Доволі тривалий час я користувався датчиком серцебиття від Garmin (Garmin HRM-Tri) щоб лишатися в екосистемі одного виробника. Та і до того ж їх точність та набір характеристик роблять саме модель від Garmin такою, що її рекомендують найчастіше. Але була одна проблема – із заміною батарейки (для чого було треба розкручувати корпус на чотирьох гвинтах) поступово втрачалася ізольованість від води і в якийсь момент датчик просто припиняв працювати. У мене так власне зламалися 2 датчики від Garmin після буквально двох замін батарей у кожному.
І як я з’ясував це доволі типова проблема яка була не лише у мене. Тому і вирішив спробувати аналогічний продукт від Wahoo. За ціну в $80 (на сайті виробника – TICKR X Chest Heart Rate Monitor and Workout Tracker | Wahoo Fitness) маємо датчик з яким можна так само плавати і який має динаміку бігу як і найдорожча модель від Garmin.
До того я вже доволі довго користувався (в основному на велотренажері) датчиком Wahoo TICKR Heart Rate Monitor і з подивом побачив, що ця модель має не сумісний ремінь. Ну та зрозуміло – виробник хоче щоб компоненти купували окремо. Ну таке.
Що стосується комфорту – мені навіть трошки більше подобається ніж Garmin, якось менш помітний і про нього легше забути. До того ж батарейку заміняти дійсно значно легше і порушити водонепроникність не так легко. А враховуючи помітно нижчу ціну можу порадити саме цю альтернативо для триатлону чи плавання.
Оновлення від 2025/11/19: Пару місяців до цієї дати датчик почав регулярно показувати невірні данні кілька хвилин поспіль, або взагалі припиняв надсилати дані. Потім відновлювався. Але такі проблеми стали регулярними. Заміна батарейки нічого не змінила. І ось нарешті він остаточно вийшов з ладу і взагалі не подає ознак життя.
А отже час його роботи склад майже точно 3 роки де я одягав його в середньому тричі на тиждень на 1.5-2 години кожного разу.
Сама книга є скоріше не коміксом, а серією міні-пригод грішника Єроніма та його іграшкової качки у пеклі. Одна сторінка – одна коротка історія. Переважно це від 4 до 6 кадрів. Історії між собою не пов’язані. Можна порівняти з книгами з малюками Бідструпа, хоча і стиль малюнку і тематика навіть не близькі.
Гумор місцями трошки близький до непристойного, але ніколи таким не стає. І власне всі історії про те як страждає, але не втрачає духу грішник.
Деякі історії доволі дотепні, інші так собі. Але книгою задоволений як через зміст так і через якість – шикарно все зроблено. Надруковано, якість матеріалів та “пошиву” – все на висоті.
По-перше, сама історія батька письменника який пережив Голокост є такою, що жахає, але одночасно і показує людську стійкість та вміння виживати. А те, що історію розказано як комікс в якому різні національності зображено як різних тварин лише надає більшої чіткості оповіданню. Миші – євреї, свині – поляки, коти – німці і так далі.
Комікс однокольоровий, а те що чорні малюнки надруковано на сіруватому і трошки зернистому папері створює почуття відповідності – усе так одне одному пасує.
Книгу складено з кількох коміксів які автор намалював протягом кількох років, але читаються вони як одна історія. Письменник зустрічається з батьком за різних обставин і трошки перестрибуючи з теми на тему вони говорять про те як все починалося для євреїв у Польщі, до чого прийшло, що довелося пережити і як вижили. А також що було потому.
В самій історії були дивні для мене моменти де дуже добре відчуваєщ – і той світ, і ті люди були геть іншими. І деякі їх принципи та аспекти поведінки, їх мотивація іноді здаються дивними. Але тим більше це додає реалістичності.
Старт який проходив в нашому штаті не надто далеко від нас (менше години з нашого дому до місця старту). Це він вже проходить вдруге: мав би вперше відбутися у 2020-му – COVID, у 2021-му я стартував на Чемпіонаті Світу (2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah) коли проходив цей старт. Отже цього через те, що Чемпіонат Світу відбудеться в кінці жовтня зміг стартувати у себе вдома.
Цей старт як для IronMan доволі невеличкий – трохи більше 1200 людей, усе так затишно і по домашньому.
За два тижні до старту в озері знайли якісь токсини (щось з водоростями пов’язано) і були побоювання, що старт пройде без плавання. Але наче все було нормально і плавання не відмінили.
На момент старту вода була доволі тепла і хоча гідрокостюм був потрібен проте вже шкарпетки для плавання та рукавички були заборонені. І мій Zone3 Vanquish для подібної температури схоже якраз і призначено.
Стартував я десь серед перших 50 – запускали по двоє кожні 5 секунд. І мене на плаванні обійшло кілька нейомовірно швидких пловців, аж прямо вражає іноді які сильні люди бувають у окремих видах спорту.
В цілому саме плавання пройшло спокійно і з мінімумом контакту. Єдине що одразу протекло праве око в Blue Seventy Element Goggles, але я вже якось навчився на це не звертати особливої уваги і доплив нормально.
У підсумку плавання вийшло за 33:37 – 18-й у своїй віковій групі та 135-й у загальному заліку. Дуже хочеться плавання зробити швидше за 32 хвилини, але ніяк не виходить.
Після плавання біжимо вгору, через ворота у транзитку, вниз. Доволі брудно: пісок, гравій, гола земля, пожовкла трава…
Старався бігти швидко, костюм зняв теж швидко, шолом на голову, вел в руки і побіг з ним. А вийшло аж 2:39 у підсумку – довго бігти до вела і потім з велосипедом ми метрів 200 ще бігли до того як скочити на нього.
Для свого шолому Rudy Project Volantis я цього разу обрав прозоре скло – було трошки хмарно, перед стартом навіть крапав легкий дощ. Але вже під час вело яскраво світило сонце і пару разів мене надзвичайно сильно засліплювало так що аж дороги не було видно. Врятувало те, що більшість траси проходить між високих дерев, тобто у затінку і сонце не стало на заваді.
Сам вело-етап був переважно послідовністю різної довжини підйомів та спусків – лише 3 рази на всю дистанцію були пласкі і достатньо довгі ділянки щоб можна було “лягти” і нормально вкрутити педелі.
Тренер написав завдання – виглядало доволі легко (менше ніж зазвичай ватт), але в процесі з’ясувалося, що тримати навіть такі показники вимагає концентрації та зусиль. Але в цілому мені здавалося, що я можу проїхати краще ніж заплановано. Проте гірки та повороти накопичувалися і остання 10 км треба було вже серйозно крутити щоб дотримуватися плану. А те що до стандартної дистанції в 86 км додали ще кілька не допомагало аж ніяк.
По ходу мені вдалося обійти певну кількість людей, але і мене обійшло доволі немало. Як завжди якісь дивні люди пролітали мимо мене на шаленій швидкості вже на 60-му кілометрі. Кожний раз цьому дивуюся – що у них там за план і як вони розподіляють зусилля?
Цього разу остаточно перейшов з гелів Maurten на e-Gel від Crank Sports, хоча порошок Maurten все ще використовую (в меншій пляшці на рамі чиста вода). І через те, що було не надто жарко навіть не брав додаткову воду на пунктах де роздають харчування по трасі.
Вело вийшло за 2:42:18 – 15-й в своїй групі та 81-й у загальному заліку. Несподівано високо стрибнув у загальному заліку. Проте час на вело такий собі і можна було б ще трошки додати якби була необхідність.
Після вело знову довга пробіжка з велосипедом… і я не відчуваю стоп. Тобто абсолютно заніміли і навіть не відчуваю як ступаю на асфальт. Біжу акуратно щоб ніде нічого не пошкодити поки не повернеться чутливість. Трошки забарився натягуючи шкарпетки та кросівки, проте не надто. Далі вибігати з транзитки знову в гору. І в результаті вийшло 2:36 уся друга транзитка – дуже багато бігати по ній.
Починаю бігти і вже одразу не задоволений – траса на цьому триатлоні для бігу на 95% є грунтовою дорогою з натоптаним в неї гравієм. А на такій поверхні мої улюблені Saucony Endorphin Pro не працюють – карбонова вставка наче взагалі відсутня і по суті вони перетворюються на просто легкі кросівки. До того ж каміння хоча і не набивається в підошву (профіль не достатньо глибокий щоб щось зловити), але постійно є таке відчуття.
В мене зайняло кілометри 4 нарешті розбігтися щоб відчув – ось це я вже біжу. До того усе заніміло, якісь незрозумілі страждання всюди, коротше якось так.
