Надзвичайної якості видання від “Видавництва” – якість матеріалів та “пошиву”, кольори та чіткість, і головне якість перекладу – все не найвищому рівні. І “Видавництво” отримує від мене 5+ за цю книгу.
Що стосується змісту то це не просто якийсь сороміцький комікс – насправді це науково-популярна книга де в дуже доступній та наочній формі розказано крізь історію людства по нашу сексуальність, звичаї та традиції. Книга фокусується на християнській стороні історії, про що попереджають автори. І наскільки я розумію будуть ще продовження з точки зору інших культур та традицій.
І хоча матеріал викладено спрощено, проте мені було цікаво і я дізнався дещо цікаве. Взагалі цю книгу можна навіть радити як доповнення до підручників у школі.
Хочу згадати про цей бренд і їх продукцію – бо як на мене вони варті уваги. Це бренд окулярів, але є нюанси.
В першу чергу продукція цієї компанії націлена на ринок дорогих і модних окулярів, а також дорогих спортивних окулярів. А відрізняються вони тим, що пропонують неймовірну низьку ціну і дуже пристойну якість.
Взагалі бренд почав з моделі яка коштувала $25 і яку різні спортивні видання почали радити як повноцінну альтернативу окулярам за $250. Зараз вже вони випускають багато різних моделей (сайт – goodr sunglasses) і можна підібрати як модель так і кольори до самих безумних.
Ми теж спробували собі пару моделей: одну класичну “авіатори” та іншу спортивну “на пів-обличчя”. Перше, що варто відзначити – окуляри неймовірно легкі. Настільки легкі, що можна забути коли їх носиш. А це також означає високий комфорт.
Під час бігу окуляри не соваються, не стрибають, не пітніють. Коротше для спорту вони теж нормально підходять.
Що стосується “якості зображення” то тут є нюанси. Одразу скажу – в них добре усе видно, не мутно, затемнення якісне. Але в дорогих окуляра як Oakley EvZero Path чи Rudy Fotonyk та Rudy Rydon Golf (і навіть в дешевших Tifosi Podium) лінзи підібрано для конкретного спорту і вони підвищують контрастність. Наприклад для вело спеціальне скло зробить тріщини та калюжі на асфальті більш помітними. А скло для гольфу дозволяє розрізнювати нерівності рельєфу вкритого однаково зеленою травою. В окулярах же від goodr є просто затемнення. І якщо ви несетеся по сірому асфальту то можна не помітити якісь тріщини чи ямки і таке інше. Тому я би особисто на вело б їх не використовував. А от для бігу вони чудові.
Комікс за сценарієм Вільяма Гібсона (батька кібер-панку) якого найняли написати сценарій для цього фільму. Але сценарій не сподобався студії і його згодом переписали на станцію-тюрму і ось те все що є у фільмі.
Тому в першу чергу цікаво подивитися яким би міг бути фільм – Гібсон хотів продовжити оповідання у всесвіті Чужого як він це розумів. І навіть розширив цей всесвіт – різні фракції людства (умовно комуністи та капіталісти), заборонені військові технології і таке інше.
За коміксом корабель з Ріплі, андроїдом Бішопом, дівчинкою та десантником (які врятувалися в кінці фільму Чужі, він же Чужий 2) опиняється у ворожому секторі космосу. І через інтриги та маніпуляції Чужий знову виривається, але цього разу його ДНК якимось чином перемішується з ДНК заражених людей і створює монстрів.
Намальовано все дуже добре, мені сподобалося. Головна ж моя претензія до книги – жодну тему не розкрито повністю, все якось швидко, поверхнево і навіть сумбурно. До того ж обсяг книги як мінімум вдвічі менший ніж мало б бути для розкриття показаного світу та подій з чужим та людьми. А так по сторінці між фракціями, купа дійових осіб, раптом перестрілки і бійки, вибухи, всі загинули, космос…
Якість українського видання (від “Видавництва”) на висоті.
Плавання пройшло непогано – рівномірно і без ексцессів
Відмінність цього року полягала в тому, що старт було перенесено на місяць пізніше – три тижні тому відбувся Чемпіона Світу на Коні (повна дистанція). А тому погода очікувалася суттєво іншою. І додатково поміняли суттєво біговий маршрут який був для мене великою проблемою.
Додатково цього року як і на повній дистанції старт розділили на два дні – жінки виступали в п’ятницю, чоловіки – в суботу. До того ж збільшилася кількість учасників: з 3 до 6 тисяч. І враховуючи, що цього року не було таких проблем з перельотами через COVID-19 до старту змогли дістатися люди з Європи та інших частин світу. А отже склад учасників був сильніший. В моїй віковій групі 45-49 замість 300 учасників як минулого року було більше 400.
На початку вело-етапу було доволі холодно і рукавички сильно допомогли
Плавання як і вело відрізнялося в першу чергу тим, що було помітно холодніше. І якщо минулого року не дозволяли виступати в гідрокостюмах то цього разу вони були обов’язкові.
З міста до точки старту учасників возили автобусом з пересадкою. Спочатку з великої парковки де всі лишали машини в центр міста (там же був фініш), а потім до озера. Все це займало хвилин 45-50.
Якість доріг переважно дуже хороша як і видимість
Для нас день почався о 5 ранку, а в транзитці я вже був десь до 7. Велосипед який здав у попередній день вже на місці, лишилося набрати води, розвести напої, розкласти їжу, одягти гідрокостюм, кілька разів відстояти чергу в туалет…
Олена приїхала трошки пізніше – глядачів привозили окремими автобусами. Людей дуже багато, усе дуже галасливе і неспокійне.
Стартували ми хвилями. Професіонали (яких було аж 60) десь о 7:30, а інші вікові групи через певний час після 8. Моя вікова група стартувала останньою, тож навіть трошки набридло чекати.
У Сніговому Каньйоні вугол гірки поступово зростає і місцями вставати з сідла просто неминуче
Кожні 10 секунд запускали по 10 людей, а тому особливої штовханини не було ні на старті ні впродовж плавання.
У воді було лише спочатку трошки холодно, але дуже швидко все минулося і я навіть забув про температуру. Вдалося втягнутися в ритм і більш-менш дотримуватися його впродовж усієї дистанції. І в принципі особливо більше нема чого сказати про плавання.
Плавання вийшло за 33:38 – майже на 2 хвилини краще ніж минулого року, але все одно дуже повільно.
Крім шкарпеток (що було правильним вибором) на вело-туфлі я одягнув спеціальні кавери для захисту від холодного вітру
На виході з води волонтери допомагали знімати гідрокостюми, але я цією допомогою не скористався і мене це не затримало особливо. А от що затримало так це час витрачений на шкарпетки, а особливо рукавички – на спусках вело було дуже холодно перші пару годин і я сам собі був вдячний за рукавички. Також одягнув тоненьку жилетку. Побіг за велом і далі у вело-туфлях (не захотів бігти кілька сот метрів в шкарпетках по асфальту) на вело-етап.
Усього на Т1 витратив 6:23. Це довго, але у порівнянні з іншими хто приблизно так же одягався наче і не дуже погано.
Два кола бігу означали, що ті хто лише почав бігли з тими хто фінішував і вікові категорії перемішалися
Вело було практично ідентично тому яке було минулого року з невеликими відмінностями. З ранку було трошки навіть прохолодно, але погода цього року була сонячна і навіть без особливо сильного вітру. І безхмарне небо весь час.
На вело я помітив наскільки сильніші учасники цього року: мене обганяли доволі багато і в цілому було видно, що практично усі сильні велосипедисту (у порівнянні зі мною).
Пам’ятаючи неймовірно складний підйом у Сніговому Каньйоні минулого року я їхав дуже консервативно і намагався економити сили. І все йшло доволі непогано, але десь на початку останньої третини дистанції я відчув, що втомився більше ніж мав би. Чи списувати це знову на висоту (все ж таки 1 км), або на слабку підготовку – навіть не знаю.
Більшість бігової траси проходила в оточенні глядачів які дуже добре підтримували
Дистанція на вело тягнулася дуже довго. І особливо довго через те, що мене обганяли дуже багато, а я не так щоб і багатьох обійшов. Але як би там не було ось він Сніговий Каньйон – 5 км в гору, і кут підйому лише зростає ближче до вершини.
Дуже боявся цього підйому, але виявилося не так усе і погано насправді. Так, було важко, і було одне особливо складне місце де я навіть почав думати чи не варто зупинитися на хвилинку. Але ні, все обійшлося і виїхав з доволі ще свіжими ногами. Навіть зрадів – зможу бігти нормально!
Саме місто крихітне, а види і в ньому і на його околицях дуже красиві
Далі дуже довгий і швидкий спуск, обганяю ще кілька людей, мене вже практично ніхто не обходить (мабуть усі сильніші за мене вже далеко попереду). Ось ми вже і в місті і їдемо повз бігунів… і як же їх багато! Це все люди які стартували за годину і більше до мого старту і вони або лише почали, або вже закінчують біг.
Розстібую вело-туфлі (Shimano SH-TR9), витягаю ступні, ставлю на туфлі… і мої шкарпетки прилипають до липучок застібки. Коротше відклеюватися і зупинятися – на це довелося витратити кілька зайвих секунд. Але таки зіскочів з вела і його тут же підхопив хтось з волонтерів.
Фінішна пряма
Вело вийшло за 2:48:30 – краще ніж минулого року майже на 10 хвилин, але можна ще хвилин 5 скинути якщо правильно розподілити зусилля.
Коротка пробіжка у шкарпетках по килиму доріжки до бігової сумки, ноги в кросівки, шолом в сумку, пояс з номером, окуляри та візор в руку, сумку волонтерам і побіг. На Т2 витратив 2:01. Можна навіть тут десь хвилину зекономити.
Позитивні емоції
Біг цього року був теж два кола, але без таких безумних підйомів та спусків. І хоча гірок вистачало проте можна було бігти. Я одразу відчув, що хоча ноги і наче не забити, але проте бігти не виходить – якось усе в’язне і буксує.
