Oleksandr Golovatyi – Сторінка 98 – Ще один не такий як усі…

Фаст-фуд в США

Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

Кава

Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

Дешеві забігайлівки

За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

Піцерії

Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

Сендвічі

Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

Мексиканська їжа

От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.
Chipotle Mexican Grill – швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

Солодощі

Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

Buskin-Robbins, Dippin’ Dots – бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

Напої

Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

Вищий клас

Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

Пропущене

В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

Ну от наче і все. Смачного вам!

Вікторія, Канада, враження

Це вже не вперше ми побували у цьому прекрасному канадському курортному місті розташованому на острові Ванкувер у Британській Колумбії.

Цього разу ми були там з приводу марафону, так само і до того були у нас там марафони і тріатлони (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48, 2013-06-16-Subaru Victoria (Saunders) Triathlon, ще кілька фото і так далі).

Дорога туди від нас займає приблизно 4 години в які входять 2 пароми та проходження таможні.

Перший паром (Едмондс-Кінгстон) займає усього 30 хвилин часу і в черзі на нього витрачаєш ледь не більше.

Потім майже півтори години ведеш машину доволі живописною місциною якраз на кордоні національного парку Олімпія. Парк займає майже всю площу півостріва Олімпія. Туди можна доїхати і по землі, але це занадто великий крюк на південь доведеться робити.

Паром на Вікторію відправляється з міста Порт-Анжелес лише тричі на день, на відміну від Едмондс-Кінгстон що відпливає кожні 30 хвилин, і забирає 90 хвилин часу.

Сам Порт-Анжелес теж доволі цікаве і симпатичне містечно. Воно крихітне (десь 4-5 вулиць в ширину), але довге, поруч є військова баса ВМФ США, гори, ліс. Містечко красиве, затишне і не надто дешеве як для такої глушини.

Ну коротше набиваються машини в чергу на паром, ось вже і посадка. Вид з верхньої палуби парому на американський берег:

На паромі цьому, на відміну від звичайного, не дозволяють залишатися в машині – кажуть що як що трапиться то людей врятують, а от машини навіть не пробуватимуть.

Ну та на палубах крім диванчиків та кресел є ще д’юті-фрі та столовка в якій на диво непоганий чілі продають. Для тих хто не знає чілі це такий… скажімо борщ, але в ньому нічого крім м’яса та бобів нема, і навіть юшки майже нема. Взагалі то те чілі я майже виключно саме на цьому паромі їм, але мені подобається.

І ось нарешті ми у Вікторії. Розсідаємося по машинах і їдемо на берег. Стаємо у черги на таможні. Саме проходження таможні займає одну хвилину як правило (в черзі можна і всі 10 відстояти): глянули документи, спитали що везеш із забороненого, на скільки залишаєшся і для чого взагалі приїхав.

А з воріт тамжні виїздиш в самий центр міста. Ні, я не перебільшую, саме так і є – виїхав з воріт і ти в центрі.

Що щ сказати про місто? Центр дуже маленький, але красиво вибудуваний європейського виду будівлями навколо заливу. Широкі вулиці з безліччю магазинів, а все це оточено тихим, майже мертвим приватним сектором.

Цього разу ми зупинялися не в готелі, а в будинку який здавали власники. Ну просто забули вчасно зарезрвувати готель, а перед марафоном на який ми приїхали ціни на них підскочили як шалені. А в результаті виявилося ще й краще ніж в готелі.

В 10 хвилинах спокійним шагом від центру (і старту марафону відповідно) велика кімната, кухня з усим посудом та обладнанням, спокійна вулиця інший кінець якої теж виходить до океанського заливу.

Ось до речі на фото вище прекрасна бургерятня Santiago’s якраз навпроти порту/таможні (отам просто за перехрестям вже посадка на паром і вода). Рекомендую – обов’язково відвідайте якщо будете у Вікторії!

В кафешці столи застелено папером для малювання і на столі стоять олівці у корзинці – можна весело і з користю провести час Smile

Бургери там не такі гігантські як в Ред Робіні якомусь, але дуже смачні. Та і не сказав би я що голодним залишишся після них.

