2019-08 – Ісландія. Переліт. Рейк’явік. Перші враження.

Ідея поїхати до Ісландії з’явилася у нас коли ми побачили фоточки з подібної ж подорожі одного знайомого. Ну а далі в тому ж ФБ побачили що збирають учасників на наступні подорожі і вирішили приєднатися. До речі ось ці молодці організовують подорожі, дуже раджу – https://joyn.life/.

Що треба знати про Ісландію? Це острів значною мірою вкритий вулканами (багато з яких активні і досі), лавовими полями та льодовиками. Населення – 300 тисяч, в столиці, Рейк’явіку, живе 100 тисяч. Країна не має власної армії, а, натомість, організувала НАТО і знаходиться під захистом армії США. У деякі моменти часу в столиці більше туристів ніж місцевих мешканців. Ісландцям не надто це подобається, але вони терплять мовчки.

Лавові поля хоча і мають вік у 2.5 тисяч років, але досі не родючі і вкриті переважно мохом, а на значній частині і досі нічого не росте. З джерел надходження у Ісландії крім туризму не так і багато щоб чогось було – вівці, якісь бренди одягу, всяке таке. Тобто все трохи бідніше в плані природних ресурсів ніж на Алясці.

Переліт з Сіетлу (прямий рейс) триває більше 7 годин, з України набагато швидше (до 3 годин якби був прямий рейс). Міжнародний аеропорт знаходиться у Кефлавіку від якого до столиці їхати 60 кілометрів.

Хороші дороги (там де вони є), красиві види, прохолодна погода (+10 в серпні), мало людей… чим не країна мрії. Але їхати сюди туристом варто лише влітку, а саме у серпні – найтепліший і найактивніший місяць року.

В плані цін Ісландія не дешева країна: товари і їжа коштують приблизно як в США, алкогольні вироби – дорожче, сервіс – дешевше. Ті ж автомобілі за ціною десь на 30% дорожче ніж в США. Ціни за готелі цілком американські.

В Ісландії, а особливо у Рейк’явіку багато басейнів (причому більшість з них відкриті) – плавання дуже популярне в країні і в басейни тут ходять як у нас в клуби щоб поспілкуватися і соціалізуватися. Тому візьміть з собою плавки і окуляри для плавання – дуже стануть у нагоді.

В перший день по прильоту ми купили квитки на автобус який довіз нас з аеропорту в Кевфлавіку до готеля у Рейк’явіку. Для довідки квитки в обидва боки на двох (що дало нам суттєву знижку) обійшлися нам більше 70 доларів.

Наступного дня в Ісландії був день культури (про що ми не знали) і на вулицях міста був “натовп”. У лапках тому що той натовп це щось звичне у повсякденному житті Дніпра чи Києва. А у інші дні на вулицях було страшенно пустельно, що теж додає свого шарму.

У місті, в центральній його частині, багато кав’ярень, кафешок та пивбарів, все виглядає стильно і затишно. Ну і магазини з теплим і похідним одягом і обладнанням звісно.

До речі в Ісландії повертають податок на куплені речі в аеропорту, треба лише зберігати чеки. І чайові тут не принято давати як ми зрозуміли.

Взагалі Рейк’явік дуже маленьке місто, весь цент ми з Оленою та компанією обійшли пішки кілька разів і вже за 2 дні добре в ньому орієнтувалися.

Для тих хто планує подорож одяг з собою для міста треба брати такий: взуття що відштовхує воду, або краще не промокає, зручну теплу флісову кофту, куртку чи дощовик, штани, шапку і рукавички, окуляри від сонця, крем для губ і обличчя від вітру. Про одяг і обладнання для походів напишу згодом. Що варто знати це те що погода в Ісландії міняється дуже швидко – від дуже сонячної і теплої до надзвичайно сильного вітру, дощу і навіть граду. І температура може дуже швидко впасти на кілька градусів.

Читайте далі:

2019/07/21 – Seafair Triathlon 2019 – 1:13:56

На свій день народження вирішив подарувати собі тріатлон. Цей рік у плані змагань і спорту взагалі виявився не надто вдалим для мене – і відсутність особливого бажання, і якось не можу увійти в нормальний режим тренування (то перевтомлююсь, то пропускаю багато)… Ну таке.

А цей тріатлон (єдиний тріатлон що проводиться в Сіетлі) я вже робив пару разів (2012-07-22–Seafair Triathlon, Seward Park, WA та 2018-07-26 – Seafair Olympic Triathlon – 2:01:43) і він мені подобається.

Цього разу єдина опція була спрінт – чи то спонсорів якихось втратили, чи то з поліцією не змогли домовитися щоб перекрити достатньо доріг для олімпійської дистанції. Не суттєво насправді. Коротка дистанція (800 метрів плавання, 22.5 км вело та 5 км біг) не викликала особливих хвилювань і у найгіршому випадку це було б просто додаткове тренування.

Страрт трохи затримали (на хвилин 20), а потім пішли хвили через кожні 3 хвилини – еліта, вікові групи чоловіки та жінки, естафета, дуатлон.

Я стартував у 8-й хвилі (чоловіки 40-49 років) і перед нами вже було достатньо людей розтягнуто по всій дистанції. Звалище було як на старті так і впродовж усієї дистанції (коли наздоганяв попередні хвилі) і доводилося штовхатися і маневрувати.

Проте усе це людське звалище якимось чином не вивели мене з рівноваги, окуляри не протікали, а головне (і неймовірне) – шию не натер собі ветс’ютом, чого не буває практично.

У підсумку – плавання 12:51, доволі непогано для мене.

Вискочив з води у транзітку, побіг до вела і побачив що який … завалив мій вел і трошки переплутав мої речі розкладені на рушнику. Але і це мене не вивело з рівноваги якимось чином.

Я не надто поспішав, тому час на транзитці вийшов далеко не найкращий – 1:48. Якщо сильно старатися і спеціально готуватися то в спеціальних умовах можна пройти першу транзитку за одну хвилину, але таке…

На велосипеді мені взагалі усе сподобалося – добре попрацював, обігнав сотню людей (а можливо і більше). Єдини хто мене обігнав був той хто зі мною змагався останні 10 км – то він попереду мене, то я перед ним.

Ноги забив доволі сильно, але не так щоб не можна було бігти.

Повторюся – дуже собою задоволений не велоетапі і свої 22.5 км проїхав за 37:11.

Далі ще одна транзитка, перескочив у кросівки On Running Cloudracer які вирішив одягти без шкарпеток, схопив гель і побіг.

Ноги обидві стер до крові на тому самому місці на обох (на великому пальці), але на 5 км навіть не помітив цього.

Біглося доволі нормально, на першому кілометрі мене з божевільною швидкістю обійшов якийсь бігун, скоріше за все учасник естафети. Гірка на 3-му кілометрі доволі важка, але навіть вона допомогла обійти якусь кількість людей.

Взагалі останні кілометр перед фінішом стало доволі самотньо – ті хто вже фінішували були далеко попереду, усі інші лишилися позаду.

І у підсумку – 20:46 на біговому етапі.

Також я 12-й у загальному заліку (https://raceday.enmotive.com/#/events/2019-seafair-triathlon/results) з 600 учасників, 4-й у своїй віковій групі з часом 1:13:56.

Весь старт на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3868640009.

Golden Lakes

Сходили на вихідних (пару тижнів тому) у похід. Спочатку 2 години добиралися машиною до національного парку Mt. Rainier. При цьому половина дороги йде спочатку все вужчими дорогами, вуличками, а потім і взагалі грутовкою. А по дорозі можна побачити оленів та лосів, і все менше і менші житла та людей.

Вже в самому парку доволі високо (десь на 1.5 км) залишили машину і вирушили в похід. Дозвіл на парковку та походи, до речі, коштує $30 на тиждень, або $55 на рік.

Розраховували пройти одним маршрутом, але повернули не там, а коли вже зрозуміли що точно промазали вирішили йти до іншої точки.

Усього похід тривав 12 годин з яких ми йшли приблизно 10. Зробили собі обід за допомогою Jetboil Zip, ще один раз зупинялися щоб заварити чай тією ж плиткою – дуже зручно, раджу. На обід варили собі висушені страви від Mountain House – смак доволі специфічний, але в поході гарячий обід це прямо таки розкіш.

Ну і власне нічого крім того, що ми довго спускалися вниз, то знову дерлися вгору і сказати нема чого. Вже під кінець останні години півтори було дійсно важко.

А так – природа, річки, дерева, квіти, тваринки усілякі.

Продав Cervelo R3…

…так само як пару тижнів тому Scott CR1. Причина продажу така сама – маю новий, кращий (і дорожчий велосипед).

Свій Cervelo я купив влітку 2013-го, обновив його до Ultegra та HED Belgium у 2016-му. Проїхав на ньому більше 20 тисяч кілометрів і дуже його любив – комфортний для тривалих поїздок і хороша гіометрія щоб дертися в гірки.

Але з часом почало хотітися швидший (читай жорсткіший) велосипед та новіші матеріали та компоненти. Особливо хотілося дискові гальма.

Мій новий (і Олени такий самий) BMC SLR01 Disc Di2 коштує шалені гроші, але я з ним щасливий.

А Cervelo було продано наступному власнику за $1650, що є десь третиною ціни якщо рахувати усі компоненти окремо.

Продав Scott CR1…

…який був велосипедом Олени з 2012-го року. На той час вел коштував $2200 і був дуже привабливим – карбонова рама і виделка, легкий, геометрія для долання гірок та довгих годин у сідлі.

Олена їздила на ньому у вело-подорожі та виступала на змаганнях. У 2016-му цей вел разом з моїм Cervelo R3 оновили поставивши на нього Shimano Ultegra та колеса HED Belgium, що обійшлося приблизно в $2000.

І ось нарешті ми обоє придбали собі нові велосипеди, причому однакову модель – BMC SLR01 Disk Di2 (напишу трохи згодом), а тому виставили на продаж свої тепер вже старі вели.

І ось нарешті знайшовся покупець що за $1700 і забрав Оленин вел. Це з одного боку мало, але продати за більше навряд чи і вийде – за більші гроші можна купити новий, нехай і не з такими крутими компонентами велосипед. А це відлякує новачків хто краще вибере новий, ніж той що був у використанні – коли не розбираєшся і не знаєш на що звертати увагу краще брати нове, і це мабуть вірно. А для тих хто розуміється і хоче оновити свій вел – такі люди готові витрачати більше.

Єдиний варіант хтось хто розуміється, але має обмежений бюджет. Або початківець якому радить той хто розбирається. В нашому випадку продали Scott хлопцю який лише починає кататися на велосипеді, але у нього сестра серйозно катається і знайшла та порадила йому пару б\у-шних велів.

Ну от і все, звітував для пам’яті. Прощавай, Скоте, ти був хорошою конячкою!

2019/06/09 – Maple Valley Bear Run 5k

Цього року щось я ніяк не можу привести себе в нормальну форму щоб хотілося виступити на змаганнях. Наче і тренуюся нормально – але постійно втомлений і нема навіть бажання змагатися :( Тому і не записувався ні на які старти.

В цьому ж випадку наший хіропракт запропонував нам прийняти участь в цьому змаганні. Власне сам старт благодійний і зібрані кошти йдуть на потреби чи то однієї, чи то кількох шкіл маленького віддаленого містечка Maple Valley.

Просто щоб дати якийсь контекст – цей маленький пробіг в якому приймають участь мешканці містечка зібрав понад 800 учасників (і збирає таку кількість щороку), а в радіусі 20 миль навколо в цей же час відбувалося 2-3 таких самих старти. І так кожні вихідні – щоб прийняти участь у пробігу, велозаїзді, запливі на відкритій воді, тощо – треба поїхати не далі ніж 30 хвилин машиною. І учасників там завжди буде кілька сотень. Це я пишу для того щоб порівняти з реаліями України де пробіги проводяться дуже нечасто і при цьому збирають по кілька десятків людей усього. Ось, пригадую минулорічний в Жовтих Водах – 2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05.

Що ж стосується зібраних сум то я цим не цікавився, але стартовий внесок складає $28 (що не дорого для організованого пробігу). Але деякі індивідуальні спонсори жертвували по кілька сотень. І було кілька компаній спонсорів.

На фініші не було медалей. Проте всім діткам видавали іграшкових м’яких ведмедиків, і усім учасникам воду, банани та кекси.

Дуже багато було зовсім крихітних дітей, таких що здавалися навіть молодшими за три роки. Також багато мам з колясками, і навіть вагітних жінок. Звісно не всі вони бігли, а якщо і бігли то не весь час, але тим не менш.

Щодо самого старту то у мене були певні сподівання, але не справдилися вони абсолютно.

Першу милю я почав дуже непогано – за 6:03. Продовжуючи у такому темпі я би подолав усю дистанцію за 18:40 десь, що мене б задовільнило.

Але перша миля закінчилася парою невеличких гірок які так мене прибили що я знизив швидкість ледь не на треть і взагалі боровся з собою щоб не зійти з дистанції.

Після другої милі трошки оговтався і знову набрав темп. І навіть зрадів що нарешті розбігся… аж як метрів за 500 до фінішу мене знову так прибило, що переставляти ноги просто стало важко.

У підсумку 19:35, друге місце у своїй віковій групі (призів не було – це ж благодійний пробіг) і 15 місце в загальному заліку. Дуже розчарувався спочатку, потім попустило :(

Усе це показує, що не дарма я не виходив на старти. Треба щось міняти чи то в розкладі тренувань… Чи може просто відпочити трошки варто.

Олена з бігла неспішно і ні з ким не змагалася. Навіть просто йшла частину дистанції :) А враховуючи те що пробіг проходив навколо озера (частково по дорогах, частково по гравію доріжки парку) їй сподобалися і види. Мені ж не було коли на них дивитися.

Результати – https://results.rmraces.live/Tortoise-Hare-Seattle/events/2019/bear-run-5k/results. Дані з мого годинника: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3731930199, Strava –https://www.strava.com/activities/2437330530.

[переклад] S.O.D. – Speak English Or Die

Як правило метал-команди якщо не співають про демонів, зомбі, Сатану та маньяків співають про те як планеті скоро капєць, про поганих політиків та про тупе бидло. Але ось така команда (назва – скорочення від “Штурмовики Смерті”) в своїх текстах виступає від імені саме того тупого пересічного бидла яке мало чим цікавиться, має купу упереджень і мінімум знань, не любить, боїться і ненавидить усе що не схоже на нього та незрозуміле.

Ти їдеш в мою країну
Але не йдеш на нормальну роботу.
І вас до чорта, до чорта і до чорта,
Вали додому довбаний телепень.

Торгуєш хот-догами з кіоску
Та газетами на вулиці,
Торгуєтш наркотою, крадеш, вештаєшся та смердиш – 
Мабуть там звідки ти приїхав взагалі повний відстій.

Ти нас постійно примушуєш чекати,
Такі як ти – це ті кого ми ненавидимо, 
З тобою навіть спілкуватися не можна.
Розмовляй англійською, або здохни!

Ти не розумієш що я хочу,
Не розумієш що мені треба,
Чому мені треба усе повторювати,
Ти хоч читати вмієш?

Гарненький довбаний акцент,
Ти що, не можеш говорити нормально?
І що це в тебе за точка намальована на лобі,
Ти дивишся через неї, чи що?

Ти нас постійно примушуєш чекати,
Такі як ти – це ті кого ми ненавидимо, 
З тобою навіть спілкуватися не можна.
Розмовляй англійською, або здохни!

2019-05-05 – Chuckanut Smash

Коли хтось на роботі згадав про цей вело-заїзд я одразу ж захотів прийняти в ньому участь. Олена теж була не проти. То ж ми записалися і поїхали…

Сама подія відбувається навколо міста Белінгхем що ближче до кордону з Канадою і на відстані 1.5 годиною машиною від нас. Сайт вело-заїзду –
https://bellinghamgrindcorps.com/chuckanut-smash/.

Цікавого в ньому те що поїздка відбувається по різній місцевості та покриттю: тут і жилі райони невеличких міст, і ліс, і берез озера. Також сама траса проходить як по асфальту, так і по гравію, а також по дуже складному гравію з великими каменюками та по корінню. Також було кілька затяжних і надзвичайно крутих гірок та спусків що додавало вимог.

На старті було щось близько 100 людей і як тільки но дорога ускладнилася група поділилася на менші компанії які продовжили розпадатися і далі.

По дорозі було облаштовано 3 зупинки з їжею та напоями, але 2 з них були “збоку” від маршруту – туди треба було завертати, крутити в гору кілька кілометрів, а потім їхати назад. Тож Олена 2 такі зупинки пропустила.

Дистанція сама не така щоб і довга, але через складний рельеф та покриття подорож розтягнулася. Ось, до речі, дані з мого велокомп’ютера на цю поїздку: Garmin Connect –
https://connect.garmin.com/modern/activity/3622429075, Strava –
https://www.strava.com/activities/2345575352.

Після перших кілометрів я поїхав вперед і намагався триматися з групою лідерів, Олена їхала трохи повільніше позаду. Після першої зупинки коли я вже їхав вниз зустрів Олену яка дерлася вгору і вона вирішила теж повернути зі мною. Потім я знову відірвався і вже зустрів її згодом.

Фактично вся подія разом з зупинками зайняла близько 7 годин.

На фініші я трохи почекав Олену, потім поїхав їй назустріч… Потім ми їли піцу та тако у місцевому маленькому ресторанчику забитому велосипедистами.

А народ все ще їхав – більша частина учасників долає цей маршрут за 9 годин і довше.

Чи поїдемо наступного року? Можливо – красиві види, маршрут і приємний і складний перемішано… Але ж так далеко їхати до цього старту – це єдине що відлякує.

А поки що ось вам коротеньке відео:

Оновлення. Як мені слушно зауважили в коментах на звичайному шосейному байку по такому не поїдеш, а на гірському буде занадто важко на такій довгій дистанції (хоча деякі їхали на гірських). Ми ж їхали на своїх циклокросових BMC Crossmachine CXA01 які дуже добре себе показали. Звісно в ідеалі на подібний маршрут потрібен гравієвий байк – на циклокросовому така геометрія що розслабитися складно і до того ж він на різкі перепади спусків\підйомів розрахований, а тут були затяжні підйоми і спуски. Але я задоволений тим як вел себе показав і жодного разу на нього навіть не лаявся :)

Як правильно чистити авокадо

Перед тим як розказувати як його чистити варто сказати для чого те авокадо їсти взагалі.

Авокаду насичене великою кількість корисних речовин у великій концентрації: вітаміни, мінерали, а головне – корисні жири що важливі для людських організмів.

Як їх вживати в їжу? Ну, скажімо, авокадо можна додати в салат замість олії (тобто олію не використовувати взагалі) що зробить і салат масткішим і прибере не надто корисну олію (соняшникову особливо) з салату. Також з авокадо роблять таку штуку як гвакамолє – раджу пошукати рецепт і спробувати.

Авокадо порізане добре йде на бутерброди замість масла і сиру і знову ж таки набагато краще за них.

Як вибрати авокадо і як знати коли його їсти? Шкірка плода має бути темно-зеленою, але не настільки темно щоб бути коричневою, але і не має бути зеленою. От саме коли зелений темнішає – щонайкращий час їсти авокадо. Якщо пробувати пальцями то воно не має бути тверде, але і не настільки м’яке щоб без зусиль продавлювалося. Коли відчуваєте що воно трохи піддається під натиском пальцями, але щоб розчавити треба буде прикласти значно більше зусилля – це найкращий стан для вживання.

Коли їсти авокадо воно має бути консистенції як масло – у правильному стані його майже не треба жувати і точно не треба відкушувати.

Авокадо можна звісно просто розрізати ножем, але існує спеціалізований ніж як показано нижче.


Звісно можна порізати і звичайним ножем, але пластиковий ніж (навіть одноразовий) працює краще – він не рве шкірку і практично не вимазується.

Далі за допомогою металевих крилець виймаємо кістку – просто “одягаємо” крильця звеху на кістку, повертаємо і вона випадає сама. Ножем чи ложкою це зробити значно важче і до того ж буде усе перемазане. А так взагалі без зусиль.

Ну і тепер треба нарізати м’якіть смужками чи кубіками, вивернути шкурку і їсти.

Я особисто крім як в гвакамолє не надто люблю авокадо в салатах чи на бутербродах і їм його іноді просто так лише присипавши сіллю та чорним перцем. Воно до того ж дуже поживне і на довго лишає відчуття насиченості.

Смачного!