Бренд Tailwind з’явився на моєму обрії доволі давно і я про нього чув схвальні відгуки та кілька спортивних каналів радили продукти цього бренду. Сам спробувати його вирішив лише нещодавно після того як зрозумів, що продукти Maurten не дуже добре сприймаються моїм шлунком.
Endurance Fuel
Порошок який добре розводиться і не осідає на дні пляшки, має слабкий смак (трошки солодкий і трошки солоний), має достатню кількість калорій (200 ккал в одній порції), не липне до рук і не лишає слідів.
Я використовую його як під час тривалих тренувань, так і під час змагань замість Maurten Drink Mix. І хоча по калоріям виходить трохи менше, проте суб’єктивно моєму шлунку цей продукт заходить не так важко і я можу довше продовжувати пити його і ковтати гелі.
А ціна в $40 за 50 порцій робить цей продукт ще і фінансово більш привабливим ніж більшість усього іншого, що є на ринку.
Зі складу видно, що крім цукру порошок містить сіль та доволі помітну кількість інших елементів які не часто можна знати в подібних продуктах (йдеться про кальцій та магній):
Цього року Олена пропустила мене на вело та біговому етапі, а тому світлин особливо багато не буде.
Також на цьому старті я спробував кілька нових речей: нове харчування на трасі – Tailwind, нові окуляри для плавання – Zone3 Venator-X, новий годинник – Garmin 955, нові бігові кросівки – Endorphin Pro 3.
Якщо приїхати на цей статр завчасно (виїхати з дому десь о 4:30 ранку) то можна зручно запаркуватися прямо біля транзитної зони. Стартовий пакет також можна забрати в день старту, а в самій транзитці місця не за номерами, а хто перший стане – тобто ще одна причина бути там раніше.
Дуже неспішно розташувався в транзитці, почепив туфлі на педалі (цього разу їхав в Ekoi Tri R4 і на коротшій дистанції вони показали себе чудово). Через те що стартував у роздільному костюмі навіть походи в туалет були менш стресові.
Перший стрес стався на старті плавання. Цей триатлон збільшує свою популярність (більше 600 людей цього року стартувало), а тому масовий старт з води призводить до неминучої колотнечі. Не заздрю тим, хто лише починає свій шлях в триатлоні і потрапив в цю стартову мішанину. Було доволі екстремально: перші метрів 200 лупили з усіх боків по усьому що можна. При цьому і уповільнитися не було як – бо одразу ззаду налітали.
Але як би там не було після першого повороту на 90 градусів пливсти стало значно легше і далі я зміг нормально попрацювати, а частину дистанції навіть драфтити дуже добре за сильнішим плавцем. І у підсумку плавання вийшло за 27:31 – це так собі, але в цілому задовільно.
Транзитку ледь не вперше зробив швидко і без затримок. Костюм зняв на ходу, повісив, схопив вел і майже без зупинки застрибнув на нього.
Вело-етап трошки звивистий, має як спуски так і підйоми, але головна особливість вело в моєму штаті – високі дерева заважають бачити, що там за поворотом і тому не знаючи траси я іноді зайвого пригальмовував.
Враховуючи, що це коротша дистанція (40 км) вкладався сильніше ніж було комфортно, особливо в другій половині. І вдалося обійти кілька людей які на початку були доволі далеко від мене. Але і мене звісно обійшло кілька.
Невдачею стало те, що на одній з ям на трасі вилетіла аеродинамічна пляшка Elite з якої я навіть не встиг попити. Ну та що ж – колись це мало статися. Раніше завжди дивувався як у інших людей ці пляшки губляться. Тепер знаю.
Ну і вело у підсумку вийшло за 1:07:31.
Зіскочивши з вела на зміг так само швидку пройти другу транзитку – поки одягав шкарпетки трошки захекався і довелося зробити коротеньку паузу щоб прийти до тями. А там вже хапаю візор, окуляри, пояс з номером і вперед.
Стараюся бігти консервативно, але так і не вдалося тримати пульс в районі 160 навіть на перших кілометрах. На мій подив мене обходять кілька людей які біжать прямо дуже швидко. Вирішую тримати свій темп, і це було правильне рішення – більшість з тих людей я обійшов за 2-3 кілометри до фінішу.
На бігові більше заважала загальна втома ніж біль у м’язах ніг чи щось таке. І розказувати особливо нема чого насправді. Намагався тримати рівний темп, підтягувався до тих хто попереду і старався розумно долати гірки та “перемикати передачі” подолавши їх.
Біг вийшов за 43:27, що на 2 хвилини гірше ніж хотілося б, але знову ж таки – задоволений тим як виклався і як в цілому все пройшло.
Одна з двох варіацій Level.2 – з верхньою трубкою рами
Свого часу мені цікавою стала ідея електро-велосипеду, причому такого щоб не просто допомагав, а щоб робив більшість роботи. Я провів коротке дослідження, подивився експертів (хоча рівень їх експертності звісно оцінити не можу) на YouTube, почитав відгуки. Це дозволило мені звузити набір вимог до велосипеду, а потім вже визначати бюджет.
І у багатьох оглядав згадували велосипеди саме цього бренду в тому сенсі, що вони на рівні з іншими хорошими моделями, але мають значно кращу ціну. Нижча ціна пояснюється тим, що бренд не витрачається на рекламу, що і дозволяє ціну тримати майже вдвічі нижчою. Ну та це не новина – порівняймо хоча б Speed Hound ProPerformance Recovery Boots які мало кому відомі, але функціонально не відрізняються від більше ніж вдвічі дорожчих розрекламованих Normatech.
У мене ось саме така модель, лише золотаво-рожевого кольору
Велосипед прийшов у великій картонній коробці і я його зібрав хвилин за 20. Якщо ви абсолютно ніколи велосипедів не торкалися то це може зайняти 30 хвилин, але навряд чи більше. Власне крім як поставити колеса та руль там більше нічого збирати і не треба.
Останній рік я працюю виключно з дому, але до того навіть пару разів в Сіетл і назад їздив на ньому на роботу – це більше 40 км в одну сторону. Байка по нашим гіркам має вистачати десь на 60 км.
Батарея знімається якщо потрібно – я знімав і брав заряджати в офіс. Але при необхідності її можна заряджати і не знімаючи (робив і так).
У велосипеда є кілька передач, але найголовніше – п’ять рівнів “підтримки”. Причому на п’ятому рівні він дуже суттєво додає. Також є кнопка тимчасового підсиленого режиму – велосипед на кілька секунд додає зусиль.
Саме на гірка батарея розряджається найбільше, а на пласких ділянках навіть мінімальна підтримка дуже полегшує педалювання і можна доїхати до місця призначення не пітніючи.
Додатково пряма посадка та м’яке сідло як на прогулянковому велосипеді дозволяють їхати доволі швидко практично без зусиль.
Сам по собі велосипед не їде – починає “допомагати” лише якщо сам велосипедист хоч трохи тисне на педалі. До цього трошки доведеться звикнути коли на зупинках ставиш ногу на педаль, а вел стрибає з місця вперед.
Гальма дуже хороші, надійні, передбачувані.
І в цілому я дуже задоволений і можу порадити (але обов’язково подивіться ще огляди) – на мою думку це дуже хороша ціна за такий набір характеристик.
Впродовж років у мене було не так щоб багато неопренових костюмів для плавання (вони ж гідро-костюми, вет-с’юти, гідро-с’юти і так далі). Але і з тих що були і є (на момент написання маю в наявності Zone3 Vanquish та Blueseventy Helix) з часом гарантовано виникають мікро-розриви як по швах та і на суцільних площинах матеріалу. Причини цього бувають різні – це і неправильне одягання, механічні пошкодження (нігтями, наприклад) так і звичайне старіння з часом.
І за весь цей час я спробував різні рішення для ремонту: від клеїв до заплаток які треба вплавляти в місце розриву праскою. І в цілому клеї працюють добре, але часто створюють практично скляні і не гнучкі “шрами”, клей швидко пересихає і його дуже важко нанести акуратно в необхідній кількості.
А ось цей клей (з назви видно, що він якраз для неопрену і призначений) працює просто чудово. Він рідкий, але достатньо швидко застигає. По тому він не перетворюється на пластик, а скоріше на гуму яка трошки поплавилася. На маленькі розриви (як на швах) його можна за бажання нанести акуратно і так, що навіть не буде помітно. Звісно на більших ділянках буде видно сліди, але це як правило просто темніші (на такі блискучі як оригінальний матеріал) плями.
