Життєпис – Сторінка 5 – Ще один не такий як усі…

2019-08 – Ісландія. Водоспади

Попередні частини:

Чого в Ісландії вистачає крім каміння, вітру та поганої погоди так це водоспадів.

Тут і найбільший водоспід у Європі, і найгаласніший, і наймокріший, і най-най-най… Одним словом їх багато. Лише дійсно великих, таких що аж голова крутиться коли дивишся в них тут мабуть більше десятка. А дрібних, по кілька десятків метрів висотою – так їх взагалі ніхто не рахує.

Якщо відвідуєте Ісландію то обов’язково заплануйте заїхати подивитися хоча б на найбільші водоспади – до них як привило прокладено хороші дороги і вони не надто в стороні від туристичних маршрутів.

І тут варто згадати що в Ісландії, як це не дивно, велика (якщо не більша) частина землі знаходиться у приватній власності. Тобто оці водоспади, скелі та вулкани є чиєюсь власністю. Уряд намагається потихеньку викуповувати землі у власників, але поки що усе просувається дуже повільно.

Власники ж, з іншого боку, у більшості випадків дозволяють усім бажаючим гуляти по своїх землях, і лише інколи можна побачити огорожі навколо будинків чи пасовиськ.

Але хто зна що там буде у майбутньому – тому поспішайте відвідати.

Також варто брати дощовик, шапку та водозахисні штани коли ходите на водоспади. Навіть коли нема вітру вся ця маса води що падає з більше ніж 100 метрів створює мокру хмару на доволі великій території. І якщо зарані не подумати то можна потім провести весь день у наскрізь мокрій одежі.

І як і для походів джинси і кросівки не будуть найкращим вибором.

Далі ще кілька світлин і відео, літери закінчилися.

Читайте далі:

2019-08 – Ісландія. Природа. Погода. Кемпінги

2019-08 – Ісландія. Гейзери та гарячі джерела.

Попередні частини:

Оскільки Ісландія це країна діючих вулканів то не дивно що тут також є діючи гейзери та місця де воді підігрівається з під землі. І власне таких місць в Ісландії чимало.

Тут знаходиться гейзер Гейзер (тобто гейзер який називається Гейзер) – саме від нього і пішла назва “гейзер”. Зараз він вже не надто активний і практично ніколи не стріляє. Але свого часу (кілька десятків років тому) пуляв аж на 60 метрів вгору. Ну та може ще буде так робити в майбутньому.

Там де є гейзери там є і виходи інших речовин з під землі. Найчастіше це сірка та різні поєднання. Смердить тухлими яйцями не те слово. Але як не дивно коли нікуди від запаха втекти не можеш то звикаєш до нього дуже швидко.

Також усі ці сірчані викиди створюють дивного виду сіру муляку яка булькає та пузириться. І за однією з теорій саме в подібному місці і виникло життя на нашій планеті майже 4 мільярди років тому.

Що ж стосується гарачих джерел то бувають вони теж різні – від великого і шикарного комплексу з басейнами, душами, сауною, кафетерієм та іншими благами і до просто річечки по коліно глибиною десь посеред нічого. А одне з обіцяних нам “теплих” озер виявилося холодним, хоча знайшлися сміливці і туди залізти :)

Це я власне до того що треба везти з собою плавки-купальними та рушники – якщо не в гарячій річці то хоча б в басейні в місті поплаваєте (а тут їх вистачає).

Наскільки гаряча вода? Все залежить від того де саме сідати в кожному конкретному випадку – деяке каміння дотичне до іншого каміння що близько до пару під землею. От є прямо страшенно гарячі каменюки. А поруч з ними лежать вже просто тепленькі.

Так само можна знайти неймовірно гарячі течії у відносно прохолодній, або ледь теплій воді. Тому треба пошукати свою точку в якій буде найкомфортніше…

Крім того що теплі джерала дуже добре розслабляють після довго дня в машині та походах вони ще й, завдяки сірці, мають цілющі властивості для шкіри та здоров’я в цілому. Звісно що треба потім все старанно змивати у душі. Але навіть якщо душу нема, чи його не надто добре обладнано – він одного разу нічого поганого не буде. Перевірено на собі – ні подразнень, ні сверблячки ніякої.

На цьому власне і все. Ще парочку світлин і далі буде…

Читайте далі:

2019/09/08 – MFG Cyclocross Lake Sammamish

Минулого року ми з Оленою вже приймали участь в цьому циклокросі (2018/09/09 – MFG Cyclocross Lake Sammamish) який є першим у серії MFG Cyclocross.

Змагання проходять за 30 хвилин машиною від нашого дому, тобто дуже поблизу. І сам маршрут дуже простий – ніяких гірок взагалі, відсутні вузькі крути повороти, поверхня – трава і трошки піску. Тобто усе дуже просто і не вимагає особливих умінь управління велосипедом.

Єдине що у попередній день йшов сильний дощ і уся трава та грязюка що її швидко розкатали були мокрими та трошки слизькими. Але найбільшою проблемою був пісок який намок, набивався у замки на вело-туфлях так що їх було важко застебнути у педалі, і також набивався у гальма що суттєво заважало.

Ми з Оленою записалися в категорію 4 (усього їх 5 де п’ята – це новачки, а перша – профі яких тут не було). Але з’ясувалося потім що навіть у 4-й категорії були вікові групи і ми обоє стартували серед дітей. Ну добре, не дітей, але дуже молодих і тренованих велосипедистів. Наступні старти у нас будуть в групі 35 і старше (та сама 4-та категорія).

В цілому як і завжди – циклокрос це постійний нескінченний спринт в якому на велосипеді важко всидіти. Бо то по байраках скачеш, то заднє колесо десь сунеться, то треба повертати туди-сюди-туди-… Коротше постійна увага і напруга.

А потім дивлюся відео і бачу як я неспішно долаю повороти та перешкоди. А коли його все робиш то враження таке що несешся з божевільною швидкістю і ось-ось злетиш з вела.

У підсумку я був десь приблизно 30-м в 4-й “молодій” категорії (з близько 60 учасників), або був би 10-м в своїй віковій (з близько 30 на старті). Як на мене непогано. Та і взагалом відчував що добре попрацював.

Маршрут на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/4038776589 та на Strava – https://www.strava.com/activities/2692271538.

Також цього разу я відчув що мені точно потрібні кращі велотуфлі, бо непогані Specialized Sport Mountain вже занадто старі і не достатньо жорсткі, а Shimano SH-M162 в яких я був цього разу занадто важкі і дубові. Може купити собі карбонові?

Та і мокрий пісок як з’ясувалося є не легким випробуванням для як я думав універсальних замків Shimano PD-520 – спробую подивитися що є з подібного, але кращого для бруду.

Що стосується велосипеда то я одразу знав що наші BMC Crossmachine CXA01 важкі велосипеди. Але, по-перше, я їх купував ще навіть не плануючи приймати участь в циклокросі – вони були куплені щоб кататися восени/взимку/навесні коло дороги брудні, холодно і йде дощ, коли шосейний велосипед шкода.

Але тепер вже хочеться легшого велосипеда для змагань… А з іншого боку – ці наші машинки надзвичайно надійні і дуже комфортні. Тому і тягну з витратами.

Олена знімала мене переважно на відео, тому ось вам відео:

2019-09 – Ісландія на позашляховиках

Попередня частина:

2019-08 – Ісландія. Переліт. Рейк’явік. Перші враження.

По прильоту ми провели частину дня самі, трошки походили навколо готелю. Купили телефонні картки – Vodafone з передоплатою за $16 на місяць, безлімітні дзвінки та СМС, 5 Гб даних. І за 2 тижні ми ліміт по інтернету так і не вибрали.

Ввечері зустрілися з групою (декого вже знали) та гідом, узгодили плани. Наступного дня разом гуляли містом, їли-пили в різних місцях, коротше морально готувалися до подорожі.

Оскільки подорожували ми не лише асфальтовими дорогами, але і по бездоріжжю лавових полів, і навіть перетинали неглибокі річки то машини ми взяли позашляховики. А конкретно – два Toyota Land Cruiser 2019-го року. Коштує одна така 120 євро на добу якщо я пам’ятаю вірно.

Машини мали достатньо місця щоб вкласти всі наші торби (по 4 людини на машину) і доволі вільно розміститися людям всередині. І як пасажир (поводити мені так і не дали з приводу чого я і не переймався) я почував себе затишно і спокійно.

