Nike ZoomX Invincible

Повна назва цієї моделі – Nike ZoomX Invincible Run Flyknit.

Купив я її через те, що не міг знайти нормальну заміну для Hoka One One Clifton 4 – усі новіші моделі завузькі для мене, щось типу NewBalance More 3 не знайдеш у продажу, а куплені Brooks Glycerin 19 виявилися занадто повільними за відчуттями. Тож подивившись огляди і порівняння вирішив спробувати цю модель.

І враження у мене одночасно і хороші і погані. З хорошого – кросівки неймовірно комфортні щоб у них ходити. Вони м’які, пружні, добре сидять на нозі і аж просяться в них побігти.

М’якість досягається за рахунок ZoomX – матеріалу підошви. Тут його надзвичайно багато без будь-яких стабілізуючих прошарків. Проте така м’якість має і негативний ефект – підошва кросівок трошки “плаває” під час приземлення та відштовхування. І щоб усунути цей ефект підошву зробили значно ширшою ніж у звичайних кросівок. Також щоб не плавала п’ята підошву зафіксовано до верху двома пластиковими дужками.

А під час бігу проявляються для мене особисто ще й інші не дуже хороші моменти:

Дивний і наче не надто товстий язичок починає доволі швидко передавлювати стопу і постійно відчувається.
Рокер, тобто крутий вигин від середини стопи до носка хоча і дозволяє швидко і правильно відштовхуватися як би нога не приземлилася, але і через те, що під пальцями практично нема матеріалу вони починають трошки затікати. Не так щоб це було боляче, але все одно. Я цей ефект починаю відчувати вже через 30 хвилин.
Якщо приземлюватися на середину стопи (до чого прагну я) то іноді відчуваєш всю ту купу матеріалу на п’ятці яка наче аж заважає. А якщо приземлюватися на носок (наприклад під час прискорень) то майже вся підошва не використовується взагалі.

В цілому ці кросівки непогані, але пробігши в них більше 60 км я не можу сказати, що мені хочеться в них бігати найбільше.

За відчуттями ці кросівки для середнього і повільного темпу і мають сподобатися тим хто приземлюється виключно на п’яту.

В кросівках відносно легко можна прискоритися (хоча і не миттєво), але в них відчуваєш наче біжиш швидше ніж насправді на відміну від Nike ZoomX Vaporfly NEXT% де біжиш значно швидше ніж здається. Проте я би в них не лише на змагання не виходив, але навіть і швидкісні інтервали б не бігав.

Характеристики:

Ціна – $180. Це доволі нова модель і мені не доводилося бачити знижки на неї.
Вага – 280 гр. Не найлегші кросівки, але відчуваються легкими і достатньо пружніми.
Підйом – 9 мм. Трошки занадто, але для розслабленого бігу нормально.
На сайті виробника – Nike ZoomX Invincible Run Flyknit Men’s Running Shoe. Nike.com.

2019/06/09 – Maple Valley Bear Run 5k

Цього року щось я ніяк не можу привести себе в нормальну форму щоб хотілося виступити на змаганнях. Наче і тренуюся нормально – але постійно втомлений і нема навіть бажання змагатися :( Тому і не записувався ні на які старти.

В цьому ж випадку наший хіропракт запропонував нам прийняти участь в цьому змаганні. Власне сам старт благодійний і зібрані кошти йдуть на потреби чи то однієї, чи то кількох шкіл маленького віддаленого містечка Maple Valley.

Просто щоб дати якийсь контекст – цей маленький пробіг в якому приймають участь мешканці містечка зібрав понад 800 учасників (і збирає таку кількість щороку), а в радіусі 20 миль навколо в цей же час відбувалося 2-3 таких самих старти. І так кожні вихідні – щоб прийняти участь у пробігу, велозаїзді, запливі на відкритій воді, тощо – треба поїхати не далі ніж 30 хвилин машиною. І учасників там завжди буде кілька сотень. Це я пишу для того щоб порівняти з реаліями України де пробіги проводяться дуже нечасто і при цьому збирають по кілька десятків людей усього. Ось, пригадую минулорічний в Жовтих Водах – 2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05.

