Надзвичайної якості видання від “Видавництва” – якість матеріалів та “пошиву”, кольори та чіткість, і головне якість перекладу – все не найвищому рівні. І “Видавництво” отримує від мене 5+ за цю книгу.
Що стосується змісту то це не просто якийсь сороміцький комікс – насправді це науково-популярна книга де в дуже доступній та наочній формі розказано крізь історію людства по нашу сексуальність, звичаї та традиції. Книга фокусується на християнській стороні історії, про що попереджають автори. І наскільки я розумію будуть ще продовження з точки зору інших культур та традицій.
І хоча матеріал викладено спрощено, проте мені було цікаво і я дізнався дещо цікаве. Взагалі цю книгу можна навіть радити як доповнення до підручників у школі.
Хочу згадати про цей бренд і їх продукцію – бо як на мене вони варті уваги. Це бренд окулярів, але є нюанси.
В першу чергу продукція цієї компанії націлена на ринок дорогих і модних окулярів, а також дорогих спортивних окулярів. А відрізняються вони тим, що пропонують неймовірну низьку ціну і дуже пристойну якість.
Взагалі бренд почав з моделі яка коштувала $25 і яку різні спортивні видання почали радити як повноцінну альтернативу окулярам за $250. Зараз вже вони випускають багато різних моделей (сайт – goodr sunglasses) і можна підібрати як модель так і кольори до самих безумних.
Ми теж спробували собі пару моделей: одну класичну “авіатори” та іншу спортивну “на пів-обличчя”. Перше, що варто відзначити – окуляри неймовірно легкі. Настільки легкі, що можна забути коли їх носиш. А це також означає високий комфорт.
Під час бігу окуляри не соваються, не стрибають, не пітніють. Коротше для спорту вони теж нормально підходять.
Що стосується “якості зображення” то тут є нюанси. Одразу скажу – в них добре усе видно, не мутно, затемнення якісне. Але в дорогих окуляра як Oakley EvZero Path чи Rudy Fotonyk та Rudy Rydon Golf (і навіть в дешевших Tifosi Podium) лінзи підібрано для конкретного спорту і вони підвищують контрастність. Наприклад для вело спеціальне скло зробить тріщини та калюжі на асфальті більш помітними. А скло для гольфу дозволяє розрізнювати нерівності рельєфу вкритого однаково зеленою травою. В окулярах же від goodr є просто затемнення. І якщо ви несетеся по сірому асфальту то можна не помітити якісь тріщини чи ямки і таке інше. Тому я би особисто на вело б їх не використовував. А от для бігу вони чудові.
Комікс за сценарієм Вільяма Гібсона (батька кібер-панку) якого найняли написати сценарій для цього фільму. Але сценарій не сподобався студії і його згодом переписали на станцію-тюрму і ось те все що є у фільмі.
Тому в першу чергу цікаво подивитися яким би міг бути фільм – Гібсон хотів продовжити оповідання у всесвіті Чужого як він це розумів. І навіть розширив цей всесвіт – різні фракції людства (умовно комуністи та капіталісти), заборонені військові технології і таке інше.
За коміксом корабель з Ріплі, андроїдом Бішопом, дівчинкою та десантником (які врятувалися в кінці фільму Чужі, він же Чужий 2) опиняється у ворожому секторі космосу. І через інтриги та маніпуляції Чужий знову виривається, але цього разу його ДНК якимось чином перемішується з ДНК заражених людей і створює монстрів.
Намальовано все дуже добре, мені сподобалося. Головна ж моя претензія до книги – жодну тему не розкрито повністю, все якось швидко, поверхнево і навіть сумбурно. До того ж обсяг книги як мінімум вдвічі менший ніж мало б бути для розкриття показаного світу та подій з чужим та людьми. А так по сторінці між фракціями, купа дійових осіб, раптом перестрілки і бійки, вибухи, всі загинули, космос…
Якість українського видання (від “Видавництва”) на висоті.
Плавання пройшло непогано – рівномірно і без ексцессів
Відмінність цього року полягала в тому, що старт було перенесено на місяць пізніше – три тижні тому відбувся Чемпіона Світу на Коні (повна дистанція). А тому погода очікувалася суттєво іншою. І додатково поміняли суттєво біговий маршрут який був для мене великою проблемою.
Додатково цього року як і на повній дистанції старт розділили на два дні – жінки виступали в п’ятницю, чоловіки – в суботу. До того ж збільшилася кількість учасників: з 3 до 6 тисяч. І враховуючи, що цього року не було таких проблем з перельотами через COVID-19 до старту змогли дістатися люди з Європи та інших частин світу. А отже склад учасників був сильніший. В моїй віковій групі 45-49 замість 300 учасників як минулого року було більше 400.
На початку вело-етапу було доволі холодно і рукавички сильно допомогли
Плавання як і вело відрізнялося в першу чергу тим, що було помітно холодніше. І якщо минулого року не дозволяли виступати в гідрокостюмах то цього разу вони були обов’язкові.
З міста до точки старту учасників возили автобусом з пересадкою. Спочатку з великої парковки де всі лишали машини в центр міста (там же був фініш), а потім до озера. Все це займало хвилин 45-50.
Якість доріг переважно дуже хороша як і видимість
Для нас день почався о 5 ранку, а в транзитці я вже був десь до 7. Велосипед який здав у попередній день вже на місці, лишилося набрати води, розвести напої, розкласти їжу, одягти гідрокостюм, кілька разів відстояти чергу в туалет…
Олена приїхала трошки пізніше – глядачів привозили окремими автобусами. Людей дуже багато, усе дуже галасливе і неспокійне.
Стартували ми хвилями. Професіонали (яких було аж 60) десь о 7:30, а інші вікові групи через певний час після 8. Моя вікова група стартувала останньою, тож навіть трошки набридло чекати.
У Сніговому Каньйоні вугол гірки поступово зростає і місцями вставати з сідла просто неминуче
Кожні 10 секунд запускали по 10 людей, а тому особливої штовханини не було ні на старті ні впродовж плавання.
У воді було лише спочатку трошки холодно, але дуже швидко все минулося і я навіть забув про температуру. Вдалося втягнутися в ритм і більш-менш дотримуватися його впродовж усієї дистанції. І в принципі особливо більше нема чого сказати про плавання.
Плавання вийшло за 33:38 – майже на 2 хвилини краще ніж минулого року, але все одно дуже повільно.
Крім шкарпеток (що було правильним вибором) на вело-туфлі я одягнув спеціальні кавери для захисту від холодного вітру
На виході з води волонтери допомагали знімати гідрокостюми, але я цією допомогою не скористався і мене це не затримало особливо. А от що затримало так це час витрачений на шкарпетки, а особливо рукавички – на спусках вело було дуже холодно перші пару годин і я сам собі був вдячний за рукавички. Також одягнув тоненьку жилетку. Побіг за велом і далі у вело-туфлях (не захотів бігти кілька сот метрів в шкарпетках по асфальту) на вело-етап.
Усього на Т1 витратив 6:23. Це довго, але у порівнянні з іншими хто приблизно так же одягався наче і не дуже погано.
Два кола бігу означали, що ті хто лише почав бігли з тими хто фінішував і вікові категорії перемішалися
Вело було практично ідентично тому яке було минулого року з невеликими відмінностями. З ранку було трошки навіть прохолодно, але погода цього року була сонячна і навіть без особливо сильного вітру. І безхмарне небо весь час.
На вело я помітив наскільки сильніші учасники цього року: мене обганяли доволі багато і в цілому було видно, що практично усі сильні велосипедисту (у порівнянні зі мною).
Пам’ятаючи неймовірно складний підйом у Сніговому Каньйоні минулого року я їхав дуже консервативно і намагався економити сили. І все йшло доволі непогано, але десь на початку останньої третини дистанції я відчув, що втомився більше ніж мав би. Чи списувати це знову на висоту (все ж таки 1 км), або на слабку підготовку – навіть не знаю.
Більшість бігової траси проходила в оточенні глядачів які дуже добре підтримували
Дистанція на вело тягнулася дуже довго. І особливо довго через те, що мене обганяли дуже багато, а я не так щоб і багатьох обійшов. Але як би там не було ось він Сніговий Каньйон – 5 км в гору, і кут підйому лише зростає ближче до вершини.
Дуже боявся цього підйому, але виявилося не так усе і погано насправді. Так, було важко, і було одне особливо складне місце де я навіть почав думати чи не варто зупинитися на хвилинку. Але ні, все обійшлося і виїхав з доволі ще свіжими ногами. Навіть зрадів – зможу бігти нормально!
Саме місто крихітне, а види і в ньому і на його околицях дуже красиві
Далі дуже довгий і швидкий спуск, обганяю ще кілька людей, мене вже практично ніхто не обходить (мабуть усі сильніші за мене вже далеко попереду). Ось ми вже і в місті і їдемо повз бігунів… і як же їх багато! Це все люди які стартували за годину і більше до мого старту і вони або лише почали, або вже закінчують біг.
Розстібую вело-туфлі (Shimano SH-TR9), витягаю ступні, ставлю на туфлі… і мої шкарпетки прилипають до липучок застібки. Коротше відклеюватися і зупинятися – на це довелося витратити кілька зайвих секунд. Але таки зіскочів з вела і його тут же підхопив хтось з волонтерів.
Фінішна пряма
Вело вийшло за 2:48:30 – краще ніж минулого року майже на 10 хвилин, але можна ще хвилин 5 скинути якщо правильно розподілити зусилля.
Коротка пробіжка у шкарпетках по килиму доріжки до бігової сумки, ноги в кросівки, шолом в сумку, пояс з номером, окуляри та візор в руку, сумку волонтерам і побіг. На Т2 витратив 2:01. Можна навіть тут десь хвилину зекономити.
Позитивні емоції
Біг цього року був теж два кола, але без таких безумних підйомів та спусків. І хоча гірок вистачало проте можна було бігти. Я одразу відчув, що хоча ноги і наче не забити, але проте бігти не виходить – якось усе в’язне і буксує.
Перші пару кілометрів кожного кола в непомітну, але через це дратуючу гірку – наче мав би бігти, а щось так важко і ледь пересуваєшся. Далі ми звертали на поле для гольфу – туди був крутий, добре хоч короткий підйом. А на самому полі звивисті доріжки з поворотами, підйомами та спусками кожні кілька метрів. Навіть пару ділянок трави було.
Мені якось вдалося фінішувати між велики групами – наче сам-один на фінішних світлинах
Потім біжимо назад до старту ті ж самі пару кілометрів, але тепер це непомітний спуск, а тому бігти стає раптом легше. Добігаємо до кільця, біжимо далі у місто, через парк і назад. І знову трошки в гірку, і знову починаю буксувати.
А ось і друге коло. Треба сказати, що перше коло я пробіг доволі непогано і десь навіть близько до того, що і хотів. Але останній хоч і невеликий підйом мене чомусь виснажив і далі я вже ніяк не міг підтримувати потрібний темп.
Для мене особисто друге коло на подібних стартах проходить легше (хоча це не означає, що я біжу його швидше) – вже знаю чого чекати і скільки це буде тривати.
Одночасно і задоволений тим що прийняв участь і не дуже задоволений результатом
Зненацька дуже сильно почав боліти живіт (на той момент я вже замість Gatorade почав пити Coca Cola та Red Bull як завжди роблю на другій половині бігу), а потім його так скрутило, що мені довелося терміново бігти в туалет. І здавалося б після цього мало б бути легше, але ні, легше не стало. Тобто не теми зависокий, а просто вже втома накопичилася дуже велика.
Як би там не було ось нарешті і фініш! Цього року його облаштовано краще і виглядає він краще. Дуже радію, емоції прямо позитивні до неможливості.
Коли здавав вел зустів норвежців. Крістофер Блуменфельд (Олімпійський Чемпіон) який і виграв цей чемпіонат на зауваження Олени, що він якийсь маленький сказав “я не лише маленький, але ще і жирний”
Біг вийшов дуже погано – 1:51:56. І хоча це краще ніж минулого року, але дуже далеко від того, що хотілося б показати.
У підсумку вся дистанція за 5:22:38 – так собі, але знову ж таки у порівнянні з минулим роком це покращення.
Далі їжа (куриця з рисом), зустріти інших учасників з ким бачився до того, забрати вел та пакети з плавання та бігу і відпочивати в готель. На диво ноги не дуже і болять, а от загальна виснаженість дуже висока.
Густав Іден (Чемпіон Світу на повній дистанції) попросив мене присісти щоб на фото він виглядав вище.
А далі в той же день ми виїхали у Лас-Вегас о 12-й ночі бо наш літак був о 6 ранку, просиділи 3 години в аеропору, майже 2 години в літаку, ще хвилин 40 машиною і ми вже вдома. Потім спали весь залишок неділі та частину понеділка.
Доволі тривалий час я користувався датчиком серцебиття від Garmin (Garmin HRM-Tri) щоб лишатися в екосистемі одного виробника. Та і до того ж їх точність та набір характеристик роблять саме модель від Garmin такою, що її рекомендують найчастіше. Але була одна проблема – із заміною батарейки (для чого було треба розкручувати корпус на чотирьох гвинтах) поступово втрачалася ізольованість від води і в якийсь момент датчик просто припиняв працювати. У мене так власне зламалися 2 датчики від Garmin після буквально двох замін батарей у кожному.
І як я з’ясував це доволі типова проблема яка була не лише у мене. Тому і вирішив спробувати аналогічний продукт від Wahoo. За ціну в $80 (на сайті виробника – TICKR X Chest Heart Rate Monitor and Workout Tracker | Wahoo Fitness) маємо датчик з яким можна так само плавати і який має динаміку бігу як і найдорожча модель від Garmin.
До того я вже доволі довго користувався (в основному на велотренажері) датчиком Wahoo TICKR Heart Rate Monitor і з подивом побачив, що ця модель має не сумісний ремінь. Ну та зрозуміло – виробник хоче щоб компоненти купували окремо. Ну таке.
Що стосується комфорту – мені навіть трошки більше подобається ніж Garmin, якось менш помітний і про нього легше забути. До того ж батарейку заміняти дійсно значно легше і порушити водонепроникність не так легко. А враховуючи помітно нижчу ціну можу порадити саме цю альтернативо для триатлону чи плавання.