На старті бігового етапу мене обійшло парочка швидких бігунів, а далі я дуже повільно і поступово підбирався та обходив тих хто попереду. І вдалося певну кількість обійти. Тут ще змагалися ті хто робив триатлон-естафету (коли кожен вид робить інша людина) і часто саме бігуни у них найслабші.
Було не спекотно взагалі, усі дистанція у парку між височених дерев, але було неймовірно нудно – траса абсолютно не цікава. Навіть не знаю чому, але кожного разу коли я бігав по тому парку це було важко в тому числі через те, що нема на що дивитися поки біжиш.
На пунктах харчування (кожні 2 км) брав Gatorade, водою практично не обливався. Вже на останніх 8 км почав пити Coca-Cola та Red Bull, але ефекту чесно кажучи цього разу не відчув взагалі.
Як і було заплановано у другій половині почав дуже поступово нарощувати темп і все йшло добре, аж поки не залишилося 2 км – тут різко настала втома і почали сильно боліти ноги. Я аж здивувався трошки від такого різкого падіння сил.
Трошки порозмірковував чи терпіти, чи може кинути усе. В результаті трошки знизив темп і так зміг добігти. І навіть фініш був по бугристій грунтовій дорозі де лише останні 50 метрів були рівними і вистеленими килимом. Це я до того, що час бігу мало що значить якщо не враховувати стан поверхні по якій довелося бігти.
Весь біг вийшов за 1:40:21, що доволі непогано і я думав буде гірше. Під час бігу на час взагалі не дивився – натомість контролював пульс. Це 12-й результат у віковій групі та 81-й у загальному заліку.
В підсумку 12-й у віковій групі та 81-й у загальному заліку з часом 5:01:31. Можна було б мабуть додати трошки і спробувати фінішувати швидше за 5 годин, але це не було ціллю, і, повторюся – час я навіть не відстежував.
Після того як мій гідрокостюм Blueseventy Helix почав показувати все більше ознак старіння (а саме почала з’являтися все більша кількість дрібних поривів які я старанно заклеюю) виникло бажання купити новий. І чому б не спробувати якусь іншу модель подібного класу? А тут якраз і знижка була: на момент покупки повна ціна костюма складала $895 (на момент написання $627 – Vanquish Wetsuit – Zone3 USA), я ж купив за $447.
Купив цю модель не лише через ціну звісно. Читав огляди та порівняння і доволі часто саме цю модель згадували як дуже комфортну. Що виявилося правдою – костюм дійсно найкомфортніше, я би навіть сказав “найм’якіше” сидить на мені у порівнянні з іншими моделями які у мене були.
Але перед тим як писати про те що мені подобається згадаю один велетенський недолік, а саме – мені костюм дуже сильно натирає шию, аж прямо до крові пару разів. Тому зараз я наклеюю на шию терапевтичну смугу – просто лубриканта недостатньо. Чи в тому причина, що я не правильно піднімаю голову, чи це дійсно вада костюма сказати не можу.
Ну а тепер про те що подобається чи відмінно:
Матеріал неймовірно тонкий та еластичний, особливо це помітно на руках – в товщину паперу іноді здається.
Руки і плечі зроблено з одного шматка матеріалу, а отже менше швів і краще облягає.
Костюм дуже легко і швидко знімати у порівнянні з тим усім що було у мене до того.
Різниця в товщині панелей на ногах, животі та руках дійсно відчувається.
У цьому костюмі я вперше відчув що повертаюся коли гребу з боку в бік – як правило костюми хоча і тримають вище у воді, але трошки перетворюють на негнучку дровиняку.
З такого собі:
Костюм помітно тонший і холодніший за той же Helix. І я не особливо мерзну, але все ж таки відчуваю, що Helix товщий і тепліший.
Vanquish не так сильно піднімає у воді як попередній костюм.
Самому дуже складно застебнути блискавку ззаду, хоча мало б бути значно простіше ніж на Helix де вона взагалі догори ногами.
В цілому я костюмом дуже задоволений і наступного разу можливо теж від цього виробника виберу собі модель. І мені так здається, що найкраще цей костюм підійде тим у кого плавання вже хоча б трошки краще за середнє і кому при цьому хочеться комфорту.
Одразу скажу, що попередня модель Jabra Elite 65t є і досі моїми улюбленими безпровідними навушниками і до старішої моделі я згодом і повернувся. А цю нову модель використовує Олена і дуже нею задоволена.
Кілька важливих відмінностей (важливих для мене) у порівнянні з 65t:
Навушники стали помітно менше – це і добре (вони не так позначають свою присутність у вухах), але і гірше одночасно – тепер вони перекривають менше зовнішніх шумів.
Кнопка-важель для регуляції гучності (яка є однією з причин чому саме 65t я і досі вважаю найкращими безпровідними навушниками для спорту) стала просто кнопкою і регуляція гучності відбувається утриманням пальця на лівій (тихіше) чи правій (гучніше) кнопці. І відповідно гучність має плавно змінюватися. Але у мене не завжди виходить це робити плавно і я би надав перевагу схемі “натискання – зміна”.
Коробочка в якій зберігаються навушники тепер має безпровідну зарядку, що зручно. Сама коробочка стала менше, а батарея тримає заряд довше. І ще з micro USB тепер перейшли на USB-C.
Стосовно звуку – мені здається він лишився рівно таким же. Принаймні я різниці не помітив. А от активне шумоподавлення стало значно краще. Проте я все одно надаю перевагу пасивному шумоподавленню, а отже більший корпус 65t працює для мене краще.
Що стосується ціни то вона складає $270, що в принципі те саме, що просять інші виробники за подібного рівня навушники. Мені ж вдалося дочекатися акції і купити їх за $110, що просто неймовірно хороша ціна враховуючи якість, комфортність, функціональність та фантастичний звук.
UPD від 2023/02/26: власне як я і написав вище для бігу ця модель мені подобається значно менше ніж попередня. А от коли я почав її використовувати в качалці то тут все помінялося. По-перше, звук коли йде з телефону, а не з годинника таки кращий – він і глибший, і більш (але не надмірно) насичений і дуже добре чути усі деталі. І друге – навушники дуже комфортні і не заважають абсолютно ніяк. Тримаються дуже добре. Довго тримають заряд і мають достатній запас в чохлі – можна на кілька тижнів забути їх в сумці з якою ходиш в зал.
Після одного зі своїх IronMan 70.3 я отримав листа в якому було сказано, що я отримую запрошення в “команду Zoot” і мені дають купити цей костюм (і купу інших товарів) за $150, що дуже добре у порівнянні з повною ціною в $250. Згодом я з’ясував, що це просто реклама і бачив вже дуже багато людей в цьому костюмі з різним рівнем підготовки.
Перше, що треба сказати – це дійсно костюм цінової категорії $250 і вище – матеріали, якість пошиву, те як усе сидить і відчуваються абсолютно на рівні з іншими дорогими костюмами. А така знижка можлива завдяки тому, що весь костюм обписано логотипами спонсорів. Тобто фактично виступаючи в цьому костюми ти стаєш безкоштовним рекламним табло для цих брендів.
В цьому костюмі я зробив дві олімпійські дистанції та один IronMan 70.3 і можу сказати, що вибравши цей костюм ви не прогадаєте. Костюм добре сидить, ніде не заважає (хоча у мене традиційно була невелика проблема на вело з дуже легким натиранням в паху), костюм добре дихає. Додатково від має спеціальні кишені всередині на шиї та по боках щоб в них засипати кригу. Коротше як єдиний високоякісний костюм – хороший варіант.
Проте порівнюючи з Castelli Free Sanremo 2 я все ж таки віддам перевагу останньому через кілька не надто важливих для мене переваг:
для мене особисто Castelli є менш помітним – одяг і забув про нього в прямому сенсі. В той час як про Zoot постійно пам’ятаєш, що він на тобі. Якийсь матеріл більш тонкий.
Та сама проблема з легким натиранням в паху на вело є і у Castelli, але менше проявляється.
Castelli просто менше на дистанції, я навіть можу бути єдиний в такому.
Синій колір мого Castelli мені більше подобається (у них ще бувають білі і помаранчові).
Проте Castelli обійдеться в ті самі $250 і знайти знижку на нього – це треба певне везіння.
Цього року робив олімпійську дистанція як контрольний старт перед наступним IronMan 70.3. І далі короткий звіт, бо особливо щось розписувати… і нема чого.
Плавання – старт з води, старші за 45 років стартують усі разом через 3 хвилини після молодших. Вода доволі тепла, але мутнувата і особливо в ній нічого не видно. Гідрокостюм Zone 3 показав себе добре (цього разу щоб не стерти шию наліпив терапевтичну смугу). Усе плавання в натовпі, але відносно мало зіткнень.
