Колись дуже давно я стартував на цих змаганнях (2012-09-15-Black Diamond Half Iron Man, Enumclaw, WA) і то була моя перша половинка Iron Man. Минуло 11 років з того часу, старт став меншим і зникла та сама половинка з варіантів. Проте мені все одно треба було робити олімпійську дистанцію, а тому це був хороший варіант.
Машиною до міста Enumclaw біля якого проходив старт їхати трошки більше години і ми вирішили заночувати там. Але чесно кажучи можна було приїхати і в день старту (лише виїхати довелося б о 4-й ранку).
Старт трошки затягнули, довелося розминку на плавання робити двічі. Стартували з води і усім натовпом одразу. І це був мабуть найагресивніший страт з яких я пам’ятаю – зі старта усі понеслися як шалені, надзвичайно щільно, постійні удари зліва та з права, сам на когось налітаєш, на тебе налітають… Не допомагало і те, що вирішив пливсти у костюмі Blueseventy Helix і двох шапках – перші метрів 300 дуже перегрівся і навіть запанікував. Проте вдалося зусиллям заспокоїтися і вже пливсти далі більш нормально.
Плавання було в 2 кола, але без виходу з води. На другому колі знову невеличка колотнеча – обганяли повільних плавціх хто стартував спринт. Але в цілом проплив нормально, хоча час 27:12 не так щоб хороший.
Доволі довга пробіжка до транзитки, якось довго не вдавалося зняти костюм, але врешті схопив вел (їхав на BMC Teammachine бо під час останньої подорожі в Колораду авіакомпанія пошкодила мій BMC Timemachine) і в дорогу. Доволі швидко у нас з кількох люде сформувалася група яка тримала високий темп, але якщо чесно то багато було і драфтингу. Проте ніхто не перевіряв, тому якось так і доїхали. На останніх кілометрах 15 третина групи відвалилася, а на останніх 5 нас залишилося лише троє.
Вело вийшло 1:06:02 і навіть не знаю чи добре це чи ні, але відчуваю, що попрацював і розумно доклав зусилля, а тому задоволений.
Бігти цього разу вирішив у кросах Saucony Endorphin Pro, що було правильним рішенням оскільки друга половина дистанції проходила по доволі розчовганому гравію і саме ця модель супер-кросівок з тих які в мене є якраз найкраще підходить для такого.
Почав так щоб трошки себе стримувати і на початку бігу обійшов пару людей. Далі решту дистанції підтягувався до дівчини (перша з жінок) яку таки обійшов за 4 км до фінішу. І хоча можна було б пробігти трошки швидше, проте теж є відчуття, що розумно розподілив зусилля. І у підсумку біг вийшов за 44:55.
Власне стартувати аж у Колорадо було спонтаним рішенням. Цього року я хотів зробити повну дистанцію (тобто 140.6 милі повного Iron Man) на Алясці. Але на початку року через проблеми з логістикою цей старт відмінили і я дуже довго вибирав де б стартувати. Ось тоді і подумалося – чому б не поїхати в Колорадо.
Переліт в Денвер не надто довгий – 2.5 години з Сіетлу. Далі взяли прокатну машину (цього разу Toyota RAV4 – розчарувалися) і менш ніж за годину вже були в Болдері.
Зупинилися ми в AirBNB яке виявилося дуже дивним. Це якась ферма за містом. Але одночасно і церква. Але і готель. Таке щось незрозуміле. Може згодом якось напишу.
І власне старт очікував навіть з певним нетерпінням, хоча і відчувалося – буде важко. Проте в день перед стартом пішов поплавати в озері (порозминатися) і коли виліз з води то відчув, що болять вуха і горло. І вночі вже відчув легку температуру, ту при якій крутить суглоби і м’язи.
Перед самим стартом було постійно трошки холодно, але не виходити на старт я не міг.
Плавання пройшло наче нормально, але дивлячись на час бачу що ні. 35 хвилин – це дуже довго. Мало би бути хоча б 33.
А потім на виході з води я побіг… і почав задихатися. Скочив на вел і відчув – не тягну.
За планом мені треба було видавати 230 ватт, але важко було тримати навіть 160. Іноді ставало легше, але іноді було так важко, що ледь в голові не паморочилося.
Коротше після першого кола (добре, що вело було 2 кола) я вирішив зійти. І правильно зробив. Потім мені було кілька днів дуже погано. Дійсно застудив горло і вуха.
Ну ось якось так я і стартував. Тепер і такий досвід маю.
Загальні враження: Найпопулярніша модель окулярів серед триатлетів. Основна причина мабуть криється в тому що, по-перше, окуляри доволі великі і дають широкий кут огляду. Як розумієте це триатлоно-специфічна вимога бо там доводиться крутити головою і дивитися куди пливеш.
А друге те що сидять вони близько до очей і менше шансів що їх зтягнути з тебе махнувши рукою по писку.
Недоліки: Власне для мене оте друг з попереднього абзацу і є основним недоліком. Через те що повітря в окулярах менше запітнівають вони набагато швидше.
І одягати їх треба дуже уважно, інакше будуть пропускати.
Тим не менш поставлю їм найвищий бал бо плаваю в них на всіх змаганнях у відкритій воді. Надаю перевагу трошки затемненому склу що сонце, якщо таки світить, не сліпило очі.
Призначення: Маска для плавання. Це маска, а не окуляри – скло більше, широка резинова прокладка на пів-обличчя. З іншого боку це зовсім не маска для пірнання і в ній можна плавати так само як і в звичайних окулярах для плавання.
Загальні враження: В цій масці я плаваю на всіх триатлонах. На відміну від окулярів Aqua Sphere Kayenne в яких я плавав раніше маска має ряд переваг. По-перше, в ній набагато більше повітря всередині ніж в будь-яких окулярах, а отже і запітніє вона не так сильно і швидко. По-друге, тут простір один на обидва ока, тож якщо вода і затікає то не в одне око (що реально бісить коли не можеш зупинитися і поправити), та і місця знову ж таки більше щоб навіть з якоюсь кількістю води всередині пливти з комфортом. Ну а по-третє, широка резинка дозволяє (теоретично) одягти маску з першого разу так щоб вона не протікала (а для мене це традиційна проблема). Та і сліди після плавання лишаться не під очима, а на щоках та лобі.
Недоліки: Оцінка не максимальна тому що все ж таки не завжди її вдається з першого разу одягти так щоб не текла, доводиться переодягати. Ну та мені з усіма без винятку окулярами так таланить, щось чи я не так роблю, чи з обличчям щось не те. Ну і резина дуже швидко жовкне і маска починає виглядати сильно поношеною дуже швидко (це взагалі характерно для усіх окулярів цього виробника).
Популярна модель дуже відомого виробника різного обладнання та одягу для плавання і водних видів спорту взагалі. Цю модель я часто бачу на професійних плавцях та триатлетах, а отже вирішив спробувати і собі.
Перші окуляри які я купив виявилися занадто темними для басейну, а тому через деякий час я купив таку саму модель з прозорим (блакитним склом).
Окуляри сидять дуже комфортно, м’яко, можна навіть сказати ніжко. Вид не викривляють взагалі. Ширина огляду не обмежена, а от зверху і знизу видно краї окулярів.
І я би рекомендував їх можливо як найкращі, але це з тих окулярів які треба правильно одягти, що мені, на жаль, не завжди вдається з першого разу. Кілька разів доводиться їх одягати та знімати доки вони не сядуть так, що не протікають. І саме з цієї причини я не можу їх радити для відкритої води – це не ті окуляри які можна легко поправити на ходу. З ними доведеться зупинятися та одягати їх по новій.
Що стосується басейну – так, їх можна радити як зручні. Проте налаштовувати довжину зав’язок не надто зручно і для цього доведеться трошки поморочитися.
В комплекті йдуть три перенісся різних розмірів (мені підходить найменше). Також вони йдуть без чохла.
Barracuda Ultimate
Ціна: $16
Призначення: Окуляри для тривалих запливів – зроблені так щоб м’яко сидіти і не залишати сліди навколо очей.
Загальні враження: Взагалі то я дуже скептично ставлюся до окулярів що менші розмірами за маску – по-перше, я страшенно боюся усього що наближається до очей, а, по-друге, дрібні і мілкі окуляри як правило миттєво запотівають.
У даному ж випадку окуляри з першої спроби вразили мене ти як м’яко і точно вони сіли навколо очей. При цьому зовсім нема відчуття того що видавлюють очі, а навпаки – здається що вони ледь приліплені і зараз спадуть.
Купили ми їх свого часу Олені, але їй більше подобаються Barracuda Hydrobat, а я спробував їх тільки через те що забув свої дома.
Єдине що я не ризикну мабуть їх одягти на триатлон – мені все ще здається що їх дуже легко зсунути і загубити в процесі плавання.
На даний момент це мої улюблені окуляри для басейну.
Недоліки: Перший це те що їх не можна сильно притулити до очей і як результат якщо трошки промазати одягаючи їх то текти вони починають несподівано у будь-який момент. Ну і друге – вони сильно запітнівають і навіть слина не надто рятує, потрібна спеціальна рідина.
На даний момент повна ціна складає $18, але я свого часу купив кілька пар за $15 штука. Чому кілька? Читайте далі.
Це окуляри для плавання які за описом не мають запотівати і які мають сидіти дуже зручно не давлячі на очі та не створюючи характерних кіл навколо очей. Ніякої інформації про виробника я не знайшов, а характеристики на Amazon’і дуже загальні.
Можу сказати що схоже що в окулярах скло, а вірніше пластик, має більшу товщину ніж у звичайних окулярів для плавання. А це дає свої плюси і мінуси.
Також разом з класною коробкою в наборі йдуть простенькі затички у вуха і “прищепка” на ніс. Начебто і не багато додали, а за таку ціну хороший набір виходить.
Перші такі окуляри я купив просто спробувати і вибрав пару із затемненим і дзеркальним склом думаючи про плавання на відкритій воді. Але лише спробувавши їх в басейні (вірніше Олена пробувала спершу, потім я) ми зрозуміли що треба купити такі прозорі. І довгий час обоє плавали виключно в них.
Перша помітна річ – окуляри сідають з першого разу і не пропускають воду взагалі. Тобто їх не треба підсовувати якось, підстроювати. Це перші в моєму житті такі окуляри для плавання які просто одяг і поплив. Перші пару разів були неприємні відчуття в переніссі після довгого плавання, але швидко минулося. І кіл навколо очей нема як і обіцяли!
До того ж вони і справді майже не запотівають. Ну тобто краще все ж таки похекати чи поплювати в них перед тим як одягти, але ніякого спеціального продукту типу Barracuda Defogger використовувати не треба.
Звісно ж можна знайти і недоліки якщо постаратися. Мої нарікання пов’язані з видимістю в окулярах. Хоча вони не запотівають проте видно в них не так добре як в усіх інших що були у мене. І якщо у вас не надто добрий зір то легка замутненість і викривленість може бути проблемою. І наприклад цифри на своєму Garmin Forerunner 910xt я можу прочитати лише якщо підносити руку дуже близько до очей.
Друга проблема (не суттєва для мене) може бути пов’язана з тим що окуляри мають широку і товсту резинку яку може буте проблематично натягнути на чи під шапочку, а з більшістю плеєрів взагалі не можна буде використовувати.
Ось хороший приклад окулярів які можна назвати “недорогі, але хороші”. За ціною в $$16-20 маємо дуже просту конструкцію, фіксовану дужку на носі та окуляри які у всьому середні.
Головне, що вони на мені не протікають. При цьому вони навіть доволі комфортні. Я би не ризикнув в них плавати годину чи довше без перепочинку, але зробити тренування в басейні час від часу їх знімаючи – це без будь-яких проблем.
Окуляри дають дуже легки блакитний відтінок кольорам і лише трошки затемняють вид. Також поле зору трошки обмежене, але не так щоб це сильно заважало.
Коротше хороший вибір якщо це ваші перші окуляри, чи якщо потрібне щось недороге на випадок аварії.
Оновлення від 2024/06/14: після того як я використав ці окуляри на старті 2024/05/26 – IronMan 70.3 Victoria, а потім ще почав плавати в них в басейні мушу сказати, що враховуючи ціну – це одні з найкращих окулярів взагалі і я їх раджу щосили.
Тривалий час я був дуже задоволений окулярами для плавання i-Sports Pro i-Swim Pro і досі вважаю їх одними з найкращих що можна знайти взагалі. Але якось десь прочитав рекомендацію до ось цієї моделі Speed де було зауважено що окуляри дуже комфортні і вирішив спробувати і їх.
Отже за $20 маємо дуже м’які окуляри з великим кутом огляду. М’які вони завдяки тому що гумовий прошарок між склом та шкірою обличчя має багато додаткового матеріалу і тиск завдяки цьому розподіляється по більшій площі. І також ці окуляри лишають по собі значно менш помітні кола під очима після плавання.
Ніякої проблеми проплавати у них годину і більше в плані комфорту не виникає.
Також мені подобається широкий кут огляду. Звісно є певні викривлення, але звикнути до них вдалося дуже швидко.
Окуляри легко регулювати як одягнені так і зняті. Проте ширина перенісся фіксована.
Чесно скажу що у мене не рідко буває що окуляри потроху течуть і доводиться їх знімати/одягати по кілька разів за тренування. Хоча буває і так що одягнув і все тренування без жодного протікання проходить. Через це я мабуть би не ризикував плавати у них на відкритій воді. Але навіть ці протікання я прощаю їм за їх комфорт.
Оновлення від 2024/05/07:Після тривалого часу знову почав плавати в цих окулярах і вони досі мені дуже подобаються. Але хочу згадати про два відносно невеликі для мене недоліки про які все ж таки варто знати. Перше – коли окуляри одягаєш то як правило їх береш за ті точки де знаходяться замочки для гумової смуги. Тобто у мене так виходить, що майже кожного разу як я їх одягаю то і ненавмисно відкриваю ті замочки і маю заново затягувати їх на голові.
Друге – вони трошки мутнуваті, і якщо в басейні нема нормального освітлення то в них може бути ще й темно. Не так щоб зовсім, але помітно.
Коли ми були в Ісландії то ходили там в аква-парк. А в тому парку був чудовий 50-метровий відкритий басейн. І звісно у нас з собою не було окулярів для плавання. А плавати хотілося. Там на місці продавалися окуляри, але в наявності була усього одна модель – та на яку я зараз пишу рецензію.
Про цю модель я ніколи раніше не чув і до того мав лише досвід з окулярами Baja (вже не випускають) та MDR 2.4 від цього виробника. У Олени свого часу були подібні до цієї моделі Speedo Vanquisher, але на мені вони страшенно текли і я плавати в них не зміг. Оскільки ця модель була дуже схожа на Vanquisher – тоненькі, до повної відсутності гумові прокладки між лінзами та шкірою я боявся що вони теж одразу почнуть текти і плавати не зможу.
Як же приємно я був вражений коли окуляри не лише не текли, але і сиділи комфортно буквально з першої ж спроби! Я привіз їх з собою додому і ще кілька разів плавав в басейні і кожного разу все з ними було просто чудово.
І ось тут час сказати про недоліки. Перший – ця модель не продається в США. Ні в звичайних магазинах, ні навіть в інтернеті. Її можна замовити з Європи, але це якось марудно і довго.
І другий недолік – ця модель існує лише з затемненими і дзеркальними лінзами. Це чудово для плавання на відкритій воді, але в басейні в них реально темно. Я пробував дуже схожі моделі від Speedo, але жодна з них не є такою комфортною і усі вони течуть (наприклад – Speedo Vanquisher 2.0).
Колись я писав про окуляри для плавання Speedo Vengeance які вимушено купив в Ісландії і про які думав, що вони будуть незручні і будуть текти, але які виявилися зручними і класними взагалі. Головний недолік тієї моделі в тому, що у неї нема варіанту з прозорим склом, а усі затемнені варіанти аж занадто темні для басейну.
Так ось ця модель зовні неймовірно схожа на Vengeance, але існує в прозорому варіанті. І звісно вона на мені протікає :(
Щоб бути більш точним – ця модель тече не мені 4 з 5 разів. Тобто на тренуванні проплив відрізок, зняв, одягнув заново, повторив. Жодного разу не було такого, щоб я їх одягнув і вони не текли. Не можу зрозуміти в чім проблема – пробував вже все що можна придумати, ні, доводиться одягати їх заново знову і знову. При цьому у Олени вони не течуть і взагалі їй ця модель подобається.
А коли вони у мене не течуть то розумію, що насправді окуляри класні – гарний огляд, нема ніяких викривлень навіть на периферії зору, можна проплавати доволі тривалий час в них без болісних почуттів…
Коли я спробував гідрокостюм від цього виробника (Zone3 Vanquish) він мені сподобався в тому числі своєю якістю (як матеріалів так і виготовлення). І враховуючи, що у Zone3 є повна лінійка продуктів для плавання та триатлону захотілося спробувати і іншу їх продукцію.
Доволі висока ціна ($45 за цю модель) якийсь час мене відлякувала, але потім я таки знайшов знижку і купив ці окуляри за $36.
Зовні вони виглядають трошки масивно і дещо нагадують Aqua Sphere Vista, але звісно більш сучасні і значно менші. Проте коли їх одягаєш ні великий відносно розмір, ні профіль що далеко вперед мав би виступати не відчуваються.
Перше що помічаєш – окуляри комфортні. Дуже м’які, ніде не давлять, м’яко сидять навколо очей.
Друге – моя затемнена модель дійсно добре затемнює, але при цьому чіткість і видимість зберігається.
Окуляри не надто сильно пітніють зсередини навіть у холодну погоду.
Їх легко одягати і знімати, великий кут огляду і так само легко регулювати наскільки затягнений пасок.
На жаль на одному зі стартів з незрозумілих причин одне око в мене протікало. Проте усі інші рази як в басейні так і на змаганнях усе було добре.
Хоча продукція цієї компанії доволі дорога (ця модель коштує $50, на сайті виробника – Venator-X Swim Goggles – Zone3 USA), але я на момент написання дуже до неї схиляюся через те, що гідрокостюм Zone3 Vanquish мені дуже подобається. А отже накупив собі у них плавок (теж дуже подобаються), шкарпетки та шапку для холодної води (дуже непогані) та іншого (сумки, лопатки, …).
Ця модель окулярів по-перше дуже комфортна. І це з тих моделей які не треба туго затягувати. Натомість якщо м’які чашечки окулярів розмістити правильно, то їх можна доволі легко накладати. Отже комфорт – це плюс.
Окуляри добре сидять і при необхідності їх можна поправити на ходу. Також зручно регулювати силу натягнення гумової стрічки – на боках окулярів є такі собі замочки з кнопкою для полегшення натягнення. А інакше просто затягуєш і все.
У мене є як прозора модель для басейну так і сильно затемнення для плавання на відкритій воді. І в принципі з усіх їх варіації кольорів, що я їх пробував усі дуже приємні.
Плавання пройшло непогано – рівномірно і без ексцессів
Відмінність цього року полягала в тому, що старт було перенесено на місяць пізніше – три тижні тому відбувся Чемпіона Світу на Коні (повна дистанція). А тому погода очікувалася суттєво іншою. І додатково поміняли суттєво біговий маршрут який був для мене великою проблемою.
Додатково цього року як і на повній дистанції старт розділили на два дні – жінки виступали в п’ятницю, чоловіки – в суботу. До того ж збільшилася кількість учасників: з 3 до 6 тисяч. І враховуючи, що цього року не було таких проблем з перельотами через COVID-19 до старту змогли дістатися люди з Європи та інших частин світу. А отже склад учасників був сильніший. В моїй віковій групі 45-49 замість 300 учасників як минулого року було більше 400.
На початку вело-етапу було доволі холодно і рукавички сильно допомогли
Плавання як і вело відрізнялося в першу чергу тим, що було помітно холодніше. І якщо минулого року не дозволяли виступати в гідрокостюмах то цього разу вони були обов’язкові.
З міста до точки старту учасників возили автобусом з пересадкою. Спочатку з великої парковки де всі лишали машини в центр міста (там же був фініш), а потім до озера. Все це займало хвилин 45-50.
Якість доріг переважно дуже хороша як і видимість
Для нас день почався о 5 ранку, а в транзитці я вже був десь до 7. Велосипед який здав у попередній день вже на місці, лишилося набрати води, розвести напої, розкласти їжу, одягти гідрокостюм, кілька разів відстояти чергу в туалет…
Олена приїхала трошки пізніше – глядачів привозили окремими автобусами. Людей дуже багато, усе дуже галасливе і неспокійне.
Стартували ми хвилями. Професіонали (яких було аж 60) десь о 7:30, а інші вікові групи через певний час після 8. Моя вікова група стартувала останньою, тож навіть трошки набридло чекати.
У Сніговому Каньйоні вугол гірки поступово зростає і місцями вставати з сідла просто неминуче
Кожні 10 секунд запускали по 10 людей, а тому особливої штовханини не було ні на старті ні впродовж плавання.
У воді було лише спочатку трошки холодно, але дуже швидко все минулося і я навіть забув про температуру. Вдалося втягнутися в ритм і більш-менш дотримуватися його впродовж усієї дистанції. І в принципі особливо більше нема чого сказати про плавання.
Плавання вийшло за 33:38 – майже на 2 хвилини краще ніж минулого року, але все одно дуже повільно.
Крім шкарпеток (що було правильним вибором) на вело-туфлі я одягнув спеціальні кавери для захисту від холодного вітру
На виході з води волонтери допомагали знімати гідрокостюми, але я цією допомогою не скористався і мене це не затримало особливо. А от що затримало так це час витрачений на шкарпетки, а особливо рукавички – на спусках вело було дуже холодно перші пару годин і я сам собі був вдячний за рукавички. Також одягнув тоненьку жилетку. Побіг за велом і далі у вело-туфлях (не захотів бігти кілька сот метрів в шкарпетках по асфальту) на вело-етап.
Усього на Т1 витратив 6:23. Це довго, але у порівнянні з іншими хто приблизно так же одягався наче і не дуже погано.
Два кола бігу означали, що ті хто лише почав бігли з тими хто фінішував і вікові категорії перемішалися
Вело було практично ідентично тому яке було минулого року з невеликими відмінностями. З ранку було трошки навіть прохолодно, але погода цього року була сонячна і навіть без особливо сильного вітру. І безхмарне небо весь час.
На вело я помітив наскільки сильніші учасники цього року: мене обганяли доволі багато і в цілому було видно, що практично усі сильні велосипедисту (у порівнянні зі мною).
Пам’ятаючи неймовірно складний підйом у Сніговому Каньйоні минулого року я їхав дуже консервативно і намагався економити сили. І все йшло доволі непогано, але десь на початку останньої третини дистанції я відчув, що втомився більше ніж мав би. Чи списувати це знову на висоту (все ж таки 1 км), або на слабку підготовку – навіть не знаю.
Більшість бігової траси проходила в оточенні глядачів які дуже добре підтримували
Дистанція на вело тягнулася дуже довго. І особливо довго через те, що мене обганяли дуже багато, а я не так щоб і багатьох обійшов. Але як би там не було ось він Сніговий Каньйон – 5 км в гору, і кут підйому лише зростає ближче до вершини.
Дуже боявся цього підйому, але виявилося не так усе і погано насправді. Так, було важко, і було одне особливо складне місце де я навіть почав думати чи не варто зупинитися на хвилинку. Але ні, все обійшлося і виїхав з доволі ще свіжими ногами. Навіть зрадів – зможу бігти нормально!
Саме місто крихітне, а види і в ньому і на його околицях дуже красиві
Далі дуже довгий і швидкий спуск, обганяю ще кілька людей, мене вже практично ніхто не обходить (мабуть усі сильніші за мене вже далеко попереду). Ось ми вже і в місті і їдемо повз бігунів… і як же їх багато! Це все люди які стартували за годину і більше до мого старту і вони або лише почали, або вже закінчують біг.
Розстібую вело-туфлі (Shimano SH-TR9), витягаю ступні, ставлю на туфлі… і мої шкарпетки прилипають до липучок застібки. Коротше відклеюватися і зупинятися – на це довелося витратити кілька зайвих секунд. Але таки зіскочів з вела і його тут же підхопив хтось з волонтерів.
Фінішна пряма
Вело вийшло за 2:48:30 – краще ніж минулого року майже на 10 хвилин, але можна ще хвилин 5 скинути якщо правильно розподілити зусилля.
Коротка пробіжка у шкарпетках по килиму доріжки до бігової сумки, ноги в кросівки, шолом в сумку, пояс з номером, окуляри та візор в руку, сумку волонтерам і побіг. На Т2 витратив 2:01. Можна навіть тут десь хвилину зекономити.
Позитивні емоції
Біг цього року був теж два кола, але без таких безумних підйомів та спусків. І хоча гірок вистачало проте можна було бігти. Я одразу відчув, що хоча ноги і наче не забити, але проте бігти не виходить – якось усе в’язне і буксує.
Перші пару кілометрів кожного кола в непомітну, але через це дратуючу гірку – наче мав би бігти, а щось так важко і ледь пересуваєшся. Далі ми звертали на поле для гольфу – туди був крутий, добре хоч короткий підйом. А на самому полі звивисті доріжки з поворотами, підйомами та спусками кожні кілька метрів. Навіть пару ділянок трави було.
Мені якось вдалося фінішувати між велики групами – наче сам-один на фінішних світлинах
Потім біжимо назад до старту ті ж самі пару кілометрів, але тепер це непомітний спуск, а тому бігти стає раптом легше. Добігаємо до кільця, біжимо далі у місто, через парк і назад. І знову трошки в гірку, і знову починаю буксувати.
А ось і друге коло. Треба сказати, що перше коло я пробіг доволі непогано і десь навіть близько до того, що і хотів. Але останній хоч і невеликий підйом мене чомусь виснажив і далі я вже ніяк не міг підтримувати потрібний темп.
Для мене особисто друге коло на подібних стартах проходить легше (хоча це не означає, що я біжу його швидше) – вже знаю чого чекати і скільки це буде тривати.
Одночасно і задоволений тим що прийняв участь і не дуже задоволений результатом
Зненацька дуже сильно почав боліти живіт (на той момент я вже замість Gatorade почав пити Coca Cola та Red Bull як завжди роблю на другій половині бігу), а потім його так скрутило, що мені довелося терміново бігти в туалет. І здавалося б після цього мало б бути легше, але ні, легше не стало. Тобто не теми зависокий, а просто вже втома накопичилася дуже велика.
Як би там не було ось нарешті і фініш! Цього року його облаштовано краще і виглядає він краще. Дуже радію, емоції прямо позитивні до неможливості.
Коли здавав вел зустів норвежців. Крістофер Блуменфельд (Олімпійський Чемпіон) який і виграв цей чемпіонат на зауваження Олени, що він якийсь маленький сказав “я не лише маленький, але ще і жирний”
Біг вийшов дуже погано – 1:51:56. І хоча це краще ніж минулого року, але дуже далеко від того, що хотілося б показати.
У підсумку вся дистанція за 5:22:38 – так собі, але знову ж таки у порівнянні з минулим роком це покращення.
Далі їжа (куриця з рисом), зустріти інших учасників з ким бачився до того, забрати вел та пакети з плавання та бігу і відпочивати в готель. На диво ноги не дуже і болять, а от загальна виснаженість дуже висока.
Густав Іден (Чемпіон Світу на повній дистанції) попросив мене присісти щоб на фото він виглядав вище.
А далі в той же день ми виїхали у Лас-Вегас о 12-й ночі бо наш літак був о 6 ранку, просиділи 3 години в аеропору, майже 2 години в літаку, ще хвилин 40 машиною і ми вже вдома. Потім спали весь залишок неділі та частину понеділка.
Старт який проходив в нашому штаті не надто далеко від нас (менше години з нашого дому до місця старту). Це він вже проходить вдруге: мав би вперше відбутися у 2020-му – COVID, у 2021-му я стартував на Чемпіонаті Світу (2021-09-18 – IronMan 70.3 World Championship, St. George, Utah) коли проходив цей старт. Отже цього через те, що Чемпіонат Світу відбудеться в кінці жовтня зміг стартувати у себе вдома.
Цей старт як для IronMan доволі невеличкий – трохи більше 1200 людей, усе так затишно і по домашньому.
За два тижні до старту в озері знайли якісь токсини (щось з водоростями пов’язано) і були побоювання, що старт пройде без плавання. Але наче все було нормально і плавання не відмінили.
На момент старту вода була доволі тепла і хоча гідрокостюм був потрібен проте вже шкарпетки для плавання та рукавички були заборонені. І мій Zone3 Vanquish для подібної температури схоже якраз і призначено.
Стартував я десь серед перших 50 – запускали по двоє кожні 5 секунд. І мене на плаванні обійшло кілька нейомовірно швидких пловців, аж прямо вражає іноді які сильні люди бувають у окремих видах спорту.
В цілому саме плавання пройшло спокійно і з мінімумом контакту. Єдине що одразу протекло праве око в Blue Seventy Element Goggles, але я вже якось навчився на це не звертати особливої уваги і доплив нормально.
У підсумку плавання вийшло за 33:37 – 18-й у своїй віковій групі та 135-й у загальному заліку. Дуже хочеться плавання зробити швидше за 32 хвилини, але ніяк не виходить.
Після плавання біжимо вгору, через ворота у транзитку, вниз. Доволі брудно: пісок, гравій, гола земля, пожовкла трава…
Старався бігти швидко, костюм зняв теж швидко, шолом на голову, вел в руки і побіг з ним. А вийшло аж 2:39 у підсумку – довго бігти до вела і потім з велосипедом ми метрів 200 ще бігли до того як скочити на нього.
Для свого шолому Rudy Project Volantis я цього разу обрав прозоре скло – було трошки хмарно, перед стартом навіть крапав легкий дощ. Але вже під час вело яскраво світило сонце і пару разів мене надзвичайно сильно засліплювало так що аж дороги не було видно. Врятувало те, що більшість траси проходить між високих дерев, тобто у затінку і сонце не стало на заваді.
Сам вело-етап був переважно послідовністю різної довжини підйомів та спусків – лише 3 рази на всю дистанцію були пласкі і достатньо довгі ділянки щоб можна було “лягти” і нормально вкрутити педелі.
Тренер написав завдання – виглядало доволі легко (менше ніж зазвичай ватт), але в процесі з’ясувалося, що тримати навіть такі показники вимагає концентрації та зусиль. Але в цілому мені здавалося, що я можу проїхати краще ніж заплановано. Проте гірки та повороти накопичувалися і остання 10 км треба було вже серйозно крутити щоб дотримуватися плану. А те що до стандартної дистанції в 86 км додали ще кілька не допомагало аж ніяк.
По ходу мені вдалося обійти певну кількість людей, але і мене обійшло доволі немало. Як завжди якісь дивні люди пролітали мимо мене на шаленій швидкості вже на 60-му кілометрі. Кожний раз цьому дивуюся – що у них там за план і як вони розподіляють зусилля?
Цього разу остаточно перейшов з гелів Maurten на e-Gel від Crank Sports, хоча порошок Maurten все ще використовую (в меншій пляшці на рамі чиста вода). І через те, що було не надто жарко навіть не брав додаткову воду на пунктах де роздають харчування по трасі.
Вело вийшло за 2:42:18 – 15-й в своїй групі та 81-й у загальному заліку. Несподівано високо стрибнув у загальному заліку. Проте час на вело такий собі і можна було б ще трошки додати якби була необхідність.
Після вело знову довга пробіжка з велосипедом… і я не відчуваю стоп. Тобто абсолютно заніміли і навіть не відчуваю як ступаю на асфальт. Біжу акуратно щоб ніде нічого не пошкодити поки не повернеться чутливість. Трошки забарився натягуючи шкарпетки та кросівки, проте не надто. Далі вибігати з транзитки знову в гору. І в результаті вийшло 2:36 уся друга транзитка – дуже багато бігати по ній.
Починаю бігти і вже одразу не задоволений – траса на цьому триатлоні для бігу на 95% є грунтовою дорогою з натоптаним в неї гравієм. А на такій поверхні мої улюблені Saucony Endorphin Pro не працюють – карбонова вставка наче взагалі відсутня і по суті вони перетворюються на просто легкі кросівки. До того ж каміння хоча і не набивається в підошву (профіль не достатньо глибокий щоб щось зловити), але постійно є таке відчуття.
В мене зайняло кілометри 4 нарешті розбігтися щоб відчув – ось це я вже біжу. До того усе заніміло, якісь незрозумілі страждання всюди, коротше якось так.
На старті бігового етапу мене обійшло парочка швидких бігунів, а далі я дуже повільно і поступово підбирався та обходив тих хто попереду. І вдалося певну кількість обійти. Тут ще змагалися ті хто робив триатлон-естафету (коли кожен вид робить інша людина) і часто саме бігуни у них найслабші.
Було не спекотно взагалі, усі дистанція у парку між височених дерев, але було неймовірно нудно – траса абсолютно не цікава. Навіть не знаю чому, але кожного разу коли я бігав по тому парку це було важко в тому числі через те, що нема на що дивитися поки біжиш.
На пунктах харчування (кожні 2 км) брав Gatorade, водою практично не обливався. Вже на останніх 8 км почав пити Coca-Cola та Red Bull, але ефекту чесно кажучи цього разу не відчув взагалі.
Як і було заплановано у другій половині почав дуже поступово нарощувати темп і все йшло добре, аж поки не залишилося 2 км – тут різко настала втома і почали сильно боліти ноги. Я аж здивувався трошки від такого різкого падіння сил.
Трошки порозмірковував чи терпіти, чи може кинути усе. В результаті трошки знизив темп і так зміг добігти. І навіть фініш був по бугристій грунтовій дорозі де лише останні 50 метрів були рівними і вистеленими килимом. Це я до того, що час бігу мало що значить якщо не враховувати стан поверхні по якій довелося бігти.
Весь біг вийшов за 1:40:21, що доволі непогано і я думав буде гірше. Під час бігу на час взагалі не дивився – натомість контролював пульс. Це 12-й результат у віковій групі та 81-й у загальному заліку.
В підсумку 12-й у віковій групі та 81-й у загальному заліку з часом 5:01:31. Можна було б мабуть додати трошки і спробувати фінішувати швидше за 5 годин, але це не було ціллю, і, повторюся – час я навіть не відстежував.
Після одного зі своїх IronMan 70.3 я отримав листа в якому було сказано, що я отримую запрошення в “команду Zoot” і мені дають купити цей костюм (і купу інших товарів) за $150, що дуже добре у порівнянні з повною ціною в $250. Згодом я з’ясував, що це просто реклама і бачив вже дуже багато людей в цьому костюмі з різним рівнем підготовки.
Перше, що треба сказати – це дійсно костюм цінової категорії $250 і вище – матеріали, якість пошиву, те як усе сидить і відчуваються абсолютно на рівні з іншими дорогими костюмами. А така знижка можлива завдяки тому, що весь костюм обписано логотипами спонсорів. Тобто фактично виступаючи в цьому костюми ти стаєш безкоштовним рекламним табло для цих брендів.
В цьому костюмі я зробив дві олімпійські дистанції та один IronMan 70.3 і можу сказати, що вибравши цей костюм ви не прогадаєте. Костюм добре сидить, ніде не заважає (хоча у мене традиційно була невелика проблема на вело з дуже легким натиранням в паху), костюм добре дихає. Додатково від має спеціальні кишені всередині на шиї та по боках щоб в них засипати кригу. Коротше як єдиний високоякісний костюм – хороший варіант.
Проте порівнюючи з Castelli Free Sanremo 2 я все ж таки віддам перевагу останньому через кілька не надто важливих для мене переваг:
для мене особисто Castelli є менш помітним – одяг і забув про нього в прямому сенсі. В той час як про Zoot постійно пам’ятаєш, що він на тобі. Якийсь матеріл більш тонкий.
Та сама проблема з легким натиранням в паху на вело є і у Castelli, але менше проявляється.
Castelli просто менше на дистанції, я навіть можу бути єдиний в такому.
Синій колір мого Castelli мені більше подобається (у них ще бувають білі і помаранчові).
Проте Castelli обійдеться в ті самі $250 і знайти знижку на нього – це треба певне везіння.
Цього року робив олімпійську дистанція як контрольний старт перед наступним IronMan 70.3. І далі короткий звіт, бо особливо щось розписувати… і нема чого.
Плавання – старт з води, старші за 45 років стартують усі разом через 3 хвилини після молодших. Вода доволі тепла, але мутнувата і особливо в ній нічого не видно. Гідрокостюм Zone 3 показав себе добре (цього разу щоб не стерти шию наліпив терапевтичну смугу). Усе плавання в натовпі, але відносно мало зіткнень.
Викладався наче добре, але у підсумку вийшло аж 27:02, хотілося б швидше. Коротше 22-й на плаванні у загальному підсумку.
З води побіг у транзитку яка була дуже близько, а там вже велотуфлі на педалях. Тренер сказав треба вчитися стрибати на вел з туфлями, а не бігати у туфлях по транзитці як чайник. Отже пробую. Закріпив туфлі і “підвісив” їх у потрібному положення офісними гумовими стрічками як профі.
Власне вдалося сісти нормально – хоча я не застрибую на вел на льоту (і мабуть ніколи не буду), проте вставити ногу в одну туфлю, перекинути іншу, вставити теж в туфлю, покрутити якийсь час, застебнути липучки… це вийшло.
Маршрут вело цього року трошки поміняли – стало два розвороти на 180, але в цілому відносно пласкі ділянки вперемішку з не надто довгими гірками і спусками відповідно. Можна розганятися. І мені навіть вдалося кількох людей на вело обійти. Хоча викладався не на всі 100 – боявся за коліно.
Фінішував вело за 1:06:10, що стало 8-м результатом у загальному підсумку, а мені дозволило наблизитися до першої десятки.
А ось вже і транзитка наближається – розбуваюся ще в сідлі (це складніше), так-сяк виймаю ноги, зістрибую з вела, біжу в транзитку. Шкарпетки (не хочу і не буду бігати без шкарпеток), кросівки, хапаю пояс з номером, кепку, окуляти і побіг.
Біг такий же як і попередні роки – по парку туди і назад. Частина траси на початку майже в лісі, постійно вгору і вниз. Потім ті хто робив спринт розвертаються, а я біжу далі.
Попереду далеченько хтось біжить, але я знаю, що головне не перестаратися і тримаю темп та пульс. І відставання у метрів 100 вдається скоротити вже на 5-му кілометрі. А ось вже і поворот назад.
Дивлюся на тих хто біжить назустріч і бачу пару просто надзвичайно швидких. І обоє вони (добре хоч молодші значно) обійшли мене за пару кілометрів до фінішу. Але і мені вдалося ще пару людей обійти. А ось і гірки перед фінішом, уважно слідкую щоб не “перебрати”. Остання пряма, забігаю у парк, фініш.
Біг за 44:59, так собі. 12-й час у загальному заліку.
Відхекався (щось важко було після фінішу), набрав їжі, посиділи з Оленою пожували. Ну а потім чекали нагородження – я був 2-м у своїй віковій групі, хоча зараз протокол показує, що першим.
Радісно і схвильовано починаємо йти до старту плавання
Усього через два тижні після старту IronMan 70.3 Couer d’Alene вийшов на страт в Орегоні. Цей старт я робив минулого року (2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon), а тому не зважаючи на коротку перерву між стартами хвилювався не так щоб сильно. Хоча за два тижні практично без тренувань ледь вдалося відновитися.
Транзитка готова приймати атлетів з етапу плавання
В Салем (маленьке містечко де і був старт) добиралися машиною (більше 3 годин), готель було складно знайти – усе розкуплене. Але хоч ціни не божевільні як в Кур д’Алені.
Цей IronMan проходив тут лише вдруге, але цього разу участь приймали і професіонали – як серед чоловіків так і жінок були дуже відомі імена.
Рожеві тапки не просто так – до старту плавання ще далеченько йти
Як і минулого року старт був в 1.5 км від транзитної зони куди ми всі організовано і потопали. Цього разу спеціально взяв старі капці щоб викинути їх на старті.
А у воду заходили приблизно як і минулого року – крутий спуск, стрибок і поплив. Ніяких розминок, нічого такого. Знайомий з тим, що запускають у воду через 5 секунд по одному я стартував серед перших 200 учасників. А ті хто стартували останніми у воду потрапили майже через 2 години після початку.
Після виходу з води ще довга пробіжка до транзитки
Сама дистанція наче стандартна – 2 км. Але завдяки течії я проплив її значно швидше ніж міг би у спокійній воді – 19:29, 18-й у своїй віковій групі.
Цього року річка не була така мілка як минулого і пішки йти посеред плавання не довелося. Але місцями дно було настільки близько, що його майже торкався рукою.
Всю дистанцію дуже сильно світило сонце в обличчя і роздивитися щось попереду було складно. Навіть одного разу прямо у великий червоний буй влетів – просто не бачив його через засліплення.
Вихід з плавання, в очах мутно трошки
Хоча перед стартом попереджали – пропливати між помаранчовим та червони буями весь час, інакше дискваліфікація, але цього ніхто не дотримувався просто через те, що течія іноді несла сильно мимо і буїв не було видно. Люди і зліва і зправа постійно запливати за буї, але нікого як я зрозумів не дискваліфікували. Та і в принципі це не давало ніякої переваги – пливсти треба було фактично по прямій.
А після виходу з води ще десь метрів 400 треба було бігти до транзитки, це доволі далеко. Там як завжди неспішно одяг велотуфлі, шолом, схопив байк і побіг на вело. Перша транзитка за 5:02.
Велоетап переважно плаский
Вело я пам’ятав ще з минулого року – переважно пласка дистанція, кілька коротких гірок, туди і назад. За місто виїхали практично миттєво, далі трошки лісу, а потім десятки кілометрів полів кукурудзи, полуниці, пшениця… Машин практично не було, дорога широка, асфальт на 90% дистанції дуже хороший. Для сильного велосипедиста це прямо дуже хороший етап.
Я одразу відчув, що не потягну усю дистанцію в режимі запропонованому тренером, а тому знизив вати і намагався тримати зусилля на одному рівні. План був заощадити для бігу, і він вдався.
Розігнатися навіть у мене виходило так, що у не часті повороти було страшнувато заходити
Певна група людей які то мене обганяли, то я їх визначилася доволі швидко і ми фактично усю дистанцію їхали “поруч” на відстані кількох сотень метрів міняючи позиції. Хоча пролітали мимо в далечінь якісь безумно швидкі велосипедисти, але і традиційно були такі, хто на диво повільно їхав або очевидно здав вже по дорозі назад і їх обходив.
При тому, що я знав, що кручу слабше ніж хотілося б тренеру за самопочуттями виклався якраз нормально – наче не сачкував, але і ноги не відчували ближче до фінішу, що бігти не зможу.
Але все ж таки вело треба підтягувати – саме на ньому можна найбільше виграти на довгій дистанції
Ось вже пішли останні гірки які переважно були розташовані біля старту, кілька з нас збилося в групу якою ми і приїхали до транзитної зони. У підсумку вело за 2:32:10 і 16-й у своїй віковій групі.
Далі без особливих пригод: зіскочив з вела, побіг, повісив, туфлі і шолом зняти, шкарпетки одягти, кросівки одягти, окуляри, візор та пояс з номером в руки, гель вирішив не їсти, побіг… і ноги почуваються нормально – можна бігти як заплановано! Уся транзитка за 3:09.
Крига за пазуху, вода на голову, Gatorade в себе
Бігова траса цього року була інша, і була значно краща. По-перше, не було ділянок з гравієм. По-друге, більшість дистанції ми бігли в затінку. А, по-третє, було два кола – це не те щоби сильно краще, але бігти по вже знайомій ділянці легше бо розумієш що, де і коли попереду.
На початку бігу людей було доволі мало, але було і за ким триматися і кого обходити. Постійно собі нагадував щоб не бігти швидше ніж треба і слідкував за цим.
Життєво важливо дотримуватися запланованого темпу як би легко (на початку) чи важку (на фінішу) не було б
Перші півтора кілометри до початку кола, аж ось мене обходить перша жінка-профі. А за пару хвилин за нею і друга. Третя, четверта та п’ята учасниці мене вже обійшли в кінці першого кола. Біжать вони надзвичайно швидко і видно, що працюють дуже важко – дихання, фокус, все це. Також вражає які вони всі крихітні (мені по плече) і як потужно при цьому виглядають.
На кожному пункті харчування обливався водою, ковтав Gatorade, якщо була крига – за пазуху. При цьому старався не зупинятися чи навіть не уповільнюватися і вдавалося доволі непогано. Гелі вирішив не їсти – не хотілося взагалі і здається Maurten які дають на IronMan мені не дуже підходять.
Останні кілометри стало дійсно важко, але все одно в радість
Десь на 4-му кілометрі мене обійшов інший учасник який спочатку трохи втік вперед, але потім я почав дуже повільно до нього наближатися. Навіть по годиннику перевіряв – я тримаю постійну швидкість, а він посупово втрачає швидкість. І через кілометрів 8-9 я його догнав і так же обійшов. Це про важливість правильно планувати і дотримуватися плану.
Проте як би там не було, а за 5 кілометрів до фінішу стало важко і дуже швидко робилося все важче і важче. І ось ми вже вибігаємо на останній кілометр до фінішу. Попереду міст, так близько і так далеко. Назустріч біжить великий і невпинний потік учасників які щойно закінчили вело. А попереду майже нікого.
Результат порадував
Хоча он десь далеченько біжать пара людей. Роблю зусилля… і доганяю одного, а потім і другого. Ну та раз вже обійшов то бросати за 300 метрів до фінішу якось не доцільно, продовжую.
Фініш. Біг за 1:38:25, 11-й у віковій групі. І це мій найкращій біговий результат на Half IronMan.
А далі готель, душ, Speed Hound ProPerformance Recovery Boots, і повертаємося на нагородження та ролаут (це там де слоти на Чемпіонат Світу дають). Вдалося отримати свій слот, а отже в кінці жовтня ще раз спробую трасу в St. George.
Розпочався новий сезон і на нього у мене заплановано кілька стартів IronMan де курортне (і надзвичайно дороге) місто Couer d’Alene було першим з них.
До самого міста від нас машиною їхати 5 годин, тож ми вирішили не витрачати час і нерви на перельоти і саме машиною і поїхати. Більшу частину дороги проїхали доволі швидко, лише по дорозі назад пару разів застрягали в пробках на 20-30 хвилин.
Вода настільки холодна що без теплої шапочки одразу заболіла голова
Скажу чесно – я не розумію чому це місто вважається курортним і що там взагалі можна робити крім як дивитися на озеро. По-перше, у ньому нічого крім озера того нема вартого уваги. По-друге, озеро навіть влітку настільки холодне, що плавати в ньому без спеціального костюму неможливо. І, по-третє, місто надзвичайно дороге. Якийсь готель меньше 3 зірок який будь-де коштуватиме не більше $70, а то і менше $50 за ніч тут обійдеться від $200 за ніч. А хороший готель так і всі $400+.
Зупинилися ми в такому “дешевому” готелі звідки до старту було хвилин 15 машиною. І це вже ми жили на самому краю міста, практично в індустріальній зоні.
Прямуємо до старту
Організація спочатку була так собі, але потім виправилися. Одразу ж після відкриття утворилася величезна черга атлетів які забирали стартові пакети. І навіть те що я отримав статус AWA (тобто увійшов в 2% найкращих за рейтингом IronMan) і мав би заходити на чек-ін без черги тут не працювало – вони просто про таке не чули.
І власне крім чек-іну, магазину та пари точок з ремонту/налаштування байків не було чого робити – ніяких інших брендів чи сервісів.
Вело-етап був переважно пласким і на переважно хорошій дорозі
Один додатковий невеликий мінус – усі парковки навколо платні. І хоча було не дорого, проте платити треба було встановивши програму на телефон, прив’язати до неї методи оплати. Коротше морока. До того ж кількість місць в розумній дистанції до старту була доволі обмежена і доводилося “полювати” на них.
Плюс – одна транзитна зона. Тобто в ній і велосипед, і бігове, і з неї ж виходимо з велосипедом. З одного боку простіше, а з іншого ціла купа речей біля велосипеду, більше ризик що щось буцнуть, замажуть, переплутають. Ну та обійшлося.
Види на дорозі особливо не мінялися – або доволі пустельна місцевість, або озеро
Пішов у озеро пробувати плавати… І мене шокувало наскільки холодна в ньому була вода. Холодна така що не лише одразу відібрало долоні та ступні, але і почала одразу боліти голова. Тому вже через 3 хвилини я зрозумів – плавати досить.
Звісно було оголошено, що гідрокостюми на старті обов’язкові. Я ще додатково одяг теплу шапочку і затички у вуха – це дуже допомогло. Хотів ще одягти спеціальні шкарпетки для плавання, але в останній момент вирішив цього не робити і це проблемою не стало.
Вело-етап – туди і назад
Старт був не за віковими групами, натомість люди самостійно вибирати коли стартувати і були організатори з табличками приблизного часу плавання. Я став у групі “32 хвилини і швидше”. Запускали по 4 людей кожні 5 секунд.
І ось на самому плавання несподівано почалася колотнеча. І не скінчилася вона аж до фінішу. Усі 2 км зіткнення зліва і з права, налітаю на повільніших, налітаю на тих хто різко поплив напереріз, б’ю то ногах попереду, налітають на мене, б’ють по ногах мене… І так усю дистанцію. Як правило таке навіть на більших стартах припиняється через 300-400 метрів, але не тут. Усю дорогу в одну сторону і назад був такий хаос і штурхання. Чесно кажучи трошки аж задовбало.
Плавання я зробив за 34:00, що повільніше ніж заплановано, але не катастрофа.
Спочатку біглося непогано
В транзитці зайняло якийсь час почистити ноги від піску, і наче робив все доволі швидко, але зайняло усе аж 3:23.
Скочив на вел і почав призвичаюватися. Вже за кілька хвилин ми були за межами міста і по гарної якості дорозі можна була нормально вкладатися. Треба сказати, що траса вело дійсно непогана і навіть можна на ній пробувати щось показати. На всю трасу можна виділити три гірки з яких дві не надто круті, але дуже довгі. І якщо розумно на них крутити то проблемою вони не мали б бути.
Траса бігу мала як пласкі ділянки так і гірки
Вело пройшло доволі не цікаво. Було надзвичайно яскраве сонце, але температура не надто висока, не перегрівався. Проте вже на половині дистанції почав відчувати біль у ногах і намагався не нашкодити собі так щоб не подолати біговий етап.
Що дивно навіть після 50 км я обганяв доволі повільних велосипедистів (і мене звісно обганяли дуже швидкі) – невже вони настільки відірвалися від мене на плавання? Скоріш за все не розрахували сили і скинули темп на вело.
По дорозі назад один з довгих спусків (він же затяжна гірка по дорозі туди) мав заборону на використання аеробарів (лежака) та не можна було обганяти. Це десь кілометрів 4-5. Доволі незвично і призвело до легкого скопичення велосипедистів де попереду їхав хтось хто постійно гальмував.
На бігові дуже рятувала крига на пунктах харчування
Приїхав до транзитки, зіскакую з вела, забув що у мене за сідлом висока пляшка – чіпляю її ногою і падаю. Але тут же піднімаюся і біжу далі, наче нічого не пошкодив. Потім перевірив – трошки обдер коліно і долоню, але навіть не до крові.
У підсумку вело за 2:40:24, треба їхати швидше, але ноги казали – ні, це десь близько до межі.
У транзитці знову кудись витратився час – 2:48, але тут хоча б шкарпетки одягав, це зрозуміло.
Бачу фініш попереду!
Біговий етап був дуже нерівний – частково по парку, потім нескінчені повороти у приватному секторі, потім довга нудна ділянка туди і назад обабіч траси. Два кола. Проте майже на всій дистанції були глядачі які підбадьорювали.
Пункти живлення з водою, Gatorade, гелями Maurten, Red Bull та іноді кригою були через кожні 2-3 км і це дуже допомагало. На кожному пункті я обливався водою і робив ковток Gatorade, а на трьох останніх вже брав Coca Cola заради кофеїну.
Проте крига була не на кожному пункті, а от вона допомагала найбільше – коли її висипаєш за пазуху то охолоджу і тане вона ще 2-3 км.
Фініш!
Там де було багато поворотів були і противні короткі гірки – хоча і не довгі, проте доволі круті.
І власне десь на другому колі я почав відчувати, що м’язи ніг напрацювалися. До того вдавалося тримати запланований темп, але після певної точки він почав падати і ставало все важче і важче його тримати на рівні. І це була саме проблема з ногами, а не загальне виснаження.
Після бігу ще деякий час хапали судоми в стегнах, боліли стопи та литки. І саме противне – все це тривало майже тиждень. Рятувався соком квашених огірків.
Як би там не було, а мати можливість приймати участь в подібному – це привілей і цим треба дорожити
Дивлячись назад я може міг трошечки швидше зробити плавання, міг зробити швидше вело, але тоді не зрозуміло чи пробіг би взагалі. А от пробігти швидше б не зміг.
В результаті біг за 1:40:28, якщо не найкращий мій біговий результат для цієї дистанції.
Підсумки:
Час – 5:01:04.
19й у віковій групі 45-49б 140й серед чоловіків, 162й у загальному заліку.
