Спогади дитинства: про лячні історії в інтернаті

Ще до школи один рік я ходив у групу дошкільної підготовки, так званий нульовий клас, або, як частіше називали його в народі, інтернат.

Відводили дітей туди вранці, там ми снідали, потім були якісь типо уроки. Вчилися там літери писати і читати. Якісь віршики розказували, включали платівки з казками. Потім обід, сонна година, далі знову якісь танці, пісні, прогулянки на дворі і таке інше. Шось таке між дитсадком і школою одним словом.

Одна річ яка мене неможливо діставала це був обідній сон. Наскільки я пам’ятаю я там не заснув ні разу. Причин крім того що в принципі спати не хотілося було декілька. По-перше, моє ліжко стояло дуже близько до вікна в яке постійно лупило сонце. І під ковдрою було просто неймовірно спекотно.

Розкриватися було не можна, бо “положено под одєялом как всє”. А ще була під підвіконням батерая яка страшенно смалила. Отже я там постійно лежав потний як миша що заблукала у шкіряних штанях. Ну і на додачу з вікна було прекрасно чути як волають діти у оточуючих дворах, про що говорять люди під вікном і таке інше.

А розкриватися, мінятися ліжком і взагалі не лежати рівно із закритими очима було не можна. Ця година зпітнілої спеки, ніг які круте так що аж вивертає і усього тіла що чухається була просто нестерпною мукою… З тих пір я і не люблю СРСР :)

І було у нас там дві виховательки. Одна така нічо, тільки зла. А друга вже бабця. Так от ця бабця любила нас посадити у класі після “сну” і почати розказувати історії. Історії як на підбір були жахи з каліцтвами і кров’яшкою.

Ну щось типу такого. Один хлопчик любив неправлино носити ножиці. Неправильно – це гострим вперед і “вушками” до себе. Так один раз він з ними йшов, а з кімнати назустріч йому вискочила його сестра. Ну він їй у око тими ножицями і встромився.

Або ще інша історія. Одна жінка була вагітна. І от йшла вона по сходах, а в неїх дитина і випала. Вона її підібрала, принесла додаму і змила в унітаз.

Ще там щось було проо медведів які з’їли усю шкіру з обличчя одному мисливцю. Був і хлопчик що любив засовувати ноги під потяг і інші персонажі. І цих історій була незліченна кількість. Кожен день 2-3 нові.

Корочє як ви розумієте талант пропадав. Причому пам’ятаю нас після цих історій доволі таки відчутно тошнило, так що полднік не дуже хотілося їсти. Один раз я прамо під час “уроку” блювонув у прохід між партами – так виразно собі це уявив :)

Ну а в цілому було непрогано, ага. Правда я не пам’ятаю щоб так вже та дошкільна підготовка допомогла якось у школі, ну та то таке…

Питання і відповіді: комунізм, капіталізм і все-все-все…

По слідах “дискусії” на https://www.mnenie.dp.ua/2016/04/21/sbu-razoblachila-podpolnoe-kazino-v-pyatixatkax-s-mesyachnym-oborotom-150-tys спеціально для ЯНКИ, а також інших кому цікаво долучитися створюю цей пост.

Що робити: пишите в коментах питання, бажано одне питання на один комент, а я відповідаю як можу.

Чого не треба робити: постити простирадла тексту – я на таке відповідати не буду. Поменьше тексту, побільше змісту.

UPD. Зробив спеціально сторінку Питання і відповіді – пишість ваші питання в коментарях там (бажано), або ні. Коротше як вам зручніше.

Daniel Keyes. The Minds of Billy Milligan / Деніел Кіз. Розуми Біллі Міллігана (1981)

Одразу варто згадати, що автор найбільш відомий своєю класичною вже книгою “Квіти для Елджернона“. Але зв’язку між цими двома книгами нема.

Книгу важко назвати літературою, скоріше це вміле викладення історії що відбулася насправді, така собі художня документалістика.

Неймовірна історія Біллі Міллігана, реально існуючої людини мозок і тіло якого ділять кілька особистостей. Кожна з особистостей має свій вік, характер, поведінку, навички і інше. Особистості мають різні акценти і навіть IQ, володіють різними мовами, деякі з них навіть користуються лівою рукою замість правої. На детекторах що заміряють показники мозку показують різні малюнки як наче це різні люди.

Впродовж років лікарі і звичайні люди дискутують чи це справжній випадок (хоча він і не єдиний відомий) чи Біллі просто дуже добре прикидається. Усі лікарі що працювали з ним рано чи пізно міняли свою думку на користь того що насправді в ньому живе кілька окремих особистостей.