Викладався наче добре, але у підсумку вийшло аж 27:02, хотілося б швидше. Коротше 22-й на плаванні у загальному підсумку.
З води побіг у транзитку яка була дуже близько, а там вже велотуфлі на педалях. Тренер сказав треба вчитися стрибати на вел з туфлями, а не бігати у туфлях по транзитці як чайник. Отже пробую. Закріпив туфлі і “підвісив” їх у потрібному положення офісними гумовими стрічками як профі.
Власне вдалося сісти нормально – хоча я не застрибую на вел на льоту (і мабуть ніколи не буду), проте вставити ногу в одну туфлю, перекинути іншу, вставити теж в туфлю, покрутити якийсь час, застебнути липучки… це вийшло.
Маршрут вело цього року трошки поміняли – стало два розвороти на 180, але в цілому відносно пласкі ділянки вперемішку з не надто довгими гірками і спусками відповідно. Можна розганятися. І мені навіть вдалося кількох людей на вело обійти. Хоча викладався не на всі 100 – боявся за коліно.
Фінішував вело за 1:06:10, що стало 8-м результатом у загальному підсумку, а мені дозволило наблизитися до першої десятки.
А ось вже і транзитка наближається – розбуваюся ще в сідлі (це складніше), так-сяк виймаю ноги, зістрибую з вела, біжу в транзитку. Шкарпетки (не хочу і не буду бігати без шкарпеток), кросівки, хапаю пояс з номером, кепку, окуляти і побіг.
Біг такий же як і попередні роки – по парку туди і назад. Частина траси на початку майже в лісі, постійно вгору і вниз. Потім ті хто робив спринт розвертаються, а я біжу далі.
Попереду далеченько хтось біжить, але я знаю, що головне не перестаратися і тримаю темп та пульс. І відставання у метрів 100 вдається скоротити вже на 5-му кілометрі. А ось вже і поворот назад.
Дивлюся на тих хто біжить назустріч і бачу пару просто надзвичайно швидких. І обоє вони (добре хоч молодші значно) обійшли мене за пару кілометрів до фінішу. Але і мені вдалося ще пару людей обійти. А ось і гірки перед фінішом, уважно слідкую щоб не “перебрати”. Остання пряма, забігаю у парк, фініш.
Біг за 44:59, так собі. 12-й час у загальному заліку.
Відхекався (щось важко було після фінішу), набрав їжі, посиділи з Оленою пожували. Ну а потім чекали нагородження – я був 2-м у своїй віковій групі, хоча зараз протокол показує, що першим.
Відомий бренд який виготовляє велосипедну та мотоциклетну продукцію як сілант (наприклад як Muc-Off Ultimate Tubeless Setup Kit), засоби для миття і таке інше відносно недавно створив цей новий продукт який призначення для миття велосипедів та мотоциклів під правильним тиском.
Яка власне проблема помити велосипед спитає більшість. І в цілому так – достатньо відра мильної води, щіток/ганчірок, чистої води, чим протерти і змастити. Але це доволі муторно і не все вдається відмити, або треба забагато час і зусиль витрачати. А враховуючи, що велосипед правильно мити одразу як привезеш його додому у бруді це ще і важко іноді.
Також можна використовувати мийні прилади які дають струмінь води під тиском. Але і тут проблема – тиск в тих приладах зазвичай занадто високий і вода може потрапити туди де її не має бути і інакше як під високим тиском вона в ті місця не потрапляє.
Ось ці проблеми (простота, швидкість, зручність) і вирішує даний прилад. Його дуже легко зібрати. В комплекті йде пляшка з якої створюється щільна піна яка чудово відмиває уже що налипло і присохло. І це теж зручність додаткова – не треба намилювати окремо.
А після того як велосипед посидить в піні кілька хвилин просто знімаєш пляшку з миючим засобом, одягаєш насадку для велосипеда чи мотоцикла і так само просто і швидко все змиваєш.
Коротше я задоволений. Купив собі бандл вело/мото в якому були крім приладу та двох насадок ще 2 пляшки миючого засобу, засіб для чищення цепки та зірочок, мастило для цепки, засіб для полірування рами та рушники. Повна ціна усього набору – $320, що вже хороша ціна на мою думку. Але я ще й купив на святковому розпродажу на $260.