Що ж там ще є? Ну крім води і відповідно безлічи корабликів різних розмірів та смішних жовтеньких водних таксі там ще багато великих отелів, будівлі державних установ у монументальному стилі, ресторани і бари, приватний сектор заселений такими як ми туристами та вулиці з магазинами. А якщо виїхати з міста то потрапляєш в густий темний ліс, озера та глушину з лосями та медведями.

Взагалі у місті майже неможливим способом поєднані речі з різних епох та стилів. Здавалося б місто має виглядати еклектично, але ні, все дуже органічно і наче так і задумано.

Їхати туди варто на кілька днів – за 2 дні можна лише нагнати собі жабу що от ще б погуляти цими вулицями і порозглядати усе навколо.

Що ж стосується цін то як для Канади тут вважається дорого жити, але у порівнянні з цінами на курортні місця в США я б сказав що ціни доволі притямні.

Коли нема масового напливу туристів можна знайти готель з усим що треба в центрі в районі 70 доларів за ніч, а то і дешевше. “Усе що треба” включає в себе не лише такі речі як безкоштовний Wi-Fi який і так є у самих задрипаних готелях тут, але і такі речі як басейн, спортзал та ресторан з баром щоб взагалі можна було на вулицю не виходити Smile

Ось це, щоб було зрозуміло що я маю на увазі коли говорю про затишність, те що можна побачити в центрі міста. Та там того центру чесно кажучи – за 15 хвилин можна по периметру обійти. І хоча натовп чималенький все одно нема відчуття великого міста.

Ще Вікторія знаменита тим що тут переважно хороша погода. І хоча в Сіетлі о цій порі практично щоденно йдуть дощі у Вікторії традиційно не просто сонячно, а взагалі на небі ні хмаринки нема. Навіть не знаю чим пояснюють такий природний феномен.

За ось такий будинок як вище на фото, вірніше за кімнату, кухню і ванну на першому поверсі ми платили майже 100 баксів за ніч. Але це було замовлення в останній момент, коли ціни в готелях були вже під 300 за ніч. Марафонців приїхало занадто багато. В будинку цьому є ще 2 кімнати на другому поверсі, значно меньші за розмірами і дешевші майже вдвічі. Ну та я в принципі навіть задоволений лишився – сподобалося більше ніж в готелях.

От єдине що в приватному секторі нема ні магазинів ні ресторанів – тут люди живуть, а не скупляються чи їдять, за всим тим треба машиною їздити. Хоча ні, був один якийсь гіппі-магазин з виключно органічними продуктами, того нам і вистачило на вечерю коли ліньки було йти аж метрів 800 у цент в якусь кафешку Smile

Добре що було де готувати і чай заварювати.

Більше фотографій якщо зацікавить знайдете в альбомі (це треба до кінця дочитати цей пост щоб знайти посилання на альбом).

Після марафону нам вдалося ще піти прийняти душ і лише потім поїхати на паром.

Види там з води ще красивіші ніж з берега: красиво забудований центр, ліси за містом, на на обрії, так що видно лише вершини в небі – велитенські гори.

А це вже підпливаємо до американського берега:

Ну і весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%218950. Там ще є фото з марафону, але про марафон я напишу згодом (скоро сподіваюся).

Predixion Software–поточна робота Олени

Увага: фото в тексті відношення до тексту не мають і додані чисто для красоти.

Ну раз Олена нічого так довго про себе не пише в своєму блозі (а я не можу придумати про що написати) то видам деякі секрети.

Кілька місяців тому, а точніше майже рік тому, Олена знайшла одну компанію (Predixion Software) в яку її взяли математиком-тестером. Як це? А ось читайте далі.

Компанія ця є стартапом заснованим кількома колишніми працівниками Microsoft і розробляє програмний продукт що дозволяє на основі довільних даних будувати математичні моделі. Ну скажімо рекомендувати щось страховим компаніям, магазинам, або медичним закладам. Природа даних може бути якою завгодно, в кінці кінців це просто числа для яких можна знайти закони відповідно яких їх розподілено в наборах.

Так от тестер їм потрібен був просто тому що був потрібен тестер, а математик потрібен був щоб перевіряти вірність побудованих моделей, готувати тестові набори даних і взагалі розуміти чи правильно все порахувалося чи ні і де саме проблема.

Олена досвіду тестування, та і взагалі ІТ не мала, але знайшли рішення що задовільняло обидві сторони. Кілька місяців вона працювала інтерном (читай “безкоштовно”) де використовували її математичні знання і в той же час вчили роботі тестера. Тепер вона не лише не боїться слів “білд”, “деплоймент”, “сіквел сервер”, “віртуальна машина”, але і розуміє що вони означають і сама вміє все це розгортати і настроювати.

Спочатку ідея була попрацювати, набратися досвіду і податися тестером в якусь класичну контору. Але з часом з’ясувалося що робота в Предікшіні дуже цікава їй, і взагалі так подобається що нікуди йти вона не хоче. Ну і в результаті кілька місяців тому її взяли на повну ставку (а це крім зарпланті означає ще і страховку медичну, оплачену відпустку і бонуси в кінці року).

Причому погодилася б вона на будь-які гроші які б запропонували – і робота страшенно їй цікава, і досвіду набирається, та ще і платили б. Але їй запропонували доволі непогану зарпланю так що вона аж сама трошки здивувалася. Ні, з зарплатнею програмістів і тестерів в МС порівнюват не вийде (хіба що зі свіженайнятими студентами), але все одно більше ніж вона навіть сподівалася Smile Ось так її цінують.

Фірма незважаючи на свою молодість підписала кілька надзвичайно вигідних контрактів і нарощує штат (тобто це вже мабуть не стартап). Причому у них навіть є команда продавців в Каліфорнії (тому що весь ІТ-бізнес США саме там).

Технологічно їх продукт наскільки я розумію має серверну частину, дані бере з SQL-сервера, має і клієнтську частину.

Ну ось, що знав розказав, а далі може вона сама в коментарях якісь деталі допише.

2013-09-15-Kirkland Triathlon

Якось 2 роки тому ми вже приймали участь в цьому тріатлоні (2011-09-17 – Kirkland Triathlon). Це невеличкий старт в нашому містечку в якому приймають участь не більше 500 учасників, а дистанції обмежені сприном (750 м плавання, 20 км вело та 5 км біг) та супер-спринтом (плавання вдвічі коротше).

Кожного року маршрут і місце старту трошки міняється, навіть довжина етапів не та сама, тому порівнювати результати з попередніми роками сенсу немає. Цього разу, наприклад, велоетап був на 3+ кілометри довший за 20 км що і додало хвилин.

Старт наший був о 7 ранку. Приїхали (їхати 15 хвилин), запаркувалися, прикрутили педалі і в транзитну зону. Розклали все і до води. А там вже організатори у гучномовець усе пояснюють: куди пливсти, що з велоетапом, як бігти, …

Плавання було поділено на хвилі по 75 чоловік (усього було 5 хвиль), кожна стартувала черер 3 хвилини після попередньої. Хвилю можна було обирати за бажанням. Я плив у першій, Олена у другій.

Вода була не надто холодна тому я ризикнув і поплив без ветс’юту. У підсумку для мого рівня гідрокостюм віднімає від результату пару хвилин на такій дистанції (а отже на 70.3 усі 8 можна виграти), проте у транзитній зоні він же віднімає близько хвилини.

Плавання було одне коло, озеро доволі мілке, місцяму у такі густі зарості водорослів запливали що ледь руки не в’язли. Час плавання – 15:17, 34-й результат у загальному заліку. Дані з годинника для цього етапу – http://connect.garmin.com/activity/376664815

В цілому пливлося непогано, вдалося повністю уникнути колотнечі – ні мене ні я нікого руками-ногами не буцав. А останні метрів 50 на виході з води було по коліну – ні побігти, ні попливсти, тільки сили відбирає.

Без необхідності знімати костюм на першу транзнитку я витратив 1:44 (це з бігом десь метрів 150 від води до самої транзитки і з одяганням шкарпеток і велотуфелів).

Велоетап складався з двох кіл перша половина кожного з яких була в гірку (лише місцями круту), а друга була крутим і довгим спуском.

Сильно розігнатися так і не вийшло. Здавалося б що там тих 20 км – потерпів трошки і все. А ні, швидкості нема. Як почну молотити ногами в темпі спринту то починаю відчувати біль у боці – не встигає печінка, чи що воно там болить, видавати поживні речовини організму. Тому доводилося не спусках сачкувати.

До того ж дорога була мокра і звивиста і було страшнувати летіти вниз. А на першому колі я навіть один поворот пролетів і довелом вертатися, правда втратив зовсім небагато. А вже на другому колі на тому ж місці швидка допомагала якість дівчині що добряче зчесала себе об асфальт. Просто там дуже крутий спуск і не помітно здаля що поворот треба робити.

Весь велоетап (приблизно 23 км) вийшов за 45:01, це 22-й результат у загальному заліку. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664826.

Більше налякався на велоетапі ніж втомився. Коротше доволі швидко я був знову в транзитці яку подолав за 52 секунди, скинув шолом та велотуфлі, бистро у кроси та побіг.

Біг вийшов непогано – хороша не жарка і не холодна погода, плаский рел’єф, лише на середені дистанції дуже крута (але коротка) гірка. Навіть вдалося кількох людей обійти. Особливо сказати про біг нема чого крім хіба того що на такій короткій дистанції бігти значно легше ніж на 70.3 Smile

Ну а швидкості нема, це правда. Ноги наче б і бігли швидше, але усе інше починає бунтувати і попереджає що буде боляче і неприємно.

Пробіг я за 19:59, якраз і хотів з 20 хвилин вибігти. Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/376664834.

У підсумку результат 1:22:51, третє місце у своїй віковій групі і розуміння що до спринту готуватися треба зовсім не так як на довгі дистанції. В принципі спринт мені не цікавий в основному через те що швидкості в мене нема, а терпінням на ньому багато не здобудеш. А тут ми стартували тому що 1) близько до дому, та 2) закрити сезон нескладним стартом захотілося.

Після фінішу пішов шукати Олену і побачив що вона лише почала бігти Smile Покричав їй щось у підтримку і пішов одягатися, пакуватися, їсти і пити.

Кому цікаво наші результати: http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173 та http://www.accustatsportstiming.com/results3.asp?ei=173&ldiv=F3039&lrace=Sprint&bib=84&lsort=Net.

Окремо скажу про наші костюми. Це форма жовтоводської (Жовті Води – наше з Оленою рідне місто) команди (секції, групи?) тріатлону до якої нам запропонували віртуально приєднатися. Ну як приєднатися, записатися у список тих хто собі форму замовив. Ми до кучі ще і бігову форму собі зробили.

Форма дуже красива і для такої якості на диво не дорога. Виглядає дуже стильно, наслухалися цілу купу компліментів. Функціонально майже ідеальна, трохи тугувати в ногах та плечах, проте нічого такого що б заважало чи обмежувало. Дуже незвично було бігати з хвостиком на блискавці на спині. Та і взагалі мати там блискавку наче на гідрокостюмі дуже незвично.

У формі цій не жарко (проте і погода була не жарка), висохла вона майже миттєво на велосипеді, на бігові ніде не терла.

Ну а головне що красива. Дякуємо усим хто був причетний до її розробки та замовлення!

Проте на довгих дистанціях я усе ж таки буду виступати у роздиілному костюмі. Просто через те що так набагато легше в туалет при необхідності ходити Smile

Ну ось на цьому і все. І мабуть це останній пост про тріатлон в цьому році, далі буде лише про біг та може велосипеди Smile Але обіцяти не можу – а раптом ми надумаємо в Каліфорнію чи Флоріду на якийсь старт поїхати?

Фізкульт-привіт! Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%217402.

Портланд, Орегон–місто мостів, троянд і диваків

Найбільше місто штату Орегон через яке ми проїзджали кілька разів, але вперше провели провели в ньому деякий час кілька днів тому.

До речі в США багато міст що називаються Портланд, і деякі з них більш знамениті на східному березі. Отже тут йдеться виключно про Портланд в Орегоні Smile

Місто пишається своєю дивакуватістю та тим що воно наче застрягло у 80-х роках минулого сторіччя. Тут дуже органічно буде ходити вулицями з касетним плеєром, вусами-рулям, носити великі яскраві пластикові прикраси або бігати в коротесеньких спортивних шортах і майці.

Місто дуже дружнє до велосипедистів, причому якщо навколо Редмонда та Сіетла взагалі велосипедистів хоч і багато, проте 99% з них складають спортсменти, то у Портланді люди їздять на прогулянкових (не спортивних) велосипедах у звичайному одязі. Помітно більше велодоріжок ніж у Сіетлі.

Взагалі найбільшим остахом міста здається є те що його можуть сплутати чи зарахувати в одну групу з Сіетлом.

Сіетл, хоча і меньше набагато, але як місто однозначно відоміше в культурному плані в тому числі: музика, фільми, великі компанії як Microsoft, Amazon, Boeing, Costco, … Портланд з іншого боку місто увіковічене в серіалі “Сімпсони” (план міста на заставці серіалу, прізвища героїв – назви вулиць в Портланді).

Варто лише проїхати по мосту що веде через річку Коламбія і є кордоном між штатами Вашингтон і Орегон як одразу і опиняєшся в Портланді.

Портланд недарма називають містом мостів. Їх там багато, але головне те що вони якихось абсолютно неймовірних розмірів, вигинаються дугами і перетинаються одне з одним, звиваються у якісь гігантські вузли і то пірнають одне під одне, то йдуть згори одне одного.

Емблемою міста є троянда яку можна побачити не лише на вивісках та логотипах, але і на каналізаційних люках та машинах місцевих служб. В місті є великий парк частину якого займає трояндовий сад (варто відвідати).

Центр міста по якому ми переважно і гуляли склав дуже дивне враження. Не дивлячись на високу щільність офісних будівель та великий за розмірами центр людей на диво мало. Враження було таке що це субота чи неділя до обіду, а між тим це була 3 година по обіду і аж до темряви.

Завдяки довгій і красивій набережній Портланд дуже схожий на Ванкувер, лише у Ванкувері набережна не річкова, а океанського заливу. До того ж цент Ванкувера цільно забудовано хмарочосами, Портланд же доволі невисоке за американськими мірками місто. Навіть у Сіетлі я б сказав цент міста вищий.

Друга річ що робить Портланд схожим на Ванкувер це кількість бомжів у центрі міста. Але на відміну від неймовірно смердючих створінь у Ванкувері в Портленді це переважно молоді люди (в районі 20 років) які сидять та сплять під стінами великими компаніями і зовсім не смердять. Якби не спали просто неба під якимось лахміттям то навіть одягом би не відрізнялися від пересічних перехожих. Взагалі схоже це більше стиль життя ніж на бідування – деякі з часом перебісяться і повернуться у “нормальне” суспільство (сподіваюся).

Що ще можна згадати з таких коротких відвідин? В центрі є кілька броварень в одній з яких ми куштували різні сорта пива крихітними порціями. В місті (в парку) є японський сад (вхід – $10). Витратьте кілька хвилин на перегляд ось цього альбому – , всі фото постити не збираюся щоб остаточно не перетворюватися у фотоблогера Smile

Взагалі якби мене спитали то я б сказав так, я хотів би жити і працювати в цьому місті. Мені дуже сподобалося як його великі розміри поєднанні зі спокоєм на вулицях, як там затишно навіть у центрі, як там легко було орієнтуватися навіть без навігатора і які там дійсно дивакуваті і спокійні люди. Ну це те враження що в мене склалося з того недовгого часу що ми там були.

Не зрозуміло чому місто так недооцінене і чому про нього так мало знають у порівнянні з тим же Сіетлом. Коротше як раптом трапиться нагода то не пропустіть це чудове місто.

Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

За останні три тижні сталося багато різного (наприклад: до нас приїхав тато у гості, ми багато подорожували навколо, навіть прийняли участь у ще одному місцевому тріатлоні), але зараз я просто опублікую кілька додаткових світлин що я їх знайшов в інтернеті в якості доповнення до посту 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA.

От зараз дивлюся на ці фото і приємно згадати – і дистанція достатньо коротка щоб не страждати занадто, і одночасно не надто коротка щоб відчувати відсутність швидкості. І погода хороша була…

Єдине що ми на старт тоді ледь встигли, але такі пригоди з часом починаєш сприймати більше у гумористичному ключі.

Ну от в принципі і все Smile

Lake View Cememtery, Seattle, могила Брюса і Брендона Лі

Так, знаменитий майстер і його його син поховані поруч у Сіетлі.

Вперше відвідати їх могили ми поїхали у травні 2009-го, а нещодавно я з батьком який у нас гостює завітав туди знову.

Кладовище не надто велики, розміром з пару кварталів і розташоване на пагорбі з якого відкривається красивий вид на спальну частину міста і озеро. Зимою вид красивіше бо багаточисельні дерева не перекривають його своїм листям.

Місце дуже спокійне, я би навіть сказав затишне. Могильні пам’ятники розташовано у доволі хаотичному порядку. Є дуже старі, майже невидимі серед трави плити 18-го сторіччя на яких вже витерлися усі написи.

Мертвих тут схоже спалюють на попіл і ховають в урнах, а замість розкопувати землю вкладають ці урни у кам’яні коробки в землі зверху яких постелено траву.

Також наскільки я знаю за місця треба платити постійно (цін не знаю) і роблять це друзі, родичі чи фонди якість. А як тільки місце звільняється то його займають кимось іншим.

У траві доріжок нема, і оскільки могили розміщено не по сітці то не дивлячись під ноги дуже легко по багатьом з них пройтись і не помітити.

Що ж стосується поховання Брюса і Брендона то плити у них доволі скромні, є набагато більші і багатші пам’ятники. Проте біля них як нам сказали завжди хтось є – люди їдуть з усього світу щоб відвідати це місце. Попередній раз ми були там рано вранці у вихідні, йшов дощ, але люди були. І в цей раз ранком робочого дня там хтось стояв коли ми приїхали.

На плитах завжди лежать монетки з різних країн (батько поклав туди і монетку з тризубом), іноді квіті і якісь папірці з написами, а також чомусь апельсини. Проте щоб не склалося хибного враження це не потік людей, а 1-2, рідко більше людини на протязі 20-30 хвилин. От такий потік.

Сайт кладовища складається з 5-6 сторінок одна з яких присв’ячена місцезнаходженню могили Лі. Доволі дивно що у них там ніде нема ні карти, ні назви доріжок. Орієнтуватися неймовірно важко.

В принципі на таких кладовищах можна і гуляти як у парку, єдине що просять дивитися собі під ноги і не порушувати тишу сильно.

Одну з частин кладовища зайнято переважно китайськими похованнями, ближче до центру старі і великі пам’ятники, сучасні поховання розкидано випадково і як правило чим сучасніше тим простіше плити і пам’ятники.

А ось це ми натрапили якраз як відбувалися похорони. Розриту (читай відкриту) могилу вистелели штучною травою навколо щоб не топтатися по землі. Потім під’їхали люди, поставили труну на каталку і наче понесли її, а насправді покотили.

Потім з самої каталки труна якимось хитрим способом спускається вниз і все це діло потім працівники кладовища закривають бетонною плитою і застеляють рулоном свіжої трави.

Навколо кладовища просто упритул розташовано будинки, а озеро про яке я згадував наспавді не так вже й близько, просто його добре видно з пагорба.

Також мені сподобалося що деякі пам’ятники зроблено у вигляді лавочок на яких можна посидіти. Та тут і без того в звичайних парках можна побачити лавочки, столики, або і просто великі каменюки з табличками “На пам’ять про такого-то”.

Ну і ще кілька фото щоб передати атмосферу.

Ви міліцейська собака…

Коли я ще працював викладачем в інституті довелося якось нам (викладачам кафедри “Комп’ютерних та інформаційних технологій”) вигадувати екзаменаційні задачі, тести та інше все для ДЕКу (Державної екзаменаційної комісії). Задачі усі мали бути зроблеми за зразками і повинні були починатися фразами типу “Ви інженер-математик великого підприємства ~~і у вас прорвало трубу з лайном~~…”, тобто зробити вигляд що все це мало відношення до виробництва і народного господарства.

І так нам стало в один момент нудно що якось ми з колегою почали додавати цікаві деталі у задачі. Ось наприклад так:

Ви міліцейська собака. Співробітник наряду міліції що прибув на місце самогубства зачепив повішенного і той почав гойдатися на мотузці. Змоделювати … враховуючи що довжина мотузки … вага повішеного …

І так нам тоді смішно було пам’ятаю…

Коротше конкретно для вище наведеної задачі треба у якості рішення було написати програму яка показувала на екрані маятник що хитався відповідно до якихось введених параметрів.

Потім ми почали видумувати "смішні" перші речення до вже готових задач, типу "ви радіохвиля яка проходить крізь стіну з іридію", чи "ви кактус на столі програміста", або навіть “ви кішка що п’є воду з калюжі, побудуйте хеш-таблицю на основі двоз’язного списку”. В одній з задач у списку вхідних даних було в тому числі вказано що “нема ніякої ложки”. Були також більш-менш нормальні типу “Ви інженер-програміст великого паперово-сталелитейного комбінату…”.

Стосовно мілецейсько-собачої та інших задач ми навіть не сумнівалися що їх просто викинуть при перегляді матеріалів, ну а ми звісно посміємося зі здивування чи обурення більш відповідальних осіб. Але як не дивно задачі усі до однієї пройшли перевірку на місцевому рівні. Пройшли вона і в якихось більш високих комісіях в однієй з дніпропетровськиї академій.

А причина проста – ніхто нічого не читає. В кращому випадку пару абзаців першої та останньої сторінки та весь текст переглядають по діагоналі на предмет чи нормально його оформлено. Хоча це в свою чергу результат того що треба писати, друкувати і читати багато сміття, бо ж "вища школа", "типові програми", "міністерські постанови" та інша ботва що покликана імітувати високоінтелектуальну діяльність.

Ось, а задача таки комусь потім попалася на іспиті. Навіть програму пам’ятаю. Більше того – в наступні роки (я вже не працював в інституті) задачі додавалися та доповнювалися. Навіть розказували історію як одна студентка підійшла на іспиті до комісії і почала жалітися що вона не хоче бути кішечкою яка п’є з калюжі. Ото мабуть професура приїзджа здивувалася тоді Smile

SUP або верхи на дошці з веслом у руках

Я останнім часом взагалі нічого не пишу бо часу нема – до нас тато у гості приїхав і ми по черзі катаємо його і показуємо різні дива Smile

Але цей пост нову (для нас) навколоспортивну розвагу – SUP (Stand Up Paddling). Цей вид діяльності (не будемо називати його спортом) почав набирати популярніть роки зо три тому, а зараз жодень пляж не обходиться без пункту прокату дошок.

Самі дошки для початківців доволі широкі (можна стояти “ноги на ширині плеч”) і не надто довгі.

Перший і єдиний урок триває не довше 10 хвилин: як ставати у весь зріст, як падати, як грести щоб не втомлюватися.

Починають усі з позиції сидячі, або на колінах, потім пробують стати на ноги. Для нас з Оленою це була друга спроба, а на перший раз я опинився у воді більше 10 разів. Взагалі це неминуче на перший раз, крім хіба випадку коли ви займалися у цирковому кружку чи ще десь де вас навчили тримати баланс на кулі.

А от на другий раз я вже жодного разу не впав.

Щоправда вода у нас дуже спокійна, а от на хвилях від моротних човнів що пролітають мимо можна легко злетіти у воду. Особливо важко встояти на хвилях якщо вони йдуть збоку, краще розвернутися до них передом або задом.

Також вітер може бути проблемою. Хоча грести стоячи ефективніше через те що працюють не лише спина і руки, але і ноги, проте парусність вища. При сильному зустрічному вітрі швидше вийде грести сидячі. Та і взагалі вітер треба враховувати якщо думати про швидкість (є навіть змагання з цього спорту з дистанціями у десятки кілометрів).

Що ж складного ще крім того що постійно треба тривати рівновагу? Перші хвилин 15-20 постійно наружені ноги і від цього вони втомлюються. Але з часом тіло починає само краще балансувати і ноги розслабляються.

Далі починає працювати прес і боки. Хоча вони не напружені весь час. але постійні мікрокоригування позиції тіла примушують ці м’язи працювати. Нема такого відчуття наче качаєш прес, проте м’язи укріплюються дуже швидко.

Якщо звернути увагу на тих що несамовито гоняють на дошках то у них як правило усі м’язи хоч і не великі проте рел’єфні.

Одна сесія триває 2 години (меньше нема сенсу, довше буде вже занадто виснажливо). Вартість прокату у нас складає 20-30$ на годину, проте є групон через який можна це все зробити ще вдвічі дешевше Smile

Відпочинок хоча і проходить спокійно проте спалює нормальну таку кількість калорій і через півтори-дві години ви можете прийти до тями за спустошеними тарілками їжі.

І взагалі одні плюси у такого спортувідпочинку: інтенсивність вибираєте самі і вона на якість не впливає, прекрасні види, прохолода, тиша, медитативність, можна розбавити за бажанням елементами змагань. Коротше рекомендую.