Статистика блогу за 2013 рік

Продовжую традицію розпочату минулого року (Статистика мого блоґу за 2012 рік), та і самому цікаво глянути що змінилося. Цього разу статистика лише за останній рік.

Отже як і раніше читають мене переважно з України:

За унікальними відвідувачами щомісячна статистика коливається в районі 1000 унікальних читачів. Це доволі дивні для мене числа (я просто не розумію хто ці всі люди кому цікава моя писанина і чому вони не пишуть коментрі), але співпадає з минулорічними показниками:

Як і раніше більшість відвідувачів потрапляє до мого блоґу з пошукових систем. Але на відміну від минулого року мій старий ЖЖ вже не приносить мені стільки трафіка як раніше (був на другому місці). Можна зробити висновок що всі хто хоч іноді мене читав або припинили це робити взагалі, або заходять безпосередньо на нову адресу. Одна це також вказує на те що в рунеті ефективність ЖЖ вища за будь-які інші системи в плані поширення популярності блогу:

Окремо дані з пошукових систем, нічого неочикуваного:

Пошукові запити з якими люди потрапляють у мій блог (кінець списку радує особливо):

Найпопулярніші записи за цей рік включають в себе не так вже й багато цьогорічних постів:

І нарешті куди читачі переходять з мого блоґу. В першу чергу це скайдрайв на якому зберігаються усі мої фотографії. На другому місці мій інший блог з оглядами та рецензіями на фільми, музику, книги, спортивні товари та інші речі. Туди ж можна віднести і переходи на амазон (4-те місце по популярності).

А тепер питання: чого б вам хотілося бачити більше/менше у цьому блозі наступного року? Що варто було б змінити?

І дякую усім за те що читаєте! З Різдвом і Новим Роком, нехай Локшинний Монстр благословить вас своєю макарониною!

2013/12/01–Seattle Marathon–3:14:46

І ось я в черговий раз прийняв участь в цій видатній спортивній події…

В цей день погоду обіцяли дуже погану – дощ і вітер. Але на щастя доща не було, і вітер не такий щоб вже і сильний був, хоча було доволі прохолодно.

З ранку встали зарані до початку (о 5:30) і поїхали в Сіетл. Вже на в’їзді у місто стали у чергу марафонців що так само їхали до старту. Останні пару миль до парковки їхали хвилин 25. Старт у Олени на пів-марафон був о 7:30, марафонці з стартували о 8:15.

Надів на себе стару спортивну шапку та рукавиці які викинув на дистанції, а також одяг поліетиленову сумку що їх видають для збереження речей (звісно прорізав дірку для голови і рук Smile ). Та “куртка” полетіла геть ще на старті, але рішення для збереження тепла коли напівроздягнений на холоді дуже корисне.

На старті став біля пейсера з табличкою 3:10 бо саме такий був план – пробігти за 3:10. Там же зустрів знайомого з яким до недавна працювали в одній команді доки він не змінив місце роботи. Домовилися бігти разом.

Зі старту побіг трохи вперед, а знайомий зійшов на другій милі – травма стегна, і пішов назад. Як він потім розказував було зовсім не весело шкандибати проти руху, потік бігунів там чималенький.

Поки те та се всі нарешті розбилися на групки і трошки розтягнулися. Я побачив попереду команду молодих пацанів які бігли і теревенили всю дорогу (і так доки я від них не відірвався на мили 10-й). Видно було що молоді, здорові, але марафон біжать впреше – забагато зусиль витрачали на непотрібні речі. Мабуть лижники – на футболках було написано “Крос кантрі: наш спорт це страшний сон твого спорту” Smile Проте марафон нічого не прощає і всі дрібні неправильності накопичуються у велетенську купу яка на останніх милях прибиває до землі найдосвідченіших марафонців.

Ось ми вже 5 км пробігли, забігаємо в тунель. Тут тепло, одразу стаю мокрим, вириаюся шапкою. З тунелю через майже кілометр вибігаємо на міст, а там скажений боковий вітер, внизу озеро наче поморщило важкими викокими хвилями… Шапку назад на голову, по максимуму закрив одну сторону обличчя. Ось і другий тунель, розвертаємося і назад, шапку на іншу сторону.

А це ми вже збігли з мосту, нарешті можна викинути наскрізь мокрі шапку і рукавиці. Біжим в рівному темпі.