Що ж стосується зібраних сум то я цим не цікавився, але стартовий внесок складає $28 (що не дорого для організованого пробігу). Але деякі індивідуальні спонсори жертвували по кілька сотень. І було кілька компаній спонсорів.

На фініші не було медалей. Проте всім діткам видавали іграшкових м’яких ведмедиків, і усім учасникам воду, банани та кекси.

Дуже багато було зовсім крихітних дітей, таких що здавалися навіть молодшими за три роки. Також багато мам з колясками, і навіть вагітних жінок. Звісно не всі вони бігли, а якщо і бігли то не весь час, але тим не менш.

Щодо самого старту то у мене були певні сподівання, але не справдилися вони абсолютно.

Першу милю я почав дуже непогано – за 6:03. Продовжуючи у такому темпі я би подолав усю дистанцію за 18:40 десь, що мене б задовільнило.

Але перша миля закінчилася парою невеличких гірок які так мене прибили що я знизив швидкість ледь не на треть і взагалі боровся з собою щоб не зійти з дистанції.

Після другої милі трошки оговтався і знову набрав темп. І навіть зрадів що нарешті розбігся… аж як метрів за 500 до фінішу мене знову так прибило, що переставляти ноги просто стало важко.

У підсумку 19:35, друге місце у своїй віковій групі (призів не було – це ж благодійний пробіг) і 15 місце в загальному заліку. Дуже розчарувався спочатку, потім попустило :(

Усе це показує, що не дарма я не виходив на старти. Треба щось міняти чи то в розкладі тренувань… Чи може просто відпочити трошки варто.

Олена з бігла неспішно і ні з ким не змагалася. Навіть просто йшла частину дистанції :) А враховуючи те що пробіг проходив навколо озера (частково по дорогах, частково по гравію доріжки парку) їй сподобалися і види. Мені ж не було коли на них дивитися.

Результати – https://results.rmraces.live/Tortoise-Hare-Seattle/events/2019/bear-run-5k/results. Дані з мого годинника: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3731930199, Strava –https://www.strava.com/activities/2437330530.

2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05

Під час останнього візиту в Україну мені навіть вдалося прийняту участь у пробігу який проводився в Жовтих Водах.

Пробіг цей проводиться вже в 33-й раз і я у далекі 90-ті в ньому вже приймав участь. І тому було приємно пробігтися знову через багато років :)

І хоча пробіг цей має назву всеукраїнського невелика кількість учасників (цього року на старт вийшло близько 250 людей) робить його таким маленьким і майже сімейним після всіх тих масових стартів в яких ми приймали участь в США.

Виходячи на старт я взагалі не ставив перед собою ніяких цілей крім як добігти. А у підсумку задоволений результатом. Боявся що сонце буде пекти – так воно і було, проте не так погано було щоб це аж сильно заважало. Коротше усе добре пройшло і розписувати тут нема чого.

Посилання:

Протокол пробігу у 2018-му році – https://probeg-in-zhv.io.ua/s2620770/33-y_probeg_v_2018_godu.
Протоколи за усі роки проведення пробігу – https://probeg-in-zhv.io.ua/story.
Світлини – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4Qyjcy6FHg4RF_bUw.
Дані з годинника: Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/2745791734, Strava – https://www.strava.com/activities/1612022702.

2015/11/29 – Seattle Marathon – 3:14:49

Наший, місцевий марафон який ми вже робимо кілька років поспіль. Вірніше я біжу марафон, а Оленка половинку.

Кожного разу сіетльська погода дарує якийсь сюрприз: то шалений холод з вітром, то дощ, а бувало і тепло і сонячно. Цього разу був густий туман. Причому вранці такий туман що навіть з увімкненими фарами машини було видно усього за 3-4 метра попереду.

Потім трохи розвиднилося, але все одно було далеко не прозоре повітря.

Навчені помилками ми встали в 5:30 і майже уникнувши пробок (лише на останніх кілометрах в Сіетлі трошки постояли) запаркувалися поруч зі стартом. Потім просиділи 30 хвилин в теплі експо-центру де після фінішу роздавали їжу та сувеніри. Провести там час точно краще ніж у пробці і хвилюватися що не встигнеш на старт. Олена стартонула о 7:30, а я повернувся у тепло – мій старт був на 8:15.

На вулиці все ще було доволі холодно і тому ми обоє стартували в пакетах для сміття поверз футболки у мене і поверх кофти у Олени. Насправді доволі зручно: і тепло і не продувається і коли завгодно на дистанції можна зняти і просто викинути. Як варіант люди одягають на верх на перші пару кілометрів старі футболки чи кофти і викидають їх, але у нас таке не залежується.

Єдине що я зробив помилку і пробіг у пакеті занадто довго, а коли його зняв то був наскрізь мокрий. Це могло б стати проблемою на сильному вітрові, але на щастя минулося.

Я розраховував пробігти в районі 3:20 і почав разом з групою яка бігла на 3:15 щоб з часом уповільнитися. Але поступово “розбігся” і відірвався від них вперед. В принципі не так щоб занадто легко було, але на половині дистанції я зрозумів що не так втомився як боявся того і продовжим у тому ж темпі. Подолавши ще кілька миль якось зміг налаштувати себе психологічно що “залишилося усього 15/12/10/8/… кілометрів і їх треба пробігти не в такому вже і високому темпі”. Тим не менше пейсери з табличкою 3:15 обійшли мене кілометрі на 30-му, але я відчував себе нормально і не сильно з того переживав.

Насправді скільки я робив марафонів це у мене перший раз вийшло не думати про те що “коли там вже наступна позначка відстані”, а про те що “зараз треба бігти ось в такому темпі”. Не знаю як пояснити, просто хотілося бігти швидше, або хоча б не знижувати темпу.

Ось вже і страшна гірка, після неї затяжна гірка, там ще одна затяжна… Помічаю що мене давно ніхто не обганяє, а навпаки я обганяю усих.

До речі частина фото які ви бачите я позичив з сайту який намагається мені ці світлини продати за якісь шалені гроші (позначки з копірайтами на них), а інші фото зробив знайомий який цього разу не біг і помітив мене стоячи по ходу дистанції з фотоапаратом (він когось іншого чекав фотографувати).

Ну от, біжу я, біжу, гірка закінчилася, почалися мости і все таке інше, одним словом усього 5 км до фінішу. І я помічаю далеко попереду пейсерів з табличкою 3:15. Намагаюся наблизитися до них, але йде вже важко. Останні 3 км вже важко контролювати дихання і воно стає дуже хаотичним та неритмічним. Також дуже болять і починають відмовляти сідничні м’язи.

Лишається щось трошки більше кілометру, а пейсери все ще далеко. І я бачу що вони розгубили усю свою групу, а значить поспішають щоб вкластися в час. Намагаюся прискоритися ще і вже на стадіоні де була фінішна пряма відстаю від них усього кілька метрів. При цьому обходю усих хто намагається триматися за пейсерами. От і фініш, але я так на метрів 5 пейсерів і не догнав. Ну теж непогано – результат навіть кращий ніж я планував :)

Данні з мого годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/973681320

Зі своїм результатом я 95-й у загальному заліку, 86-й серед чоловіків, 8-й у своїй віковій категорії.

Олена теж пробігла непогано, хоча вона набагато повільніша і не переймається результатами. Її час 2:11:41 поки що її найкращий на пів-марафоні, хоча для тих хто бігає це результат з розряду “пішки йти” :) Але головне що їй подобається і вона задоволена.

Ну і просто ще кілька фото.

2014/11/30–Seattle Marathon–3:23:45

В хто зна який раз (насправді в шостий) ми приймаємо участь в цьому чудовому старті. Цього разу було холодно, найхолодніший Сіетльський марафон на моїй пам’яті. Температура впала ще в суботу, і на момент старту в неділю було –5 по цельсію і холодний вітер.

Ми з Оленою стартували в рукавичках і шапках які збиралися викинути по дорозі, але я свою шапку навіть не знімав. Так само хотів викинути і кофту, але доніс її на собі до фінішу бо час від часу налітав холодний вітер і я був майже готовий одягти її назад.

У Оленки старт був о 7:30, а я ховався від холоду аж до 8:15. Чи то через погоду, чи то з інших яких причин але цього року людей було помітно менше. На марафон вийшло щось близько 2 тисяч людей, на півмарафон добре якщо 10 тисяч, а скоріше менше.

Враховуючи усі свої травми та дуже поганий результат попереднього марафону (2014/10/02–Portland Marathon–3:30:32) я ні на що особливо не розраховував і спеціально уникав дивитися на годинник усю дорогу. Першу частину дистанції біг в районі пейсерів з табличкою 3:15, а десь на 20-му кілометрі відстав від них і біг у власному темпі.

На дистанції жодного разу не було відчуття того що легко біжиться, або того що увійшов у правильний темп. Тобто я не лише не готовий фізично, але і морально не готовий бігу на результат теж.

А з іншого боку вдалося пробігти відносно рівно без особливої втрати швидкості на останніх милях (на цій трасі останні кілька миль йдуть в не надто круту гірку) і навіть не зупинявся ні разу що вже можна вважати досягненням.

Якось більше писати і нема про що так вважаємо цей звіт завершенним Smile

У підсумку я був 148-й у загальному заліку, 133-й серед чоловіків, 23-й з 176 в своїй віковій групі.

2014/10/02–Portland Marathon–3:30:32

Поки що це мій найгірший результат на марафоні, але скажу чесно я не надто сильно розстроївся що є дивним. Єдине що так багато часу зайняло написати про цей марафон через те що власне мало чого хорошого маю сказати.

Отже Портланд, найбільше місто штату Орегон, дуже незвичне і особливе місто: рози, мости, велосипедисти, хіпстери таке інше, деталі читати тут – Портланд, Орегон–місто мостів, троянд і диваків.

Приїхали ми за день, зупинилися на краю міста, звідти в центр в якому і був старт/фініш їхати 15 хвилин.

Готель “Хілтон” в самому центрі міста віддав пару поверхів на виставку/реєстрацію учасників де ми забрали свій номер і дещо купили у деяких компаній та магазинів що представляли різний біговий одяг, кросівки, продукти та інше.

Взагалі цей марафон дуже відомий і популярний і одразу хотіли зареєструвати і Олену на половинку марафону, але на момент реєстрації (а це за 3 місяці до старту було!) все всі місця на пів-марафон було розпродано.

Усього на страрті було більше 10 тисяч бігунів на повний та пів-марафон.

Мій план був дуже простий: бігти з групою 3:15 (власне це і була моя ціль), а там вже дивитися як виходить. Старт наший був о 7-й ранку і за пару кілометрів з центру з натовпами глядачів ми добігли до набережної (річка Коламбія) і побігли робити кількакілометровий крюк. Взагалі було прикольно по дорозі назад бачити весь той натовп що тільки суне від старту: щільний нескінченний потік людей на протязі пари кілометрів, це надихає…

З самого початку я вже розумів що навряд чи зможу пробігти як планував. Крім відчуття елементарної неготовності було неочикувано тепло (було обіцяно легкий дощ та прохолоднішу температуру), а крім того старт був занадто швидкий. Пейсери (це ті що біжать з табличками, в моєму випадку з табличкою 3:15) повторювали що ми біжимо швидше тому що в другій половині дистанції є пара серйозних гірок і вони просто хочуть щоб у нас був запас часу.

Взагалі траса дуже дивна була і я чесно кажучи не розумію звідки така популярність у цього марафона чому він стабільно входить в десятку тих що їх обов’язково треба пробігти в США. Як на мене марафон в Сіетлі і красивиший видами і цікавіший трасою.

Тут ще половина дистанції проходила між якимись гаражами і промисловиви будівлями (але дороги такі самі хороші), а друга половина у місті де натовп дуже привітно підтримував бігунів.

А ось це на фото найменший парк у світі. Так, ця клумба зареєстрована як парк:

Отже десь 6 км пройли містом (центр, вздовж річки), а потім ми забігли у якусь промислову зону без затінку взагалі і кілометрів 10 бігли під сонцем що вже почало добре припікати. Потім зробили поворот і забігли знову у місто. І зново натов з табличками, вереск, крики підтримки і місцеві групи грають вздовж траси кожні кількасот метрів.

Світлини з розами зроблені наступного дня у місцевому парку Роз де можна подивитися/понюхати безліч їх видів з усього світу:

А я тим часом почав уже замислюватися коли і як буду скидати швидкість. На початку я біг кілометр по 4:20, троши зашвидко, 10 км подолав за 44:35, все ще дуже швидко, половина дистанції пройшла за 1:34:43, було вже важкувати, але не хотілося відставати від групи.

От перед заходом на перший мість (миля 17, або 27-й кілометр) і починається перша складна гірка: дорога піднімається до моста дуже круто, а потім і сам міст йде дугою. І ось на цьому підйомі я скинув швидкість, а потім вже так і не зміг її увімнкути і миттєво відстав від групи.

Власне десь на мосту більшість груп і розпадається. Всі люди що до того бігли невеличкими купками і трималися за тих з ким зручно бігти раптом розсипалися на поодиноких бігунів і далі було саме страждання аж до фінішу.

З моста вид відкривався неймовірний: широка ріка, місто зелене, з хмарочосам що ростуть вздовж берега, на воді різноманітні човні і кораблі, вдалину йдуть ще безліч мостів (у Портланді їх неймовірно просто скільки).

А бігти ставало все важче, сонце пекло все сильніше. Я зупинявся на кожній точці з водою і спортивними напоями, але підтримувати темп вже не вдавалося. Вирішив бігти так що не нашкодити собі бо вже ясно було що хорошого результату не вийде.

Коротше на середині мота (вершина найбільшої гірки на трасі) на позначці 17.5 миль мій час був 2:10, а швидкість впала з 7:13 за милю до 7:26.

Далі власне і розказувати нема чого. Швидкість падала, я все частіше зупинявся, ноги боліли, фініш був все так же далеко.

Але ось вже і другий міст, перебігаю його і вбігаю назад в цент міста. Китайський квартал, велечезні дракони на воротях, знову натовп, але цього разу дорога вже відгорожена бар’єрами і відчуваєш себе ледь не фінішуючим олімпійцем.

На одноколесному велосипеді катається чувак у шоломі Дарта Вейдера, в кілті і грає на волинці. Усі хто пробігають повз нього кричать одне одному що це глюк від знесилення та дегідрації, що це тепловий удар.

Вибігаємо з китайського кварталу знову на набережну, тут я біг три години тому, але повний сил і сподівань Smile Бігти стає складніше і через те що людей набагато більше – фінішують сотні повільних пів-марафонців. І ось поворот, ще одни, ще один і фініш!

На фініші медаль на шию, полежати, посидіти, з’їсти морозиво, взяти розу, взяти футболку і куртку які видають на фініші, взяти банан-апельсин-яблуко-печиво-молоко, йду шукати Олену.

Фінішна зона реально велики і вийти з неї можна лише подолавши доволі тривалий огорожений лабіринт вуличок.

Ну і все, знаходимо одне одного, їдемо в готель, відлежуюся, вечером тортик з морозивом і кавою, наступного дня відпустка одноденна – проводимо її в парку троянд і додому (три години).

Чесно кажучи я не певен що хочу бігти цей марафон вдруге – в цей же приблизно час проходить набагато красивіший марафон у Вікторії (2013-10-13–Victoria Marathon, 07/10/2012–Victoria Marathon, Victoria, BC–3:23:48) куди ми мабуть і зареєструємося наступного року. Але я радий що спробував.

2014/03/23–Mercer Island Half Marathon–1:29:53

Вкотре вже починаю рік з цього пробігу, але це мій найгірший результат за останні 3 роки на пів-марафоні Sad smile У порівнянні з минулим роком (2013/03/24–Mercer Island Half Marathon–1:23:27) я відстав би сам від себе на 2 км на фініші.

Ну в принципі результат закономірний: усю зиму тренувався уривками, набрав вагу (89 кг зараз проти 82 минулого року), а уся нервова енергія пішла на зміну роботи (Залишаю Microsoft), пошук та купівлю будинка (Пошук житла…) та зміну спортклубу (ще про це напишу якось).

Хоча в планах було пробігти за 1:26 стало ясно що не вийде ще на перших кілометрах після старту – почувався втомленим, повільним і важким. Ну та значить сезон тріатлону який почнеться через місяць доведеться боротися самим з собою більше ніж боторися за покращення результатів. Теж ціль така собі нормальна.

А з іншого боку результат далеко не найгірший і враховуючи що вже через 2 дні я був спроможний робити нормальне тренування форму можна трошки покращити до кінця літа.

У Олени теж результат трошки гірший за минулорічний на цьому ж старті (хоча і не настільки сильно як у мене), але виглядала вона задоволеною.

Далі просто фотографії.

А ось ще таке питання стосовно фотографій. Якби все те що ви бачите в пості я б купив на сайті контори то довелося б викласти за це майже 200 доларів. На мою думку це абсолютно божевільні гроші і насправді тут нема жодної світлини за яку я був би готовий платити більше пари доларів у надрукованому вигляді.

Контори такі як правило наймають фотографів-контракторів і садять їх на 2-3 точки на дистанції і платять їм якісь гроші (не знаю, але це мабуть щось типу 200 долларів за 2-3 тисячі фоторгафій), а потім викладають все це на сайті з водяними знаками.

Звісно кожну систему можна надурити і зняти картинки з екрану без водяних знаків та блямбд копірайтів зверху. Хоча я цим не парюся і якщо не знайдеться рішення то здеру і з копірайтами (як ось тут наприклад – 2013-05-26-Subaru Shawnigan Lake Triathlon, ще кілька фото).

Але серед тих хто мене читає і серед моїх друзів є фотографи які саме цим заробляють собі на життя (звісно не виключно цим). От у мене питання (нарешті формулюю) – як ви ставитеся до таких цін і такого способу здирання фотографій з сайту? Чи припустимо на вашу думку це робити і чому так, чому ні? Щоб було зрозуміло про що мова: фотографіч 5 на 7 дюймів у надрукованому вигляді обійдеться вам у 12.99.

Дані з годинника: на гармінконект – http://connect.garmin.com/activity/467544077, на страві – http://www.strava.com/activities/123888800.

Усі світлини –

2013/12/01–Seattle Marathon–3:14:46

І ось я в черговий раз прийняв участь в цій видатній спортивній події…

В цей день погоду обіцяли дуже погану – дощ і вітер. Але на щастя доща не було, і вітер не такий щоб вже і сильний був, хоча було доволі прохолодно.

З ранку встали зарані до початку (о 5:30) і поїхали в Сіетл. Вже на в’їзді у місто стали у чергу марафонців що так само їхали до старту. Останні пару миль до парковки їхали хвилин 25. Старт у Олени на пів-марафон був о 7:30, марафонці з стартували о 8:15.

Надів на себе стару спортивну шапку та рукавиці які викинув на дистанції, а також одяг поліетиленову сумку що їх видають для збереження речей (звісно прорізав дірку для голови і рук Smile ). Та “куртка” полетіла геть ще на старті, але рішення для збереження тепла коли напівроздягнений на холоді дуже корисне.

На старті став біля пейсера з табличкою 3:10 бо саме такий був план – пробігти за 3:10. Там же зустрів знайомого з яким до недавна працювали в одній команді доки він не змінив місце роботи. Домовилися бігти разом.

Зі старту побіг трохи вперед, а знайомий зійшов на другій милі – травма стегна, і пішов назад. Як він потім розказував було зовсім не весело шкандибати проти руху, потік бігунів там чималенький.

Поки те та се всі нарешті розбилися на групки і трошки розтягнулися. Я побачив попереду команду молодих пацанів які бігли і теревенили всю дорогу (і так доки я від них не відірвався на мили 10-й). Видно було що молоді, здорові, але марафон біжать впреше – забагато зусиль витрачали на непотрібні речі. Мабуть лижники – на футболках було написано “Крос кантрі: наш спорт це страшний сон твого спорту” Smile Проте марафон нічого не прощає і всі дрібні неправильності накопичуються у велетенську купу яка на останніх милях прибиває до землі найдосвідченіших марафонців.

