Категорія: Різне

Усе що не вдалося класифікувати більш детально

Як у нас організовано збір та вивезення сміття

Пишу цей пост щоб відповіти на питання яке мені часто задають: а як там у вас в Америці збирають і вивозять сміття та скільки це коштує?

Одразу зауважу що способи можуть суттєво різнитися навіть у сусідніх містах, а ціни тим більше.

 

Отже як воно у нас. Як у власників будинку у нас є три контейнери видані містом (вірніше службою що відповідає за вивезення сміття):

  • сірий для того що може йти в компост – трава, листя та гілки з саду, а також залишки їжі. http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/yardwaste.htm
  • синій для всього що переробляється – папір, картон, пляшки, пластик.
  • зелений для усього іншого крім токсичних відходів.

Наглядний список з картинками тут – http://www.wmnorthwest.com/kirkland/guidelines/gif/guidelines.pdf. Гляньте, цікаво.

Причому оплата здійснюється лише за зелений контейнер. Якщо сірий та сині контейнери у всіх однакових розмірів то розмір зеленого можна поміняти подзвонивши або через веб-сторінку. У нас другий після найменшого розмір контейнеру і ми платимо $35 за два місяці. Ще раз нагадаю що для жителів іншого міста за ті самі послуги це може бути як “ого як багато”, так і “капець як дешево”. Табличка з цінами ось тут – http://www.kirklandwa.gov/depart/Finance_and_Administration/communityservices/Utility_Billing/Single_Family_Residential_Accounts/Garbage.htm.

Розклад вивезення сміття: ранок (близько 8 ранку) кожного понеділка. На кожен тип контейнеру приїздить своя машина, хапає контейнер (які як правило виставлені на пішохідній доріжці), перевертає його собі у нутрощі та їде далі.

 

У випадку коли треба додаткове вивезення сміття можна замовити додатковий зелений контейнер (від $6 доларів за раз), сміття з саду виставити у спеціальних паперових мішках (продаються в господарчих магазинах, та самі ціна), а для синього контейнеру просто поставити поруч картонну коробку (безкоштовно).

 

Для більш складних випадків існують різні способи:

  • батарейки, акамулятори, старі меблі та побутову техніку іноді можна безкоштовно здати (але привезти треба самому) на спеціально організованих зборах якось компанією. У нас це, наприклад, Microsoft, який організовує подібне пару разів на рік.
  • Є спеціальні пункти прийому сміття. Береш вантажівку на прокат, забиваєш її сміттям, їдеш зважуєшся до і після розгрузки і сплачуєш за вагу вивантаженого сміття.
  • Одяг, фарбу, лампочки, комп’ютерну техніку, човни, машини і таке інше можна здавати у благодійні організації які займаються їх ремонтом та передають далі.

У випадку коли ви живете в квартирі ви просто сплачуєте фіксовану суму “на сміття” щомісяця і замість власних контейнерів у вас в будинку (частіше за все на вулиці десь) є велетенські синій і зелений контейнери куди ви відповідно викидаєте звичайне сміття та на переробку. Ніяких обмежень і ніякого розкладу в цьому випадку у вас нема, але платити будете скоріше за все не менше ніж у власному будинку.

Ну ось в принципі і все, більше не можу придумати що розказувати. Задавайте питання якщо щось цікавить

Sidewalk Surfers, або туфлі-тапочки

Приємним відкриттям для мене стали свого часу ці сайдвок-сьорфери. Якщо ви не знаєте що це таке то зараз я вам розкажу :)

 

Це такі з виду туфлі як правило пошити з м’якого матеріалу і м’якою, надзвичайно м’якою прорезиненою підошвою. Пошив настільки вільний що на нозі вони відчуваються як домашні тапочки, єдине що не спадають. А виглядають як туфлі, майже як туфлі, скажімо як розношені туфлі за якими добре дивляться.

 

І що ми маємо в результаті? Наскільки вільне і комфортне взуття наскільки це собі можна уявити: м’якеньке, ніче нічого не тисне і не тре (бо це просто безфомена тряпочка), усі шви назовні, товста резова стелька (так, потрібні шкарпетки щоб не завоняти, ну або можа в стірку іноді кидати). Ніякого каблука, нічого не треба розношувати.

 

Зараз у мене крім бігових кросівок та однієї пари ботинок для походів є лише ось ці сьорфери (і дома дві пари, і на роботі запасні). Ніяких туфлів, ніяких страждань :)

 

Звісно існує безліч виробників такого взуття так само як і різні моделі: і растаманські візерунку, і повороски, і повна імітація туфель і все що завгодно. Навіть можна знайти моделі з підсиленою, а то і справжньою підошвою.

 

Мабуть найбільш відомим виробником такого взуття є Sanuk – http://www.sanuk.com/mens-sidewalk-surfers, але і ціни в них капєц які. Ну та у них там все органічне та вегетаріанське, зроблене з коноплі, думаю знаєте про цю маркетингову ботву. Навіть саму назву Sidewalk Surfers придумали в Sanuk. В принципі хорошу, якісну пару подібного взуття (але називтися воно буде по іншому, наприклад Slip-ons) можна купити за $$15-20, наприклад – http://cruzerz.net/prod-1.html. Я власне бренд Cruzerz вам і рекомендую: у самого такі і порівнюючи їх з Sanuk я можу сказати що різниця в ціні абсолютно не відображує різницю у якості, цей дешевший бренд нічим не гірше за розкручений “екологічний”.

Ось я на роботі в точно таких пересуваюся:

А тепер про те для чого таке взуття не підійде. Просто ходити по місту у вас не вийде: м’яка прорезинена підошва на асфальті стирається дуже сильно. Це взуття призначене для килимів, ковроліну, паркету, плитки в найгіршому випадку. Тобто це те що і називається “переобувка” – тапочки в які можна заскочити щоб не мучати ноги і які не виглядають як тапочки.

Я в таких як вже сказав сидю на роботі (ковролін і плитка), водю машину і іноді виходю на вулицю пройтися купити кави чи сендвіч. І за півтора роки підошва стерлася доволі суттєво, хоча і не наскрізь. Але в українських реаліях (враховую не лише не ідеально рівний асфальт чи доріжки для пішоходів, але і суцільну грязюку) боюся таке взуття може перетворитися на брудиний клубок протерторї резини дуже швидко.

 

Ну ось на цьому і все, буду сподіватися що хоч чимось корисним вам це пост буде :)

 

Нова адреса блоґу – https://blog.golovatyi.info/

Можливо ви вже помітили, а якщо не помітили то кажу вам про це зараз що мій блоґ перебрався на нову адресу – https://blog.golovatyi.info. Проте стара адреса і старі посилання якщо ви десь їх зберігали у вигляді закладок також будут працювати і переспрямовувати усе на нову адресу, тож з читанням ніяких проблем не має бути.

Так само на нову адресу переїхав мій блоґ з оглядами і рецензіями – http://review.golovatyi.info/. Також я переніс усі пости з усими картинками в них і усі коментарі також збережено.

Переїзд пов’язаний з тим що… а з тим що а чому б і ні?

Тепер коли у мене є свій власний WordPress замість безкоштовного можу налаштовувати блоги більш гнучко і ставити різні плагіни які раніше були недоступні.

Головна незручність для вас, вірніше для тих з вас хто залишав коментарі буде в тому що доведеться заново зареєструватися. Але це має бути просто зробити через соціальну мережу в якій ви зареєстровані.

Вже знаю що деякі відео не відображуються, це буду з часом виправляти. Буду вдячний якщо будете коментувати про інші знайдені проблеми.

[герої] Лассе Вірен

Те що стоїть між нами і нашою мрією здається неподоланою перешкодою. Але тільки до того часу як хтось її подолає і ми вже не бачимо цих перешкод.

Лассе Вірен, 4-кратний Олімпійськи Чемпіон

Герой мого дитинства книгу про перемоги якого я неодноразово перечитував і який усе життя слугував мені прикладом того яких неймовірних висот можна досягнути якщо бути зосередженим на своїй меті і не перейматися іншими дрібницями оточуючого світу.

Отже неймовірна історія фінського поліцейського зростом 180 см і вагою 60 кг…

А усім кому нецікаво дивитися на боротьбу що точиться на відео можу порадити звернути увагу на технології того часу: зйомки, форма, спосіб показу результатів. Все це на той час було неймовірним проривом як і зараз на сучасних Іграх – найвражаючі технології що наближають спорт до розваг.

Літаючі фіни


Як це не дивно але доволі тривалий час фінські бігуни (та і інші лекоатлети) були найсильнішими у світі. Це і 9-кратний (!) олімпіський чемпіон Пааво Нурмі, і автор незліченної кількості світових рекордів Ханс Колемайнен і інші. Треба сказати що до 70-х років домінування фінів вже майже скінчилося і на сцені з’явилися новозеландці, іспанці та американці.

Унікальність Вірена

Є кілька моментів які роблять Ласе Вірена найпомітнішим і найвидатнішим бігуном на довгі дистанції (хоча деякі можуть не погодитися і згадати Володимира Куца, Абебе Бекілу, Саіда Ауіту чи Хайлє Габреселассє). Перше це те що він практично не “світився” і не показував результатів крім як на Олімпійських Іграх. Сам Вірен з цього приводу казав що вони з тренером склали спеціальний графік тренувань де була лише одна ціль – Олімпіада. Уявіть собі – 4 роки роботи, щоденної багатогодинної роботи заради кількох днів, а потім ще раз, а потім ще…

Друга особливість – серце Вірена. Його серце мало доброякісну патологію. Його розмір був майже вдвічі більшим за серце здорової дорослої людини. У спокійному стані пульс складав 32 удари на хвилину. До речі зараз відомі методики збільшення обсягів серця – короткі інтервали (30-40 секунд) в круту гору з відпочинком по 1 хвилині між ними (щоб не накопичувалася молочна кислота). І так 4-5 годин на протязі пів-року щодня.

Третя особливість – здатність робити довжелезний спрут. Спрут це коли бігун починає прискорюватися на фініші. 100 метрів усі фінішують швидше, ну особливо здорові 150-200 метрів. Але Вірен здатен був робити спрут в 600 метрів, що повністю знесилювало його супротивників. Єдиний метод боротьби проти такого бігуна – мати відрив від нього перед фінішом. Але Вірен нікого не відпускав і дуже розумно вів себе на дистанції.


Ще одна особливість – техніка бігу. У роліках зверніть увагу як усі бігуни “по-кенійські” закидають назад ноги, майже ляскаючи себе по сідницях. Лассе ж біжить дуже економно, викидаючи ноги вперед і майже не піднімаючи їх ззаду. Зараз відомо що Вірен одних з першим почав тренуватися на висоті (у Швейцарії та Кенії), а також багато тренувать робив у снігу бігаючи у високих ботинках. Це і могло спричинити таке аномальне серце та економну техніку бігу.

Ну і ще, на додачу. Деякими вважається що Вірен був першим професійним атлетом хто використовува техніку переливання крові. Суть її в тому що перед тренувальним циклом спортсмен здає кров, а після тренувань вливає назад чисту кров у тренований організм. На той момент процедура не була забороненою, плюс нечасто вдалося її провести без негативних наслідків.
На всіх роліках Вірен у синій майці, білих трусах та з бородою.

1972, Мюнхен, 5 км

Чому ж саме Олімпійські Ігри? Справа в тому що до відносно недавнього часу в легкій атлетиці не існувало Чемпіонатів Світу і можна було або встановити світовий рекорд і чекати поки його поб’ють, або назавжди увійти в історію як переможець Олімпійських Ігор. Вибір очевидний – усі найкращі атлети світу готуються до Ігор як до головних змагань свого життя.

Нікому невідомий Вірен (7 та 17 місце на попередньому чемпіонаті Європи на 5 і 10 км) несподівано виграє 5 км. Зверніть увагу як легко він відірвався на останній стометрівці!

Цікаво також що Гаммуді який прибіг тут другим вже через 4 дні встановив новий світовий рекорд на 5 км – 13:26.4. А це говорить про високу готовність суперників яких Вірен обіграв тактично.

1972, Мюнхен, 10 км

Забіг який увійшов в історію і завдяки якому Вірена досі ставлять іншим спортсменам як приклад що боротися треба до кінця навіть у самій безнадійній ситуації.

Мало хто сподівався що вимотаний спортсмен може перемогти ще у одному виді.

Неймовірність цієї перемоги в тому що Вірен впав на початку дистанції і відстав від групи лідерів на 30 метрів. Тим не менш він був першим на фініші та ще й встановив новий світовий рекорд – 27:38.40, який дуже довго залишався Олімпіським рекордом на цій дистанції. Для порівняння сучасні українці бігуни на цю дистанцію на Олімпійських Іграх показують результат близький до 29 хвилин.
Відео починається майже з моменту падіння. Ось той спрут коли на фініші суперники не мають сил прискоритися через те що Вірен увімкнув неймовірну швидкість за 600 (!) метрів до фінішу:

1976, Монреаль, 5 км

За 4 попередні роки Вірен виступав в основному на другорядних змаганнях і випав із зору спортивної спільноти. На цій Олімпіаді він фінішував на обох дистанціях значно повільніше, але при цьому вигравав тактично, змушуючи свої основних суперників бігти зайві метри по 2й доріжці і таке інше.
Останні 1,5 км Вірен провів у вбивчому темпі – 3:42 (7й результат на тій Олімпіаді на “чисті” 1500 метрів!). Зверніть увагу на новозеландців (чорна форма) – якби вони не були вимушені бігти по 2й доріжці та не були заблоковані іншими бігунами то можливо б і обігнали Лассе. Останні 200 метрів просто якась неймовірна заруба яку Вірен виграв лише завдяки тим додатковим метрам які він примусив новозеландців пробігти на віражах.

1976, Монреаль, 10 км

Вигравши це золото Вірен став єдиним в історії володарем Золотої Пари Дублів.
Початок був повільним, але другі 5км Вірен пробіг усього на 6 секунд гірше за свій час на чисті 5 км. Видно що на фініші суперники вже “вбиті” остаточно божевіллям що сталося на фініші 5 км кілька днів тому і високим темпом який фін трима усю дистанцію. Останній кілометр – 2:29, останнє коло – 56 секунд! Взагалі на останньому колі втік від єдиного хто мав сили боротися з ним як від стоячого. Зверніть увагу що третій відстав майже на 100 метрів.

А кому не дуже цікаво мотайте зразу на 8-му хвилину.

1976, Монреаль, марафон

На додачу він ще й був п’ятим на марафоні з часом 2:13:11 (з таким часом і зараз на Олімпіаді можна за призове місце боротися).
На всяк випадок зауважу що між усіма стартами відпочинок близько 4-5 днів. А на 5 і 10 км треба спочатку пройти в фінал прийнявши участь в кваліфікаційних і пів-фінальних забігах.

1980, Москва, 10км

Весь час після Олімпіади 1976 року Вірена переслідували травми, і навіть за місяць до старту він ще був у лікарні з травмою ноги і відновлювався після операції.
Крім того його критикували за те що він почав готуватися до марафону замість своїх коронних дистанцій, проте майже ні в кого не було сумнівів що і на цій Олімпіаді Вірен покаже себе.
Проблеми почалися з того що Лассе ледь пройшов у фінал – його добрали за часом, і то лише тому що один із дібраних перед ним не зміг виступити. Система там така що з відбірних стартів у фінал виходять перші кілька місць, а потім ще декілька учасників (тут було 3) добирать за найкращим показаним у пів-фіналах часом. Отже в забігу він був “останнім” з відбору.
Мабуть найдраматичніше легкоатлетичне відео за всі часи. Видно як на фініші Вірену просто не стало сил (все ж таки місяць підготовки це неймовірно мало). Крім того травма ноги очевидно давала про себе знати, варто лише звернути увагу на постійно зціплені зуби (порівняйте зі спокійним обличчям на попередніх олімпіадах).
Дуже нетиповим (і навіть дивним) є цей забіг ще й тому що постійно точиться боротьба за лідерство у групі. Це не тільки не має сенсу, але ще й виматує бігунів. В результаті 2 “найрозумніші” бігуни, ефіоп що постійно тримався другим і фін що тримався останнім і зайняли 2 перші місця. А причина полягала в тому що Вірена боялися відпускати вперед щоб коли він почне спрут не пропустити цей момент (на той час бігуни вже цілеспрямовано готувалися до довгих прискорень на фініші – фінський бігун аж 4 рази продемонстрував їм як це ефекривно). А Вірен зі свого боку намагався очолити і уповільнити забіг бо тільки так мав хоч якісь шанси. От і йшла така безглузда з першого погляду колотнеча.
Переможцем став 37-річний (!) ефіоп Йіфтер що всі попередні Олімпіади безуспішно боровся проти Вірена. Він, до речі, ще й виграв 5 км на тій Олімпіаді.
Відео майже 10 хвилин, але надзвичайно видовищне і драматичне – боротьба двох фінів з трьома ефіопами:

1980, Москва, 5км

Вірен вирішив не приймати участь щоб зберегти сили для марафону.

1980, Москва, марафон

До 20 км Вірен був у групі лідерів, але перед 30-м кілометров зійшов з дистанції через проблеми зі шлунком.

Що далі

Через пару місяців після Московської Олімпіади Лассе Вірен повідомив що йде з великого спорту.