Перші пару кілометрів кожного кола в непомітну, але через це дратуючу гірку – наче мав би бігти, а щось так важко і ледь пересуваєшся. Далі ми звертали на поле для гольфу – туди був крутий, добре хоч короткий підйом. А на самому полі звивисті доріжки з поворотами, підйомами та спусками кожні кілька метрів. Навіть пару ділянок трави було.
Мені якось вдалося фінішувати між велики групами – наче сам-один на фінішних світлинах
Потім біжимо назад до старту ті ж самі пару кілометрів, але тепер це непомітний спуск, а тому бігти стає раптом легше. Добігаємо до кільця, біжимо далі у місто, через парк і назад. І знову трошки в гірку, і знову починаю буксувати.
А ось і друге коло. Треба сказати, що перше коло я пробіг доволі непогано і десь навіть близько до того, що і хотів. Але останній хоч і невеликий підйом мене чомусь виснажив і далі я вже ніяк не міг підтримувати потрібний темп.
Для мене особисто друге коло на подібних стартах проходить легше (хоча це не означає, що я біжу його швидше) – вже знаю чого чекати і скільки це буде тривати.
Одночасно і задоволений тим що прийняв участь і не дуже задоволений результатом
Зненацька дуже сильно почав боліти живіт (на той момент я вже замість Gatorade почав пити Coca Cola та Red Bull як завжди роблю на другій половині бігу), а потім його так скрутило, що мені довелося терміново бігти в туалет. І здавалося б після цього мало б бути легше, але ні, легше не стало. Тобто не теми зависокий, а просто вже втома накопичилася дуже велика.
Як би там не було ось нарешті і фініш! Цього року його облаштовано краще і виглядає він краще. Дуже радію, емоції прямо позитивні до неможливості.
Коли здавав вел зустів норвежців. Крістофер Блуменфельд (Олімпійський Чемпіон) який і виграв цей чемпіонат на зауваження Олени, що він якийсь маленький сказав “я не лише маленький, але ще і жирний”
Біг вийшов дуже погано – 1:51:56. І хоча це краще ніж минулого року, але дуже далеко від того, що хотілося б показати.
У підсумку вся дистанція за 5:22:38 – так собі, але знову ж таки у порівнянні з минулим роком це покращення.
Далі їжа (куриця з рисом), зустріти інших учасників з ким бачився до того, забрати вел та пакети з плавання та бігу і відпочивати в готель. На диво ноги не дуже і болять, а от загальна виснаженість дуже висока.
Густав Іден (Чемпіон Світу на повній дистанції) попросив мене присісти щоб на фото він виглядав вище.
А далі в той же день ми виїхали у Лас-Вегас о 12-й ночі бо наш літак був о 6 ранку, просиділи 3 години в аеропору, майже 2 години в літаку, ще хвилин 40 машиною і ми вже вдома. Потім спали весь залишок неділі та частину понеділка.
Доволі тривалий час я користувався датчиком серцебиття від Garmin (Garmin HRM-Tri) щоб лишатися в екосистемі одного виробника. Та і до того ж їх точність та набір характеристик роблять саме модель від Garmin такою, що її рекомендують найчастіше. Але була одна проблема – із заміною батарейки (для чого було треба розкручувати корпус на чотирьох гвинтах) поступово втрачалася ізольованість від води і в якийсь момент датчик просто припиняв працювати. У мене так власне зламалися 2 датчики від Garmin після буквально двох замін батарей у кожному.
І як я з’ясував це доволі типова проблема яка була не лише у мене. Тому і вирішив спробувати аналогічний продукт від Wahoo. За ціну в $80 (на сайті виробника – TICKR X Chest Heart Rate Monitor and Workout Tracker | Wahoo Fitness) маємо датчик з яким можна так само плавати і який має динаміку бігу як і найдорожча модель від Garmin.
До того я вже доволі довго користувався (в основному на велотренажері) датчиком Wahoo TICKR Heart Rate Monitor і з подивом побачив, що ця модель має не сумісний ремінь. Ну та зрозуміло – виробник хоче щоб компоненти купували окремо. Ну таке.
Що стосується комфорту – мені навіть трошки більше подобається ніж Garmin, якось менш помітний і про нього легше забути. До того ж батарейку заміняти дійсно значно легше і порушити водонепроникність не так легко. А враховуючи помітно нижчу ціну можу порадити саме цю альтернативо для триатлону чи плавання.
Оновлення від 2025/11/19: Пару місяців до цієї дати датчик почав регулярно показувати невірні данні кілька хвилин поспіль, або взагалі припиняв надсилати дані. Потім відновлювався. Але такі проблеми стали регулярними. Заміна батарейки нічого не змінила. І ось нарешті він остаточно вийшов з ладу і взагалі не подає ознак життя.
А отже час його роботи склад майже точно 3 роки де я одягав його в середньому тричі на тиждень на 1.5-2 години кожного разу.
