2022/06/05 – Lake Wilderness Triathlon

Минулого року вже пробував зробити цей старт, але не склалося – двічі пробита камера на задньому колесі і в результаті не фінішував – 2021/06/05 – Lake Wilderness Triathlon.

Цього року було кілька змін серед яких:

  • Старт привабив більшу кількість учасників серед яких були доволі сильні. Причина в тому, що частина цього старту входить в IronMan Washington – а отже люди хочуть ознайомитися з маршрутом.
  • Вперше стартував на tubeless шинах (тобто без трубок всередині), вийшло наче непогано, детальніше що і як колись згодом.
  • Новий гірдо-костюм Zone 3 Vanquish (про нього теж трошки згодом).
  • Новий костюм Zoot Tri Aero FZ (огляд – Zoot LTD TRI Aero FZ Racesuit – Racing As One).
На старті не комплексував і став серед перших :)

Прокинулися о 4:30, заварили каву-чай в дорогу і вирушили. Вже за 40 хвилин були на місці, вдалося припаркуватися відносно недалеко. Забрав стартовий пакет (цього разу з номерами давали отруйно-салатову футболку) і пішов у транзитку все розкладати по місцях.

Старт був о 7-й ранку де учасники самі вибирали в якому порядку стартувати. Я був у першій двадцятці і в принципі десь недалеко від неї і приплив.

Плавання в цілому пройшло без ексцесів

Вода яка здавалося не надто холодною насправді виявилася надзвичайно холодною як тільки дісталися глибини. Несподівано почало протікати одне око в чудових окулярів Blue Seventy Element – до цього вони ніколи в мене не текли і взагалі буди мої улюблені. До того ж по дорозі назад почало світити сліпуче сонце і я навіть почав хвилюватися, що прозорий візор на велошоломі не дасть мені нормально бачити.

Усе інше на плаванні було доволі добре. Перші учасники відірвалися від мене і так і сиділи попереду. Також мене обійшло 4 чи 5 людей за всю дистанцію і за кожним з них я зміг драфтити певний час.

Хоча дивлюся прямо у камеру насправді Олену не бачив взагалі

Також були певні побоювання за праве плече і шию – боліло і було не гаразд весь тиждень перед тим, але гірше не стало. У підсумку плавання 25:19 і за власними відчуттями добре попрацював і при цьому не виснажився. Можна було ще легко відсотків 5 витиснути за необхідності.

Отже вибіг з води, зняв костюм (цей дуже легко знімається у порівнянні з попереднім Blueseventy Helix), одяг туфлі, шолом, побіг з велом, сів, поїхав…

Старт вело де треба було пробиратися між повільними учасниками хто робив спринт

Вело перші 10 це був постійний потік людей на дорозі – ті хто стартував спринт і їхали повільніше тягнулися майже нерозривною вервечкою. І лише через 10 км наші маршрути розійшлися.

Сам маршрут вело-етапу чесно кажучи не найкращий – практично повністю складається з затяжних підйомів та спусків, крутих поворотів де не видно дороги попереду через високий ліс. Ну та це типове на дорогах у нашому штаті.

На вело перші 20 км мінялися місцями групкою з 4 учасників: я, двоє молодих хлопців і дівчина. Потім дівчина і один з хлопців відвалилися, але натомість мимо пролетіли і зникли за горизонтом трійка якихось дуже сильних велосипедистів.

Я пробував гнатися за ними, але зміг обійти інших учасників (видно то були швидкі пловці сильно попереду мене).

Біговий етап був надзвичайно нецікаво організований :(

Вже за кілометрів 5 до фінішу їхали якимись вузенькими дорогами зі страшенно крутими спусками/підйомами та поганим асфальтом – постійно то гальмуєш щосили, то впираєшся рогом щоб виїхати, усі повороти на гальмах і дуже повільно. Ну та доїхав. Відчувалися ноги доволі сильно, але було бажання бігти.

У підсумку 45 км вело за 1:20:31, наче і не погано.

Біговий етап крім того що був просто нудний (туди-назад по ґрунтовці, якісь кільця між домами) так ще і було доволі парко. Новий костюм у порівнянні з невагомим Castelli Free Sanremo 2 виявився набагато щільнішим і хоча скаржитися особливо нема на що (у нього навіть є певні переваги), але не було враження наче взагалі голий біжиш.

А вам як зовнішній вигляд?

У мене були певні сподівання наздогнати кількох людей на біговому етапі, але через те, що учасники були сильні це мені так і не вдалося. Одного я обійшов, але і мене один обійшов. А в цілому як ми почали етап так усі приблизно і фінішували. І хоча результат 45:11 не є чимось видатним для 10 км, проте враховуючи гравій на більшій половині дистанції, схожи, кілька дуже крутих підйомів та спусків… наче і не жалюгідно.

Великою неприємністю цього разу стало те, що заглючів і показував якусь маячню датчик пульсу Garmin HRM-Tri – на вело показував 90 (що неймовірно мало), на бігові – 180-190 (що занадто багато), а коли зберігав активність то взагалі відмовився передавати дані.

Парк та озеро насправді доволі красиві і тут часто можна бачити диких тварин як лосі чи навіть медведі

В результаті з часом 2:33:42 я 11-й у загальному заліку та 5-й у віковій категорії 40-49 (якби була група 45-49 то був би в ній перший) – Lake Wilderness Multisport Results (runsignup.com).

