Коли я лише почав більш-менш серйозно бігати в США багато років тому одні з моїх перших кросівок які я можу віднести до категорії улюблених були Brooks Ghost 3. І цю модель (звісно сучасні версії) я би і зараз порадив початківцям – ці кросівки можуть робити все і витримають доволі довгий час.
Але модифікацію GTX я взяв для того щоб бігати в дощ (та іноді мокрий сніг) який в нашій місцевості впродовж зими ллє практично беззупинно. В мене навіть колись була старіша версія GTX-модифікації (Brooks Ghost GTX).
Минулого року усю непогоду я пробігав у New Balance Fresh Foam 880v10 GTX які теж доволі непогані кросівки, хоча і трошки прості в тому сенсі, що не надають ніякої допомоги (не заважають і добре). І вони чудово пережили усю зиму хоча під сам кінець я нігтем великого пальця таки зробив дірку.
Так само як і очікувалося Goretex робить кросівок трошки тіснішим (але не настільки щоб міняти розмір) і трошки менш гнучким. І оскільки я давно в Ghost не бігав то для мене стало неочікувано, що підошва доволі жорстка. Не занадто, але все ж таки я очікував трошки м’якішого приземлення.
Проте це власне і все що я можу поки що про ці кросівки сказати: їх не треба розношувати, можна одягти і одразу бігти. Вони комфортні, вони почуваються на нозі саме як очікуєш. Також вони не занадто теплі. І що стосується підошви то вона не є найкращим вибором для криги (тут треба одягати щось типу Saucony Peregrine ICE+ 3).
Коротше за $160 (на сайті виробника – Ghost 14 GTX (brooksrunning.com)) маємо доволі дорогі, але зручні для вищезгаданих погодних умов кросівки які нічого особливого собою не представляють, але і не вимагають ніякого для них пристосування. Я розумію, що багато для кого така ціна за додаткову пару кросівок “на дощ” не є виправданою, але якщо можете собі дозволити то враховуйте цю модель. Також на момент написання ціна по акції складає $125, що як на мене дуже вигідна пропозиція.
Як видно з назви ці кросівки призначено для бігу по кризі, краще сказати призначені для бігу коли є крига. Купив я їх з двох причин. Перше – мені взагалі подобається остання лінійка кросівок Saucony. Друге – на цю модель була скидка і у нас якраз прогнозували холодну погоду і сніг (я купив за $112 коли повна ціна складає $150).
Перший раз я вийшов в них бігати коли дійсно було доволі багато як для нашої місцини снігу і він почав танути… І я розчарувався: дубова підошва яка практично не гнеться, ніякого особливого зціплення з поверхнею. До того ж кросівки хоча і захищені від води, проте не є водонепроникними.
Але коли я наступного разу побіг по снігу якого було 2-3 сантиметри, який в день підтанув, а на вечір узявся кригою – ось тоді я і оцінив ці кросівки. Вони дійсно добре чепляються за поверхню, і хоча б я не ризикнув у них бігти по гладенькій кризі, але саме в таких умовах вони показали себе чудово. Більше того – негнучкість підошви не лише робила постановку стопи стабільнішою, але і захищала від нерівностей замерзлого снігу.
І навіть те що кросівки не є GorTex’овими в даному випадку не є перешкодою – при таких умовах вологи ніде особливо і нема.
Коротше це дуже хороші кросівки якраз для умов коли на поверхні по якій біжите може бути крига.
В усьому іншому також особливих нарікань нема: кросівки комфортні, ніде не тиснуть, шнурки не передавлюють нічого і не розв’язуються, язичок доволі тоненький і не заважає. Навіть є кріплення для гейторів які стануть у нагоді коли снігу буде багато.
Бренд відомий усім хто займався хоча б якось якимось з видів спорту на витривалість – виробник існує на ринку ледь не з самого початку і має усе різноманіття продуктів. Але на жаль останні кілька років не дуже цей бренд помітно бо молодші агресивні гравці його тіснять.
Найбільше цей гель нагадує Pacific Health Accel Gel – він дуже рідкий, практично вода в якій відчуваєш щось солодке розведене. Смак (їх є кілька різних) доволі дивний – наче і вгадуєш той же лимон чи колу, але якісь вони дуже віддалені. І є трошки щось хімічного. Проте мені нормально: і споживати можу без відрази, і не таке воно смачне щоб багато з’їсти.
Мені здається найкраще ці гелі підуть коли вже кілька інших “важчих” ковтнув (як той же Maurten чи e-Gel). Але з іншого боку у мене не виникає відчуття, що спожив якусь кількість калорій і для мене цей гель видається якимось порожнім якщо можна вжити таку характеристику.
Також є варіації цього рідкого гелю з кофеїном. І хоча доза кофеїну доволі нормальна (40 мг), на смак його майже не помітно і ефект від нього приходить дуже непомітно і навіть лагідно. Тому мабуть саме варіація з кофеїном варта уваги більше.
UPD від 2023/06/21: схоже я знайшов смак який мені подобається найбільше – це “святковий торт”. Найбільше він нагадує трошки розведене водою згущене молоко. Дуже смачне, але не надто солодке при цьому.
Розчинні таблетки які дуже нагадують таблетки від SiS: такі ж швидкорозчинні, з не надто сильним смаком, з невеликою кількістю калорій. Але є і деякі відмінності (хоча не певен, що зміг би їх відрізнити в сліпому тесті). Ці таблетки більш фруктові, тобто напій схожий на розведений компот і взагалі не має ніякого хімічного чи різкого присмаку. Комусь це сподобається, комусь ні.
При ціні в $30 за 4 упаковки по 10 таблеток (тобто одна порція виходить за $0.75) вони не так щоб і дуже дорогі, але і не дешеві. Тобто спробувати їх цілком варто – можливо вони стануть вашим вибором зазвичай. Принаймні я саме до цих таблеток найбільше схиляюся коли ось це пишу (зима 2023).
Моебіус (він же Жан Енрі Гастон Жирад) є визначним художником в тому числі в науковій фантастиці. Він доклав свого часу руку до таких шедеврів як Gandahar та Time Masters.
Книга складається з кількох історій в яких двоє людей майбутнього втягненні у пригоду і опиняються в світі Едени де мають боротися за виживання і шукати одне одного.
Це наукова фантастика, але з великою домішкою містики та казки. Проте історія доволі цікава і непередбачувано розвивається.
Стиль в якому усе намальовано просто неймовірний: в деяких кадрах неосяжна кількість дрібних деталей та відтінків, інші ж є практично однотонними пласкими поверхнями. Але головне – це все дуже вдало поєднується і лише допомагає зануритися в події.
Що стосується якості виготовлення, матеріалів, кольорів, перекладу – як завжди у “Видавництва” все бездоганно. Шикарна книга. До того ж моя має картку з унікальним номером – одна з невеликої партії.
Маленький автоматичний масажер типу “відбійний молоток”, а якщо без жартів то менша версія Theragun G3.
При повній ціні в $150 (на сайті виробника – https://www.therabody.com/us/en-us/mini-us.html) я би його не став купувати, але коли трапилася нагода купити open box (це коли коробку відкрили, а потім повернули товар без використання) за $99 то я нею одразу скористався. І мені цей масажер навіть більше подобається ніж більша версія.
Так, він можливо не такий потужний і не всюди ним дістанеш. Але він значно менший (можна ледь не в кишені носити), дуже легкий і його зручно тримати. І б’є він достатньо сильно щоб відчувати ефект.
Заряджається цей масажер від пропрієтарної зарядки (в комплекті). Одного заряду вистачить на хвилин 10-12, а це 5-6 масажів (радять за раз не більше 2 хвилин робити). І ще невеличкий чохол. Можна навіть використовувати насадки від більшого масажера.
Коротше якщо ви думаєте чи купувати такий чи ні – купуйте як знайдете по акції, хороша річ.
Надзвичайної якості видання від “Видавництва” – якість матеріалів та “пошиву”, кольори та чіткість, і головне якість перекладу – все не найвищому рівні. І “Видавництво” отримує від мене 5+ за цю книгу.
Що стосується змісту то це не просто якийсь сороміцький комікс – насправді це науково-популярна книга де в дуже доступній та наочній формі розказано крізь історію людства по нашу сексуальність, звичаї та традиції. Книга фокусується на християнській стороні історії, про що попереджають автори. І наскільки я розумію будуть ще продовження з точки зору інших культур та традицій.
І хоча матеріал викладено спрощено, проте мені було цікаво і я дізнався дещо цікаве. Взагалі цю книгу можна навіть радити як доповнення до підручників у школі.
Хочу згадати про цей бренд і їх продукцію – бо як на мене вони варті уваги. Це бренд окулярів, але є нюанси.
В першу чергу продукція цієї компанії націлена на ринок дорогих і модних окулярів, а також дорогих спортивних окулярів. А відрізняються вони тим, що пропонують неймовірну низьку ціну і дуже пристойну якість.
Взагалі бренд почав з моделі яка коштувала $25 і яку різні спортивні видання почали радити як повноцінну альтернативу окулярам за $250. Зараз вже вони випускають багато різних моделей (сайт – goodr sunglasses) і можна підібрати як модель так і кольори до самих безумних.
Ми теж спробували собі пару моделей: одну класичну “авіатори” та іншу спортивну “на пів-обличчя”. Перше, що варто відзначити – окуляри неймовірно легкі. Настільки легкі, що можна забути коли їх носиш. А це також означає високий комфорт.
Під час бігу окуляри не соваються, не стрибають, не пітніють. Коротше для спорту вони теж нормально підходять.
Що стосується “якості зображення” то тут є нюанси. Одразу скажу – в них добре усе видно, не мутно, затемнення якісне. Але в дорогих окуляра як Oakley EvZero Path чи Rudy Fotonyk та Rudy Rydon Golf (і навіть в дешевших Tifosi Podium) лінзи підібрано для конкретного спорту і вони підвищують контрастність. Наприклад для вело спеціальне скло зробить тріщини та калюжі на асфальті більш помітними. А скло для гольфу дозволяє розрізнювати нерівності рельєфу вкритого однаково зеленою травою. В окулярах же від goodr є просто затемнення. І якщо ви несетеся по сірому асфальту то можна не помітити якісь тріщини чи ямки і таке інше. Тому я би особисто на вело б їх не використовував. А от для бігу вони чудові.
Комікс за сценарієм Вільяма Гібсона (батька кібер-панку) якого найняли написати сценарій для цього фільму. Але сценарій не сподобався студії і його згодом переписали на станцію-тюрму і ось те все що є у фільмі.
Тому в першу чергу цікаво подивитися яким би міг бути фільм – Гібсон хотів продовжити оповідання у всесвіті Чужого як він це розумів. І навіть розширив цей всесвіт – різні фракції людства (умовно комуністи та капіталісти), заборонені військові технології і таке інше.
За коміксом корабель з Ріплі, андроїдом Бішопом, дівчинкою та десантником (які врятувалися в кінці фільму Чужі, він же Чужий 2) опиняється у ворожому секторі космосу. І через інтриги та маніпуляції Чужий знову виривається, але цього разу його ДНК якимось чином перемішується з ДНК заражених людей і створює монстрів.
Намальовано все дуже добре, мені сподобалося. Головна ж моя претензія до книги – жодну тему не розкрито повністю, все якось швидко, поверхнево і навіть сумбурно. До того ж обсяг книги як мінімум вдвічі менший ніж мало б бути для розкриття показаного світу та подій з чужим та людьми. А так по сторінці між фракціями, купа дійових осіб, раптом перестрілки і бійки, вибухи, всі загинули, космос…
Якість українського видання (від “Видавництва”) на висоті.
Плавання пройшло непогано – рівномірно і без ексцессів
Відмінність цього року полягала в тому, що старт було перенесено на місяць пізніше – три тижні тому відбувся Чемпіона Світу на Коні (повна дистанція). А тому погода очікувалася суттєво іншою. І додатково поміняли суттєво біговий маршрут який був для мене великою проблемою.
Додатково цього року як і на повній дистанції старт розділили на два дні – жінки виступали в п’ятницю, чоловіки – в суботу. До того ж збільшилася кількість учасників: з 3 до 6 тисяч. І враховуючи, що цього року не було таких проблем з перельотами через COVID-19 до старту змогли дістатися люди з Європи та інших частин світу. А отже склад учасників був сильніший. В моїй віковій групі 45-49 замість 300 учасників як минулого року було більше 400.
На початку вело-етапу було доволі холодно і рукавички сильно допомогли
Плавання як і вело відрізнялося в першу чергу тим, що було помітно холодніше. І якщо минулого року не дозволяли виступати в гідрокостюмах то цього разу вони були обов’язкові.
З міста до точки старту учасників возили автобусом з пересадкою. Спочатку з великої парковки де всі лишали машини в центр міста (там же був фініш), а потім до озера. Все це займало хвилин 45-50.
Якість доріг переважно дуже хороша як і видимість
Для нас день почався о 5 ранку, а в транзитці я вже був десь до 7. Велосипед який здав у попередній день вже на місці, лишилося набрати води, розвести напої, розкласти їжу, одягти гідрокостюм, кілька разів відстояти чергу в туалет…
Олена приїхала трошки пізніше – глядачів привозили окремими автобусами. Людей дуже багато, усе дуже галасливе і неспокійне.
Стартували ми хвилями. Професіонали (яких було аж 60) десь о 7:30, а інші вікові групи через певний час після 8. Моя вікова група стартувала останньою, тож навіть трошки набридло чекати.
У Сніговому Каньйоні вугол гірки поступово зростає і місцями вставати з сідла просто неминуче
Кожні 10 секунд запускали по 10 людей, а тому особливої штовханини не було ні на старті ні впродовж плавання.
У воді було лише спочатку трошки холодно, але дуже швидко все минулося і я навіть забув про температуру. Вдалося втягнутися в ритм і більш-менш дотримуватися його впродовж усієї дистанції. І в принципі особливо більше нема чого сказати про плавання.
Плавання вийшло за 33:38 – майже на 2 хвилини краще ніж минулого року, але все одно дуже повільно.
Крім шкарпеток (що було правильним вибором) на вело-туфлі я одягнув спеціальні кавери для захисту від холодного вітру
На виході з води волонтери допомагали знімати гідрокостюми, але я цією допомогою не скористався і мене це не затримало особливо. А от що затримало так це час витрачений на шкарпетки, а особливо рукавички – на спусках вело було дуже холодно перші пару годин і я сам собі був вдячний за рукавички. Також одягнув тоненьку жилетку. Побіг за велом і далі у вело-туфлях (не захотів бігти кілька сот метрів в шкарпетках по асфальту) на вело-етап.
Усього на Т1 витратив 6:23. Це довго, але у порівнянні з іншими хто приблизно так же одягався наче і не дуже погано.
Два кола бігу означали, що ті хто лише почав бігли з тими хто фінішував і вікові категорії перемішалися
Вело було практично ідентично тому яке було минулого року з невеликими відмінностями. З ранку було трошки навіть прохолодно, але погода цього року була сонячна і навіть без особливо сильного вітру. І безхмарне небо весь час.
На вело я помітив наскільки сильніші учасники цього року: мене обганяли доволі багато і в цілому було видно, що практично усі сильні велосипедисту (у порівнянні зі мною).
Пам’ятаючи неймовірно складний підйом у Сніговому Каньйоні минулого року я їхав дуже консервативно і намагався економити сили. І все йшло доволі непогано, але десь на початку останньої третини дистанції я відчув, що втомився більше ніж мав би. Чи списувати це знову на висоту (все ж таки 1 км), або на слабку підготовку – навіть не знаю.
Більшість бігової траси проходила в оточенні глядачів які дуже добре підтримували
Дистанція на вело тягнулася дуже довго. І особливо довго через те, що мене обганяли дуже багато, а я не так щоб і багатьох обійшов. Але як би там не було ось він Сніговий Каньйон – 5 км в гору, і кут підйому лише зростає ближче до вершини.
Дуже боявся цього підйому, але виявилося не так усе і погано насправді. Так, було важко, і було одне особливо складне місце де я навіть почав думати чи не варто зупинитися на хвилинку. Але ні, все обійшлося і виїхав з доволі ще свіжими ногами. Навіть зрадів – зможу бігти нормально!
Саме місто крихітне, а види і в ньому і на його околицях дуже красиві
Далі дуже довгий і швидкий спуск, обганяю ще кілька людей, мене вже практично ніхто не обходить (мабуть усі сильніші за мене вже далеко попереду). Ось ми вже і в місті і їдемо повз бігунів… і як же їх багато! Це все люди які стартували за годину і більше до мого старту і вони або лише почали, або вже закінчують біг.
Розстібую вело-туфлі (Shimano SH-TR9), витягаю ступні, ставлю на туфлі… і мої шкарпетки прилипають до липучок застібки. Коротше відклеюватися і зупинятися – на це довелося витратити кілька зайвих секунд. Але таки зіскочів з вела і його тут же підхопив хтось з волонтерів.
Фінішна пряма
Вело вийшло за 2:48:30 – краще ніж минулого року майже на 10 хвилин, але можна ще хвилин 5 скинути якщо правильно розподілити зусилля.
Коротка пробіжка у шкарпетках по килиму доріжки до бігової сумки, ноги в кросівки, шолом в сумку, пояс з номером, окуляри та візор в руку, сумку волонтерам і побіг. На Т2 витратив 2:01. Можна навіть тут десь хвилину зекономити.
Позитивні емоції
Біг цього року був теж два кола, але без таких безумних підйомів та спусків. І хоча гірок вистачало проте можна було бігти. Я одразу відчув, що хоча ноги і наче не забити, але проте бігти не виходить – якось усе в’язне і буксує.
Перші пару кілометрів кожного кола в непомітну, але через це дратуючу гірку – наче мав би бігти, а щось так важко і ледь пересуваєшся. Далі ми звертали на поле для гольфу – туди був крутий, добре хоч короткий підйом. А на самому полі звивисті доріжки з поворотами, підйомами та спусками кожні кілька метрів. Навіть пару ділянок трави було.
Мені якось вдалося фінішувати між велики групами – наче сам-один на фінішних світлинах
Потім біжимо назад до старту ті ж самі пару кілометрів, але тепер це непомітний спуск, а тому бігти стає раптом легше. Добігаємо до кільця, біжимо далі у місто, через парк і назад. І знову трошки в гірку, і знову починаю буксувати.
А ось і друге коло. Треба сказати, що перше коло я пробіг доволі непогано і десь навіть близько до того, що і хотів. Але останній хоч і невеликий підйом мене чомусь виснажив і далі я вже ніяк не міг підтримувати потрібний темп.
Для мене особисто друге коло на подібних стартах проходить легше (хоча це не означає, що я біжу його швидше) – вже знаю чого чекати і скільки це буде тривати.
Одночасно і задоволений тим що прийняв участь і не дуже задоволений результатом
Зненацька дуже сильно почав боліти живіт (на той момент я вже замість Gatorade почав пити Coca Cola та Red Bull як завжди роблю на другій половині бігу), а потім його так скрутило, що мені довелося терміново бігти в туалет. І здавалося б після цього мало б бути легше, але ні, легше не стало. Тобто не теми зависокий, а просто вже втома накопичилася дуже велика.
Як би там не було ось нарешті і фініш! Цього року його облаштовано краще і виглядає він краще. Дуже радію, емоції прямо позитивні до неможливості.
Коли здавав вел зустів норвежців. Крістофер Блуменфельд (Олімпійський Чемпіон) який і виграв цей чемпіонат на зауваження Олени, що він якийсь маленький сказав “я не лише маленький, але ще і жирний”
Біг вийшов дуже погано – 1:51:56. І хоча це краще ніж минулого року, але дуже далеко від того, що хотілося б показати.
У підсумку вся дистанція за 5:22:38 – так собі, але знову ж таки у порівнянні з минулим роком це покращення.
Далі їжа (куриця з рисом), зустріти інших учасників з ким бачився до того, забрати вел та пакети з плавання та бігу і відпочивати в готель. На диво ноги не дуже і болять, а от загальна виснаженість дуже висока.
Густав Іден (Чемпіон Світу на повній дистанції) попросив мене присісти щоб на фото він виглядав вище.
А далі в той же день ми виїхали у Лас-Вегас о 12-й ночі бо наш літак був о 6 ранку, просиділи 3 години в аеропору, майже 2 години в літаку, ще хвилин 40 машиною і ми вже вдома. Потім спали весь залишок неділі та частину понеділка.