Ось ми вже 5 км пробігли, забігаємо в тунель. Тут тепло, одразу стаю мокрим, вириаюся шапкою. З тунелю через майже кілометр вибігаємо на міст, а там скажений боковий вітер, внизу озеро наче поморщило важкими викокими хвилями… Шапку назад на голову, по максимуму закрив одну сторону обличчя. Ось і другий тунель, розвертаємося і назад, шапку на іншу сторону.

А це ми вже збігли з мосту, нарешті можна викинути наскрізь мокрі шапку і рукавиці. Біжим в рівному темпі.

Аж тут нашу компанію обганяє мій інший знайомий з яким ми разом пробігли половину дистанції на цьому ж марафоні рік тому (2012-11-25–Seattle Marathon–3:14:19, Ще кілька фото з Seattle Marathon 2012) . Чепляюся за ним, намагаюся тримати, але занадто швидко. Питаю для чого так швидко, Максим пояснює що в нього така тактика і біжить вперед Smile

Ось нарешті добігаємо позначки “половина дистанції”. Я бачу як готуються свіжі пейсери, тобто ті що бігли з табличкою 3:10 та швидше біжать лише половину дистанції. Починаю пити напої та беру енергетичний гель – хоча їсти його і не хочеться проте після 20-ї мили просто необхідно мати резерв пального для м’язів.

Дорога назад трошки важча – непомітно, але все ж таки трошки вгору. Тут вперше починаєш відчувати втому, і не приємну втому від того що добре попрацював, а реально якісь некомфортні почуття у м’язах починають з’являтися. Десь вже 16-та миля.

Біжу сам, аж ось мене наздоганяє дівчина пейсер з табличкою 3:10 і невеличкою групою бігунів. Приєднуюся до них. Група повільно обходить інших, деякі намагаються триматися але швидко відвалюються. Ось і перша хороша гірка, ох як важко! Наздоганяємо Максима і повільно обходимо.

І ось на 18-й милі мені різко стріляє в стегні, почуття дуже схоже на судому, страшенно неприємно. Зупиняюся, масажую, жахаюся з того що доведеться чотрі скільки топати до фінішу. Але після того як трошки пройшов наче нічого, побіг далі.

Як би там не було але ось вже і 20-та миля коли починається головний жах кожного марафонця. Справа в тому що запас енергії з м’язів та печінки навіть у найтренованішого атлета вигорає саме до ції милі і далі організм може отримувати енергію лише зі спалювання жиру. Але то процес повільний та ще й дає багато побічних ефектів. Марафонці тут називають цей стай “з розгону в стіну”, так воно і є – біг собі може і не супер швидко, але докладав зусиль… І тут бах – ноги наче по коліно в піску, все тіло як у вату обгорнули. Ти біжиш, біжиш, але щось геть не переміщуєшся у просторі. Та до того ж мікротравми накопичилися у такому обсязі що всі м’язи починають боліти. Коротше те ще відчуття.

Як би там не було нарешті подолано дві самі страшні на дистанції гірки: одна коротка, але неймовірно крута, інша довга і доволі крута. Цих гірок бояться усі, але саме важке ще попереду.

Стегно час від часу смикає, але вдається бігти майже з бажаним темпом. І ось забігаємо в парк в якому починається непомітний, але довгий кількакілометровий під’йом. Отут вже починаєш рахувати не милі а дійсно сотні метрів. Якимось дивом добігаєш до позначки 24 милі, а останні 2 тягнуться наче як уся попередня дистанція. Кожні кілька кроків усі поглядають на годинники, дистранція не скорочується Sad smile

Ось вже і остання миля залишилася, а Космічна Голка стирчить так далеко що аж страшно. Перебігаємо ще один міст, забігаємо в типово міський район – рельси трамваїв, високі житлові будинки, кав’ярні на перших поверхах, машини на дорогах. Кружляємо, доволі крутий спуск, але ноги так болять що це реально не задоволення бігти вниз, а ще більша мука ніж бігти вгору. Ось вже і остання пряма перед забігом на стадіон. Знаю що там 200 метрів залишилося, не більше, додаю швидкості. Але біжу так довго наче що аж починає паморочитися. На стадіоні, пружиникь штучна трава, фініш!

Відхекався, за фінішом стоїть ряд солдат у камуфляжі що одягають усім фінішувальникам пам’ятні медалі.

Ну а далі як завжди: термоковдра, вода, зустрічаю Олену, йдемо у зону відпочинку, відігріваємося, їмо суп, банани, збираємо їжу та сувенири. Все, додому.

У підсупку я 93-й у загальному заліку, 16-й у своїй віковій групі (з 211). Мій сертифікат – http://race.seattlemarathon.org/pdfCertifcate2013.asp?bib=836. Час не найкращий (минулого року я на 30 секунд швидше пробіг), але зважаючи на холодну погоду та вітер не такий вже і поганий результат. Звісно від запланованих 3:10 далеко, але не так погано щоб розчаровуватися.

Всі світлини тут – https://skydrive.live.com/#cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2118429.

Дані з бігового комп’ютера: на Гармін Конекті – http://connect.garmin.com/activity/411461534, на Страві – http://www.strava.com/activities/98301167.

Чекаємо на звіт від Олени Smile

Seattle Marathon–я вперше пробіг його у 2008-му

Збираємося бігти цей марафон у вихідні що будуть (Олена побіжить половину) тож якраз зручна нагода перенести зі старого блогу записи. Власне нічого нового і цікавого в цьому пості нема, він мені просто потрібен “для звітності”, можете його спокійно пропустити і не читати.

Сієтльський марафон є доволі відомим і проводиться з 1970 року, зараз збирає більше 10 тисяч учасників на старті.

Стартує і фінішує близько до знаменитої сіетльської "тарілки" і траса пролягає вулицями міста.

Рекордом є дуже пристойний навіть на сьогодні час 2:17:25 (1983 рік). Десь з 1985 року марафон "змінив орієнтацію" на аматорів бігунів, тобто почали боротися за массовість, а не за запрошення зірок. Це одна з причин чому зараз цей марафон виграють з часом 2:25 – 2:30 (професіонали в основному бігають там де можна нормально заробити). Іншою причиною стало те що свої щорічні (та іншої періодичності) марафони почали з’являтися у всіх, навіть невиличких містах.

Участь коштує близько $100, стартовий пакет включає номер, радіо-чіп, футболку, та деякі дрібнички від спонсорів.

Спочатку стартують люди що йдуть марафонську дистанцію, вірніше їм її ніхто бігти не забороняє, але просто вони дуже повільні. Потім стартують такі ж ходоки-пімарафонці, потім вже біжать марафонці, а після них пів-марафонці. Все це з розривом у 30 хвилин після кожного старту.

Приблизо кожні 2 милі по трасі стоять точки з водою та енергетичними напоями, а також кабінки туалетів.

2008 – 21 км – 1:41:57

Це був перший мій півмарафон.

Не маючи практики застебнув чіп на нозі надто туго і розтер (скоріше порізав) ногу до крові, досі шрам видно.

На старті треба бути раніше щоб запаркуватися (велечезна черга машин починається ще за кілька кілометрів до старту), розігрітися і протиснутися у натовпі ближче до перших рядів.

Традиційні черги у біо-туалети тут мають якісь зовсім неймовірні масштаби, хоча самих будочок мабуть сотні понатикано.

Тут вперше побачив пейсерів – людей які бігли з табличками в руках за певний час. Тобто якщо хтось поставив собі ціль пробігти скажімо за 3:30 марафон то можна було бігти за відповідним пейсером і не перейматися тим чи встигаєш чи ні.

Погода в цей день буває різна, але це все ж таки майже зима тому переважно мокро, холодно і незатишно. Ну і туман з ранку обов’язковий.

Почав я тоді дуже швидко бо добре себе почував, але на середині дистанції, якраз там де страшнувата гірка, що називається зловив якір і друга половина далася мені неймовірно важко. На стадіон фінушувати я вже майже пішки заходив.

Після фінішу можна у відносному теплі поїсти супу, попити кави і позбирати різні сувенири та їжу від спонсорів.

А це у Олени колись були такі модні підкрадухи