Так закінчилася епоха літаючих фінів і почалося десятиріччя панування ефіопських бігунів. Потім були араби, потім кенійці…

Історії перемог Вірена знає кожен фінський школяр. Лассе є національним героєм, його шиповкі (бігове взуття з шипами в якому бігають по резиновому покриттю стадіону), відлиті із золота, стоять в музеї спорту, в Хельсинкі є його пам’ятник. Також продовж 1999-2007 років він був у складі фінського Парламенту.

Зараз він є власником невеличкого бізнесу з перевезення грузів і живе в маленькому містечку в якому і народився. Коли пару років тому американські журнілісти завітали до нього в гості то лише від них онук Вірена дізнався що статуя в центрі міста і отой Вірен про якого йому розказували у дитсадку то і є його дідусь.

Любий щоденник, розкажу тобі про події в Україні

Саме час згадати що первісно блоги були стоврені саме для ведення щоденників, тобто щоденних записів про то що поїв, куди сходив, скільки бабушок через дорогу перевів. Але все це мутувало у те що кожен блогер дуже швидко перетворюється на рецензента, журналіста або критика і починає писати чи звіти про подорожі, чи огляди/рецензії, а то і просто свою цінну думку з приводу якихось подій.

І головне що ніхто не веде блоги для себе, як вели щоденники, а завжди пам’ятає що там, з іншого боку інтернету, є читачі для яких блоген і старається.

А ось в мене склалося так що за останні кілька тижнів сталося кілька дуже важливих подій: зміна роботи, купівля житла, зміна спортклубу. Та до того ж ще і захворів кілька днів тому і весь менулий тиждень проходив з дуже поганим самопочуттям.

А тут ще таке діється в Україні. І як тільки я задумаю щось написати з цього приводу як бац, і вже не актуально, Україна ще вперед стрибонула.

Я вам скажу що реально весь світ охрєнів від такої швидкості і результативності. Навіть в Settle Times вийшла стаття про те що “ми тільки хотіли написати що Україна опинилася без влади і на порозі громадянської війни як вони примусили Раду працювати і продовжили нормальне життя”. Революція в Україні відбувається швидше ніж газетярі встигають писати статті! Ні, серйозно, на якийсь час Україна стала найдинамічнішою, найбільш передовою в соціально-політичному плані країною на планеті. От би скористатися цим шансом!

Далі йдуть сумбурні і не пов’язані одна з одною думки.

США, Європа

Якщо коротко то моя думка – ідуть вони нафіг. Коли народ України благав їх про допомогу через своїх представників, відомих на заході українців, через звернення громад, через листи та петіції США і Європа відморозилися і мямлили про недопустимість насильства.

В цілому зрозуміло чому так. У тих же США в Україні нема ніяких особливих інтересів. Якісь крихти бізнесу, але не достатньо щоб про них переживати, нічого серйозного. В США нема чисельної та впливової спільноти українців. В Україні американці навіть не можуть займатися геополітичними справами – занадто корумповано все і неефективно.

Та і пересічним американцям Україна малоцікава, для них це якась екзотика десь там. Китай, Індія, Азія, Європа, набагато рідше Росія – ось що буває у них в новинах і на що іноді звертають увагу. Не забувайте що американці незрівнянно більше уваги приділяють місцевим новинам ніж новинам з якихось місць не які вони не мають впливу і які не впливають на них безпосередньо (детальніше ось тут).

Тому коли хтось вам тулить про якість безумні гроші які США вливає в революцію в Україні можете розсіятися в лице, або плюнути туди ж – перед вами або не надто розумна, або зомбована якось совкодрочерською сектою людина.

Міліція

В моїй родині до міліції ставлення було не надто хороше. Ще за совєцьких часів дід та баба казали про міліціонерів “здоровий хлопець, руки ноги є, а сидить у людей на шиї, йди працювати, як не соромно?”.

Моє глибоке переконня в тому що в міліцію йдть ледацюги які бояться стати бандитами та невеличкий відсток цинічних кар’єристів. Ви можете сказати що навіть в міліції бувають нормальні люди. Так, може бувають, але ця отрута та життя трутня неминуче і з таких робить покидьків.

Історії з мого життя. Мені років 14, їду в гості до родичів. Електричка, станція П’ятихатки, заходить пара міліціонерів, роззираються і прямують до мене. Дакумєнтікі, нєту? Прайдьомтє с намі. Ведуть у свою конуру, пару разів кулаком в живіт, на ось швабру мий тут підлогу, тепер до стіни, обшук, забрали всі гроші з кишені (ну та там і небагато було), всьо, пішов звідси.

Крим, пляж, ніч, група хлопців і дівчат по 15-16 років сидять і теревенять. Підходить пара п’яних як чіп мудаків. Шо рассєлісь, в рожу может дать кому-то? Вон, смотрі, вон тот либітся, навєрноє давно нє получал. Дістає корочку – та я тєбя щас прістрелю, а вас всєї на 15 суток к зекам, пошлі отсюда… Що це було, для чого?

Апофеозом цього знахабнілого мудацтва став схоже “Беркут”. Віджерли собі харі, забули про совіть (яку може і не мали) і пішли катувати і вбивати свій народ за гроші якого і живуть. Дивлячись на все що вони чинили я пригадав як нам в школі розповідали про звірства фашистів – один в один.

В цілому міліція має спонсоруватися кожним містом незалежно і місто найматиме зі свого бюджету скільки міліціянтів скільки потреби є. До того ж міліція також може і має приносити гроші в бюжет міста – штрафи за усе що у нас заборонено, та те ж неправильне паркування. А міста і села що не можуть собі дозволити утримувати міліціянта можуть його арендувати на кілька годин на день у сусіднього міста.

Совєцьке сонне благополуччі

Ну якщо для воєнного покоління фізична праця сама по собі була святою річчю і нормальна людина мала важко працювати з точки зору моралі, бо інакше “люди засміють”, то вже для покоління моїх батьків усе змінилося.

З ростом бюрократії стала цінитися робота де добре платили і “щоб не по лікоть у лайні колупатися”. Стала цінитися робота в кабінетах де при совєтах можна було просто перекладати папірці і хоч і платили небагато зате в теплі і чистоті.

У нас в Жовтих Водах були пара великих заводів що працювали на воєнку де були працевлаштовані кілька сот інженерів. І після розвалу совка добре якщо кілька десятків з них змогли продовжити працювати по спеціальності (наприклад: http://tetra.ua/, http://www.positron.dp.ua/). І які історії про щасливе буття в СРСР усих цих спеціалістів ви думаєте я чую найчастіше? Історії про те як хтось примудрявся щодня спати по кілька годин за столом, про те як змагалися у шахи, підіймали гирі та ішні розваги щоб не здуріти з нудьги.

Крим

В цілому я кримчан не поважаю. Вірю що там є хороші люди, але в цілому це таке блювотне болото що навіть не знаю з чим його порівняти. Раби і діти рабів, люди без коріння завезені на чужу землю вусатим виродком. Їх діди, пам’яттю яких вони так пишаються не те що не заступилися за виселених татарів, вони за себе заступитися не змогли. Це люди які просрали свою власну країну (СРСР) за якою щоденно плачуть. Люди які не вміють і не хочуть працювати, а лише луплять гроші з туристів які з різних причин не можуть поїхати на нормальні курорти.

Люди які при усих тих грошах що падають на них просто з неба навіть не розуміють нащо будувати інфраструктуру і покращувати сервіс.

Це люди діти яких живуть в Україні і якщо не говорять то прекрасно розуміють мову, подорожують світом і працюють де завгодно. А вони бояться своїх дітей і звинувачують їх у зраді.

Китайці кажете заберуть Крим? Та хай хоч ескімоси – може хоч вони або примусять місцевих працювати, або просто витіснять їх.

Нація

Що таке українці? Революційні події показали що українці проявляються і об’єднуються проти чогось. Українці дуже різні: праві, ліві, ультрас, ліберали та лібертраріанці. Але об’єднуюча ідея – відчепіться від нас, інакше будемо битися.

Україна не має у нещодавній історії значних традицій державності, і це не погано, це не образа. На відміну від росіян для яких Держава, Імперія є дуже вагомими поняттями, ціннісю самі по собі українці не розуміють чому мають жертвувати свободою заради інтересів держави. В той час як росіяни згодні поступатися правами і навіть жертвувати життям заради держави українці готові класти життя за свободу. Ось такі два полюси.

Через це залог успішного існування України і самоідентифікації нації здається полягає в тому щоб Майдан був перманентним. В нашій Конституції має бути передбачений механізм Майдану щоб у будь-який момент часу народ мав право зібратися і примусити будь-якого мудака звітувати про свої дії, а потім вирішити що з ним робити. В цьому плані Майдан є навіть важливішим за закон, бо саме він відзначає що таке закон.

Влада і демократія

Треба змінити своє сприйняття влади. Це ні люди які панують нами, це люди яких ми як народ найняли за свої гроші для виконання певної роботи. Таким чином уся діяльність, включаючи приватне життя і фінансові справи держслужбовців починаючи з певного рівня мають бути публічно доступними з офіційних джерел будь-якому громадянину України.

А демократія сама по собі мені не подобається, я не вірю у рівністю людей і вважаю цю ідею не надто справедливою і надто штучною. Але схоже що саме демократичні механізми у довготерміновому плані діють найефективніше. Тоді, на мою думку, демократія щоб не перетворитися на охлократію, плутократію чи клептократію (що по факту і було в Україні) треба ввести певні обмеження. Право голосу не має бути гарантовано кожному. Наприклад люди що отримують гроші за безробіттям більше 6 місяців на рік не мають право голосувати, так само держслужбовці починаючи з певного рівня, злодії-рецедівісти, люди що проводять за кордоном більше 6 місяців на рік і які не працюють на державу при цьому (так, я поступлюся своїм правом голосу заради такого) та інші. Всі ці люди або є нахлібниками на шиї платників податків, або нічого не дають країні, або вже мають достатньо влади щоб своєю роботою впливати на державні механізми. Так само працівники силових та законотворчих відомств не повинні мати права голосу.

Героізм та бойовий досвід

Дуже страшно було б особисто мені вийти на Майдан, не кажучи вже про участь у супротиві беркуторасам. Може просто страшно зробити перший крок, може б і пройшло. Дивує несподіваний героїзм знайомих про яких би ніколи не подумав що вони полізуть у гущу подій, багато людей про яких думав що вони завжди будуть осторонь дійсно проявили себе як хоробрі і не байдужі люди. Кажу ж – українці така нація що здатна на героїзм коли виступає проти чогось.

А зараз в Україні з’явилися люди з унікальним досвідом і світоглядом. Люди які пройшли війну проти виродків. Подумайте лишень: лікари та медсестри що рятували людей у бойових умовах, волонтери що підтримували функціонування усих структур та механізмів Майдану, люди що займалися закупівлею, збиранням коштів, доставкою, інформаційною підтримкою. Про бійців що в прямому сенсі клали своє життя за свободу навіть говорити не варто. Всі ці люди отримали організаційний досвід у стресових умовах і це не має буту забутим. Це ж готові кризис-менеджери та люди які не будуть боятися висловлювати свою думку, не будуть витрачати своє життя на різну єрунду.

Росія, ех ти, Росія

Найгіркіше розчарування. Таких злобних масованих нападів, такого оскаженілого потоку дурниць я не пам’ятаю взагалі. Ні сперечатися, ні дискутувати з цим неможлив – такий ідіотизм пре. Просто масштаби та градус дурості вражають так що ні про який діалог і мови бути не може. Тут тобі і чай з наркотиками на майдані, і російську мову заборонили, і Донбас годує всю Україну, і якого тільки ідиотизму не почуєш.

Прекрасно розумію що це не вся країна така, але кількість недоумків в інтернеті просто вражає і не виходить добре думати про всю країну Sad smile

А вони ж колись пішли від нас, поламали нашу мову щоб зробити свою, забули історію та коріння… Так, чи що?

—–

Ось так любий щоденнику, до зустрічі.

Найкраще за рік (2013)

Доволі традиційний жанр “підсумкового” посту в кінці року. Я такого ніколи не робив, а отже чом би й ні. Тут зберу все те що з вдячністю дасть можливість згадати 2013 рік, ну або те що стане ціллю і викликом на наступні роки.

Плани на майбутнє

На протязі року нічого суттєвоно не відбулося і лиши на самкінець 2013-го почали вимальовуватися якісь доволі серйозні зміни на майбутнє. Але що воно таке і що вийде у результаті ви дізнаєтеся лише наступного року Smile

В цілому можна сказати що рік пройшов спокійно, без потрясінь і будь-яких суттєвих змін в стилі життя.

Робота

Роботи просто неймовірно багато, постійний аврал і відставання від графіку. Але найбільше розчарування пов’язане з тим що з часом задачі над якими я працюю переходять в область підтримки інфраструктури, а роботи над самим продуктом стає все менше. Ясно що у підсумку ми всі “робимо одну справу” і те що я роблю дозволяє іншим людям привносити нове в продукт. Але певне незадоволення лишається і хочеться помітних змін. Проте це важко зробити залишаючить в межах тих задач що їх виконує моя команда – інфраструктурна частина та підтримка сценаріїв ОЕМ (Нокії, НТС чи інших) страє все важливішою.

Претензії та бажання сфомулювати важко, а отже розчарування та бажання змін ще не сягнуло своєї критичної точки. Проте не видкидаю можливості того що у майбутньому можливі зміни в цьому плані.

У Олени ж дуже серйозні зміни відбулися саме в роботі – з інтерна її “перевели” на повну ставку, і я бачу що робота їй сильно подобається. Подробиці тут – Predixion Software–поточна робота Олени.

Подорожі і спорт

При усій можливості подорожувати майже необмежено ми не надто цією можливістю користуємося – не мандрівники ми, і дома сидіти цікавіше. Крім подорожі в Україну весною усі наші інші мандри було пов’язано виключно зі спортом. Власне вибір змагань у місцях які нам сподобалися, або в яких ми ще не були часто і є причиною того що стартуємо не у місцевих змаганнях.

Власне хотілося б відзначити:

З усих спортивних шмоток та продуктів про які я не бачу необхідності згадувати тут бо вони занадто спеціалізовані і мало кому цікаві хочу відзначити лише неймовірно функціноальну і недорогу пов’язку-шапку-шарфік – Sodial 3 in 1 Neck Warmer.

Також незаплановані короткі відвідини Санта-Барбари за які варто подякувати знайомим що подорожували штатами – Санта Барбара та Шеві Камаро, враження, Ще кілька фото з Санта-Барбари.

Ну і звісно приїзд батька у гості до нас дозволив поглянути збоку на місцину нашого проживання та деякі процедури і ритуали що ми їх робимо автоматично.

Кіно

Як найпримітивніша форма мистецтва кіно сприймається найлегше і практично не вимагає роботи мозку. А отже його можна дивитися у практично необмеженій кількості, а тому вистачить матеріалу щоб обговорювати лише фільми випущені цього року.

Що хотілося б відзначити:

  • The Hobbit: The Desolation of Smaug (2013) – посередній фільм року. Дорогущий, красивий, епічний і пафосний. Але передбачуваний і дуже близький до самокопіювання.
  • A Good Day to Die Hard (2013) – позорисько року і загублений імідж “Міцного горішка”.
  • Side Effects (2013) та Prisoners – найнапруженіші фільми року.
  • World War Z (2013) – веселе зомб-мочилово, на мою думку недооціненний фільм жанру.
  • After Earth (2013) – найкраща наукова фантастика для дітей, незаслужено швидко забута.
  • Gravity (2013) – фільм року, найкраща НФ-стрічка з часів District 9 (2009). Фільм рівня “Чужих” та “Термінатора-2”, але реалістичніший і сучасніший.
  • The World’s End – високо оцінена критиками але закономірна провалена в прокати зомбі-комедійна британська чортішовина.

І не забувайте що новий фільм це не обов’язково нещодавно випущений, але ще і той фільм який ви ще не бачили. Я досі знаходю класні фільми випущені і 5, і 10, і навіть 20 років тому.

Музика

Тут все складніше бо більшість музики яку я можу довго і з задоволеням слухати це щось зроблене у 80-90-х роках. З нового мало що подобається тому що часто це щось вторинне, або занадтро крикливе, чи занадто прилизане. Тим не менш був один альбом який можна відзначити найвищою оцінкою – U.D.O.–2013–Steelhammer. Усе інше видане цього року чесно кажучи могло б і не з’являтися і нічого б не змінилося. Ось такі у мене смаки.

Були ми і на кількох концертах цього року, наприклад Концерт Tomahawk, або концерт Джо Сатріані про який я так і не написав. Але на диво щось особливого бажання ходити по концертах не було.

Також не відродилося бажання грати на гітрарі Smile

Книги

З книгами все ще гірше ніж з музикою – я читаю багато, але часто перечитую в ндцятий раз те що вже знаю, до того ж надаю перевагу написиному у 50-60-х роках. До того ж мій улюблений жанр читва (наукова фантастика) хоча і переживає відродження просто зараз, може представити мізерну кількість пристойних авторів і книжок.

