Життєпис – Сторінка 4 – Ще один не такий як усі…

Ford Explorer 2019 на Коні

Коли минулого разу ми були на Гаваях (теж на Коні) то взяли на прокат здоровенну Nissan Armada яка на диво виявилася не такою вже і складною в управлінні та паркуванні. Хоча чесно кажучи така машина нам тоді була зайва і звичайного позашляховика би вистачило. Але в ній було приємно їздити по свіжепрокладеній дорозі у лавових полях…

Цього разу у нас була причина брати велике авто – з нами була ще одна людина у якої був велосипед (читайте тут – 2019/10/12 – Kona Ironman World Championship). Тож ми і вирішили знову рентувати машину подібних розмірів, але спробувати щось інше.

Отже у підсумку що я маю сказати? Ford Explorer мені сподобався більше за Nissan Armada. На стільки більше, що я можу навіть уявити себе в такому вдома.

В ньому багато місця всередині як і очикувалося. Панель управління доволі логічна, хоча не всі функції легко доступні чи очевидні. Сподобалося як машину можна легко перемикати з повнопривідного у передньопривідний режим – однією ручкою.

Що стосується управління то машина набирає швидкість доволі жваво, але при цьому відчувається що це не спортивна машина. Гальма хороші – не ватні і не зупиняють усю масу різко. Лише трошечки довелося підлаштуватися через те що машина важка і сунеться десь на пів-метра далі ніж я очікував за звичкою.

На поворотах проте авто доволі неспішно міняє напрямок руху. І якщо це практично не помітно у місті (на швидкостях 60 км/г і нижче), то на трасі у послідовності крутих поворотів треба бути особливо уважним.

Звісно жере бензин вона як шалена. І особливо це відчувається ще й завдяки великому баку – на заправці лишає $80 і замислюєшся.

Спочатку у мене було велике розчарування через відсутність навігації, норамального плеєру та такого іншого. Але потім я знайшов, що в машині є Android Auto і користувався програмами з телефону (карта, музичний плеєр). І мушу сказати, що ось це Android Auto це ще більш корява саморобка ніж сам Android. По-перше, в ньому працює лише невелика кількість додатків. По-друге, постійні проблеми з підключенням навіть там де є покриття і смартфон показує що інтернет є. По-третє, вони таки регулярнь (раз на 3-4 поїздки) чи замерзає, чи вилітає.

Ну і відео на прощання. Це ми поїхали у гавайське бездоріжжя щоб відвідати дикий пляж з зеленим піском (про це згодом може напишу).

Як поєднати в купу фітнес-сайти та пристрої – моя версія

Доброго для мої маленькі читачі, давайте поговоримо про фітнес-пристрої, сайти та те як їх можна потоваришувати одне з одним.

Якщо у вас є фітнес- чи спортивний годинник, вело-комп’ютер чи розумний велотренажер, або навіть якщо ви тренуєтесь зі смартфоном то у вас неминуче виникло питання якими програмами та сайтами користуватися. І чим більше усього різного ви робите тим більше у вас опцій.

При цьому якщо пристрої, що вимірюють і збирають статистику у вас від різних виробників то скоріш за все кожне з них хоче зберігати статистику на сайті відповідного виробника.

Зараз вже усі відомі виробники дають можливість підключати сайти одне до одного так, що ті можуть обмінюватися даними. Але не все так просто і неминуче виникають проблеми такі як: дублювання записів, відсутність синхронізації між певними сайтами, або для певних даних і таке інше.

Перше, що я пораджу – зберігайте дані “рідним” для ваших пристроїв способом, і лише потім зливайте їх до купи.

Картинка далі показує як я усе налаштував для себе:

Тепер у деталях:

Мої пристрої з якими я тренуюся і змагаюся (Garmin Forerunner 735xt, Garmin Edge 520, Garmin Oregon 750t та підключені до них датчики пульсу, обертів, швидкості і таке інше) через Bluetooth підключення до смартфону зливають дані на мій Garmin Conect. Там же (на сайті або в додатку на смартфоні) можна ввести дані тренування вручну.
Мій вело-тренажер Wahoo Fitness KICKR SNAP підключено до Zwift на лептопі. У цій програмі можна кататися по Лондону, Нью-Йорку та інших місцинах, тренуватися за планом, ганяти в групі (у них там навіть змагання проводяться), а розумний тренажер змінює навантаження відповідно змін рельєфу. А звідси вже дані про поїздку зливаються на Garmin Connect.
Для тренувань лише зі смартфоном я використовую (коли таке трапляється) Strava. Цей сайт/програма є дуже популярною у велосипедистів в першу чегру, але остані роки і інші види спорту стали реєструватися на ній частіше. До того ж цей додаток на смартфоні є популярним способом зберігати дані в обхід програм від виробника як Wahoo, Eliе, Samsung чи інших. І якщо у вас пристрої від не надто відомих виробників то спробуйте їх саме з цим додатком.
Останні півтори місяці я також почав занотовувати все що їм протягом дня за допомогою MyFitnessPal – навіть просто бачити скільки і що саме їси впродовж дня допомагає робити кращий вибір. Дані потім завантажуються на Training Peak. Про сам додаток читайте тут – MyFitnessPal – погана хороша програма для підрахунку калорій.
Training Peak є мабуть найпопулярнішою платформою для взаємодії тренерів та атлетів. Плани тренувань, завдання у форматах Garmin, Zwift та інших, коментування, статистика і багато інших інструментів. Саме сюди зливаються мої дані з Garmin Connect. При цьому система достатньо розумна щоб співставити завдання та тренування і поставити їх у відповідність одне одному. І відповідно тренер може дивитися на успіхи того з ким працює (пульс, потужність, швидкість, самопочуття, тощо) і відповідно коригувати плани.

Тиждень на Training Peaks:

Тренування на Training Peaks:

Ще один інструмент який варто згадати стане дуже корисним у синхронізації даних з різних сайтів якщо у вас на кожному з низ вже накопичилася певна історія – подробиці у моєму запису про сервіс tapiriik.

2019/10/12 – Kona Ironman World Championship

Чемпіонат світку IronMan як завжди відбувся на Коні (Гаваї) в жовтні. І цього разу ми там були присутні. І до того ж там приймав участь Андрій Кузьмінський за якого ми вболівали.

З Андрієм ми домовилися, що будемо проживати на Гаваях разом за якийсь місяць до події. І через те що часу до старту лишилося не багато особливого вибору де жити у нас не було. В результаті ми їздили на Кону через пів острову по 2-2.5 години в кожен бік. Проте воно було варте.

Ми завжди хотіли подивитися на цю подію. Кона – це місце де тріатлон по суті почався. І цей конкретний страт мабуть є найвагомішим стартом тріатлону.

Сотня професійних атлетів і 2,5 тисячі любителів виходять на старт щороку щоб подолати 3.8 км плавання, 180 км вело і 42 км бігового етапу. При цьому просто так з’явитися на старт не можна – треба пройти кваліфікацію. Якщо сильно спрощено то треба або опинитися на подіумі на одному зі стартів IronMan у своїй віковій категорії, або показати один з найкращих результатів у віковій категорії на дистанції.

Таким чином на старт на Коні виходять найкращі з найкращих у спорті.

На місці старту ми були кілька разів – в перший же день по приїзду і по дорозі до житла де ночували, наступного для щоб залишити велосипед у транзитній зоні, звісно в день і старту, але ще і день після того – скупитися брендованих речей.

На ярмарку-виставці перед стартом спортивні і не дуже бренди презентували свою продукцію і новинки: спортивний одяг, кросівки, велосипеди та компоненти, електроніка, харчування, масажні та інші засоби, програми тренування, тощо. Народ доволі активно скуповувався не дивлячись на ціни.

Також була можливість поплавати там де був старт – як завжди хвилі які швидко мене вкачали і неймовірно солона вода.

В день старту ми встали десь о 4-й ранку, приїхали, вигрузили учасника, знайшли де запаркуватися (доволі далеченько) і почали чекати старту.

