2013-10-13–Victoria Marathon

Все ніяк не міг зібратися з силами і почати писати про цей марафон. Головна причина – не надто хороший результат Sad smile

Впереше цей марафон я пробіг в 2012 році (07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48 та 2012/10/07–Victoria Marathon, ще кілька фото) і мені там так сподобалося (і сам старт і місто в якому він проходив) що ми вирішили будь-що прийняти участь вдвох наступного разу.

Як я вже писав (Вікторія, Канада, враження) зупинилися ми близько до центру у приватному будинку. Старт був у неділю, причому півмарафон який бігла Олена стартував о 7:45, а марафон о 8:30.

Встали раненько, умилися-одяглися, ковтнули пігулки і потупцяли на старт. Жили ми недалеко – десь хвилин 10 пішки неспішно від старту. А там вже перехреся по яким будемо бігти перекриті, поліція і волонтери, і народ бігає розминається.

З ранку було трохи прохолодно, але було і хвилювання яке не давало мерзнути. Ась ож вже оголошують старт, Олена скидає з себе теплі речі і забурюється у натовп, я йду фотографувати старт.

Після старту півмарафону я ще сходив на квартиру, полежав з пів-годинки під ковдрою, а потім і сам потупцяв до старту. Було вже трошечки тепліше (пам’ятаю що було в районі +17 по Цельсію).

Натовп на марафон здається був ще більше ніж на половину (хоча насправді вчетверо меньше), але я завжди стаю на старті у голові групи. Ні, не у першому ряді, не такий я наглий, але десь близько ряду до 10-го таки лізу. Хоча і не фінішую в першій сотні – прошто штовхатися на старті не люблю.

Перша частина дистанції (десь третина) уся з непомітної гірки, і тому дуже легко перевищити заплановану швидкість. Минулого року я планував пробігти за 3:15, але спромігся лише на 3:23. Цього ж року спочатку були сподівання на 3:05 (що було б моїм особистим рекордом), але за пару тижнів до старту я зрозумів що не готовий і вирішив хоча б на 3:10 цілитися.

Проте навіть не добігаючи до половини дистанції я зрозумів (хоча і йшов ще за графіком і почував себе нормально) що не вийдк заплановане.

У підсумку (не хочу жалоби свої розвозити на кілька абзаців) останні кілометри почали сильно боліти м’язи ніг (стегна та сідниці), а це результат або недотренованості, або того що не встиг відновитися перед стартом. В моєму випадку і те і іншу. З останнього старту (2013-09-15-Kirkland Triathlon) я фактично не тренувався нормально, тож і не дивно.

А коли розумієш що не вийде як хотів то і мотивувати себе практично не можливо. В цілому я не бачив необхідності страждати та нариватися на травми знаючи що все одно результат мене не порадує. Тож коли ноги починало майже судомити я переходив на хотьбу і кілька десятків метрів проходив швидким кроком. А ноги боліли реально сильно, молочна кислота аж розпирала їх Sad smile

В результаті – 3:19:50, 169-й (з 1726) у загальному заліку, 33-й (зі 122) у своїй віковій групі. Протокол – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013marathon.

Оленин результат ось тут можна знайти – http://racedaytiming.ca/raceday-results?display=gfvm2013half.

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/390682603, там якраз видно що в районі 35-го кілометра як і положено починається різкий спад швидкості.

Ну а після фінішу я у страшних муках йшом нескінченну дорогу до житла, стонучи мився в душі і трупом сидів в машині в черзі на паром поки Олена ходила за їжою. І вже на паромі прийшов до тями і почав їсти і подавати ознаки життя.

Ось так коротенько… Через місяць марафон у Сіетлі в якому я сподіваюся не так розчаруватися у собі.

Про бігові кросівки

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

Не скажу що я вже такий прям експерт в цьому питанні, але деякий досвід все ж є і кілька десятків пар бігових кросів свого часу перепробував. Та і до того ж цей текст буде корисним не для легкоатлетів, а для чайників та початківців. І ще раз зверну вашу увагу на те що це пост виключно про БІГОВІ кросівки.

Тип ступні (пронація)

Мабуть з дитинства усі пам’ятають про різні типи пронації стопи:

оверпронація – коли нога “внигається” всередину в районі стопи. Кросівки повинні не давати прогинатися їй занадто далеко (досягається вставкою в підошву). При бігові спочатку зовнішня сторона стопи торкається землі, а потім ступня “провалюється” в середину. Потрібні кросівки типу motion control або stability.
нейтральна пронація – ступня приземлюється на зовнішную сторону, але дуже швидко по тому торкається землі усією поверхнею. Найпоширеніший (і найбажаніший) тип пронації. Кросівки – neutral або stability.
супінація – ступня не торкається землі усією поверхнею і людина фактично біжить на зовнішній частині. Кросівки – neutral або underpronation.

Важливе зауваження – всі ці типи мають значення лише для кросівок для щоденного бігу або тренувань. Для змагань кросівки як правило розраховані виключно на нейтральну пронацію, або навіть буде правильно сказати що “гоночні” кросівки не враховують пронацію взагалі.

Визначити тип пронації можна знявши біг на доріжці/тренажені (бажано босоніж), або скажімо по відбиткам на піску після бігу.

Далі мова піде переважно про кросівки для нейтральної пронації оскільки у мене саме така.

Темп та тип бігу

Кросовки також розрюзнюються по біговим задачам: чи то це тренування на дистанцію, чи інтервали на швидкість, чи змагання.

Для змагань як я вже зазначів використовують переважно кросівки спрощеної будови які відчуваються легко на нозі та надають лише мінімум захисту. В залежності від дистанції це можуть бути як зовсім невагомі “тапочки” так і доволі близькі до щоденних кросівки для марафону (особливо якщо мова йде про новачка/любителя).

Я не бігаю дистанції коротше пів-марафону (21 км) просто тому що у мене не вистачає швидкості на них. І для пів-марафону я знайшов на даний момент ідеальні кросівки – Adidas AdiZero Hagio.

Для марафону з усього що я пробував поки що мені найбільше подобаються Brooks Launch, але я все ще в процесі пошуку – хочеться чогось трошки легшого та з меншим підйомом (про підйом згодом).

Зверніть увагу що у кросівках для змагань підошва як правило має просто одношарову структуру, лише знизу наклеєно тоненький шар резини що протистоїть стиранню.

В кросівках же для тренувань як правило підошва надає більше захисту і складається з кількох шарів серед яких можуть бути: пластикові ребра та платини для пом’якшення ударів, гелеві подушки під п’яту (для того ж), ребра у матеріалі щоб фіксувати ступную, м’який язичок щоб зменшити тиск і таке інше.

До недавнього часу моїми найулюбленішими кросівками для щоденного бігу були Brooks Ghost 3, зараз же все частіше і частіше бігаю в Newton Gravity.

Крім власне висоти підошви (читай товщини резини) треба звертати увагу на різницю між п’ятою та ступнею. Якщо ви зовсім неправильно бігаєте (ступаєте на п’яту) то щоб не покалічити ноги треба починати з чогось де ця різниця 12 мм і більше. Згодом, покращуючи техніку (а це варто робити і з точки зору ефективності, і з точки зору уникання травм) можна перейти на 6-9 мм, а потім і на 0-4 мм.

Тип покриття

Більшість моєї бігової активності припадає на асфальт, але це звісно не єдина поверхня по якій можна бігати.

Для асфальту необхіден захист від ударів (особливо для щоденного бігу) та захист від стирання резини. Тому як правило кросівки для асфальту мають товстий шар м’якої пружньої резини зі вставками та тонкий шар захистної резини.

Для бігу по стадіону (це у випадку коли на ньому нормальна резина, а не скам’янілі від часу шматки резинового покриття) можна одягати найтонкіші та найлегші кросівки. Ну а спортсмени бігають як правило у шиповках. Причому шиповки розрізнюються для різних дистанцій та інших видів легкої атлетики (звертаємо увагу на підошву).

Крім того люди бігають по так званим трейлам, а це може бути: ліс, пустеля, сніг, гори та болота. Ясно що все це занадто різні поверхні щоб мати однакові кросівки для усього, але якісь загальні риси є і у них. Для трейолових кросівок характерна підошва з глибоким “тракрорним” малюнком, захистні шари для пальців та боків ступні, захистні пластини у підошві та якісь рішення для упобігання розв’язування поворосок.

Популярними і поширеними є моделі від Salomon, Patagonia, The North Face, La Sportiva, Marmot, Hoka One One.

Для захисту від води (якщо це має сенс для конкретної дистанції) такі кросівки можуть мати гортексову поверхню, або на випадок снігу чи льду можуть мати шипи, для холодної погоди чи захисту гомілок – високий підйом.

Не забувайте що кросівки мають свій ресурс (для щоденних це як правило 800-1500 км, для гоночних – 200-500 км) після якого починаються процеси руйнування в підошві. І навіть якщо кросівки виглядають як нові вони тим не менш вже не так пружинять та захищають і їх використання, особливо якщо у вас великий кілометраж, може призвести до накопичення мікротравм які перетворяться з місяцями (або роками) на травми. В цілому середній бігун (не говоримо про тих хто час від часу бігає, тобто для кого біг не є основним спортивним інтересом) за рік міняє 2-3 пари кросівок.

Тріатлон

Тріатлон висуває свої вимоги до бігового етапу: ноги можуть бути мокрими, ступні оніміти, та час перевзування має бути мінімальним.

Для економії часу багато тріатлетів їздить та бігає без шкарпеток, а тому є кросівки що не мають швів всередині та відокремленого язичка. Відомі виробники бігових кросівок для тріатлону: Zoot, Scott, Pearl Izumi, K-Swiss. Також як правило вони мають ряд наскрізних отворів у підошві для того щоб легше позбуватися рідини.

Я свого часу перепробував певну кількість моделей від Zoot, але всі довелося повернути в магазин – страшенно натирають у п’ятці. Олена ж довго бігала в подібних і їй подобалося, але нещодавно купили їй на розпродажу K-Swiss (модель не пам’ятаю) і вона краже що ці ще кращі.

З іншого боку багато тріатлетів, особливо коли мова йде про довгі дистанції типу 70.3 бігають у звичайних бігових кросівках в шкарпетках і я роблю зараз так само. Може коли буду робити якусь коротшу дистанцію то знову ризикну зекономити секунди на шкарпетках та заплитити за це скривавленими ногами, але поки про короткі дистанції не думаю.

Мінімалістичні та “нульові” кросівки

Мінімалістичними називають кросівки з мінімумом підтримки та захису для ноги в процесі бігу – ніякої компенсації ударів, ніякої структури. По суті це просто тряпочка приклеєна до резини підошви що обгортає ступную.

Не плутайте їх з нульовими кросівками у яких товщина підошви для п’ятки та носка однаково, хоча звісно більшість мінімалістичних кросівок є і нульовими. Хороший приклад мінімалістичних нульових кросівок – New Balance Minimus Barefoot 10. При різниці в 0 мм вони хоча і надають якийсь захись, проте є дуже вибагливими до техніки бігу і не прощають жодних дефектів – ноги відбиваються миттєво.

І знову ж таки не плутайте товщину підошви з висотою підйому. Так, наприклад, відомі кросівки Altra Instinct хоча і мають 0 мм різниці, проте також мають доволі товсту підошву.

Хоча буває і таке що мінімалістичні кросівки мають ненульову різницю. Так, наприклад, Altra Adomo мають в комплекті стельку що дозволяє перетворити їх з нульових на кросівки з 4 мм різниці.

Відомі Vibram Five Fingers з усіма їх різновидами є прикладом нульових, мінімалістичних та помітних… е-е-е-е… ну точно не кросівок. Хоча я бачив екстремалів які бігали в таких марафони і навіть робили тріатлони.

Біг босоніж

Ну от власне після мінімалістичних кросівок наступним етапом божевілля є біг босоніж. Не хочу це обговорювати, але як на мене це вже більше до філософії життя відноситься ніж до спорту. Моя думка – професіонали на цю дурню часу не мають, а пересічному фізкультурнику це мало що дасть.

Проте є один передетап – біг в сандалях. Це спеціальні бігові сандалі які є традиційними для нерозвинених племен що нічого кращого людству не дали. Вони аби виготовлені з якоїсь кори (або стінки горіха) з протягнутими крізь них шнурками. Ну а зараз винахідливі дикуни за шалені гроші вирізають для білих панів зі старних покришок резові сандалі (таке сміття легко може коштувати $80 і більше).

Корисні ресурси

Перший ресурс який обов’язково треба знати це http://runningwarehouse.com/. Найкорисніша фіча в їх арсеналі це можливіть порівняти кросівки в яких ви зацікавлені з тими які у вас вже є і які ви добре знаєте. Щось типу такого:

Ну і крім того на цьому сайті можна отримати технічні деталі про кросівки: вага, товщина підошви, підйом.

Пара блогів в яких публікують огляди бігових кросівок (і не лише): http://www.runblogger.com/ та http://www.runningshoesguru.com/.

Сайт з масою інформації про те як покращити свої бігові результати – http://www.runnersworld.com/, та огляди кросівок від них – http://www.runnersworld.com/running-shoes-gear/running-shoes.

Персональні особливості

Це виключно про мене.

Отже у мене дуже сильно ступня вигнута дугою. Через це в тому числі при зрості в 182 см розмір взуття у мене в районі 42. При цьому для веловзуття де ступня розплющується мій розмір вже 43.5. Такий високий підйом стає проблемою коли я намагаюся натягнути кросівки зшиті з одного шматка матеріалу (наприклад Asics Speedstar) – нога тупо не пролазить в кросівок. Ну а про тріатлонські кросівки без язичка типу Zoot Ultra Speed взагалі годі казати.

Друга проблема – нігті. На великих пальцях (на них особливо помітно) нігти у мене тирчасть трошки вгору і це приводить до того що 1) вони прорізають кросівки, та 2) вони болять і злазять після довгих дистанцій. Через це я не бігаю ні в K-Swiss, ні в Puma, ні в Asics, ні в Saucony, ні в Nike – не знайшов у них моделей в яких мені було б зручно. А от в багатьох бігових моделях Brooks чи Newton більше місця для пальців і про цю проблему я в них забуваю.

Питання які мені часто задають

Чи не шкідливо ходити в бігових кросівках постійно? Ні, при умові що в них зручно, просторо, нічого не натирає і ступня не втомлюється в них ходити не шкідливо.
Який найкращий бренд – Asics/Adidas/New Balance/Saucony/Newton/Scott/Karhu/Puma/…? Ну що ж, якщо у вас виникло таке питання то ви неуважно читали вищенаписане. Щоб на нього відповісти треба знати яка у вас ступня, скільки і по чому будете бігати, як (з якою ціллю) будете бігати, яких результатів хочете досягти і таке інше.
Чи можна в бігових кросовках ходити у качалку чи грати у футбол? Все залежить від типу активності. Бігові кросівки в першу чергу розраховано на удари ступнею об землю та практично ніколи не мають захисту від рухів у бік чи ішних ударів та викривлень стопи. Не лише футбол/баскетбол, але і теніс може вбити ваші кросівки. І чим легші вони тим швидше вони будуть убиті нетиповою активністю. Якщо ж таки хочете мати одну пару на все про все то зверніть увагу на трейлові кросівки.

Маріхуана та ультра-довгі дистанції

Це вільний переказ статті про користь маріхуани на ультра-довгих (50 км і більше) трейлових бігових дистанціях від дуже хорошого журналу Trail Runner.

Спочатку від себе. Заборона та боротьба з маріхуаною завжди здавалися мені однією з найбільш ідіотських речей в світі. При тому що бухло вільно продається в магазині заборона маріхуани має приблизно такий же сенс як заборона кухонних ножів при легалізованій продажі автоматів і кулеметів. Не хочу навіть згадувати весь той кримінал що побудовано навколо неї під кришою міліціїполіції (на рівному місці ж!) та відсутність будь-якого контролю якості та захисту прав споживача. І для особливо обдарованих – це не агітація чи виступ за легалізацію, це лише переказ статті з журналу з деякими доповненнями від себе.

До речі в світі на сьогодняшній момент не зареєстровано жодного смертельного випадку в результаті вживання маріхуани. Це при тому що це найпоширеніший наркотик в США. Статистика за майже 50 років не показує що ті хто регулярно її вживають живуть меньше, проте є підозри що сам процес куріння може сприяти раку легенів. Треба зазначити що проводити дослідження з приводу маріхуани завжди дуже важко і в тих же США є потужне лобі яке перешкоджає будь-яким дослідженням з цього приводу взагалі (тобто їм навіть не цікаво яка ціль – маріхуану досліджувати на їх думку не можна взагалі). Тим не менш схоже що при курінні людина ловить у легені набагато більше канцерогенів ніж від того ж тютюну. І взагалі всі ті нечисленні дослідження що є часто протирічать одне одному, чого варті хоча б тести пам’яті (деградує чи ні, відновлюється чи ні) - у різних груп в прямому сенсі протилежні результати для одних і тих же досліджень.

Далеко не в кожному спорті має сенс використовувати маріхуану, але все ж таки для деяких видів (наприклад дзюдо) маріхуана є забороненою речовиною і за її вживання (по результатам тестів крові) можна зловити дискваліфікацію і заборону виступати певний час. Звісно ж ніхто не вживає її безпосередньо перед змаганнями, але здається ультра-довгий біг може стати таким спортом де її вживають безпосередньо в процесі.

На сьогодні в США маріхуана повністю легалізована в штатах Вашингтон та Колорадо, і ще у 19 штатах можна вживати її в медичних цілях. Вважається що вона ефективніша та безпечніша як знеболююче та заспокійливе після хіміотерапії та проти нудоти, допомогає хворим на СНІД, глаукому, склерози та різні артрити.

Те що спричиняє ефект називається тетрагідроканабінол, або THC, і наскільки я розумію принцип його дії досі багато в чому лишається загадковим (дію на мозок алкоголю, тютюну та важких наркотиків вивчено набагато краще). Найпошириніший спосіб вживання це куріння сушених подріблених рослин (зустрічалися мені унікуми яки і листя і стовбури навіть курили), але більш православні способи це споживати її з їжою, заварювати або вдихати випаровування. Проте вживання маріхуанти іншим ніж куріння способом призводить до втрати бронходіляційного ефекту (про нього далі). Тобто курити її не дуже добре для здоров’я, але якщо їсти, пити чи колоти то ефект набагато слабший.

Так в чому ж сенс її вживати на бігових дистанціях? Річ в тім що довгі дистанції, а особливо трейли (доріжки по лісу, пустелі, горах та снігу) проходять у відносно невисокому темпі, але тривають дуже довго. Після кількох годин від постійно підвищеної температури шлунок починає відмовлятися приймати будь-що. Не лише енергетичні гелі чи батончика, але іноді і воду люди в себе залити не можуть – все одразу викидається назад. А це в свою чергу призводить до того що калорії витрачаються і не відновлюються. І от настає такий момент що воля є, а рухатися вже нема пального. Коротше це одна з найбільших проблем у ультра-ранерів. Так от тут маріхуана допомагає перебороти нудоту (іноді навіть викликати апетит) і продовжувати нормально приймати їжу. Ще раз повторю що мова йде про відносно повільний, але дуже довгий біг (8 годин і більше, іноді кілька днів навіть).

Друга проблема – біль. Як би повільно ти не біг, як би не відпочивав, але година за годиною втома та дрібні пошкодження накопичуються і колись настає такий момент що болить усе і постійно, а бігти ще довго і довго. Тут маріхуана діє як знеболювальне. На відміну від традиційних пігулок (найпопулярніші – ібупрофен) маріхуана не блокує боротьбу організму із запаленнями у м’язах і не має накопичувального ефекту.

Так само як і кофеїн маріхуана на деякий час прискорює серцебиття що дозволяє легше долати складні ділянки та прискоритися. До того ж вона діє як анти-астматичні інгалятори (заборонені в легкій атлетиці як вид допінгу до речі), тобто як і бронходілятори розширює притік кисню в легені що покращує доставку пального у м’язи.

І не в останню чергу вона збільшує концентрацію що дуже може допомогти коли ти вже не розумієш хто ти, де ти, що ти робиш, чому біжиш і чому тобі так важко і погано. До речі в “класичному” спорті маріхуану вживають переважно для покращення сну та боротьби з передстартовим страхом і хвилюванням (від чого деякі навіть їсти нормально не можуть за кілька днів перед серйозним стартом).

Трейловий та ультра-біг на сьогодні не приносить грошей переможцям, а тому і тести на допінг там практично ніколи не проводяться. На даний момент лише на двох стартах (Ultra-Trail du Mont-Blank та чемпіонаті світу з ультра-бігу) на регулярній основі проводять допінг контроль і вживання маріхуани переможцями виявлено поки що не було.

Для видів спорту де важлива швидкіть, координація, реакція та мікромоторика маріхуана не підходить бо погіршує усі ці характеристики. Ультра- ж та трейлові бігуну часто зауважують що на особливо складних стартах вона їм допомагає. Проте на кожному старті ніхто її не курить.

Ну і про дози. Думаю зрозуміло що мова йде про вживання крихітних, майже гомеопатичних доз як правило під час відпочинку чи прийому їжі. Це одна затяжка раз в кілька годин, приблизно як чайна ложка пива два рази в день. Але ця неоднозначна тема ще чекає на свого дослідника.

2013-04-14–Whidbey Island marathon–3:08:33

Марафон на острові Відбі входить якщо не в десятку то точно в двадцятку найкрасивіших марафонів в США. Довгий міст над глибоченним урвищем в якому далеко внизу розливається океранський залив, а береза вкриті велечезним лісом. А також галявини, ліс, берег океану, сільські та міські краєвиди…

На острів можна дістатися або паромом (ходять кожні 30 хвилин), обо дати крюк на північ і проїхати по мосту. Уся дорога разом з паромом займає менше 2 годин.

На острові на диво холодна погода, наче на пару місяців потрапляєш. Холодний дощ, вітер…

Ми поселилися в так званому B&B (Bad and breakfast – ліжко і сніданок), тобто фактично в кімнаті що її здає власник будинку. У нашому випадку це була прибудова – свій вхід, своя ванна/туалет. Та і до того ж власниця сказала що назавтра (в день пробігу) її цілий день дома не буде, а тому ми могли спокійно повернутися, помитися після марафону та трохи поспати. В готелях як правило треба “виписуватися” до 11 ранку і нам доводиться домовлятися щоб по дорозі назад пустили помитися.

Ось такі машини можна побачити на паромі на острів:

Сам пробіг доволі невеликий, навіть крихітний – на марафоні трошки більше 200 людей, на пів-марафоні який бігла Олена щось в районі 800 учасників.

Не дуже зручно було те що старт і фініш марафону в різних місцях. Зі старту/фінішу пів-марафону учасників на старт марафону возили шкільні автобуси. Отже прокинулися а 5:45, зібралися і поїхали на страрт. Сіли в автобус (а Олена в машину спати), приїхали, відстояв чергу в туалет, а там вже і бігти пора Smile

Мене попередили що буде доволі прохолодно, тому я біг у футболці з довгим рукавом зверху звичайної футболки і рукавів, а також у рукавичках і шапці-шарфіку (класна штука до речі).

Футболку потім викинув десь мили на 4-й, рукавички (одноразові робочі) десь милі на 18-й.

План був пробігти за 3:10 (пройти кваліфікацію на Бостонський марафон), а тому бігти треба було приблизно по 7:10 милю.

Зі старту вперед одірвалася групка з 15 людей в хвості якої я і тримався. В середньму самопочуття було нормальне, навіть холод не сильно аважав. Зі старту починалися доволі затяжні, хоча і не дуже круті гірки. Десь на 6-й милі уся група розтягнулася так що я лише усю дорогу бачив попереду самотніх бігунів за якими і гнався.

Власне перші 10 км пройшли добре, пробував слідуючи порадам пити хоча б ковток електролітів на кожній станції. Але зробив помилку схопивши на 6-й милі гель який мені тоді не був і потрібен. От після нього мене реально стало мутити і лише десь на милі 18-й я знову зміг пити.

До речі як ви вже мабуть здогадалися фотографій самого пробігу нема бо не було кому фотографувати. Як знайду щось в мережі (на трасі були фотографи) то напишу ще один пост.

Ну от так потихеньку то з гірки то в гірку я наздоганяв людей одного за одним (десь по одній людині на кожну милю Smile ) і нарешті почав відчувати втому. Це була десь миля 15-а. А тут якраз підвернулася крута гірка. Пихтячі видерся на неї обігнавши аж двох і тут пішов холодний противний дощ, бр-р-р…

По переду ще один бігун вдаличині, починаю тягнутися за ним, але він зупиняється біля пункту харчування і залишається там, обходю його. Далеко-далеко попереду лише одна жінка (тоді я чомусь думав що вона перша, але насправді вона була другою з жінок). Біжу за нею, наче наближаюся але реально починаю відчувати втому.

Ось вже 20-та миля, раптом помічаю що наздоганяю когось. Видно цілився вибігти з 3 годин, але щось пішло не так і дядько тягнув якір. Обходю його і вже бачу попереду в сотні метрів усього ту жінку.

Миля 21, наздоганяємо найповільніших з тих хто йде пів-марафон пішки. З цього моменту доводиться проскакувати між ними і сподіватися що ніхто несподівано не стрибне вбік чи не почне махати руками. Кричати сил нема, та і до того ж вони всі в шапках і капюшонах і балакають одне з одним, або в навушниках.

Ось вже миля 22, жінка переді мною за кілька мертів, але я вже нічого зробити не можу. Почався той стан що називається “вдарився об стіну” – виснаження. Намагаюся не відстати.

Ось попереду ще одна крута гірка. Видераюся на неї, позначка 23 милі, трошки обходю суперницю. Тут вона мені каже “дякую за компанію” і біжить вперед. Спочатку від виснаження відстаю дуже сильно, але вона видно теж на межі то ж вдаєть скоротити розрив до 50 метрів і так його і тримати.

Миля 24 – вбігаємо у місто. Вже чепляюся кігтями за землю і кожні кілька метрі дивлюся на годинник. Часу вапритик, боюся не встигнути. Пробую прискоритися але ноги усі сигнали ігнорують і продовжують розмірено тупцяти.

Доріжка зовсім звужується до пішоходної, а крім “ходоків” тепер ще доводиться обганяти і повільних бігунів на пів-марафонській дистанції. Позначки 25 миль не було і це сильно збиває мене з пантилику. Важко вирахувати скількі хвилин мені залишилося і чи встигаю чи ні.

Ось нарешті вбігаємо в парк, але доріжка виляє і знову виходить з нього. Знову вбігаємо в парк, знову по берегу, ось і позначка 26 миль. Дивлюся на годинник – 3:05. Розумію що 360 метрів я встигну навіть пройти за 5 хвилин, але не вірю своїм розрахункам… Коротше те останнє коло стадіону я біг 3 (!) хвилини.

Ось так ледь встиг вибігти з 3:10.

Потім довго приходив в себе, одягався, ковтав курячий бульйон.

Потім прибігла Олена яка планувала пробігти свою дистанцію за 2 години, але щось у неї не склалося і вона пробігла дуже повільно (2:18), ну та головне що добігла.

Протокол змагань – http://www.racecenter.com/results/2013/res_im13.htm

Дані з годинника – http://connect.garmin.com/activity/298449798

2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27

Місцевий пробіг недалечко від нас в якому ми вже приймали участь кілька разів (2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41, Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon). Але цього разу і Олена бігла пів-марафон.

Цього разу знайшли фотографа – наші знайомі зацікавилися поїхати з нами подивитися на змагання. Отже у 8 ранку забрали їх собі у машину і поїхали на “острів мілліонерів” який так називається через високі ціни на житло. А там вже дороги перекриті і машини спрямовують на стоянки з яких бігунів на старт везуть шатли (маленькі автобуси). Ну і звісно ж вони потім і назад розвозять.

Не знаю з якого дива картинки показує боком і не знаю як це подолати. Клацайте по них та дивіться в альбомі Sad smile Мені здається що це фотик наших фотографів додав щось у самі фотки що примушує половину програм та сайтів показувати їх повернутими, а інші ігнорують цю інформацію. Розкажіть як знаєте як поправити.

Сам пробіг невеличкий відносно – бігли 21 км 1500+ людей. Ну плюс ще були дистанції 10 та 5 км, а також “ходоки” які пішки йшли той самий пів-марафон. Отже в сумі людей тисяч 5-6 у заході приймало участь.

Маршрут вважається доволі важким і безпідставно як на мене. По трасі і справді накидано щедро спусків і підйомів (і взагалі вона проходить по периметру острова), але нічого надзвичайного нема. Буквально пару підйомів які можна назвати середньо складними, і може ще пару спусків. Хоча для людей які не бігають гірки (а особливо з гірки) всі ці вгору-вниз можуть накопичитися у неприємні почуття під фініш.

Я більше переймався про те що у мене була тепмература невеличка і взагалі пару днів перед стартом щось не окей було з горлом та носом. Тим не менш вирішив бігти і як бачити встановив навіть персональний рекорд.

Проте за пару годин після фінішу мені що називається “жаба цицьки дала” – ледь ходив. А в понеділок так погано було що навіть на роботу не пійшов. У вівторок вже працював, але голова під кінець дня так боліла що довелося пігулку ковтати. Коротше не варто повторювати помилку і бігати хворим і з температурою Sad smile

Погода була доволі прохолодна, але для бігу саме те що треба. А от годинника я забув увімкнути перед стартом і втратив аж 1.5 мили (доки він супутники зловив).

І взагалі біглося доволі легко на подив – дихання рівне і спокійне, м’язи ніг не забиті, серце нормально. Лише втома почала відчуватися на останній парі кілометрів. Тобто можна було б ще додати, але моя ціль була просто вибігти з 1:30 бо це перший старт цього року. Крім того у мене ще заплпновано марафон через 3 тижні тож убиватися сенсу не було.

Олена теж пробігла непогано – 2:10 з копійками. Звісно це не той час яким можна вихвалятися перед бігунами, але в неї і цілі інші (просто сам той факт що вона спокійно і без страху долає таку дистанцію мене радує). До того ж вона покращила свій попередній результат на кілька хвилин, а отже росте і все робить правильно Smile

От вона потім пару днів шкутильгала на обидві ноги, а я просто валявся у ліжку з температурою.

Ну власне на цьому і все мабуть. Побродили трошки навколо, позбирали сувеніри і поїхали додому.

Далі просто фотографій, а як на сайті змагань опублікують то ще один пост зроблю.

Результати – http://onlineraceresults.com/race/view_race.php?race_id=30971&relist_record_type=result&lower_bound=0&upper_bound=1564&use_previous_sql=1&group_by=default#racetop.

Весь альбом тут – https://skydrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214965#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214960.

2010–Chelan Man півмарафон 1:37:44

Це перенесений (і трошки переписаний) запис з мого старого блоґа.

Два роки поспіль їздили на змагання у цю курортну зону нашого штату, а минулого року вибрали змагання поближче.

Оскільки це курортна зона (парки, гірські озера, тощо) то забронювати там готелі не так і просто. По перше, їх просто дуже мало, а те що є коштує легко по 500 баксів за ніч.

У 2010 ми зупинялися в кемпінгу у палатці у містечку Лівенворс, а це годину добиратися до старту машиною. Наступного року знімали кімнату в готелі у Венатчі, але і звідти було хвилин 50 їхати. Неймовірно втомлює, особливо після змагань назад їхати.

Отже перший раз я біг там півмарафон, але що ще більш цінно вперше зблизька подивився як організовано тріатлони в США.

Пам’ятаю що було ну дуже важко – зі старту взяв зависокий темп і після першої половини почалися суцільні муки. Крім того сонце пекло нещадно, а дорога вся по сонцю. Отак біжиш весь розпечений, а з одного боку синіє озеро з крижаною водою, з іншого – підіймаються пагорби з густим затінком під деревами.

Це дводення спортивна подія куди входять біг на 5, 10 та 21 км та тріатлони – супер-спринт, спринт, олімпійська дистанція та Half Iron Man.

Транзитна зона з безлічю велосипедів, і по багатьом з них видно що коштують вони тисячі доларів. Це видно навіть якщо не розбиратися у велосипедах.

Людей дуже багато, старти починаються з 6 ранку. А у транзитній зоні видно у кого ціль результат, а хто для власного задоволення все це робить. Більшість народу неспішно витираються, мажуться кремами, переодягяються, деякі навіть щось їдять.

Старт бігу давали лише після того як останні учасники виїхали з транзитки на велосипедах.

Ось на фото якраз і видно як бігуни пропускають через стартову лінію останніх велосипедистів. Звісно це затримало наш старт (з 8:25 перенесли на 8:45), але унебезпечило і бігунів і велосипедистів (бо не перетиналися) і останні учасники мали гучну підтримку.

Маршрут для бігового етапу дуже простий – туди і назад. По дорозі добрі люди поливали бажаючих зі шлангів, а вода та спортивні напої просто розліталися.

Я ще назавжди запам’ятаю цей пробіг тому що помилково схопив Hammer Heed замість води у стаканчику (а він візуально не відрізняється) і вилив собі на голову. А потім усю дорогу напагався змити засохлий цукор з волосся та обличчя Smile

Ледь-ледь добіг, так погано було – спека і неправильний старт далися взнаки. Ще хвилин 5 приходив до тями, потім поліз у озеро, а вода таки справді крижана. Ну і додому їхав з великим мішком льоду який купив на заправці в обнімку.

А у підсумку ще й примудрився зайняти 2-ге місце у своїй віковій групі за що мені видали скляну кружечку з відповідним написом.

Наступного року вже вдвох приймали участь в тріатлонах на тому ж самому місці.

Усі світлини з цієї події – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214867

Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012

Пост про сам марафон – 2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19

Так, на фініші я дуже радів своєму результату Smile

Дякую за фотографії (ця я до тих хто фотографував і хто поділився ними)!

Ну і ось така, мене тут нема, але просто хороша світлина:

2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19

Ну що ж, зовсім небагато залишилося щоб пройти кваліфікацію на Бостонський Марафон Smile

Дуже задоволений результатом бо саме на нього і цілився.

Це вже в п’яте біжу Сіетльський марафон, але вперше повний марафон у Сіетлі (до того виключно половинки бігав). І цього разу Олена теж бігла, половину, навіть покращила свій попередній результат більше ніж на 10 хвилин, але про це сама якщо захоче розкаже.

Фотографувати не було кому (зробив пару кадрів на старті Олени у натовпі та вона мене на фініші), тож дивіться на те що є, з часом як знайду ще світлини в інтернеті то опублікую теж.

Весь тиждень було доволі холодно і майже безперервно йшов сильний дощ, тож і прогноз на вихідні був невтішний. Але прогноз не справдився і день для бігу був класний, з ранку трохи прохолодно, а потім сонце, безхмарне небо, температура десь +8, вітру нема.

У Олени старт був в 7:30, тож ми знаючи яка тягучка на під’їзді до Сіетла буде (марафонці забивають дороги) виїхали трошки раніше. Центр Сіетлу це і так мішанина коротеньких і вузеньких вуличок, а тут ще й суцільні об’їзди, ремонти доріг, коротше ледь знайшли де запаркуватися і пішли на старт.

А на старті як завжди черги в туалети (десятки, а то і сотні кабінок навколо старту), народ одягнений хто як (одні в трусах і майках, ішні в куртках-кофтах-шапках-рукавичках) бігає, розминається, їсть, п’є і взагалі забиває собою місце старту.

Ось вже і гімн заспівали. Олена роздягається, забираю речі. Далі вона пробивається до таблички 2:20 – на дистанції біжать пейсери, такі люди що тримають темп щоб фінішувати за певний час. Дали старт, середина групи де стоїть Олена починає як пінгвіни у метро дрібними кроками рухатися уперед. Якісь 2-3 хвилини і от вже і вони побігли.

Я йду здавати речі, починаю розминатися, жую пару “цукерок” з калоріями, ковтаю пігулки з сіллю, роздягаюся, здаю свої речі, йду на старт.

Знаходжу своїх пейсерів (3:15), стаю трошки ближче до старту. Гімн, страт, побігли.

Перші милі проходяться доволі легко – прохолодно, переважно з гірки, багато людей біжать занадто швидко. Намагаюся бігти не швидше за 7 хвилин на милю (а треба щоб середня швидкість була 7:26). Ось мене наздоганяють мої пейсери з групою, пристроююся до них.

На милі 5-й десь несподівано до нас приєднується мій знайомий (Макс, привіт!), біжимо разом, трошки навіть спілкуємося. Десь на 7-й милі вирішуємо відірватися від пейсерів і йдемо вперед.

Говоримо все менше, але біжиться добре, поки що нічого не турбує сильно. Забігаємо у парк де робимо 5-кілометрове напівколо, десь тут і є половина дистанції. Макс вирішує трохи скинути швидкість, я ж думаю ще пару миль потримати темп і там подивитися як піде. На виході з парку обганяю пейсера з табличкою 3:05 який зійшов з дистанції. Через милю десь мене обходять хлопець із дівчиною за якими я вирішую триматися і тримаюся таки доволі довго.

Починаю відчувати втому і що ноги напрацювалися вже. Милі на 18-й вперше бегу попити, через ще пару миль беру енергетичний гель, на наступній станції знову попити і тут вже відстаю від хлопця і дівчини які мене вивозили майже 8 миль.

А тут вже і гірки починаються… На диво проходю їх доволі добре. Це миля 21. Далі вниз, потім знову затяжна гірка дорогою що постійно вихляє. Отут вже стає зовсім важко, починаю рахувати милі, пів-милі, ярди і фути.

Нарешті миля 24, більше таких довгих підйомів не буде. І тільки я почав радіти що моя постійна проблема на довгих дистанціях біль у боці схоже не з’явиться як вона і почалася. Пробую йти, бігти повільніше, затискати бік пальцями, але допомагає слабо. Проте схоже те що я з’їв гель і попив спортивний напій відсуноло його появу на 2-3 милі. Наступного разу треба починати пити і їсти раніше (а не хочеться ж!).

Ну от якось так напів бігом напів ходою вже майже змирився з тим що знову не зроблю 3:15. Наздоганяю хлопця із дівчиною які так добре мене везли кілька миль до цього – вони йдуть спокійною ходою і говорять, схоже нікуди не поспішають.

І тут мене обходять “мої” пейсери які розгубили всю групу і біжать вдвох (на них спеціальні яскраві футболки де написано “пейсер”) з “моєю” табличкою 3:15. Зціплюю зуби і біжу за ними. А ще 2 милі…

По центру Максим, це десь 10-та миля:

У боку болить – то зупиняюся і йду кілька метрів, то кидаюся їх наздоганяти. Причепляється до них ще один хлопець. За милю до фініша вони нам кажуть що ми випереджаємо графік на 1 хвилину і “у кого є сили біжіть вперед”. Тут зовсім від них відстаю і йду. Але ж фініш ось вже скоро! Починаю бігти зігнувшись навпіл. Перед поворотом на стадіон є невеличка гірка де я бачу пейсерів метрів за 40 перед собою. А лишилося метрів 300. Починаю ігнорувати біль і намагаюся їх наздогнати. Десь вже на полі стадіону наздоганяю і обходю. Дивлюся на таймер і бачу 3:14:щосьтам! Ура, я це зробив!

У підсумку я 124-й у загальному заліку, 19-й у своїй віковій групі – http://www.seattlemarathon.org/marathon/results.php. Дані з годинника (запис вимикався у тунелях під мостами тому час такий) – http://connect.garmin.com/activity/246869705.

Хороші фотографії з марафону – http://www.seattlepi.com/local/slideshow/2012-Seattle-Marathon-52947.php

Ну і результат Олени – http://www.seattlemarathon.org/marathon/results.php

2012/10/15 – Перший півмарафон у Олени, Poulsbo, WA

Про всяк випадок ось блоґ моєї дружини – http://puzzlemind.wordpress.com/. І в ньом вона нещодавно написала як пробігла свій перший півмарафо- Poulsbo, WA – мій перший полумарафон.

Взагалі писати вона не любить хоча і є про що (спитайте, наприклад, про її нову роботу Smile ). Тому додам трошки від себе.

Полсбо це таке малесеньке містечко на пів-острові Олімпія. Хоча там прохолодно і вітряно це певною мірою курортна зона. Звісно загоряти чи купатися там не вийде – холодно і пляжів нема, а от побродити лісом чи покататися на гірському велосипеді буде класно.

Туди ми добиралися через Сіетл – паром з центра міста ($20 в одно сторону, $13 назад). Пливе він дуже швидко, навіть і пів години не проходить. Потім зовсім недовго проїхати через острів Бейнбрідж і не надто швидкісіній дорозі до міста призначення.

Саме Полсбо невеличке так що можна його пролетіт машиною за пару хвилин як не знижувати швидкість.

У мене була думка зареєструватися на пів-марафон, але я ще відходив від марафону який пробіг усього тиждень тому і вирішив просто приєднатися до Олени після старту і пробігтися з нею скільки вийде. Вийшло усю дистанцію.

Знімав на бігу камерою Fujifilm FinePix XP10, тому більшість світлин розмазані. Проте з такою камерою класно бігати – вона повністю поміщується в руку.

Усі фотографії ось тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214529.

Данні з мого годинника (Олена свої теж записувала, не знаю чому посилання не дала) – http://connect.garmin.com/activity/233928244

Це був зовсім крихітний пробіг – усьго десь 500 учасників з яких пів-марафон бігли близько 400.

Погода весь час була переддощова і сонце навіть не виглядало. Я біг з рюкзаком, а Олена поступово знімала з себе вітровочну безрукавку, шапку, рукавички… Smile

Так, в деякі гірки йшли. Але ціль була (для неї) просто добігти і не боятися таких дистанцій. З чим вона прекрасно впоралася.