Аж тут нашу компанію обганяє мій інший знайомий з яким ми разом пробігли половину дистанції на цьому ж марафоні рік тому (2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012) . Чепляюся за ним, намагаюся тримати, але занадто швидко. Питаю для чого так швидко, Максим пояснює що в нього така тактика і біжить вперед Smile

Ось нарешті добігаємо позначки “половина дистанції”. Я бачу як готуються свіжі пейсери, тобто ті що бігли з табличкою 3:10 та швидше біжать лише половину дистанції. Починаю пити напої та беру енергетичний гель – хоча їсти його і не хочеться проте після 20-ї мили просто необхідно мати резерв пального для м’язів.

Дорога назад трошки важча – непомітно, але все ж таки трошки вгору. Тут вперше починаєш відчувати втому, і не приємну втому від того що добре попрацював, а реально якісь некомфортні почуття у м’язах починають з’являтися. Десь вже 16-та миля.

Біжу сам, аж ось мене наздоганяє дівчина пейсер з табличкою 3:10 і невеличкою групою бігунів. Приєднуюся до них. Група повільно обходить інших, деякі намагаються триматися але швидко відвалюються. Ось і перша хороша гірка, ох як важко! Наздоганяємо Максима і повільно обходимо.

І ось на 18-й милі мені різко стріляє в стегні, почуття дуже схоже на судому, страшенно неприємно. Зупиняюся, масажую, жахаюся з того що доведеться чотрі скільки топати до фінішу. Але після того як трошки пройшов наче нічого, побіг далі.

Як би там не було але ось вже і 20-та миля коли починається головний жах кожного марафонця. Справа в тому що запас енергії з м’язів та печінки навіть у найтренованішого атлета вигорає саме до ції милі і далі організм може отримувати енергію лише зі спалювання жиру. Але то процес повільний та ще й дає багато побічних ефектів. Марафонці тут називають цей стай “з розгону в стіну”, так воно і є – біг собі може і не супер швидко, але докладав зусиль… І тут бах – ноги наче по коліно в піску, все тіло як у вату обгорнули. Ти біжиш, біжиш, але щось геть не переміщуєшся у просторі. Та до того ж мікротравми накопичилися у такому обсязі що всі м’язи починають боліти. Коротше те ще відчуття.

Як би там не було нарешті подолано дві самі страшні на дистанції гірки: одна коротка, але неймовірно крута, інша довга і доволі крута. Цих гірок бояться усі, але саме важке ще попереду.

Стегно час від часу смикає, але вдається бігти майже з бажаним темпом. І ось забігаємо в парк в якому починається непомітний, але довгий кількакілометровий під’йом. Отут вже починаєш рахувати не милі а дійсно сотні метрів. Якимось дивом добігаєш до позначки 24 милі, а останні 2 тягнуться наче як уся попередня дистанція. Кожні кілька кроків усі поглядають на годинники, дистранція не скорочується Sad smile

Ось вже і остання миля залишилася, а Космічна Голка стирчить так далеко що аж страшно. Перебігаємо ще один міст, забігаємо в типово міський район – рельси трамваїв, високі житлові будинки, кав’ярні на перших поверхах, машини на дорогах. Кружляємо, доволі крутий спуск, але ноги так болять що це реально не задоволення бігти вниз, а ще більша мука ніж бігти вгору. Ось вже і остання пряма перед забігом на стадіон. Знаю що там 200 метрів залишилося, не більше, додаю швидкості. Але біжу так довго наче що аж починає паморочитися. На стадіоні, пружиникь штучна трава, фініш!

Відхекався, за фінішом стоїть ряд солдат у камуфляжі що одягають усім фінішувальникам пам’ятні медалі.

Ну а далі як завжди: термоковдра, вода, зустрічаю Олену, йдемо у зону відпочинку, відігріваємося, їмо суп, банани, збираємо їжу та сувенири. Все, додому.

У підсупку я 93-й у загальному заліку, 16-й у своїй віковій групі (з 211). Мій сертифікат – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2013.asp?bib=836. Час не найкращий (минулого року я на 30 секунд швидше пробіг), але зважаючи на холодну погоду та вітер не такий вже і поганий результат. Звісно від запланованих 3:10 далеко, але не так погано щоб розчаровуватися.

Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2118429.

Дані з бігового комп’ютера: на Гармін Конекті – http://connect.garmin.com/activity/411461534, на Страві – http://www.strava.com/activities/98301167.

Чекаємо на звіт від Олени Smile

Ще кілька фото з Санта-Барбари

В доповнення до ось цього запису – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження я несподівано знайшов світлини які вже вважав втраченими назважди.

