Категорія: Життєпис

Пости з яких можна скласти книгу спогадів: дитинство, школа, інститут, робота, подорожі, визначні події, тощо.

2018-07-04 – Martha Lake Swim – 52:36.

 

Це вже вчетверте ми приймаємо участь в цьому старті – плавання на відкритій воді у місцевому невеличкому озері.

Ми обоє пливли 2 милі, дистанцію складають 2 кола.

В принципі мені вже нема чого і писати про цей старт крім як те що він близько, в ньому приймає участь невелика кількість людей і він нам досі цікавий.

Цього разу я навіть покращив свій результат, ось так у мене виглядає по роках:

Олена тут пропливла за 1 годину і 10 хвилин що майже ідентично її минулорічному результату.

Про дешевий мобільний зв’язок в США

Колись дуже давно я вже писав про те як в США дуже не дешево мати мобільний зв’язок, але то було давно і я ще далеко не все знав. Проте якщо хочете почитати то можете знайти той пост ось тут – Про мобільний зв’язок в США.

Власне разом з дешевим інтернетом це (дешевий та доступний усюди) одна з небагатьох речей які в Україні набагато кращі ніж в США. По-перше, повторюся, в Україні не лише ціни на порядки нижчі, але і покриття є по всій території країни. А, по-друге, мобільні оператори не прагнуть клієнтів прив’язати до небагатьох моделей телефонів та контрактів як це відбувається в США.

Хочу вам розказати як я знайшов собі відносно недорогий мобільний зв’язок. Навіть з ним усе далеко не так ідеально, але виходить зекономити на тому що мені і не потрібне.

Для порівняння – у Олени те що називається prepaid, тобто вона платить за кожен місяць наперед (на відміну від кількарічного контракту) і за $45 на місяць вона має безлімітні хвилини, СМС та інтернет. Хоча безлімітність там доволі умовна – після певного обсягу даних швидкість знижується.

Те що я собі знайшов називається віртуальним оператором – тобто вони не мають власних потужностей (вишок і так далі), а, натомість, арендують їх у одного з великих операторів. Мій оператор зараз називається Ting. Хоча конкретний оператон не суттєвий – подібні пропозиції можна знайти ще.

Ціноутворення у них таке. Щомісячний платіж складає мінімум $6, а далі доплачуєш за використання:

  • Хвилини – $3 якщо наговориш від 1 до 100 хвилин, $9 – до 500, $18 – до 1000, $35 – до 2100. Все зверху 2100 – 1.9 центи за хвилину. Якщо взагалі не використовуєш дзвінки то нічого і не доплачуєш.
  • СМС – $0 – не використовув повідомлення, $3 до 100 повідомлень, $5 – до 1000, $8 – до 2000, $11 – до 4800. Зверху 4800 повідомлень – 0.25 центи за повідомлення.
  • Інтернет – $0 якщо не користуєшся, $3 – до 100 Мб, $10 – до 500 Мб, $16 – до 1 Гб, $20 – до 2 Гб. Все зверху 2 Гб – $10 за Гб.

З наведених вище цін видно що якщо інтенсивно користувати хоча б чимось з послуг то особливого сенсу використовувати такий план і нема – простіше і дешевше перейти або на контракт, або на який prepaid з фіксованою ціною за все.

У мене ж постійно відключений інтернет бо потрібен він мені за межамо офісу чи дому дуже не часто (і коли потрібен то його тоді не на довго і вмикаю). І тому у мене за місять виходить в районі $18 що є неймовірно дешево для США.

Ну ось на цьому у мене власне і все.

 

2018-06-02 – Жовтоводський пробіг (13,3 км) – 53:05

 

Під час останнього візиту в Україну мені навіть вдалося прийняту участь у пробігу який проводився в Жовтих Водах.

 

Пробіг цей проводиться вже в 33-й раз і я у далекі 90-ті в ньому вже приймав участь. І тому було приємно пробігтися знову через багато років :)

І хоча пробіг цей має назву всеукраїнського невелика кількість учасників (цього року на старт вийшло близько 250 людей) робить його таким маленьким і майже сімейним після всіх тих масових стартів в яких ми приймали участь в США.

 

Виходячи на старт я взагалі не ставив перед собою ніяких цілей крім як добігти. А у підсумку задоволений результатом. Боявся що сонце буде пекти – так воно і було, проте не так погано було щоб це аж сильно заважало. Коротше усе добре пройшло і розписувати тут нема чого.

 

Посилання:

2018 – Подорож в Україну

Отже ми щойно повернулися з двонедільної подорожі в Україну, а якщо зовсім правильно казати то з подорожі в Жовті Води. Так усе у нас було сплановано що ми весь час провели в Жовтих Водах та його околицях відвідуючи родичів переважно.

Ще я спромігся прийняти участь у пробігу про що напишу трохи згодом. Але крім того пробігу власе весь час у нас було більш-менш розписано і навіть не вдалося з’їздити в Дніпро де теж було з ким побачитися. Та і в Києві не вдалося зовсім провести часу крім як у пересадках з літака на потяг і навпаки.

Про саму подорож нема чого майже і писати… Можна трошки про Жовті Води.

Що було помінтно мені це те що місто повільно вмирає. Видно це по тому що людей в ньому ще менше ніж з моїх останніх відвідин, машини практично відсутні на вулицях. А ввечері на так званому Бродвеї (зараз це називається Бульвар Свободи) темрява і порожнеча. А ще на початку 2000-х там було великою проблемою знайти не зайняту лавочку.

Багато різних причин. Місто у совєцькі часи існувало щоб забезпечувати робочу силу СхідГЗК, та вже не існуючих заводів де проектували та виготовляли електроніку для совєцької зброї (ракети там різні та інше). Зараз ГЗК теж доживає схоже останні дні. Також не допомогає закриття інституту що хоч якось притягував молодіж у місто. Ну і звісно і школяри і їх батьки навіть не планують лишатися після випуску у місті.

Звісно є люди у місті які намагаються щось робити і їх зусилля викликають у мене повагу. Але я не надто вірю що всі ці зусилля приведуть до чогось іншого ніж уповільнення неминучого кінця. Хоча хто знає… Може я помиляюся і процес якщо не піде в інший бік то хоча б зупиниться.

Знайдуться і ті хто вважає що усе навпаки покращується, але я навіть не буду намагатися сперечатися з цього приводу. З усіма без винятку з ким я спілкувався говорили про те що вони або вже виїхали з міста (а то і з України), або вже в процесі виїзду, або чекають що поки обставини зміняться і теж будуть їхати.

Ну і на цьому у мене власне все. Чесно кажучи не знав що конкретно написати і таке не пойми що і про що і вийшло, вибачайте.

 

[переклад] Nirvana – Polly

Вираз Polly wants a cracker який дослівно перекладається як “Полі хоче плеченьку” використовують так само як у нас “Попка дурак” – цій фразі вчать домашніх папуг. І в цій пісні фраза має подвійний зміст.

Полі хоче печеньку?
Але спочатку мені треба розрядитися.
Вона хоче води
І щоб я прибрав паяльну лампу?

Це ж не моя провина –
У всіх нас всередині є зернятко зла.
Давай зв’яжу
Твої брудні крильця,
Дай погарцюю на тобі.
Не ріж собі вени –
Мені ж потрібна твоя допомога
Щоб задовольнитися.
У мене є мотузка –
Я ж тобі казав,
Я тобі обіцяв
І так і зроблю.
Дай погарцюю на тобі.
Не ріж собі вени –
Мені ж потрібна твоя допомога
Щоб задовольнитися.

Полі хоче печеньку?
Може ще і поїсти дати?
Вона просить розв’язати її.
Може так і зроблю щоб поганятися за нею.

Полі каже що у неї болить спина,
І що їй вже сумно…
Вона мене підловила і втікла,
Мене вражає її волі до життя.

Трейл Forth of July

Олена десь прочитала про цей трейл що наче на ньому рано починається весна і можна побачити багато квіточок. Власне весь трейл туди і назад має трохи більше 20 км довжини та нормальний підйом (і відповідно спуск у зворотній бік) що доволі нормально для одного дня.

 

В сам похід ми визбиралися 25-го березня. Добиратися до трейлу від нас десь приблизно 2.5 години машиною, через засніжений гірський перевал де все ще можна кататися на лижах і потім у приємне курортне містечко у німецькому стилі під назвою Лівенворс.

 

Коли ми вже були близько до початку трейлу на дорозі було доволі багато снігу і навіть брили льоду. От заради таких моментів я дуже щасливий що маю Subaru Forester і страшенно своєю машиною задоволений.

Коротше приїхали ми на початок трейлу, взулися, накинули рюкзаки і вирушили в дорогу. Доріжка не круто, але постійно йду у гору, з’являється трошки сніжку що ще не потанув. З часом снігові плями все більші і більші. І ось вже плями не засніженої землі серед снігу. А далі пішов сам сніг з під якого іноді видно вершини придавлених ним дерев та якісь кущики.

 

Доріжка зникла, але там хтось один перед нами пройшов і ми слідували цим слідам. Сліди йшли в гору зиґзаґом і я перевіряв своїм новим навігатором Garmin Oregon 750t – схоже той хто йшов тут до нас дуже добре знав дорогу і слідував її контурам навіть коли нічого під снігом не видно.

В якийсь момент сніг вже вкривав все навколо, а кут підйому ставав все крутішим. Вже було трошки страшнувато йти – якщо послизнутися то можна дуже круто полетіти вниз багато десятків метрів. Не знаю який там точно був кут, але у багатьох випадках здавалося що було крутіше за 45 градусів.

 

І таки в один момент я послизнувся і поїхав вниз. Вдалося зачепитися однією ногою яка була глибоко в снігу і далі на спині роблячи сходинки ногами я обережно видерався назад на доріжку. Проблема в тому що в такий момент лежиш на крутому схилі мерзлого снігу з якого не стирчить жодної травинки. І можна просто зірватися вниз. Ну та як би там не було я нарешті через якийсь час вибрався назад в “колію” і ми вирішили йти назад. Олені в цей час снігу було вже вище коліна.

Ми не дійшли найвищої точки трейлу пару сотень метрів, а по довжині зробили лише половину дистанції. Тим не менше це було правильне рішення – занадто ризиковано було продовжувати.

 

Йти назад теж було не надто легко – весь час з гори що важко для м’яз ніг.

І ось через 5 годин ми вже біля машини і оскільки закінчили ми на годин 5 раніше ніж розраховували то поїхали у Лівенворс щоб поїсти німецьких сосисок. Ну і додому потім :)

Наша подорож на Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/2579756255 і на Strava – https://www.strava.com/activities/1472362291.

Усі світлини з цього та інших наших хайків за 2018-й рік – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4EoN9nIOTBMnzbr-A.

Перший раз у Сан Дієго

За всі 10 років що ми в США нарешті спроміглися відвідати це велике місто на самому кордоні з Мексикою.

 

Була і нагода – наші знайомі друзі живуть там вже деякий час, а ми не бачилися дуже давно. Але оскільки вони свідомо в інтернеті не світяться то про них ми згадувати не будемо і їхні фото теж показувати не будемо.

 

Були ми там у лютому, але як видно на фото було в Сан Дієго в цей час доволі тепло. Якби не сильний і холодний вітер що час від часу примушував одягати куртки то в одних шортах і футболці там саме те що треба.

 

І хоча місто сильно на півдні та ще і на березі океану рятує його від шаленої спеки холодна течія що підходить близько до берегу.

Взагалі дорогі райони та містечка що складають місто знаходяться на пагорбах близько до океану – тут і берег, і рослинність, і не так спекотно. А якісь 10 км вглиб континенту і вже все навколо плавиться без прохолодного вітру.

 

Біля міста розташовано велику військово-морську базу, можна навіть спостерігати гігантські кораблі у заливі.

 

Є тут і маяк у місці в якому вперше на цьому березі висадилися іспанці. Є і купа інших історичних та усяких різних музеїв та місць.

А в сам маяк можна зайти і подивитися на побут людей ще якісь 100 років тому.

 

Звісно є і пляжі як у самому місті так і у містечках навколо. Не знаю як там літом, але зимою купатися в океані було б дуже холодно. Тому ми в воду і не лізли.

 

Одне з найвідоміших туристичних місць Сан Дієго це парк водяних тварюк SeaWorld. У парк можна йти на цілий день – там крім акваріумів ще проходять шоу з різними тваринами. Лише раджу глянути на розклад виступів зарані і скласти собі програму бо інакше можна усе не встигнути (от ми не встигли усі виступи подивитися).

 

Але тим не менше те що побачили нам сподобалося. Виступи морських котиків, косатки, та і просто акваріуми з рибами, черепахами та іншими гадами цікаві. Не кажучи вже про дельфінів, пінгвінів та інших видр.

 

Власне все що можна сказати про цей парк – як раптом будете в Сан Дієго то завітайте туди :)

 

А ще ми відвідали історичну частину міста в якій зараз розміщено магазинчики і кафешки: вироби зі шкіри, кава, вироби з глини і таке інше.

 

Окремо варто зауважити військовий корабель-музей який почав служити у Другу Світову, а свою останню місію виконав у 1991-му році. З нього злітали винищувачі та бомбардувальники щемити Хусейна.

 

Сам корабель тричі перебудовували і модернізовували, а зараз по ньому бродять натовпи туристів.

Тут можна подивитися в яких умовах (дуже спартанських) живуть моряки, офіцери (трошечки краще), кімнати управління різними загонами, кімнати нарад, командні пункти, …

 

Що ще цікаво так це літаки і гелікоптери різного призначення і різних років виставлені на палубах.

 

І тут же стоять тенти де вже старі пілоти хто насправді служили на цьому кораблі розказують про деталі та складнощі зльоту і посадки та інші технічні моменти. Біля них є великі екрани де все що вони пояснюють можна побачити на документальних кадрах.

 

А ще нам вдалося знайти час і трошки поганяти на рентованих гірських байках у дуже зручному для цього парку біля якого і живуть наші знайомі. Було і де розігнатися, було що подивитися і були складні (як для нас) технічні моменти, але не занадто.

 

Коротше поганяли з задоволенням.

 

На цьому у мене все :)

 

Усі світлини з подорожі тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyk4E1xOCRDzQsLIECKA.

[переклад] Camille – Too Drunk to Fuck

На 8-ме березня ось така вам пісенька. В оригіналі її співали панки “Мертві Кеннеді”, але це найромантичніший переспів.

Була на вечірці
Танцювала всю ніч
Випила 16 пляшок пива
І розпочала бійку.

Але нарешті я виснажена
І тобі не поталанило –
Я котюся вниз сходами
Занадто п’яна щоб трахатися.

Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Я занадто, занадто, занадто п’яна
Щоб трахатися.

Подобаються твої історії,
Твій пістолет,
І постріляти по колесам вантажівкам
Звучить як дуже хороша ідея.

Але в моїй кімнаті
Краще б ти здох,
Веселишся як дитина
З фільму “Голова-ластик”.

Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Мабуть це те що треба зараз –
бути занадто п’яною щоб трахатися.

Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Я хвора, липка та замерзла,
Занадто п’яна щоб трахатися.

Я зараз впаду
І в голові чорті що.
Єдина хороша річ
Це що я тебе ніколи більше не побачу.

Задовольняєш мене орально,
Але це ще гірше.
Зніми свої довбані зубні скобки
Та поклади в свою сумочку.

Я занадто п’яна щоб трахатися
І ти занадто п’яна щоб трахатися,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Але це все що мені зараз потрібно, о, так
Я течу як морозиво,
О, так.

І ще в мене срачка,
Занадто п’яна щоб трахатися,
Так, так, так, так…

Кому раптом цікаво ось оригінальне виконання –

 

2017-12 – Танзанія. Нгоронгоро

Ну що ж, остання частина нашої подорожі і на цьому завершимо про Танзанію.

Усі попередні записи можна знайти тут – https://blog.golovatyi.info/category/memoirs/memoirs-on-traveling/танзанія/.

 

Долина Нгоронгоро яка є територією консервації (тобто там дозволено жити місцевим племенам і вони навіть можуть тримати невеличких тварин) знаходить у калдері. Калдерою називають вже не діюче “сопло” вулкана, але в даному випадку усе навіть складніше.

 

Справа у тому що сама ця долина була сотні тисяч років тому великою горою, а ще до того діючим вулканом. Але в якийсь момент прошарок менш щільного матеріалу на глибині провалився під вагою гори і так і утворилася долина. А через те що вона оточена колом менших вулканів її і стали називати калдерою.

 

Долина щільно населена усім розмаїттям місцевого життя і по кількох прокладених нею дорогах катають туристів як ми які на все це дивляться і невпинно фотографують.

 

Ніч напередодні ми провели у палатках на спеціальній стоянці на якій ночувало ще мабуть з пару сотень туристів. А вранці ми усі рушили в сторону калдери для чого спочатку піднялися на перевал, а потім спустилися вниз.

 

Візуально долина (яка виявилася неймовірно пласкою) знаходиться метрів на 200 нижче за стіну що її оточує по колу.

 

Від Тарангірі долину відрізняє те що тут майже нема дерев і усе видно дуже далеко. І саме завдяки цьому ми і змогли спостерігати левів коли вони йшли вкладатися спати.

 

Треба сказати що леви активні вночі, а день проводять уві сні у затінку. А усі ті красиві кадри та відео полювання знімаються рано вранці. Ми наших левів побачили десь о годині 10-й ранку що було незвично пізно для них і вони йшли ігноруючи усе на світі щоб заховатися у затінку невеличної посадки.

 

На відео в кінці цього запису навіть можна побачити як один з левів ліниво обпісяв одну з туристичних машин :)

 

Ну і звісно оскільки полювання відбувається вночі коли ніхто з туристів та навіть гідів не може бути у парку то його ніхто не бачить.

 

Крім левів яких усі були щасливі бачити в долині повно зебр, слонів, буйволів. Також вдалося побачити шлюбні танці та ритуал у страусів. А ще були гієни, лисиці та різноманітні птахи.

 

Навіть вдалося здаля (у бінокль) побачити носорогів пару разів. Але вони були так далеко що ні сфотографувати ні зняти на відео не вийшло нічого.

 

Справа у тому що носороги це такі нетерпимі і агресивні тварини що не хочуть бути близько до будь-якого, а якщо хтось і наближається то атакують його.

 

А ще мені дуже сильно сподобалися дикі кабани. Вони такі прикольні, так смішно і по діловому бігають. А їх поросята взагалі такі миленькі, мі-мі-мі.

 

І ще тут нам вдалося зблизька побачити бегемотів які переважно спали у багнюці що доходила їм до очей, але іноді робили пару кроків, а молодші навіть гралися одне з одним.

 

Бегемоти настільки забагнючують розтовченою ногами мулякою та своїми какашками ставки у яких живуть що води в них насправді і нема. Проте у цій багнюці водиться риба яка якраз екскременти бегемотів і споживає.

 

Ну і ще пару світлин:

 

І відео:

 

Усі світлини з нашої подорожі у Танзанію тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykvdFi75ED9MCRVolcQ.