Theragun G3

Зараз ця модель вже не продається, але та що у виробника називається Prime – це вона і є з назначними і не суттєвими змінами.

Це один з представників пристроїв які стали дуже популярними саме цього року. Масажер яким можна дістатися практично до будь-яких проблемних ділянок навіть для самомасажу.

У порівнянні з набагато дешевшим Jigsaw Massage про який я писав, що він “функціонально не відрізняється” – то таки різниця не функціональна така суттєва, що і примусило мене купити цей масажер.

По-парше, гучність. Якщо електропилка оре так, що її чути на десятки метрів навіть якщо користуватися в будинку, то цей масажер вже не дуже чути навіть у сусідний кімнаті.

По-друге, вага. Teragun помітно легший і його можна тримати під будь-яким кутом масажуючи що завгодно. Пилку ж треба було втримувати докладаючи силу. А тут усього 1 кг.

По-третє, і це вже перевага перед іншими подібними масажерами – конструкція ручки у вигляді трикутника якраз і дозволяє застосовувати масажер ззаду, зверху і взагалі як хочеш просто взявши за потрібне ребро.

Час роботи від батареєї згідно виробника складає більше години, але це не правда. Я би сказав що хвилин 15-20. Враховуючи, що один сеанс не радять робити довше 2 хвилин це досить пристойний час. Повна зарядка складає десь 30 хвилин.

За ціну в $300 маємо такий набір:

  • Масажер з двома швидкостями.
  • 4 насадки різного розміру.
  • Кабель зарядки.
  • Кейс для зберігання.

Дорожчі моделі від виробника мають швидкість яку можна міняти, більшу кількість насадок, змінну батарею та зарядну станцію. Але мені нічого з цього не потрібно.

На сайті виробника – https://www.theragun.com/us/en-us/prime-blk-us.html.

Я дуже задоволений цим масажером і порівнючи його з іншими популярними моделями вважаю, що зробив правильний вибір. А комбінуючи його з Speed Hound Recovery Boots складні тренування переносю легше (можу спати без того щоб ноги гули) і відновлення відбувається швидше.

Edgar Pangborn. A Mirror for Observers / Едгар Пангборн. Дзеркало для спостерігачів (1954)

Продовжую читати наукову фантастику відзначену як найкращу свого року. І ця книга мені скоріше не сподобалася. Зараз поясню.

Сюжет книги доволі простий. Серед землян живуть добре маскуючись колишні марсіани. 30000 років тому вони втекли зі своєї планети і стали жити серед людей. У них є підземні міста і розвинені технології, вони живуть по кілька сот років. Але їх надзвичайно мало і до того ж вони не вважають людство готовим щоб ділитися з ними технологіями. Натомість у них є так звані спостерігачі які опікаються найбільш розвиненими з людей. І ця книга є щоденником одного з таких спостерігачів.

А далі книга стає таким собі художнім твором ні про що. Головний герой опікається хлопчиком з надзвичайними здібностями, але ці здібності так і не проявляють себе взагалі ніяк крім як у діалогах та розмірковувань.

Ще ми дізнаємося про марсіан як відкололися від головної групи і вважають, що людство треба знищити.

Ну і через нескінчені балачки та філософствування книга підводить нас до того, що один з науковців за підтримки відступника-марсианина розробляє вірус який вбиває більші ссавців на планеті (не лише людей). І на цьому власне і все.

Книгу дуже добре написано, також смішно читати уявлення автора 50-х років про майбутнє 70-х з роботаксі та таким іншим.

Але також у книзі мало дій, мало що доведено до кінця, а шокуючи повороти сюжету не є такими взагалі. І якби книга не нагадувала на кожній сторінці про марсіан то її хоча б можна було б сприймати як художню вигадку.

Оцінки: