємо. З одного боку класно покаталися, розвіялися, урізноманітнили наші тренування… А з іншого – занадто далеко добиратися туди, та і вдруге не буде такого очикування невідомого.

Примітка для самого себе якщо ще раз будемо робити цей заїзд: взяти розчинні напої – огранізатори забезпечують лише чистою водою.

Хайкінг, або тур-походи

Хайкінг (від англійського hiking) це така діяльність коли хтось сам чи групою проходить певну дистанцію. У нас це називається походами чи тур-походами.

В США хайкінги дуже популярні і різноманітні. Люди ходять невеличкими групами чи самі по собі на різні дистанції (від кількох до кількох сотень миль) по різним місцинам (ліс, гори, пустеля, сніг та навіть міста) і з різною інтенсивністю. Зазвичай навіть неспортивні родини пару раз на місяць їздять з дітьми пройтись 2-3 години десь по лісу чи парку.

Хайкінг дуже цікава форма фізичної активності яка не вимагає якоїсь особливої підготовки як біг чи велосипед, але в той же час дозволяє при бажанні навантажити себе дуже добре. А з іншого боку хороша фізична форма дозволять вам не лише відносно швидко долати навіть складні маршрути, але і насолоджуватися видами.

Нам з Оленою подобаються хайки які все ж таки вимагають зусиль: час проходження у 6-8 годин хоча б, якась помітна дистанція та/або складний рельєф і доріжка (коріння, каміння, пісок, тощо).

Одна з причин чому мені особисто подобаються такі серйозніші версії хайкінга в тому що взявши собі в рюкзак більше навантаження (теплий та дощовий одяг, їжу, воду) я можу йти з Оленою на рівні не сильно випереджаючи її і вона також не має бігти за мною.

Декілька речей які варто знати якщо ви теж хочете спробувати серйозні переходи:

  • Хайкінг це не біг і тут треба уважно слідкувати за своїм темпом – загальна помилка новачків-спортсменів що вони йдуть дуже швидко і потіють. А потім мокрий одяг стає холодним, забирає енергію і починає заважати. Треба завжди бути “на межі” не доводячи себе до потоків поту. Та і кілька годин попереду вже не будуть такими приємними через втому.
  • Вода потрібна у більшій кількості ніж ви думаєте. Я би сказав що півтори літри мінімум на 8-годинний перехід. І то це якщо в лісі, у затінку. На сонці та у засушливу погоду сміливо множте на два. Для кількаденних переходів має сенс брати з собою засоби фільтрації/дезінфекції води чи навіть засоби для її кип’ятіння.
  • В той же час їжу, а особливо на короткі переходи можна брати по мінімуму. Я рекомендую горіхи (суміш), джеркі (сушене м’ясо), яблука, банани та спортивні батончики і гелі. Все це легке та/або компактне і має хороший запас калорій та усього іншого.
  • Спеціальний одяг для походів існує не просто так. В звичайному повсякденному одягу у походи йти не варто: набирає вологу, важкий, натирає через кілька годин. Так саму і в біговому одязі ризиковано: занадто він тонкий і не тримає тепла. Та і до того ж синтетика яку можна без особливих пошкоджень прати після кожного тренування у поході завоняється дуже швидко. Спеціальний одяг зроблено із суміші синтетики та шерсті: тепло, швидко сохне, містить щось антибактеріальне і служитиме багато років.
  • Не варто недооцінювати шкарпетки. Не лише вони мають захищати від натертостей, бути теплими і при цьому не давати ногам потіти, але і мають захищати від механічних пошкоджень та блокувати сміття і камінці від потрапляння у взуття. Сучасні рішення включають в себе наприклад волокна бамбуку чи ще щось таке.
  • Палички можуть здаватися непотрібним аксесуаром (я ж не пенсіонер!), але повірте мені ваші коліна будуть вам вдячні за них. І далеко не через підйоми, а якраз через спуски. Вага рюкзака та подолані кілометри дуже сильно відчуваються і без допомоги паличок ви можете за багато кілометрів від цивілізації зловити таку біль у колінах що просто рухатися не зможете. Так, не м’язи, а саме коліна будуть вас примушувати страждати.
  • Рюкзак та річ на яку не варто жаліти грошей взагалі. Я не надто досвідчений щоб рекомендувати як саме вибирати рюкзак, але зазначу що вага його має більше сидіти на поясі ніж на плечах: це неймовірно полегшує переходи. Ось мій рюкзак став прикладом гарного вибору, до того ж він кілька разів вигравав різноманітні нагороди у своєму класі як найкращий рюкзак року – Osprey Exos 58. А рюкзак Олени якраз неправильний вибір через невірно підібраний розмір і для наступного серйозного походу нам треба буде його замінити – Osprey Stratos 36.
  • Ніколи не забувайте: крем від сонця, крем для губ, ніж/лопатку, запасні батарейки, щось для розведення вогню.

