За останні 3 роки бігові кросівки з карбоновою пластиною як Nike ZoomX Vaporfly NEXT% з яких все і почалося з чогось надзвичайного стали доволі повсякденним елементом спортивного обладнання яким користуються навіть пересічні любителі. До того ж практично всі основні виробники бігових кросівок зараз мають свої моделі (часто більше однієї) подібних так званих “супер-кросівок”.
І хоча технологія карбонової вставки дає певні переваги (підвищує ефективність, заощаджує енергію, захищає ноги, або навіть усе разом) тим не менш у них є і певні недоліки через які не всі і не завжди користуються супер-кросівками.
Одна з головних причин в тому, що кросівки ці націлено саме на змагання, а отже повсякденні тренування в них робити не надто розумно, та і до техніки бігу вони висувають значно вищі вимоги. Ще можна згадати помітно вищу ціну і значно менший час життя. І так далі.
Тому деякі компанії створили так звані моделі-компаньйони які дуже схожі на супер-кросівки, але не такі вибагливі, дешевші, довше служать і “заощаджують” ноги. Ось ця модель якраз і є компаньйоном до супер-кросівок Saucony Endorphin Pro. Причому ця модель вийшла настільки вдалою, що багато хто вибирає її навіть для змагань – різниця у вазі та віддачі енергії практично не помітна, і при цьому відчуваються кросівки значно м’якіше на нозі.
Особливістю цієї моделі є наявність поліурієтанової пластини – не карбон, але все ж таки з пластиною. А тому відчуття дуже подібні. І при ціні в $160 (на сайті виробника – https://www.saucony.com/en/endorphin-speed-2/50612M.html) вони не те щоб дешеві, але помітно дешевші за версію з карбоновою пластиною. До того ж мені вдалося купити за $100.
Усіма характеристиками кросівки ледь помітно програють “старшій” моделі і їх можна легко порівнювати з супер-кросівками інших виробників: вага у 224 грами, підйом в 8 міліметрів, пружній матеріал підошви, тонкий верх який щільно облягає стопу і не рухається взагалі, тоненький язичок який сидить на місці, доволі добре продумана шнуровка.
Мене кожного разу як їх одягаю вражає те наскільки пружною відчувається підошва – вона наче трошки підкидає вгору навіть коли просто йдеш. При цьому зізнаюся я не відчуваю ефекту пластини. Але кросівки безумовно швидкі і люблять високий темп. Вони не відчуваються такими агресивними як старша модель, але в той же час не відчуваю я і будь-яких обмежень. І цілком вийшов би на старт в цій моделі.
Бренд спортивного харчування який вирізняється з проміж інших тим, що їх продукція має формулу яка дозволяє постачати калорії повільніше, але впродовж більш тривалого часу. Тобто від їх продукції не має бути відчуття як наче підзарядився, але з іншого боку падіння сил буде відтягнуто і пом’якшено якщо можна так сказати.
Energy Powder
Основний (принаймні для мене) продукт виробника – розчинний порошок. Одним з плюсів його використання (чи іншого подібного продукту) є те, що організм не отримуючи велику порцій калорій миттєво вчиться потрошку добувати енергію з жиру. Але щоб це працювало треба з цим напоєм постійно тренуватися.
Крім власне електролітів напій містить магній, що теоретично на тривалому проміжку часу суттєво полегшує роботу (а головне відновлення) великих м’язів ніг.
Порошок доволі “важкий”, не надто добре розчиняється, доволі швидко випадає в осад. На смак доволі приємний, хоче трошки нагадує крейду, але переважно просто солодкий. Лишає сліди як від крейди (може через те і присмак такий здається).
На велосипеді можна пити без проблем доволі тривалий час, але під час бігу мені не дуже подобається – все ж таки хочеться чогось легшого і більш “енергійного” на смак.
Єдине лишилося спробувати на якомусь змагання (на момент написання я стартую з Maurten Drink Mix на вело) і відписатися про результати.
Energy Bar
Батончики створені за тією самою формулою: без додавання цукру і таке інше. Як правило подібні продукти вживають або в процесі не надто інтенсивних тренувань (або скажімо під час походів), або за якийсь час перед стартом.
Натуральні і більш тверді (умовно звісно) компоненти допоможуть шлунку легше перенести наступні кілька годин на напоях та гелях. А подібність до пасти (навіть у порівняння з Lärabar (хоча саме Larabar я надаю перевагу) дозволить уникнути проблем з травленням коли шлунок перегрівається.
Проте мені ці батончики не дуже подобаються – у них який неприємний трошки металевий присмак і мені треба значно більше ніж 30 хвилин до початку тренування чи старту щоб шлунок не жалівся на них.
Серед безлічі гелів продукти UCAN вирізняються тим, що вони мають “довгограючу” складову. Тобто вони не дають швидкого бусту енергії, а натомість обіцяють вивільняти потрібні калорії тривалий час. І додатково регулярне використання їх продукції має привчити організм видобувати енергію з власних запасів жиру. Це в теорії. На практиці це, як з’ясувалося працює не так добре. Але в цілому подібні продукти теж варті уваги якщо ви не можете нормально і без проблем зі шлунком та травленням споживати великі порції цукру.
З ціною $3 долари за порцію я абсолютно не згоден і купив кілька таких на пробу лише через те, що мені їх на сайті де я купую спортивне харчування (thefeed.com) мені запропонували їх зі знижкою.
На смак ці гелі ледь помітно солодкі і зовсім трошки кислі. Але обидва ці компоненти смаку надзвичайно слабкі і смак зникає практично миттєво не лишаючи після себе після-смаку. Мені здається, що саме цих гелів я міг би з’їсти значно більше ніж моїх улюблених на момент написання Precision Fuel & Hydration. А це ще одна причина звернути на них увагу і протестувати якщо вам погано заходять більш популярні гелі.
Ще один з безлічі засобів для само-масажу (ось тут коротенький список моєї колекції – Засоби для само-масажу). Відмінністю цього виробу є спосіб його використання – він закріплюється в дверях на потрібній висоті і потім “трешся” об нього.
Конструкція і установка дуже прості – виставити рівень (є маленька колба з рідиною і кулькою повітря), закрити замок і на цьому все. Відповідно можна масажувати шию, плечі, спину, ноги і на що лише фантазії вистачить.
В комплекті йде кілька колісчаток: невеличкі кульки (переважно їх лише і використовую), більші і тонші “колеса”, а також кульки які можна розігрівати чи охолоджувати і вони довго тримають температуру.
Додатково базу на якій кріпляться масажні колісчатка можна повертати під різними кутами, тобто масаж не лише вгору-вниз можна робити.
Якщо подивитися на повну ціну (на сайті виробника – Backmate Premium: How to Cure Back Pain Quickly (mybackmate.com)) то вона абсолютно безумна. За $173 точно купувати не варто. І навіть за постійно присутню на сайті знижку до $120. Я свою купив за $50 і це вже нормальна ціна.
В усьому іншому – нормальна штука і може бути хорошою заміною масажним кулькам різних конфігурацій.
Бренд який спеціалізується на безалкогольному пиві. Вперше я про цей бренд та їх продукцію дізнався коли побачив банки безалкогольного пива у ваннах з кригою на фініші IronMan 70.3 Des Moines влітку 2021-го. І тоді волонтери в палатці з їжею усім пояснювали, що пиво безалкогольне і його можна пити після фінішу.
Вже потім я бачив це пиво та рекламу виробника на усіх стартах IronMan де приймав участь (мова про США).
Спочатку воно мені дуже не сподобалося. Але після другого-третього разу разу почало подобатися. І сподобалося настільки, що я навіть почав його купувати.
Тривалий час у виробника були лише різні варіації IPA – це пиво з сильним смаком хмелю, тобто гірке. І мені таке найбільше подобається взагалі. Хоча для тих хто звик до лагеру (або як в Україні його називають “світле”) це навіть на пиво може бути не схоже.
Проте сильний смак і запах хмелю легко дозволить забути, що напій безалкогольний. І в цьому сенсі це найкраще безалкогольне пиво на мою думку взагалі.
Повна назва книги “Immune: a Journey into the Mysterious System that Keeps You Alive” – “Імунна система: подорож містичною системою завдяки якій ви живі”.
Книга від автора чудового науково популярного YouTube-каналу Kurzgesagt – In a Nutshell про імунну систему людини. Книга науково-популярна, тобто не вимагає спеціальних знань і призначення для не надто підготовлених читачів.
Стосовно змісту – у книзі послідовно розглядаються захисні системи організму як шкіра, зовнішні та внутрішні слизові оболонки. Потім книга переходить до більш прихованих механізмів. І чим більше читаєш тим більше розумієш наскільки наша імунна система складна (все ж таки їй 1.5 мільярди років) і можливо навіть складніша за наш мозок.
Найважливіша і найскладніша частина книги це саме її середина – про усю систему та її компоненти в цілому, про їх взаємодію, активацію, баланс і так далі. Читаєш і розумієш наскільки все це на лезі ножа балансує постійно. При цьому автор хоча і нагадує, що в реальності все складніше, але показує картину роботи системи і її компонентів у спрощеному і зрозумілому вигляді.
Книгу завершують глави про вакцинацію, епідемії (грипу наприклад) та сучасні хвороби як СНІД та Коронавірус.
Мені дуже сподобалося і я раджу цю книгу усім без винятку.
Додатково зроблено книгу дуже якісно – ілюстрації інформативні, шрифт красивий і читабельний, папір яскраво-білий і товстий, обкладинка не витирається. Коротше класна книга як в свою бібліотеку так і на подарунок.
Радісно і схвильовано починаємо йти до старту плавання
Усього через два тижні після старту IronMan 70.3 Couer d’Alene вийшов на страт в Орегоні. Цей старт я робив минулого року (2021/07/25 – IronMan 70.3 Oregon), а тому не зважаючи на коротку перерву між стартами хвилювався не так щоб сильно. Хоча за два тижні практично без тренувань ледь вдалося відновитися.
Транзитка готова приймати атлетів з етапу плавання
В Салем (маленьке містечко де і був старт) добиралися машиною (більше 3 годин), готель було складно знайти – усе розкуплене. Але хоч ціни не божевільні як в Кур д’Алені.
Цей IronMan проходив тут лише вдруге, але цього разу участь приймали і професіонали – як серед чоловіків так і жінок були дуже відомі імена.
Рожеві тапки не просто так – до старту плавання ще далеченько йти
Як і минулого року старт був в 1.5 км від транзитної зони куди ми всі організовано і потопали. Цього разу спеціально взяв старі капці щоб викинути їх на старті.
А у воду заходили приблизно як і минулого року – крутий спуск, стрибок і поплив. Ніяких розминок, нічого такого. Знайомий з тим, що запускають у воду через 5 секунд по одному я стартував серед перших 200 учасників. А ті хто стартували останніми у воду потрапили майже через 2 години після початку.
Після виходу з води ще довга пробіжка до транзитки
Сама дистанція наче стандартна – 2 км. Але завдяки течії я проплив її значно швидше ніж міг би у спокійній воді – 19:29, 18-й у своїй віковій групі.
Цього року річка не була така мілка як минулого і пішки йти посеред плавання не довелося. Але місцями дно було настільки близько, що його майже торкався рукою.
Всю дистанцію дуже сильно світило сонце в обличчя і роздивитися щось попереду було складно. Навіть одного разу прямо у великий червоний буй влетів – просто не бачив його через засліплення.
Вихід з плавання, в очах мутно трошки
Хоча перед стартом попереджали – пропливати між помаранчовим та червони буями весь час, інакше дискваліфікація, але цього ніхто не дотримувався просто через те, що течія іноді несла сильно мимо і буїв не було видно. Люди і зліва і зправа постійно запливати за буї, але нікого як я зрозумів не дискваліфікували. Та і в принципі це не давало ніякої переваги – пливсти треба було фактично по прямій.
А після виходу з води ще десь метрів 400 треба було бігти до транзитки, це доволі далеко. Там як завжди неспішно одяг велотуфлі, шолом, схопив байк і побіг на вело. Перша транзитка за 5:02.
Велоетап переважно плаский
Вело я пам’ятав ще з минулого року – переважно пласка дистанція, кілька коротких гірок, туди і назад. За місто виїхали практично миттєво, далі трошки лісу, а потім десятки кілометрів полів кукурудзи, полуниці, пшениця… Машин практично не було, дорога широка, асфальт на 90% дистанції дуже хороший. Для сильного велосипедиста це прямо дуже хороший етап.
Я одразу відчув, що не потягну усю дистанцію в режимі запропонованому тренером, а тому знизив вати і намагався тримати зусилля на одному рівні. План був заощадити для бігу, і він вдався.
Розігнатися навіть у мене виходило так, що у не часті повороти було страшнувато заходити
Певна група людей які то мене обганяли, то я їх визначилася доволі швидко і ми фактично усю дистанцію їхали “поруч” на відстані кількох сотень метрів міняючи позиції. Хоча пролітали мимо в далечінь якісь безумно швидкі велосипедисти, але і традиційно були такі, хто на диво повільно їхав або очевидно здав вже по дорозі назад і їх обходив.
При тому, що я знав, що кручу слабше ніж хотілося б тренеру за самопочуттями виклався якраз нормально – наче не сачкував, але і ноги не відчували ближче до фінішу, що бігти не зможу.
Але все ж таки вело треба підтягувати – саме на ньому можна найбільше виграти на довгій дистанції
Ось вже пішли останні гірки які переважно були розташовані біля старту, кілька з нас збилося в групу якою ми і приїхали до транзитної зони. У підсумку вело за 2:32:10 і 16-й у своїй віковій групі.
Далі без особливих пригод: зіскочив з вела, побіг, повісив, туфлі і шолом зняти, шкарпетки одягти, кросівки одягти, окуляри, візор та пояс з номером в руки, гель вирішив не їсти, побіг… і ноги почуваються нормально – можна бігти як заплановано! Уся транзитка за 3:09.
Крига за пазуху, вода на голову, Gatorade в себе
Бігова траса цього року була інша, і була значно краща. По-перше, не було ділянок з гравієм. По-друге, більшість дистанції ми бігли в затінку. А, по-третє, було два кола – це не те щоби сильно краще, але бігти по вже знайомій ділянці легше бо розумієш що, де і коли попереду.
На початку бігу людей було доволі мало, але було і за ким триматися і кого обходити. Постійно собі нагадував щоб не бігти швидше ніж треба і слідкував за цим.
Життєво важливо дотримуватися запланованого темпу як би легко (на початку) чи важку (на фінішу) не було б
Перші півтора кілометри до початку кола, аж ось мене обходить перша жінка-профі. А за пару хвилин за нею і друга. Третя, четверта та п’ята учасниці мене вже обійшли в кінці першого кола. Біжать вони надзвичайно швидко і видно, що працюють дуже важко – дихання, фокус, все це. Також вражає які вони всі крихітні (мені по плече) і як потужно при цьому виглядають.
На кожному пункті харчування обливався водою, ковтав Gatorade, якщо була крига – за пазуху. При цьому старався не зупинятися чи навіть не уповільнюватися і вдавалося доволі непогано. Гелі вирішив не їсти – не хотілося взагалі і здається Maurten які дають на IronMan мені не дуже підходять.
Останні кілометри стало дійсно важко, але все одно в радість
Десь на 4-му кілометрі мене обійшов інший учасник який спочатку трохи втік вперед, але потім я почав дуже повільно до нього наближатися. Навіть по годиннику перевіряв – я тримаю постійну швидкість, а він посупово втрачає швидкість. І через кілометрів 8-9 я його догнав і так же обійшов. Це про важливість правильно планувати і дотримуватися плану.
Проте як би там не було, а за 5 кілометрів до фінішу стало важко і дуже швидко робилося все важче і важче. І ось ми вже вибігаємо на останній кілометр до фінішу. Попереду міст, так близько і так далеко. Назустріч біжить великий і невпинний потік учасників які щойно закінчили вело. А попереду майже нікого.
Результат порадував
Хоча он десь далеченько біжать пара людей. Роблю зусилля… і доганяю одного, а потім і другого. Ну та раз вже обійшов то бросати за 300 метрів до фінішу якось не доцільно, продовжую.
Фініш. Біг за 1:38:25, 11-й у віковій групі. І це мій найкращій біговий результат на Half IronMan.
А далі готель, душ, Speed Hound ProPerformance Recovery Boots, і повертаємося на нагородження та ролаут (це там де слоти на Чемпіонат Світу дають). Вдалося отримати свій слот, а отже в кінці жовтня ще раз спробую трасу в St. George.
Перша половина книги надзвичайно цікава і затягує, але потім стає трошки передбачуваною та різко просідає. Дочитувати вже не так цікаво.
І хоча автор додав твіст в кінці щоб не давати фінал який читач передбачає вже за якийсь час – це не надто рятує книгу і після завершення враження лишається “ну, так собі”.
Найкраща частина книги як я вже загадав вище – початок історії. Головна героїня з якою працює лікар розказує історію свого дитинства та як її було завербовано у таємну організацію яка бореться зі злом. Організація це не пов’язана з будь-яким урядом чи організацією і її існування підтвердити не можливо.
Ближче до середини книги виникають певні підозри, що уся організація – результат роботи хворої уяви героїні і вона абсолютно випадковими подіями пояснює та підкріплює свою віру у наче б то дані їй не на пряму накази і таке інше.
У книзі є цікаві моменти – як працюють різні частини цієї таємно організації, як карають та визначають зло, які у них є технології та можливості.
Але в цілому книга виявилася доволі слабкою і якби була не такою короткою то я скоріш за все кинув би її не дочитавши.
Розпочався новий сезон і на нього у мене заплановано кілька стартів IronMan де курортне (і надзвичайно дороге) місто Couer d’Alene було першим з них.
До самого міста від нас машиною їхати 5 годин, тож ми вирішили не витрачати час і нерви на перельоти і саме машиною і поїхати. Більшу частину дороги проїхали доволі швидко, лише по дорозі назад пару разів застрягали в пробках на 20-30 хвилин.
Вода настільки холодна що без теплої шапочки одразу заболіла голова
Скажу чесно – я не розумію чому це місто вважається курортним і що там взагалі можна робити крім як дивитися на озеро. По-перше, у ньому нічого крім озера того нема вартого уваги. По-друге, озеро навіть влітку настільки холодне, що плавати в ньому без спеціального костюму неможливо. І, по-третє, місто надзвичайно дороге. Якийсь готель меньше 3 зірок який будь-де коштуватиме не більше $70, а то і менше $50 за ніч тут обійдеться від $200 за ніч. А хороший готель так і всі $400+.
Зупинилися ми в такому “дешевому” готелі звідки до старту було хвилин 15 машиною. І це вже ми жили на самому краю міста, практично в індустріальній зоні.
Прямуємо до старту
Організація спочатку була так собі, але потім виправилися. Одразу ж після відкриття утворилася величезна черга атлетів які забирали стартові пакети. І навіть те що я отримав статус AWA (тобто увійшов в 2% найкращих за рейтингом IronMan) і мав би заходити на чек-ін без черги тут не працювало – вони просто про таке не чули.
І власне крім чек-іну, магазину та пари точок з ремонту/налаштування байків не було чого робити – ніяких інших брендів чи сервісів.
Вело-етап був переважно пласким і на переважно хорошій дорозі
Один додатковий невеликий мінус – усі парковки навколо платні. І хоча було не дорого, проте платити треба було встановивши програму на телефон, прив’язати до неї методи оплати. Коротше морока. До того ж кількість місць в розумній дистанції до старту була доволі обмежена і доводилося “полювати” на них.
Плюс – одна транзитна зона. Тобто в ній і велосипед, і бігове, і з неї ж виходимо з велосипедом. З одного боку простіше, а з іншого ціла купа речей біля велосипеду, більше ризик що щось буцнуть, замажуть, переплутають. Ну та обійшлося.
Види на дорозі особливо не мінялися – або доволі пустельна місцевість, або озеро
Пішов у озеро пробувати плавати… І мене шокувало наскільки холодна в ньому була вода. Холодна така що не лише одразу відібрало долоні та ступні, але і почала одразу боліти голова. Тому вже через 3 хвилини я зрозумів – плавати досить.
Звісно було оголошено, що гідрокостюми на старті обов’язкові. Я ще додатково одяг теплу шапочку і затички у вуха – це дуже допомогло. Хотів ще одягти спеціальні шкарпетки для плавання, але в останній момент вирішив цього не робити і це проблемою не стало.
Вело-етап – туди і назад
Старт був не за віковими групами, натомість люди самостійно вибирати коли стартувати і були організатори з табличками приблизного часу плавання. Я став у групі “32 хвилини і швидше”. Запускали по 4 людей кожні 5 секунд.
І ось на самому плавання несподівано почалася колотнеча. І не скінчилася вона аж до фінішу. Усі 2 км зіткнення зліва і з права, налітаю на повільніших, налітаю на тих хто різко поплив напереріз, б’ю то ногах попереду, налітають на мене, б’ють по ногах мене… І так усю дистанцію. Як правило таке навіть на більших стартах припиняється через 300-400 метрів, але не тут. Усю дорогу в одну сторону і назад був такий хаос і штурхання. Чесно кажучи трошки аж задовбало.
Плавання я зробив за 34:00, що повільніше ніж заплановано, але не катастрофа.
Спочатку біглося непогано
В транзитці зайняло якийсь час почистити ноги від піску, і наче робив все доволі швидко, але зайняло усе аж 3:23.
Скочив на вел і почав призвичаюватися. Вже за кілька хвилин ми були за межами міста і по гарної якості дорозі можна була нормально вкладатися. Треба сказати, що траса вело дійсно непогана і навіть можна на ній пробувати щось показати. На всю трасу можна виділити три гірки з яких дві не надто круті, але дуже довгі. І якщо розумно на них крутити то проблемою вони не мали б бути.
Траса бігу мала як пласкі ділянки так і гірки
Вело пройшло доволі не цікаво. Було надзвичайно яскраве сонце, але температура не надто висока, не перегрівався. Проте вже на половині дистанції почав відчувати біль у ногах і намагався не нашкодити собі так щоб не подолати біговий етап.
Що дивно навіть після 50 км я обганяв доволі повільних велосипедистів (і мене звісно обганяли дуже швидкі) – невже вони настільки відірвалися від мене на плавання? Скоріш за все не розрахували сили і скинули темп на вело.
По дорозі назад один з довгих спусків (він же затяжна гірка по дорозі туди) мав заборону на використання аеробарів (лежака) та не можна було обганяти. Це десь кілометрів 4-5. Доволі незвично і призвело до легкого скопичення велосипедистів де попереду їхав хтось хто постійно гальмував.
На бігові дуже рятувала крига на пунктах харчування
Приїхав до транзитки, зіскакую з вела, забув що у мене за сідлом висока пляшка – чіпляю її ногою і падаю. Але тут же піднімаюся і біжу далі, наче нічого не пошкодив. Потім перевірив – трошки обдер коліно і долоню, але навіть не до крові.
У підсумку вело за 2:40:24, треба їхати швидше, але ноги казали – ні, це десь близько до межі.
У транзитці знову кудись витратився час – 2:48, але тут хоча б шкарпетки одягав, це зрозуміло.
Бачу фініш попереду!
Біговий етап був дуже нерівний – частково по парку, потім нескінчені повороти у приватному секторі, потім довга нудна ділянка туди і назад обабіч траси. Два кола. Проте майже на всій дистанції були глядачі які підбадьорювали.
Пункти живлення з водою, Gatorade, гелями Maurten, Red Bull та іноді кригою були через кожні 2-3 км і це дуже допомагало. На кожному пункті я обливався водою і робив ковток Gatorade, а на трьох останніх вже брав Coca Cola заради кофеїну.
Проте крига була не на кожному пункті, а от вона допомагала найбільше – коли її висипаєш за пазуху то охолоджу і тане вона ще 2-3 км.
Фініш!
Там де було багато поворотів були і противні короткі гірки – хоча і не довгі, проте доволі круті.
І власне десь на другому колі я почав відчувати, що м’язи ніг напрацювалися. До того вдавалося тримати запланований темп, але після певної точки він почав падати і ставало все важче і важче його тримати на рівні. І це була саме проблема з ногами, а не загальне виснаження.
Після бігу ще деякий час хапали судоми в стегнах, боліли стопи та литки. І саме противне – все це тривало майже тиждень. Рятувався соком квашених огірків.
Як би там не було, а мати можливість приймати участь в подібному – це привілей і цим треба дорожити
Дивлячись назад я може міг трошечки швидше зробити плавання, міг зробити швидше вело, але тоді не зрозуміло чи пробіг би взагалі. А от пробігти швидше б не зміг.
В результаті біг за 1:40:28, якщо не найкращий мій біговий результат для цієї дистанції.
Підсумки:
Час – 5:01:04.
19й у віковій групі 45-49б 140й серед чоловіків, 162й у загальному заліку.
Вело-тренажери “прямого приводу” – тобто в ньому велосипед без заднього колеса фіксується, і відповідно цепка одягається на касету на тренажері. Ця модель є однією з найбільш популярних разом з Wahoo KICKR Smart Power Trainer (який у мене теж є і на якому встановлено велосипед Олени). І саме з ним я далі порівняю деякі характеристики:
Ціна – $1400 (звісно я купив дешевше за акцією), у Wahoo – $1200. Але Wahoo йде з касетою Shimano Ultegra в той час як для Tacx доведеться її докупати.
Вага і конструкція – обидва важать близько 21 кг і обидва дуже просто складаються і розбирають без інструментів. Але при цьому мені Tacx здається значно простішим.
Супротив – ці тренажери дуже різні. У Wahoo є важке колесо яке і регулює супротив, а у Tacx супротив регулюється магнітами. Але при цьому рівень шуму у обох надзвичайно низький. Хоча заміри показують, що Tacx трохи тихіший, і це найкраще помітно на низькій швидкості.
Точність – обидва тренажери обіцяють 2% відхилення, тести віддають невелику перевагу Tacx.
Підключення – обидва тренажери підтримують протоколи ANT+ та Bluetooth. Але Tacx ще й вміє працювати без електрики – він може живитися енергією наданою велосипедистом (деякі функції при цьому стають недоступні). Також Tacx може підключатися до кількох пристроїв одночасно (щоб наприклад показувати дані на кількох екранах).
Симуляція поверхні – Tacx вміє симулювати скажімо бруківку чи дерев’яний міст (коли ви наприклад катаєтеся у віртуальному світі як Zwift.
Калібрування – Tacx його не вимагає взагалі.
Як заміна моєму попередньому тренажеру Wahoo Fitness KICKR SNAP дуже вдала і я абсолютно задоволений. Мабуть єдине побажання це щоб в комплекті йшла касета на вибір (бо мені потрібна SRAM), але то таке. Якщо ж радити між Wahoo та цим тренажером то відсутність необхідності калібрувати дуже спрощує життя. Але за великим рахунком вони обидва класні і тому мабуть варто дивитися на ціну та власні вподобання.