Додатково клей не пересихає (користуюся на момент написання більше року), а до цього усе що використовував після того як відкриєш тюбик перетворювалося на камінь за пару місяців навіть в добре закритому контейнері.
В цій книзі погано все, от прямо абсолютно все крім одного елементу. Тут дуже прямолінійний сюжет з абсолютно зайвими вигинами які все одно повертаються до аж примітивної прямолінійності. В логіці сюжету купа дірок які дуже сильно муляють. Персонажі описано якось так, що наче і є якісь деталі про них, але чомусь їх геть не сприймаєш як реальних людей.
І ще в книзі купа дуже дешевих кінематографічних штампів. Навіть не книжкових, а саме кінематографічних. Скажімо самотня сльозина яка зтікає по щоці, або лампи які вибухають коли стається щось паранорамальне. Таке враження, що чи то частину книги написали студенти які підробляли, чи то Кінгу треба було швидко завершити щось, що не дуже подобалося самому.
В цілому ця книга є історією в якій головний герой, хлопчик який дорослішає як йде оповідання, може бачити і навіть спілкуватися з мертвими. Це дозволяє зробити кілька дрібних добрих справ, пару великих, але і влізти в якусь демонологія яку проте дуже погано пояснено і правила того як це все працює позначено аби як. І тут ще одне дорікання книзі – правила за якими все це діє якісь дуже нечіткі і схоже додавалися по мірі того як це було необхідно.
Книга мала би здається бути містичними жахами, але жахи теж якось в’яло описані, хоча і з фізіологічними подробицями. Нічого і близько подібного до дійсно вражаючих сцен з кращих книг Кінга.
Єдине хороше в книзі – це мова, вірніше темп та кольоровість усього розказаного. От наче повний непотріб, проте читати дуже легко і текст просто вмить пролітає.
Доволі цікавий погляд на тему контакту людства з істотою іншопланетного походження. Книга поєднує в собі як елементи жорсткої фантастики в тому що стосується космічних перельотів, скафандрів, роботи державних та комерційних структур. В той же час у книзі є елементи горору і велика дещиця пригод.
У недалекому майбутньому, коли США практично зупинили свою космічну програму, комета яка пролітала крізь сонячну систему раптово міняє напрямок руху і починає рухатися до Землі. НАСА та комерційна компанія відсилаю команди для контакту з як вони думають космічним кораблем прибульців.
А вже при досягнені цього нібито корабля починаються одні загадки: чому нема ніякої відповіді на будь-які спроби контакту, чому він порожній всередині при усіх своїх неймовірних розмірах, куди зникла команда комерційного екіпажу?
Головна героїня з командою починає пошуки зниклих астронавтів і все оповідання перетворюється на пригоди та страждання героїв у якомусь незрозумілому задзеркаллі. Доволі цікаві ідеї як природи прибульців, так і як пояснити чому воно все таке як вони його бачать. Ну і про приреченість Землі та людської цивілізації теж трохи є.
Книга має доволі темний та трагічний фінал, хоча автор спробував його трошки розрядити.
В цілому мені сподобалося – хоча і не ідеально, але дуже добре.
Старт в містечку Салем, штат Орегон, який я вже двічі робив до цього (2022/07/10 – IronMan 70.3 Oregon та 2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon) і який мені дуже подобається. До того ж до місця старту можна доїхати машиною (від 4 до 6 годин в залежності від завантаженості доріг) і можна уникнути перельотів та усієї мороки пов’язаної з ними.
До старту я підійшов за власними відчуттями у доволі хорошій формі. І враховуючи, що не було психологичного тиску пов’язаного з тим, що треба кваліфікуватися на Чемпіонат Світу (я це вже зробив на попередньому старті – 2024/05/26 – IronMan 70.3 Victoria) це мав би бути старт в задоволення.
Традиційно до старту плавання треба було пройти півтора кілометри і усі триатлети розтягнулися довжелезною змією по всій дорозі. Один з важливих аспектів цього старту в тому, що старт плавання не організовано ні по хвилях, ні по групах і люди самостійно вибирають коли стрибати у воду. При цьому до води спускаємося по доволі крутих тимчасових сходах, стрибаємо і починаємо пливсти. Тобто одна людина кожні кілька секунд. І таким чином старт для 2700 учасників розтягнувся на 90 хвилин.
Плавання у річці за течією як завжди на цьому старті було дуже швидке і особливо писати про нього нема чого. Завжди мав когось попереду, вдалося уникнути будь-яких контактів, і намагався викладатися. Плавання вийшло за 19:50, що не так добре як хотілося б. Це 14-й результат у моїй віковій групі.
Після виходу з води була доволі довга пробіжка, за відчуттями метрів 800. І мені доволі легко біглося, що як правило є ознакою того, що я у хорошій формі і маю показати хороший результат. Не поспішав особливо, але ніде не втратив часу теж. Спокійно зняв костюм, одягну шолом, схопив вел і побіг. Спокійно скочив на нього і почав крутити. Транзитку зробив за 4:40, що стало 30-секундним покращенням у порівнянні з минулим роком.
В цілому початок вело був дуже спокійний в тому сенсі, що все відчувалося на місці, ноги не втомлені, серце працює спокійно і в цілому почувався впевнено. Що не давало адекватно оцінити як викладаюся так це погода – мав бути жаркий сонячний день, а натомість мали дощ, навіть град трошки і це чомусь вибивало з колії.
На вело доволі часто я опинявся у щільних групах, але з часом сформувалася “команда” в якій ми час від часу мінялися як лідери. Взагалі траса цього старту доволі хороша: туди і назад, на початку трохи крутих поворотів і гірок, але після перших 20 км (вони ж останні) це була переважно пласка і хороша дорога з не частими 90-градусними поворотами.
На другій половині я вибрав момент щоб відірватися від своєї групи і почав трошки більше докладати зусиль. Це вдалося і я почав відриватися. Але щоб не було усе так ідеально на початку довгого та швидкого спуску у мене злетіла цепка і поставити її назад зайняло якісь дорогоцінні секунди (ще й не так швидко як хотілося б) мимо мене пронеслися зо три десятки людей від яких я вже відірвався.
Намагався наздогнати тих кого вже раз обійшов і з кількома учасниками це вдалося, але в цілому відставання зберіглося. Більшість тих кого намагався наздогнати я побачив вже в транзитці коли вони починали біг.
Доїхав я вже без пригод, нормально зіскочив з вела і доволі жваво побіг по транзитці. Знову ж самопочуття було доволі непогане. У підсумку вело зробив за 2:31:37, що знову на пів-хвилини краще за час минулого року. І як і плавання це був 14-й результат по моїй віковій групі.
Біг почався дуже добре. Можливо трошки зависокий пульс на початку був, але почувався я нормально і постійно прислухався до себе чи зможу тримати такий темп – здавалося що так. Але на бігові якраз і не все було добре і у мене є теорія, що саме сталося і чому.
На 10-му кілометрі мені різко стало нудити і страшенно заболів живіт. Якийсь час я думав перетерпіти, але потім зрозумів, що не зможу і забіг в туалетну кабінку, що було правильним рішення. Проте коли я почав бігти після того не лише не пропала нудота, але так само була страшенна важкість в шлунку. Але найгірше – пульс дуже різко поліз в гору і я відчув на додачу ще і знесилення аж до запаморочення.
Моя теорія (і можливо вона не вірна) пов’язана з харчуванням під час старту. Справа в тому, що протягом усіх цим 5 годин все що їси є тією чи іншою формою цукру. Скажімо я перед плавання з’їв гель Precision Fuel & Hydration, під час вело з водою випив 640 калорій порошку Maurten, пляшку солі Drink LMNT, три гелі Precision Fuel & Hydration та ще один від них же гель з кофеїном. І під час бігу пив те що волонтери називали Gatorade’ом (але насправді то був Mortal Hydration) та два гелі Maurten (звичайний і з кофеїном). І ось саме після першого гелю Maurten я почав відчувати легку нудоту, а вже після другого мені стало зле.
