[герої] Лассе Вірен

Те що стоїть між нами і нашою мрією здається неподоланою перешкодою. Але тільки до того часу як хтось її подолає і ми вже не бачимо цих перешкод.
Лассе Вірен, 4-кратний Олімпійськи Чемпіон

Герой мого дитинства книгу про перемоги якого я неодноразово перечитував і який усе життя слугував мені прикладом того яких неймовірних висот можна досягнути якщо бути зосередженим на своїй меті і не перейматися іншими дрібницями оточуючого світу.

Отже неймовірна історія фінського поліцейського зростом 180 см і вагою 60 кг…

А усім кому нецікаво дивитися на боротьбу що точиться на відео можу порадити звернути увагу на технології того часу: зйомки, форма, спосіб показу результатів. Все це на той час було неймовірним проривом як і зараз на сучасних Іграх – найвражаючі технології що наближають спорт до розваг.

Літаючі фіни

Як це не дивно але доволі тривалий час фінські бігуни (та і інші лекоатлети) були найсильнішими у світі. Це і 9-кратний (!) олімпіський чемпіон Пааво Нурмі, і автор незліченної кількості світових рекордів Ханс Колемайнен і інші. Треба сказати що до 70-х років домінування фінів вже майже скінчилося і на сцені з’явилися новозеландці, іспанці та американці.

Унікальність Вірена

Є кілька моментів які роблять Ласе Вірена найпомітнішим і найвидатнішим бігуном на довгі дистанції (хоча деякі можуть не погодитися і згадати Володимира Куца, Абебе Бекілу, Саіда Ауіту чи Хайлє Габреселассє). Перше це те що він практично не “світився” і не показував результатів крім як на Олімпійських Іграх. Сам Вірен з цього приводу казав що вони з тренером склали спеціальний графік тренувань де була лише одна ціль – Олімпіада. Уявіть собі – 4 роки роботи, щоденної багатогодинної роботи заради кількох днів, а потім ще раз, а потім ще…

Друга особливість – серце Вірена. Його серце мало доброякісну патологію. Його розмір був майже вдвічі більшим за серце здорової дорослої людини. У спокійному стані пульс складав 32 удари на хвилину. До речі зараз відомі методики збільшення обсягів серця – короткі інтервали (30-40 секунд) в круту гору з відпочинком по 1 хвилині між ними (щоб не накопичувалася молочна кислота). І так 4-5 годин на протязі пів-року щодня.

Третя особливість – здатність робити довжелезний спрут. Спрут це коли бігун починає прискорюватися на фініші. 100 метрів усі фінішують швидше, ну особливо здорові 150-200 метрів. Але Вірен здатен був робити спрут в 600 метрів, що повністю знесилювало його супротивників. Єдиний метод боротьби проти такого бігуна – мати відрив від нього перед фінішом. Але Вірен нікого не відпускав і дуже розумно вів себе на дистанції.

Ще одна особливість – техніка бігу. У роліках зверніть увагу як усі бігуни “по-кенійські” закидають назад ноги, майже ляскаючи себе по сідницях. Лассе ж біжить дуже економно, викидаючи ноги вперед і майже не піднімаючи їх ззаду. Зараз відомо що Вірен одних з першим почав тренуватися на висоті (у Швейцарії та Кенії), а також багато тренувать робив у снігу бігаючи у високих ботинках. Це і могло спричинити таке аномальне серце та економну техніку бігу.

Ну і ще, на додачу. Деякими вважається що Вірен був першим професійним атлетом хто використовува техніку переливання крові. Суть її в тому що перед тренувальним циклом спортсмен здає кров, а після тренувань вливає назад чисту кров у тренований організм. На той момент процедура не була забороненою, плюс нечасто вдалося її провести без негативних наслідків.
На всіх роліках Вірен у синій майці, білих трусах та з бородою.

1972, Мюнхен, 5 км

Чому ж саме Олімпійські Ігри? Справа в тому що до відносно недавнього часу в легкій атлетиці не існувало Чемпіонатів Світу і можна було або встановити світовий рекорд і чекати поки його поб’ють, або назавжди увійти в історію як переможець Олімпійських Ігор. Вибір очевидний – усі найкращі атлети світу готуються до Ігор як до головних змагань свого життя.

Нікому невідомий Вірен (7 та 17 місце на попередньому чемпіонаті Європи на 5 і 10 км) несподівано виграє 5 км. Зверніть увагу як легко він відірвався на останній стометрівці!

Цікаво також що Гаммуді який прибіг тут другим вже через 4 дні встановив новий світовий рекорд на 5 км – 13:26.4. А це говорить про високу готовність суперників яких Вірен обіграв тактично.

1972, Мюнхен, 10 км

Забіг який увійшов в історію і завдяки якому Вірена досі ставлять іншим спортсменам як приклад що боротися треба до кінця навіть у самій безнадійній ситуації.

Мало хто сподівався що вимотаний спортсмен може перемогти ще у одному виді.

Неймовірність цієї перемоги в тому що Вірен впав на початку дистанції і відстав від групи лідерів на 30 метрів. Тим не менш він був першим на фініші та ще й встановив новий світовий рекорд – 27:38.40, який дуже довго залишався Олімпіським рекордом на цій дистанції. Для порівняння сучасні українці бігуни на цю дистанцію на Олімпійських Іграх показують результат близький до 29 хвилин.
Відео починається майже з моменту падіння. Ось той спрут коли на фініші суперники не мають сил прискоритися через те що Вірен увімкнув неймовірну швидкість за 600 (!) метрів до фінішу:

1976, Монреаль, 5 км

За 4 попередні роки Вірен виступав в основному на другорядних змаганнях і випав із зору спортивної спільноти. На цій Олімпіаді він фінішував на обох дистанціях значно повільніше, але при цьому вигравав тактично, змушуючи свої основних суперників бігти зайві метри по 2й доріжці і таке інше.
Останні 1,5 км Вірен провів у вбивчому темпі – 3:42 (7й результат на тій Олімпіаді на “чисті” 1500 метрів!). Зверніть увагу на новозеландців (чорна форма) – якби вони не були вимушені бігти по 2й доріжці та не були заблоковані іншими бігунами то можливо б і обігнали Лассе. Останні 200 метрів просто якась неймовірна заруба яку Вірен виграв лише завдяки тим додатковим метрам які він примусив новозеландців пробігти на віражах.