Значить ось вам кілька фотографій красивої машинки та дівчинки в ній Smile

Якийсь придурок смішну рожу скорчив на задньому плані Smile

Пляж:

Якийсь хльопчик заліз в кард…

Корочє отакоє от:

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2110905

Seattle Marathon–я вперше пробіг його у 2008-му

Збираємося бігти цей марафон у вихідні що будуть (Олена побіжить половину) тож якраз зручна нагода перенести зі старого блогу записи. Власне нічого нового і цікавого в цьому пості нема, він мені просто потрібен “для звітності”, можете його спокійно пропустити і не читати.

Сієтльський марафон є доволі відомим і проводиться з 1970 року, зараз збирає більше 10 тисяч учасників на старті.

Стартує і фінішує близько до знаменитої сіетльської "тарілки" і траса пролягає вулицями міста.

Рекордом є дуже пристойний навіть на сьогодні час 2:17:25 (1983 рік). Десь з 1985 року марафон "змінив орієнтацію" на аматорів бігунів, тобто почали боротися за массовість, а не за запрошення зірок. Це одна з причин чому зараз цей марафон виграють з часом 2:25 – 2:30 (професіонали в основному бігають там де можна нормально заробити). Іншою причиною стало те що свої щорічні (та іншої періодичності) марафони почали з’являтися у всіх, навіть невиличких містах.

Участь коштує близько $100, стартовий пакет включає номер, радіо-чіп, футболку, та деякі дрібнички від спонсорів.

Спочатку стартують люди що йдуть марафонську дистанцію, вірніше їм її ніхто бігти не забороняє, але просто вони дуже повільні. Потім стартують такі ж ходоки-пімарафонці, потім вже біжать марафонці, а після них пів-марафонці. Все це з розривом у 30 хвилин після кожного старту.

Приблизо кожні 2 милі по трасі стоять точки з водою та енергетичними напоями, а також кабінки туалетів.

2008 – 21 км – 1:41:57

Це був перший мій півмарафон.

Не маючи практики застебнув чіп на нозі надто туго і розтер (скоріше порізав) ногу до крові, досі шрам видно.

На старті треба бути раніше щоб запаркуватися (велечезна черга машин починається ще за кілька кілометрів до старту), розігрітися і протиснутися у натовпі ближче до перших рядів.

Традиційні черги у біо-туалети тут мають якісь зовсім неймовірні масштаби, хоча самих будочок мабуть сотні понатикано.

Тут вперше побачив пейсерів – людей які бігли з табличками в руках за певний час. Тобто якщо хтось поставив собі ціль пробігти скажімо за 3:30 марафон то можна було бігти за відповідним пейсером і не перейматися тим чи встигаєш чи ні.

Погода в цей день буває різна, але це все ж таки майже зима тому переважно мокро, холодно і незатишно. Ну і туман з ранку обов’язковий.

Почав я тоді дуже швидко бо добре себе почував, але на середині дистанції, якраз там де страшнувата гірка, що називається зловив якір і друга половина далася мені неймовірно важко. На стадіон фінушувати я вже майже пішки заходив.

Після фінішу можна у відносному теплі поїсти супу, попити кави і позбирати різні сувенири та їжу від спонсорів.

А це у Олени колись були такі модні підкрадухи

Мій результат на сертифікаті – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2008.asp?bib=6180

2009, 2010 – ?

Чомусь не знайшов у себе поста про цей старт. Або пропустив, або щось тоді сталося. Вже чесно кажучи і не пам’ятаю.

2011 – 21 км – 1:29:56

Детальніше тут – 2011-11-27–Seattle (Half) Marathon–1:29:56.

2012 – марафон – 3:23:48

Тут я вже біг повний марафон, деталі тут – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012.

Про Євромайдан і взагалі…

Якийсь час тому я зарікся писати про політику (мабуть подорослішав), спробую утриматися від цього і зараз.

На Майдані 2004-го року я не був, про що і досі шкодую. Це, вважаю, була подія яка трошки розбудила українців і не дала країні скотитися в повне болото. І абсолютно не суттєво які були результати, головне що у багато голів прийшло розуміння що не лише можна боротися за своє майбутнє, але це просто зобов’язана робити розумна людина. До того ж відчуття єдності нації це був досвід якого не було в мого народу з часів проголошення незалежності. Сподівання не здійснилися, ідеалістичні мрії безжально розтоптала потворна реальність, совкізм і байдужість до себе солодкою отрутою знову отупили співвітчизників… Проте це був момент коли люди пишалися того що вони є українцями.

Взагалі сьогодняшній Майдан викликає у мене певний подив, хоча і приємний. Поясню чому.

У мене таке враження що в Україні практично всі хто хотіли звалити з совкового болота вже зробили це в тій чи іншій формі. Знаймі з якими я підтримую зв’язок якщо і не виїхали фізично в Європу, США чи азію (а таких чимало) то працюють або на закордонні компанії, а тісно з закордонними компаніями.

Інтереси таких людей лежать страшенно далеко від політики. Часто я про те що відбувається в Україні знаю краще за тих хто там живе. Вони їздять відпочивати, на концерти чи виставки в Європу, вони не заклякають від жаху коли по роботі їм доводиться мітяти міце проживання на інше місто, а то і іншу країну, вони не чекають нічого від держави і прекрасно розуміють що комфортне існування мають забезпечити собі самі.

На щастя в Україні є ще люди які хочуть змінити саму країну і саме ці люди не дають їй стати країною де панують зековські поняття та безмежна сірість. Це як правило люди близькі до мистецтва та журналістики. Ось я особисто знаю одну таку людину (Міша Мурашкін, це я про тебе), він витрачає таку неймовірну кількість енергії щоб хоч щось змінити в моєму рідному місті що можна було б опалювати мікрорайон. І хтось це цінує на рівні міста? Не дивлячись на те що він створив єдиний впливовий ЗМІ в місті і дійсно примушує владу своїми публікаціями ремонтувати дороги, прибирати сміття та взагалі робити хоч щось (а багато робити вони просто не зможуть через свою некомпетентність) – так не дивлячись на це все ставлення більшості населення міста на благо якого він старається в найкращому разі зверхньо-поблажливе. Безмізкі селюки просто не можуть зрозуміти скільки заради їх мало кому цікавого побуту ця людина витрачає зусиль. Якби він ту саму енергію витрачав у цивілізованій країні то досягнув би дуже багато чого.

Сьогодняшній Майдан я сприймаю більше як накопиченне роздратування людей які не згодні жити у стайні і жерти що дають проти биків “з поняттями” при владі та їх спробі повернутися до феодалізму якогось. Мені не зовсім зрозуміло чого можна досягти Майданом сьогодні, як на мене то простіше або виїхати кудись, або знайти як зробити себе і свою родину максимально незалежним від влади і віддавати їй по мінімуму. Проте якщо залишитися то доведеться змиритимя з відсуністю доріг, брудом і сміттям навколо, люмпенами на вулицях і тупенькими місцевими царьками. Для мене особисто це питання ефективності – переїхати у нормальну країну чисто з точки зору витрати енергії набагато дешевше ніж намагатися облаштувати все навколо себе в Україні.

Найгірші з людей в Україні це комуняки та політики при владі. Комуняки бувають або цинічною сволотою що жирує запудрюючі мізки бабкам та дітям-задротам. Це ті люди що постійно триндять про “градообразующіє прєдприятія” і іншу чухню. Вони ненавидять логіку і цілком спокійно можуть писати в інтернетах про те як Європа знищить усе виробництво в Україні і завалить її своїми товарами. При цьому звідки українці без роботи візьмуть гроші щоб купувати всі ті європейські товари вони пояснити не можуть. Це ті люди які готові працювати за їжу, голосувати за пакет гречки і при цьому розказувати про задуми європейських урядів, заговори жидо-масонів проти СРСР і них особисто. Це люди яких мені геть не шкода тому що вони є тягарем який би з радістю затягнув Україну назад в болото де б усім було б однаково погано. Спотворена совком мораль таких людей дозволяє їм поєднувати в голові ідеї про “мені повинні організувати безкоштовну квартиру і путьовку” з “як мені платять так я і працюю”. Вони не соромляться вкрасти на копійку наробивши при цьому шкоди на рубль. Завдяки цим людям молоді, повні сил та наснаги люди бояться виїхати в сусіднє місто щоб заробити гроші, і взагалі шукати роботу таку щоб подобалась вважається у них незрозумілою примхою. Це люди які щиро можуть назвати якогось жопомордого політики схожого на члена політбюро СРСР “красивим, прєдставітєльним мужчіной”.

Я був би лише радий щоб усі ті заводи про які вони нудять постійно закрилися б нарешті і вони вимушені були б взяти на себе відповідальність за свої вчинки і рішення вперше в житті. Горіть у пеклі срані совки і ваша блюзнірська, заздрісна мораль крикливих мавп!

Ну а про політиків при владі дуже просто – це як правило розумні люди (навіть безграмотний Проффесор є розумним у тому що стосується “пролізти на самий верх і втриматися там”). Особливо нічого їм пред’явити я не можу крім того що вони непорядні покидьки, до того ж свідомо непорядні. Крім того я не надто вірю в опозиційних політиків. Проблема навіть не в тому що вони виховували в тому ж викривленому світі де мразота типу Павліка Морозова вважалася героєм, а в тому що ніякої можливості змінити весь бюрократичний апарпт в них не буде за осяжний час. Тут як і з дорогами – ну не вміють цього в Україні робити, не було де вчитися. Треба завозити людей які мають досвід і хист, давати їм можливіть працювати і вчитися самим.

Україна проте не приречена. Навіть найтупіші з комуняк при першій нагоді відправляють своїх дітей хоча б вчитися, а потім і жити в Європу яку вони так ненавидять, а то і в саме пекло – в США. Люди більше подорожують, вчать мови, працюють з іншими країнами і лозунги та казки про ельфіський СРСР діють лише на самих відсталих та повних невдах. Я вірю що хай би і повільно, але доля людей які просто не будуть зважати на деградантів при владі буде рости і люди будуть самі собі облаштовувати так як їм сподобалосу “у сусідів”. В силове захоплення влади я не вірю просто через те що нова влада скотиться до тієї ж срані що є зараз, ну хіба масов розстріли почнуть, тоді може все зміниться суттєво.

Ну от я і сказав що хотів.

Прибутки Microsoft

Більшість людей (і я в їх числі) хоча і знають що МС заробляє шалені гроші з року в рік не зможе сказати скільки саме і чим саме. Ну тобто люди знають що от є Windows, Office, ну може ще спеціалісти знають про Visual Studio, SQL Server та SharePoint, але яку частку прибутку кожне з них приносить не завжди зрозуміло. До того ж ще є bing, Windows Phone, XBox які наче і роблять якість гроші, і в той же час інші люди пишуть про шалені витрати на ці продукти.

Спробуємо розібратися за допомогою ось цієї статті – http://www.tannerhelland.com/4993/microsoft-money-updated-2013/.

Але спочатку кілька зауважень:

“традиційні” продукти (Windows, Office) левову частку заробляють у секторі контрактів з великими організаціями (і це контракти на кілька років), а далеко не продажею коробок індівідуальним користувачам.
чутки про якийсь уход з ринків та падіння прибутків є перебільшеними, якби не сказати брехливими – компанія стало заробляє більше кожен наступний рік на протязі усієї історії свого існування
незрозумілий і невідовий звичайному користувачеві Server and Tools росте найшвидшими темпами кілька років. А займається той відділ тими інструментами що полегшують великим організаціям управління їхнім парком техніки.
числа на графіку вище то “брудний” прибуток, тобто з них ще треба віднімати те що було потрачено відділом.

Отже поїхали:

Windows – чистий прибуток 19.3 міліарда. Сюди ж входять Sufrace, миші, клавіатури і таке подібне.
Business – включає в себе Office, Exchange та SharePoint, чистий прибуток 16.2 міліарда.
Server and Tools – включає в себе Windows Server, SQL Server, Visual Studio, System Center. Чистий прибуток – 8.2 млрд.
Entertainment and Devices – це XBox, Windows Phone, Microsoft Live та Skype. Чистий прибуток 0.8 млрд. Ось тут цікаво порівняти прибуток від продуктів які продаються індивідуальним користувачам (а XBox+Kinect мегапопулярні і дуже добре продаються) з тими що продаються великим огранізаціям. Навіть якщо Windows втричі популярніша за XBox то можна прикинути що великі організації приносять МС вдесятеро більше грошей.
Online Sevices – MSN, Hotmail, bing. Ну тут ясно що бінг жере гроші (як довго свого часу було і з XBox), але все не так просто бо гроші не просто витрачаються на розробку та дата-центри, але і на покупку продуктів і компаній (згадайте Skype). І хоча цей відділ і заробив 3.2 млрд., проте у підсумку став збиткови на 1.3 млрд. До того ж по угоді з Yahoo! 80% прибутку від показу реклами буде йти з МС кілька років, і лише потім почнуть зменьшувати процент виплат. Це така платня за те що фактично пошука на Yahoo! є інтерфейсов для результатів bing.

Американська стоматологія

Оновлюю свій старий пост деякими новими даними. І в черговий раз повторюю що все написане далі виключно базується на моєму досвіді і не обов’язково є справедливим для інших міст та регіонів.

Також зважайте на те що американські паціенти набагато більше платеспроможні чим і пояснюються частково високі ціни і вимоги до якості лікування.

Одразу хочу пояснити що коли я останні роки ремонтував зуби у своєму рідному місті то вважав (і досі вважаю) родину лікарів у яких я це робив висококласними проффесіоналами своєї справи. Крім того вони надзвичайно приємні як люди. Одним словом ніколи не мав сумнівів що лікуюся/ремонтуюся правильно і надійно.

Так ось… Коротше тут є своя специфіка. Ну, по перше, з приводу моїх коронок мені одразу сказали що такі вони бачили лише у людей яким ставили коронки десь у 50х роках. Типо це "тимчасові" і ненадійні коронки, які нещільно прилягають до ясен і кореня зуба. Стосовно мостів – так вони таке взагалі не роблять бо "як же тоді чистити зуби ниткою або ремонтувати лише один зуб"? Зате пломби похвалили – такі м’якенкі, легко виколупувати Smile

Ага, ще про чистку зубів. Коротше мені тут вперше розказали як правильно чистити зуби. Вірніше чистити треба не зуби а ясна. Вірніше навіть місце стику зубів і ясен, бо саме там усі бактерії. Також чистити треба там де важко щіткою дістати – там теж усі бактерії. Ну і головне – найжирніші бактерії між зубами. Тому чистка ниткою (вгору-вниз, а не зліва-направо) є важливою і обов’язковою частиною процедури. А взагалі такі прилади як Вотерпік дуже допомагають утримувати зуби в пристойному стані довше.

Далі з’ясувалося що у них кожен доктор робить лише один тип робіт. Як лише ми приїхали в США і вперше пішли до стоматолога то там подивилися мої зуби на "круговому" рентгені і сказали що маю 10 можливих очагів інфекції під видаленими нервами. Ще здивувалися що в коренях у мене цемент. Тобто якщо зуб не отримує достатню кількість рідини зсередини то за кілька років він стає крихким. Так ось тут канали заповнюють спеціальною пористою резиною що дозволяє зубу без нервів прожити довше.

Далі про ціни. Проста заміна пломби на сьогодні вже коштує від 500 баксів. А ремонтувати корені треба у іншого лікаря.

Лікар "по кореням" має такий агрегат що робить його схожим на нейрохірургі чи ще якось ман’яка – велетенський мікроскоп-окуляри з купою лінз, трубок і якихось засобів. Він просверлює манюсіньку дірочку через яку і запихає у канали ту резину. Фотографують усе "до" та "після", роблять рентгени і все таке інше на моніторі показують.

Ну і знеболюючі уколи – спочатку чимось мажуть місце уколу так що воно стає майже нечутливим. Потім колять. Потім колять ще, потім колять ще, потім… В результаті не відчуваєш абсолютно нічого. І відходняки не такі важкі як вдома були. І ніхто при цьому нічого не питає – колють одразу. А вдома пам’ятаю мені постійно стоматологи говорили що треба терпіти скільки можна бо тоді вони точніше знають чи правильно вони усе роблять.

Ага, ну і коштує тут зробити корені одного зуба від 1500 баксів.

Далі треба ставити "тимчасову коронку" вже у іншого лікаря. Тимчасова означає що її доведеться років через 10-15 міняти. Це обійдеться десь у 500+ знову. Причому всю роботу роблять ассистенти, лікар тільки в кінці перевіряє що все нормально. Коронка буде підібрано точно під колір сусідніх зубів (з буквально сотень кольорів у каталозі). І робить їх спеціальна машинка на основі тривимірного сканування мого зубу.

Дививувалися вони також з моїх старих жовтих коронок – питали це типа через те що я у молодості мабуть був у банді Smile Бо у них типо тільки гангстери ставлять собі жовті коронки.

Що ще є? Ще є виривання зубів (мені настійливо рекомендують вирвати усі кутні зуби з аргументацією "людині вони взагалі не потрібні" і "після того у роті буде набагато менше бактерій – на 4 розсадники менше). Цін не знаю, але оскільки робить лікар то мабуть пару тисяч.

Ще є вставлення імплантантів. Олені робили цілу операцію коли взяли частину кістки зі щелепи, вживили її в інше місце щелепи, вставили туди штіфт, а потім на нього поставили зуб. Зробила вона це все в російського лікаря який всі ці процедури робить у себе в офісі. Але мені той лікар і його офіс довіри не викликає тож я би зробив собі таке краще у різних лікарів та за вдвічі більші гроші Smile Ну а в підсумку таке стане в 5-6 тисяч.

Ще вирівнюють зуби брекетами – 3-5 років і десь 10-15 тисяч за всю красоту.

Ще є відбілювання, але то імхо дібілізм. Платити за те щоб потім зуби постійно боліли від холодного, гарячого і кислого?

Ще є чистка зубів – залазять скребком аж під ясна, десь 300 баксів. Після того як зробиш повну процедуру достатньо робити “контрольні” чистки пару раз на рік що також буде коштувати 100+ доларів кожного разу. Але буде швидше набагато і не боляче взагалі.

Що зі страховкою спитаєте ви? Зі страховкою погано. Ну, по перше, страхзовка на зуби це зовсім окрема, не пов’язана з медичною страховка. Здається нормальної стоматологічної страховки в природі взагалі не існує.ю Наша, наприклад, покриває лише 1500 доларів. Все інше – зі своєї кишені. Так що хочеш-не хочеш, а будеш тут слідкувати за зубами як за дорогоцінним скарбом. Посто не можна собі дозволити не почистити зуби (та ще й з ниткою) кілька разів на день – надто дорого Sad smile

Санта Барбара та Шеві Камаро, враження

Місто Санта Барбара у нас відоме як я розумію в основному завдяки одноіменному серіалу що почали показувати ще в СРСР, продовжили вже в незалежних країнах і так здається до кінця і не показали.

Опинилися ми там тому що наші знайомі що подорожують по США у вихідні планували заїхати в це місто, а нам відповідно прийшла думка чому б не зустрітися з ними та ще й побатичти місто-легенду.

Отже літак з Сіетла до Лос-Анджелеса 2,5 години, потім ще 2 години машиною з ЛА до Санта Барбари вздовж океанського берегу. Звісно можна було полетіти з Сіетла безпосередньо в кінцевий пункт, але оскільки прямих рейсів між цими містами нема то найкоротший польот з пересадкою десь у Феніксі зайняв би більше 7 годин. Та до того ж нас переконали що ми хочемо взяти на прокат не аби яку машину подешевше, а самий що не є кабріолет. Ну ото ж ми і вирішили що як кататися на машині то вже якраз можна і спробувати що воно за відчуття у кабріолеті. Та і до того ж в тих краях незрівнянно сонячніше і тепліше ніж у нас зараз.

В ЛА ми прилетіли десь о 9 ранку, сіли на автобус що везе у прокат машин (у кожної прокатної компанії курсують свої безкоштовні автобуси). Там я вже сказав що хочу взяти не ту машину яку замовляли (а мали дати щось типу Тойоти Короли), взяв найкращу страховку щоб не хвилюватися ні за що… Взагалі вийшло в районі $100 на день за те що ми вибрали.

На вибір давали за одну й ту ж ціну Chevrolet Camaro та Mustang, я вибрав Шеві (Мустанги мені не такі красиві ззовні). Довго ламав голову як той відкидний дах прибрати, потім покликав працівника що ошивався поруч (а розміри парковок у кожної компанії там такі що 4-5 стадіонів з трибунами умістити можна) і той мені все показав. Машина до речі була 2014 року і накатала усього 4000 миль.

Сіли, поїхали… Далі будуть фото Санта Барбари, ЛА ми не фотографували, не подобається нам ЛА.

Я боявся що у машині з відкритим верхом буде страшенно дути і шумно буде. Виявилося що дме не так вже й сильно, принаймні на передніх сидіннях. Ну і не так щоб шумно було – можна було спілкуватися лише трошки підвищивши голос. В нашому Форестері з відкритими вікнами набагато гірше.

Хоча Олена мерзла і куталася у кофту мені холодно не було, скоріше свіжо.

Спочатку ми їхали по дорозі де обмеження швидкості іноді падало аж до 30 миль на годину, але друга половина дороги вже була нормальною швидкісною трасою з обмеженням в 65 миль (значить можна спокійно їхати всі 70).

Більша частина дороги проходила вздовж океану, а з іншого боку доволі помітні гори. Дорога наче обкреслює контур берега жирною лінією.

Пролетіли містечка Санта Клара, Малібу (дивилися “Рятівників Малібу”?), ще якість дрібненькі поселення. А ось вже за наступним поворотом берегу видно розтягнуту Санта Барбару.

Місто вузеньке, бо здавлене океаном та горами, але доволі довге.

Не дивлячісь на концентрацію багатіїв у місті видається воно маленьким і напівсонним. Хороші широкі пляжі практично без людей, вздовж пляжів бігає доволі багато людей, купа магазинчиків та маленьких кафешок у центрі (може то був і не центр)… З вулиці на якій ми жили було видно як біленькі будиночки лізуть на гору, а потім наче здаються і лишають свої спроби.

Ще треба сказати що це мабуть найдорожче місце в якому ми бували. Оскільки готель ми замовляли в останній момент то вдалося знайти лише двозіркові мотелі за ті ж майже 100 доларів за ніч. За такі гроші можна для порівняння в найкращих готелях Лас Вегасу зупинятися.

А в іншому місто не можна сказати що дороге – їжа і ціни в магазинах такі ж точно як і в інших містах.

Отже заселилися, поїли, поспали. Поїхали шукати готель в якому наші знайомі зупинилися. І за дивним збігом обставин як ми туди заїхали якраз вони з машини виходили Smile Потім сходили повечеряти разому у галасливий бар з посередньою їжою, але затишною атмосферою і домовилися про плани на наступний день.

Вранці раненько поїхали на набережну і побігали. Я добіг до кінця пляжу (виявилося він усього 5 км довжиною) та назад. Були ще плани поплавати, але Олена сказала що холодно і ніхто не купається і у воду мене не пустила.

Ну власне коли ми вже поснідали і відпочили наші знайомі якраз прокинулися Smile

А далі ми з ними тусили по набережній, ходили по магазинах та ганяли як шалені з відкинутим верхом по трассі. Потім мені Даніл пояснив що в таких машинах з відкритим верхом їздять по вулицях на невисокій швидкості. З цим я в принципі погодився, але хотілося накататися і пофіг хто там подумає що колгоспники якісь до кабріолета дірвалися.

А зворотній літак у нас був з ЛА о 6-й ранку, тож з СБ ми виїхали о 2-й ночі і прориваючись крізь темряву та туман насолоджувалися останніми годинами в кабріолеті (правда вже з опущеним дахом).

Що ж сказати про саме місто? Скласти якесь враження за один день звісно не можливо, але мені з першого погляду сподобалося. Взагалі Каліфорнія нам обом не надто подобається – якось тут все занадто людяно, галасно, швидко і агресивно. Але от Санта Барбара жодного разу не справила на нас такого враження. До того ж тут тепло, є океан, та мабуть і криміногенна ситуація не така погана як в тому ж ЛА.

Так, я би міг жити в цьому місті. Може на пенсії колись Smile

Вікіпедія повідомляє нам про населення в 90 тисяч з яких 75% білі, середній вік 37 років, середній прибуток на родину 60 тисяч на рік та середню вартісь будинку 800 тисяч. А це говорить про те що в місті є житло у багатіїв які тут не живуть довго і не працюють, а населення великою часткою таких багатіїв і обслуговує.

До речі машини подібні нашій не те щоб кожна друга там, але далеко не рідке видовище, дуже багато подібного бачили.

Я розумію що більше питань буде викликати машина ніж наші вреження про місто, тому ще троши інформації.

Що мені сподобалося в ній:

на диво тихо всередині навіть з відкинути дахом
дуже м’яка хода і гальма, розганяється так плавно наче на місці стоїть. Я спочатку думав що вона дуже повільна на розгоні, але потім помітив що навіть на світлофорах я зі старту відриваюся помітно від інших машин, але не відчуваю прискорення. Те саме і з гальмами – не відчуваєш що гальмуєш.
хороша аудіо-система – з відкинутим верхом на трасі при швидкості 110 кмг прекрасно чути класичну музику (навіть не рок)
широченні і глибокі передні сидіння, неймовірно комфортно. Мені як правило за кермом починає усе муляти години через півтори. Тут же було таке враження що всі 5-6 годи можну проїхати без будь-якого дискомфорту.

Що не сподобалося:

огляд передній перекривається рамкою переднього скла у незручному місці і треба до цього звикати
сидиш дуже низько і габаритів машини не відчуваєш. Вона дуже широка і весь час я боявся на поворотах бока об брівки обдерти. Та і капо погано видну і я постійно зупинявся на червоне світло за 2 метри від попередньої машини.
На задніх сидіння розміститися практично неможливо – сідала наче і є, а ноги опустити нема куди.
У багажник при складеному верху хіба що жіночу сумочку можна запхати. Та навіть з верхом над головою в той багажник не кожна валіза влізе.

Коротше у підсумку машина хороша, але я собі таку не хочу. І не лише тому що в Сіетлі з постійним дощем в ній сенсу нема, але і тому що вона не функціональна для мене. А лише те що водити її приємно не робить її для мене бажаною. З іншого боку якщо наприклад Олена захоче собі щось подібне купити то я не буду проти, і мабуть навіть підтримаю.

А ще по дорозі в Сіетл в аеропорту ми побачили загін поліції що шукає та знешкоджує бомби. Не знаю що там було, але свого робота (на фото за вантажівкою) вони вже розбирали і пакували у вантажівку.

А в Санта Барбару ми ще колись повернемося, спогади ж приємні лишилися.

2013-10-13–Victoria Marathon

Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.