Колгоспні поля навколо нас…

 

Насправді ні, це звісно фермерські поля. Але я ось про що. Живеш собі з дня в день, якісь побутові та рядові проблеми щодня вирішуєш, роботу робиш, спортом займаєшся, ще на хобі якось час знаходиш, ну або примушуєш себе… І раптом вранці отак біжиш на зарядку і звертаєш увагу що красиво ж блін! Ні, ну не Венеція, і не Париж, але щось таке є ось у цьому всьому!

І тісненько хатинки стоять недалеко від усього цього, а справа на фото виноградники та заводик на якому роблять вино, зліва маленька річечка та асфальтована 20-кіломітрова доріжка для бігунів та велосипедистів вздовж неї. А за кілька ще кілометрів офіси Microsoft, а тут гуси літають і оруть, поле після доща, тракторці якісь… Все так класно що довелося стати і сфоткати. А на фото якась пасмурна муть вийшла.

Леді Вашингтон та Вождь Гаваїв під вікнами офісу

 

Раз на рік фактично під вікна нашого офісу (менше пари сотні метрів насправді) припливають і тиждень стоять два кораблі. Це бріг Леді Вашингтон та кеч Вождь Гаваїв. Обидва є репліками човнів що насправді існували багато років тому.

 

Леді Вашингтон засвітилася у фільмі “Пірати Карибського моря: прокляття чорної перлини” в якості корабля “Інтерсептор”, а також у фільмах “Стар Трек” та серіалі “Якось у казці”.

 

Обидва човни побудовано з використанням сучасних матеріалів (сучасних звісно на час їх побудування), в тому числі їх вкрито металевими листами. Але якщо не придивлятися з дуже близької відстані то виглядають вони абсолютно старовинними. Враження додають ще дерево та канати на палубі і щоглах, ну і вітрила звісно ж.

 

За той тиждень що човни стоять на причалі можна за $3 сходити на “екскурсію” по ним, або за $45 поплавати годину і навіть побачити як вони маневрують одне проти одного і роблять по одному вистрілу з гармат.

 

Власне бачити як все відбувається дуже вражає. По-перше, це все дуже повільно. Човен відпливає лише чи стає до берега майже цілу годину. Далі пливе він зі швидкістю неспішного пішохода…

 

А ще прикольний народ там працює. Коли підходиш до човнів вперше бачиш якихось зарослих бородами-вусами бомжів від яких зблизька ще й смердить. А потім розумієш що то команда для автентичності так робить. І одяг у них не лахміття з мішка, а дорбе пошита і мабуть нарядна в ті часи форма. Але бомжі-бомжами. Там же вони собі готують їжу прямо на вогні і таке інше.

 

Так ось дивишся на такі човни довжиною 20-30 метрів і шириною метрів 5-8 і жахаєшся як команда 25-30 людей могла на таких плавати місяцями. Там не лише недостатньо місця щоб комфортно спати (ще ж і капітану свою кімнату зі столом треба), але і нема де зберігати воду і їжу. Тіснява страшенна, все заставлене бочками, кругом мотузки, сморід від немитих тіл та їжі, збите волосся та бороди, одежа кольору і покрою наче її довго в помиях виварювали… Ні, все ж таки героїчі люди були ці ваші мореходи!

 

Якщо ж задерти голову і подивитися на щоглу то просто паморочиться: там не лише високо, але її ще і страшенно хитає навіть на спокійній воді. Це навіть якщо не згадувати про слизькі перекладини по яких треба ходити і важелезні велетенсікі вітрила які треба складати розкладати вручну. Причому це іноді при сильному вітрі робили. Жах просто.

 

 

 

   

 

 

Паперові книги: ніколи більше?

Недавно я прочитав книгу “Зірка Пандори” (Peter F. Hamilton. Commonwealth Saga / Пітер Гамільтон. Сага Співдружності (2004-…) яка мене дуже захопила і відповідно захотів негайно почати читати продовження. Пішов значить я на Amazon  і побачив там дивну річ – паперова книга коштує дешевше за елекронну! Дивіться самі – http://www.amazon.com/gp/product/0345461673. Про всяк випадок (у вас може показувати інші ціни) – паперова книга (м’яка обкладинка, дрібний текст, поля по 2-3 мм) коштує $7.82, а версія для Kindle – $8.99.

 

Звісно мене одразу ж почала душити жаба з приводу одного долара і я замовим паперову книгу… :)

 Порівняємо з моїм кіндлом (Kindle Keyboard + обкладинка з ліхтариком):

  • трохи більше 1000 сторінок і в результаті в кишеню цей “кишеньковий” формат вже не влазить
  • в темряві не почитаєш
  • розмір шрифта не поміняєш
  • закладку треба лишати бо не знайдеш де закінчив читати
  • нема вбудованого словника

Коротше я жаліюся щоб просто пожалітися, але мабуть це моя остання паперова книга яку я купую. Звісно будуть винятки:

  • книги де картинки важливі: анатомічні атласи, книги зі спорту і таке інше
  • книги з програмування – як не дивно з ними легше працювати коли їх надруковано
  • … і все?

 

RoadRunner–мережа магазинів для бігунів

Почну з того кого називають і вважають бігунами в США. Якщо ви живите в Україні і при слові “бігун” уявляєте собі висушеного спортсмена який на неймовірній швидкості намотує кілометри у будь-яку погоду то ви не зовсім праві. Такі звісно є і в США, але як і в Україні вони складають крихітну частку 1% від усих тих людей що називають себе бігунами.

 

В США бігунами називають себе пузаті дядьки і неосяжних розмірів тьоті які 2-3 рази на тиждень пробігають 3-5 кілометрів.

Відповідно біг в США є самим масовим спортом, а пів-марафон (21 км), наприклад, стоїть на третьому місці за масовістью. Нагадаю що в США кожен 20-й (!!!) пробіг пів-марафон хоча б раз в житті.

Таким чином бігуанми себе вважалють близько 17 мільйонів людей в США. І відповідно бізнес не міг обійти таки велику групу користувачів і не зіграти на їх зацікавленість бігом. Одним з таких бізнесів і є мережа магазинів RoadRunner – http://www.roadrunnersports.com.

 

Магазини мережі є практично в кожному штаті, біля нас (10 хвилин машиную) є одни і ще один в Сіетлі.

 

Що ж продається в цих магазинах? Звісно це бігові кросівки поділені по типу стопи, також є окремі стенди для трейлових та гоночних (полегшених “для змагань”) кросівок. Якщо цікаві деталі щодо того які бувають бігові кросівки і для чого читайте тут – Про бігові кросівки. Усе взуття можна одягти і потестувати тут же на бігових доріжках, або навіть вийти побігати на вулицю. Тут же можна зняти на відео свою техніку бігу і отримати рекомандації від продавців щодо кросівок та стельок якщо потрібні враховуючи тип вашої стопи, техніку бігу та які дистанції і обсяги ви плануєте бігати.

 

Також звісно є біговий одяг: білизна чоловіча і жіноча, шкарпетки, труси, капрі, штани, футболки, джерсі, вітровки, візори та шапки, рукавиці та все інше. І все це не просто “спортивне”, а саме бігове: тобто це одяг який не буде натирати, набирати під та вологу, задиратися, злазити чи стрибати під час бігу. Також весь одяг є для різної погоди і температури.

 

Продається елекроніка: бігові та тріатлонські годинники, шагоміри, пульсоміри, налобні та інші ліхтарики, навушники і таке інше. Окуляри тут же. Є такі штуки як масажери різних розмірів, призначення і форм (наприклад для стоп чи для великих м’язів типу стегон), засоби від натирання (крема, присипки, захистні пластирі) та засоби запобігання чи підтримки після травм (наколінники, спеціальної форми пов’язки на стопу чи гомілку, стельки, тощо). В цьому магазині я, наприклад, вперше дізнався про існування таких неймовірно корисних речей як Pro-Tec Athletics Toe Cap чи NipGuards.

 

Присутні також окремі стійки з рішеннями для гідрації: рюкзаки та пояса з пляшками та ємностями для води, пляшки на руку, самі розчинні напої. Звісно тут же є бігове “харчування” типу різноманітних гелів, батончиків та пігулок.

 

Що стосується цін то вони в магазині десь як середні по інтернету. Тобто якщо витратити час на пошуки та очикування на акції то мабуть все з цих магазинів можна купити за трохи дешевше. Але в магазині можна купити одразу і до того ж спробувати і порівняти різні опції.

 

Є у них така штука як членська каратка (звісно називається вона VIP, куди ж без цього). За $27 на рік (перший рік – $2) отримуєте 10% знижки на товари і безкоштовну доставку якщо скуплятися на веб-сторінці. Простий підрахунок показує що вігідним це членство стає коли ви витрачаєте від $300 на рік, а це 3 парки кросовок, або пару джерсі чи штанів якихось, а якщо ще й годинник додати то взагалі.

 

За додаткові здається $7 на рік можна апгрейдити це членство щоб з кожної покупки повертався вам якийсь відсоток. Який саме не пам’ятаю, але це має сенс якщо ви доволі багато витрачаєте в цих магазинах за рік.

 

Усі світлини в пості було зроблино коли нас місцевий магазин святкував Різдво.

 

Про сон, або скоріше про те як я не надто і люблю спати…

Прийшов час зізнатися в страшному – я не люблю спати…
Ну тобто як і усі люди я звісно хочу спати коли втомлююся і коли час, але я ніколи не розумів і досі не розумію усих тих картинок чи жартів де хтось не може довго-довго прокинутися, вимикає чи переводить будильник вперед, каже собі “ще п’ять хвилиночок” і таке інше. Усе життя, та і досі, я прикидався що мене ці жарти смішать, але я в найкращому випадку розумію про що в них йдеться… мабуть, але у самого такого мабуть ніколи і не було.
По-перше, якщо я не втомлений і спав хоча б 5-6 годин то прокидаюся доволі легко. Та і навіть коли прокидаюся втомленим то хоч приходити в тяму доводиться довше, але ніяк не 5 хвилин і близько – може пару хвилин у найтяжчому випадку. Єдиний випадок коли я вирішую продовжувати спати це якщо відчуваю себе страшенно розбитим після вчорашніх змагань чи тренування чи через те що пізно ліг і свої години ще не набрав.
По-друге, мені цікаво прокидатися. Попереду цілий день і чим раніше його почнеш тим більше цікавого і нового побачиш і тим більше встигнеш зробити. Особливо різво я прокидаюся якщо у мене на ранок запланована пробіжка – біг для мене поєднує фізичну активнисть з медитаціює і є одним з найприємніших способів проведення часу. Можна сказати що я з нетерпінням чекаю коли вже можна буде перестати спати і можна буде почати бігати.
Крім того сплю я не надто спокійно і впродовж усієї ночі крутюся навколо себе, перекручую ковдру і подушки і взагалі ніфіга не розкішно проводжу час.
А ще є такий глюк що коли я в стані “прокидаюся”, але продовжую лежати то починаються якісь прикольні глюки на зразок сну, але набагато більш емоційні – я бачу людей, місця і ситуації про яких вже забув, а емоції хитаються від безпомічного розпачу до відчуття жахливої втрати. Достатньо перележати пів-години щоб потім був поганий настрій на пів-дня.
Ну і до того ж у мене 100% відтворюється сценарій коли “переспавши” зайву годину отримую сильний головний біль.
Коротше я не є фанатом “поспати подовше”, хоча і вірю що деяким людям це подобається.
А у вас як?

Продукти на які варто звернути увагу:

Як гоління змінює чоловіків…

… або як за пару хвилин перетворитися з бородатого суворого і серйозного мужика в рожевощокого юнака.

Ну є ось така відома картинка яка мене дуже веселить:

А тут так вийшло що я 4 дні не голився. Не те щоб за 4 дні виростала б якась брутальна борода, але дратувати починає страшенно. Ну і ось я згадав про цю картинку і спробував її відтворити:

 

Ну як, вийшло?

:)

Пінг-понг…

…або гра в яку мають грати усі. Так, ти, хто читає зараз цей текст – ти маєш грати в пінг-понг якщо ще ні!

Я сам не те що б добре грав, скоріше погано. Ну на такому рівні який трохи краще за середнього випадкового чайника з вулиці. А головна причина чому я вважаю що усім треба грати в пінг-понг (тим хто проводить день за комп’ютером – обов’язково) в тому що кілька хвилин гри дають вашим очам шанс попрацювати у природньому режимі.

Людина еволюціонувала так що для виживання використовувся як “далекий” так і “близький” зір, а за швидку зміну фокусу відповідають спеціальні м’язи. Так от коли ви сидите за комп’ютером ваш фокус постійно знаходиться в одній точці, тобто ті м’язи година за годиною мають тримати фокус в одному положенні. Це для них (м’язів очей) неприродньо і вони перенапружуються і слабшають одночасно через те що нема зміни фокусу. Взагалі є така думка що за кілька сот років люди взагалі можуть втратити здібність бачити більше ніж на сотню метрів: для виживання хороший зір сьогодні не потрібен і люди зі слабким зором від народження не лише не помирають від голоду в ранньому віці, але і мають нащадків через яких закріплюють свою ваду.

Так ось пінг-понг хоча і не є повноцінною заміною сильної зміни фокусу проте все ж таки примушує очі працювати і м’язи не так швидко деградують. А якщо грати регулярно на протязі життя то є шанс мати хороший зір (звісно крім вікових проблем) до глибокої старості. Не кажучи вже про те що граючи ви рухаєтеся хоч якось.

Як і більшість людей в дитинстві я грав у настільний теніс у дворі на бетонному “столі” дерев’яною ракеткою. І це звісно була не гра, а “тикання”. Грав у спортивних та піонерських таборах коли була можливість, з часом з’явилася більш-менш нормальна (не совєцька) ракетка якою вже можна було “крутити” та більш точно відбивати кульку. Потім багато-багато років не грав взагалі чи грав дуже випадково.

 

А коли потрапив у Microsoft побачив в будівлях столи і людей що навіть зробили свій внутрішній чемпіонат і грали доволі серйозно. Почав грати зі співробітниками і швидко з’ясував що майже усі індуси та китайці грають дуже добре (тобто краще за мене). Мені кожне з них відповідали що під час навчання в університеті у них було багато вільного часу і вони його переважно і витрачали граючи у пінг-понг.

Я ніколи не займався з тренером і звісно моя техніка та рухи зовсім колгоспні, навіть не сумніваюся. Але граючи кілька років я навчився деяким новим речам і технікам і відкрив для себе що хоча я не можу “тушувати” (це так у нас називали в дитинстві сильний різкий удар) проте часто можу примати такі удари і повертати їх на стіл сильно уповільнюючи.

За рекомендаціями тих же співробітників я купив собі і Олені ракетки Butterfly 401 ($35) та Butterfly 302 ($25). І знову ж таки прекрасно розумію що деякі з вас скажуть що це китайське сміття, а не ракетки, і я навіть погоджуся. Але зауважу що їх невисока ціна дуже виправдовує їх можливо посередню якість. До того ж граючи обома з них я не можу помітити жодної різниці яка б коштувала $10. Тому думаю що і з більш дорогою ракеткою я б різниці не відчув.

 

Ще я дізнався що виявляється кульки бувають двох розмірів (різниця в 2 мм), а також розрізняються “швидкістю” яка позначається зірочками: кульки з однією зірочкою здаються важчими, повільнішими, а з трьома зірочками дуже швидкі і одночасно наче зависають у повітрі. Мені саме три зірочки найбільше подобається.

Олена як і я почала грати більш-менш регулярно вже тут, коли пішла на роботу. І треба сказати що данні для настільного тенісу в неї від природи краще ніж у мене: вона швидко вибилася на перші місця в турнірах своєї компанії і навіть іноді обігрує мене.

Коли я перейшов в GoDaddy з Microsoft то знову припинив грати бо на роботі не було стола. Але ось у новий офіс поставили таки стіл і я почав грати знову. І дуже цьому радий! А от стіл який поставили мабуть коштує шалені гроші (GoDaddy взагалі не економить на офісах) і зроблений дуже в стилі усього іншого щоб гармонійно поєднуватися з інтер’єром проте має одну ваду: на ньому не промальовано білим контури і край столу дещо зливається з сірим килимом підлоги. Не те що б це була велика проблема, але я б надав перевагу зеленому столу з нормальною розміткою. Також в офіс купили ракетки та кульки Adidas (на фото). Ракетки наче непогані, але як на мене занадто легкі. Тому я приніс свою і граю виключно нею.

 

Та і місця би побільше по боках не завадило. Хоча народ більше радий фусболу і грають переважно саме у нього.

Ще хочу сказати що цікавіше і захопливіше за звичайну гру в пінг-понг є парна гра. І в ній важливі не скільки індивідуальні уміння скільки координованість членів команди. Вкрай рекомендую!

 

 

А ви граєте в пінг-понг в офісі? А поза офісом? І взагалі чи маєте що сказати з приводу вище написаного?

Капсули з під кави: переробка

Короткий і малозмістовиний, але можливо комусь цікавий допис… :)

Отже, якось я писав про кава-машинку і капсули що ми для неї використовуємо – Кава з молочною пінкою в домашніх умовах. А саме машинка Nespresso Pixie та капсули OriginalLine.

Враховуючи те що капсули містять якусь невеличку кількість алюмінію було б дивно якби в розвинених країнах компанія не потурбувалася про переробку їх. Проте через те що у використаних капсулах знаходиться кава викидати їх у контейнери для переробки разом зі склом, картоном та пластиком було б неправильно – хтось же має їх розпечатати та відділити каву від алюмінію.

 

Для тих хто не хоче просто викидати капсули у сміття і хоче вірити що турбується про довкілля в точках продажу капсул можна взяти спеціальний пакет як на фото вище і висипати капсули туди. Пакет дуже щільний і запечатується так щоб не було ніяких запахів (хоча їх від використаних капсул і так нема). Розмірами пакет такий що туди має вміститися капсул 300, а то і всі 500. Хоча звісно ніяких обмежень ні зверху ні знизу нема.

Потім пакет можна відвезти і здати у точку продажу капсул і компанія вже сама розділить використану каву і алюміній. От такоє от.

 

У мене на цьому все.

Хайкінг, або тур-походи

Хайкінг (від англійського hiking) це така діяльність коли хтось сам чи групою проходить певну дистанцію. У нас це називається походами чи тур-походами.

В США хайкінги дуже популярні і різноманітні. Люди ходять невеличкими групами чи самі по собі на різні дистанції (від кількох до кількох сотень миль) по різним місцинам (ліс, гори, пустеля, сніг та навіть міста) і з різною інтенсивністю. Зазвичай навіть неспортивні родини пару раз на місяць їздять з дітьми пройтись 2-3 години десь по лісу чи парку.

Хайкінг дуже цікава форма фізичної активності яка не вимагає якоїсь особливої підготовки як біг чи велосипед, але в той же час дозволяє при бажанні навантажити себе дуже добре. А з іншого боку хороша фізична форма дозволять вам не лише відносно швидко долати навіть складні маршрути, але і насолоджуватися видами.