1976, Монреаль, 10 км

Вигравши це золото Вірен став єдиним в історії володарем Золотої Пари Дублів.
Початок був повільним, але другі 5км Вірен пробіг усього на 6 секунд гірше за свій час на чисті 5 км. Видно що на фініші суперники вже “вбиті” остаточно божевіллям що сталося на фініші 5 км кілька днів тому і високим темпом який фін трима усю дистанцію. Останній кілометр – 2:29, останнє коло – 56 секунд! Взагалі на останньому колі втік від єдиного хто мав сили боротися з ним як від стоячого. Зверніть увагу що третій відстав майже на 100 метрів.

А кому не дуже цікаво мотайте зразу на 8-му хвилину.

1976, Монреаль, марафон

На додачу він ще й був п’ятим на марафоні з часом 2:13:11 (з таким часом і зараз на Олімпіаді можна за призове місце боротися).
На всяк випадок зауважу що між усіма стартами відпочинок близько 4-5 днів. А на 5 і 10 км треба спочатку пройти в фінал прийнявши участь в кваліфікаційних і пів-фінальних забігах.

1980, Москва, 10км

Весь час після Олімпіади 1976 року Вірена переслідували травми, і навіть за місяць до старту він ще був у лікарні з травмою ноги і відновлювався після операції.
Крім того його критикували за те що він почав готуватися до марафону замість своїх коронних дистанцій, проте майже ні в кого не було сумнівів що і на цій Олімпіаді Вірен покаже себе.
Проблеми почалися з того що Лассе ледь пройшов у фінал – його добрали за часом, і то лише тому що один із дібраних перед ним не зміг виступити. Система там така що з відбірних стартів у фінал виходять перші кілька місць, а потім ще декілька учасників (тут було 3) добирать за найкращим показаним у пів-фіналах часом. Отже в забігу він був “останнім” з відбору.
Мабуть найдраматичніше легкоатлетичне відео за всі часи. Видно як на фініші Вірену просто не стало сил (все ж таки місяць підготовки це неймовірно мало). Крім того травма ноги очевидно давала про себе знати, варто лише звернути увагу на постійно зціплені зуби (порівняйте зі спокійним обличчям на попередніх олімпіадах).
Дуже нетиповим (і навіть дивним) є цей забіг ще й тому що постійно точиться боротьба за лідерство у групі. Це не тільки не має сенсу, але ще й виматує бігунів. В результаті 2 “найрозумніші” бігуни, ефіоп що постійно тримався другим і фін що тримався останнім і зайняли 2 перші місця. А причина полягала в тому що Вірена боялися відпускати вперед щоб коли він почне спрут не пропустити цей момент (на той час бігуни вже цілеспрямовано готувалися до довгих прискорень на фініші – фінський бігун аж 4 рази продемонстрував їм як це ефекривно). А Вірен зі свого боку намагався очолити і уповільнити забіг бо тільки так мав хоч якісь шанси. От і йшла така безглузда з першого погляду колотнеча.
Переможцем став 37-річний (!) ефіоп Йіфтер що всі попередні Олімпіади безуспішно боровся проти Вірена. Він, до речі, ще й виграв 5 км на тій Олімпіаді.
Відео майже 10 хвилин, але надзвичайно видовищне і драматичне – боротьба двох фінів з трьома ефіопами:

1980, Москва, 5км

Вірен вирішив не приймати участь щоб зберегти сили для марафону.

1980, Москва, марафон

До 20 км Вірен був у групі лідерів, але перед 30-м кілометров зійшов з дистанції через проблеми зі шлунком.

Що далі

Через пару місяців після Московської Олімпіади Лассе Вірен повідомив що йде з великого спорту.

Так закінчилася епоха літаючих фінів і почалося десятиріччя панування ефіопських бігунів. Потім були араби, потім кенійці…

Історії перемог Вірена знає кожен фінський школяр. Лассе є національним героєм, його шиповкі (бігове взуття з шипами в якому бігають по резиновому покриттю стадіону), відлиті із золота, стоять в музеї спорту, в Хельсинкі є його пам’ятник. Також продовж 1999-2007 років він був у складі фінського Парламенту.

Зараз він є власником невеличкого бізнесу з перевезення грузів і живе в маленькому містечку в якому і народився. Коли пару років тому американські журнілісти завітали до нього в гості то лише від них онук Вірена дізнався що статуя в центрі міста і отой Вірен про якого йому розказували у дитсадку то і є його дідусь.

GoDaddy: офіс у Кіркланді

У цей день коли Россія ввела війська в Україну і важко думати про щось інше крім неминучої війни хочу спробувати вас відволікти від важких думок хоча б на кілька хвилин.

Трошки про своє нове місце роботи я вже писав раніше (Чому GoDaddy?), визнаю що було сумбурно. Цього разу переважно світлини.

На вході нас зустрічає Даніка Патрік яка є обличчям компанії:

Далі по невеличкому коридору проходимо мимо кімнат для мітінгів. Враховуючи те що практично усі команди розподілені мітінги проводяться завжди по інтернету. Це до речі означає також що ніяких обмежень на роботу з дому немає і в офіс їздити ніхто не примушує.

Кімнати для мітінгів названі чисто з програмістським гумором:

Ще є кімната яка називається Basic, я забув її сфотографувати.

Далі є кілька шафок і вішалки для велосипедів. Отой велосипед що на фото нижче висить там постійно схоже з минулого літа (це коли тільки відкрили офіс). Навіть не знаю чий він.

Весь офіс крім самого високого начальства є опен-спейс (відкритим простором) – ніяких кабінетів чи перегородок між столами. І хоча робочі місця доволі маленькі проте відсутність стін і сонячне світло через великі вікна роблять картинку доволі привабливою.

Ось цей великий стіл використовується зараз для обідів – в чт та пт компанія безкоштовно годує нас обідами з місцевих ресторанів. В майбутньому коли офіс розширять (плани найняти ще близько 30 програмістів) будуть годувати ще і ср. Годують не кожного дня не тому що жадібні, а тому що в інші дні (особливо пн і вт) в офісі дуже мало людей – через географічну розосередженість люди часто і багато подорожують. І якраз початок тижня це основний час подорожей.

Зправа видно кабінети (їх усього 4) керівників компанії. Усі інші включно з віце-президентами сидять за такими самими столами як і я в тих же умовах. Нагадаю що у компанії зараз працює майже 5 тисяч людей і офіси лише в США є у Арізоні (4, а може і більше), Каліфорнії, Колорадо, Кіркланді і ще в якихось містах.

Знайди на фото ванДамів:

За останній рік компанія виросла майже вдвічі і саме Кіркландський офіс вирішено зробити технологічним і інноваційним центром компанії. Причина проста – це місто де велечезний ресурс програмістів вирощених Майкрософтом, Амазоно, Гуглом, Боінгом, Нінтендо та іншими компаніями регіону. Тим більше що сьогоденне керівництво компанії самі є ветеранами МС.

На фото нижче можна оцінити глибину офісу – за спиною стіл з фото вище, до вікна 6 робочих столів:

У дізайнерів епли, у програмістів справжні комп’ютери Smile

Ще одна унікальна відмінність нашого офісу від інших в тому що до рівня керівництва компанії в буквальному значенні кілька кроків. У показаних вище кабінетах сидять головний архітектор компанії, головний дизайнер та головні з інших напрямків (не пам’ятаю зараз). І я можу просто зайти і поговорити з ними минуючи сходинки ієрархії. Та вони і самі виходять говорити з нами.

Усього зараз в офісі працює 48 людей, але мабуть ніколи не буває так щоб усі були на місці. А з іншого боку щодня на співбесіду приводять по 2-3 людини і ці люди цілий день проводять в нашому офісі (5 співбесід у скайпі чи з працівником з нашого офісу з перервою на обід).

Як я вже згадував усі продукти компанії реалізовано незалежно без будь-якої уніфікації чи повторного використання, та і зоопарк технологій додає свого шарму. До того ж я назвав би рішення які я бачу переускладненими без необхідності. Ну та все це наслідок ведення бізнесу в тому стилі який підходив для невеличкої компанії і який перестав працювати коли почався ріст.

А це панорама виду з вікна. За кілька метрів розташовано озеро Вашингтон, а безпосередньо біля нашої будівлі розташовано пірс і стоянку для яхт. Наш головний архітектор живе на березі озера і плаває на роботу і назад на яхті.

Це ось таке моє робоче місце. Як бачите доволі невеличке. Два монітори по 22 дюйми, по центро док-станція для лептопу (тобто фактично виходить 3 монітори).

Тумбочка з подушкою зверху просто геніальний винахід! І тумбочка, і табуретка для когось хто хоче присісти поруч. Кулька на якій я сиджу. Моя звична 75 см виявилася занадто великою, купив 65 см. Хоча крісла тут видають теж дуже комфортні. І корзина для звичайного сміття та сміття на переробку (картонна коробка).

Сказав усім називати мене Олек бо Олександр то занадто довго, Алєкс мені не подобається, Саша – жіноче ім’я, а Олек (або Олєк чи навіть Олік) було моїм Майкрософт-іменем. Подумав хай і далі його використовують на роботі.

Ось далі ігрова зона (частина столової) де по п’ятницям народ п’є віски, пиво, робить коктейлі і рубається в ХБокс:

А ось і сорци для коктейлів Smile Все це стоїть на тумбочці забитій усілякими дорогущими спиртними напоями: віски, водки, джини та різні настійки:

Одразу за ігровою зоною йде кухня де стоять такі цікаві речі як різноманітні цукерки і горішки, холодильники з напоями, кава, чаї та крани з пивом.

До речі є одноразові і нормальні набори посуду і кожен може вибрати собі те що більше подобається. Мити самому нічого не треба бо є машинка в яку треба просто поставити свою тарілку-виделку-ложку.

Ну і автомат з кригою звісно.

Я розумію що для українців які не працюють в софтверних компаніях треба уточнювати що все це 1) так, безкоштовне, та 2) ні, ніхто не слідкує скільки ти чого береш, та 3) ніяких обмежень на кількість з’їденого-випитого нема.

І так, на верхній поличці холодильника ви бачите асортимент пива у пляшках. А ще там не видно, але на нижніх поличках складено пляшки з вином. І все це теж без обмежень.

Тут я несамовито об’їдаюся щодня горіхами і клянуся собі що більше так робити не буду Smile Ну і ще там в асортименті китайські сушені супи (варіант мівіни, але не такий бридотний і навіть трошки смачний), сушене м’ясо, чіпси та пєчєнькі.

Ну і головне – краники з пивом:

Одне світле (вірніше блідий ель), друге темне. Деякі на обіді випивають по стаканчику. Я пару раз цідив собі на обіді десь на палець у бокал – смачне, запашне, сподобалося.

А кава-машинка то взагалі зло. Вона неймовірно швидко робить дуже смачну каву. І я хоча і каву не люблю почав її пити щоранку – розведену, з соєвими вершками, ням-ням. Так і пісяду на каву, доведеться додому подібну машинку купувати.

Ну ще є чаї різні, але здається крім мене їх ніхто не п’є.

Усі фотографії можна подивитися ось тут – https://onedrive.live.com/?cid=b21290194214a37d&id=B21290194214A37D%2132268#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2132268.

А ще коли офіс тільки відкрився вони запросили фотограма з гугла і тепере по офісу можна прогулятися у гугл стріт-в’ю – https://www.google.com/maps/@47.654872,-122.205989,3a,90y,314h,90t/data=!3m5!1e1!3m3!1svEwYjHgZQM8AAAQINSXDYQ!2e0!3e2!6m1!1e1. Походіть, подивіться, там фотографії значно кращі ніж мої.

Ну все, бувайте любі мої. Слава Україні, слава нації, смерть ворогам!

Любий щоденник, розкажу тобі про події в Україні

Саме час згадати що первісно блоги були стоврені саме для ведення щоденників, тобто щоденних записів про то що поїв, куди сходив, скільки бабушок через дорогу перевів. Але все це мутувало у те що кожен блогер дуже швидко перетворюється на рецензента, журналіста або критика і починає писати чи звіти про подорожі, чи огляди/рецензії, а то і просто свою цінну думку з приводу якихось подій.

І головне що ніхто не веде блоги для себе, як вели щоденники, а завжди пам’ятає що там, з іншого боку інтернету, є читачі для яких блоген і старається.

А ось в мене склалося так що за останні кілька тижнів сталося кілька дуже важливих подій: зміна роботи, купівля житла, зміна спортклубу. Та до того ж ще і захворів кілька днів тому і весь менулий тиждень проходив з дуже поганим самопочуттям.

А тут ще таке діється в Україні. І як тільки я задумаю щось написати з цього приводу як бац, і вже не актуально, Україна ще вперед стрибонула.

Я вам скажу що реально весь світ охрєнів від такої швидкості і результативності. Навіть в Settle Times вийшла стаття про те що “ми тільки хотіли написати що Україна опинилася без влади і на порозі громадянської війни як вони примусили Раду працювати і продовжили нормальне життя”. Революція в Україні відбувається швидше ніж газетярі встигають писати статті! Ні, серйозно, на якийсь час Україна стала найдинамічнішою, найбільш передовою в соціально-політичному плані країною на планеті. От би скористатися цим шансом!

Далі йдуть сумбурні і не пов’язані одна з одною думки.

США, Європа

Якщо коротко то моя думка – ідуть вони нафіг. Коли народ України благав їх про допомогу через своїх представників, відомих на заході українців, через звернення громад, через листи та петіції США і Європа відморозилися і мямлили про недопустимість насильства.

В цілому зрозуміло чому так. У тих же США в Україні нема ніяких особливих інтересів. Якісь крихти бізнесу, але не достатньо щоб про них переживати, нічого серйозного. В США нема чисельної та впливової спільноти українців. В Україні американці навіть не можуть займатися геополітичними справами – занадто корумповано все і неефективно.

Та і пересічним американцям Україна малоцікава, для них це якась екзотика десь там. Китай, Індія, Азія, Європа, набагато рідше Росія – ось що буває у них в новинах і на що іноді звертають увагу. Не забувайте що американці незрівнянно більше уваги приділяють місцевим новинам ніж новинам з якихось місць не які вони не мають впливу і які не впливають на них безпосередньо (детальніше ось тут).

Тому коли хтось вам тулить про якість безумні гроші які США вливає в революцію в Україні можете розсіятися в лице, або плюнути туди ж – перед вами або не надто розумна, або зомбована якось совкодрочерською сектою людина.

Міліція

В моїй родині до міліції ставлення було не надто хороше. Ще за совєцьких часів дід та баба казали про міліціонерів “здоровий хлопець, руки ноги є, а сидить у людей на шиї, йди працювати, як не соромно?”.

Моє глибоке переконня в тому що в міліцію йдть ледацюги які бояться стати бандитами та невеличкий відсток цинічних кар’єристів. Ви можете сказати що навіть в міліції бувають нормальні люди. Так, може бувають, але ця отрута та життя трутня неминуче і з таких робить покидьків.

Історії з мого життя. Мені років 14, їду в гості до родичів. Електричка, станція П’ятихатки, заходить пара міліціонерів, роззираються і прямують до мене. Дакумєнтікі, нєту? Прайдьомтє с намі. Ведуть у свою конуру, пару разів кулаком в живіт, на ось швабру мий тут підлогу, тепер до стіни, обшук, забрали всі гроші з кишені (ну та там і небагато було), всьо, пішов звідси.

Крим, пляж, ніч, група хлопців і дівчат по 15-16 років сидять і теревенять. Підходить пара п’яних як чіп мудаків. Шо рассєлісь, в рожу может дать кому-то? Вон, смотрі, вон тот либітся, навєрноє давно нє получал. Дістає корочку – та я тєбя щас прістрелю, а вас всєї на 15 суток к зекам, пошлі отсюда… Що це було, для чого?

Апофеозом цього знахабнілого мудацтва став схоже “Беркут”. Віджерли собі харі, забули про совіть (яку може і не мали) і пішли катувати і вбивати свій народ за гроші якого і живуть. Дивлячись на все що вони чинили я пригадав як нам в школі розповідали про звірства фашистів – один в один.

В цілому міліція має спонсоруватися кожним містом незалежно і місто найматиме зі свого бюджету скільки міліціянтів скільки потреби є. До того ж міліція також може і має приносити гроші в бюжет міста – штрафи за усе що у нас заборонено, та те ж неправильне паркування. А міста і села що не можуть собі дозволити утримувати міліціянта можуть його арендувати на кілька годин на день у сусіднього міста.

Совєцьке сонне благополуччі

Ну якщо для воєнного покоління фізична праця сама по собі була святою річчю і нормальна людина мала важко працювати з точки зору моралі, бо інакше “люди засміють”, то вже для покоління моїх батьків усе змінилося.

З ростом бюрократії стала цінитися робота де добре платили і “щоб не по лікоть у лайні колупатися”. Стала цінитися робота в кабінетах де при совєтах можна було просто перекладати папірці і хоч і платили небагато зате в теплі і чистоті.

У нас в Жовтих Водах були пара великих заводів що працювали на воєнку де були працевлаштовані кілька сот інженерів. І після розвалу совка добре якщо кілька десятків з них змогли продовжити працювати по спеціальності (наприклад: http://tetra.ua/, http://www.positron.dp.ua/). І які історії про щасливе буття в СРСР усих цих спеціалістів ви думаєте я чую найчастіше? Історії про те як хтось примудрявся щодня спати по кілька годин за столом, про те як змагалися у шахи, підіймали гирі та ішні розваги щоб не здуріти з нудьги.

Крим

В цілому я кримчан не поважаю. Вірю що там є хороші люди, але в цілому це таке блювотне болото що навіть не знаю з чим його порівняти. Раби і діти рабів, люди без коріння завезені на чужу землю вусатим виродком. Їх діди, пам’яттю яких вони так пишаються не те що не заступилися за виселених татарів, вони за себе заступитися не змогли. Це люди які просрали свою власну країну (СРСР) за якою щоденно плачуть. Люди які не вміють і не хочуть працювати, а лише луплять гроші з туристів які з різних причин не можуть поїхати на нормальні курорти.

Люди які при усих тих грошах що падають на них просто з неба навіть не розуміють нащо будувати інфраструктуру і покращувати сервіс.

Це люди діти яких живуть в Україні і якщо не говорять то прекрасно розуміють мову, подорожують світом і працюють де завгодно. А вони бояться своїх дітей і звинувачують їх у зраді.

Китайці кажете заберуть Крим? Та хай хоч ескімоси – може хоч вони або примусять місцевих працювати, або просто витіснять їх.

Нація

Що таке українці? Революційні події показали що українці проявляються і об’єднуються проти чогось. Українці дуже різні: праві, ліві, ультрас, ліберали та лібертраріанці. Але об’єднуюча ідея – відчепіться від нас, інакше будемо битися.

Україна не має у нещодавній історії значних традицій державності, і це не погано, це не образа. На відміну від росіян для яких Держава, Імперія є дуже вагомими поняттями, ціннісю самі по собі українці не розуміють чому мають жертвувати свободою заради інтересів держави. В той час як росіяни згодні поступатися правами і навіть жертвувати життям заради держави українці готові класти життя за свободу. Ось такі два полюси.

Через це залог успішного існування України і самоідентифікації нації здається полягає в тому щоб Майдан був перманентним. В нашій Конституції має бути передбачений механізм Майдану щоб у будь-який момент часу народ мав право зібратися і примусити будь-якого мудака звітувати про свої дії, а потім вирішити що з ним робити. В цьому плані Майдан є навіть важливішим за закон, бо саме він відзначає що таке закон.

Влада і демократія

Треба змінити своє сприйняття влади. Це ні люди які панують нами, це люди яких ми як народ найняли за свої гроші для виконання певної роботи. Таким чином уся діяльність, включаючи приватне життя і фінансові справи держслужбовців починаючи з певного рівня мають бути публічно доступними з офіційних джерел будь-якому громадянину України.

А демократія сама по собі мені не подобається, я не вірю у рівністю людей і вважаю цю ідею не надто справедливою і надто штучною. Але схоже що саме демократичні механізми у довготерміновому плані діють найефективніше. Тоді, на мою думку, демократія щоб не перетворитися на охлократію, плутократію чи клептократію (що по факту і було в Україні) треба ввести певні обмеження. Право голосу не має бути гарантовано кожному. Наприклад люди що отримують гроші за безробіттям більше 6 місяців на рік не мають право голосувати, так само держслужбовці починаючи з певного рівня, злодії-рецедівісти, люди що проводять за кордоном більше 6 місяців на рік і які не працюють на державу при цьому (так, я поступлюся своїм правом голосу заради такого) та інші. Всі ці люди або є нахлібниками на шиї платників податків, або нічого не дають країні, або вже мають достатньо влади щоб своєю роботою впливати на державні механізми. Так само працівники силових та законотворчих відомств не повинні мати права голосу.

Героізм та бойовий досвід

Дуже страшно було б особисто мені вийти на Майдан, не кажучи вже про участь у супротиві беркуторасам. Може просто страшно зробити перший крок, може б і пройшло. Дивує несподіваний героїзм знайомих про яких би ніколи не подумав що вони полізуть у гущу подій, багато людей про яких думав що вони завжди будуть осторонь дійсно проявили себе як хоробрі і не байдужі люди. Кажу ж – українці така нація що здатна на героїзм коли виступає проти чогось.

А зараз в Україні з’явилися люди з унікальним досвідом і світоглядом. Люди які пройшли війну проти виродків. Подумайте лишень: лікари та медсестри що рятували людей у бойових умовах, волонтери що підтримували функціонування усих структур та механізмів Майдану, люди що займалися закупівлею, збиранням коштів, доставкою, інформаційною підтримкою. Про бійців що в прямому сенсі клали своє життя за свободу навіть говорити не варто. Всі ці люди отримали організаційний досвід у стресових умовах і це не має буту забутим. Це ж готові кризис-менеджери та люди які не будуть боятися висловлювати свою думку, не будуть витрачати своє життя на різну єрунду.

Росія, ех ти, Росія

Найгіркіше розчарування. Таких злобних масованих нападів, такого оскаженілого потоку дурниць я не пам’ятаю взагалі. Ні сперечатися, ні дискутувати з цим неможлив – такий ідіотизм пре. Просто масштаби та градус дурості вражають так що ні про який діалог і мови бути не може. Тут тобі і чай з наркотиками на майдані, і російську мову заборонили, і Донбас годує всю Україну, і якого тільки ідиотизму не почуєш.

Прекрасно розумію що це не вся країна така, але кількість недоумків в інтернеті просто вражає і не виходить добре думати про всю країну Sad smile

А вони ж колись пішли від нас, поламали нашу мову щоб зробити свою, забули історію та коріння… Так, чи що?

—–

Ось так любий щоденнику, до зустрічі.

Чому GoDaddy?

Думаю спочатку треба відповісти на питання що за компанія така GoDaddy і чим вона займається Smile

Компанію було засновано у 1997 році у пустельній Арізоні, містечко Скотсдейл. Основний бізнес продаж доменних імен, хостінг та інші послуги з продажу інтернет-продуктів (електронна пошта, WordPress, Office 365 і так далі). Засновником був ветеран американської армії який побачив нішу на ринку інтернет послуг з комбінування продажу імен з хостінгом веб-сайтів. Очевидна на сьогодні ідея на той час була доволі новою, нагадаю що це були часи коли мало хто міг повірити що колись користувачі не знатимуть точно який в них процесор в ПК, які у нього розмірі кешів, скільки пам’яті і таке інше. От і з вебом так було – є організації у яких ти купуєш доменне ім’я, є у яких купуєш сервери для розміщення свого сайту, а продавати їх разом це те саме що продавати комп’ютер ціляком, кому це може бути потрібно?

Спочатку компанія називалася Jomax Technologies, але керівництву вона не здавалася достатньо яскравою і крутою і в 1999 році придумали назву GoDaddy. По нашому це було б щось типу ТатоВперед! Доволі провокативна назва для такого не надто модного бізнесу яка надає компанії ненудного іміджу.

Бізнес ріс і коли в 2001 році реєструвати доменні імена стало можна більше ніж через одну компанію GoDaddy стала за обсягом долі ринку наближатися до конкурентів. І ось у 2005 році вийшла реклама під час Суперболу (30 секунд реклами легко можуть коштувати в цей час 4-5 мільйонів доларів – це шоу яке дивиться одночасно найбільша кількість людей в світі). Ціль реклами була не рекламувати продуки, а не дати глядачам забути про саму рекламу:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=5qXqAwSGGTQ&w=448&h=252&hd=1]

Розрахунок спрацював, і хоча феміністки та моралофаги ще кілька років йшли піною з приводу цього роліку за одну ніч (!) доля на ринку для компанії зросла з 19 до 25 відсотків.

Далі компнанія працювала з Ван Дамом та відомою гонщицею Данікою Патрік (дуже відома в США):

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=9_YneSM0ItA&w=448&h=252&hd=1]

Саме після цього Ван Дам вже робив рекламу для Вольво.

Гонщиця тут біжить у костюмі, вона не настільки страшна насправді Smile

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=uFNXRIe9jU0&w=448&h=252&hd=1]

Ось збірка сексистської реклами компанії:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=O5WwnQ0Mh6Y&w=448&h=252&hd=1]

Це щоб ви розуміли що в очах середньостатистичного мешканця США компанія виглядає як мінімум як не нудним місцем для роботи.

Власник компанії збудувавши успішний бізнес мав своє бачення і не розумів необхідності вкладатися у створення платформ та взагалі уніфікувати рішення. Його переконання в тому що робити треба виключно те що приносить гроші зараз. В результаті росту компанія отримала купу дубльованих рішень, інфраструктур та процесів.

Також несподіваний ріст на ринку, а особливо вибуховий ріст на закордонних ринках типу Індії чи Китаю призвів до того ща за останній рік кількість працівників зросла ледь не вдвічі.

До речі для порівняння з модними Фейсбуком чи Твітером які проїдають гроші інвесторів ГоДеді минулого року мала 200 мільйонів чистого прибутку (це після всіх операційних розходів, виплати зарплат і іншого). Це при тому що вони ще навіть акції не випустили.

Отже що ми маємо? Компанію з найбільшею долею ринку (12 мільйонів користувачів що платять від кількох до кількох десятків доларів у місяць), з неймовірно гетерогенною інфраструктурою (усі ОС та мови програмування які тільки можна уявити в цьому бізнесі). Компанія почала фазу активних змін: перехід до еджайлу, уніфікація платформ, розробка фреймворків, уніфікація процесів та інше.

Більшість з цих змін пов’язана з тим що в 2001 році власник продав 65% компанії за 2.5 мільярди доларів (точна сума не відома) і до керівництва компанією прийшли люди з Майкрософт (сьогодняшній директор компанії був віце-президентом МС і одним з керівників Яху, він привів з собою архітектрів що працювали в МС). Як ви розумієте ці люди знають що треба вкладатися в розробку платформ і уніфікація, а також у процеси. На мою думку такі масштабні зміни дуже цікаві, а поки що невеличкий розмір компанії (поки що приблизно 5000 людей) і можливість особисто поговорити з людьми рівня головного архітектора надають можливість багато чому навчитися.

Додайте до того ж геогрфічну розподіленість – навряд чи є хоч одна команда де всі люди сиділи б в одному офісі і ось вам найекстремальніший екстрім…

Ну на цьому технічна частина поки все, треба пережити перші враження і через пару місяців написати ще один пост.

А з цікавого можу сказати таке. Компанія повністю відмовляється від десктопів (в нашому офісі їх жодного нема) і всім видають або Windows-, або Apple-лептопи (на вибір). У мене HP EliteBook 8570p. Щоб ви не лазили читати специфікації просто скажу що це машина з процесором i7 та 16 Гб пам’яті Smile На робочому столі у яблочинків стоїть ще великий монітор, а у віндузятників док-станція та два 22-дюймові монітори. Таким чином у мене робоче місце з трьома моніторами.

Ну от так якось. Давайте питання, спробую відповісти. Таємниць видавати не буду бо поки що не знаю про що можна писати, а про що ні. Фото офісу та ніштячків у ньому зроблю на днях.

Плавання у турбо-тазіку…

…вірніше у тому що називається “машина для плавання”, або “нескіченний басейн” – http://en.wikipedia.org/wiki/Endless_pool#Volume-driven_machines. По суті це чудо технології являє собою видозмінену джакузі і призначенна для плавання “на місці”.

Один наш знайомий поділився з нами запрошеням на фейсбуці. В Сіетлі в ці дні проходить виставка-ярмарок усіляких компаній що надають послуги пов’язані з будинками (дах, вікна, двері, опалення, сад, кухня, спальня) де в тому числі були представлені різні міні-басейни, джакузі і ось ці “нескінченні басейни”.

Одни з компаній (http://www.aquaquip.com/index.cfm/category/83/swim-spas.cfm) не просто виставила коллекцію тазіків ван, але і придумала заповнити одну з них і увімкнути і запросити волонтерів поплавати. Умови участі – кожен учасник зобов’язувався проплавати “на містці” одну годину, а за це компанія жертвувала 600 доларів у який благодійний фонд. Вигіда їх зрозуміла – біля ванної в якій хтось плаває зупиняється набагато більше людей і затримуються вони набагато довше. В цілому думаю задумка їм окупилася.

Взагалі то кажучи я чомусь думав що це буде щось типу спортклубу де будуть стояти кілька таких басейнів, але коли приїхав на місце зрозумів що буду як хом’ячок у колесі на виставці Smile Проте відмовлятися і не думав – чому нехтувати шансом попробувати щось таке що може більше ніколи і недоведеться пробувати?

Ну а тепер враження. Конструкція ванни по суті є модивікацією джакузі. Ця конкретно модель мала ширину приблизно 2.5 м, і довжену метрів зо 4, а то і більше. На одній стороні встановлено 3 “двигуна” (вибачайте, я термінології не знаю) які видають напор води. Силу напору можна регулювати.

Цікаво що басейн можна використовувати не лише для плавання, але і для бігу (наприклад після травм) та навіть греблі – всередині можна кріпити спеціальні сидіння та працювати веслами.

Перші 20 хвилин плавання були дуже некомфортними і я подумував кинути це діло. Почну з мінусів технології.

По-перше, у воді яка спрямована на плавця є кульки повітря, та і самі струмені добряче так б’ють. Уявіть собі що вас в лице на протязі години поливають зі шланги доволі сильним струменем – ніякої мови щоб зосоредитися на техніці. Далі є проблема протікання окулярів через те що вода постійно бурлить на обличчі. Плавати треба у масці типуAqua Sphere Vista, а то і ще чомусь конкретнішому. Мої окуляри текли весь час і очі червоні і на другий день.

Крім того не зважаючи на силу потоку ноги вже знаходяться у стоячій воді і просто грести ними не вийде просто, далі напишу чому. Коротше ноги тонуть і замість грести ними треба напружувати прес, спину і боки щоб залишатися горизонтально у воді.

Неможливо також перевалюватися з боку в бік “вкручуючись” у воду – струменем одразу зносить до бортика. До того ж нормально руками з докладаннями сили не вийде та і не варто – допливеш до переднього бортика і опинишся в зоні де наче подушками по голові весь час колотять.

Після всього вищесказаного і випробуваного на собі нарешті через 20 хвилин я знайшов зону в якій комфортоно плавати – на фото і відео там де на бортиках стояться пляшки з водою рекомендується тримати голову, в моєму випадку голову треба було тримати ще далі. Крім того на воді треба бути максимально пласким і непорушним як дошка для серфігна і лише без зусиль кидати руки перед собою. Ні, спраді, докладати зусиль не треба було взагалі. Єдине що тримати ноги паралельно поверхні. Мабуть з поплавком між ногами було б краще плавати.

AquaQuip Swim from 0lexandr on Vimeo.

Ну а після того як знайшов місце та спосіб плавання проблем не було взагалі ніяких і доплив нормально.

Чи варта така штука своїх грошей? Якщо ви пловець чи тренуєтеся до змагань з плавання чи тріатлоно то ні – правильну техніку тут взагалі використовувати не можна. Проте якщо для вас плавання від фітнесу то можливо, чому б і ні. Але найбільший сенс така річ мабуть матиме в центрах де людей відновлюють після травм – ось там біг з меншим наватнаженням на ноги та інша активність у воді будуть корисні. Та і до того ж поставивши таку штуку дома навряд чи ви її більше кількох разів на рік будете використовувати, а у вищеназваних закладах постійний потік людей і їм така штука буде корисна.

Ціна від 20 тисяч доларів є хоч і висою, але все ж таки обгрунтованою враховуючи розміри та особливості технології. Все ж таки якась вчетверо менша джакузі легко на 4 тисячі затягне, а тут двигуни ж потужніші.

Ну от і все.

Залишаю Microsoft

П’ятниця, 7 лютого мій останній день в МС. Передбачаю що у вас одразу виникнуть питання чому і куди далі? Чому я власне і спробую пояснити в цьому пості, а куди далі напишу якось згодом.

Перед тим як почати розказувати як я прийняв таке рішення хочу зауважити що в ставленні до роботи у програмістів (і ще деяких інших професій) та інших є суттєва відмінність. В той час як для більшості нормальних людей головне питання про роботу “скільки платять” і та робота краща де більше платять у програмістів логіка дещо марсіанська. Програмістам важливо щоб цікаво, щоб щось нове вчити, щоб складні задачі, щоб з розумними людьми працювати, щоб займатися речами які важать для людства чи якоїсь галузі і ще купа таких же нераціональних і незрозумілих широкому загалу мотивів.

В США з цим трошки легше оскільки дітей виховують в дусі “знайди себе у житті”, “знайди чим тобі хочеться займатися і що буде приносити задоволення”, “почни свій власний бізнес”. І хоча люди розуміють важливість щоденного задоволення від роботи і другорядність рівня оплати все ж таки з різних причин і в США не всі можуть собі дозволити просто так міняти роботу. Ну а про Україну я взагалі не кажу.

Ну ось я і опинився в такій ситуації коли “не цікаво”. Роботи дуже багато, практично щодня люди працюють 10+ годин, часто доводиться і на вихидних працювати. Робота дійсно потрібна і має велике значення і для команди і для всієї організації (Windows Phone) і для продукту. Але це не та робота яку б я хотів робити, той досвід який я отримую це не той досвід який мені цікаво отримувати, а крім того дещо дістала мене система рев’ю (почитайте Рівні і зарплатня в МС).

Сподівання на поточну роботу у мене були великі (чим саме я тут займався теж напишу з часом окремим постом), і перші речі які я тут робив були саме тим що я і очикував робити. Але з часом фокус усієї команди змістився з розробки фіч до пітримки інших команд і останні півтори року я фактично був задіяний у роботі над інфраструктурою, інструментами та обслуговуванням усього цього господарства.

Система ж рев’ю є окремою проблемою МС – всі знають що вона погана, але ніхто не знає як зробити краще. В результаті просто помирати на роботі не достатньо, треба дійсно любити те чим займаєшся і додатково робити якісь речі завдяки яким тебе будуть знати менеджери інших команд. Якщо просто заритися у свою роботу то постраждає річна оцінка, скажуть “може він і правда такий хороший як його менеджер розказує, але ми не знаємо про його існування, не знаємо що він робить і не розуміємо для чого його підвищувати чи взагалі тут тримати”. Ідея основна в тому що як людина не стрибає вище голови то може краще її і не тримати і на її місце посадити того хто таки буде стрибати.

Важко видавати екстраординарні результати коли те що робиш самому здається нудним Sad smile

Можна було б звісно пошукати іншу команду в МС, мене б особисто цікавили такі продукти як bing, SQL Server та Windows Azure. Але як подумав про весь процес: шукати відкриті позиції, зв’язуватися з лідами, розсилати відгуки від свого ліда за попередні роки, проходити всі ці формальні і неформальні інтерв’ю… Чесне слово легше ззовні потрапити в МС ніж поміняти команду вже працюючи в компанії. От я і подумав що власен нічого мені не заважає пошукати щось в світі за межами теплого океану МС Smile

Особливо активно я не шукав, десь із пів-року в пасивному режимі приймав запрошення від рекрутерів на LinkedIn та Monster, ходив на деякі співбесіди (так, про це теж напишу) і власне просто дивися на те що можна знайти. І ось нарешті знайлася компанія яка почала наполегливо зазивати мене до себе і після пройдених інтерв’ю та поїздок в головний офіс я почав думати які ж у мене далі перспективи і де я опинюсь.

Зараз, коли Windows, XBox та Windows Phone очолив колишній керівник Windows Phone очевидно що три огранізації будуть зливатися в одну і буде суттєва зміна структури компанії. Та ще і з новим керівником який працював у групах де девелопери та тестери не існують як класи, а натомість є інженери які відповідають за усе починаючи з дизайну і через імплементацію, тестування, деплоймент та підтримку достваляють фічі користувачам. Вже приблизно відомо чим буде займатися моя команда працюючи над наступним релізом і мені вкрай нецікаво залишатися в ній.

Крім того шість років це не такий вже і короткий термін, хоча і пролетіли вони як один день. І подумалося мені що непогано було б спробувати себе у іншій (і меншій набагато компанії).

Ще одна особливість МС як от щойно згадав в тому що люди мають “розблоковувати себе”. Це так завуальовано кажуть “піди туди не знаю куди і принеси те не знаю що”. Тобто є якась загальна задача, ну скажімо збирати статистику про кількість невдалих апедейтів телефону. Це означає що треба буде знайти команди які можуть надати дані про результат апдейту зі свого коду, людей які відповідають за збирання та надсилання репортів, зробити так щоб з’явилася БД в яку такі репорти потраплять, узгодити з власниками коду в які вносиш зміни усе що треба і так далі… В усьому цьому безпосередньо програмування добре якщо 10%, все інше це мітінги, узгодження, документація, зустрічі і нескінченні потоки е-мейлів.

Ви просто уявити собі не можете наскільки МС е-мейло-орієнтована компанія. Довжелезні треди, обговорення, мітинги, специфікації, … Сотні, а то і тисячі мейлів на день цілком буденна річ.

Ну от хочеться більше чисто програмерської роботи, хочеться писати та рефакторити код, дебажити та вишукувати помилки, обговорювати дизайн.

Керівництво компанії, топ-менеджери – надзвичайно розумні, навіть геніальні люди. Рядові виконавці теж переважно дуже розумні, дуже велика кількість технічно сильних та і просто цікавих людей з усього світі. Менеджмент середнього рівня… Теж розумні, питань нема, але згадана вище система рев’ю призводить до дивних деформацій коли тім-ліди та їх керівники більше турбуються про те щоб про їх досягнення усі навколо знали і займаються тим що працюють на своє хороше рев’ю. В більшості випадків це звісно співпадає з цілями усього проекту, але дуже часто цінності менеджерів середнього рівня це щось що існує лише всередині компанії і є річчю в собі.

Коротше в один момент я просто зрозумів що просто прийшов час.

Після усього вищесказаного я тим не менш скажу що МС прекрасна компанія і я щиро порекомендую в ній працювати. Подібних масштабів в усьому світі ви більше ніде не знайдете – це і кількість працівників, це і технології та продукти де є все від ОС і заліза до інтернет-сервісів та комп’ютерних іграшок, це і неймовірно розумні та досвічені люди у яких можна вчитися нескінченно, це і усі культури світу і ще багато усього. І чесно кажучи я цілком можу повернутися назад через кілька років коли забуду про весь негатив і почну сумувати про старі часи у теплому дбайливому океані Microsoft.

Наша техніка плавання: ми працюємо над цим

У нашому спортклубі є така послуга як зйомки відео плавання з аналізом недоліків у техніці.

Плавання це такий цікавий вид спорту де витривалість і сила безумовно важливі, але до того як ви почнете над цим працювати треба витратит чимало часу на вдосконалення техніки. На відміну від велоспорту чи навіть бігу де техніка теж важлива, але при наявності здоров’я можна перти як вмієш, у плаванні кожен маленький недолік призводить до того що сили витрачаються вкрай неефективно і швидкість падає бо сам себе у воді гальмуєш.

Після того як відео відзнято тренер переглядає з тобою відео і показує де що робиш неправильно, пояснює як треба правильно і які вправи треба робити щоб завчити і автоматизувати елементи правильної техніки.

Ну що ж, поглянемо на мене спочатку:
[vimeo 85768620 w=640 h=360]

Кілька зауважень і на що треба дивитися:

На перевороти увагу ми не звертаємо. Я знаю що роблю їх неправильно і повільно, але в басейні змагатися у нас планів нема, а на відкритій воді це вміння не потрібне. Отже і не витрачаю час на це.
Ногами ми обоє працюємо розслаблено – на тріатлоні ноги ще знадобляться для вело- та бігового етапу, а отже більше працюємо спиною і плечима.
0:10-0:45 – найбільші помилки: 1) рука витягнута вперед (та що у воді) занадто рано починає гребсти, треба щоб гребок починався коли друга рука тільки входить у воду, 2) руку закидаю сильно далеко вперед, треба ближче до голови у воду входити
0:46-1:20 – руки треба вкидати у воду трохи далі від центру, зараз долоні майже перетинають лінію яку можна провести з маківки вперед. А треба щоб руки йшли по лініям від плечей.
1:30-2:00 – як для не пловця нічого страшного, але в ідеалі під час гребка долоня завжди має бути нижче ліктя, а лікоть нижче плеча. Таким чином грести треба не руками, а плечами і спиною (повороти з боку в бік якраз і допомагають задіяти спину).
2:10-2:28 – ті ж проблеми з руками – занадто близько до цетральної лінії входять у воду.

Тепер поглянемо на Олену:
[vimeo 85768621 w=640 h=360]

У неї проблеми практично ті ж самі що і у мене, лише сильніше помітні:

0:15-0:59 – руки занадто часто гребуть, нема моменту польоту у воді з витягнутою уперед рукою.
1:02-1:45 – руки не лише близько входять у воду до центральної лінії, але і перитинають її. Тому Олені доводиться під водою вже повертати руку назад у положення щоб вона рівно йшла вперед з плеча. І ще тут Олені порадили сильніші крутити стегнами, це б мало допомогти робити сильніші гребки.
1:50-2:35 – лікоть нижче за долоню практично весь час що не дає робити гребок ефективним і примушує працювати м’язи рук з яких користі все одно ніякої.
2:44-3:03 – знову зверніть увагу як вона закидає руки далеко за центральну лінію і потім повертає їх у нормальне положення під водою.

Стосовно ж вправ для вдосконалення техніки мушу сказати що це доволі виснажливе заняття – треба кожну мить буди сконцентрованому на тому що ти все робиш вірно і що один правильний рух не примушує тебе усе інше робити неправильно.

А що нам скажуть і як прокоментують відео люди з досвідом плавання? Я знаю що серед моїх читачів такі є Smile

[english] James while John had had had had had had had had had had had a better effect on the teacher

“James while John had had had had had had had had had had had a better effect on the teacher” як це не дивно є цілком валідним реченням. Спробуємо його розібрати:

James while John – якось коли Джон
had had – використовував
had – слово had
had had – а Джеймс використовував
had had – слова had had
had had – ці слова (had had)
had had – справили
a better effect on the teacher – краще враження на вчителя.

Подробиці тут – http://en.wikipedia.org/wiki/James_while_John_had_had_had_had_had_had_had_had_had_had_had_a_better_effect_on_the_teacher

Microsoft: автомати з газіровкою

Цей пост можна вважати доповненням до старого посту Їжа в Microsoft.

До речі хочу ще зауважити таку цікаву деталь щодо різних кока-кол: в США їх називають “сода” або “кола”. Це і буде аналог нашого “газіровка”.

Взагалі як я вже писав на кухнях стоять холидильники з різними колами, газованими напоями та молоком. Останнє ж віяння – автомати з газованою водою.

Хто бував у американських фаст-фудах (а хто не бував почитайте ще ось це – Фаст-фуд в США) той бачив такі машинки з кранами з різними напоями. Тобто на касі ти коли купуєш “колу” не уточнюючи що саме то отримуєш просто великий стакан. А потім з цим стаканом ходиш до автомату і наливаєш собі чого завгодно із запропонованого. Кількість походів не обмежена, ніхто не слідкує Smile І там же є спеціальна “педалька” для криги.

Ось подібні автомати, але набагато крутіші почали ставити і в МС. До цього чув що в деяких кафетеріях вони є, але ось їх встановили і в столовій того комплексу в якому я працюю.

Що ж там такого незвичного? Та власне вибір. Кожен з напоїв має основний смак і цілу купу варіацій про які я особисто ніколи і не чув. Як вам наприклад вишньова фанта без цукру? А мені сподобалася лаймова фанта (зелененька). Ну і змішувати гурманам ніхто не забороняє.

Ну і просто так. Машинки для кави. Теж стоять у кожній кухні. В моїй будівлі є по одній кухні на поверх і там стоять по 2 машини – старбакс та сіетл кофі.

Зверху кожної 2 відсіки: звичайні та декофеінуті зерна. Можна змішувати. Жирні коричньові розводи на лівих баках то якраз від звичайних зерен, можна побачити наскільки вони свіжі. Міняють/досипають їх як я бачу раз на пару днів.

UPD Feb 12, 2014. На прохання у коментарях додаю фото з чаями: