…так само як усі інші
Ми проходили собі повз, а там програму “Шанс” знімали. Це пам’ятаєте коли збиралися біля майдану усі колгоспники що мріяли красиво заспівати, і шоб їх потім взяли у поп-зірки за це? Ну там ще продовження якесь було де їх одягали, танювали і на сцену випускали…
Коротше ось така фотка:
А номера то у машини американські! Навіть більше того – з нашого штату, з Вашингтону.
Як завжди у Кінга дуже реалістично і якось буденно.
Свого часу я був великим його прихильником, щоб не сказати фанатом. Потім трошки попустило 
Сюжет – щось середнє між "Мізері" та "Таємне Вікно" і зовсім трошечки від "Темної Вежі".
В принципі ненапряжне, але доволі гостросюжетне чтиво. Беззмістовно, але приємно проведений час у підсумку.
В минулу суботу з самого ранку поїхали мірятися на триатлонські велосипеди.
Ідея полягає в тому що у кожної людини своя геометрія тіла – довжина рук, ніг, торсу, тощо. І треба знайти ті розіміри у кути при яких крутіння педалей стає найбільш ефективним і найменше втомлює і веде до травм.
Чому конкретно три-байки? Ну хоча б тому що вони відрізняються від шосейних велосипедів. Відрізняються геометрією рами (велосипедист більше висунутий вперед), позицією, матеріалами та формами. На три-байку встановлюють спеціальні бари на руль на яких і лежать руки, під ліктями подушечки. Підтримка відбувається скелетом, а не м’язами. В такій позиції менше супротив повітрю, задіяні більше квадріцепси замість підколінних м’язів і бережуться ноги для бігового етапу. У велоспотрі подібне є в time trial. Ну і відповіднол просто за рахунок такої посадки додається шидкості.
Чому ж усе це не використовують у шосейних баках? Відповідь проста – заборонено. Розміри і геометрія рами повинні бути в певних межах, те саме стосується коліс, матеріалів і інших дрібниць, навіть шоломів. Оскільки у триатлоні обмеження меньш жорсткі то там можна використовувати більш агресивні технологічні досягнення.
Коротше сам процес вимірювання займає маже 2 години на спеціальному станку де все регулюється і визначаються кілька (в нашому випадку три) позиції в які ми вже самі можемо настроювати свої велосипеди.
Прикол в тому що у різних виробників трохи різна геометрія рами і інші компоненти. Тому спочатку треба вибрати правильту раму що найближче підходить за розмірами, а потім вже підрегулювати руль, сідло, аеро-бари та інше.
Крім того що з незвички сидіти на три-байку не надто комфортно ще радості додає сідло. Оскільки посадка суттєво відмінна то дискомфорт був неймовірний. Якщо на шосейнику прийшлося деякий час, хоча і не дуже довгий, звикати до болей в тій області де кістки тазу тиснуть на сідкло, то в атакуючій позиції основний тиск йде на… ммм… я навіть термінів правильних не знаю… коротше десь зовсім по центру. Дивіться на фотку сідала для три-байку – воно в порівнянні з сідлом для шосейника коротке, широке і виріз у нього там де буде найбільший тиск.
Самі три-байки ми якщо і будемо купляти то ближче до початку літнього сезону. Але головна цінність була в тому що тепер ми обоє набагато краще розуміємо що до чого, на що звертати увагу і як в разі необхідності покращувати показники 
Ось хороший ресурс зі статтями про геометрію велосипедів, оглядами компонентів, тощо – http://www.slowtwitch.com/.
Хакслі був правий. Майбутнє не стало тиранією, але контроль, чи навіть самоконтроль, відбувається завдяки безглуздій поп-культурі та штучним і безглуздим цінностям нею сформованими.
На відміну від від світу 1984 в якому комуністи бачили себе і старанно забороняли книгу, “Дивний новий світ” говорить про пересичення матеріальними благами і розвагами, що для совків безсумнівно було критикою загниваючого капіталізму.
Найулюбленіше моє з місць в Україні в яких я тільки бував – затишне, спокійне, відносно чисте (в порівнянні з Києвом, не кажучи вже про Дніпропетровськ) незважаючи на перекопані вилиці та будівництво. Бідна європейська старина, пам’ятки архітектури, чимось незвичним стурбовані люди та каземати львівського метро. Таке враження що навіть цигарки у Львові палять менше. Це тоді так було, не знаю як зараз.
Жили ми у Жеки на горіщі. Ну в смислі не в неї на глоріщі, а на тому ж горіщі де вона сама жила 
Миленька така квартирка зі смішним туалетом і пухнастим котом.
А там якраз, у Львові тобто, а не в Жеки на хаті, в той час проходив кількаденний книжковий ярмарок на який ми теж ходили. Штовхалися у чималенькому натовпі народу. Купив собі кілька книжок – щось із міфології, казки якісь на подарунки. І жені Муракамі якесь чи щось.
В цілому пам’ятаю враження від поїздки чисто позитивні були. Якби я скоро після того не поїхав у штати то серйозно би замислився щоб перебратися у Львів з Києва. Там і дешевше все до того ж. І місто таке що центр реально пішки обійти і не втомитися.
На фото туристи на фоні туристів:
У багатьох приватних будинках і дворах, і не зовсім приватних теж, можна побачити якись скульптури на релігійні мотиви – святі і мученики, Діва Марі, Іісус, тощо. Все прикрашене квітами. І взагалі народ якийсь очевидно більш релігійний.
Ще один позитив – велика кількість маленьких кав’ярень де можна зовсім не задорого поїсти-попити. І окремої згадки варта кава яку люблять і вміють готувати. Я от каву не люблю і не п’ю, але проти тих запахів встояти просто неможливо було.
А ще там в цей час був чи день міста, чи щось подібне. І були такі красиво (іноді) розмальовані леви у центрі міста з кожним з яких попрацювало хтось з відомих людей.
Якщо видертися на вежу в центрі міста то можна побачити який зелений Львів, ледь не у центрі лісу за мірками українських міст.
Нічне місто виглядає доволі готично.
І взагалі – більше б таких міст на Україні, воно б може і людей трошки більше нормальних стало. Бо жарти жартами, а от ходиш там і просто відчуваєш все це нашарування історії навколо тебе, якось аж культурніший стаєш
І зрозумійте мене правильно – я не кажу що у Києві погано, чи Київ некрасиве місто. Але в мене збереглися спогади дитинства коли Київ був для мене дивом – великим, але затишним і неймовірно зеленим містом. А коли я туди переїхав у 2007 році то було видно як все це гине під натиском колгоспників що перли у столицю як божевільні і принесли з собою сірі залізобетонні коробки, розкидане сміття, вирубані парки і напівп’яні натовпи на центральних вулицях. Капітулювало місто під натиском варварів 
Технічно можливо але навряд чи реалістично. Людська лінь та підлість навіть не дає нам бути нормальними рабами.
Якщо якимось чином ви спромоглися досі не прочитати цю книгу то негайно відкиньте будь-що з того що ви чатєте, дивитися чи слухаєте і ознайомтеся з нею. Це те що треба знати як одну з основ сучасної поп-культури.
Як на мене то показово що кірпічами сруть з приводу цієї книги саме комуняки з воплями “це клєвєта, нєбило такого в прєкрасном совєцком союзє!!11”. Хоча Орвел писав саме про післявоєнну Англію (над якою тоді висіла загроза перетворення у тиранію) і ніде навіть натяку не зробив на комуністичний режим.
Коли вдруге перечитував першу книгу, то захотів перевірити – чи нема продовження? І з’ясувалося, що зараз вже є дві книги. А отже маємо серію, і серію доволі непогану, можу порадити.
Хороший такий, масивний зомбопокаліпсис.
Вам ніколи не було цікаво що стається далі в усих тих історія з протистоянням купки людей армії зомбі? Ну тобто ось зібралась якась група, закріпилася на складі боєприпасів і консерв, косить собі зомбаків… А далі? Треба ж якось починати їжу вирощувати, цивілізацію відновлювати, лікуватися якось, дітей народжувати…
В цій книзі двинулися всі дорослі, а купки дітей по всьому світу намагаються вижити. Причому зомбаки від простої жаги вбивства почали переходити до більш хитрих форм нападу, збираються у групи, будуть насипи і мости з живих тіл і всякі інші підлості. А у дітей і підлітків не так все вже й добре – розтринькування ресурсів, тиранія, суперечки і війни між групами…
Мова йде про період часу більше ніж рік – засоби боротьби та невдачі, спроба створити поселення, боротьба за ресурси. Неочікувано багато психології та теорії еволюції. Нестандартна причина “зомбування”.
В цілому – дуже добре.
Доповнення від 2025/10/27: Після того як перечитав книгу дещо змінилося ставлення до неї. Перше – теорія чому все сталося (неандертальці, друга свідомість в одному мозку і так далі) вже на сьогодні виглядає смішно, навіть сам автор зауважує про це в другій книзі. Також трема згадати, що хоча ідея світу в якому виживають самі лише підлітки та діти не є новою, проте саме така суміш пригод, загадок та роздумів як у автора є доволі унікальною.
Оцінки:
З такою дивною і довжелезною назвою друга книга стала приємним продовженням. Автор зміг показати той самий світ, але очима іншого героя. Більше того – світ змінився, пройшло три роки.
Перша половина книга взагалі пролітає непомітно, і хоча надмірне везіння головного героя та співпадіння можуть виглядати не надто реалістичними, проте написано це все так, що не заважає насолоджуватися читанням.
Приблизно на середині книги автор створює ситуацію для героїв з якої наче б то неможливо врятуватися, але оскільки розповідь йде від першої особи – зрозуміло, що якимось дивом врятуватися таки вийде. І ось тут те саме неймовірне везіння та співпадіння починають вже трохи набридати.
Троє підлітків, хворі новим вірусом який їх виснажує і не дає навіть нормально ходити опиняються в оточенні десятків сотень божевільних дорослих які прагнуть їх вбити… і вони знаходять спосіб врятуватися. Власне друга половина книги є затягнутою аж надмірно сценою порятунку.
Крім власне нового вірусу автор додав ще нові типи божевільних дорослих, хоча і без особливих деталей. Також якимось чином до головного героя повернувся пес з його дитинства – а він би мав бути мертвим вже років 10. Мабуть усе це буде пояснено в наступній книзі.
У підсумку – дуже хороше продовження, хоче і без недоліків притаманних особливостям світу та жанру в цілому. Якщо перша книга вам сподобалася то читати варто однозначно.
Оцінки:
Так, назва книги абсолютно дурацька і ще гірша за назву попередньої.
А дії книги без перерви, тобто в прямому сенсі в тій самій сцені продовжують події попередньої книги. Лише тепер оповідання йде від Ніка Атена – головного героя першої книги.
В процесі порятунку нових героїв група несе втрати, повертається додому, стикається з дивними явищами як зомбі зв’язані до купи, знаходить нових зомбі до яких повернувся розум.
Поворотом сюжету мало би стати те, що група новоприбульців захоплює владу в поселенні, але це і так зчитувалося. А у фіналі єпічна битва поселення з тисячами зомбі.
Проте книгу читати вже не так цікаво: додаються нові загадки та витискаються емоції, а відповідей крім теоретизування так ніяких і нема. І не буде їх в кінці книги.
Чому зомбі стають розумними, чи дійсно існує місто розумних зомбі, що є справді собакою головного героя яка померла ще в його дитинстві, а тепер повернулася і поводиться як звичайна собака, для чого і хто зшивали зомбі канатами у групи? І багато інших питань.
У книзі є післямова від імені дружини головного героя, і описане в ній відбувається через 4 роки. Але і у післямові крім “всі помирилися і живуть щасливо” мало що є. Розчарування в цілому.
Оціки:
Ось таке дивне і дещо застаріле слово яке означає “круто”, “кльово”, “шикарно”. Майже те саме що cool, awesome або tight, але на більш аристократичний манер.
Слово походить з 80-х коли використовувалося найбільш широко і є скороченням від redical.
В словниках:
Сьогодні мова піде про Танчіки
(;
Це перша гейм, що ми інсталювали на Х-бокс. Граю виключно я – у інших не вистача ні нервів, ні хисту :Р
Проходила вже декілька разів і зараз б’юся у Сювайвері – Жесть! Ото де зарядка для нервів. Довго не порубишся – максимум хвилин 20, а потім треба відпочивать, а саме попіратить.
Ролік знайшла класний, тільки нуднуватий перші 4 хвилини, і там тільки з Mission, нема нічого з Survival and Bozz Blitz – де самий смак.
Грулька, треба визначити, дуже популярна і не обмежується віком.
http://games.gamepressure.com/game_info.asp?ID=8809