Пошук житла…

Так, ви правильно зрозуміли – деякий час тому ми прийняли рішення що час шукати своє житло і почали цим займатися. Ну і відповідно трошки про цей процес та пов’язані з ним речі.

Відповідаючи на питання про громадянство та купівлю власності в США – не треба бути громадянином щоб купити щось в США. Навіть не обов’язково перебувати на території США щоб купити собі якусь хатинку. Так що ти, любий читачу, маєш можливість придбати собі якусь дачу скажімо у Флориді на чесно зороблені в Україні гроші.

Світлини тут виключно для того щоб вам не нудно було прокручувати текст

Почати мабуть варто з того що умовно житло можна поділити на 3 види:

квартира – підходить людям які хочуть жити у великих містах близько до усього і не хочуть займатися облаштуванням прелеглої території, екстер’ру та іншими речами. До недоліків можна віднести доволі високу ціну при меншій площі, високі місячні виплати у загальний котел – як у вас прорве труби чи потече дах то платити будете не ви самі, а платити будуть із спільного фонду. Виплати такі можуть легко сягати тисяч доларів на рік. З одного боку наче безпека яка-ніяка, а з іншого виплати доволі високі, уникнути їх не можна та і не завжди вони витрачаються так як ви хочете. До того ж правила проживання можуть бути жорсткими – не шуміти, у деяких не можна мати пральну машину в квартирах чи тварин. Не кажучи вже про те що чим краще будинок тим важче туди потрапити – потрібні можуть бути рекомендації з попередніх місць проживання, можливо навіть підписані документи від сусідів що вони не проти щоб саме ви поселилися. Ну а здавати квартиру таку буде ще важче.
таунхаус, або міський будинок – це такий будинок де бокові стіни фактично відсутні і він з’єднаний з іншими такими ж будинками. Такі будинки як правило доволі вузенькі і кількаповерхові. Ціна менша, але відсутність галявинки та часто гаража (хоча в Сіетлі багато де навіть окремі будинки не мають гаражів) дещо ускладнює ситуацію. Ну і знову ж ті самі побори у спільний фонд та правила – скажімо ви не можете за власним бажанням перефарбувати стіни так щоб вони кольором відрізнялися від усього комплексу. До того ж виплати йдуть на такі речі як утримання клумб, доріжок та ще чорті чого.
будинок – огорожений двір (хоча б і крихітний – у дорогих районах будинки займають усе місце від забору до забору і дивляться вікно у вікно). Є свій двір, часто гараж на пару машин, можна робити що заманеться. Проте і ціна вища і роботи по утриманню його незрівнянно більше.

Отже ми подумали і покрутили і вирішили що хочемо свій будинок з клаптиком землі, не в Сіетлі, але не надто далеко від роботи та цивілізації взагалі. Визначили бюджет і почали пошуки…

Ще треба зауважити що продаж-купівля будинків зарегульована в США нейомовірно і якщо не влазити у якісь ризиковані афери то попасти у неприємну ситуація доволі складно.

Які ж будинки є на ринку? Ну якось так:

нове житло від будівельної компанії – новеньке, з гарантією, але дороге (скажімо те що у власника можна купити за 400 тисяч у цьому варіанті буде коштувати 700). Компанії такі зацікавлені продавати якомога швидше, а тому будують поближче скажімо до Майкрософт і виходять великі будинки “від забору до забору”, але поруч з роботою.
клаптик землі – треба розуміти що найбільшу частку в ціні будинка складає саме ціна землі. Скажім будинок ціною в 500 тисяч можна побудувати за 50-60 тисяч, все інше йде за землю. Власне якщо купити ділянку і будувати самому то вийде у підсумку скоріше за все дешевше, але мороки стільки (та ще й нешвидко все це буде) що мало хто насправді таким заморочується.
будинок від власника – люди пожили кілька років, потім з якихось причин вирішили продати житло. За порадою агента з продажу приводять його у нормальний вид (що завгодно від перефарбовування стін до заміни криші) і виставляють на ринок за своєю ціною. Потенційні покупці з агентом з купівля відвідують і роздивляються будинок і оцінюють його для себе.
Швидкі продажі – коли з якихось причин будинок повертається банку (власники приаинили сплачувати кредит) то банку треба якнайшвидше продати таке житло щоб повернути собі гроші. У банка нема задачі заробляти на цьому, їм аби своє відбити. Скажімо ви купили будинок за 500 тисяч, 200 з них виплатили, а потім припинили. Банк виставить будинок за 300 тисяч щоб продати його якомога швидше, потім ще ціну знизить. Ризик у тому що в будинку можуть бути якісь проблеми які банк не буде братися виправляти, на будинку можуть бути комунальні борги (компанії не паряться з відстежуванням людей і просто усі рахунки виставляють тому хто зараз є власником, тобто борги на будинку) і ще що завгодно.

Наш вибір – покупка у власника. Це означає не надто новий будинок, але ми можемо домовлятися про ціну, необхідні доробки та бути певними що на будинку нема боргів.

За розмірами найменьше що можна знайти у районах які нас цікавлять це мабуть 3 спальні, 3 ванни, кімната для гостей, кімнати для родини, кухня, столова, гараж, … Щось менше тут просто не будують просто через те що важко продати потім буде. Навіть родина з 2 людей не буде ризикувати купувати менше житло з тих же міркувань – коли прийде час продавати його то зробити це буде важко. Враховуючи те що в американських родинах або 0, або 3-5 дітей будинки з п’ятьма спальнями мабуть найпошириніші.

Місцезнаходнення будинку теж важить: щоб близько до торгівельних центрів, але не впритул (кілометрів 5 – ідеально), щоб близько до хорошої школи, але теж не впритул. Школа важить бо діти ходять в школу за місцем проживання. А оскільки школи фінансуються з податків людей що живуть в прилеглому районі то житло біль хороших шкіл дорожче. І навпаки – чим дорожче житло тим краще школа. Нормальна річ для родини переїхати в інше житло коли дитині треба йти в початкову/середню/старшу школу так щоб опинитися саме у хорошій школі. Ну і інші речі як близкість до парків, швидкісних трас та інше теж важить.

Знаходимо агента з купівлі з яким почуваємо себе впевнено – агент має давати осмислені рекомендації, а також деталі колі потрібно і пояснювати як все працює. До речі агенту покупець не платить, вони заробляють з продажу, а отже можна працювати з кількома агентами одночасно та міняти їх за бажанням. Тобто той хто продає будинок потім сплачує податок штату та відсотки агентам з продажу та купівлі. Наскільки я розумію з продажу будинку за 500 тисяч в нашому штаті десь 30, а то і більше продавець віддасть. Можна звісно і без агентів, але тоді доведеться сплатити ще додатковий податок Smile

Проблема лише в тому коли знайти час щоб дивитися будинки. Це як правило робочий час і особливо не накатаєшся бо працювати не буде коли. Але 3-5 будинків за тиждень можна переглядати не напружуючись. Можна і більше, але з’являється така проблема що забуваєш що де було, що сподобалося, а що ні. Тому будинки які для себе позначив як перспективні доводиться переглядати по кілька разів.

І от нарешті покупець готовий. Подає свою пропозицію продавцю (вірніше його агенту). Найвдаліший випадок це коли ваша пропозиція єдина, але не завжди так виходить. З одного боку ви можете запропонувати нижчу ціну, а з іншого власник може не прийняти її, або надати перевагу іншій пропозиції. Ось покупець каже вам що ваша пропозиція прийняти. Тепер у вас є кілька днів на інспекцію – на цей час будинок зникає з ринку. Для інспекції краще за все найняти спеціаліста який складе детальний документ з усих знайдених проблем: там можуть бути і дрібниці як дірочки в сітці від комарів, так і серйозні проблеми з опаленням, дахом, або необхідністю щось зробити на випадок повеню та родоном у підвалі. Ціна інспекції приблизно 500 доларів. Далі за результатами інпекції домовляєтеся що власник виправить, а за що скине ціну. Хоча знову ж таки власник може вам відмовити. Ну або ви можете відмовитися від будинку.

Але ще до того як ви подали пропозицію вам потрібен документ з банку що вам готові надати кредит на суму покупки (це для того щоб продавець не ризикував приймаючи вашу пропозицію). Найбільш стандартна практика тут це виплатити 20% суми одразу, а на іншу брати кредит. Але можливі варіанти коли ви платите 10% суми, берете на 80% кредит і ще 10% кредит під вищій відсоток. Тут треба розуміти що продавцю вигідніше отримати готівку якомого раніше, тому іноді можна трохи знизити ціну давши більше 20% одразу.

Ціна на кредит залежить від економічної ситуації та вашого кредитного стану. Колись я писав про користування кредитками тут (Про кредитні картки), так от одна з причин користуватися кредитками регулярно полягає в тому щоб заробити собі хорошу кредитну історію і отримати дешевий кредит. Зараз при близькому до ідеального кредитному стані можна отримати кредит на 30 років під 4.5%, а ще скажімо рік тому такі самі кридити давали під 3.75%. Проте відсоток кредиту можна змінтит з часом, але про це якось іншим разом (UPD 2016/09/17 – Про рефінансування будинку). Банк що дає вам кридит вимагає різні документи типу стану рахунків з усих банків, звіти зі сплати податків, дзвонить на роботу щоб підтвердити що ви дійсно там працюєте та інше. Скажімо ви знайшли будинок за 500 тисяч. Тоді ви платите одразу 100 тисяч, а за 30 років ви виплатите банку 550 тисяч (сподіваюся всі пам’ятають що таке складний відсоток?). Це означає що в місяць платня банку буде складати 2200+. Звісно можна достроково виплачувати кредит зменшуючи тим самим термін, а відповідно і усю суму.

Крім платежів за воду, електрику, газ (у кого є) та сміття ще доведеться платити за страховку (банк не дасть кредит без цього) та податок місту. Коротке пояснення: коли мешканці міста голосують за те що хочемо новий парк, велодороіжки та фестиваль маріхуани місто бере під все це кредит у банка на наступний рік. А оскільки у міста своїх грошей нема то тепер всі мешканці міста сплачують податок місту який обчислюється як відсоток від вартості житла. В нашому Кіркладні за будинок в 250 кв. метрів (2 поверхи) на ділянці в четвертину футбольного поля за рік доведеться платити 3.5 тисячі.

Оскільки самому буде забагато мороки моніторити усі банки та надавати усім дані простіше включити в процес агенство позик. В результаті позику саме вони вам і надають і їм ви все і повертаєте, а з яким вже банком вони там працюють можна навіть і не цікавитися.

Ну ось на цьому наче і все, питання?

Фаст-фуд в США

Одна з головний асоціацій яка приходить нашим людям в голову це фаст-фуд, або місця швидкого (і не надто здорового харчування). Проте думка про те що американці багато і часто їдять в таких місцях є помилковою. Я припускаю що бідні і дурні люди що махнули на себе рукою ліняться готувати і регулярно ходять у фаст-фуди бо самим готувати лінь. Але у людей яких я бачу навколо навіть коли нема часу і бажання на готовку завжди є вибір куди піти, причому різниця в ціні буде мізерною якщо буде помітна взагалі.

Кафе і ресторанів в тому числі з національною їжею в США в порівняння з Україною просто безліч і при бажанні харчуватися не у фаст-фуді дуже легко.

До того ж у нас знають лише про кілька мереж, але лише в США їх майже сотня, не кажучи вже про мережі обмежені одним штатом чи навіть кількома сусідніми містами. До того ж деякі фаст-фуди виглядають зовсім як ресторани і ви навіть не здогадаєтеся що це не один ресторан, а ціла мережа. Мабуть в контексті США фаст-фудом можна назвати ті місця куди можна під’їхати машиною і замови їжу в одному вікні, а забрати в наступному, при цьому половину назв що я нижче приведу можна викинути.

Одна з незвичних і відсутніх в Україні речей полягає в тому що в США в подібних заклаках коли ви купуєте напій (кола, або сода як їх тут називають) вам просто видають великий паперовий стакан і ви вже самі ходите до машинки на якій купа крантиків з різними колами (різних видів кока-кола, пепсі-кола, маг, спрайт, монтейн дю, безліч їх). Так, ви правильно прочитали – можна ходити необмежену кількість разів і ніхто навіть не контролює. Сенс в тому що при ціні банки меньше 1 долара ви платите за стакан в районі 3 доларів. Може раз на життя ви і вип’єте 4 стакани щоб загнати мережу в мінус на 50 центів, але повірте мені це буде єдиний раз в житті коли ви це зробите Smile

І що ще важливо для нашої людини так це те що як порахувати скільки те саме коштуватиме приготувати дома то дешевше не вийде, а вийде ще й дорожче. А ще треба врахувати час на готовку якого у працюючих як ман’яки американців на родину ледь вистачає. Тож стиль і темп життя часто просто примушують десь їсти не вдома.

Я тут спробую вигадати якусь класифікацію, хоча насправді такої не існує. Також я згадаю лише кілька з безлічі мереж, так що додавайте у коментарі те що вважаєте я незаслужено пропустив.

Кава

Сам я каву майже не п’ю і не розумію – для мене вона гірка і не смачна. Єдине що я люблю так це білу моку, яка по суті є ударною порцією розведеного цукру з молоком з легким присмаком кави (і під 600 калорій в чашці!), але американці щоденно хоча б раз на день витрачають 5+ доларів на великий стакан кави в одній з мереж.

Starbucks – це обличчя США і те що можна асоціювати з цією країною. Їх настільки багато що часто навіть у глушині можна побачитм 2 старбакса один навпроти іншого просто через дорогу. Вони якщо не у власній будівлі то є всередені магазинів, торгівельних центрів, аеропортах і ледь не в лікарнях. Непогана кава, постійний потік клієнтів, зерна в мішках, чашки та кава-машини тут ще на продаж. З їжі бувають різні печеньки, тістечка та мафіни (кекси). Порекомедую крім білої моки солоне лате з карамеллю – і смачно, і калорій не кінська доза.
Tully’s Coffee, Seattle’s Best Coffee та інші – конкуренти які на мій невимагливий смак аж нічим не відрізняються від головного гравця, але представлені не так широко.

Дешеві забігайлівки

За весь час перебування тут ми бували в подібних місцях здається тричі всього, в деяких випадках в останній момент передумували і продовжували шукати інше місце поїсти.

McDonald’s, Burger King, Jack In the Box, White Castle, A&W, Fatburger, Dairy Queen (DQ), Wendy’s – брудні, дешеві, шкідливі. Ідеальні місця коли ви поспішаєте, сильно голодні і не маєте сил і бажання перебирати місця щоб поїсти. У порівнянні з США в Україні всі ці мережі (не пам’ятаю точно які присутні в Україні) просто стерильні палаци.
KFC – в США це місто яке як вважається люблять несамовито бідні чорношкірі. В Китаї, наприклад, ця мережа вважається крутою і молодіжною і приїзджі китайці дуже дивуються дізнаючись що американці не ходять в цей фаст-фуд хоча і мають можливість. Взагалі я колись питав і не знайшов жодного американця хто хоч раз був у закладі цієї мережі.
Panda Express – винесено окремо бо навіть у порівнянні з іншими це брудне місце яке може відбити апетит навіть видом їжі яку там пропонують.

Піцерії

Що б ви там собі не думали, але піца не така вже і погана їжа – містить свіжі овочі, протеїни, білок, смачна, поживна і безпечта (в тому сенсі що не екзотична і не так легко отруїтися). До того ж піци хоча і можна переїсти, але не так легко як якихось бургерів чи солодощів. І до речі в піцеріях (навіть не з мереж) можна їсти на місці, замовляти піцу з собою в коробці, або замовити на конкретну адресу. Можна чекати на свіжевипічену, або брати те що є зараз.

California Pizza Kitchen – доволі козирне місце, майже ресторан. В меню є не лише піца. Випікають усе на кухні за склом і при бажанні можна спостерігати за своєю піцою. В меню є кілька неймовірно смачних піц, але назв я не пам’ятаю. Уся їжа має легкий запах прокопченої куриці, багатьом подобається, мене ж це трохи дратує.
Pizzeria Pagliacci – мережа родом з Сіетлу. В невеличких піцеріях можна спостерігати весь процес починаючи з приготування тіста. Піца якась трошки легкувата, зі свіжим сиром. Мені найбільше не подобається запах якоїсь спеції що вони здається кладуть у все що в них є в меню.
Pizza Hut, Domino’s, Arby’s – простіші і поширеніші мережі про які мені особливо і нема чого сказати бо ми в них не буваємо.

Сендвічі

Або по нашому бутерброди. Також безліч місць спеціалізується на сендвічах бо це дуже зручна форма їжі – можна взяти з собою та поїсти будь-де, можна носити в сумці, можна їсти на робочому місці… І звісно як піцерій і бургерятень є багато маленьких сімейних місце де можна знайти смачні сендвічі, але зараз мова про мережі.

Subway – мабуть після старбаксу це друга по поширеності мережа. Тут тобі запропонують вибрати хліб, ковбасум’ясо, сир, овочі. Все це складають в середину хлібини (випечену у вигляді багети) і готово – можна їсти в машині по дорозі куди ти там їхав, можна ж поїсти на місця. Як варіант швидко і без мук вибору перекусити однозначно краще за макдональдси. Але якщо вам доведеться поїсти там кілька разів поспіль то ви будете готові стати вегетаріанцем – наскільки їхні продукти набридають своїм смаком.
Jimmy John’s (JJ) – дуже обмежене меню, але хороші смачні сендвічі на хлібові схожому на той до якого звикли в Україні. Проте застережу – якщо ви сильно голодні то одним сендвічем можна не наїстися.
Potbelly – дуже схоже на попередню мережу, але всередені кафешки зроблені у більш якомусь модному стилі. Та ж сама проблема – обмежене меню, хоча сендвічі дуже пристойні, сам я собі не вмію такі смачні робити.
Specialties’s Café – на додачу до хороших бутербродів тут можна поїсти дивних на смак, але все одно смачних супів (скажімо пекучий суп з помідорів).
Quiznos – дуже поширені, кажуть непогані. Самі ми там не бували, просто ту для повноти картини.

