Попередні частини:
І знову ж таки нагадаю що хочу порівнювати відмінності, а не зводити все до “в Україні погано, тут краще”. Тому коли скочуюся в менторський тон коригуйте мене.
І ще раз зауважу що все нижче написане є моїм особистим досвідом і обмежено як регіонально так і культурно/економічно. Тому цілком нормально якщо ви чули зовсім інші речі з інших джерел – США велика і різноманітна країна.
Спорт і фізична культура
Тільки поживши в США певний час я зрозумів чому у словосполученні “фізична культура” використовується саме слово “культура”. Тут і справді регулярна фізична активність є частиною того що нормально вихована людина мусить робити. Типу того як треба і правильно регулярно чистити зуби так само народ намагається бігати, плавати чи грати у футбол-бейсбол, та хоча б кожні вихідні ходити у гори чи походи на день-два усією родиною. В цілому люди тут здоровіші і виглядають трошки краще – шкіра рівніша і природнішого кольору, статура рівна, походка красива.
А те що всі займаються тим чи іншим спортом в свою чергу призводить до того що люди розуміють яким цінним і рідким є природній талант до спорту і скільки праці та самопожертви коштують ті результати. В кінці кінців спортсмени на ряду з митцями та науковцями є найкращими представниками людства і тому їх сильно люблять і підтримують. Коли хтось (не футболіст) з мого міста (зараз про Жовті Води) виграє міжнародні змагання, а то і Чемпіонат Європи (http://www.mnenie.dp.ua/2012/08/20/ilona-biresh-gordost-zheltyx-vod/) про це навіть в самому місті мало хто знає. Тут би така людина не сходила б зі сторінок місцевих газет та телеканалів.
Одна з речей яка кидається в очі після довгої відсутності в Україні це яка там часто рахітична і некрасиво складена там молодь. Більшість навіть ходять якось криво, плечі перекособочені, ноги вивернуті носками у сторони… :(
Звісну і тут бувають усякі. Але як правило “жирні американці” це бідняки які самі на себе махнули рукою і прекрасно розуміють до чого це приведе.
Ставлення до інвалідів
Інваліди (у колясках, сліпі, тощо) тут набагато більше інтегровані в суспільство і це дуже помітно. В СРСР взагалі не любили інвалідів і відношення до них було “інвалід – сиди дома”. Тут же спочатку таке враження що їх набагато більше ніж у нас. Але з часом розумієш що вони просто можуть нормально тут функціонувати.
Якось недовго після переїзду я намагався юморити про ліфт у двоповерховому будинку на що у мене з інтересом запитали як у нас інваліди в колясках піднімаються на другий поверх :( І справа не лише у ліфтах. Це і спеціальні з’їзди нa всіх тротуарах щоб можна було переїхати перехрестя, кнопки на світлофорах що їх можна натиснути з коляски, звуковий сигнал на тих же світлофорах який повідомляє що можна переходити. У офіційних установах біля дверей є кнопки які відкривають двері і тримають їх відкритими певний час. На табличках кабінетів написи дубльовано шрифтом Брайля. На кожній парковці, якою б малою вона не була найзручніші (найближчі до входу/виходу) місця зарезервовано для інвалідів. В туалетах як мінімум одна кабінка призначена для інвалідів, а якщо вона всього одна то це вона і є. В автобусах на вході є спеціальні підйомники для колясок і так далі.
В результаті люди на колясках, з паличками, собаками-поводирями і іншими обмеженнями можуть самостійно функціонувати і забезпечувати свої базові потреби. А часто так само живуть і працюють як і інші люди.
Мобільність і гнучкість
Американці в цілому дуже мобільні. За статистикою середня родина раз на 8 років міняє місце проживання (це звісно означає що є такі хто переїздить кожні 2-3 роки і є такі хто все життя живе на одному місці).
Для пересічного українця сама ідея того що для зміни роботи треба переїхати в інше місто вже є джерелом неслабкого стресу. Тут же в першу чергу цікавляться роботою (щоб цікаво, з перспективою, добре платили і соціальний пакет хороший), а вже те що це на іншому березі континенту не є такою великою проблемою.
Продають будинки, прощаються з друзями, переїздять, влаштовуються на новому місці, знаходять нових друзів і продовжують жити як і раніше. І так більше одного разу.
Діти їдуть від батьків вже після школи і вже рідко коли повертаються у рідне місто. Та ще й враховуючи те що батьки теж скоріше за все поїдуть з того міста.
Звісно є такі хто хоче чи не хоче жити в певному регіоні (тільки Каліфорній кажуть одні, тільки не Каліфорнія – інші). В Аляску в більшості випадків поїдуть або за дуже добрі гроші, або щоб подалі від людей. У Флориду кажуть міліонери на пенсію їдуть, у Техас – пенсіонери бідніші, ну і ще багато інших стереотипів…
Але аргументація “у нашому місті нема такої роботи яку мені хочеться” що її використовують практично всі в Україні американці не розуміють.
Друзі
Ви вже мабуть знаєте що словом “друг” тут називають і просто знайомих і закадичних друзяк. Знову ж таки на відміну від українців американці легко заводять і так само легко забувають друзів. Усі зв’язки рвуться з переїздами, новими інтересами та роботою. Та і родинні зв’язки тут набагато слабші.
Практично не буває такого щоб дружба зберігалася ще зі школи чи університету. При цьому вони якщо дружать то щиро, але завжди треба пам’ятати що як би добре до тебе не відносилися ти так само миттєво і безслідно можеш зникнути з їхнього життя як і вони з твого. Звісно є і випадки коли дружба тягнеться через роки і міста, але це як із коханням – далеко не кожному щастить знайти таку дружбу.
Думаю все це через мобільність та те що приватний простір американці цінують дуже швидко. Ви можете бути друзями і зустрічатися-тусити-займатися спортом разом доволі часто, але додому у гості вас запросять може раз чи два за 5 років. Хочеш зустрітися – давай у барі чи ресторані, там і їжа готова, і напої які хочеш. А мій неприбраний дім це моя особиста територія куди я не дуже люблю пускати інших. Якось так.
Якось один мій товариш (працювали разом) у якого сусіди були росіяни казав мені що поруч з ними від почуває себе безпечніше, але некомфортно. Справа в тому що якось він працював з дому кілька днів і не виходив на вулицю. Вони це помітили і прийшли перевіряти чи все з ним гаразд. З одного боку він тепер знає що як щось станеться то сусіди швидше відреагують ніж американці які не будуть до тебе самі лізти, а з іншого у нього тепер відчуття що за ним постійно хтось слідкує :)
Згодом напишу ще про щось, але якщо б вам хотілося почуту про щось конкретне давайте замовлення у коментарі.
