Написати звіт за рік по прочитаних книгах особисто для мене не має наче б то особливого сенсу – я байдуже ставлюся до того чи книга “свіжа”, чи її було написано хто-зна коли. До того ж я перечитую час від часу книги які мені сподобалися, приблизно 30-50%% прочитаного за кожен рік у мене складають книги які я читаю вдруге, втретє,…
Тому просто спробую згадати що було такого прочитаного мною цього року вперше (не залежно від року написання та видання) що варте згадування:
Автономість – антиутопія, корпорації, хакери, любов між роботом та людиною. І в цілому хороша наукова фантастика.
Переродження – трилогія про антиутопічне майбутнє з вампірами, містикою та безліччю пригод. Нове (скоріше свіже) слово у темі вампірів.
Станція 11 – ще одна антиутопія в якій акцент зроблено на те як пов’язані між собою люди майбутнього на руїнах цивілізації. Написано книгу у стилі сучасної літератури і аж ніяк не фантастики, таке враження що читаєш якусь класику що задали у школі.
Перші п’ятнадцять життів Гаррі Огаста – в цій книзі в першу чергу важливий незвичний сюжет. Це дійсно нова історія, а не переробка знаймого сюжету в новому антуражі. І добре побудований світ. Оповідають нам про людей які проживають своє життя знову і знову і пам’ятають усі свої попередні життя.
Усього ж згідно Good Reads цього року я прочитав 8 нових книг (усе інше було повтори), трохи більше 4 тисяч сторінок – https://www.goodreads.com/user/year_in_books/2018/26877622. Хоча я ще не всі книги додав туди і в мене ща 5 нових прочитано за цей рік. Тобто приблизно виходить 15-20 книг за рік.
А що такого прочитали нового і можете порадити ви?
Подумалося чому б не написати (переважно самому для себе) такі собі звіти про те що відбулося, сподобалося та не сподобалося у цьому році. Почну зі спортивних подій.
Травми коліна та плеча які тепер у мене назавжди схоже не дадуть мені більше ні бігати марафони, ні тим більше спробувати зробити Iron Man. Але і без того мені буде чим зайнятися.
Стосовно тренувань то згідно моєї статистики зібраної на strava за рік я проїхав на велосипеді майже 4200 кілометрів (усього 133 заїзди), пробіг 1270 км (усього 1071 пробіжка) та проплив 230 км за 498 запливів. Рік ще не скінчився і скоріше за все ще трошки додам до кожного виду.
Ще був один заплив на 2 милі, кілька походів і таке інше. А ще під кінець року ми взяли кілька уроків з тренером з плавання яка дала нам справді цінні поради і звернула увагу на те що не так і як можна покращити нашу техніку.
Але в цілому можна сказати що як погане сталося (ті ж травми) так і щось хороше (той же циклокрос). Так що будемо продовжувати тренуватися, іноді виступати на змаганнях і взагалі намагатися радіти життю.
У наступному році дуже хочеться почати займатися греблею, треба лише зібратися з силами – тренування у них починають дуже рано (часто о 5-й ранку) та ще і їхати туди треба якийсь час. Вже мабуть з рік плануємо почати, але все ніяк…
Отакоє от. Планую ще написати “звіт” про найкращі фільми, музику та “про взагалі” за 2018-й, залишайтеся на зв’язку.
Про всяк випадок (якщо ви випадково натрапили на цей пост) – я не спеціаліст в автомобілях, мало що в них розумію і навіть не дуже люблю водити. Так що усе далі написане це такий собі огляд дилетанта де викладено лише те що суттєво і помітно мені.
Олена вибирала собі цю машинку цілий рік майже і перепробувала Scion FRS (вона ж Toyota щось-там в Європі), Subaru BRZ, Mazda Miata і навіть Dodge Challanger. Але зупинилася саме на цій машинці яку ми лагідно називаємо “бжибжиком”. І ось вона в неї вже майже рік і до того ж останнім часом я мав нагоду доволі часто сидіти за її кермом. А отже можна щось написати.
У Олени модифікація Autobahn – це найдорожча що є. А щодо технічних характеристик то подробиці дивіться на відповідних сайтах, далі лише основне:
Ціна – $$25000-35000 в залежності від комплектації.
Розход бензину – 28 миль на галон в середньому (8.4 літри на 100 км).
Двигун на 2 літри, 220 кінських сил.
Передній привод.
Хетчбек.
Коробка-автомат на 6 передач.
Люк на даху.
Камера заднього виду.
Шкіряний салон.
Що радує
Раніше у оглядах та шоу типу Top Gear я неодноразово чув що цю машину “прикольно” водити і що цим вона краща за усі подібні. Що це означає на практиці я не розумів і не дуже вірив у якісь спеціальні почуття при водінні. Але можу сказати що насправді ця машинка дуже прикольна на дорозі – вона легка, неймовірно маневрена (паркуватися майже де завгодно дуже легко) і при цьому якщо додати газу то раптом відчуваєш що це не іграшкова маленька машинка і що там справді ще запас сил є. Дуже легко прискорюється коли треба, навіть занадто іноді – якщо натиснути на педаль газу сильніше ніж треба то аж наче буцає тебе ззаду. Ну і повторюся – у повороти заходити просто задоволення. Не заносить ні машину, ні водія з пасажирами і відчуття таке що можна легко на 90 градусів повернути у будь-який момент.
Машина виглядає дуже акуратно і видається меншою ніж є і справді така доволі мила що саме іграшковою справді і здається. І при цьому у неї доволі місткий багажник – наші спортивні сумки та мати для йоги та навіть покупки на тиждень без проблем поміщуються туди.
У порівнянні з моїм Subaru Forester 2016 який ми називаємо Форіком чутливість педалей у GTI геть інша. У Форіка якось чим сильніше давиш тим усе менше і менше додається газу чи гальмів. А у гольфа додається ефект лінійно. Тобто торкнувся газу – машина поїхала, трошки сильніше натиснув – і вона просто стрибає з місця. Досі звикаю. Те саме приблизно і з гальмами – якщо натиснути на них сильно то ледь на передні колеса не стає.
Руль у машинки не зовсім круглий і трошки менший ніж зазвичай. Я читав що це одна з речей на яку жаліються люди. У мене ніяких особливих проблем нема, але дійсно трошки не звично і треба було звикати. Проте руль добре пасує інтер’єру.
І взагалі всередині усе зроблено не те щоб по багатому, але дуже акуратно і все одне одному пасує і виглядає доречно. А тому і виглядає як машина дорожчого класу.
У Volkswagen найкраща з бортових комп’ютерних систем з тих що я бачив у машин. Звісно є і недоліки, про них нижче. Але тут знову той же термін хочеться використати – акуратно. Усе красивенько, розбірливо і навіть стильно. Є непогана навігація, і щось там якісь аудіо-плеєри, синхронізація з телефоном і таке інше.
Звук у нашої модифікації від Fender. Він дуже чистий і такий трошки дзвінкий і звісно краще за стандартний звук машин подібного цінового класу. Але у порівняння з тим що в моєму Форіку (у мене там динаміки від Harman Kadron) не такий розбірливий. І на цій системі найкраще звучить мабуть якийсь легкий рок. Можна включити опцію коли зі збільшенням швидкості збільшується і гучність звуку.
Люк на даху є приємним доповненням. Нехай навіть в Сіетлі ним можна лише кілька тижнів літом користуватися :)
Дуже приємно що двірники у машини розумні і при сильнішому дощу самі починають протирати скло частіше.
Що можна б покращити
Одразу скажу – жодного серйозного зауваження нема, усе такі собі придирки.
Тепер по порядку. Перше – сидіння і розміри взагалі. Передні сидіння зроблено у спортивному стилі – вони доволі глибокі і мають виступи по боках. З одного боку це добре бо вони майже фіксують на місці. А от з іншого боку я зі своїми 82-83 кг при 185 см зрості поміщуюся в них впритик і якісь додаткові 10 кг зробили би процес сідання набагато складнішим. До того ж сидіти доводиться дуже низько і хоча це краще для поворотів на швидкості виникає така проблема що будь-яка зустрічна машина сліпить очі фарами. А в Форіку я про таку проблему навіть не замислювався.
Що стосується задніх сидінь то там є місце для ніг, але людям мого зросту доведеться згинатися. І взагалі по висоті машина мені залишає якісь кілька сантиметрів до стелі.
Дзеркало заднього виду як у машин 30-річної давнини не вміє перемикатися в нічний режим і коли починають сліпити фари машин ззаду його треба фізично перемикати спеціальною ручкою.
Бокові дзеркала дуже маленькі як для мене і я ніяк не можу їх виставити на зручний кут огляду. До того ж вони не мають підігріву і в сильний дощ чи мороз в них практично нічого не видно.
Комп’ютер хоча я його і похвалив має безліч дрібних недоліків. Як приклад – вмикаєш екран і грає музика. І щоб її вимкнути треба щось десь натискати на якихось екранах. Дуже бісить що не можна просто увімкнути навігатор щоб подивитися на карту без того щоб не почала орати музика. До того ж більшість налаштувань будь-яких функцій комп’ютера не працює під час руху.
Кришка заправного баку теж наче з минулого тисячоліття – вона відкривається і закривається просто натисканням на неї і ніякої спеціальної кнопки в салоні нема. Тобто добре що хотіли зробити як простіше, але на практиці та кришка може відкритися під час руху від стрибків на дорозі, або пружинку може заклинити і будеш тикати у неї пока кришка не відкриється який час.
Окремо треба зазначити вартість обслуговування. Volkswagen взагалі сумно відомі дорогим обслуговування, та ще й його треба робити часто. Для порівняння у мого Форестера щось серйозне треба робити не частіше ніж кожні 50 тисяч кілометрів, а GTI треба привозити в сервіс кожні 15 тисяч і вартість при цьому буде в 2-3 рази вище.
Враження у підсумку
Машинка дуже класна і дуже мені подобається. Але я би собі таку не взяв просто тому що на ній не повозиш велосипеди, на ній не ризикнеш поїхати в сніг і таке інше. До того в плані вождіння Golf вимагає щоб ти був зацікавлений у цьому процесі в той час як мій Форік веде себе як диван на колесах – м’яко, очікувано, надійно.
Як видно з назви це аератор для вина. Ну тобто така штука яка швидко “старить” вино збагачуючі його киснем (чим і імітується старіння). Збагачення відбувається переливанням вина крізь дуже дрібне сито і одночасним затягуванням повітря через спеціальні сопла.
Спочатку характеристики:
Ціна. На моменті покупки (2 роки тому) я заплатив $32, зараз же такий точно можна купити за $21.
Складається з підставки, корпусу і ситечка. Легко розбирається, легко миється, стабільно і красиво стоїть на поличці. Взагалі виглядає приємно.
Перед покупкою я був налаштований дуже скептично: чи працює воно взагалі, чи буде хоч трохи помітна різниця, чи буде варта різниця того? Ну і інші подібні питання. Нарешті після кількох схвальних відгуків у інтернет-виданнях та рекомендацій друзів придбав аератор і собі.
Аерація здійснюється миттєво – поки неспішно наливаєш бокал все і відбувається.
З першої ж спроби відчутно що різниця у смаку вина є. По-перше, дуже підсилюється запах вина що вже приємно. Щ ж стосується смаку то він стає різкішим, але при цьому у ньому наче з’являється більше деталей. Нам подобається іншим словом.
Під час використання аератор видає дуже гучні звуки як наче хтось без зупинки сьорбає щось :)
Мити його дуже легко – дістати сіточку і сполоснути разом з “корпусом”. Навіть відтирати нічого не треба – аератор так сконструйовано що рідина крізь нього дуже добре проливається.
Власне крім ціни нічого придумати з недоліків не можна. Якщо вагаєтесь чи варто мати таку штуку дома – так, варто. Навіть якщо не користуватися нею кожного разу все одно час від часу порівняти смак та запах вина до та після аерації. З’являється розуміння на що звертати увагу коли куштуєш вино.
Якийсь час тому в Сіетлі вже були велосипеди спільного використання зі станціями на яких за них можна було платити і на які велосипеди треба було повертати. Система належала місту (була куплена в якогось бізнесмена), але виявилася збитковою – через непродуманість та незручність розташувань велосипедами мало хто користувався. І через місяць усю програму було згорнуто.
Зараз же вже деякий час в Сітлі працюють три різні компанії що надають велосипеди. Називаються вони відповідно LimeBike, Spin та Ofo і їхні велосипеди мають відповідно лимонний, помаранчовий та жовтий кольори.
Системи ці не мають ніяких станцій. Натомість за допомогою додатку на смартфоні ви знаходите найближчий велосипед, з тим же додатком відкриваєте замок на ньому і їдете собі куди треба. Усе це коштує $1 за пів-години – час достатній щоб проїхати пів-міста по діагоналі, а то і більше. Після того просто закриваєте замок і все на цьому.
Якість велосипедів доволі посередня, але вони надійні (схоже принаймні). На одних 7 передач, на інших 3, у них є корзинки, регулюється (хоча і не достатньо) висота сідла, є ліхтарики.
Моя компанія “спонсорує” ці велосипеди працівникам – якщо зареєструвати екаунт з робочим е-мейлом то певна кількість поїздок на місяць буде безкоштовною. Додатково самі компанії що надають велосипеди час від часу висилають коди на безкоштовні чи дешевші (наприклад за 30 центів) поїздки. Так що виходить зовсім і не дорого :)
Ну а в цілому, навіть зважаючи що швидко не поїдеш, це дуже зручно – переміщуватися між офісами, поїхати в бар чи магазин, оминути трафік і доїхати до автобусної зупинки звідки швидше добиратися додому, …
А вірніше про мої стосунки та ставлення до серії історій про цього героя.
Перше що треба сказати це те що я книг не читав і не планую. Ті хто мене знають можуть сказати – ти ж любиш фантастику, навіть фентазі читаєш, чому ж не казки тому? По-перше, казки та фантастика мають суттєву різницю, а саме – хоча і там і там є припущення (наукові та/або соціальні) опрацьованість та цілісність світу суттєво різниться. А, по-друге, казки я таки люблю.
Проте я вважаю що казки у дуже рідких випадках можуть розростатися до розміру книги, а казка яка вибудовує цілий світ (тим більше у серії книг) це явний перебір для мене. І звісно у мене є певне упередження до усього серіалу.
Друге – я пробував (і неодноразово) дивитися фільми за книгами. Усі кому подобаються книги як мінімум не називали фільми поганими. Тому з певною долею точності можна вважати фільми рівним книгами. Так от фільми мені взагалі не сподобалися і я жоден не зміг додивитися хоч б до половини.
Якщо вже і дивитися фільми то треба починати з самого першого і йти послідовно. Це я так вважаю. І от на першому фільми все і зупиняється – 15, максимум 20 хвилин, а потім мені стає настільки нудно що готовий себе щипати щоб не здуріти. З кількох спроб я так і не зміг перетнути перші 25 хвилин першого фільму. Ну от нічого мене не може змусити терпіти заради якихось цікавостей у майбутньому.
І тут треба сказати що тут у мене ситуація не така як з Зоряними Війнами які я колись зробив зусилля і подивився усю серію… Але Зоряні Війни хоча б є впливовою фантастикою на яку часто і багато посилаються, тож я реально багато чого пропускав не маючи уяви що там відбувається.
Щодо Гаррі Поттера то чисто суб’єктивно це просто героїчна казка де герой дорослішає з книги в книгу і його все доросліший світ стає все менш чорно-білим. Але це також технологія викачування грошей, і дуже неприваблива технологія як на мене. Ну і до того ж це КАЗКА, ПРОСТО КАЗКА. Схаменіться, люди!
Вона з’явилася на цей світ на початку зими 1999-го року. І склалося так що її життя переплелося з нашими і стало її частиною…
Була вона маленька, худенька, але вже тоді не боялася показувати що чимось незадоволена. Навіть у перший свій день коли її назавжди забрати від мами до великих, дивних і гучних істот, коли її несли кудись холодної ночі і ховали від холоду вона сердито висловлювала незадоволення що не дають їй визирнути на вулицю своїм тоненьким ще голоском.
Вона не хотіла навіть розуміти дивну соціальну ієрархію гучних і дивних великих істот і ніколи навіть не намагалася імітувати хоч якусь соціальну поведінку. Лише одній дивній велика істоті в її житті вона дозволяла обнімати себе та до неї ж ластилася, ще була лише одна дивна велика істота якій дозволялося з нею гратися і борюкатися (і дряпатися та кусатися вона не соромилася в цих іграх), та ще кілька дивних великих істот від яких вона приймала їжу. Вона прекрасно знала що краща і важливіша за будь-кого з цих великих повільних і гучних істот що живуть разом з нею, але терпіла їх і навіть з ними розважалася іноді. Вона розуміла що є дуже красивою та витонченою і її цінують і люблять в тому числі за її чесніть.
Вона не була членом родини як про це розказують художні твори, але вона була повноправною істотою іншого виду у родині чужинців. В дружніх компаніях вона мала своє місце і навіть свій стільчик щоб сидіти за столом у спільному колі і уважно спостерігати за розмовами. Але навіть старим знайомим не дозволялося її торкатися, а про більше навіть мріяти не варто було.
Вона подорожувала і бачила більше ніж деякі люди за своє життя. Робила вона це не за своєї волі, але замість боротися з хвилями долі сідала на дошку яку несло цими хвилями, сідала якомога вище і чекала кожного наступного руху дивних великих істот щоб або погратися з ними, або почати вимагати від них їжу.
Час ішов і у великих дивних істот які наче були і непогані та намагалися зробити її життя краще щось помінялося і вона раптом опинилася у незнайомому місці серед незнайомих істот. Вона була налякана і роздратована, вона була зла. Вона намагалася втекти, але не мала куди, вона почала полювати щоб прогодувати себе як це робили незліченні покоління її предків.
Пройшло кілька років і вона звикла і прижилася, але її життя продовжувало штормити і її кидало хвилями з місця в місце. Поступово вона звикла до усього і життя знову стало спокійним і розміреним. І знову лише одній дивній великій істоті в її житті вона дозволяла обнімати себе та до неї ж ластилася, ще була лише одна дивна велика істота якій дозволялося з нею гратися і борюкатися (і дряпатися та кусатися вона не соромилася в цих іграх), та ще кілька дивних великих істот від яких вона приймала їжу.
І роки складалися одне до одного і ось вже дитинчата великих дивних істот стали такими ж великими дивними істотами і все рідше з’являлися та нагадували про себе, а вона стала старою.
Вона стала старою, але все ще була такою ж гордовитою і зверхньо дозволяла опікуватися собою бо точно знала що вона дуже красива та витончена і що її цінують і люблять і в тому числі за її чесність.
Потім їй відмовив зір, але вона так добре знала місце де жила останні багато років що це і не стало для неї великою проблемою і все в її житті йшло як і раніше. А потім знову почав збиратися шторм великі страшні хвилі якого вкотре мали перенести великих дивних істот на нове місце і її разом з ними. Але вона була вже дуже стара і їй було щодня боляче і вона жалілася як могла та її досі так і не навчилися розуміти.
Вже геть старенька Лєнка як ми її бачили в останнє
Вже на протязі кількох років мій пост про те яким на мою думку має бути резюме є найпопулярнішим в моє блозі (читайте оригінальний пост тут).
Але час йде, уявлення та розуміння змінюються, та і те що можна запхати в резюме займає все більше і більше місця. І тому я в черговий раз майже повністю переписав своє резюме. Головні зміни:
з’явилася секція Highlghts (важливе/вражаюче) в якій можна вказати важливі та/або останні досягнення і те що на вашу думку має привернути увагу рекрутерів та менеджерів які шукають людей собі в команду.
Усі мови програмування, бібліотеки, фреймоврки та інші абревіатури зібрані в один список без категорій. У спису є лише те чим я хотів би займатися у майбутньому і у знанні чого впевнений більше ніж не впевнений. Також прибрав усі ці скорочення і технології з опису робіт, лише для останньої залишив список – бо це самі актуальні вміння. З появою нового проекту так само приберу список з попередньої роботи.
Усі таблиці замінив на прості параграфи тексту. Виглядає може не так святково, але і редагувати легше і при копіюванні між редакторами не втрачається форматування та взаємозв’язок між фрагментами тексту.
Для кожної роботи додав конкретну позицію в заголовок.
Чим далі у минулому був проект тим коротшим стає опис. Взагалі далі Microsoft ніхто тут не буде читати моє резюме. Особливо враховуючи що попередні роботи були у якісь далекій незрозумілій Україні.
Так само скоротив (і спростив форматування) для освіти. Головне – що я Master of Science, це цікавить в першу чергу. І також додав що оте незрозуміле “Іститут підприємництва “Стратегія” є насправді університетом. Бо це те на що тут дивляться.
У підсумку мені вперше в житті вдалося вмістити усе резюме на одній сторінці і навіть не довелося для цього звужувати поля.
Завжди було цікаво поводити одну з велетенських машин що їх не так вже і рідко можна зустріти на американських дорогах. І ось під час останньої нашої поїздки на Гаваї ми взяли на прокат Nissan Armada. Ми власне і не планували таку здорову машину брати, але нам її в прокаті запропонували за ту ж ціну що і звичайного розміру машину (видно у них було замало звичайних в наявності) і ми подумали що чому б і ні.
Згодом з’ясувалося що ми зробили правильний вибір – на цій машині з її великими і широкими колесами та великим кліренсом у нас не було ніяких проблем добиратися до дикого пляжу дуже-дуже поганою дорогою через лавове поле. А ще у цю машину легко було закинути два велосипеди не знімаючи з них колес і ще лишалося місце для сумок.
В цілому моє враження від машини таке – усе що не зроблено в ній дуже добре зроблено дуже погано. Наприклад радіо – заплутаний інтерфейс, безліч кнопок на панелі і екран на якому показано не пойми що. Знайти і зберегти радіостанції ми так і не змогли і просто махнули рукою. Ну і так в усіх не надто суттєвих дрібницях.
Як на мене то машина розганяється і гальмує повільніше ніж хотілося б, наче якусь затримку зробили спеціально. А Олені так не здалося і для неї машина себе вела саме так як вона очікувала. Власне мені все управління здалося трошки ватним – відгук був доволі повільний на усі дії. Зробити “ривок” теж не вийде миттєво. Тим не менш враховуючи розміри машина зовсім не відчувалася як танк і дуже пристойно вела себе на поворотах та парковці. Та і до габаритів звикли дуже швидко.
Всередині три ряди сидінь два з яких можна скласти так що 3 людини середнього зросту зможуть лежати без проблем. Передні сидіння мають відкидні підлокітники. Повно місця для окулярів, чашок/термосів і такого іншого.
В цілому машина скоріше сподобалася ніж не сподобалася, але сенс мати таку є лише якщо ви подорожуєте або великою компанією (8 людей розміститься всередині спокійно), або везете багато речей, або десь перетинаєте складні ділянки. Та і ціна від 50 тисяч доларів не виглядає захмарною за подібну машину. Лише треба враховувати що середній розхід пального у неї 16 миль на галон (майже 15 літрів на 100 км).
Нарешті після кількох схвальних відгуків у інтернет-виданнях та рекомендацій друзів придбав аератор і собі.