У машини вистачало потужності дертися в доволі круті гірки, і також вона добре чеплялася за землю на крутих спусках. А на поворотах та байраках її кидали майже не помітно. Коли доводилося перетинати річки машина виявилася достатньо високою щоб усі з них не стали проблемою. Коротше як будете в Ісландії їздити лавовими полями то можна брати таку, вистачить.

Певні нарікання на інтер’єр (як же без критики?) – нелогічна мультимедійна система з якою ми вчотирьох так до кінця і не розібралися (мій телефон не зміг відтоворювати музику через Bluetooth, хоча з іншими було все гаразд – слухали через AUX кабель), стоп’ятсот кнопок для управління кондиціонером, кривенька навігація… Але по суті не надто страшно усе.

Перетинаючи одну з річок ми пробили колесо на одній з машин. Довелося читати книжечку, шукати домкрат, розбиратися як відкріпити запаску і усе інше. Якщо в стресі і у погану погоду то є не нульова імовірність не змогти то все зробити самому – занадто все не логічно і не очевидно.

Але як би там не було втрьох ми таки за пів-години читання мануалів розібралися і колесо поміняли. У мене це було вперше, але за відгуками більш досвідченого водія у Тойоти виявилася одна з найдурніших систем що він бачив у своєму досвіді. Так що може варто почитати зарані.

Машини ці хоча і були 2019-го року (тобто найраніше їх купили восени 2018-го) вже мали понад 40 тисяч кілометрів. Це означає що на них ледь не щодня накатували більше 100 км. Експлуатують їх добряче.

І до речі коштують вони доволі дорого в Ісландії. Подібна машина з пробігом більше 10 тисяч кілометрів вартуватиме близько $80K, в той час як в США ціна такій буде мінімум на 10 тисяч нижче.

Ось вам ще відео перетину річок. Вона виглядає наче нічого надзвичайного, але навіть пасажиром, не кажучи вже про водія сприймається значно драматичніше і епічніше.

Читайте далі:

2019-08 – Ісландія. Переліт. Рейк’явік. Перші враження.

Ідея поїхати до Ісландії з’явилася у нас коли ми побачили фоточки з подібної ж подорожі одного знайомого. Ну а далі в тому ж ФБ побачили що збирають учасників на наступні подорожі і вирішили приєднатися. До речі ось ці молодці організовують подорожі, дуже раджу – https://joyn.life/.

Що треба знати про Ісландію? Це острів значною мірою вкритий вулканами (багато з яких активні і досі), лавовими полями та льодовиками. Населення – 300 тисяч, в столиці, Рейк’явіку, живе 100 тисяч. Країна не має власної армії, а, натомість, організувала НАТО і знаходиться під захистом армії США. У деякі моменти часу в столиці більше туристів ніж місцевих мешканців. Ісландцям не надто це подобається, але вони терплять мовчки.

Лавові поля хоча і мають вік у 2.5 тисяч років, але досі не родючі і вкриті переважно мохом, а на значній частині і досі нічого не росте. З джерел надходження у Ісландії крім туризму не так і багато щоб чогось було – вівці, якісь бренди одягу, всяке таке. Тобто все трохи бідніше в плані природних ресурсів ніж на Алясці.

Переліт з Сіетлу (прямий рейс) триває більше 7 годин, з України набагато швидше (до 3 годин якби був прямий рейс). Міжнародний аеропорт знаходиться у Кефлавіку від якого до столиці їхати 60 кілометрів.

Хороші дороги (там де вони є), красиві види, прохолодна погода (+10 в серпні), мало людей… чим не країна мрії. Але їхати сюди туристом варто лише влітку, а саме у серпні – найтепліший і найактивніший місяць року.

В плані цін Ісландія не дешева країна: товари і їжа коштують приблизно як в США, алкогольні вироби – дорожче, сервіс – дешевше. Ті ж автомобілі за ціною десь на 30% дорожче ніж в США. Ціни за готелі цілком американські.

В Ісландії, а особливо у Рейк’явіку багато басейнів (причому більшість з них відкриті) – плавання дуже популярне в країні і в басейни тут ходять як у нас в клуби щоб поспілкуватися і соціалізуватися. Тому візьміть з собою плавки і окуляри для плавання – дуже стануть у нагоді.

В перший день по прильоту ми купили квитки на автобус який довіз нас з аеропорту в Кевфлавіку до готеля у Рейк’явіку. Для довідки квитки в обидва боки на двох (що дало нам суттєву знижку) обійшлися нам більше 70 доларів.

Наступного дня в Ісландії був день культури (про що ми не знали) і на вулицях міста був “натовп”. У лапках тому що той натовп це щось звичне у повсякденному житті Дніпра чи Києва. А у інші дні на вулицях було страшенно пустельно, що теж додає свого шарму.

У місті, в центральній його частині, багато кав’ярень, кафешок та пивбарів, все виглядає стильно і затишно. Ну і магазини з теплим і похідним одягом і обладнанням звісно.

До речі в Ісландії повертають податок на куплені речі в аеропорту, треба лише зберігати чеки. І чайові тут не принято давати як ми зрозуміли.

Взагалі Рейк’явік дуже маленьке місто, весь цент ми з Оленою та компанією обійшли пішки кілька разів і вже за 2 дні добре в ньому орієнтувалися.

Для тих хто планує подорож одяг з собою для міста треба брати такий: взуття що відштовхує воду, або краще не промокає, зручну теплу флісову кофту, куртку чи дощовик, штани, шапку і рукавички, окуляри від сонця, крем для губ і обличчя від вітру. Про одяг і обладнання для походів напишу згодом. Що варто знати це те що погода в Ісландії міняється дуже швидко – від дуже сонячної і теплої до надзвичайно сильного вітру, дощу і навіть граду. І температура може дуже швидко впасти на кілька градусів.

Читайте далі:

2019/07/21 – Seafair Triathlon 2019 – 1:13:56

На свій день народження вирішив подарувати собі тріатлон. Цей рік у плані змагань і спорту взагалі виявився не надто вдалим для мене – і відсутність особливого бажання, і якось не можу увійти в нормальний режим тренування (то перевтомлююсь, то пропускаю багато)… Ну таке.

А цей тріатлон (єдиний тріатлон що проводиться в Сіетлі) я вже робив пару разів (2012-07-22–Seafair Triathlon, Seward Park, WA та 2018-07-26 – Seafair Olympic Triathlon – 2:01:43) і він мені подобається.

Цього разу єдина опція була спрінт – чи то спонсорів якихось втратили, чи то з поліцією не змогли домовитися щоб перекрити достатньо доріг для олімпійської дистанції. Не суттєво насправді. Коротка дистанція (800 метрів плавання, 22.5 км вело та 5 км біг) не викликала особливих хвилювань і у найгіршому випадку це було б просто додаткове тренування.

Страрт трохи затримали (на хвилин 20), а потім пішли хвили через кожні 3 хвилини – еліта, вікові групи чоловіки та жінки, естафета, дуатлон.

Я стартував у 8-й хвилі (чоловіки 40-49 років) і перед нами вже було достатньо людей розтягнуто по всій дистанції. Звалище було як на старті так і впродовж усієї дистанції (коли наздоганяв попередні хвилі) і доводилося штовхатися і маневрувати.

Проте усе це людське звалище якимось чином не вивели мене з рівноваги, окуляри не протікали, а головне (і неймовірне) – шию не натер собі ветс’ютом, чого не буває практично.

У підсумку – плавання 12:51, доволі непогано для мене.

Вискочив з води у транзітку, побіг до вела і побачив що який … завалив мій вел і трошки переплутав мої речі розкладені на рушнику. Але і це мене не вивело з рівноваги якимось чином.

Я не надто поспішав, тому час на транзитці вийшов далеко не найкращий – 1:48. Якщо сильно старатися і спеціально готуватися то в спеціальних умовах можна пройти першу транзитку за одну хвилину, але таке…

На велосипеді мені взагалі усе сподобалося – добре попрацював, обігнав сотню людей (а можливо і більше). Єдини хто мене обігнав був той хто зі мною змагався останні 10 км – то він попереду мене, то я перед ним.

Ноги забив доволі сильно, але не так щоб не можна було бігти.

Повторюся – дуже собою задоволений не велоетапі і свої 22.5 км проїхав за 37:11.

Далі ще одна транзитка, перескочив у кросівки On Running Cloudracer які вирішив одягти без шкарпеток, схопив гель і побіг.

Ноги обидві стер до крові на тому самому місці на обох (на великому пальці), але на 5 км навіть не помітив цього.

Біглося доволі нормально, на першому кілометрі мене з божевільною швидкістю обійшов якийсь бігун, скоріше за все учасник естафети. Гірка на 3-му кілометрі доволі важка, але навіть вона допомогла обійти якусь кількість людей.

Взагалі останні кілометр перед фінішом стало доволі самотньо – ті хто вже фінішували були далеко попереду, усі інші лишилися позаду.

І у підсумку – 20:46 на біговому етапі.

Також я 12-й у загальному заліку (https://raceday.enmotive.com/#/events/2019-seafair-triathlon/results) з 600 учасників, 4-й у своїй віковій групі з часом 1:13:56.

Весь старт на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3868640009.

Golden Lakes

Сходили на вихідних (пару тижнів тому) у похід. Спочатку 2 години добиралися машиною до національного парку Mt. Rainier. При цьому половина дороги йде спочатку все вужчими дорогами, вуличками, а потім і взагалі грутовкою. А по дорозі можна побачити оленів та лосів, і все менше і менші житла та людей.

Вже в самому парку доволі високо (десь на 1.5 км) залишили машину і вирушили в похід. Дозвіл на парковку та походи, до речі, коштує $30 на тиждень, або $55 на рік.

Розраховували пройти одним маршрутом, але повернули не там, а коли вже зрозуміли що точно промазали вирішили йти до іншої точки.

Усього похід тривав 12 годин з яких ми йшли приблизно 10. Зробили собі обід за допомогою Jetboil Zip, ще один раз зупинялися щоб заварити чай тією ж плиткою – дуже зручно, раджу. На обід варили собі висушені страви від Mountain House – смак доволі специфічний, але в поході гарячий обід це прямо таки розкіш.

Ну і власне нічого крім того, що ми довго спускалися вниз, то знову дерлися вгору і сказати нема чого. Вже під кінець останні години півтори було дійсно важко.

А так – природа, річки, дерева, квіти, тваринки усілякі.

Продав Cervelo R3…

…так само як пару тижнів тому Scott CR1. Причина продажу така сама – маю новий, кращий (і дорожчий велосипед).

Свій Cervelo я купив влітку 2013-го, обновив його до Ultegra та HED Belgium у 2016-му. Проїхав на ньому більше 20 тисяч кілометрів і дуже його любив – комфортний для тривалих поїздок і хороша гіометрія щоб дертися в гірки.

Але з часом почало хотітися швидший (читай жорсткіший) велосипед та новіші матеріали та компоненти. Особливо хотілося дискові гальма.

Мій новий (і Олени такий самий) BMC SLR01 Disc Di2 коштує шалені гроші, але я з ним щасливий.

А Cervelo було продано наступному власнику за $1650, що є десь третиною ціни якщо рахувати усі компоненти окремо.

Продав Scott CR1…

…який був велосипедом Олени з 2012-го року. На той час вел коштував $2200 і був дуже привабливим – карбонова рама і виделка, легкий, геометрія для долання гірок та довгих годин у сідлі.

Олена їздила на ньому у вело-подорожі та виступала на змаганнях. У 2016-му цей вел разом з моїм Cervelo R3 оновили поставивши на нього Shimano Ultegra та колеса HED Belgium, що обійшлося приблизно в $2000.

І ось нарешті ми обоє придбали собі нові велосипеди, причому однакову модель – BMC SLR01 Disk Di2 (напишу трохи згодом), а тому виставили на продаж свої тепер вже старі вели.

І ось нарешті знайшовся покупець що за $1700 і забрав Оленин вел. Це з одного боку мало, але продати за більше навряд чи і вийде – за більші гроші можна купити новий, нехай і не з такими крутими компонентами велосипед. А це відлякує новачків хто краще вибере новий, ніж той що був у використанні – коли не розбираєшся і не знаєш на що звертати увагу краще брати нове, і це мабуть вірно. А для тих хто розуміється і хоче оновити свій вел – такі люди готові витрачати більше.

Єдиний варіант хтось хто розуміється, але має обмежений бюджет. Або початківець якому радить той хто розбирається. В нашому випадку продали Scott хлопцю який лише починає кататися на велосипеді, але у нього сестра серйозно катається і знайшла та порадила йому пару б\у-шних велів.

Ну от і все, звітував для пам’яті. Прощавай, Скоте, ти був хорошою конячкою!