 

Ось… якось хотів більше написати, але під кінець дня щось макітра не варить тому обмежимося тим що вже є. І взагалі: зібралися і пішли у похід негайно!

eForCity Waterproof Bag Case for Cell Phone/PDA

Ціна

Коли я їх купував у 2013-му ціна складала $5.65, на момент написання цього посту вона вже $6.75.

Призначення та характеристики

Захисна (водонепроникнена герметична) сумка для мобільних телефонів чи інших мобільних пристроїв. Згідно обіцянь виробника має витримувати до 30 хвилин на глибині в 1 метр до протікання.

Горловина сумки закручується рулончиком і зверху фіксується клапаном на липучці.

 

Прозорий товстий пластик блакиного відтінку (існують різні відтінки). Розміри 5 на дюйми. Всередині є подушка-поплавок.

Враження

Не знаю як насправді буде вести себе при потраплянні у воду, але від дощу та поту захищає що тільки для мене і важливо. Тобто можна взяти з собою телефон на біг чи велосипед і покласти у біговий пояс чи задню кишеню джерсі і не боятися доща чи поту який може зруйнувати пристрій.

Недоліки

Матеріал і якість взагалі виявилися не надто стійкими і вже пілька кількох використань з’явилися пориви по швах які почали розповзатися все сильніше. Саме через це я б не довіряв цій сумці у подорожах де шанс підіння у воду чи попадання у сильний і тривалий дощ дуже високий. Краще заплатити більше, але мати більш якісний і надійний захист.

Моя оцінка – 2/10.

На сайті виробника

http://www.eforcity.com/waterproof-bag-case-cothxxxwpc07.html?int=efsechtxtrigos-item

The Grand Stand Single Bike Floor Stand

 

Ціна

Свого часу було куплено за $18.

Характеристики і призначення

Це стійка для велосипеда в яку можна вставити переднє чи заднє колесо і залишити велосипед у стоячому положенні.

  • Матеріал: пластик
  • Ширина шин: до 2.25”
  • Вага: 200 грамів
  • Виробник: не відомий, але написано що зроблено в Китаї.

Враження і недоліки

В цілому функіцію свою виконує і для збереження велосипеда в гаражу чи у кімнаті цілком підходить. Але фіксується не сама шина чи обод колеса, а колесу утримується лежачи на спицях. Тобто якщо у вас встановлено якісь теднітні колеса (наприклад з карбоновими спицями) то ця стійна буде не найкращим варіантом.

До того ж я б не став довіряти цій стійці щоб використовувати її скажімо на тріатлоні бо велосипед доволі легко вибити з неї просто легенько штовхнуши його вперед чи назад.

Як на мене то ціна на подібну річ не має перевищувати $5.

Моя оцінка – 7/10.

Speedplay Zero

 

Ціна

Під загальною назвою Zero приховуються декілька моделей виготовлених з різних матеріалів і відповідно різною ціною:

  • Chrome-Moly (хромоване залізо) – $200
  • Stainless (сталь)- $200
  • Titanium (титан)- $345

Характеристики

Педалі двосторонні із замком який кріпиться на туфлі (зазвичай замок ставлять у педаль). Кругла форма дозволяє повертати ногу навколо осі до 15 градусів в кожну сторону (звичайні педалі дають зазвичай 3 градуси).

Педалі рекламуються як найлегші на ринку і це правда, але не повна – замки на туфлі доволі важки і сумарна вага комплетку робить комбінацію доволі важкою (приблизно вдвічі важча за найлегші моделі інших виробників в тому ж ціновому діапазоні):

 

  • Chrome-Moly (кожна) – 108g
  • Stainless (кожна) – 103g
  • Titanium (кожна) – 82g
  • Замки (пара) – 70g/118g

 

Враження від використання

У мене зараз ці педалі встановлено на трьох велосипедах: дорожному Cervelo R3, тріатлонському Felt B16 та ком’ютері (байк на якому іноді добираюся на роботу) і користуюся ними вже три роки. Крім того такі ж педалі встановлені у Олени на її Scott CR-1 Team.

Мені подобається що ноги надійно фіксуються і при цьому є багато простору для рухів стопи. Також можна відзначити високу надійність педалей/замків які не надто бояться бруду і води.

В цілому оцінюю ці педалі на 8/10.

Недоліки

Як не дивно ті ж самі характеристики приведені вище можуть бути оцінені і як негативні: потрібне більше ніж з іншими педалями зусилля щоб закрити чи відкрити замок. Особливо це проблематично коли у вас мала вага і ви в прямому сенсі страбаєте на тій педалі щоб вона нарешті замкнулася.

Інший недолік пов’язаний з конструкцією педалі яка на відміну від більш класичних не дозволить їхати відносно комфортно навіть із поламаними замками.

Ну і великі замки роблять і без того складне пересування у велотуфлях ще більш складним.

На сайті виробника

http://speedplay.com/index.cfm?fuseaction=home.zero2014

Як я працював на ФІМ-проекті

Був це рік 1999-й чи 2000-й… Але почекайте, трохи передісторії.

В моєму місті, Жовтих Водах, є така собі Фабрика Штучного Хутра (ФІМ) де виробляють з різної хімії те саме штучне хутро з якого шиють іграшки та і взагалі що завгодно. За легендою саме на цій фабриці робили того самого знаменитого Олімпійського Мішку який полетів у небо на закритті Олімпіади-80 (як було насправді з тим Мішкою читайте ось тут).

І ось за часів становлення ринкової економіки коли ФІМ як і більшість інших великих підприємств працювала лише на частину своєї потужності при ній утворилася ціла купа дрібних структур які “обслуговували” саме підприємство. Ясно що у більшості випадків це були контори з 1-2 людей де син директора (усі приклади вигадані) купував сировину у постачальника і тут же її перепродував ФІМу роблячи хороші гроші просто з повітря.

Ну і одна з таких дрібних структур мала назву ФІМ-Проект і займалася обслуговуванням техніки (станків та іншого обладнання) на самій фабриці. Треба сказати що вони таки насправді робили реальну роботу. Директором цього ФІМ-Проекту була одна дуже цікава (це політкоректно сказано) людина що любила повторювати про себе “я совєтскій інжинєр” з таким виразом наче це щось хороше. Далі його буду називати прото “директор”. А відрізнявся цей директор своїми нездійсненними наполеонівськими планами більшість з яких були настільки далекі від реальності що навіть у книгу “Незнайка на Місяці” не потрапили б через свою казковість.

Мене цей директор знав спочатку як студента (він викладав у нас щось типу “Автоматизація документообігу на виробництві”), а потім як викладача того ж місцевого ВУЗу. У нього була ідея на мільйон доларів (як і усі інші його ідеї) і потрібна була програма яка б реалізувала його ідею. Суть ідеї така. При виробництві штучного хутра певний колір досягається змішуванням барвників у певній пропорції. Є спеціальні люди які за допомогою різних таблиць та діаграм визначають скільки чого треба додати щоб отримати замовлений колір. І через те що барвники постійно різні і постійно різної якості треба робити тестову “порцію” хутра, потім перевіряти що вийшло і вносити корективи. Проблема в тому що набір кольорів доступних замовнику обмежений лише тим що є в таблицях і тим які барвники є на складі. Так ось хотілося мати (і продати фабриці) програму яка б знаходила найближчий колір з доступних барвників і давала “рецепт” змішування.

З першого погляду задача не така вже й важка, головна проблема була в тому щоб при зміні одного показника змінювати в правильну сторону усі інші. Якщо ви колись пробували настроювати гітару з ричагом (машиною) то приблизно розумієте про що йдеться. Були там свої заморочки, але я впорався. Треба сказати що директор до того давав цю задачу парі студентів, але ті побившись об неї якийсь час дійшли висновку що задачу розв’язати не можна. Тоді директор вирішив найняти когось на зарплатню хто б рішив цю задачу.

Однією з цікавих особливостей “совєцького інжинєра” була бережливість яка доходила до божевілля. Так, наприклад, заварник із чаєм був забитий заваркою під саму кришку (не перебільшую) і викидати її не можна було бо там щось ще можна було вицидіти зі стоп’ятсотого заварювання. І не дивно що у нього було вдвічі менше комп’ютерів ніж людей: щоб працювали у дві зміни і не витрачатися на “ненужні” комп’ютери. З часом директор побачив можливість підвищення ефективності введенням нічної зміни.

Отже ходив я на роботу “в ніч”, якщо не помиляюся на 8 чи 9 вечора. Тиха мертва темна фабрика де боковими сходами у темряві пробираєшся на свій поверх, відкриваєш комірку, вмикаєш комп’ютер і врубаєш музон на всю (пам’ятаю що слухав тоді The Red Hot Chili Peppers та Faith No More). Нас було двоє там і крім написання програм ми звісно гралися в Duke Nukem, Age of Empires, Full Throttle  та інші вже не пам’ятаю які іграшки. Ще ми друкували собі книги (Visual C++, MFC) і пробували різний софт до якого дотягнуться руки. Саме тоді я дуже добре і доволі глибоко познайомився з MFC (якщо не знаєте що це то не переймайтеся – технологія дуже стара і практично мертва) що сильно допомогло мені через кілька років на іншій роботі. Там же я розбирався з DirectX і зрозумів що мені не цікаво займатися комп’ютерною графікою: занадто багато зусиль треба докласти щоб отримати не надто вражаючий (для мене) результат.

Що стосується програми то її було написано і передано директору, він безуспішно намагався її продати попутно генеруючі абсолютно безумні ідеї. Ну от приклад. Якщо програма вміє змішувати різні кольори у близький до бажаного то чому б не запустит алгоритм задом наперед? Тоді ми зможемо продати програму скажімо Роскосмосу, а вони будуть робити знімки полів пшениці і за допомогою нашої програми визначатимуть зрілість пшениці через відсоток жовтого і зеленого “компонентів”. І це він дійсно серйозно пропонував і навіть шукав якісь контакти в космічній галузі.

Ще пару геніальних ідей. Давайте розробимо свою спеціалізовану ОС (так, операційну систему!) для бухгалтерського обліку. Треба сказати що тоді тема комп’ютеризованої бухгалтерії була дуже популярна і 1С:Бухгалтерія рубала шалені гроші і годувала цілу армію так званих “1С-програмістів” які встановлювали та конфігурували її (крадену звісно) різних розмірів організаціям. Ну от у нам мала б бути своя ОС де створення програм бухгалтерського обліку було б дуже простим і ще там щось. Збирається група “програмістів” де я один знаю С/С++, ще пара людей вміє щось писати на Delphi (Object Pascal) та інші 1С-ники. І починають планувати як самі і як довго ми будемо писати свою ОС… Фейспалмами я ледь тоді не розбив собі все обличчя бо на будь-які мої аргументи що у нас нема ні вмінь ні знань були контр-аргументи студентів “та в 1С/Delphi це легко робити” та директора “що там може бути складного, я совєтскій інжинєр, таку мєлочь як ОС точно зробити зможу, це ж не ракета”. Коротше я відхрестився від цього проекту, а люди ще наче щось там писали…