Нам з Оленою подобаються хайки які все ж таки вимагають зусиль: час проходження у 6-8 годин хоча б, якась помітна дистанція та/або складний рельєф і доріжка (коріння, каміння, пісок, тощо).

Одна з причин чому мені особисто подобаються такі серйозніші версії хайкінга в тому що взявши собі в рюкзак більше навантаження (теплий та дощовий одяг, їжу, воду) я можу йти з Оленою на рівні не сильно випереджаючи її і вона також не має бігти за мною.

Декілька речей які варто знати якщо ви теж хочете спробувати серйозні переходи:

  • Хайкінг це не біг і тут треба уважно слідкувати за своїм темпом – загальна помилка новачків-спортсменів що вони йдуть дуже швидко і потіють. А потім мокрий одяг стає холодним, забирає енергію і починає заважати. Треба завжди бути “на межі” не доводячи себе до потоків поту. Та і кілька годин попереду вже не будуть такими приємними через втому.
  • Вода потрібна у більшій кількості ніж ви думаєте. Я би сказав що півтори літри мінімум на 8-годинний перехід. І то це якщо в лісі, у затінку. На сонці та у засушливу погоду сміливо множте на два. Для кількаденних переходів має сенс брати з собою засоби фільтрації/дезінфекції води чи навіть засоби для її кип’ятіння.
  • В той же час їжу, а особливо на короткі переходи можна брати по мінімуму. Я рекомендую горіхи (суміш), джеркі (сушене м’ясо), яблука, банани та спортивні батончики і гелі. Все це легке та/або компактне і має хороший запас калорій та усього іншого.
  • Спеціальний одяг для походів існує не просто так. В звичайному повсякденному одягу у походи йти не варто: набирає вологу, важкий, натирає через кілька годин. Так саму і в біговому одязі ризиковано: занадто він тонкий і не тримає тепла. Та і до того ж синтетика яку можна без особливих пошкоджень прати після кожного тренування у поході завоняється дуже швидко. Спеціальний одяг зроблено із суміші синтетики та шерсті: тепло, швидко сохне, містить щось антибактеріальне і служитиме багато років.
  • Не варто недооцінювати шкарпетки. Не лише вони мають захищати від натертостей, бути теплими і при цьому не давати ногам потіти, але і мають захищати від механічних пошкоджень та блокувати сміття і камінці від потрапляння у взуття. Сучасні рішення включають в себе наприклад волокна бамбуку чи ще щось таке.
  • Палички можуть здаватися непотрібним аксесуаром (я ж не пенсіонер!), але повірте мені ваші коліна будуть вам вдячні за них. І далеко не через підйоми, а якраз через спуски. Вага рюкзака та подолані кілометри дуже сильно відчуваються і без допомоги паличок ви можете за багато кілометрів від цивілізації зловити таку біль у колінах що просто рухатися не зможете. Так, не м’язи, а саме коліна будуть вас примушувати страждати.
  • Рюкзак та річ на яку не варто жаліти грошей взагалі. Я не надто досвідчений щоб рекомендувати як саме вибирати рюкзак, але зазначу що вага його має більше сидіти на поясі ніж на плечах: це неймовірно полегшує переходи. Ось мій рюкзак став прикладом гарного вибору, до того ж він кілька разів вигравав різноманітні нагороди у своєму класі як найкращий рюкзак року – Osprey Exos 58. А рюкзак Олени якраз неправильний вибір через невірно підібраний розмір і для наступного серйозного походу нам треба буде його замінити – Osprey Stratos 36.
  • Ніколи не забувайте: крем від сонця, крем для губ, ніж/лопатку, запасні батарейки, щось для розведення вогню.

 

Ось… якось хотів більше написати, але під кінець дня щось макітра не варить тому обмежимося тим що вже є. І взагалі: зібралися і пішли у похід негайно!