І в цілому гелі Maurten мені не дуже подобаються – вони наче ніякі на смак, але я зрозумів, що мені після них трошки противно і в роті і в шлунку. І тому підозрюю, що це ось на них і була така реакція. Хоча звісно це міг би бути і безглуздий Mortal Hydration (якби знав, що то воно краще б воду пив би). Або навіть в цілому перебір цукру.
Ну коротше після 10-го кілометру і термінової зупинки в туалет усе різко стало сильно гірше. Я так і не зміг знизити серцебиття, хоча і уповільнився сильно, і навіть пару разів переходи на кроки. Але як тільки починав бігти пульс злітав до 175 ударів. Плюс ця нудота… вже мріялося про те щоб проблюватися щоб нарешті попустило і можна було бігти нормально, але до того так і не дійшло.
Ну що ж, буває і таке на стартах, тому намагався не психувати з цього приводу і заспокоїтися та добігти вже як виходить.
Ну далі власне нема чого особливо і писати. Знайшов нарешті спокійний темп який міг тримати і так добіг майже до фінішу. За кілометр до фінішної лінії побачив попереду кількох учасників які теж фінішували і трошки додав щоб підтягнутися до них і може когось і обійти. І мені дійсно вдалося кількох людей обійти, що покращило настрій.
І одразу після фінішу я відчував не біль в ногах як це зазвичай буває, а страшенну і противну нудоту. Це було не дуже приємно – я міг би пробігти значно краще якби ця незрозуміла проблема зі шлунком. Вирішив на наступні старти уникати Maurten та Mortal Hydration і натомість брати колу та з собою Precision Fuel & Hydration.
А біг у мене вийшов за 1:43:50, що було на 5 хвилин гірше ніж хотілося б пробігти. І це був 16-й результат. Власне у підсумку я і став 16-м з часом 4:42:36.
Цей аеродинамічний шолом зі змінними лінзами є також по формі більше схожим на традиційний вело-шолом. Взагалі він дуже схожий на Rudy Project Volantis який мені дуже подобається, але є кілька відмінностей на причин чому я придбав цю модель. Також варто згадати, що на тому ж Tour de France шоломи від Ekoi використовує більшість команд. Ну а тепер по деяких пунктах:
В комплект входять три лінзи (прозора, сіра, сильно затемнена) в той час коли для інших брендів лінзи доведеться докупати окрему. Скажімо для того ж вище згаданого Rudy Volantis лінзи коштують по $35.
Лінзи на магнітах і їх можна тримати як на шоломі, так і на ходу зніти то одягти так щоб вони закривали очі. Я переймався чи будуть магніти тримати і чи зручно взагалі буде знімати/одягати лінзи на ходу. На обидва питання відповідь “так” – лінзи сидять як приклеєні і при цьому їх просто і легко знімати і одягати на ходу.
Шолом відносно “теплий” – в ньому хоча і присутня вентиляція, але для мене її не достатньо. Коли погода жарка я би все ж таки вибрав Rudy Volantis де шолом просто продувається. Це, тобто те що мені спекотно у подібних шоломах є однією з причин чому я не користуюся ще більш аеродинамічними краплеподібними шоломами і з жахом згадую Lazer Tardis.
Застібка магнітна і її теж просто і легко застібати та відкривати однією рукою.
Шолом сидить комфортно і насправді я його взагалі не відчуваю.
У підсумку – шолом класний сам по собі, а ціна за яку я його придбав робить його мабуть найкращим варіантом для мене взагалі.
Книга в якій переселенці на Дикий Захід (прямують у Каліфорнію) переживають жахливі події і стикаються в прямому сенсі з вампірами. Причому для вампіризму у книзі є таке собі обгрунтування, але все одно ця частина скоріш містична.
Мені особисто частина про побут та проблеми переселенців впродовж подорожі були набагато більше цікаві і чесно кажучи я б з радістю прочитав книгу лише на цю тему. Але авторка додала вампірів, містики, потойбічного жаху… і все це не дуже вдалося як на мене і дуже зіпсувало усю книгу. Тобто пафосу багато, але не зважаючи на всі описані звірства якось воно не лякає і не вражає. До того ж хочеться більше подробиць та логіки.
Повторюся, що побутова частина просто чудова. І в цілому книга для подорожі наприклад просто чудова. Проте в іншому – ні, не моє.