Мексиканська їжа

От за що люблю мексиканську їжу так це за те що вона проста, поживна, без понтів і завжди смак такий як очикуєш (читай як от бачиш так воно і смакує). Мексиканських (а правильно було б казати техасько-мерксиканських) закладів в США ледь не половина з усих кухонь (хоча китайці борються за перше місце). На жаль Олена у мене не надто любить таку кухню, а то б я ледь не щодня б таким харчувався.
Chipotle Mexican Grill – швидко, просто, дешево і смачно. Це ось справді місце де не за дорого можна швидко перехопити не шкідливої їжі. На вибір: буріто, тако (тобто завернути в хліб чи насипати в тарілку з хлібу) в які пальцем показуєш що сипати (м’ясо, боби, сир, овочі). Всередені як правило людяню в будь-який час.
Del Taco, Taco Bell, Taco del Mar, Taco Time, Qdoba – це далеко не весь список. Але це вже ті місця які б варто було б віднеси до дешевих забігайлівок. Єдине що в меню у них не бургери, а буріто та тако. Також зауважу що к’юдоба виглядає всередені гірше ніж мала б бути – їжа там не така погана.

Солодощі

Також вистачає місць де можна поїсти солоденького і запити чимось смачненьким

Buskin-Robbins, Dippin’ Dots – бидломорозиво де пальцем показуєш що ти хочеш і тобі цього накладають.
Red Mango – нам це місце подобається, але підозрюю від вище названих воно мало чим відрізняється. З машино начавлюєш собі в тарілку з машин різних видів морозива, сипеш зверху фруктів (манго, полуниці, ківі, ананас, …) та інших солодощів (шматочки шоколаду, пластівці, цукерки дрібні, …) і платиш за вагу.
Dunkin’ Donuts – пончики. У нас викликає відразу одним зовнішнім виглядом забігайлівок, і я прекрасно розумію що це упередження.
Krispy Kreme – дуже смачні пончики, рекомендую. Але обережно! Можете схаменутися після того як з’їли половину коробки і від розуміння цього факту хочеться себе застрелити.

Напої

Умовно до фаст-фудів можна віднести місця де вам вичавлять і змішають соки, або коктейлі на основі соків.

Jamba Juice, Planet Smoothie, Juice It Up! – ми не так часто ходимо в подібні місця щоб якось їх розрізнювати. Єдину пораду як я можу дати – якщо в стакани сиплять кригу (а американці усе що не кава здається п’ють з кригою) просіть її туди не класти. І соку більше буде, і не таке водянисте під кінець буде у стакані і не застудитеся.

Вищий клас

Такі місця вже не можливо відрізнити від ресторанів, та і їжа в них незрівнянно краща. Там є офіціанти, меню, там приємно сидіти і можна замовляти спиртне. Давайте будемо вважати що це не пафосні і з доступними цінами ресторани що доволі широко розповсюдилися.

В ресторанах (у будь-яких, а не лише перелічених далі) цілком нормально попросити запакувати і забрати з собою те що не доїв, не соромтеся.

Azteca – ресторани мексиканської їжі. За недорого можна смачно поїсти у красиво оформлених закладах. Рекомендую побувати хоч раз. А якщо не знаєте що замовити то беріть найпростіше: буріто, касадіа, фахітас, або тако салат (простіше не буває).
Red Robin – найкращі бургери з усього що можна знайти у фаст-фуді. Краще лише у сімейних невеличких закладах. Теж рекомендую побувати хоч раз. Але обережно – який би страшенной голод вас не гриз одним бургером можна що називається вбитися на пів-дня. Теж родом з Сіетлу.
Applebee’s – гриль (тобто смажене м’ясо). Хоча у них є і бургери, і салати, і курячі крильця і буріто навіть. Проте це місце варто відвідати заради смаженого м’яса. Беріть стейк по-нью-йоркські якщо не знаєте що вибрати. Знову ж таки є місця де їжа смачніша, але ми зараз говоримо про мережі, отже це найкраще з подібного.
Panera bread – смачні супи і сендвічі. Також є кава і кондитерські вироби. Але як пообідати супчиком чи таким конкретним бутербродом з куркою то краще і нема. Для особливо голодних порекомендую суп у тарілці з хліба (м’якоть з хлібини вирізана і шкуринка слугує тарілкою і кришкою до неї).
Claim Jumper – американська кухня. Обережно – дуже великі і поживні порції. Реберця не влізають на тарілку, порція куриці – це реально половина куриці, крабовий салат розраховано на 4 людей. Тому будьте готові до того що доведеться щось забирати.
Old Spaghetti Factory – одне з наших улюблених місць. Італійська їжа (свіжевипечений хліб, паста, паніні та інше), приємне оформлення, дуже, дуже хороші ресторани. Рекомендую від щирого серця. Хоча не надто поширений ресторан (в США – Каліфорнія, Орегон, Вашингтон, в Канаді та Японії) проте нам поталанило – кожні відвідини Ванкувера чи Вікторії ми намагаємося відзначити обідом чи вечерею в цьому ресторані.

Пропущене

В огляд не увійшли азіатські кухні (суші, теріяки, фо-супи та рисова вермішель), індійська, грецька, іранська та інші. Ну, по-перше, ми практично не буваємо в таких місцях (хоча грецьку кухню раджу), а, по-друге, я не захваті від суші в які Олена мене постійно тягне. І треба сказати що японська кухня в США неймовірно погана, в Україні незрівнянно краща і багатша.

Ну от наче і все. Смачного вам!

Баг що призвів до зависання Zune 30

Zune 30 – перше покоління MP3-плеєрів від Microsoft. Випускалися пристрої з 2006 року, а у 2011 випуск усієї лінійки припинився. Усього було 4 покоління: 1) Zune 30, 2) Zune 4, 8, 80, 3) Zune 16, 120, 4) Zune HD.

Баг про який йде мова був лише в коді Zune 30.

Сам код:

year = ORIGINYEAR; /* = 1980 */

while (days > 365)
{
    if (IsLeapYear(year))
    {
        if (days > 366)
        {
            days -= 366;
            year += 1;
        }
    }
    else
    {
        days -= 365;
        year += 1;
    }
}

Цей код як бачите вираховує рік на основі лічильника днів (лічильник починається з 1/1/1980).

Тепер слідкуємо за руками.

Уявимо що у нас останній день 2008-го року:

У рядку 3 код перевіряє кількість днів, умова виконується (366 > 365)
У рядку 5 функція IsLeapYear() повертає true бо 2008 високосний рік
Умова у рядку 7 не виконується (366 > 366)
Переходимо до рядка 3

Ну от ми і в нескінченному циклі!

Таким чином усі пристрої у першу секунду 2009-го року перетворилися на тикви, тобто перестали реагувати на будь-що.

Справедливості заради треба сказати що це був код не Microsoft, а Freescale – драйвер для їхнього годинника. Були і інші пристрої що зловили точно таку ж проблему, наприклад медіа-плеєр від Toshiba. Інші моделі Zune мали інший чіп і там цієї проблеми не виникло.

Офіційно рекомендованим способом вирішити проблему було розрядити остаточно батарею і поставити пристрій на зарядку (таким чином 1 січня 2009-го було б 367-мим днем якщо рахувати від 1/1/2008).

Снайперінг на ebay

Кілька роз’яснень термінів:

ebay.com (вимовляється “ібей”) – найпопулярніший в світі електронний аукціон. Люди, а іноді навіть і компанії та магазини, виставляють там різні товари, а покупці намагаються перебити ціну одне одного.
снайперінг – якщо ви знайшли щось вам цікаве і за цей товар поки що ніхто не торгується (нема ставок) то можна дочекатися останніх секунд до закриття торгу на конкретну річ і поставити якусь дуже вигідну для себе ціну.

Проблема зі снайперіангом в тому що ніколи не знаєш хто ще цим займається, а коли міг би купити і за трохи більшу ціну то ніколи не вистачає часу. Та і до того ж торги часто закриваються у незручний час і не можна постійно сидіти і оновлювати сторінку.

З усіх сервісів що пропонують послугу снайперінга найкращим на мою думку є gixen.com.

Розказую ті прості кроки що їх треба виконати. Спочатку вводимо свій логін та пароль для ebay (реєстрація на самому сайті не потрібна):

Я розумію що не хочеться довіряти таку інформацію якомусь невідомому сайту, але за весь час використання ні в мене, ні в когось із знайомих з цим проблем не було.

Далі знаходимо код товара на ebay (виділено червоним):

Код товару вказано в URL товару після /itm/, наприклад:

Також не забувайте звертати увагу на вартість доставки (теж виділено червоним). Коли будете вказувати максимальну суму що готові викласти за конкретний товар не забувайте про доставку.