Друга божевільна ідея виникла після того як директор вичитав що  Microsoft заробляє так багато тому що продає не просто програми, а продає платформи. Давай значить і ми робити платформу. Яку? Ну для бухгалтерського обліку звісно ж! І тут як в знаменитій серії “Південного Парку” про гномів і кальсони: крок перший – даємо усім (!!!) виробникам бухгалтерського програмного забезпечення вимоги яких вони будуть вимушені (!!!) дотримуватися, потім щось в тумані, крок останній – у нас платформа і всі бухгалтерські програми пишуться виключно під неї… На моє питання чому саме хтось матиме дотримуватися наших вимог мені контрагрументували “а чому ні?”.

Ну коротше як би там не було програму написано, звісно вона не продається (спеціальним людям вона не потрібна, замовники зі своїми вибриками переб’ються і куплять з того що є), директор нервує. Спочатку пробує наїхати що я теж маю бути зацікавленим в успішних продажах на що я пояснюю що ідея не моя і я працював як виконавець, а не співвласник чи щось таке. Тим більше ніколи мені не платили за те що буде воно продане чи ні, а платили саме за написання програми та доведення її до ума.

Через якийсь час директор починає заводити розмови про те що ось він потратився на зарплатню, а прибутку нема, може я поверну зарплатню? На той час я вже розумів що дискутувати і щось аргументувати не варто тому просто казав що гроші вже витратив і повертати нема чого. Такі аргументи діяли миттєво припиняючи діалог. З часом “зарплатня” (а я ніколи не був там офіційно працевлаштованим) почала зменшуватися. Пару місяців платили половину, потім третину, а потім я просто припинив туди ходити, а директор про мене теж забув. Хлопці ж які там працювали розказували що так платять усім кілька місяців знижуючи зарплатню, а потім просто припиняють її платити бо “нічого не заробили”.

Ну от якось так сумбурно. Зараз згадувати і смішно і в той же час приємно: багато вільного часу за відносно сучасним комп’ютером і вивчені деякі корисні речі що і дали мені зрозуміти що я хочу працювати програмістом у майбутньому чи хоча б мати відношення до розробки програмного забезпечення. Також я побачив наскільки мало я знаю і наскільки важлива хороша освіта. Для порівняння усе те що я вивчив самостійно десь за пів-року щоденних занять я згодом розказав своїм студентам у структурованому вигляді менше ніж за місяць. Також цей досвід примусив мене замислитися як же в біса розробляють софт коли в проекті задіяно більше одного програміста і як взагалі можливо зробити щось типу Word чи Excel?

А потім я влаштувався на кілька місяців на “Позітрон”, але це вже зовсім інша історія…

Cocoon Silk Mummy Liner

 

Ціна

Одразу треба сказати що кокони бувають з різних матеріалів і конкретно шовковий коштував мені $65.

Характеристики

  • Матеріал – шовк
  • Вага – 130 грамів
  • Додає температури до +5 градусів Цельсія
  • Розміри у запакованому вигляді: 7.5 х 15 см (пакунок циліндричної форми)
  • Розміри у розпакованому вигляді: довжина – 225 см, ширина в плечах – 88 см, ширина в ногах – 56 см.

Призначення і враження від використання

Кокон для використання всередині спального мішка. Дві головні причини ним користуватися це, по-перше, додавання кількох градусів тепла (різний показник для різних матеріалів), та можливість спати в одній білизні в спальному мішку сумнівної чистоти.

Кокон надзвичайно легкий і добре пакується у маленький циліндрик: треба лише акуранто його скласти і старанно скрутити.

Під час нашого походу в Перу у мене не було можливості протестувати його температурні переваги, а натомість я оцінив можливість спати майже голяка в розстебнутому мішку. З моєї точки зору це та річ яку варто мати в рюкзаку під час багатоденних походів незалежно від пори року.

Недоліки

Особисто я нічого не виявив в основному через те що не користувався достатньо цим коконом. Але якщо щось видумувати то можна сказати що виглядає він доволі тендітним (особливо враховуючи тонесенький шовк з якого зроблено кокон) і схоже що його можна легко порвати. А тому користуватися ним треба обережно: змією залазити і вилазити з нього :)

Сторінка виробника

На сторінці можна знайти табличку з вагою коконів з різного матеріалу та скільки вони додають градусів – http://www.cocoon.at/eng/show.php?doc=frameset&page=cocoon_ckat1&kat=3&prod=10&fab=0

Як у нас організовано збір та вивезення сміття

Пишу цей пост щоб відповіти на питання яке мені часто задають: а як там у вас в Америці збирають і вивозять сміття та скільки це коштує?

Одразу зауважу що способи можуть суттєво різнитися навіть у сусідніх містах, а ціни тим більше.

 

Отже як воно у нас. Як у власників будинку у нас є три контейнери видані містом (вірніше службою що відповідає за вивезення сміття):

  • сірий для того що може йти в компост – трава, листя та гілки з саду, а також залишки їжі. http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/yardwaste.htm
  • синій для всього що переробляється – папір, картон, пляшки, пластик.
  • зелений для усього іншого крім токсичних відходів.

Наглядний список з картинками тут – http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/gif/guidelines.pdf. Гляньте, цікаво.

Причому оплата здійснюється лише за зелений контейнер. Якщо сірий та сині контейнери у всіх однакових розмірів то розмір зеленого можна поміняти подзвонивши або через веб-сторінку. У нас другий після найменшого розмір контейнеру і ми платимо $35 за два місяці. Ще раз нагадаю що для жителів іншого міста за ті самі послуги це може бути як “ого як багато”, так і “капець як дешево”. Табличка з цінами ось тут – http://www.kirklandwa.gov/depart/Finance_and_Administration/communityservices/Utility_Billing/Single_Family_Residential_Accounts/Garbage.htm.

Розклад вивезення сміття: ранок (близько 8 ранку) кожного понеділка. На кожен тип контейнеру приїздить своя машина, хапає контейнер (які як правило виставлені на пішохідній доріжці), перевертає його собі у нутрощі та їде далі.

 

У випадку коли треба додаткове вивезення сміття можна замовити додатковий зелений контейнер (від $6 доларів за раз), сміття з саду виставити у спеціальних паперових мішках (продаються в господарчих магазинах, та самі ціна), а для синього контейнеру просто поставити поруч картонну коробку (безкоштовно).

 

Для більш складних випадків існують різні способи:

  • батарейки, акамулятори, старі меблі та побутову техніку іноді можна безкоштовно здати (але привезти треба самому) на спеціально організованих зборах якось компанією. У нас це, наприклад, Microsoft, який організовує подібне пару разів на рік.
  • Є спеціальні пункти прийому сміття. Береш вантажівку на прокат, забиваєш її сміттям, їдеш зважуєшся до і після розгрузки і сплачуєш за вагу вивантаженого сміття.
  • Одяг, фарбу, лампочки, комп’ютерну техніку, човни, машини і таке інше можна здавати у благодійні організації які займаються їх ремонтом та передають далі.

У випадку коли ви живете в квартирі ви просто сплачуєте фіксовану суму “на сміття” щомісяця і замість власних контейнерів у вас в будинку (частіше за все на вулиці десь) є велетенські синій і зелений контейнери куди ви відповідно викидаєте звичайне сміття та на переробку. Ніяких обмежень і ніякого розкладу в цьому випадку у вас нема, але платити будете скоріше за все не менше ніж у власному будинку.

Ну ось в принципі і все, більше не можу придумати що розказувати. Задавайте питання якщо щось цікавить