Дані з годинника на Garmin Connect – Garmin Connect.

2021-12-05 – IronMan 70.4 La Quinta Indian Wells

Про місце в якому проходив старт я писав ось тут – 2021-12 – Palm Springs, CA, а тепер про самі змагання.

Цей триатлон як і старт в St. George мав дві транзитні зони. Але тут завдяки тому, що місто менше і менше людей на старті була простішою і вся логістика.

Автобуси для учасників і глядачів від фінішу (вона ж друга транзитна зона) почали ходити о 4-й ранку (до 5:45). Припаркували машину на гіганському полі з тенісних кортів місцевого клубу, сіли в шкільний автобус і за 30 хвилин ми вже на старті.

Для плавання необхідні були гідрокостюми (як мій Blueseventy Helix) – температура води була +15 градусів. За день перед стартом ми костюми продезінфікували і здали в спеціальну зону з якої забрали їх прямо перед стартом. Звісно кілька людей взяли не свої костюми і потім їх бігали розшукували.

Отже ми на місці, ще дуже темно, наливаємо воду у пляшки, підкачуємо колеса велосипеду і чекаємо.

Старт професіоналів о 7-й ранку, за ними профі жінки о 7:02. А вже в 7:10 починають запускати любителів по 3 людини кожні 5 секунд. Слідуючи вказівкам тренера я пішов на старт плавання в перших 10%.

Почав пливти – як же холодно! Долоні та ступні оніміли одразу, про них і забув до кінця плавання. А ось обличчя болить від холоду. Проплив мабуть метрів 600 поки нарешті і обличчя оніміло достатньо щоб не боліти.

Зі старту плавання обходив постійно інших людей і дуже радів – плавання покращилося і нещодавно отримана травма плеча не заважає пливти, йду на рекорд! Лише потім зрозумів, що першими на старт вийшло дуже багато слабких плавців. І вже на другій половині дистанції мене почали обходити сильніші учасники. Проте у підсумку час 33 хвилини – я задоволений. Дані плавання з годинника https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/1.

Вибігаємо з води майже там де і стартували, хапаємо вело-сумки, зняти костюм, достати з сумки вело-туфлі та шолом. Шолом на голову, гідро-костюм в пакет, вело-туфлі в руки і побіг. Кинув сумку в руки волонтерам (її потім привезуть на фініш) і до велосипеда.

Вже біля вела взув туфлі, побіг до виходу з транзитки, на вел і вперед.

Вело-етап був дуже хороший. Він був переважно плаский, на ньому був переважно хороший асфальт, поворотів було не багато, рух машин було перекрито, все було видно далеко і дуже добре. До того ж була хороша погода (безхмарне небо, +20 температура) – прямо ідеальна траса щоб ставити рекорди на вело.

Короткий фрагмент вело-етапу проходив по гоночній трасі для машин – хороший асфальт на якому велосипед став безшумним взагалі, але велика кількість крутих поворотів. Було цікаво.

Види на вело-етапі буди не так щоб цікаві – навколо міста пустеля у якої невеличкі ділянки відвоювали зарості пальм та поля фермерів з усілякою вже переважно зібраною рослинністю.

На вело все йшло доволі добре, але за 10 км до фінішу у мене почалися певні проблеми через що я мусив скинути швидкість і взагалі думав зійти з дистанції. У підсумку вело зайняло 2 години 35 хвилин (дані з комп’ютера – https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/3), що як мінімум на 5 хвилин повільніше ніж хотілося б.

Ось і друга транзитка – забігаю в неї і бачу, що велосипедів дуже мало. Це радує. Вішаю вел, достаю кросівки, номер, візор, гель. Перевзуваюся. Перевіряю самопочуття – значно краще, можна спробувати бігти. Біжу… все нормально наче.

Тільки почав біг і вже бачу як на фініш назустріч мені біжить переможець. А невдовзі за ним і другий.

А біг проходить спочатку по відносно пласкій ділянці біля гігантського місцевого тенісного центру, а потім завертає у гольф-клуб поруч де і петляє більшу частину дистанції.

І біг по гольф-курсу це щось особливе. По-перше, на курсі як має бути нескінчені маленькі гірки так що кожні 5-10 метрів біжиш або вгору, або з гори. Також доріжка постійно петляє і повороти як доволі прості у більшості, так і по 90 градусі та більше. Коротше тримати темп практично неможливо.

Перші кілометри біжу уважно стежачи за пульсом щоб не виснажитися раніше ніж треба. Потрошку обходю людей, але не так щоб багато. Мене тим часом обійшли перші три профі жінки і пара профі чоловіків.

На кожному пункті підтримки обливаюся водою, кидаю за пазуху кригу (якщо вона є на пункті) та ковтаю Gatorade. На останніх кілометрах замість того вже пив колу та Red Bull.

Коли вийшов на друге коло то вже постійно стежити за пульсом не було потреби – темп тримав за самопочуттям. Також на другому коли обійшов доволі багато людей серед яких було кілька велосипедистів яких я запам’ятав з вело-етапу де вони неслися як божевільні (звісно для мого рівня у порівнянні).

У підсумку біг зайняв 1 годину 42 хвилини (дані з годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/7920187264/5) і я результатом задоволений, хоча на 1-2 хвилини можна було швидше.

У підсумку я 10-й в своїй віковій категорії, що теж приємно. І в цілому непогане завершення спортивного року та довгого сезону який для мене почався ще влітку (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines).

Ну а далі вода, бургер та інша їжа на фініші, знову вода, в номер, митися, пробувати спати…

Castelli Free Sanremo 2 Suit

Після того як почав більш структуровано тренуватися (читай почав працювати з тренером на що мене надихнув чемпіонат світу IronMan на Гавайах 2019-го року) відповідно під впливом усіх відео та текстових матеріалів, а також професійних спортсменів захотілося і обладнання та одяг обновити.

Саме тому я купив новий велосипед (BMC Timemachine 01 Disc), вело-шолом (Rudy Project Volantis) та кросівки з карбоновою вставкою (Nike ZoomX Vaporfly NEXT% та Saucony Endorphin Pro). Тому спеціальний три-костюм та ще й з рукавами був неминучий.

Одна проблема – подібні костюми коштують дуже дорого (варто очікувати ціни в районі $300), а тому жаба на давала купувати якийсь час. Але підвернулася нагода і по акції я купив цей костюм за $160 (повна ціна $230).

Мені дуже подобається як він на мені виглядає, та і кольори (синій з жовтим) я вдало зі своєї точки зору підібрав. На стартах такі костюми зустрічаються, але дуже не часто у порівняння з іншими брендами та моделями – тож мене доволі помітно якщо хтось чекає і виглядає.

Спочатку я злякався, що костюм занадто тугий і блискавка розстібається від легкого торкання. Але після пари тренувань і трьох стартів в ньому вже впевнений і задоволений.

Костюм дуже зручний і ніде не заважає – ні у плечах, ні в поясі, ні блискавка з замочком не муляє, ні підкладка для вело. А рукава так взагалі не відчуваються і в цілому про нього повністю забуваєш одразу як одягнеш.

Питання про рукава – для чого вони і чи варто воно того? По-перше, і це для мене важливіше – плечі не обгорають на вело та бігові і костюм сидить щільніше, не совається. По-друге, теоретично в аеро-посадці на вело є невеличкий виграш, але це для мене не так суттєво просто через те, що я швидкості на якій це помітно просто не можу видавати.

По виходу з води костюм сохне миттєво і вже за хвилину не відчуваєш, що він вологий.

Коротше я дуже задоволений і раджу цю модель.

На сайті виробника – FREE SANREMO 2 SUIT SHORT SLEEVE | Castelli (castelli-cycling.com).

2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah

Після того як я отримав слот на Чемпіонат Світу за результатами виступу на IronMan 70.3 Des Moines довго не думав і оплатив участь одразу. За два місяці до цього у мене був ще IronMan 70.3 Oregon та за місяць Lake Padden Triathlon на обох з яких я показав непогані для себе результати. Тому і сподівався добре виступити на ЧС, але не склалося…

Містечко St. George доволі невеличке і як і практично усе інше в Юті лежить серед безмежної пустелі де нема не те що дерев, але навіть кущів чи трави. Все що у них є це багато сонця, постійно безхмарне небо та червоні скелі.

З Сіетлу ми прилетіли у Лас-Вегас (3 години перельот), взяли на прокат машину (Volkswagen Atlas який дуже сподобався Олені) і поїхали в місце де було куплено готель. Проїхати довелося через Неваду, Аризону та відповідно Юту. Але звісно ми не крізь всі штати проїхали, лише частину кожного зачепили. І вже за 3 години були на місці.

Там вже з’ясувалося, що поселилися ми на якій турбазі з крихітними хатинками (лише ліжко всередині), загальним душем та туалетом, дуже слабким інтернетом. Але все це можна було пережити, а от те, що до найближчого магазину чи ресторану (як і до місця старту) їхати більше 30 хвилин – це нам не сподобалося. Тож ми знайшли таки готель в самому St. George не надто далеко від фінішу. Пощастило, що не всі учасники приїхали (через COVID-19 деякі європейці відмінили подорожі) і ми знайшли місце.

Крім власне високої температури (+36) взнаки давалося і висота – хоча там усього 1 км, але я відчував її. Ну і те, що ніде нема ніякого затінку сильно вимотує. Спека починається вже о 8-й ранку, а сонце сліпить вже з 6-ї ранку.

Трошки побігав, покатався і наче відчував себе готовим. Старт для моєї вікової групи був о 8:45. Для порівняння профі чоловіки стартували о 7-й, жінки – о 7:15. А потім з 7:30 кожні кілька хвилин стартувала вікова група. Спочатку йшли чоловіки (моя група була останньою), а потім жінки. Останні жінки стартували вже майже о 10-й годині.

Велосипед треба було здати в день до старту – плавання та перша транзитна зона на відстані більше 30 км від другої транзитки та фінішу. Ми привезли його машиною. Поставив вел і все. Інші речі як вело-туфлі та шолом в пакет і на спеціальні крючки у відповідній зоні. В день старту машини до місця старту не допускалися.

В місті було виділено кілька велетенських парковок з яких учасників та глядачів возили в центр міста, а звідти шкільними автобусами на місце старту. Я приїхав за годину до старту і мені ледь вистачило часу щоб накачати колеса (їх завжди радять здувати до того щоб не вибухали від спеки), налити води та насипати порошків у пляшки, одягти костюм для плавання, здати речі та сходити в туалет. І ось ми вже на старті плавання.

Запускають по 10 людей кожні кілька секунд. І тому хоча на воді було багато людей вдалося уникнути штовханини і колотнечі. І в цілому плавання пройшло добре – я відчував, що добре пливу і на другій половині обійшов більше людей ніж обігнали мене. Проте час 35:20 на диво поганий і чому я не пливу швидше на відкритій воді в той час як результати в басейні покращилися я не розумію. З іншого боку я був 91-м у своїй віковій групі з 300, що в принципі десь так і очікувалося.

Далі біжимо забирати пакети з вело-речами, сідаємо на стільці, туфлі, шолом, костюм, шапочку та окуляри в сумку, сумку здаємо, біжимо до велосипедів. І тут перша проблема – я знаю де мій велосипед, але не бачу його. Бігаю туди-сюди кілька метрів і починаю нервуватися. Довелося зупинитися, подихати, заспокоїтися… і ось він прямо переді мною. Хапаю велосипед і біжу на вело-етап.

На вело все почалося добре – в цей день було незвично “прохолодно”, усього +29 градусів і можна було викладатися. Дороги гладенькі у більшості, чисті та видно дуже далеко. І перші 30 км я їхав за власними відчуттями непогано.

Аж тут небо різко потемнішало, почали бити блискавки і подув сильний вітер. Поки ми дерлися в гору (підйом довжиною кілометри зо 3) лише хмара пилу трохи заважала. Але вже на відкритому місці вітер почав сильно кидати вел вбік і усім довелося уповільнюватися просто щоб контролювати велосипед. Були падіння, деякі зупинялися перечекати. Далі гірше – спочатку дощ, різко впала видимість, а потім почався град який боляче бив збоку. І все це тривало хвилин 20 і не дало нормально злетіти вниз на доволі довгому спуску – більше слідкував щоб вел вітром з дороги не знесло.

Проте непогода пройшла і знову можна було їхати як треба. І власне десь до 70-го кілометру все йшло непогано. А далі почався 5-кілометровий підйом про який попереджали, але до якого я виявився не готовим. Підйом був постійний від дуже крутих вуглів до не надто крутих, але відпочити весь цей час не було де абсолютно. Мене на ньому багато обганяли, але і я обійшов багато відстаючих з інших вікових груп які стартували переді мною. Проте цей підйом виснажив мене остаточно і вже в кінці я розумів, що під час бігу будуть проблеми.

Потім ми неслися переважно вниз довжелезним спуском. Багато хто гальмував. А я був настільки втомлений, що просто відпочивав на лежаку і навіть не переймався тим, що швидкість доходила до 60 км на годину. Хоча зазвичай я дуже боюся швидких спусків.

Останні кілька кілометрів вже у місті по страшенно “трясучому” асфальту який примушував сильно вчепитися в руль щоб не злетіти з вула – це не тріщини чи ями, а просто таке велике каміння в асфальті.

У підсумку час поганий – 2:59:07 (мало би бути хвилин на 20 швидше), 155-й результат у моїй віковій групі і повна спустошеність в ногах.

В другій транзитці у нас забирають велосипеди, хапаємо бігові пакети, сідаємо, перевзуваємося, вело-туфлі та шолом у пакет, пакет здав і побіг.

І одразу ноги не біжать. Перші 2-3 км це нормально і треба в правильному темпі розбігтися, але в цьому випадку пульс починає лізти вгору одразу і мені доводиться бігти потюпцем ледь трохи швидше за ходу. Перші пару км в легесеньку гірку і їх можна було б бігти, але ноги не хочуть. А далі йдуть 3 затяжні і чесно кажучи занадто круті для комфортного бігу гірки. Тут я вже не бачив сенсу топтатися і як мінімум половину кожної з них виходив пішки. І останні півтора кілометри крутий спуск на якому люди навіть оступалися і падали, теж не легко.

На другому колі я вже пив Pepsi та Red Bull, але вони ніяк не діяли вже – на стільки сил не було. Та і власне сказати щось про біг крім як це було суцільне страждання я не можу. Пройшло дуже погано і дуже важко. Але найгірше – дуже повільно.

Результат бігу – 1:57:38, 177-й у віковій групі, мінімум на 15 хвилин повільніше ніж треба було. А біг між тим мав би бути моїм найсильнішим видом.

У підсумку результат 5:41:23, 176-й у віковій групі. Є що покращувати і до чого прагнути.

Ще й не те що треба натис на годиннику і не зберіг результат. Це взагалі образливо :(

Мені так відчувається, що головна проблема була у висоті – я її взагалі дуже погано переношу і не було достатньо часу підготуватися. Тому наступного разу якщо буду тут виступати спробую приїхати за 2 тижні до старту і якось акліматизуватися.

А в іншому це було класно – сам старт, місце, види, організація, люди і наша подорож взагалі. Дуже радий, що мав нагоду прийняти участь.

Profile Design Aerodrink

Якось нещодавно шукав опис цієї пляшки в блозі і не можу досі повірити, що за багато років успішного використання це я лише пишу про неї вперше.

Коли я тільки почав займатися триатлоном то перший час використовував систему Inviscid Design Speedfil Aero Bottle, але з нею така морока мити її (треба знімати з велосипеда, нормально не почистиш, …). А така штука як Nathan AP Pro виявилася повною гадістю.

І після того як спробував цю пляшку так з нею і лишився. Вона доволі просто кріпиться – пластикова “підкова” у якій фіксується пляшка за допомогою велкро-смужок кріпиться до аеро-ріжок.

В самій пляшці (приблизно на 1 літр) є спеціальна губка яка б мала захищати від розбризкування води (про це далі).

Кришка має м’які “пелюстки” і дозволяє заповнювати пляшку на ходу дуже легко.

Жорстка трубка може бути певною проблемою – я постійно боявся або наштрикнутися на неї, або стукнутися і пошкодити щось у роті. До того ж тягнути рідину крізь усю трубку (особливо коли її лишилося мало) вимагає певного зусилля. А коли надів на неї соску від Speedfil обидві проблеми одразу вирішилися – усім раджу так робити.

З мінусів (крім трубки) обов’язково треба відзначити, що на найменших нерівностях дороги з пляшки летять бризки на ноги та раму і велосипед треба мити після кожного старту.

На мою думку для велосипедів які не мають вбудованої гідрації це один з найкращих варіантів. При ціні в $45 за весь комплект це дуже не дорого, особливо якщо враховувати, що прослужить вона років 10, а скоріше і більше.

На сайті виробника – Aerodrink | Profile Design – Profile Design LLC (profile-design.com).

2021/08/24 – Lake Padden Triathlon

Невеличкий триатлон (250 учасників на олімпійській та 250 на спринт дистанції) в якому я приймав участь 10 років тому – 2012-06-23-Padden Triathlon, Bellingham, WA.

Цього разу старт розглядався як тренування і я не дуже перед ним відпочивав, а наступного дня додатково бігав та плавав – все в процесі підготовки до Чемпіонату Світу у вересні.

Отже приїхали в Белінгхем (1.5 години машиною від нас), взяв стартовий пакет і пішов встановлювати байк та розкладатися. Власне я був готовий за якісь 20 хвилин і довелося ще майже півтори години чекати старту.

Плавання дуже просте – до буйка і назад, усього 800 метрів. Запускали групами по 50 людей через 5 хвилин і я пішов у першій групі. Стартували надзвичайно швидко, просто божевільно швидко. Але потім заспокоїлися і десь на середині дистанції я увійшов в нормальний темп. Добре виклався і приплив 13-м у загальному заліку… з поганим часом 12:18. А мав би вже ближче до 10 хвилин пливсти. Що не так не знаю, треба працювати над плаванням далі.

З плавання не надто напружуючись (пам’ятаємо – це тренування) побіг у транзитку де трохи застряг знімаючи гідро-костюм – якусь занадто масивну штуку для чіпа видали і стягувати штанину було реально важко. Проте впорався і на вел.

Вело-етап в 20 миль складався або з затяжних гірок по кілька кілометрів, або таких же спусків. На перших спусках трохи боявся – незнайома дорога, повороти, густий ліс і не дуже далеко попереду видно. В гірки ж доганяв кого міг і навіть обходив. У підсумку пульс вийшов надзвичайно високим на гірках, але це очікувано. Проїхав 14-м у загальному заліку за 1:00:14. Задоволений часом.

Потім швидка транзитка, заскочів у Saucony Endorphin Pro і побіг два кола навколо озера гравієвою доріжкою. Перше коло уважно стежив за пульсом і намагався тримати його не вище 170 ударів на хвилину. А вже на другому колі побіг швидше – біглося в задоволення. І за якийсь кілометр до фінішу вдалося обійти велику групу учасників попереду. В результаті 8.6 км за 35:04 і 9-й результат на бігові.

А в підсумку – 7-й у загальному заліку і 2-й в своїй віковій групі.

Протокол старту – 2021 Padden Triathlon Results – Pacific Multisports.

Дані з годинника – 2021 Padden Triathlon Results – Pacific Multisports.

2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon

Залишаю байк в транзитці на ніч, старт наступного ранку.

Спочатку цей старт розглядали як такий на якому я отримаю слот на Чемпіонат Світу (звісно мова йде про любителів і мою вікову групу), але я отримав його вже на першому старті (2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines) і тому ціль була вийти з 5 годин.

Сам старт проходив у сусідньому штаті Орегон, в крихітному містечку Салем до якого ми за 5 годин дісталися машиною.

Місто настільки маленьке, що там власне крім цього старту і нема що робити. Тому ми заїхали в мотель, переночували і наступного ранку поїхали забирати стартовий пакет та здавати велосипед.

Через спеку (в день старту +33 і багато сонця) я подумав, що не дозволять плавати у ветс’ютах і тому вирішив не лишати його в транзитці. І помилився. Коли вранці побачив людий у ветс’ютах і підтвердив, що вода достатньо холодна щоб можна було в них плавати то видзвонював Олену (яка в цей час шукала де запаркуватися) і попросив принести костюм до транзитки.

Сам костюм натягував “на суху” – без кремів (типу BodyGlide Anti-Chafe) і в результаті натер шию та довше на кілька секунд знімав костюм в транзитці. А ще помітив, що мій доволі недешевий Blueseventy Helix почав потрошку розлазитися – тріщінки та мікро-пориви які я поки що успішно заклеюю, але вже наступного сезону він може остаточно розлізтися десь так, що не справиш.

І через те, що до старту плавання люди прямували вже якийсь час я почав в самому хвості черги (це група тих хто пливе за годину і довше) і з божевільними маневрами усі півтора кілометри (скільки треба було йти до старту) пробирався до голови колони.

Спішно натягую костю, учасники в той час прямують до старту

Старт і саме плавання були доволі екстремальні. По-перше, спуск до води з берега був настільки крутим, що доводилося злазити задом тримаючись за облаштовані перила. Через це між учасниками робили дуже великі відстані – 30 секунд і більше. Це для безпеки спуску – бо якби хтось послизнувся то щоб не впав на іншого.

По-друге, як тільки спускаєшся до води так одразу і стартуєш. Ні розминки, ні навіть зайти у воду.

Вода чесно кажучи була не дуже холодна і можна було спокійно пливти і без костюма. Але через засуху про яку попереджали учасників на середині дороги стало настільки мілко, що пливти далі було просто не можливо – вода ледь покривала стопи.

Це тут у вас з води вилазять?

Здавалося б можна було б пробігтися, але ні – дно було усе з доволі великого каміння (розміром з два кулаки в середньому) і ступати було боляче. А ще важче було втримувати рівновагу і я бачив зліва і зправа людей які постійно падали не встоявши на ногах.

З іншого боку пливли ми за течією і це скоротило час мого плавання на приблизно 10 хвилин. І великим плюсом стартувати посеред перших учасників стало те, що через повільний старт він розтягнувася більше ніж на годину. Якщо я стартував десь о 6:20 то деякі стартували аж майже о 8-й.

А з іншого боку навколо мене майже не було людей весь час плавання, а ті що були проносилися мимо дуже швидко і я не міг за ними триматися. Також сонце світило прямо в обличчя і куди пливу не було видно взагалі. Доводилося рівнятися по буйках на каяках які намагалися позначити для нас коридор.

Учасники витягнулися у півторакілометрову колону по дорозі до старту

Кортше доплив, побіг у транзитку. Доволі тривала пробіжка, але на настільки як для минулого старту. Навіть обігнав кілька людей поки біг :)

Зтягую костюм, одягаю туфлі, натягую шолом (Rudy Project Volantis), хапаю вел, біжу, сідаю, починаю крутити… і тут на асфальт падає візор. Встиг його зловити в повітрі, обійшлося без царапин. Зупинився, зняв шолом, закріпив візор, одяг шолом, поїхав нарешті.

На вело не дуже ясно що робити, намагаюся заспокоїтися і їхати рівно. Мимо проносяться на божевільній швидкості сильні велосипедисти. І так було всю дорогу – мене дуже багато обганяли. І причому пролітали групками. За деякими я намагався триматися, але рано чи пізно вони від мене все одно їхали собі вперед.

Байк просто ракета!

Дивлячись на вело-комп’ютер я бачив, що і вати нормальні, і пульс і каденс як має бути. Але те що мене постійно обходять морально дуже пригнічувало.

Сам вело-етап дуже хороший – більшість маршруту пласка, поворотів не багато, гірки хоча і крути, але короткі.

На байку їв гелі – весь перемазався: руки, годинник, руль… Треба ще практикуватися.

А коли спробував схопити напої то вони просто снарядами відлітали від руки. Другого разу вже сильно гальмував і встиг схопити пляшку. Але тільки полив себе – ось вже і закінчилася зона де можна кидати сміття. Треба на сідло закріпити держалку спеціально для цього і лишати пляшку там.

Усе вело було з видами на фруктові сади з обох сторін

Через те, що мене постійно обходили на вело постійно приходила в голову думка, що я не додаю. Але коли пробував вкладати більше ватт то одразу відчував – я так до кінця не зможу.

Нарешті на останній третині дистанції заспокоївся і знайшов свій темп в якому вже за власними відчуттями і крутив більш-менш рівно. А за кілька кілометрів до фінішу вирішив не викладатися щосили і натомість зберегти ноги для бігу.

Це було правильне рішення – я зміг пробігти нормально, а вже на фініші мене хапали судоми саме через вело. Тобто був ризик отримати ці судоми під час бігу, що було б значно гірше.

Гірки були доволі круті, але корткі

Отже забігаю в транзитку, одягаю шкарпетки і кросівки, хапаю гель, кепку, номер і біжу. І відчуваю, що можу бігти, а не страждати як на попередньому старті. Але через те, що ноги ще не розбіглися темп зависокий і примушую себе бігти повільніше.

Між тим мене обходять доволі швидко кілька людей які приїхали одразу за мною. Примушую себе не гнатися за ними. І це теж було правильно – вже через пару кілометрів я почав їх обходити і видно було, що вони майже усі сильно виснажилися.

Сам маршрут для бігового етапу був непоганим і значна частина його проходила в тіні дерев, що сильно допомогло. Але довгі ділянки грунтової дороги та гравій на них впливав на швидкість. І подібна дорога не найкращий варіант для кросівок як Nike ZoomX Vaporfly NEXT%.

До речі в таких кросівках було як мінімум половина учасників. Усі інші були в карбонових Hoka, Saucony Endorphin Pro та дуже рідко в чомусь іншому.

З одного боку треба терпіти, а з іншого – не перестаратися. І так проблеми радують

В процесі бігу поливав себе водою, сипав за пазуху кригу і пив Gatorade – все це було доступне на станціях харчування кожні пару кілометрів. А вже на останніх кілометрах пив по парі ковтків Red Bull та кока-коли.

Також з’їв два гелі Maurten і за відчуттями другий вже було занадто і можна було обійтися без нього.

На бігові вдалося другу половину пробігти швидше за першу як і було заплановано. І останні 3 кілометри зміг прискорюватися на кожному з них – це дуже радувало.

Ось і фініш!

Після фінішу судоми, судоми, трошки походив, відхекався… і можна збиратися їхати. В транзитці поки збирався спостерігав як люди тільки приїхали з вело і не розумів звідки в них сили волі витримувати таку довгу гонку. І це я не про те, що я такий швидкий у порівнянні з ними, не зрозумійте невірно. Я про те, що чим довше ти це робиш тим тобі важче. І я особисто не певен, що зміг би лишатися на дистанції довше. Тому моя повага усім учасникам.

Ну а далі взяв в палатці для учасників поїсти (їжа відстійна – сендвіч з індички нічого, а інше то чіпси, кола, солодкий пиріжок), забрав речі і поїхали в номер. Там швидко душ і кілька годин дороги додому.

План виконано!

У підсумку мій час – 4:48:13. В своїй віковій категорії (45-49 років) я 24-й, в загальному заліку – 201-й.

Дані з гонки – https://connect.garmin.com/modern/activity/7189011594.

Rudy Project Volantis

Цей аеродинамічний вело-шолом мені порадив тренер і у підсумку я ним надзвичайно задоволений.

У сильно спрощеному вигляді на Time Trial велосипеді (іноді називають тріатлон-байк) аеродинамічна позиція дає основний виграш і відповідно будь-що, що покращує аеродинамічність дає виграш. Про шолом відомо з багатьох експериментів, що виграше доволі суттєвий і тим більший чим більша швидкість та довша дистанція.

Колись після пари років як я лише почав займатися триатлоном вирішив купити собі аеродинамічний шолом Lazer Tardis (трошки про нього тут – Трі-рюкзак–що всередині?), але мав з ним проблеми перегрівання. І тому через пару років стартів відмовився від нього і почав користуватися звичайним вело-шоломом Rudy Project Sterling. І хоча я дуже люблю цей шолом і катаюся в ньому і на шосейному і на циклокрос байку проте з часом почав замислюватися знову взяти собі більш аеро-динамічний якийсь і просто на цьому виграти кілька додаткових ватт.

Тепер коли я краще розумів не лише переваги, але і недоліки максимально аеро-динамічних шоломів (скажімо треба мати ідеальну посадку, не крутити головою і таке інше) логічним варіантом для мене був би або скорочений (не такий агресивний) шолом, або просто аеро-динамічна версія звичайного дорожнього шолому.

Коротше за $150 (повна ціна – $200) ця модель надає комфорт (взагалі ніяких незручностей не було жодного разу), хорошу вентиляцію (навіть у спеку у ньому не надто тепло, особливо у порівнянні з повністю аеро-динамічним), доволі легку вагу для закритого шолома в 300 грамів (взагалі не відчуюваю на голові). До того ж його легко знімати і одягати, замком можна оперувати однією рукою. І дуже важливо – великий візо який дає широкий огляд.

Стосовно “виду” з шолому – він не на 100% відкритий і невелика частка зверху перекрита шоломом навіть з моєю не надто агресивною посадкою. Але перекрита навіть менша ніж перекривала б рамка окулярів. А те що візор легко і без зусиль можна знімати/одягати як і мати різні варіанти від прозорого до дуже темного теж є приємним бонусом. також візор можна “відкривати” роблячи з нього козирьок – це допомагає уникнути запотівання коли біжиш у шоломі в транзитці чи просто коли на візорі який бруд чи вода. Самі візори про те дорогуваті – $70.

І звісно як і в інших шоломах виробника внутрішні пом’якшуючі прокладки можна знімати (вони на крихітних липучках) щоб почистити чи замінити.

У підсумку – дуже задоволений вибором і планую на найближчі старти лишатися в цьому шоломі.

На сайті виробника – https://www.rudyprojectna.com/products/volantis?_pos=1&_sid=0c374b801&_ss=r.

2021-06-20 – IronMan 70.3 Des Moines

Про подорож до Де Мойн я писав ось тут – 2021/06/20 – Des Moines, Iowa. В цьому ж пості напишу про сам старт та його результати.

Чекаємо на старт.

В ніч перед стартом почався шторм через що більшість учасників в транзитній зоні на ніч залишили лише велосипеди. Я ж залишив весь рюкзак в якому туфлі та кросівки було в пакетах, а от шкарпетки ні – і довелося бігти в наскрізь морких шкарпетках.

Шторм був доволі сильний, місцями навіть з градом. Затопило кілька доріг. А через те, що били блискавки було незрозуміло чи буде старт взагалі.

Старт плавання – запускали по 4 людини кожні 5 секунд.