Ну та не буду переказувати вам усю книгу, почитайте якщо цікаво стало. Зараз наче навіть фільм знімають з Ді Капріо в головній ролі. Подивимося що вийде.

Самому Біллі таке сусідство з іншими ніякої користі не принесло: насильницькі злочини, в’язниця, пожиттєва лікарня, примусове лікування і так далі.

Ще раз повторюся що як література книжка не дуже, але як неймовірна історія дуже цікава.

Оцінка на Good Reads – 4.14/5 (https://www.goodreads.com/book/show/1391817.The_Minds_of_Billy_Milligan), моя оцінка – 6/10.

Fitbit One

Ціна

Мені цей пристрій дістався безкоштовно за спеціальною програмою від роботодавця, повна ціна складає $100. Іноді можна знайти його на розпродажах за $70.

Характеристики

Цей пристрій є нащадком Fitbit Ultra і забезпечує той же функціонал:

Активність: кількість кроків, сходинок вгору, подолана дистанція, спалені калорії та тривалість активності. Також є таймер яким можна замірювати тривалість якогось тренування.
Годинник
Будильник – так і не зміг ним скористатися і не вірю що він там є взагалі.
Статистика сну – скільки спокійних годин, тощо. У мене так і не запрацювало.
Синхронізація з веб-сайтом безпровідно (через смартфон чи спеціальний свисток для ПК) – завантажує зібрану статистику на сайт.
Потостійкість.
Заряду батареї вистачає днів на 10 спокійно. За останні 7 днів статистика зберігається щохвилинно, а для взагалі зберігає в собі до 23 днів статистики.

Враження від використання

Так само як і для попереднього подібного пристрою я бачу основну користь у збиранні статистики на веб-сайті і участі в групах: родина, робота, друзі, тощо. У групах можна змагатися, спілкуватися та і взагалі збирання статистики без особливих зусиль з боку користувача це прикольно.

З цим педометром я і бігав, і катався на велосипеді і просто ходив і купив для ньго на eBay додатковий зарядний кабель на роботу та додаткову прищепку і навіть браслет на руку за допомогою якого пристрій можна перетворити на годинник. А чому на eBay, а не у виробника? Та тому що якість та сама, а ціна в рази нижча.

Оцінка на Amazon – 4.3/5 (http://www.amazon.com/Fitbit-Wireless-Activity-Sleep-Tracker/dp/B0095PZHPE), моя оцінка – 7/10.

Недоліки

Далі по зменшенню значущості:

Дуже легко загубити! Попередній свій Fitbit Ultra я втопив в унітазі коли не помітив що він ледь висить на краю велошортів. Цей же я губив вже одного разу коли бігав, десь футболкою зтягнув, добре Олена знайшла його. І ось нещодавно десь знову загубив і схоже назавжди. Якщо і буду брати собі щось подібне то скоріше браслет на руку.
Ціна явно завищене і я все ще вважаю що розмною була б ціна в $60/
Функцію сна мені так і не вдалося задіяти.
Водостійкість би дуже не завадила – хоча пристій стійкий до поту і у мене з ним не було ніяких проблем Олена свій Fitbit HR вивела з ладу побігавши у сильний дощ. Так, це був інший пристрій, але у нього був заявлений такий самий рівень “стійкості”.

На сайті виробника

https://www.fitbit.com/one.

2016-04 – Лас Вегас

Кілька років тому ми вже були у цьому дивному місті повному шикарних готелів, казино, нічних розваг і різноманітних шоу. Тоді нам усе було нове і цікаве, все вражало. Зараз же, після кількох років проведених в США у нас був доволі скептичний настрій… Проте все пройшло чудово і нам сподобалося.

Для тих хто не знає треба сказати що Лас Вегас це велетенське місто посеред пустелі (під ним є вода) і на кілька сотень кілометрів в усі боки нічого крім каміння, нечастих кактусів та акацій нема.

Сам Вегас, те що ви бачити у фільмах – усі оті отелі і казино вони фактично розташовані на одній вулиці – бульвар Лас Вегас (довжиною близько 3 км), а інші 99.999% міста працює на те щоб утримувати ті великі і знамениті отелі і казино.

Як з’ясувалося пам’ятали ми все доволі точно, але несподівано було те що Вегас ще розбудовується і покращується.

Що ми помітили так це нове чортове колесо, власне його важко було не помітити – більше 180 метрів у найвищій точці. Також практично зникли пішохідні переходи на основній вулиці і замість них з’явилися мости на перехрестях. З’явилися і нові готелі, а може то ті що вже були стали більшими…

Це, щоб ви розуміли, поверх в готелі Венішіан на якому стоять інші триповерхові будинки (ресторани і магазини), де є мости і де в каналах плавають гондол’єри в човнах. Поверх доволі великий, там ціле міні-містечно розташувалося.

Також помітно як відрізняється “стара” частина бульвару (це там де MGM з золотим левом, Екскалібур, репліка бруклінського мосту, Ейфелевої вежі та монгольєра) від “нової” частинами. У “новій” вежі готелів просто неймовірно високі і казино всередині неосяжні, але на вулиці власне і дивитися нема чого – все є в готелі: магазини, ресторани, басейни, концертні зали і навіть канали з водою і перевізниками на човнах. В “старій” же частині готелі і казино поменші (це все одно кілька футбольних полів на кожне “маленьке” казино) проте якось цікавіше архітектурно і приємніше бути на вулиці: ті ж самі магазинчики, ресторани і бари тут назовні.

Ще треба сказати що Лас Вегас це мабуть єдине місто в США де можна відкрито на вулиці вживати алкоголь (принаймні у тій частині де тусуються усі туристи і де і розташовані готелі та казино). Деякі відпочивають так інтенсивно що ледь пересувають ногами потім. Але треба сказати що для вулиці на якій одночасно знаходиться декілька десятків тисяч нетверезих людей все ще доволі пристойно виглядає. Коротше якщо вам веселе проведення часу важко уявити без алкоголю то Вегас це ваше місто :)

Якщо ж ні азартні ігри ні алкоголь вас сильно не цікавлять то є ще кілька речей які можна робити у Вегасі. По-перше, це шоу, вистави і концерти які йдуть в місті. Як я вже сказав у кожному готелі є кілька великих, а у деяких просто дуууже великих залів в яких одночасно проходять різні шоу і вистави.

Тут можна знайти як концерти різних зірок і їх двійників так і декілька вистав і м’юзіклів (в тому числі кілька від цирку ді Суле, чи як там його).

Інший варіант проведення часу – різна активність та екскурсії. Гольф, польоти на маленьких літачках, подорож у Великий Каньйон, та і просто по пустельним (рівним і пласким) дорогам на велосипеді поганяти для ман’яків. Є тут і де шопитися – здоровенні магазини різноманітних компанцій (нам особливо магазин M&M’s сподобався). Але більшість звісно їде у Вегас зовсім не за виставами чи екскурсіями.

Ну оце власне і все, я більше світлини хотів показати ніж текст писати :) Більше світлин ось тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AD1%5FkP5ID9n9t9g&id=B21290194214A37D%21172728&cid=B21290194214A37D

King of Tokyo: Power Up!

Розширення для чудової гри King of Tokio. Розширення не включає в себе саму гру і в нього можна грати лише маючи базову версію.

Ціна знаходиться в районі $13.

Більшість характеристик повторюють характеристики базової гри, тому далі лише про те що нове.

Це розширення додає “мутації” до монстрів гравців. Для кожного монстра є свій набір мутацій і кожна з них дає певні переваги. Так, наприклад, може бути мутація яка дозволяє уникнути ушкоджень коли монстр тікає з Токій. Мутації бувають постійні і “одноразові” – тобто карту мутації треба буде скидати у відбій після використання.

На початку гри кожен гравець отримує випадкову мутацію зі своєї колоди, а нові мутації можна отримати викинувши три сердця (поновлення здоров’я монстра) на кістках.

Карти мутацій можна одразу не відкривати і приховувати до першого використання.

Також в коробці є новий монстр – гіганська панда Пандокаі.

Моє особисте враження – це дуже класне, очікуване і логічне розширення для прекрасної гри.

Оцінка на Board Games Geek – 7.7/10 (http://www.boardgamegeek.com/boardgameexpansion/127067/king-tokyo-power), моя оцінка – 9/10. Оновлення від 10 жовтня 2016 – знижую оцінку до 9/10 після того як ознайомився і зіграв у більшу кількість хороших ігор і є з чим порівнювати.

King of Tokio

“Бойова” гра в якій гравці намагаються пошкодити монста інших гравців і залишитися живими якомога довше самим.