Тому відзначу те що я (пере)прочитав цього року, а не те що було видано цього року:

Плани на майбутнє

Ну що ж, найцікавіша частина Smile

Отже що б хотілося зробити наступного року:

  • Навчитися кататися на лижах коньковим ходом.
  • Пробігти марафон в екзотичному місті – в Китаї по стіні, по джунглям Індонезії чи снігам Антарктиди чи Ісландії. Ну хоча б десь у Європі як вищезгадане не вийде.
  • Пробігти марафон за 3:05:00, або просто кваліфікуватися (знову) і встигнути записатися на Бостонський марафон. Як варіант прийняти участь в Нью-Йоркському, Чикагському чи Лондонському марафоні.
  • Зробити Iron Man. Чи не зробити. Щось забагато спортивного в планах…
  • Поїхати у Південну Америку чи на якісь острова типу Пасхи чи Галапагосів.
  • Більше читати англійською, тобто в оригіналі. Якщо не всі 100% то мінімум половину усього читати англійською. Не має бути проблемою бо можу із задоволенням перечитувати вже знайомі книги.
  • Не кидати його, не кидати йогу, не кидати йогу… Нарешті стати на голову та стійку на руках (Олена вже вміє, а я все ніяк). Про шпагати навіть не мрію.
  • Більше проводити часу на вулиці і менше у ліжку з лептопом на пузі.
  • Почати працювати над якимось своїм проектом… Тут щось ніяк ідеї цікаової не виникає. До того ж цей пунки вступає в протиріччя з попереднім Smile

Все, на цьому досить.

Сніданок у ліжко…

…у моєму виконанні.

Той ранок коли ми лінуємося або хворіємо і не їдемо у спортклуб о 6-7 годині ми топчемо подібний сніданок переглядаючи щось типу Dual Survival на Netflix.

 

У моєму виконанні сніданок складається з фруктів та ягід (банан, яблуко, груша, малина, полуниця), горіхів (грецькі, мигдаль, арахіс), морожених та сушених фруктів і ягід (чорниця, ананас, манго, абрикос, фіники,…).

Насправді у нас усі шафки та холодильник забиті цим добром, горіхів як у запасливого ховраха у норі. Як це не дивно грецькі горіхи тут мабуть найдорожчі, і незважаючи на те що все це добро можна купити будь-де ми лише нещодавно знайшли місця в яких продаються дійсно смачні горіхи та сушні фрукти. Морожені та свіжі фрукти ми беремо або на місцевому фермерському ринку, або в оптовому магазині поблизу (деякі речі там навіть кращі не кажучи вже про те що значно дешевші).

Звісно я не все кидаю в тарілку, 5-6 різних горіхів і фруктів і досить.

Зверху до цього всього додається творог, мед, ябо як цього разу – горіхове масло. Що стосується творогу то треба сказати що той продукт до якого звикли у нас тут можна купити лише в спеціалізованих магазинах, але є хороша заміна – cottage cheese. Мені навіть більше подобається – рідкіший і трошки солонуватий.

 

Ну і звісно чай. Цього разу чорний. Купуємо ми чай або в китайських магазинах, або замовляємо по інтернету. До речі треба буде написати якось про інет-магазин в якому ми в основному і купуємо горіхи, сушені фрукти та чай.

Ну і звісно ж вітаміни, подробиці тут – Ням-ням дімідрольчик. Також читво по темі – Ранковий коктейль…

Ну а в основному пост для того щоб написати пост і побажати вам доброго ранку. У нас сьогодні святковий вихідний день, чого і вам бажаю Smile

Статистика блогу за 2013 рік

Продовжую традицію розпочату минулого року (Статистика мого блоґу за 2012 рік), та і самому цікаво глянути що змінилося. Цього разу статистика лише за останній рік.

Отже як і раніше читають мене переважно з України:

За унікальними відвідувачами щомісячна статистика коливається в районі 1000 унікальних читачів. Це доволі дивні для мене числа (я просто не розумію хто ці всі люди кому цікава моя писанина і чому вони не пишуть коментрі), але співпадає з минулорічними показниками:

Як і раніше більшість відвідувачів потрапляє до мого блоґу з пошукових систем. Але на відміну від минулого року мій старий ЖЖ вже не приносить мені стільки трафіка як раніше (був на другому місці). Можна зробити висновок що всі хто хоч іноді мене читав або припинили це робити взагалі, або заходять безпосередньо на нову адресу. Одна це також вказує на те що в рунеті ефективність ЖЖ вища за будь-які інші системи в плані поширення популярності блогу:

Окремо дані з пошукових систем, нічого неочікуваного:

Пошукові запити з якими люди потрапляють у мій блог (кінець списку радує особливо):

Найпопулярніші записи за цей рік включають в себе не так вже й багато цьогорічних постів:

І нарешті куди читачі переходять з мого блоґу. В першу чергу це скайдрайв на якому зберігаються усі мої фотографії. На другому місці мій інший блог з оглядами та рецензіями на фільми, музику, книги, спортивні товари та інші речі. Туди ж можна віднести і переходи на амазон (4-те місце по популярності).

А тепер питання: чого б вам хотілося бачити більше/менше у цьому блозі наступного року? Що варто було б змінити?

І дякую усім за те що читаєте! З Різдвом і Новим Роком, нехай Локшиний Монстр благословить вас своєю макарониною!

Про Євромайдан і взагалі…

Якийсь час тому я зарікся писати про політику (мабуть подорослішав), спробую утриматися від цього і зараз.

На Майдані 2004-го року я не був, про що і досі шкодую. Це, вважаю, була подія яка трошки розбудила українців і не дала країні скотитися в повне болото. І абсолютно не суттєво які були результати, головне що у багато голів прийшло розуміння що не лише можна боротися за своє майбутнє, але це просто зобов’язана робити розумна людина. До того ж відчуття єдності нації це був досвід якого не було в мого народу з часів проголошення незалежності. Сподівання не здійснилися, ідеалістичні мрії безжально розтоптала потворна реальність, совкізм і байдужість до себе солодкою отрутою знову отупили співвітчизників… Проте це був момент коли люди пишалися того що вони є українцями.

Взагалі сьогодняшній Майдан викликає у мене певний подив, хоча і приємний. Поясню чому.

У мене таке враження що в Україні практично всі хто хотіли звалити з совкового болота вже зробили це в тій чи іншій формі. Знаймі з якими я підтримую зв’язок якщо і не виїхали фізично в Європу, США чи азію (а таких чимало) то працюють або на закордонні компанії, а тісно з закордонними компаніями.

Інтереси таких людей лежать страшенно далеко від політики. Часто я про те що відбувається в Україні знаю краще за тих хто там живе. Вони їздять відпочивати, на концерти чи виставки в Європу, вони не заклякають від жаху коли по роботі їм доводиться мітяти міце проживання на інше місто, а то і іншу країну, вони не чекають нічого від держави і прекрасно розуміють що комфортне існування мають забезпечити собі самі.

На щастя в Україні є ще люди які хочуть змінити саму країну і саме ці люди не дають їй стати країною де панують зековські поняття та безмежна сірість. Це як правило люди близькі до мистецтва та журналістики. Ось я особисто знаю одну таку людину (Міша Мурашкін, це я про тебе), він витрачає таку неймовірну кількість енергії щоб хоч щось змінити в моєму рідному місті що можна було б опалювати мікрорайон. І хтось це цінує на рівні міста? Не дивлячись на те що він створив єдиний впливовий ЗМІ в місті і дійсно примушує владу своїми публікаціями ремонтувати дороги, прибирати сміття та взагалі робити хоч щось (а багато робити вони просто не зможуть через свою некомпетентність) – так не дивлячись на це все ставлення більшості населення міста на благо якого він старається в найкращому разі зверхньо-поблажливе. Безмізкі селюки просто не можуть зрозуміти скільки заради їх мало кому цікавого побуту ця людина витрачає зусиль. Якби він ту саму енергію витрачав у цивілізованій країні то досягнув би дуже багато чого.

Сьогодняшній Майдан я сприймаю більше як накопиченне роздратування людей які не згодні жити у стайні і жерти що дають проти биків “з поняттями” при владі та їх спробі повернутися до феодалізму якогось. Мені не зовсім зрозуміло чого можна досягти Майданом сьогодні, як на мене то простіше або виїхати кудись, або знайти як зробити себе і свою родину максимально незалежним від влади і віддавати їй по мінімуму. Проте якщо залишитися то доведеться змиритимя з відсуністю доріг, брудом і сміттям навколо, люмпенами на вулицях і тупенькими місцевими царьками. Для мене особисто це питання ефективності – переїхати у нормальну країну чисто з точки зору витрати енергії набагато дешевше ніж намагатися облаштувати все навколо себе в Україні.

Найгірші з людей в Україні це комуняки та політики при владі. Комуняки бувають або цинічною сволотою що жирує запудрюючі мізки бабкам та дітям-задротам. Це ті люди що постійно триндять про “градообразующіє прєдприятія” і іншу чухню. Вони ненавидять логіку і цілком спокійно можуть писати в інтернетах про те як Європа знищить усе виробництво в Україні і завалить її своїми товарами. При цьому звідки українці без роботи візьмуть гроші щоб купувати всі ті європейські товари вони пояснити не можуть. Це ті люди які готові працювати за їжу, голосувати за пакет гречки і при цьому розказувати про задуми європейських урядів, заговори жидо-масонів проти СРСР і них особисто. Це люди яких мені геть не шкода тому що вони є тягарем який би з радістю затягнув Україну назад в болото де б усім було б однаково погано. Спотворена совком мораль таких людей дозволяє їм поєднувати в голові ідеї про “мені повинні організувати безкоштовну квартиру і путьовку” з “як мені платять так я і працюю”. Вони не соромляться вкрасти на копійку наробивши при цьому шкоди на рубль. Завдяки цим людям молоді, повні сил та наснаги люди бояться виїхати в сусіднє місто щоб заробити гроші, і взагалі шукати роботу таку щоб подобалась вважається у них незрозумілою примхою. Це люди які щиро можуть назвати якогось жопомордого політики схожого на члена політбюро СРСР “красивим, прєдставітєльним мужчіной”.

Я був би лише радий щоб усі ті заводи про які вони нудять постійно закрилися б нарешті і вони вимушені були б взяти на себе відповідальність за свої вчинки і рішення вперше в житті. Горіть у пеклі срані совки і ваша блюзнірська, заздрісна мораль крикливих мавп!

Ну а про політиків при владі дуже просто – це як правило розумні люди (навіть безграмотний Проффесор є розумним у тому що стосується “пролізти на самий верх і втриматися там”). Особливо нічого їм пред’явити я не можу крім того що вони непорядні покидьки, до того ж свідомо непорядні. Крім того я не надто вірю в опозиційних політиків. Проблема навіть не в тому що вони виховували в тому ж викривленому світі де мразота типу Павліка Морозова вважалася героєм, а в тому що ніякої можливості змінити весь бюрократичний апарпт в них не буде за осяжний час. Тут як і з дорогами – ну не вміють цього в Україні робити, не було де вчитися. Треба завозити людей які мають досвід і хист, давати їм можливіть працювати і вчитися самим.

Україна проте не приречена. Навіть найтупіші з комуняк при першій нагоді відправляють своїх дітей хоча б вчитися, а потім і жити в Європу яку вони так ненавидять, а то і в саме пекло – в США. Люди більше подорожують, вчать мови, працюють з іншими країнами і лозунги та казки про ельфіський СРСР діють лише на самих відсталих та повних невдах. Я вірю що хай би і повільно, але доля людей які просто не будуть зважати на деградантів при владі буде рости і люди будуть самі собі облаштовувати так як їм сподобалосу “у сусідів”. В силове захоплення влади я не вірю просто через те що нова влада скотиться до тієї ж срані що є зараз, ну хіба масов розстріли почнуть, тоді може все зміниться суттєво.

Ну от я і сказав що хотів.