Старт переносили двічі, і нарешті повідомили, що буде він в 9:40 (а мав би бути о 7-й ранку).

Отже забіли ми всі в транзитку, підкачали колеса (сказали їх спускати – на момент коли вели ставили сильно пекло сонце і на деяких велосипедах вибухали камери). Поналивали води у пляшки, і пішли готуватися до плавання.

Вихід з води, дуже мутно все в очах.

Також перед стартом сказали, що у ветс’юті (це у мене Blueseventy Helix) – вода достатньо тепла. І тому в день перед стартом я купив спід-с’ют Roka Viper – він щільно (дуже щільно) облягає трис’ют і теоретично додає боянсі (тобто є прошарок повітря між спідс’ютом та трис’ютом).

До старту плавання йшли майже милю… Учасники мали самі для себе вирішити коли стартувати – були групи 27 хвилин, 32 хвилини і так далі. Мені тренер порадив ставати поближче до початку щоб на велі та бігу бути з сильнішими учасниками. Що я і зробив.

Вело проходило вже за чистого неба і сухої дороги.

Спочатку стартували професіонали чоловіки (їх було до 20 людей), через 5 хвилин – професіонали жінки (така ж кількість). А ще через 5 хвили почали запускати любителів. Стартували по 4 людини одночасно кожні 5 секунд. На вході у воду лежали килимки які реєстрували датчик на нозі і відповідно запускали час кожного учасника.

Оскільки я нахабно заліз зі швидкими плавцями то перший кілометри (усього пливли 2) мене постійно обганяли. Але потім і я вже почав обходити деяких. Не те щоби багато, але до десятка людей обійшов (для порівняння мене обігнало кілька десятків).

У підсумку моє плавання – 35 хвилин. У ветс’юті було б 32-33. Але дуже непогано на мою думку.

Бігти через спеку та вологість було дуже важко починаючи з перших же кроків.

На плаванні у мене почали протікати окуляри Speedo Vengeance які вперше мене так підвели. В результаті на виході з води я дуже довго не бачив нічого крім розмазаних кольорових плям.

Але враховуючи, що бігти до транзитки було майже кілометр часу щоб розвиднілося вистачило.

В транзитці неспішно, але доволі ефективно обувся, одягнув шолом, схопив вели і побіг.

Мені подобається як виглядає посадка на фото.

Вже під час початку вело добре розвиднилося, а коли повернувся в транзитку то вже сонце лупило щосили.

Сам вело-етап скоротили до 27 миль (43 км), а мало б бути 56 миль (90 км) – це було теж через непогоду та частково затоплені дороги.

На вело оскільки воно було значно коротше вирішив викластися і мені це здається вдалося. Хоча мене обходили на трасі якісь геть безумно швидкі учасники проте мені вдалося обігнати ще більше.

Сама траса дуже проста – туди і назад. Гірки практично непомітні. Вид через відсутність дерев дуже хороший – усе видно далеко вперед. До того ж дороги широкі, чисті та практично без поворотів і вдалося нормально розганятися.

Під закінчення вело почав відчувати, що виклався нормально, але схоже сили приблизно розрахував не погано і навіть зміг додати в кінці. І вже через одну годину був знову в транзитці.

Хоча на фото біжу, але відчуття було, що ледь не тупцююся на місці.

І тільки но почав бігти як і відчув – спека та вологість зроблять цей біг випробуванням.

Весь час було дуже важко і не в задоволення. Перегрівання, яскраве сонце, трошки вже забиті ноги… Здавалося попереду така довга дистанція і я пересуваюся так повільно, що хоч би до вечора закінчити.

На кожному пункті підтримки (раз на 3 км) виливав на себе холодну воду, сипав кригу за пазуху, ковтав Gatorade і далі чекав наступної можливості повторити все це.

Просто ще одна варіація фото з вело-етапу.

Особливо хотілося все кинути на противних ділянках де невеличка гірка (яку б навіть не помітив за нормальних обставин) без будь-якого затінку… це було більше випробування волі ніж фізичної форми.

Навколо страждали усі – переходили на крок, зупинялися, бігли практично на місці. Але звісно профі просто проносилися мимо.

Здавалося перше коло ніколи не закінчиться. Але ось нарешті повертаю на друге. І тут вже морально стає легше – знаю що попереду, знаю що можу це зробити. Лише тепер треба терпіти і розподіляти зусилля.

На фінішній прямій – щастю нема меж, скоро все це закінчиться!

Зараз це приємно згадувати – я це зробив, фінішував, і навіть не з дуже поганим результатом. Але тоді біг був на 100% стражданням і запам’ятаю я його на довго.

А ось вже і фініш! Холодна вода, холодний рушник, фото, йдемо до палатки з їжею. Гамбургер, печиво, кола, вода. Автобус везе нас назад до старту. Прихожу до тями, збираю речі, дзвоню Олені, сідаємо в машину і їдемо в готель.

Тренер питає – як пройшло, як почуваюся. Розказую. Питає – слот на Чемпіонат Світу брати будеш. Дивуюся – мені здавалося я ледь не останнім фінішував. Виявляється ні – 14-й у своїй віковій групі, що достатньо для отримання слоту.

Фініш!

І так – я отримав слот і буду змагатися в Юті (місто Сейнт Джорд) 18-го вересня.