Характеристики

Кількість гравців: від 2 до 6, але я чесно кажучи геть не уявляю як можна грати вдвох чи втрьох. Найцікавіше грати вчотирьох та вшістьох.
Час гри: до 30 хвилин.
Складність правил: прості, можна пояснити за 3-5 хвилин усі нюанси.
Час навчання: кілька хвилин першої гри дають розуміння усієї механіки і можливих стратегій.
Жанр і категорія: сімейна гра, наукова фантастика, монстри зі старих теле- та радіо-шоу.
Ігрові механізми: кидання кісток, розбудовування колоди, вибування гравців.
Ціна: від $23.
Розширення: існує доволі багато розширень, але більшість з них це просто нові монстри і карти, механіку гри змінюють трошки лише деякі з них. Я рекомендую звернути увагу на King of Tokyo: Power Up! або на редакцію гри King of New York.
Повторна іграбельність: дуже висока. Гра має дуже сильну випадковість, але грати в неї просто і весело і майже нічого не можна передбачити і тому хорошою компанією можна в неї грати знову і знову.
Оформлення: прекрасно офомлено у мультиплікаційно-плакатному стилі з трохи бляклими кольорами що надають певної атмосфери старої наукової фантастики. Так само якісно оформлено коробку (але вже у яскравих кольорах) яка буде добре виглядати на поличці серед інших ігор.

Правила

У кожного гравця є свій монстр з лічильником здоров’я та виграшних балів. У ці базовій версії гри функціонально монстри не розрізнюються, але розширення додають до них індивідуальних характеристик.

Кожен гравець на початку свого ходу кидає кістки за допомогою яких заробляє здоров’я (лікує пошкодженого монстра), атаку (пошкоджує інших монстрів), виграшні бали та енергію (аналог грошей в цій грі).

За енергію можна купувати карти які додають можливостей гравцю, або обмежують інших гравців.

Також є місто (Токіо) куди може зайти монстр і заробляти виграшні бали на початку кожного свого ходу. Проте в Токію монстр не може лікуватися. Монстр в Токіо (лише один в грі на чотирьох, два при 5-6 гравцях) пошкоджує усіх монстрів за межами Токіо одночасно, а монстри за межами міста атакують виключно монстра в Токіо.

Під час атаки монстр може “втекти” з Токіо (при цьому все одно отримує пошкодження), і тоді в Токіо заходить той монстр що атакував.

Перемагає той гравець хто набере першим 20 балів, або той чий монстр залишиться останнім в живих.

Враження і оцінка

Чудова гра яку я рекомендую мати в своїй колекції: вона весела, дуже інтерактивна, в ній досвід гравця важить не багато і в неї можна грати багато разів до того як вона набридне (якщо набридне будь-коли взагалі). До того ж вона легко вчиться.

Єдине чого мабуть варто було б побажати додатково від гри так це те щоб була можливість іноді грати серйозніші, складніші за правилами партії.

Оцінка на Board Games Geek – 7.4/10 (https://boardgamegeek.com/boardgame/70323/king-tokyo), моя оцінка – 9.5/10. Оновлення від 10 жовтня 2016 – знижую оцінку до 8/10 після того як ознайомився і зіграв у більшу кількість хороших ігор і є з чим порівнювати.

[english] red herring

Дословно словосполучення red herring перекладається як “червоний оселедець”, а означає воно щось що відволікає увагу, додано для заплутування. Наприклад герой книги чи фільму на якому акцентують увагу, а в результаті ключовим персонажем виявляється не він. Можна перекласти як “хибний слід”, “обманка”.

Звідки походить це словосполучення невідомо, але є повір’я що за допомогою підгнившої рибини тренували мисливських собак, або збивали чи направляли їх на слід. Скоріше за все так ніхто насправді не робив і таке “тренування” придумав британський письменник Вільям Коббет після чого вираз і розійшовся в народ.

У словниках:

Bruce Sterling. Schismatrix / Брюс Стерлінг. Схізматриця (1985)

Часто цю книгу називають першою в короткій і вибухово яскравій миті розквіту кібер-панку.

Цікаво як мислителі ще 30 років тому думали про майбутнє людства і як розуміли неминучість і необхідність змін людської природи.

Світ, а це вже поселення у космосі: станції, астероїди, тощо, поділено на маленькі погано пов’язані поселення де люди живуть і розвиваються в ізоляції. Дві великі фракції: механісти і шейпери ведуть боротьбу за вплив і владу і намагаються об’єднати роздроблене людство під своєю владою. Як зрозуміло з назви механісти покладаються на механізми, елктроніку, а шейпери на генетичну модифікацію.

Мова у книзі йде про дипломата механістів який перейняв ідеї шейперів і подорожує поселеннями намагаючись об’єднати людей.

З точки зору фантастики і футуризму все написане є висококласним зразком. А з точки зору літератури можна зазначити що мова і уся розповідь надто рубана, з різкими переходами між сценами і вчинками і по суті книга більше нагадує технічну документацію з вбудованими діалогами.

Оцінка на Good Reads – 3.8/5 (https://www.goodreads.com/book/show/161297.Schismatrix), моя оцінка – 7/10.