Рік: 2011

Про металеві концерти в Україні

Не так щоб я сильно багато і довго ходив на концерти важкої музики вдома. Переважно це було коли привозили якихось  ну дуже відомих зірок.

Спочатку більшість заходів вражала мене поганим звуком, забацаним місцем проведення і суцільною неорганізованістю. Потім якось претензії до організаторів зникли самі собою після того як я трошки подумав наскільки складно їм організувати все це, з чим їм доводиться стикатися і в яку копієчку все це виливається.

Ходив я на Die Apocalyptischen Reiter, Kreator, Anathema, Amorphis, Мастер, Gamma Ray та інші. В цілому враження доволі гнітюче. Ну і до купи ще додоти багатоденний свинарник MHM’у…

Вже на підході як правило неадекватна охорона що відверто ненавидіть “усих цих патлатих”. Дебільні черги та правила безпеки, неможливо нормально купити квиток on-line та прийти з розпечаткою. При цьому та ж охорона абсолютно спокійно пропускає очевидно п’яних і неадекватних “глядачів”.

Ті ж, або подібні “сек’юріті” гордо розсікають залом не для того щоб допомогати тим у кого якісь проблеми, а тупо щоб бичити на тих хто їм особисто не подобається.

Про звук краще мовчати взагалі. З усього що я бачив тут навіть у маленьких клуб звук незрівнянно краще ніж те що було у найбільших концертах в Україні. Хоча це можна зрозуміти – це не Кіркоров і не блатняк який небудь щоб дорога апаратура та її настроювання окупилося.

Традиційно на українських подіях все починається набагааааато піздніше заявленого часу. У нас тут починається рівно в стільки в скільки заявлено. І в Україні чомусь необхідним вважається конферанс де наближені до організаторів самородки нудно петросянять і виводяь з себе натовп. В шататах простіше – вимкнули світло на чцені і мовчки настроюють апаратуру для наступної команди яка, що характерно, знову ж таки почне лабати рівно в той час що вказано зарані.

Далі – в залі повно бидла. Ну воно і тут є. Але воно в основному спокійне, тверезе і задоволенне подією. А вдома воно якось переважно п’яне, агресивне і нахабне. На американських концертах пиво і інші спиртні напої можна пити лише у спеціально відведених зонах куди поліція пропускає після перевірки посвідчення (чи є 21 рік) і виходити зі спиртним з тих зон не можна. В Україні ж нарот твочеться з пляшками (привіт бите скло) і пластиковими стаканами (привіт обриганам що обливають усих навколо). І взагалі, як каже народна мудрість, шкода що таку прекрасну музику як метал слухає таке бидло як металісти.

Хотів написати більше, але поки це писав весь пар вийшов Smile

Коротше щоб ви мене не зрозуміли невірно я не хочу сказати що у нас більше бидла, чи взагалі народ непідходящий. Що я кажу так це те що у нас нема культури і сформованих традицій проведення подібних заходів. Хвала і честь організаторам які часто в збиток собі проводять подібні концерти (лише дуже рідкі випадки приносять хоч якийсь прибуток) – вони намагаються переламати ситуацію і привозять те що їм самим до вподоби за рахунок тих грошей що вони заробляють привозячи для іншого бидла широкого загалу.

[english] to beg the question

Це словосполучення має насправді два майже протилежних значення. Перше, історичне, походить з латини і є прийомо логіки який означає “виходячи з вищесказаноного”, або “спираючись на доведене раніше” (“наукова” назва прийому – логічне коло). Тобто йде посилання на якусь інформацію преддставлену в цьому ж, або у попередньому реченні. В чомусь схоже на наше “питання містить у собі відповідь”.

Другий же сенс, сучасний, означає “з чого виникає питання”, тобто по суті дослівний переклад фрази. Зараз все більше і більше людей використовують фразу в такому сенсі не знаючи і не розуміючи її оригінального значення.

Певною мірою векористання фрази в першому варіанті показує людину з високим рівнем освіти та широкою ерудицією.

Є навіть такі кого повільне витіснення оригінального (старого) значення сильно дистало і вони створюють усіляки кампанії і рухи по боротьбі з “новоязом”. Наприклад ось таке – http://begthequestion.info/.

Більше деталей:

Nike Lunar Trainer+

Ціна: $60

Вага: 230 гр.

Призначення: для швидкіних тренувань.

Загальне враження: Вже доволі давно відправив їх додому. Не знаю навіть чи хтось в них там бігає, чи просто ходить.

Підошва немовірно м’яка і комфортна. Враження таке наче в теплий плстилин вступаєш. Навіть важко примусити себе бігти, а не просто стояти і насолоджуватися. Через таку підошву можна також сказати що це кросівки в яких варто бігати під час відновлення від нещодавніх змагань.

Я в них бігав і інтервали, і доволі довгі дистанції, і взагалі використовував для щоденного бігу. Чув навіть що деякі люди бігали в них успішно пів-марафони. В принципі при такі вазі це не найгірший вибір.

Отой плюс в назві моделі означає що підошві є місце для встановлення сенсора Nike+ що передає дані під час бігу на iPod/iPhone. Дурня ще та.

Недоліки: Головним недоліком мабуть буде те що підошва недостатньо захищена від стирання. Сама м’яка резина зтирається дуже щвидко, а жорсткий прошарок є не на всій підошві, але в первних місцях під п’ятою і на носку.

Ну і особисто моє – носок, як і у багатьох сучасних моделей Nike зроблено з одного шматку матеріалу і він доволі невисокий і круто йде вниз від області зі шнурками. А оскільки в мене великі пальці ніг трошки стирчать вгору то мені в них не те щоб тісно, але весь час відчуваю тиск.

King’s Bounty: Armored Princess (2009)

Це якась ганьба!

Довго шукав щось схоже на старих “Героїв”, оцю штуку усі в один голос рекомендували як найближчу до оригіналу реінкарнацію. Не вірте!

Що не так:

  • Нема міст які треба розвивати – натомість є якісь будиночки, палаци та намети в яких можна купувати різні види військ
  • замість очевидної цілі “знищити усих” дають якісь дебільні завдання “знайди 7 перснів та відвези як якомусь дядькові”
  • Немає ворогів як таких що ж ними треба змагатися, замість є купки неприкаяних військ на які треба нападати щоб пройти по карті далі
  • герой усьго один
  • …

В цілому набридає дуже швидко. Щоб зробити елементрані дії треба скакати-плавати через пів карти. Постійно забуваєш де що продається бо карти чималенькі.

Також добиває те що навіть якщо є гроші не можна купити максимум військ – пишуть “не вистачає лідертва”. Так само магія абсолютно збоку – мани настільки мало що вдається лише 1-2 рази за бій виконати самі примітивні і слабенькі заклинання. Ото так весь час і тикаєшся туди-сюди. Напав на когось, переміг, поскакав назад докупити 2 вбитих солдатика, поскакав назад.

Що зроблено добре так це бої. По суті це єдине що взяли зі старих “Героїв” і не сильно зіпсували. Багато, дуже багато видів військ. У кожного з них якісь унікалььні вміння. В принципі є над чим подумати щоб максимально ефетивно їх задіяти. Ну і намалювали красиво.

Але в ціломо – відстій!

http://games.gamepressure.com/game_info.asp?ID=12377

У іграшки є кілька продовжень-доповнень, я і купив якесь з них в комплекті з оригінальною (на стімі знижка була). Але не дограв навіть першу частину, витер все нафіг.

[youtube=http://www.youtube.com/watch?v=ynejlse2MVo]

Якось у Києві

Ми проходили собі повз, а там програму “Шанс” знімали. Це пам’ятаєте коли збиралися біля майдану усі колгоспники що мріяли красиво заспівати, і шоб їх потім взяли у поп-зірки за це? Ну там ще продовження якесь було де їх одягали, танювали і на сцену випускали…

Коротше ось така фотка:

 

А номера то у машини американські! Навіть більше того – з нашого штату, з Вашингтону.

Stephen King. Lisey’s Story / Стівен Кінг. Історія Лізі (2006)

Як завжди у Кінга дуже реалістично і якось буденно.

Свого часу я був великим його прихильником, щоб не сказати фанатом. Потім трошки попустило Smile

Сюжет – щось середнє між "Мізері" та "Таємне Вікно" і зовсім трошечки від "Темної Вежі".

В принципі ненапряжне, але доволі гостросюжетне чтиво. Беззмістовно, але приємно проведений час у підсумку.

Bike Fitting

В минулу суботу з самого ранку поїхали мірятися на триатлонські велосипеди.

Ідея полягає в тому що у кожної людини своя геометрія тіла – довжина рук, ніг, торсу, тощо. І треба знайти ті розіміри у кути при яких крутіння педалей стає найбільш ефективним і найменше втомлює і веде до травм.

Чому конкретно три-байки? Ну хоча б тому що вони відрізняються від шосейних велосипедів. Відрізняються геометрією рами (велосипедист більше висунутий вперед), позицією, матеріалами та формами. На три-байку встановлюють спеціальні бари на руль на яких і лежать руки, під ліктями подушечки. Підтримка відбувається скелетом, а не м’язами. В такій позиції менше супротив повітрю, задіяні більше квадріцепси замість підколінних м’язів і бережуться ноги для бігового етапу. У велоспотрі подібне є в time trial. Ну і відповіднол просто за рахунок такої посадки додається шидкості.

 

Чому ж усе це не використовують у шосейних баках? Відповідь проста – заборонено. Розміри і геометрія рами повинні бути в певних межах, те саме стосується коліс, матеріалів і інших дрібниць, навіть шоломів. Оскільки у триатлоні обмеження меньш жорсткі то там можна використовувати більш агресивні технологічні досягнення.

Коротше сам процес вимірювання займає маже 2 години на спеціальному станку де все регулюється і визначаються кілька (в нашому випадку три) позиції в які ми вже самі можемо настроювати свої велосипеди.

Прикол в тому що у різних виробників трохи різна геометрія рами і інші компоненти. Тому спочатку треба вибрати правильту раму що найближче підходить за розмірами, а потім вже підрегулювати руль, сідло, аеро-бари та інше.

Крім того що з незвички сидіти на три-байку не надто комфортно ще радості додає сідло. Оскільки посадка суттєво відмінна то дискомфорт був неймовірний. Якщо на шосейнику прийшлося деякий час, хоча і не дуже довгий, звикати до болей в тій області де кістки тазу тиснуть на сідкло, то в атакуючій позиції основний тиск йде на… ммм… я навіть термінів правильних не знаю… коротше десь зовсім по центру. Дивіться на фотку сідала для три-байку – воно в порівнянні з сідлом для шосейника коротке, широке і виріз у нього там де буде найбільший тиск.

Самі три-байки ми якщо і будемо купляти то ближче до початку літнього сезону. Але головна цінність була в тому що тепер ми обоє набагато краще розуміємо що до чого, на що звертати увагу і як в разі необхідності покращувати показники Smile

Ось хороший ресурс зі статтями про геометрію велосипедів, оглядами компонентів, тощо – http://www.slowtwitch.com/.

Aldous Huxley. Brave New World / Олдос Хакслі. Дивний новий світ (1931)

 

Хакслі був правий. Майбутнє не стало тиранією, але контроль, чи навіть самоконтроль, відбувається завдяки безглуздій поп-культурі та штучним і безглуздим цінностям нею сформованими.

На відміну від від світу 1984 в якому комуністи бачили себе і старанно забороняли книгу, “Дивний новий світ” говорить про пересичення матеріальними благами і розвагами, що для совків безсумнівно було критикою загниваючого капіталізму.

Львів восени 2007-го

Найулюбленіше моє з місць в Україні в яких я тільки бував – затишне, спокійне, відносно чисте (в порівнянні з Києвом, не кажучи вже про Дніпропетровськ) незважаючи на перекопані вилиці та будівництво. Бідна європейська старина, пам’ятки архітектури, чимось незвичним стурбовані люди та каземати львівського метро. Таке враження що навіть цигарки у Львові палять менше. Це тоді так було, не знаю як зараз.

 

Жили ми у Жеки на горіщі. Ну в смислі не в неї на глоріщі, а на тому ж горіщі де вона сама жила Smile Миленька така квартирка зі смішним туалетом і пухнастим котом.

 

А там якраз, у Львові тобто, а не в Жеки на хаті, в той час проходив кількаденний книжковий ярмарок на який ми теж ходили. Штовхалися у чималенькому натовпі народу. Купив собі кілька книжок – щось із міфології, казки якісь на подарунки. І жені Муракамі якесь чи щось.

 

В цілому пам’ятаю враження від поїздки чисто позитивні були. Якби я скоро після того не поїхав у штати то серйозно би замислився щоб перебратися у Львів з Києва. Там і дешевше все до того ж. І місто таке що центр реально пішки обійти і не втомитися.

На фото туристи на фоні туристів:

 

У багатьох приватних будинках і дворах, і не зовсім приватних теж, можна побачити якись скульптури на релігійні мотиви – святі і мученики, Діва Марі, Іісус, тощо. Все прикрашене квітами. І взагалі народ якийсь очевидно більш релігійний.

 

Ще один позитив – велика кількість маленьких кав’ярень де можна зовсім не задорого поїсти-попити. І окремої згадки варта кава яку люблять і вміють готувати. Я от каву не люблю і не п’ю, але проти тих запахів встояти просто неможливо було.

 

А ще там в цей час був чи день міста, чи щось подібне. І були такі красиво (іноді) розмальовані леви у центрі міста з кожним з яких попрацювало хтось з відомих людей.

 

Якщо видертися на вежу в центрі міста то можна побачити який зелений Львів, ледь не у центрі лісу за мірками українських міст.

Нічне місто виглядає доволі готично.

І взагалі – більше б таких міст на Україні, воно б може і людей трошки більше нормальних стало. Бо жарти жартами, а от ходиш там і просто відчуваєш все це нашарування історії навколо тебе, якось аж культурніший стаєш Smile

 

І зрозумійте мене правильно – я не кажу що у Києві погано, чи Київ некрасиве місто. Але в мене збереглися спогади дитинства коли Київ був для мене дивом – великим, але затишним і неймовірно зеленим містом. А коли я туди переїхав у 2007 році то було видно як все це гине під натиском колгоспників що перли у столицю як божевільні і принесли з собою сірі залізобетонні коробки, розкидане сміття, вирубані парки і напівп’яні натовпи на центральних вулицях. Капітулювало місто під натиском варварів Sad smile