Тепер на сайті снайперінга вводимо код товару зі сторінки на ібей та вказуємо максимальну суму:

Також можна вказати групу. Група потрібна для сценарію коли ви полюєте за чимось, наприклад телефоном, але з усих що ви за них готові торгуватися вам потрібен лише один. Так от коли куплено хоч один товар в групі торги за інші товари система припиняє. УВАГА, не рекомендується вносити в одну групу товари що торги на них закінчуються з різницею в кілька секунд – система просто не може гарантувати що не купить вам кілька товарів. Взагалі повторю що уся суть снайперінга в тому щоб дочекатися останніх секунд і бистро зробити мінімально можливу виграшну ставку.

Тепер у вас є статус ваших ставок (зауважте що на ebay до останніх секунд система нічого робити не буде):

Блакитним обведено час закінчення торгів, червоним моя максимальна ціна, зеленим – поточна максимальна ставка. Як бачите жовтим виділено телефон максимальна поточна ставка на який вже перевищила мою, а отже система навіть не полізе торгуватися.

Сервіс gixen безкоштовний, паролі і логін не запам’ятовує. За якісь $6 на рік можна отримати точніші торги (система починає торгуватися не за 6 секунд до закриття, а за 4, і встигає зробити більше ставок), підтримка двох серверів замість одного, відсутність реклами. Ціна супер-дешева.

І ще кілька зауважень стосовно ebay:

ним не вигідно користуватися як інтернет магазином – в тому ж Amazon’і ціни часто кращі, а ще вигідніше буває у спеціалізованих (велосипедних, музичних, книжкових, тощо) магазинах.
не варто торгуватися коли вже є багато бідів (ставок) – якщо і виграєте торги то скоріше за все за максимальну ціну
деякі категорії товарів дуже погано класифіковано і саме за ними вигідно полювати. Наприклад у них нема чіткої системи вело компонентів. Я собі якось новісіньке вело сідло Specialized Ruby купив за $37 коли його ціна у виробника $130. А колега мій купив собі новісіньку (ще й у командних кольорах) раму Felt F1 за $1050 при її ціні в $1400. В обох випадках ми були єдиними на торгах на протязі тижня.

Проте не варто розраховувати що ви зможете купити собі лептоп за дешево. Мені один раз поталанило і я взяв Lenovo T410 за $350, але як правило лептопи чи інша комп’ютерна і побутова техніка включно з телефонами розлітається аж бігом.

Вдалого снайперінга, друже!

Про бігові кросівки

На правах реклами: на прохання додаю лінк на сторінку з рейтингами бігових кросівок – https://runrepeat.com/ranking/rankings-of-overall-running-shoes.

Не скажу що я вже такий прям експерт в цьому питанні, але деякий досвід все ж є і кілька десятків пар бігових кросів свого часу перепробував. Та і до того ж цей текст буде корисним не для легкоатлетів, а для чайників та початківців. І ще раз зверну вашу увагу на те що це пост виключно про БІГОВІ кросівки.

Тип ступні (пронація)

Мабуть з дитинства усі пам’ятають про різні типи пронації стопи:

оверпронація – коли нога “внигається” всередину в районі стопи. Кросівки повинні не давати прогинатися їй занадто далеко (досягається вставкою в підошву). При бігові спочатку зовнішня сторона стопи торкається землі, а потім ступня “провалюється” в середину. Потрібні кросівки типу motion control або stability.
нейтральна пронація – ступня приземлюється на зовнішную сторону, але дуже швидко по тому торкається землі усією поверхнею. Найпоширеніший (і найбажаніший) тип пронації. Кросівки – neutral або stability.
супінація – ступня не торкається землі усією поверхнею і людина фактично біжить на зовнішній частині. Кросівки – neutral або underpronation.

Важливе зауваження – всі ці типи мають значення лише для кросівок для щоденного бігу або тренувань. Для змагань кросівки як правило розраховані виключно на нейтральну пронацію, або навіть буде правильно сказати що “гоночні” кросівки не враховують пронацію взагалі.

Визначити тип пронації можна знявши біг на доріжці/тренажені (бажано босоніж), або скажімо по відбиткам на піску після бігу.

Далі мова піде переважно про кросівки для нейтральної пронації оскільки у мене саме така.

Темп та тип бігу

Кросовки також розрюзнюються по біговим задачам: чи то це тренування на дистанцію, чи інтервали на швидкість, чи змагання.

Для змагань як я вже зазначів використовують переважно кросівки спрощеної будови які відчуваються легко на нозі та надають лише мінімум захисту. В залежності від дистанції це можуть бути як зовсім невагомі “тапочки” так і доволі близькі до щоденних кросівки для марафону (особливо якщо мова йде про новачка/любителя).

Я не бігаю дистанції коротше пів-марафону (21 км) просто тому що у мене не вистачає швидкості на них. І для пів-марафону я знайшов на даний момент ідеальні кросівки – Adidas AdiZero Hagio.

Для марафону з усього що я пробував поки що мені найбільше подобаються Brooks Launch, але я все ще в процесі пошуку – хочеться чогось трошки легшого та з меншим підйомом (про підйом згодом).

Зверніть увагу що у кросівках для змагань підошва як правило має просто одношарову структуру, лише знизу наклеєно тоненький шар резини що протистоїть стиранню.

В кросівках же для тренувань як правило підошва надає більше захисту і складається з кількох шарів серед яких можуть бути: пластикові ребра та платини для пом’якшення ударів, гелеві подушки під п’яту (для того ж), ребра у матеріалі щоб фіксувати ступную, м’який язичок щоб зменшити тиск і таке інше.

До недавнього часу моїми найулюбленішими кросівками для щоденного бігу були Brooks Ghost 3, зараз же все частіше і частіше бігаю в Newton Gravity.

Крім власне висоти підошви (читай товщини резини) треба звертати увагу на різницю між п’ятою та ступнею. Якщо ви зовсім неправильно бігаєте (ступаєте на п’яту) то щоб не покалічити ноги треба починати з чогось де ця різниця 12 мм і більше. Згодом, покращуючи техніку (а це варто робити і з точки зору ефективності, і з точки зору уникання травм) можна перейти на 6-9 мм, а потім і на 0-4 мм.

Тип покриття

Більшість моєї бігової активності припадає на асфальт, але це звісно не єдина поверхня по якій можна бігати.

Для асфальту необхіден захист від ударів (особливо для щоденного бігу) та захист від стирання резини. Тому як правило кросівки для асфальту мають товстий шар м’якої пружньої резини зі вставками та тонкий шар захистної резини.

Для бігу по стадіону (це у випадку коли на ньому нормальна резина, а не скам’янілі від часу шматки резинового покриття) можна одягати найтонкіші та найлегші кросівки. Ну а спортсмени бігають як правило у шиповках. Причому шиповки розрізнюються для різних дистанцій та інших видів легкої атлетики (звертаємо увагу на підошву).

Крім того люди бігають по так званим трейлам, а це може бути: ліс, пустеля, сніг, гори та болота. Ясно що все це занадто різні поверхні щоб мати однакові кросівки для усього, але якісь загальні риси є і у них. Для трейолових кросівок характерна підошва з глибоким “тракрорним” малюнком, захистні шари для пальців та боків ступні, захистні пластини у підошві та якісь рішення для упобігання розв’язування поворосок.

Популярними і поширеними є моделі від Salomon, Patagonia, The North Face, La Sportiva, Marmot, Hoka One One.

Для захисту від води (якщо це має сенс для конкретної дистанції) такі кросівки можуть мати гортексову поверхню, або на випадок снігу чи льду можуть мати шипи, для холодної погоди чи захисту гомілок – високий підйом.

Не забувайте що кросівки мають свій ресурс (для щоденних це як правило 800-1500 км, для гоночних – 200-500 км) після якого починаються процеси руйнування в підошві. І навіть якщо кросівки виглядають як нові вони тим не менш вже не так пружинять та захищають і їх використання, особливо якщо у вас великий кілометраж, може призвести до накопичення мікротравм які перетворяться з місяцями (або роками) на травми. В цілому середній бігун (не говоримо про тих хто час від часу бігає, тобто для кого біг не є основним спортивним інтересом) за рік міняє 2-3 пари кросівок.

Тріатлон

Тріатлон висуває свої вимоги до бігового етапу: ноги можуть бути мокрими, ступні оніміти, та час перевзування має бути мінімальним.

Для економії часу багато тріатлетів їздить та бігає без шкарпеток, а тому є кросівки що не мають швів всередині та відокремленого язичка. Відомі виробники бігових кросівок для тріатлону: Zoot, Scott, Pearl Izumi, K-Swiss. Також як правило вони мають ряд наскрізних отворів у підошві для того щоб легше позбуватися рідини.

Я свого часу перепробував певну кількість моделей від Zoot, але всі довелося повернути в магазин – страшенно натирають у п’ятці. Олена ж довго бігала в подібних і їй подобалося, але нещодавно купили їй на розпродажу K-Swiss (модель не пам’ятаю) і вона краже що ці ще кращі.

З іншого боку багато тріатлетів, особливо коли мова йде про довгі дистанції типу 70.3 бігають у звичайних бігових кросівках в шкарпетках і я роблю зараз так само. Може коли буду робити якусь коротшу дистанцію то знову ризикну зекономити секунди на шкарпетках та заплитити за це скривавленими ногами, але поки про короткі дистанції не думаю.

Мінімалістичні та “нульові” кросівки

Мінімалістичними називають кросівки з мінімумом підтримки та захису для ноги в процесі бігу – ніякої компенсації ударів, ніякої структури. По суті це просто тряпочка приклеєна до резини підошви що обгортає ступную.

Не плутайте їх з нульовими кросівками у яких товщина підошви для п’ятки та носка однаково, хоча звісно більшість мінімалістичних кросівок є і нульовими. Хороший приклад мінімалістичних нульових кросівок – New Balance Minimus Barefoot 10. При різниці в 0 мм вони хоча і надають якийсь захись, проте є дуже вибагливими до техніки бігу і не прощають жодних дефектів – ноги відбиваються миттєво.

І знову ж таки не плутайте товщину підошви з висотою підйому. Так, наприклад, відомі кросівки Altra Instinct хоча і мають 0 мм різниці, проте також мають доволі товсту підошву.

Хоча буває і таке що мінімалістичні кросівки мають ненульову різницю. Так, наприклад, Altra Adomo мають в комплекті стельку що дозволяє перетворити їх з нульових на кросівки з 4 мм різниці.

Відомі Vibram Five Fingers з усіма їх різновидами є прикладом нульових, мінімалістичних та помітних… е-е-е-е… ну точно не кросівок. Хоча я бачив екстремалів які бігали в таких марафони і навіть робили тріатлони.

Біг босоніж

Ну от власне після мінімалістичних кросівок наступним етапом божевілля є біг босоніж. Не хочу це обговорювати, але як на мене це вже більше до філософії життя відноситься ніж до спорту. Моя думка – професіонали на цю дурню часу не мають, а пересічному фізкультурнику це мало що дасть.

Проте є один передетап – біг в сандалях. Це спеціальні бігові сандалі які є традиційними для нерозвинених племен що нічого кращого людству не дали. Вони аби виготовлені з якоїсь кори (або стінки горіха) з протягнутими крізь них шнурками. Ну а зараз винахідливі дикуни за шалені гроші вирізають для білих панів зі старних покришок резові сандалі (таке сміття легко може коштувати $80 і більше).

Корисні ресурси

Перший ресурс який обов’язково треба знати це http://runningwarehouse.com/. Найкорисніша фіча в їх арсеналі це можливіть порівняти кросівки в яких ви зацікавлені з тими які у вас вже є і які ви добре знаєте. Щось типу такого:

Ну і крім того на цьому сайті можна отримати технічні деталі про кросівки: вага, товщина підошви, підйом.

Пара блогів в яких публікують огляди бігових кросівок (і не лише): http://www.runblogger.com/ та http://www.runningshoesguru.com/.

Сайт з масою інформації про те як покращити свої бігові результати – http://www.runnersworld.com/, та огляди кросівок від них – http://www.runnersworld.com/running-shoes-gear/running-shoes.

Персональні особливості

Це виключно про мене.

Отже у мене дуже сильно ступня вигнута дугою. Через це в тому числі при зрості в 182 см розмір взуття у мене в районі 42. При цьому для веловзуття де ступня розплющується мій розмір вже 43.5. Такий високий підйом стає проблемою коли я намагаюся натягнути кросівки зшиті з одного шматка матеріалу (наприклад Asics Speedstar) – нога тупо не пролазить в кросівок. Ну а про тріатлонські кросівки без язичка типу Zoot Ultra Speed взагалі годі казати.

Друга проблема – нігті. На великих пальцях (на них особливо помітно) нігти у мене тирчасть трошки вгору і це приводить до того що 1) вони прорізають кросівки, та 2) вони болять і злазять після довгих дистанцій. Через це я не бігаю ні в K-Swiss, ні в Puma, ні в Asics, ні в Saucony, ні в Nike – не знайшов у них моделей в яких мені було б зручно. А от в багатьох бігових моделях Brooks чи Newton більше місця для пальців і про цю проблему я в них забуваю.

Питання які мені часто задають

Чи не шкідливо ходити в бігових кросівках постійно? Ні, при умові що в них зручно, просторо, нічого не натирає і ступня не втомлюється в них ходити не шкідливо.
Який найкращий бренд – Asics/Adidas/New Balance/Saucony/Newton/Scott/Karhu/Puma/…? Ну що ж, якщо у вас виникло таке питання то ви неуважно читали вищенаписане. Щоб на нього відповісти треба знати яка у вас ступня, скільки і по чому будете бігати, як (з якою ціллю) будете бігати, яких результатів хочете досягти і таке інше.
Чи можна в бігових кросовках ходити у качалку чи грати у футбол? Все залежить від типу активності. Бігові кросівки в першу чергу розраховано на удари ступнею об землю та практично ніколи не мають захисту від рухів у бік чи ішних ударів та викривлень стопи. Не лише футбол/баскетбол, але і теніс може вбити ваші кросівки. І чим легші вони тим швидше вони будуть убиті нетиповою активністю. Якщо ж таки хочете мати одну пару на все про все то зверніть увагу на трейлові кросівки.

Маріхуана та ультра-довгі дистанції

Це вільний переказ статті про користь маріхуани на ультра-довгих (50 км і більше) трейлових бігових дистанціях від дуже хорошого журналу Trail Runner.

Спочатку від себе. Заборона та боротьба з маріхуаною завжди здавалися мені однією з найбільш ідіотських речей в світі. При тому що бухло вільно продається в магазині заборона маріхуани має приблизно такий же сенс як заборона кухонних ножів при легалізованій продажі автоматів і кулеметів. Не хочу навіть згадувати весь той кримінал що побудовано навколо неї під кришою міліціїполіції (на рівному місці ж!) та відсутність будь-якого контролю якості та захисту прав споживача. І для особливо обдарованих – це не агітація чи виступ за легалізацію, це лише переказ статті з журналу з деякими доповненнями від себе.

До речі в світі на сьогодняшній момент не зареєстровано жодного смертельного випадку в результаті вживання маріхуани. Це при тому що це найпоширеніший наркотик в США. Статистика за майже 50 років не показує що ті хто регулярно її вживають живуть меньше, проте є підозри що сам процес куріння може сприяти раку легенів. Треба зазначити що проводити дослідження з приводу маріхуани завжди дуже важко і в тих же США є потужне лобі яке перешкоджає будь-яким дослідженням з цього приводу взагалі (тобто їм навіть не цікаво яка ціль – маріхуану досліджувати на їх думку не можна взагалі). Тим не менш схоже що при курінні людина ловить у легені набагато більше канцерогенів ніж від того ж тютюну. І взагалі всі ті нечисленні дослідження що є часто протирічать одне одному, чого варті хоча б тести пам’яті (деградує чи ні, відновлюється чи ні) - у різних груп в прямому сенсі протилежні результати для одних і тих же досліджень.

Далеко не в кожному спорті має сенс використовувати маріхуану, але все ж таки для деяких видів (наприклад дзюдо) маріхуана є забороненою речовиною і за її вживання (по результатам тестів крові) можна зловити дискваліфікацію і заборону виступати певний час. Звісно ж ніхто не вживає її безпосередньо перед змаганнями, але здається ультра-довгий біг може стати таким спортом де її вживають безпосередньо в процесі.

На сьогодні в США маріхуана повністю легалізована в штатах Вашингтон та Колорадо, і ще у 19 штатах можна вживати її в медичних цілях. Вважається що вона ефективніша та безпечніша як знеболююче та заспокійливе після хіміотерапії та проти нудоти, допомогає хворим на СНІД, глаукому, склерози та різні артрити.

Те що спричиняє ефект називається тетрагідроканабінол, або THC, і наскільки я розумію принцип його дії досі багато в чому лишається загадковим (дію на мозок алкоголю, тютюну та важких наркотиків вивчено набагато краще). Найпошириніший спосіб вживання це куріння сушених подріблених рослин (зустрічалися мені унікуми яки і листя і стовбури навіть курили), але більш православні способи це споживати її з їжою, заварювати або вдихати випаровування. Проте вживання маріхуанти іншим ніж куріння способом призводить до втрати бронходіляційного ефекту (про нього далі). Тобто курити її не дуже добре для здоров’я, але якщо їсти, пити чи колоти то ефект набагато слабший.

Так в чому ж сенс її вживати на бігових дистанціях? Річ в тім що довгі дистанції, а особливо трейли (доріжки по лісу, пустелі, горах та снігу) проходять у відносно невисокому темпі, але тривають дуже довго. Після кількох годин від постійно підвищеної температури шлунок починає відмовлятися приймати будь-що. Не лише енергетичні гелі чи батончика, але іноді і воду люди в себе залити не можуть – все одразу викидається назад. А це в свою чергу призводить до того що калорії витрачаються і не відновлюються. І от настає такий момент що воля є, а рухатися вже нема пального. Коротше це одна з найбільших проблем у ультра-ранерів. Так от тут маріхуана допомагає перебороти нудоту (іноді навіть викликати апетит) і продовжувати нормально приймати їжу. Ще раз повторю що мова йде про відносно повільний, але дуже довгий біг (8 годин і більше, іноді кілька днів навіть).

Друга проблема – біль. Як би повільно ти не біг, як би не відпочивав, але година за годиною втома та дрібні пошкодження накопичуються і колись настає такий момент що болить усе і постійно, а бігти ще довго і довго. Тут маріхуана діє як знеболювальне. На відміну від традиційних пігулок (найпопулярніші – ібупрофен) маріхуана не блокує боротьбу організму із запаленнями у м’язах і не має накопичувального ефекту.

Так само як і кофеїн маріхуана на деякий час прискорює серцебиття що дозволяє легше долати складні ділянки та прискоритися. До того ж вона діє як анти-астматичні інгалятори (заборонені в легкій атлетиці як вид допінгу до речі), тобто як і бронходілятори розширює притік кисню в легені що покращує доставку пального у м’язи.

І не в останню чергу вона збільшує концентрацію що дуже може допомогти коли ти вже не розумієш хто ти, де ти, що ти робиш, чому біжиш і чому тобі так важко і погано. До речі в “класичному” спорті маріхуану вживають переважно для покращення сну та боротьби з передстартовим страхом і хвилюванням (від чого деякі навіть їсти нормально не можуть за кілька днів перед серйозним стартом).

Трейловий та ультра-біг на сьогодні не приносить грошей переможцям, а тому і тести на допінг там практично ніколи не проводяться. На даний момент лише на двох стартах (Ultra-Trail du Mont-Blank та чемпіонаті світу з ультра-бігу) на регулярній основі проводять допінг контроль і вживання маріхуани переможцями виявлено поки що не було.

Для видів спорту де важлива швидкіть, координація, реакція та мікромоторика маріхуана не підходить бо погіршує усі ці характеристики. Ультра- ж та трейлові бігуну часто зауважують що на особливо складних стартах вона їм допомагає. Проте на кожному старті ніхто її не курить.

Ну і про дози. Думаю зрозуміло що мова йде про вживання крихітних, майже гомеопатичних доз як правило під час відпочинку чи прийому їжі. Це одна затяжка раз в кілька годин, приблизно як чайна ложка пива два рази в день. Але ця неоднозначна тема ще чекає на свого дослідника.

Про найкращу в світі совєцьку систему освіти

Є такий популяний на теренах колишнього СРСР міф про якусь неймовірну якість совєцької системи освіти. Звідки цей міф походить не зрозуміло, та і не дуже цікаво. А от чому він досі існує – цікаве питання. Проте розвінчувати його я не збираюся, а натомість висловлю кілька думок Smile

Може за часів сталінського СРСР система освіти що ми досі її маємо і справді найкраще задовольняла вимогам готувати масово і дешево людей обізнаних з основами та базами актуальних науково-технічних знань (актуальними для того часу). Далі таких людей у яких була вже доволі широка підготовка у великій кількості базових дисциплін можна було спрямовувати або у виробництво через технікуми та ПТУ (бурси, як їх у нас називали), або в інститути тих що розумніші. Система була хороша (і її відносна дешевизна є одним з вирішальних факторів), навіть американці її свого часу зкопіювали.

Проблема лише в тому що з часом вимоги і реалії змінилися, а система освіти так і продовжувала продукувати випускників в яких запихали літературу, алгебру, фізику, фізкультуру, малювання, біологію… Причому в тій же біології усі підручники зупинилися на знаннях 60-70-хх років минулого сторіччя і навіть теорію еволюції Дарвіна викладали у такій формі що давно вже була визнана невірною в усьому світі.

Коротше як би там не було, а кількість населення що вміє читити/писати дійсно наближається до 100%, проблема в тому що кожен “наший” хто закінчив школу і може навіть інститут цілком переконаний у своїй інтелектуальній перевазі над ледь не всим іншим світом.

Насправді питання як оцінити якість системи освіти та за якими параметрами не таке вже й просте. Можна глянути на кількість нобелівських лауреатів по країнам і побачити що СРСР (сума країн) далеко не на початку списку, а виграють як це не дивно американці та інші європейці.

Що ж стосується відсотку неписьменних громадян то показники нашої системи трошки кращі – 99.5+% грамотних в Росії/Україні проти 99% в США.

Але головний показник як на мене це те в що вірять і на що “ведуться” громадяни. Виховані в СРСР “найкращою системою освіти в світі” люди чудять, наприклад, таке:

при першій же нагоді (читай “як тільки перестали бити за це по голові”) розвалили і розікрали власну країну, а тепер причитають про злого Горбачова який своєю суперсилою усе їм поламав
виховали покоління бандитів і наркоманів 90-х (але звісно вони в цьому не винні, це їм держава дітей не виховала правильно)
віддають голоси за пакет гречки і при цьому ще дивуються чому влада їм не робить хороші дороги та безкоштовні путівки в санаторії (дебіли, чесне слово!)
як тільки стало можна так одразу натовпом ломонулися в церкви, секти та різні збіговиська. При цьому читати мануали (Біблію чи інші базові твори для конкретної релігії) ніхто не вважає потрібним – почувати власну духовність вважається достатнім. В цілому ту ж Біблію гірше за наших християн мабуть ніхто не знає – як це не смішно, але більшість з тих хто святить паски щороку таки її не відкривали і не планують (і вважають це нормальним)
заряджали воду і креми перед телевізором на сеансах Чумака і ~~лікували~~ ризикували психічним здоров’ям себе і своїх рідних на телесеансах Кашпіровського. А були ще інши “білі маги” імен яких я вже не пам’ятаю. Один цей факт як на мене доводить низьку якість совєцької освіти.
туди ж віднести усих астрологів та хіромантів – ця публіка не лише пролізла на головні телеканали країни, але і публікувалася ледь не в кожному журналі. При цьому їх послідовники нараховували сотні тисяч, якщо не мільйони по всьому СРСР. У нас навіть в школі вчителі (!) свого часу влаштовували сеанси астрології щоб щось там з’ясувати.
сучасні фріки від науки (Задорнов, Чудинов, Фоменко, …) сприймаються цілком серйозно великою частиною населення і ніхто, @#$!, ніхто не хоче розбиратися в їхній маячні, мантра “учоні все брешуть і приховують від нас (розумних та високодуховних від природи) правду” працює бездоганно.

Ось прилетіли ми в Україну, їдемо у потязі. Ну в купе (вдалося купити квитки лише в 2 різні купе) ясне діло почався бухач (як же це так не бухати в дорозі?!). Але такий інтелегентний – ми, типо, не просто лайно в себе заливаємо, а лайно з дорогих жестяних банок.

Ну і от був там в компанії один такий доволі типовий дядечко років за 50. Як казав письменник “слєсарь-інтіллігєнт”. Не дивлячись на свій вік почав задвигати тєлєги про то що всі мови пішли від російської, а всі народи то здичавілі росіяни. Ну типова задорновщина така. В тому числі як доказ навів такий приклад що слово “алкоголік” російського походження тому що його можна розкласти як “ал кого лік” – “той у кого червона морда”. Почав я з ним говорити і від зі щирим подивом дізнався про те що в науці теорія має силу передбачувати результат (просити його розкласти слова “діабетік” чи “маразматік” я вже не став).

Коли я трохи (що знав) розказав йому про міграцію народів та взаємозбагачення мов він закинув що от офіційні вчені підтримують брехню одне одного і не дають правді пробитися. Те ж що конкретна наука сприрається не лише на теорію, але і на результати в тому числі інших наук (наприклад лінгвістика на історію) знову його сильно здивувало. Власне глянувши в інеті я швидко знайшов що слово “алкоголік” зустрічається в європейських документах 15-го сторіччя, в той час як в російських воно вперше згадується лише в документах кінця 19-го сторіччя. Такий спосіб йому не сподобався бо (цитую) “очевидно ж що це російське слово”.

Далі я йому на пальцях пояснив що у наукових гіпотез має бути спростованість (критерій Поппера) зовсім його добило, він от щиро вважав що в науці просто видумують якусь хрєнь, а друзі академики “підписуються” за неї.

Після того як ознайомив його з подвійним сліпим методом він зовсім скис і втік курити в тамбур Smile

По поверненню накинувся на мене з історіями про свою дружину як за допомогою гілочки знаходить воду на дачних ділянках знайомих, і не лише воду, але і труби з водою та газом. Тут я розповів йому Джеймса Ренді та його знущання з екстрасенсів і запропонував заробити мільйон доларів він якось зовсім розхвилювався…

От що мене тішило так це те що кілька людей (що важливо вік їхній був такий що як мінімум школу вони закінчили в СРСР і отимали ту саму “найкарщу в світі освіту”) уважно і мовчки слухали наш діалог весь цей час. Мені здалося що 1) не все так погано з людьми, та 2) може комусь ще мізки підрівняю. Ага, щас…

Після того як я десь тинявся пару годин по поверненню в купе застав сеанс нумерології від того ж мужика. Він виявився не просто мужиком, а носієм якихось втаємничених знань. Коротше там якимось чином треба було складати цифри дня та місяця народження, а він за полученним значенням розказував що по життю такій людині слід робити, чим займатися, з ким одружуватися і іншу астральну маячню. І ще суттєвий факт – при цьому і сам “гадальник” і всі учасники сеансу щиро вважають себе хорошими християнами, фейспалм…

Хотілося втрутитися в сеанс і розпитати за яким календарем треба дату визначати, як враховуються похибки в довжині доби що накопичутються, що робити з часовими поясами і таке інше, але вирішив що ну його.

Чомусь згадалося мені як на повному серйозі один молодий проповідник-ентузіаст втирав мені що Біблія є першою написаною на Землі книгою взагалі Smile Ну та тоді порвати йому шаблон було дуже просто.

Ото така система освіти підготувала таких людей.

А тепер СРАЧ!!!

Який ще “Який доктор”?!

Я тут кілька разів писав про свої іграшки (фігурки Футурами, Південного Парку та інші) і як мене за них шпиняє Олена. Але і вона у нас не без гріха Smile

Олена великий шанувальник серіалу “Який доктор” (назву якого чомусь в СНД перекладають як “Доктор Хто”). Наскільки великий шанувальник? Ну, наприклад, як тільки ми не дивимося телевізор разом то вона одразу вмикає доктора на ньому, готова його дивитися по кілька годин на день, і триває це вже кілька років.

Я продивився повністю лише кілька епізодів (колись ми починали дивитися його разом), потім припинив бо мені він здався дещо примітивним. Але з часом, хоча я і не дивлюся епізоди повністю, я почав розуміти що не все там так просто і примітивано. На мій подив епізоди, та навіть сезони пов’язані між собою, і хоча епізоди доволі незалежні проте сліди одних можна відстежити у розвитку інших.

У Олени є кілька футболок з принтами серіалу, фігурки лего (11 докторів, кіборги, янголи) та пару Тардісів. Деякі з них вдома, інші на роботі.

Як це не дивно, але існують навіть такі речі як довідники та енциклопедії з Доктора – дійові особи, раси, технології, сюжети епізодів та зв’язки між усим цим.

У серіала є кілька спін-оффів, найвідомішим з яких є мабуть Torchwood. Сам серіал світився в інших культових серіалах: в Футурамі, Південному Парку, Стар Треку, Паруванні, Робокурці, Cім’янинові, а слово “Тардіс” (поліцейська будка – корабель Доктора) додано у словники англійської мови.

Чекаємо на новий сезон… Smile

Про резюме

Якось був у мене такий пост в ЖЖ блозі, зібрав він тоді ледь не рекордну для мене кількість коментарів. От зараз його оновлюю і повторюю.

Одне зауваження – чим більше проходить часу тим менше певності я маю що розумію яким має бути хороше резюме.

Пролог

Мова йтиме виключно про резюме програмістів, не знаю наскільки все нижчевикладене може бути корисне для інших галузей.

Також пишіть свої відгуки та зауваження.

Резюме – це довго

У типового програміста, за моїми спостереженнями, на те щоб оновити резюме якого не торкалися пару років йде ледь не тиждень часу. Треба розуміти що неможливо сісти і написати резюме за один підхід. Тобто написати звісно можна, але читати таке ніхто не буде, просто поламаються очі на перших же рядках. Тому на резюме доводиться витрачати близько 20-30 хвилин у день. Відкриваєш його наступного дня, а там – суцільний жах, самому не подобається. Поправив, начебто краще стало, а на завтра те саме. Тому навіть якщо у вас не намічається ніяких інтерв’ю у майбутньому все одно дуже корисно час від часу оновлювати цей документ. Ось, наприклад, цей мій пост може бути такою нагодою – як закінчите читати то оновіть своє резюме :)

Якщо ж ви починаєте створювати своє перше резюме то готуйтеся до пари тижнів роботи.

Призначення резюме

Головне при написанні не забувати для чого резюме потрібно. По-перше, ви самі будете мати перед очима усю свою трудову історію. Це така собі трудова книжка де можна акцентувати увагу на тому що є найбільш важливим з вашої точки зору і що показує ваші сильні сторони.

А по-друге, треба пам’ятати про процес через який проходить резюме. Спочатку воно потрапляє спеціальним людям з персоналу (

HR’у, або “хрюші”) які витратять на ваш папірець усього кілька хвилин. Що їх цікавить в першу чергу:

хто ви – ім’я, контакти (пошта, ІМ), місце проживання. Адреса не потрібна, але інформація про те як з вами зв’язатися повинна бути легко видима. Досягнення вами певного віку (деяких цікавить і дата народження), якщо ви не жіночої статі, цікавими також будуть ваші стосунки із ~~тюрмою~~ армією – можуть забрати, не можуть.
На яку позицію претендуєте, які взагалі позиції вас цікавлять.
технології (мови програмування, бібліотеки, інструменти, тощо) яких вони (хрюші) самі не знають і які їм назвав “замовник”, наприклад тім-лід, а також кількість років досвіду з цих технологій.
освіта. Усю перелічену інформацію треба надати так щоб її не шукали. Якщо за кілька секунд хрюша не знайде того що їй потрібно – ваше резюме полетить у кошик для сміття з іншими такими ж. У випадку коли резюме підходячих багато – на одну позицію відберуть ті що краще виглядають. Тут просто треба розуміти що ніякі веселенькі шрифти, кольори крім чорного, фоновий малюнок, хитроформатовані таблиці і списки, більше ніж 3 стилі на сторінку не зроблять документ кращим. Навіть навпаки.

А фото?

Я бачив кілька резюме зі вставленою на початку фотографією. Повірте, нічого крім посмішки (хоча доброї) вони не викликають. Хоча ні, іноді можуть потравити усією командою :) Особисто я не бачу ніяких причин вставляти фото в резюме. От для чого воно там? Ви вважаєте що ваша зовнішність буде перевагою перед іншими претендентами? Чи сподіваєтеся що вас покличуть на співбесіду тільки щоб подивитися як ви виглядаєте в реалі? Фото мало б сенс якщо вам треба було б торгувати, зустрічатися з людьми чи представляти моделі одягу. Але для програміста, який може так само працювати у підвалі в одних сімейних трусах фото просто займає цінне місце на першій сторінці. І фото вашого котика теж вставляти в резюме не варто.Не варто також зловживати бейджиками курсів з технологій та результатами тестів – виглядає наче резюме студента якому немає чим більше похвалитися.

Резюме на співбесіді

Отже нехай ваше резюме пройшло перший етап. Тепер воно потрапляє у руки того кому безпосередньо потрібен працівник. Це вже як правило спеціаліст в тій галузі в якій ви працюєте. Він не надто цікавиться контактною інформацією (з вами будуть зв’язуватися хрюші), ваша освіта цікавить тільки в плані “а чи не з мого універу часом”, і список технологій який дозволив пройти вам цей етап залишиться непоміченим.Цікавити його буде ваша історія робіт. Інтерв’юер хоче знати:
де ви працювали
скільки ви там протрималися
в якому проекті
чим саме займалися
які технології використовували.

Найскладніше написати от те “чим саме займалися”. З одного боку начебто нема сенсу писати очевидні речі типо “кодив на С++”, з іншого ж не треба розписуватися нікому не потрібні деталі типу “написав проксі-клас з можливістю динамічної заміни алгоритму обробки вхідних даних під час виконання програми з використання патерну “Стратегія”.

В чому полягала ваша робота? Які були типові задачі? Розробка UI-бібліотеки, автоматизування тестів, робота з клієнтами і формування функціональних вимог як результат – ось це і треба писати. Інтерв’юер читає і бачить що ви писали бібліотеки загального використання (маєте уявлення про архітектуру, повторне використання коду, ООD), використовували ТDD (вмієте не лише писати код, але і розумієте як довести його відповідність вимогам і як унебезпечитися від внесення змін). Ну і так далі.

Ясно що у вчорашніх студентів в списку технологій буде все про що вони будь-коли чули (там і С++, MS Office, Photoshop, Autocad, Lisp і ASP.NET), а в “історії” крім пари курсових з цікавими темами буде порожньо. Але переживати не варто, з часом історія проектів приведе список технологій до нормального вигляду та примусить вас скорочувати інші частини.Найголовніша помилка яку можна зробити так це вписати щось чим ви займалися усього пів-дня коли не було іншої роботи. Ах, ви знаєте MS SQL? А ну розкажіть мені де у цьому запиті з в’юшками будуть найбільші втрати перфомансу і як це зафіксати. Ви експерт з С? Ну так чим const void* p відрізняється від void const *p? Обов’язково історія подається у зворотньому порядку – на початку списку останній (найсвіжіший проект), в кінці списку ваш початок трудової кар’єри. Насправді вже мало хто буде читати про третє місце роботи просто тому що пройшло з того часу кілька років і ви очевидно не в контексті тих технологій як колись використовували. Якщо подати список залом наперед то роздратований інтерв’юер вимушений буде шукати по тексту над чим же працюєте зараз. Ага, ще одне. Резюме ваше в найкращому випадку прочитають за день до співбесіди, а то і взагалі під час її.

Резюме – це текст

Звучить банально, але це справді текст. Як я вже вище написав ваше резюме можуть оброблювати різними способами – виділяти фрагменти і копіювати в спеціальну базу претендентів, пересилати фрагменти, прикріпляти до пошти і так далі. Це означає що резюме має виглядати так просто як тільки можна і не залежати від форматування.

Це не повинен бути красиво відрендерений jpeg-файл. Форматування і відступи взагалі полетять під три чорти, тому їх краще не використовувати. Подумайте про те що станеться як текст вашого резюме скопіюють “Блокнот”. Чи можна його все ще прочитати?

Якщо ж вам неодмінно хочеться продемонструвати ваш смак і вміння оформлювати документи то краще дайте посилання на свій сайт з “розфарбованим” варіантом вашого резюме, або вже присилайте портфоліо ваших художніх робіт.

Шаблони і зразки резюме

Закономірно виникає питання – якщо є певні вимоги до резюме то мають бути і шаблони які можна заповнити і отримати прекрасний результат? Ні, це не так. Не вірте тим хто каже що треба робити ось так і так. Навіть мені не вірте!

Ваше резюме представляє вас. Воно має бути простим, але красивим. Воно повинно містити правдиву інформацію, але в такому вигляді що ваші таланти відблискують обробленим діамантом. Ніколи, чуєте, ніколи не користуйтеся шаблонами.

Деякі контори вимагають резюме у їхньому форматі. Це вже інше, це їм потрібно щоб просто заповнити базу як я вже казав вище. Просто копіюйте у поля їхнього шаблону дані з вашого резюме. Ось тут якраз і можна перевірити чи вся потрібна інформаці є у вашому резюме і чи нема чого у вас зайвого,такого що нікого не цікавить.

Стосовно зразків хороших резюме. Однозначно варто зібрати кілька таких які вам подобаються. Почати можна прямо на linkedin.com. Як визначити що резюме хороше? Та просто – подивіться на нього уважно якийсь час і як воно вам подобається, значить хороше. Зверніть увагу на структуру, а також наповнення елементів. От чого точно не варто робити знайшовши чергове хороше резюме так це міняти своє за зразком одразу.

Мовне питання

В принципі я знаю що деякі компанії в Україні/Росії приймають резюме не англійською. Але мабуть найгірше що можна зробити так це намагатися підтримувати у стані синхронності 2-3 версії резюме (англійська, українська, російська). Це вам не вдасться, вірте чи ні. Хоча спробуйте, подивимося як швидко версії різними мовами почнуть різнитися :)

Я би особисто радив мати лише одну копію – англійською. Якщо раптом вам знадобилося резюме іншою мовою ви зможете легко його перекласти на льоту, відправити і витерти переклад. А взагалі то варто б серйозно подумати наскільки вам хочеться працювати в конторі де не можуть прочитати резюме англійською. Просто така вимога скоріше за все означає що там англійську не використовують і у вас нема шансу прокачати цей дуже потрібний скіл. А отже вам доведеться займатися англійською самостійно, і скоріше за все не безкоштовно.

Мені, за мою не дуже багату історію робіт довелося працювати лише у трьох місцях де резюме англійською не прокатило б. Але з іншого боку резюме там і не вимагали взагалі :)

З іншого боку написання резюме англійською вимагає як мінімум правильної англійської. Почніть з перевірки Word’ом. Дивіться на речення які є в «хороших» резюме, дивіться на описи схожих вакансій – які уміння вимагають. Все це може бути джерелом для правильних і доцільних англійських речень.

На останньому етапі коли вже все готово закинте резюме на «порку» на якийсь сайт чи форум де спеціалізуються на цьому (наприклад dou.ua).

Резюме і CV

Тут треба сказати що насправді є два різних доволі схожих документи – резюме і CV (Curriculum Vitae – життєпис). CV як правило складається з 2-3 сторінок і саме його я цьому тесті неправильно називаю «резюме». Резюме ж містить більш детальний опис задач і рішень і може складати до 10 сторінок. Мені ніколи не довелося стикатися з вимогою вислати саме резюме і тому його в мене просто нема.

Все це я кажу просто до того що якщо у вас саме CV то не варто в заголовку писати Resume, не варто в імені файлу мати слово resume. Просто тому що чисто технічно це не резюме.

Мої унікальні інтереси і хобі

Звісно те що ви доволі унікальна, цікава, талановита і обдарована особистість ваші потенційні хазяї не зрозуміють якщо ви не вкажете спеціально що збираєте марки, граєте на гітарі, розводите котів чи виграли виставку кактусів зі своїм вихованцем.

У мене теж довго в резюме була інфа про те що я люблю наукову фантастику, музику та фільми. А ще я спортсмен і все таке інше.

Важко це визнати, але така інформація нікому абсолютно не потрібна. Це може стати цікавим вашим співробітникам і начальству після того як ви приєднаєтеся до колективу. Але в резюме вона лише займає місце і роздратовує тим що відволікає увагу. Лише скажуть – о, ще один “не такий як всі”.

Структура резюме

З усього вищесказаного витікає приблизно така структура:

Заголовок – ваше ім’я та назва документу (пам’ятаємо про різницю між ЦВ і резюме)
Контакти – саме за ними з вами зв’яжуться
Посада на яку претендуєте та взагалі на що згодні
Список технологій з роками досвіду
Історія робіт: Період часу (схиляюся до того що лише роки вказати достатньо – ніхто не буде вираховувати скільки місяців було між серпнем 2005 та березнем 2008), Позиція, Опис проекту, Інструментарій та технології якими займалися, обов’язки у проекті
Додаткові варті уваги речі (наприклад open source проекти), перемоги у програмістських змаганнях чи інші нагороди
Освіта. Багато хто розміщує цю інформацію на початку, я ж вважаю що їй місце в самому кінці – все ще легко знайти, і не відволікає інтерв’юера.

Формат файлу

Здається скільки людей стільки і думок. Знаю екстремістів які стверджують що все має бути у plain text, інші визнають лише Word-формат, хтось говорить виключно про pdf. І схоже універсально рішення яке б всіх влаштувало просто немає.

Сказав би що вордовський файл є найбільш очікуваним форматом, але проблеми з сумісністю версій, шрифтами та форматуванням можуть таки трапитися. І найголовніше що ви не будете знати що ваше таке вистраждане резюме виглядає просто потворно у тих кого ви мали намір вразити. Вони також не знатимуть що це не навмисно так потворно оформлено, а лише проблема сумісності. Тому якщо Word то тільки стандартні шрифти, менше стилів, табличок і списків. Ніяких інших елементів типу малюків.

Формат же pdf хоча і гарантує вам що документ кругом буде виглядати однаково, проте вимагає наявності на машині рідера, який все ж таки зустрічається у хрюш на компах рідше ніж Office. Плюс в ньому неможливо підредагувати щось, чи виділити іншим кольором цікаві місця і зберегти. Я би не ризикував.

Тривалий час моїм вибором був html. Відкриється браузером якщо приєднаний до листа, можна відкрити у Word і навіть редагувати, та до того ж точно цю саму сторінку можна розмістити в інтернеті. Проте після того як у мене кілька разів поспіль попросили вислати резюме заново у форматі Word я кинув всі ці ігри з форматами і маю єдину копію що відкривається найпопулярнішим редактором у світі.

Expected Rewards

Думки про те чи варто вказувати очікуваний рівень зарплатні розходяться. Я особисто не вважаю що подібне має бути в резюме, але не можна не визнати що такі дані допоможуть легше відсіювати мисливців на дешеву робочу силу.

Можливо найпростіший спосіб зберігати своє резюме – легко підтримувати у актуальному стані, легко поділитися посиланням на документ, а при необхідності можна згенерувати pdf-файл і відіслати хрюші.

Моє упередження до цього сервісу походить з того що крім спаму я нічого від нього не отримую – жодного разу не знайшов роботу через цей сервіс, і взагалі не знаю жодної людини яка б таким чином знайшла роботу. А хрюші шлють листи ледь не щодня. І враження таке що вони не сильно і читають що там у досвіді та списку технологій написано.

Моє творіння

Оновлення від 30 березня 2017: після написання цього посту вже пройшло достатньо часу щоб я в дечому суттєво змінив свою думку стосовно того що і як треба писати в резюме, подробиці про те що змінилося читайте тут – ЧЕРГОВЕ ОНОВЛЕННЯ РЕЗЮМЕ. А моє найсвіжіше резюме (на момент написання цього тексту) можна подивитися ось тут – https://1drv.ms/w/s!An2jFEIZkBKyksQO5k8mp7h_sywNAQ.