І ось нарешті почалися старти плавання: спочатку професіонали, а потім вже хвилями вікові групи.

Щоб слідкувати за Андрієм ми встановили собі на смартфони програму IRONMAN Tracker в якій можна відстежувати місцезнаходження учасників на дистанції.

В той же час натовп навколо вболівав за тих хто виходив з води, починав велоетап. Також були гучні оголошення від дикторів та великі екрани на яких можна було спостерігати перебіг подій на трасі.

До того ж все це прямо на порозі кафешок і ресторанів в яких звісно було зайнято усі місця.

Про те як пройшов старт у Андрія я розказувати не буду – захоче то сам напише, шукайте в його фейсбуці.

А ми, чекаючи на нього відслідковували пересування у додатку, ходили по магазинам та їдальням, ховалися у прохолоді готелю та кафетерії і взагалі проводили ці години як могли.

Ну і звісно дивилися на інших учасників і разом з натовпом підбадьорювали усіх.

Враження залишилися дуже позитивні і настрій в цілому – натхнення та піднесення. Надзвичайна подія, неймовірні можливості людини, без перебільшення свято людської волі та сили.

На завершення ось вам відео того що ми з Оленою назнімали впродовж дня старту :)

2019-08 – Ісландія. Природа. Погода. Кемпінги

Попередні частини:

Ну що ж, буду завершувати своє оповідання про Ісландію, а то і так вже затягнув.

Як я раніше згадував туристичний сезон в Ісландії – літо, особливо серпень. Це той час коли на острові найтепліше і йде найменше дощів. Тим не менш треба бути готовим до того що різко похолодати може в будь який момент. Тому завжди варто мати з собою не лише кофту, але і куртку від дощу (бо і дощ може піти дуже сильний), шапку і рукавички.

Половину часу, що ми були в Ісландії йшов дощ. Іноді такий сильний що якби не гортексове взуття то ми були б наскрізь мокрі.

Взагалі для подорожей варто мати гортексові кросівки (я був в La Sportiva Wildcat 2.0 GTX і вони чудово себе показали), можна і в похідних (знову ж таки гортексових) ботинках, але насправді ми не ходили в надто складні походи.

Стосовно намету – у нас був Big Agnes Fly Creek HV UL 2 mtnGLO Tent. Легкий, компактний, якісний як з’ясувалося. Але були певні переживання щодо чи витримає він сильні зливи та потужний вітер. Витримав. Але якщо ви будете подорожувати машиною то все одно пораджу щось трохи більше – і зручніше спати буде, і речі можна буде на ніч затягти.

Тут якраз і зауважу стосовно кемпінгів. Взагалі практично усі кемпінги мають невеличкі кімнати які коштуватимуть від 60 до 100+ доларів за ніч, але замовляти їх краще заздалегідь.

В кемпінгах є душі, обладнані туалети, гаряча вода. Іноді буває кухня та столова. Часто буває WiFi. І якщо не їхати десь глибоко у лавові поля (ми їздили) то не надто далеко завжди можна знайти магазинчик де можна купити їжу, батарейки та таке інше.

Що стосується природи. В Ісландії її не так щоб багато. Там де лавові поля там практично ніякої рослинності нема – чорне каміння в усі боки. Лише іноді де-інде якась травичка, а то і просто клаптики моху трапляються.

В тих місцинах де живуть люди трапляються галявини, пасовиська, навіть дерева. Але дерева – це дуже не часто можна побачити.

Взагалі то Ісландія до заселення була вкрита лісами. Принаймні там де вони могли рости. Але у XIV сторіччі стався малий льодовиковий період і дерева усі тоді і вирубали для опалення. А лісти після того так і не відновили – зараз у Ісландії менше 1% дерев що колись росли на острові.

Тим не менш іноді можна побачити доволі приємні клаптики зелені схожі на те що ми бачили на Алясці (Аляска. Частина 2. Тундра і квітки), хоча і у значно менших обсягах.

На цьому припиню писати текст, а натомість дав вам подивитися ще кілька світлин :)

2019-09-29 – MFG Cyclocross The Taco Fall Buffet

Продовжуємо серію цьогорічних циклокросів (перший старт цього року – 2019/09/08 – MFG Cyclocross Lake Sammamish).

Цього разу старт був на новій трасі у місті Еверет, що від нас трохи більше 30 хвилин машиною.

Напередодні йшов невеличкий дощ, але особливих проблем з грязюкою не було. Були інші проблеми – складні гірки та багато піску.

Гірки були затяжні, а також коротенькі та дуже круті. Причому круті на скільки що я не ризикував їхати в них – коли пробував на розминці то заднє колесо просто починало прокручуватися. Тому такі гірки я просто зіскакував з вела та біг. Добре що вони були по 3-5 метрів.

Щодо піску то був пляж – відносно втрамбовані метрів 100 піску в одну сторону і дуже рихлий пісок в іншу. Пісок цей (той що рихлий) як і більшість учасників я їхав дуже близько до води де колеса менше в нього заривалися.

Також була класна яма з піском в яку був дуже крутий спуск і після якої починалася дуже крута і доволі довга гірка. Були звісно маніяки як її вигрібали на велосипеді, але більшість (як і я) зіскакували в піску і потюпцем бігли в гірку.

Взагалі вся ця траса була складнішою за попередню, але не технічно, а через те що вимагала кращої фізичної форми. Нам обом дуже сподобалося.

Цього разу ми обоє стартували в категрії 4 у віковій групі 35+.

Данні з мого велокомп’ютера: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/4109687390, Strava – https://www.strava.com/activities/2750898932.

У підсумку я 19-й в своїй віковій групі – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=197506&did=219403&cid=1110629.

2019-08 – Ісландія. Водоспади

Попередні частини:

Чого в Ісландії вистачає крім каміння, вітру та поганої погоди так це водоспадів.

Тут і найбільший водоспід у Європі, і найгаласніший, і наймокріший, і най-най-най… Одним словом їх багато. Лише дійсно великих, таких що аж голова крутиться коли дивишся в них тут мабуть більше десятка. А дрібних, по кілька десятків метрів висотою – так їх взагалі ніхто не рахує.

Якщо відвідуєте Ісландію то обов’язково заплануйте заїхати подивитися хоча б на найбільші водоспади – до них як привило прокладено хороші дороги і вони не надто в стороні від туристичних маршрутів.

І тут варто згадати що в Ісландії, як це не дивно, велика (якщо не більша) частина землі знаходиться у приватній власності. Тобто оці водоспади, скелі та вулкани є чиєюсь власністю. Уряд намагається потихеньку викуповувати землі у власників, але поки що усе просувається дуже повільно.

Власники ж, з іншого боку, у більшості випадків дозволяють усім бажаючим гуляти по своїх землях, і лише інколи можна побачити огорожі навколо будинків чи пасовиськ.

Але хто зна що там буде у майбутньому – тому поспішайте відвідати.

Також варто брати дощовик, шапку та водозахисні штани коли ходите на водоспади. Навіть коли нема вітру вся ця маса води що падає з більше ніж 100 метрів створює мокру хмару на доволі великій території. І якщо зарані не подумати то можна потім провести весь день у наскрізь мокрій одежі.

І як і для походів джинси і кросівки не будуть найкращим вибором.

Далі ще кілька світлин і відео, літери закінчилися.

Читайте далі:

2019-08 – Ісландія. Природа. Погода. Кемпінги

2019-08 – Ісландія. Гейзери та гарячі джерела.

Попередні частини:

Оскільки Ісландія це країна діючих вулканів то не дивно що тут також є діючи гейзери та місця де воді підігрівається з під землі. І власне таких місць в Ісландії чимало.

Тут знаходиться гейзер Гейзер (тобто гейзер який називається Гейзер) – саме від нього і пішла назва “гейзер”. Зараз він вже не надто активний і практично ніколи не стріляє. Але свого часу (кілька десятків років тому) пуляв аж на 60 метрів вгору. Ну та може ще буде так робити в майбутньому.

Там де є гейзери там є і виходи інших речовин з під землі. Найчастіше це сірка та різні поєднання. Смердить тухлими яйцями не те слово. Але як не дивно коли нікуди від запаха втекти не можеш то звикаєш до нього дуже швидко.

Також усі ці сірчані викиди створюють дивного виду сіру муляку яка булькає та пузириться. І за однією з теорій саме в подібному місці і виникло життя на нашій планеті майже 4 мільярди років тому.

Що ж стосується гарачих джерел то бувають вони теж різні – від великого і шикарного комплексу з басейнами, душами, сауною, кафетерієм та іншими благами і до просто річечки по коліно глибиною десь посеред нічого. А одне з обіцяних нам “теплих” озер виявилося холодним, хоча знайшлися сміливці і туди залізти :)

Це я власне до того що треба везти з собою плавки-купальними та рушники – якщо не в гарячій річці то хоча б в басейні в місті поплаваєте (а тут їх вистачає).

Наскільки гаряча вода? Все залежить від того де саме сідати в кожному конкретному випадку – деяке каміння дотичне до іншого каміння що близько до пару під землею. От є прямо страшенно гарячі каменюки. А поруч з ними лежать вже просто тепленькі.

Так само можна знайти неймовірно гарячі течії у відносно прохолодній, або ледь теплій воді. Тому треба пошукати свою точку в якій буде найкомфортніше…

Крім того що теплі джерала дуже добре розслабляють після довго дня в машині та походах вони ще й, завдяки сірці, мають цілющі властивості для шкіри та здоров’я в цілому. Звісно що треба потім все старанно змивати у душі. Але навіть якщо душу нема, чи його не надто добре обладнано – він одного разу нічого поганого не буде. Перевірено на собі – ні подразнень, ні сверблячки ніякої.

На цьому власне і все. Ще парочку світлин і далі буде…

Читайте далі:

2019/09/08 – MFG Cyclocross Lake Sammamish

Минулого року ми з Оленою вже приймали участь в цьому циклокросі (2018/09/09 – MFG Cyclocross Lake Sammamish) який є першим у серії MFG Cyclocross.

Змагання проходять за 30 хвилин машиною від нашого дому, тобто дуже поблизу. І сам маршрут дуже простий – ніяких гірок взагалі, відсутні вузькі крути повороти, поверхня – трава і трошки піску. Тобто усе дуже просто і не вимагає особливих умінь управління велосипедом.

Єдине що у попередній день йшов сильний дощ і уся трава та грязюка що її швидко розкатали були мокрими та трошки слизькими. Але найбільшою проблемою був пісок який намок, набивався у замки на вело-туфлях так що їх було важко застебнути у педалі, і також набивався у гальма що суттєво заважало.

Ми з Оленою записалися в категорію 4 (усього їх 5 де п’ята – це новачки, а перша – профі яких тут не було). Але з’ясувалося потім що навіть у 4-й категорії були вікові групи і ми обоє стартували серед дітей. Ну добре, не дітей, але дуже молодих і тренованих велосипедистів. Наступні старти у нас будуть в групі 35 і старше (та сама 4-та категорія).

В цілому як і завжди – циклокрос це постійний нескінченний спринт в якому на велосипеді важко всидіти. Бо то по байраках скачеш, то заднє колесо десь сунеться, то треба повертати туди-сюди-туди-… Коротше постійна увага і напруга.

А потім дивлюся відео і бачу як я неспішно долаю повороти та перешкоди. А коли його все робиш то враження таке що несешся з божевільною швидкістю і ось-ось злетиш з вела.

У підсумку я був десь приблизно 30-м в 4-й “молодій” категорії (з близько 60 учасників), або був би 10-м в своїй віковій (з близько 30 на старті). Як на мене непогано. Та і взагалом відчував що добре попрацював.

Маршрут на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/4038776589 та на Strava – https://www.strava.com/activities/2692271538.

Також цього разу я відчув що мені точно потрібні кращі велотуфлі, бо непогані Specialized Sport Mountain вже занадто старі і не достатньо жорсткі, а Shimano SH-M162 в яких я був цього разу занадто важкі і дубові. Може купити собі карбонові?

Та і мокрий пісок як з’ясувалося є не легким випробуванням для як я думав універсальних замків Shimano PD-520 – спробую подивитися що є з подібного, але кращого для бруду.

Що стосується велосипеда то я одразу знав що наші BMC Crossmachine CXA01 важкі велосипеди. Але, по-перше, я їх купував ще навіть не плануючи приймати участь в циклокросі – вони були куплені щоб кататися восени/взимку/навесні коло дороги брудні, холодно і йде дощ, коли шосейний велосипед шкода.

Але тепер вже хочеться легшого велосипеда для змагань… А з іншого боку – ці наші машинки надзвичайно надійні і дуже комфортні. Тому і тягну з витратами.

Олена знімала мене переважно на відео, тому ось вам відео:

2019-09 – Ісландія на позашляховиках

Попередня частина:

2019-08 – Ісландія. Переліт. Рейк’явік. Перші враження.

По прильоту ми провели частину дня самі, трошки походили навколо готелю. Купили телефонні картки – Vodafone з передоплатою за $16 на місяць, безлімітні дзвінки та СМС, 5 Гб даних. І за 2 тижні ми ліміт по інтернету так і не вибрали.

Ввечері зустрілися з групою (декого вже знали) та гідом, узгодили плани. Наступного дня разом гуляли містом, їли-пили в різних місцях, коротше морально готувалися до подорожі.

Оскільки подорожували ми не лише асфальтовими дорогами, але і по бездоріжжю лавових полів, і навіть перетинали неглибокі річки то машини ми взяли позашляховики. А конкретно – два Toyota Land Cruiser 2019-го року. Коштує одна така 120 євро на добу якщо я пам’ятаю вірно.

Машини мали достатньо місця щоб вкласти всі наші торби (по 4 людини на машину) і доволі вільно розміститися людям всередині. І як пасажир (поводити мені так і не дали з приводу чого я і не переймався) я почував себе затишно і спокійно.

У машини вистачало потужності дертися в доволі круті гірки, і також вона добре чеплялася за землю на крутих спусках. А на поворотах та байраках її кидали майже не помітно. Коли доводилося перетинати річки машина виявилася достатньо високою щоб усі з них не стали проблемою. Коротше як будете в Ісландії їздити лавовими полями то можна брати таку, вистачить.

Певні нарікання на інтер’єр (як же без критики?) – нелогічна мультимедійна система з якою ми вчотирьох так до кінця і не розібралися (мій телефон не зміг відтоворювати музику через Bluetooth, хоча з іншими було все гаразд – слухали через AUX кабель), стоп’ятсот кнопок для управління кондиціонером, кривенька навігація… Але по суті не надто страшно усе.

Перетинаючи одну з річок ми пробили колесо на одній з машин. Довелося читати книжечку, шукати домкрат, розбиратися як відкріпити запаску і усе інше. Якщо в стресі і у погану погоду то є не нульова імовірність не змогти то все зробити самому – занадто все не логічно і не очевидно.

Але як би там не було втрьох ми таки за пів-години читання мануалів розібралися і колесо поміняли. У мене це було вперше, але за відгуками більш досвідченого водія у Тойоти виявилася одна з найдурніших систем що він бачив у своєму досвіді. Так що може варто почитати зарані.

Машини ці хоча і були 2019-го року (тобто найраніше їх купили восени 2018-го) вже мали понад 40 тисяч кілометрів. Це означає що на них ледь не щодня накатували більше 100 км. Експлуатують їх добряче.

І до речі коштують вони доволі дорого в Ісландії. Подібна машина з пробігом більше 10 тисяч кілометрів вартуватиме близько $80K, в той час як в США ціна такій буде мінімум на 10 тисяч нижче.

Ось вам ще відео перетину річок. Вона виглядає наче нічого надзвичайного, але навіть пасажиром, не кажучи вже про водія сприймається значно драматичніше і епічніше.

Читайте далі: