…так само як усі інші
Як і обіцяв доповнення до ось цього посту з кількома фотографіями зробленими на маршруті.
Треба чесно сказати що віднісся я до марафону дуже самовпевнено. По-перше, усе літо присвятив доволі коротким тріатлонам і дистанції довші за 21 км жодного разу не бігав.
Ну а крім того настрій був як наче я 5 км збираюся бігти – страждати буду сильно, але не довго. А треба було б настроюватися на довгу, розмірену і спокійну роботу.
Ось це вже ближче до фініша і сам фініш.
Отже мій другий марафон (перший був ось цей – 2012/02/19 – Birch Bay Marathon–3:25). Хоча в підсумку я і покращив свій результат на 2 хвилини все одно цей виступ був провалом. Ну та все по порядку.
В цьому пості змішано і про подорож і про марафон так що доведеться вам продиратися крізь те що не цікаво.
Місто Вікторія, столиця Британської Колумбії (провінція Канади) розташовано на південно-східному краї острова Ванкувер (місто Ванкувер від нього через пролив). По суті саме місто і острів є відомими курортними зонами які іноді називають шматочком Європи в Північній Америці. Там дуже, дуже красиво – і природа, і архітектура, і ритм життя, і настрій якийсь такий спокійний.
Ми добиралися туди за допомогою двох поромів – одни на території США, інший перевозить через кордон. Можна також було поїхати на північ у Ванкувер, а звідти вже пливти паромом на острів. Так би вийшло довше їхати, але не довелося б довго чекати другого парома.
Поїхали значить… Якась година чи менше і ми в черзі на перший паром. Цікаво що в одну сторону ним їхати вдвічі дорожче (десь $30 за машину і двох людей) ніж назад. Навіть не знаю чому так.
Десь через 30 хвилин підпливаємо до берега. Навіть враховуючи що ми стояли в черзі і потім якийсь час тягнулися у трафіку після парому все одно так виходить швидше ніж їхати на південь від Сієтлу і потім підніматися на північ по півострову Олімпія (це де ми сідали на другий паром).
По дорозі в Канаду ще обоє бадьорі, повні сил. Ходимо, роздивляємося, фотографуємо…
Олімпія в принципі теж дуже красива місцина. Тут є гігантський національний парк, нескінченні ліси та океан. Та просто сама дорога по півострову до містечка Порт Анжелес дуже красива. Навіть не знаю як словами передати що саме там такого. От їдеш, а дорога як річка різко пірнає вниз і перед тобою відкриваються порослі соснами гори. І якось воно все так класно разом поєднано.
Ну от приїхали ми до парома і тут зненацька з’ясовується що у них є розклад руху. Хто б міг подумати! І ходять пороми в Канаду не кожні 30 хвилин, а лише 3 рази на день. Коротше пригальмували ми добряче, навіть в голову не прийшло перед тим перевірити розклад.
Довелося нам по місту гуляти кілька хвилин – поїли в несподівано класному італійському ресторані, пройшли через все місто туди і назад (за українськими мірками це таке село було б), заїхали на парковку дока і стояли першими і єдиними в черзі… Коротше майже 5 годин довелося кудись подіти.
Я розпереживався що не встигну забрати пакет з номером. Подзвонив організаторам, ті сказали що перед стартом можна буде отримати, а вітрівку учасника, якщо ще залишаться, після фінішу. Трохи похвилювався, але все обійшлося – в день змагань вийшов раніше, забрав номер. А після фінішу пішов забрав вітрівку.
Ну от нарешті ми і на поромі. Ціна за двох людей і машину – $80. Пливти 1.5 години. На борту д’юті-фрі. Особливо розказувати нема чого про саме плавання. Ну хіба що машин не багато на борту було, а пішоходів і велосипедистів навпаки багато.
А от коли вже запливали у Вікторію то було на що подивитися. Причал знаходиться фактично у самому центрі міста. А на березі красиві будівлі, над ними височіють кілька готелів. Але хмарочосів нема, скоріше враження музея під відкритим небом.
З’їхали на берег, будочка перевірки документів. Пара питань “де живете в США”, “на скільки днів в Канаду” і їдемо далі. Наш готель менш ніж за 100 метрів від порту (і десь за 400 метрів від старту марафону).
З готелями на ці дати було доволі напружено, але в цілому в Канаді усе трохи дешевше ніж в США і тому ціни не такі вже й скажені. Ну а раз все одно за дешево нічого нема то ми і знайшли готель прямо біля страту.
До речі на сайті марафону обіцяють фотографії через кілька днів, як у них з’являться то я ще одни пост зроблю.
Ну от, поселилися значить, вийшли прогулятися і подивитися де той старт і були вражені яке красиве місто вночі. Контури будинків і вікон та інших нерівностей у них підсвічені лампами або ліхтарями. Набережна, туристи… При цьому нема такого відчуття натовпу і перевантаженості світлом як у тому ж Вегасі.
Вранці встали раніше щоб забрати номер, подивилися де що (народ в цей час вже біг 8 км). Власне людей на старті не так і багато у порівняння з деякими іншими змаганнями такого рівня. На марафоні і половини десь по 4 тисячі. Ну і ще 8 км було і ті хто стартував марафон на кілька годин раніше (повільні бігуни).
Проте організовано все дуже розумно. Наприклад пів-марафон стартував за 1.5 години до марафону і практично всі з них фінішували до того як найшвидші марафонці наздогнали їх.
З’їв перед стартом кілька кубіків Clif Shot Bloks, проковтнув пару сольових пігулок (я зазвичай перед стартом нічого взагалі не їм і не п’ю), трошки порозминався і ходив тепло одягнений. Холодно не було взагалі, а на момент фінішу так і пригрівало добре.
Через те що я постійно на довгих дистанціях натираю собі до крові або руки краями майки, або під руками рукавами для бігу бігаю у футболці. Цього разу відчув що футболка це занадто, треба шукати майку яка б підходила.
Чесно скажу що сподівався пройти кваліфікацію на Бостонський Марафон (це 3:15 для моєї вікової групи), хоча бігти у Бостоні поки не планую, просто ще одне досягнення яке хотілося б мати. А для того треба було бігти по 7:30 милю (4:36 на кілометр). Виглядало доволі реально, та і мабуть би міг мати результат близький до бажаного.
Але я сам не розумію чому почав набагато швидше. І от біжу, дивлюся на годинник. Виходить швидше ніж по 7 хвилин на милю, тобто це десь 3 години був би марафон з таким темпом. Розумію що це занадто швидко, але чомусь продовжую так бігти.
Поступово намагаюся уповільнитися, але не надто виходить – почуваю себе добре. 10 км пробігаю за 43 хвилини, половина (21 км) за 1:33. А ще рік тому мій особистий рекорд на пів-марафоні був 1:31.
Нарешті скидаю темп і починаю бігти спокійніше.
На трасі пункти харчування з водою та Цитомаксом (Cytomax Sports Performance Drink) розташовані через кожні 3 км. І взагалі траса дуже хороша – майже пласка, по місту бігти цікаво, по берегу океану прохолодно і види прекрасні відкриваються. Багато волонтерів які добре роблять свою роботу – подають напої та енергетичні гелі і цукерки, прибирають накидані порожні стаканчики, спрямовують на маршруті і підтримують учасників.
Людей вздовж маршруту доволі багато – кричать, танцюють, дзеленчать дзвониками, грають на інструментах і просто махають руками.
Ось вже бачу на зустріч біжать лідери. До речі біг один дивак у костюмі, рубашці та краватці. Пробіг за 2:30 і встановив новий рекорд Гіннеса.
Вже близько до розвороту і бігти назад. Дорога назад на кілька кілометрів коротша, а ось і втома починає відчуватися. Проте терпіти можна, нічого страшного поки.
Дивлюся час від часу на годинник. Поки що йду краще ніж планував. І от тут, кілометрі на 32-му воно і стається. Спочатку стає різко дуже важко. Сподівався що “вріжуся в стіну” (як називають цей стан) не раніше 35-го кілометра. Різко падає швидкість, бігти 7:30 вже дуже важко. Але є великий запас часу тому не хвилююся.
Ось на 35-му кілометрі трапляється те від чого я вже страждав кілька разів – біль у правому боці.
Боліти починає так що вимушений зупинитися. Йду, пробую бігти – болить. Пробую проти довше, знову біжу – болить. Починаю пити на кожному пункті – не допомагає, болить. Останні 7 кілометрі я фактично йшов – біжу 100 метрів, йду 300-400 метрів. Хочеться все кинути, зупиняє лише те що все одно до фінішy добиратися треба.
Як би там не було ось вже і фініш. Пробую добігти хоч останні 200 метрів – ні, болить, пробігаю 10 метрів і йду…
Дома вже читаю статті про причини болю, схоже ніхто не знає що воно таке. Лікарі (наприклад тут – http://www.livestrong.com/article/528846-pain-under-right-side-of-ribs-when-running/) говорять про “цілий ряд причин”. Це може бути як недоїдання так і переїдання, дегідрація, або навпаки забагато рідини випив. Може бути спазм діафрагми і ще що завгодно. От тепер думаю може перед наступним марафоном з’їсть якийсь банан та йогурт як багато людей це роблять?
Ну та нарешті все. Фініш. Посидів трохи, з’їв там щось. Пішли у готель, душ, на стоянку на причалі – паром назад в США через пару годин.
Заплановано у мене марафон у Сіетлі через півтора місяці. Там маршрут набагато складніший (є пара вбивчих горок), але цього разу спробую жорстко дотримуватися плану і таки пробігти якомога ближче до кваліфікації на Бостон.
Ну а далі нічого особливого – сиджу всю дорогу на паромі у кафе, їм, п’ю, погоджуюся з Оленою що види красиві. Вона у нас веде всю дорогу назад, я лише в’яло намагаюся командувати.
Говоримо про те що приїдемо у Вікторію в наступному році обов’язково, що Олена може запишеться на пів-марафон тут, намагаємося будувати якісь інші плани. Я в напівкаматозному стані і всі ці балачки приємно пропливають крізь голову в стилі “в гостях у казки”.
Данні марафону з годинника тут – http://connect.garmin.com/activity/231585915. Цього разу я біг з пульсоміром тож там же серцебиття.
Весь альбом з фотографіями тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%214436
Мій офіційний результат – http://www.sportstats.ca/searchResults.xhtml?firstname=Oleksandr&lastname=Golovatyi
Ще кілька фото:
Це вже я вчетверте приймаю участь в цьому пробігу який відбувається у нашому місті.
Останні 2 роки він проходить по новому, трохи складнішому маршруту – якщо раніше проблемою були дві затяжні гірки на старті то тепер гірки розкидані по всьому маршруту.
Отже прибув на старт:
За пів години до бігунів стартують пішоходи. Чесно кажучи я не сильно розумію для чого люди ходять пішки пів-марафони, а іноді навіть цілі марафони. Але добре що вони це роблять – страртові внески роблять подію краще організованою 
Найбільші побоювання були у мене в зв’язку зі страшенно стертими ногами. З дуру на початку цього тижня я спробував пробігтися у “гоночних” кросівках без шкарпеток. Африканці ж бігають без шкарпеток, значить і мені треба… В результаті шматки знятої шкіри і рани ще не заживають.
В принципі я вже робив цю помилку раніше, але ніяк не можу визнати що мої ноги просто не призначені для такого. Ну або ще своїх кросівок не знайшов.
Перепробував купу пластирів – ви здивуєтеся які дорогі та наворочені деякі бувають. Знайшов такі прозорі через які видно як рана заживає, липнуть лише до здорової шкіри і таке інше. Тим не менше лікувальна подушечка таки додає обсягу і тому вибав мінімалістчні кросівки Brooks Pure Connect.
План був обережно бігти першу половину дистанції і або зійти далі, або прискорюватися якщо все йде нормально.
А насправді після старту майже одразу забув про біль від ран який постійно нагадував про себе весь тиждень.
Відчуття було таке що біжу капєц як швидко і покращу свій результат ледь не на 5 хвилин. Принаймні ногу убилися капєц як. Досі сидю і мучуся судорогами в ікрах.
На фініші побачив свій результат зі змішаними почуттями: з одного боку радий що добіг до кінця і рани не завадили, з іншого – за відчуттями чомусь сподівавася на набагато кращий результат.
Тим часом Олена бродила берегом парку.
В загальному заліку я фінішував 13-м (12-м з чоловіків), але традиційно моя вікова група є найсильншою в середньому і у ній я був п’ятим (результати можна подивитися тут). Завжди було цікаво чому саму в диапазоні 30-39 років найбільше учасників практично на всих змаганнях і чому для цього віку середній результат як правило є найкращим теж.
Думаю це пов’язано з тим що у віці до 20 років на подібні старти виходять ті хто займається регулярно, але з якоїсь причини не приймає участь у офіційних змаганнях. Після 25 років люди починають “повертатися” до спорту і результати у них гірші. Схоже що після 30 народ реально починає отримувати задоволення від подібдних заходів і попередні роки тренування дають кращі результати. Ну а після 40 залишаються найбільш уперті у яких вже результати і так хороші (і до речі, ця група як правило сильніша за групу 20-29 років). Ну і так далі.
Ну і як завжди зазначу що навіть ті хто добре біжать на диво не надто добре вміють “котитися” з гірки – гальмують, б’ють ногами в землю, тощо. Навіть вміючи робити це трошки краще за інших я реально отримую велечезну перевагу на особливо крутих спусках. І це при тому що моя техніка бігу з гори далеко не ідеально.
Просто схоже більшість людей тренується на пласких маршрутах або на стадіоні.
А головне – сезон змагань відкрито, йє! Тепер постараюся робити старти кожні 2-3 тижні, в основному тріатлони. Бігати то можна цілий рік, а от плавати і ганяти велосипедом у нашому штаті більш-менш комфортно тільки коротким літом (вода у місцевих озерах трошки нагріваються і три місяці дощ не йде щодня).
Ну а після фінішу відхекатися, взяти медальку, зібрати напої-батончики-сувеніри і додому.
Ото червоні на столах – медалі для тих хто фінішував:
Всім на вулицю – бігати, кататися, плавати і ходити у походи!
Relay це по нашому естафета. Сайт події – http://mtsirelay.com/.
Ми командою (назва команди – Loshadi) бігли 59 миль (95 км) поділених на 10 етапів від 13 до 5 кілометрів довжиною.
Кожен з нас біг по 2 етапи. Етапи проходили по змішаним поверхням – асфальт і паркові доріжки з грязючкою та гравієм.
Мені доручили стартувати першим. Спочатку народо так ломонувся на старті що я аж злякався. А через 3 км якось всі повідставали і виявилося що я біжу другим. Воно і непогано – біжиш по лісу, волонтери рідко зустрічаються, дивишся куди той що перед тобою повертає і просто за ним бездумно 
Ну та десь на половині свого відрізку я його таки наздонав і зрозумів що треба йти вперед. А під кінець етапу було десь кілометри півтори доволі крутого спуску. Той хлопець що біг за мною щось не дуже дорбре з гірки вміє мабуть бігти (я нісся по 3:07 кілометр) і відстав конкретно.
Ось так несподівано для себе і своєї команди я прибіг першим.
А природа там така що про неї кажуть “красива”. У нас тут в принципі природи багато, але в North Bend, де крихітні міста розташовані у лісі в горах так взагалі. Я навіть не кажу про наглих оленів що тиняються містом. А от просто біжиш і тільки і дивишся по сторонах – то озерце якесь, то річечка, то водоспад…
Якби не було так далеко до роботи їхати (хвилин 40 коли нема трафіку) то можна було б навіть подумати щоб сюди переселитися.
Картина називається “Лошадка-а-а-а!”:
Ну так от. Старт був у 8 ранку і витратила наша команда на все це трошеи більше 7 годин. Їздили разом з етапу на етап, їли енергетичні гелі та батончики, намагалися відпочити і вболівали за своїх.
Олена показує якого вона бачила байбака:
На другому етапі ми пересунулися на друге місце, але наший третій бігун повернув нам лідерство.
Потім сталася “прикра несподіванка” – один з учасників нашої команди що мва під’їхати на 4-й етап переплутав щось і поїхав на наступний етап. Коли все з’ясувалося то він вже не встигав приїхати і я одяг його номер і побіг на півтори години раніше ніж розраховував.
Оце, до речі, на фото якесь глухе містечко в кілька сотень мешканців.
Бігти було і правда важко, особливо враховуючи те що “проти мене” бігли в інших командах люди у яких це був перший етап. Причому терпіти можна було, а от ноги вже не бігли – прискоритися наче і намагаєшся, а ноги біжать собі неспішачки як їм хочеться.
В результаті я прибіг третім, хоча і почав першим 
Взагалі мені ці змагання сподобалися (особливо для першого разу) тим що навіть коли не біжиш то все одно якось активно приймаєш участь – вболіваєш, відстежуєш де хто з якої команди прибіг, де які зміни. Коротше нема часу нудьгувати взагалі.
Ось такі горобці дивилися на все це зверху:
Ось це я фінішую 4-й етап (а мав би бігти 6-й). Так це той самий фініш що був на першому етапі. Як видно на карті ми бігли спочатку в одну сторону, потім розвернулися і побігли назад. Фактично через кожен етап пробігали двічі.
А змагалися команди суто чоловічі, жіночі (стартували на годину раніше за нас), змішані (мінімум 2 жінки у команді) та індивідуально на 50 км та 50 миль (80 км).
От після того як я прибіг третім серед чоловічих команд на своєму етапі ми так і залишилися на третій позиції і відставання від перших двох команд тілки збільшувалося. В результаті прешим ми програли більше ніж 30 хвилин.
В той же час від другого місця ми відстали на 16 хвилин і це не таке драматичне відставання – при правильному планування, без проколів у передачі естафети і більш організованій командній роботі боротися за друге місце цілком реально.
Ну і звісно подяка нашому фотографу
Якщо хтось запросить мене бігти щось подібне то я погоджуся з радість – дуже сподобалося. І я бачу що Олені теж сподобалося, тож будему і її тренувати бігати байраками.
Ось такі прикольні вийшли вихідні – встали в 6 ранку, дома о 5 вечора, поїли і спати без задніх ніг.
“Лошаді” вперед!
Результати – 2012
Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%212010&sc=photos
У продовження ось цього – 2012-03-25–Mercer Island Half Marathon–1:25:41.
Розміри такі маленьки бо це скріншоти з сайту контори що продає такі фотографії 
Ну а платити по 15-20 баксів за фотографію я морально не готовий, тому отоке от…
До речі ось вже результати опублікували – http://onlineraceresults.com/race/view_race.php?race_id=23666&relist_record_type=result&lower_bound=0&upper_bound=1868&use_previous_sql=1&group_by=default#racetop.
Я там 49-й у загальному заліку (з 1800+ учасників), 5й у своїй віковій групі.
Весь альбом – https://skydrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%211905#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211905
Це я вже біжу його другий раз. Пробіг у сусідньому місті (менше ніж 30 хвилин машиною).
Тривалих і крутих пійомів наче і нема. Але з іншого боку нема і прямих ділянок – весьчас угору-вниз. Тому важко тримати рівномірний темп. То з гірки летиш як шалеий і збиваєш усе дихання, то у гірки уповільнюєшся і потім “прокидаєшся” що ледь повзеш там де можна нормально бігти.
Вже на в’їзді в місто (місто розташовано на невеличкому острові “для багатіїв) трафік завертають на парковки з яких людей до старту возять невеличкі автобуси. Ми залишили машину на тій стоянці з якох човни спускають на воду.
Хоча і обіцяли дощ, але погода була прекрасна – сонце і не холодно (десь +13). На старт ледь встиг, таке усе якесь вийшло непойми що… Ну та головне що встиг і розігрівся якось.
Ото на фото писком в землю то я стою 
Проковтнув пігулки із сіллю (втримують вологу у тілі і протидіють дегідрації), з’їв енергетичний гель, помахав руками-ногами і вже і час бігти. Десять-дев’ять-вісім… Бах! Понеслися…
Це я вперше біг на змаганнях у нових Adidas AdiZero Hagio, і треба сказати що дуже ними задоволений. Хоча вони дуже близькі до мінімалістичних, проте дають трошки більше компенсації. З іншого боку я одразу відчуваю що треба працювати над технікою бігу.
Якщо призумлятися на п’ятку то ноги вони приб’ють аж миттєво, для тих хто приземляється на середину стопи (я так біжу коли постійно себе контролюю) вони непогано працюють, але просто таки вимагають щоб приземлялися на носок.
Дуже багато людей навіть з тих хто непогано біжить не вміють бігти з гірки – гальмують самі себе, засильно перевантажують ноги… Я сам не дуже добре це роблю, але зараз це бачу кожного разу і намагаюся “котитися” вниз роблячі якомога ширші кроки (щоб високою частотою не збити собі дихання). Але ще є над чим працювати.
Якби то тільки час був працювати і над функціоналкою і над технікою. На те що я колись зможу знайти час щоб потренувати швидкість я вже і не сподіваюсь 
На фініші (за одну милю) зливаються в кучу коні, люди в один потік півмарафонці та ті хто біжить 10 км. Неслабий такий движняк виходить.
Ну власне і все!
Продовження (трошки додаткових фотографій) – Ще трошки світлин з Mercer Island Half Marathon
Ну що ж, ось і сталося – мій перший марафон!
UPD. А ось і результати – http://birchbaymarathon.com/resources/BB-Marathon-All.pdf
Все це відбувалося у невеличкому курортному містечку на березі океанського заливу.
Майже весь тиждень перед тим мучався соплями і простудою, не бігав, не плавав і страшенно хотілося якогось фізичного навантаження. Хоча і страшнувато було.
В день приїзду на місці проведення йшов страшенний дощ, але в день самого марафону було просто хмарно і прохолодно (+4 С). Сам пробіг маленький – трошки менше 700 учасників.
Довго думав що обути. Зупинився таки на Brooks Ghost 3. Не зважаючи на те що це не кросівки для змагань вибір був таки правильний – десь після половини дистанції почав відчувати що ноги таки об асфальт собі трохи відбив, треба працювати над технікою бігу. Ну і шкарпетки injinji спрацювали просто супер – жодної натертості на ногах!
А от з одягом трошки не додумав. Вранці був неприємно здивований тим як насправді не тепло на вулиці (хоча і знав прогноз). На майбутнє такі собі зарубки на пам’ять:
Дуже зручно виявилося скинути вітровку після першого кілометру дистанції – якраз пробігав повз нашу машину на парковці і кинув вітровку під неї.
На самій дистанції перша половина пройшла на диво легко. Після 25 кілометра як завжди майже миттєво стало важко, хоча усі говорять що найважче починається на 30-му кілометрі. А далі починається суцільне пекло.
Ні, це не просто вдвічі важче ніж пів-марафон. Тут якісь зовсім інші, нові неприємні почуття 
Починається розтягування дистанції. Біжиш наче вже 4-5 кілометри подолав, а насправді лише один. А під кінець взагалі кожні 200 метрів здаються парою пройдених кілометрів.
Взагалі цілі на будь-який конкретний результат у мене не було, головне щоб фінішувати. Але були сподівання пробігти не сильно гірше за 3:30. Для цього треба щоб середня швидкісь не була нижча за 5 хвилин на кілометр. Ось тут мені і допоміг сильно мій Garmin 305. Настроїв екран показувати час, середню швидкість, поточну швидкість та дистанцію.
Перші кілометри було важко бігти повільніше за 4:40. І взагалі першу половину пройшов із випередженням графіку.
Після 25-го кілометру швидкість впала, але середня усе одно була в районі 4:45.
Сама засада почалася на останніх 4 км – майже усі м’язи ніг відмовили, а деякі перестав відчувати взагалі (бо ті що боліли можна було хоч якось працювати). І хоча темп я намагався тримати, проте нічого не виходило. Швидкість почала падати дуже різко – спочатку 5:01, потім 5:08, 5:13, 5:18. Якби був ще 1 км то я б точно зійшов.
На протязі дистанції лише один раз зупинився попити спортивного напою (бо на ходу не зміг би це зробити), і то думаю що не варто було. А от енергетичні гелі і пігулки з сіллю треба брати з собою в дорогу.
Олена на фінішу мене не сфотографувала – сиділа у машині. Просто я гадки не мав коли прибіжу, тож вирішили що вона буде мене ловити починаючи з 3:30. А я на 5 хвилин раніше прийшов Зловила мене коли я вже трохи прочухався, наївся лакриці і мішок Гамі і чалапав до машини.
Хотів так багато написати, але щось уже і слова скінчилися.
Альбом – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%211860&sc=photos
У останньому номері журналу Outside (присвяченому подорожам, спорту і активному відпочинку) опубліковано непогану статтю про бігові міфи і деякі останні дослідження. Сама стаття доступна тут – http://www.outsideonline.com/fitness/Health-Fitness-Report-2012.html, але я таки напишу короткий підсумок у власній інтерпретації.
В принципі це правда – м’язи що можуть розтягуватися на 20% своєї довжини набагато менше ризикують бути ушкодженими від великих навантажень. Але дослідження показують що статична розтяжка (нахилися до полу і стоїмо, сіль на шпагат і сидимо і таке інше) безпосередньо перед змаганнями не лише не знижує ризики травм, але і втомлює м’язи і примушує їх зпалювати більше енергії.
Натомість рекомендується перед змаганнями розігріватися і робити динамічну розтяжку (махати руками-ногами з інтенсивною амплітудою, сильно закидати ноги назад, побігати боком, тощо).
Як з’ясувалося в штатах дітей на уроках фізкультури, а відповідно і тренери вчать робити статичну розтяжку перед серйозною роботою або змаганнями – до недавнього часу вважалося що це підвищує результативність.
Взагалі останнім часом у біговому світі тема бігу босоніж дуже популярна. А оскільки фірмам що виробляють бігове взуття не дуже хочеться щоб народ припинив купувати у них кросівки то вони роздувають інтерес до питання продаючи “мінімалістичні” моделі взуття – по суті або взуття для змагань, або просто зі зменшеною компенсацією ударів об землю.
Апологети бігу босоніж говорять про неприродність наступання на п’яту, травмування колін і так далі. Але забувають що асфальт ніяк не є природнім покриттям і вимагає певної компенсації ударів. Крім того при бігові босоніж більшість людей так і продовжує бігати на п’ятках, просто через певні зміни у техніці бігу (зроблені не до кінця) це не так видно. А при переході на біг не носках удари на себе замість скелету (п’ята-коліно-стегна-таз-хребет) починають приймати на себе м’язи і сухожилля, а це травми ахілів та стопи.
Згідно досліджень деяким людям не протипоказано бігати босоніж, але і все. Проте це дуже серйозна тема для срачу що тягнеться вже років 30 і думаю жоден з таборів не здається просто так.
Навіть на фізичній терапії яку я відвідував кілька разів зі своїми проблемами коліна і стопи в першу чергу говорять про те що основа бігу це сильний прес і треба допомагати ногам качаючи його постійно.
Останні дослідження не виявили покращень у результатах пов’язаних з інтенсивною роботою над пресом. Не кажучи вже про те що рельєфність кубиків не говорить про силу м’язів пресу взагалі.
Вважається що якщо техніка бігу більш-менш правильна і вправи виконуються регулярно (разом з присіданнями, розтяжкою і іншим) то м’язу пресу вже в тому стані коли їх сили достатньо для ефективного бігу.
В штатах прямо якась релігія коли всі в один голос говорять (включаючи лікарів і тренерів) що якщо захотілося пити то це погано, дуже-предуже погано, це означає що пити треба було ще хвилин 30 тому.
Дослідження показують що дегідровані спортсмени та ті хто не допускає стану дегідрації мають однакову кількість судом.
Електроліти важливі для процесу швидкого переносу поживних речовин (з точки зору хіміка чи біолога це твердження є повною нісенітницею, але я пояснюю як вмію, краще читайте тут), але проти судорог вони теж не допомагають.
Непідтверджені дослідження говорять про зменшення кількості судорог вживанням певних кислот, наприклад із квашеними огірками.
Про це я взагалі тільки зі статті і дізнався. Виявляється тут це доволі популярно випити перед стартом якийсь ібупрофен чи щось подібне. Вважається що не так відчувається біль у м’язах під час змагань і легше відновлюватися після них.
Насправді дослідження показують що у крові з’являються ознаки запалення, рівень болю не знижується. А при регулярному вживання м’язи перестають тренуватися.
Чесно кажучи я в це вірю.
Але якби є дослідження які показують що навіть при суттєвому зневодненні спортсмени спроможні показувати такі ж результати.
І навпаки – зайва рідина в організмі призводить до гіпонатриемії і на змаганнях часто є причиною розладу шлунку. Рекомендується пити лише коли хочеться пити, а не “до того”.
Проте одна річ дослідження, і зовсім інша коли біжиш і відчуваєш що ледь не репаєшся зсередини від зневоднення…
А це дуже нова і дуже модна фішка. І не лише тільки в бігові.
Вважається що як залізти на 30 хвилин у ванну з льодом то відновлення відбудеться набагато швидше і вдасться уникнути болі.
В реальності, говорять нам, різниці нема взагалі і все це більш схоже на ефект плацебо. Хоча після льодяної ванни рівень болю у м’язах абсолютно той же усі як один клянуться що ванна допомагає.
Все рівно навпаки – короткі часто повторювані інтервали на високій швидкості спалюють найбільше. У марафонців найбільше ваги втрачають ті хто біжить найшвидше. Люди що фінішують марафон швидше за 3 години спалюють до 4% власної ваги.
Більше того – інтенсивні і виснажливі інтервали прискорюють метаболізм аж до наступних 14 годин. Тобто після інтенсивного тренування можна цілий день їсти більше, і згорить воно усе швидше ніж зазвичай.
Ще недавно усі намагалися виключити фруктозу з раціону. Зараз же говорять що у певній пропорції з глюкозою (пропорція 2:1 – глюкози вдвічі більше) фруктоза дозволяє підвищити результати додатково переносячи паливо у м’язи. Найбільш відповідає правильним пропорціям енергетичний напій PowerBar Ironman Performan.
Проте якщо ви не тренуєтесь інтенсивно і регулярно то фруктозу краще в раціоні таки обмежувати.
Антиоксиданти (А, С, Е) що виводять вільні радикали – насправді певні кількість тих радикалів вмикає у м’язах механізми що ведуть до їх посилення.
Кверцетин – може допомогти виключно тим хто лише почав регулярні тренування (яблука і виноград дозволять вам тренуватися довше).
Креатин – допомагає лише спринтерам та іншим стрибунам і футболістам. Бігунам на довгі дистанції дарує розлади шлунку.
Дегідроепіандростерон – теоретично дозволяє організму виробляти більше тестостерону, але на практиці не дає ефекту.
А які міфи знаєте ви?
Ну що ж, після розповідей про саме Miami Beach прийшов час розказати і про сам пів-марафон.
Мій результат –49-те загальне місце, 5-й в своїй віковій категорії.
Мій час дозволив мені потрапити в першу хвилю в якій стартували і кілька професійних атлетів. Власне людей було не так щоб багато, тисяч 10 мабуть, не більше. Кожна наступна хвиля стартувала через 2-3 хвилини після попередньої.
Як я і писав погода була непогана – десь +25, але доща не було і трошки душно було.
Старт якраз навпроти будинку Джані Версачє на сходинках отих (перед воротами) його і застрелили:
Ось тут є відео старту – http://www2.brightroom.com/81842/1055. Мене там можна побачити на останніх секундах внизу екрану по центру. Я там у білій майці із синьою смугою і білому візорі (козирку). Там же є друге відео де я фінішую.
Встали в 5:30, вийшли на вулицю в 6:00. В освітленій темряві бадьорі бігуни йшли в сторону старту (хвилин 20 пішки з нашого готелю). Ось вже і 7 ранку скоро, за кілька хвилин старт. Останній раз забігти в туалет, порозтягуватися, з’їсти пачку геля та конфеток з сіллю, подихати інтенсивно, прискоритися, залізти в натовп, знайти хороше місце…
Побігли! Спочатку все йшло добре і легко. Перші пару миль біжимо по Маямі Біч, потім звертаємо на міст до Маямі і біжимо в сторону міста. Починає припікати і сліпити сонцем, хапаєш воду на точках харчування і ллєш на голову… Нічого не п’ю, і як виявилося це було помилкою.
Забігли у місто, припікає. Волонтери обливають водою зі шланг. От вже і середина дистанції. Поки все добре, дихання не збилося, ноги в порядку, біжиться у задоволення. Поки що йду з невеличким випередженням графіку.
Вибігаємо на інший міст щоб бігти назад у Маямі Біч. Несподівано розумієш що дме сильний зустрічний вітер, ні, не просто сильний, а такий що нахилятися конкретно вперед треба.
Миля 10 – швидкість падає і як це і буває на довгих дистанціях зі стану “наче все нормально” за кілька секунд переходиш у стан “зараз здохну”. Намагаюся триматися в групі якій біг, але потроху відстаю.
Миля 11 – йду точо графіку, але відчуваю що уповільнююся.
Миля 12 – нарешті збігли з моста, але вітер ще сильніший і пече вже нормально так. Відстаю від графіка несуттєво, ще можна фінішувати за 1:31. Це почалося зневоднення, треба було зробити хоч кілька крихітних ковточків, але я зазвичай на змаганнях воду ніколи не п’ю, просто виливаю на себе.
Миля 13 – відстаю на 3 хвилини, ноги у порядку, дихалка у порядку, натомість якесь отупіння і рухаєшся як через вату. Намагаюся прискоритися, не вдається.
Фініш – видають холодний мокрий рушник на голову, п’ю воду, п’ю воду, п’ю воду…
Трошки приходю в себе, залазю в океан, вилазю назад, їм банани, збираю сувеніри. Вирішую що так далеко заради цього пробігу більше їздити не буду.
