Життєпис – Сторінка 20 – Ще один не такий як усі…

Леді Вашингтон та Вождь Гаваїв під вікнами офісу

Раз на рік фактично під вікна нашого офісу (менше пари сотні метрів насправді) припливають і тиждень стоять два кораблі. Це бріг Леді Вашингтон та кеч Вождь Гаваїв. Обидва є репліками човнів що насправді існували багато років тому.

Леді Вашингтон засвітилася у фільмі “Пірати Карибського моря: прокляття чорної перлини” в якості корабля “Інтерсептор”, а також у фільмах “Стар Трек” та серіалі “Якось у казці”.

Обидва човни побудовано з використанням сучасних матеріалів (сучасних звісно на час їх побудування), в тому числі їх вкрито металевими листами. Але якщо не придивлятися з дуже близької відстані то виглядають вони абсолютно старовинними. Враження додають ще дерево та канати на палубі і щоглах, ну і вітрила звісно ж.

За той тиждень що човни стоять на причалі можна за $3 сходити на “екскурсію” по ним, або за $45 поплавати годину і навіть побачити як вони маневрують одне проти одного і роблять по одному вистрілу з гармат.

Власне бачити як все відбувається дуже вражає. По-перше, це все дуже повільно. Човен відпливає лише чи стає до берега майже цілу годину. Далі пливе він зі швидкістю неспішного пішохода…

А ще прикольний народ там працює. Коли підходиш до човнів вперше бачиш якихось зарослих бородами-вусами бомжів від яких зблизька ще й смердить. А потім розумієш що то команда для автентичності так робить. І одяг у них не лахміття з мішка, а дорбе пошита і мабуть нарядна в ті часи форма. Але бомжі-бомжами. Там же вони собі готують їжу прямо на вогні і таке інше.

Так ось дивишся на такі човни довжиною 20-30 метрів і шириною метрів 5-8 і жахаєшся як команда 25-30 людей могла на таких плавати місяцями. Там не лише недостатньо місця щоб комфортно спати (ще ж і капітану свою кімнату зі столом треба), але і нема де зберігати воду і їжу. Тіснява страшенна, все заставлене бочками, кругом мотузки, сморід від немитих тіл та їжі, збите волосся та бороди, одежа кольору і покрою наче її довго в помиях виварювали… Ні, все ж таки героїчі люди були ці ваші мореходи!

Якщо ж задерти голову і подивитися на щоглу то просто паморочиться: там не лише високо, але її ще і страшенно хитає навіть на спокійній воді. Це навіть якщо не згадувати про слизькі перекладини по яких треба ходити і важелезні велетенсікі вітрила які треба складати розкладати вручну. Причому це іноді при сильному вітрі робили. Жах просто.

Як я був Котом в Чоботях на утрєніку

Чогось згадалося. Ще до того як я пішов в школу (але це був вже не дитсадок, це була підготовча група яку ми називали “інтернат”) потрапив я на дитячий новорічний утрєннік. Був він в школі яка була майже через дорогу від нашого дому, я потім в ній і провчився всі 10 років. Ну от, а за часів СРСР (може і зараз теж, не знаю) в шкільних спортзалах ставили ялинки і туди запрошували дітей на всі ці святкові заходи. Запрошення мабуть видавали батькам десь на роботі.

Виглядало це приблизно так: збиралося (за моїми спогадами) десь дітей 30-40 разом з батьками, усі більш-менш в нарядних костюмах. Сніжинки там різні, зайчики. Спочатку виходила Снігуронька і розказувала що Дід Мороз десь в дорозі затримався і пібивала дітей кричати хором “раз, два, три, йолочка гори”. Після кількох спроб гірлянди загоралися, усі хлопали і раділи. Далі мали кричати “Дє-ду-шка-ма-роз!!!” і після кількох спроб він виходив. Далі якось смутно, діставав він наче подарунки з мішка: пакетики з цукерками і мандаринками, щось таке.

Потім водили хороводи, проводили конкурси на кращий костюм та віршик і після того розходилися.

На той утрєннік батько зробив мені костюм кота в сапогах: плащ, шпага на поясі (на шпазі була ручка і навіть гарда), капелюх з великими полями, обірки на чоботи. Намалювали мені вуса і навіть на штани пришили хвоста від іграшкового великого кота. Коротше костюм був що треба. Правда мало хто розумів що я кіт і усі казали який я красивий мушкетер :)

А вірш мені сказали вивчити “Тише мыши, кот на крыше…” і щось там далі про котят які шуміли. Проблема була в тому що чомусь я вирішив що це стих не зимній, а про літо. Можливо це було пов’язано з тим що в книжці з якої я вчив цей вірш на картинках було саме літо, або що я подумав що зимою коти по дахах не лазять. Я пробував сказати що не правильний вірш, але батько мене слухать навіть не став і сказав вчити бо коти за мишами зимою так само ганяються як і літом і у самому вірші нічого про пору року нема. Ну я вивчив його…

І ось на утрєнніку мене разом з кількома іншими дітьми вибирає Дід Мороз за найкращі костюми і виводить до ялинки щоб ми перед усіма прочитали свої вірші і серед нас вибрали переможця. Ну всі щось там розказують швиденько і доходить черга до мене. І тут я усвідомлюю що мені зараз треба розказувати ВІРШ ПРО ЛІТО самому Діду Морозу. У мене паніка, я не можу цього зробити, я знаю що в найкращому випадку Дід Мороз скаже мені “Ти що, дурень, це ж вірш про ЛІТО!”, а то і почне показувати на мене пальцем і сміятися “Дивіться який йолоп, вірш про літо розказує, давайте усі показувати на нього пальцями і сміятися”. І я ціпенію, а Снігуронька придовбалася як реп’ях “Мушкєтьор, розкажи вірш! Ти забув вірш? Згадай вірш! Про що вірш? Розкажи вірш! …” І я міцно стуляю рота щоб не піддатися на тортури і не розчарувати Діда Мороза дурним віршем про літо.

Тягнулося це нескіченно довго, але нарешті від мене відчепилися і перейшли до наступного кандидати. Мені так сильно полегшало що я просто стояв і кайфував від того що не зганьбився і мене залишили у спокої що навіть не помітив як там усе скінчилося і що всі почали розходитися. Пам’ятаю який задоволений я йшов додому.

А дома батько чомусь сердито гримкав і дзиркав на мене, а вечером не дозволив дивитися мультікі бо я вірш не розказав. Наче я міг розказати вірш про літо Діду Морозу. Зараз то я розумію що він тоді розчарувався що такий класний наряд кота у чоботях (нехай всі і думали що я мушкетер) не виграв конкурс через те що я не захотів вірш розказувати.

Ось така у мене історія для вас. З Новим Роком!

2015/11/29 – Seattle Marathon – 3:14:49

Наший, місцевий марафон який ми вже робимо кілька років поспіль. Вірніше я біжу марафон, а Оленка половинку.

Кожного разу сіетльська погода дарує якийсь сюрприз: то шалений холод з вітром, то дощ, а бувало і тепло і сонячно. Цього разу був густий туман. Причому вранці такий туман що навіть з увімкненими фарами машини було видно усього за 3-4 метра попереду.

Потім трохи розвиднилося, але все одно було далеко не прозоре повітря.

Навчені помилками ми встали в 5:30 і майже уникнувши пробок (лише на останніх кілометрах в Сіетлі трошки постояли) запаркувалися поруч зі стартом. Потім просиділи 30 хвилин в теплі експо-центру де після фінішу роздавали їжу та сувеніри. Провести там час точно краще ніж у пробці і хвилюватися що не встигнеш на старт. Олена стартонула о 7:30, а я повернувся у тепло – мій старт був на 8:15.

На вулиці все ще було доволі холодно і тому ми обоє стартували в пакетах для сміття поверх футболки у мене і поверх кофти у Олени. Насправді доволі зручно: і тепло і не продувається і коли завгодно на дистанції можна зняти і просто викинути. Як варіант люди одягають на верх на перші пару кілометрів старі футболки чи кофти і викидають їх, але у нас таке не залежується.

Єдине що я зробив помилку і пробіг у пакеті занадто довго, а коли його зняв то був наскрізь мокрий. Це могло б стати проблемою на сильному вітрові, але на щастя минулося.

Я розраховував пробігти в районі 3:20 і почав разом з групою яка бігла на 3:15 щоб з часом уповільнитися. Але поступово “розбігся” і відірвався від них вперед. В принципі не так щоб занадто легко було, але на половині дистанції я зрозумів що не так втомився як боявся того і продовжим у тому ж темпі. Подолавши ще кілька миль якось зміг налаштувати себе психологічно що “залишилося усього 15/12/10/8/… кілометрів і їх треба пробігти не в такому вже і високому темпі”. Тим не менше пейсери з табличкою 3:15 обійшли мене кілометрі на 30-му, але я відчував себе нормально і не сильно з того переживав.

Насправді скільки я робив марафонів це у мене перший раз вийшло не думати про те що “коли там вже наступна позначка відстані”, а про те що “зараз треба бігти ось в такому темпі”. Не знаю як пояснити, просто хотілося бігти швидше, або хоча б не знижувати темпу.

Ось вже і страшна гірка, після неї затяжна гірка, там ще одна затяжна… Помічаю що мене давно ніхто не обганяє, а навпаки я обганяю усіх.

До речі частина фото які ви бачите я позичив з сайту який намагається мені ці світлини продати за якісь шалені гроші (позначки з копірайтами на них), а інші фото зробив знайомий який цього разу не біг і помітив мене стоячи по ходу дистанції з фотоапаратом (він когось іншого чекав фотографувати).

Ну от, біжу я, біжу, гірка закінчилася, почалися мости і все таке інше, одним словом усього 5 км до фінішу. І я помічаю далеко попереду пейсерів з табличкою 3:15. Намагаюся наблизитися до них, але йде вже важко. Останні 3 км вже важко контролювати дихання і воно стає дуже хаотичним та неритмічним. Також дуже болять і починають відмовляти сідничні м’язи.

Лишається щось трошки більше кілометру, а пейсери все ще далеко. І я бачу що вони розгубили усю свою групу, а значить поспішають щоб вкластися в час. Намагаюся прискоритися ще і вже на стадіоні де була фінішна пряма відстаю від них усього кілька метрів. При цьому обходю усіх хто намагається триматися за пейсерами. От і фініш, але я так на метрів 5 пейсерів і не догнав. Ну теж непогано – результат навіть кращий ніж я планував :)

Данні з мого годинника – https://connect.garmin.com/modern/activity/973681320

Зі своїм результатом я 95-й у загальному заліку, 86-й серед чоловіків, 8-й у своїй віковій категорії.

Олена теж пробігла непогано, хоча вона набагато повільніша і не переймається результатами. Її час 2:11:41 поки що її найкращий на пів-марафоні, хоча для тих хто бігає це результат з розряду “пішки йти” :) Але головне що їй подобається і вона задоволена.

Як я здавав бухгалтерський облік…

…коли я ще був студентом.

Сприймати як оповідання в стилі фентезі що не має нічого спільного з реальністю.

Зразу чесно зізнаюся що вся та бухгалтерія пролетіла повз мене як наче і не було і я досі не маю уявлення чим конкретно займаються бухгалтери крім яка рахують прибутки і витрати на калькуляторах, розкладають пас’янси на комп’ютері та заповнюють якісь нудні нескінченні форми. Ну та то таке.

Була у нас якось одна бабася, Роза Смеменовна здається. А може Фаїна Абрамівна. Не пам’ятаю я коротше. Ну така типова бухгалтер – у зимовій боярській шапці круглий рік , закутана у сірий теплий платок, з таким портфельчиком–текою. Ну ви мабуть зрозуміли про кого я.

Так от вона там собі щось тихо і спокійно розказувала, народ щось писав у конспекти. І взагалі така бабця була ненапряжна. На парах можна було спокійно книжку почитати чи ноти там попереписувати чи у го-моку пограти, чим я переважно і займався.

Ну і ось прийшов час сесії. А треба сказати що коли тільки я почав вчитися (перший чи другий курс це був) то робив все дуже старанно, в смислі шо напрягався несамовито щоб трійок не було, і це реально було важко. І лише потім, курсі на третьом, коли я раптово зрозумів що вчити треба тільки те що треба у мене якось само собою без напрягів пішли одні п’ятірки і я навіть якусь там підвищену стипендію отримувати почав… Ну та про це колись згодом… Якщо не забуду.

Так от коротше прийшла сесія, а з нею і іспит. І тут я зрозумів що нічого про бухгалтерський облік не знаю, а коли попробував щось вивчити швиденько то до того ж ще зрозумів що і знати не хочу. А п’ятірку хотілося. І придумався тоді наступний трюк. Був у мене друг-одногрупник Влад. Він шарив абсолютно в усьому, а як чогось не знав то міг вивчити чи просто запам’ятати буквально за вечір. Ну коротше пішли ми з ним “здавати” разом, хоча в кабінет до викладача пускали по одному. І я наплів що нам просто неймовірно раптово, невідкладно і терміново треба здати разом і просто зараз бо у нас якісь там справи з бізнесу і всьо такоє. Ну і коротше беремо ми свої квитки і поки я щось дуюся зі своїм Влад починає без запинки відповідати. Ну і через пару хвилин Сара Карловна каже йому шо всьо, хвате, давай залікову книжку. Ну коротше дає він їй книжку куди і отримує п’ятірку. І тут ВНІЗАПНО з’ясовується що чисто случайно і випадково якось взагалі незрозуміло він віддав їй мою залікову книжку… Досі навіть і не знаю прямо як так вийшло.

Ну що ж робити? П’ятірку то Влад свою заслужив, отже тепер він сує свою правильну залікову куди і отримує оцінку. А далі треба ж виправляти мою. І тут починаються розповіді про те що я чув як одному мальчіку так само неправильно поставили оцінку, а потім виправляли так і ректор, і проректо і завідуючи усих кафедр так лаялися, так страшно витріщали очі що краще не треба. Тим більше шо я ж знаю. Ну нехай не на п’ять а на чотирі. Ну і шо там за різниця в один бал якщо по чєсному, правда ж? Ну а те що я несу незрозуміло що у відповідь на питання з квитка так це ж я розхвилювався через неправильно поставлено оцінку. Вірніше поставлено правильно та не туди. Вірніше навіть туди, тільки я ще не відповів поки що на ту оцінку. Ні, ну я ж і відповідаю… Ну ви поняли механізм, да?

Ото так воно якось і сталося.

Як я варив пиво…

Подивився якось одного разу як френди у фейсбуці почали хвалитися як вони варять пиво і самому захотілося. А тут ще і на роботі є кілька любителів які дома варять різні сорти пива і постійно спілкуються на цю тему.

Почав я з того що купив набір для приготування пива разом з яким йшла і сировина для однієї порції. Також купив і книгу з рецептами приготування різних сортів пива, але скажу чесно що не відкривав її – вистачило інструкцій в коробці та відео на сайті виробника. Власне сировину (ячмінь, хміль, дріжджі, тощо) можна придбати вже в наборі для приготування конкретно сорту, а можна і окремо все купувати.

Пробував почати кілька разів, але все чогось не вистачало: то додаткової великої каструлі, то маленького ситечка, то пляшок куди б пиво можна було розлити (довелося купувати і випити пиво в пляшках з кришками на металевих скобах). Можна було б купити машинку для закривання пляшок кришечками, але вже не схотілося тягнути ще більше і нарешті почав процес…

Як неодноразово наголошувалося в інструкціях головне у приготуванні пива це стерильна чистота посуду, тож усе старанно вимивалося зі спеціальним засобом що йде у наборі і полоскалося спиртом.

Спочатку варимо ячмінь (пропорції води та сировини розраховуються по формулі), температура також має дотримуватися рівномірною (всі показники дано в інструкції), помішувати кожні 15 хвилин, варити одну годину.

Я під кінець попробував на язик ту юшку що виходить – страшенно солодка.

Наступний крок: зливаємо все що зварили – сусло, через сито в іншу каструлю. Згідно рецепту якому я слідував (світлий ель хотілося зробити) сусло треба було перелити через розварений ячмінь ще двічі. Для якось легшого пива додаткові переливання будуть не потрібні.

Потім додаємо певну кількість кип’яченої води охолодженої до певної температури і знову ставимо на вогонь.

На самому початку додаємо у сусло хміль одного виду (являє собою спресовані шматочки порошка з хмелю), варимо ще годину (температура за рецептом) і додаємо через вказані інтервали хмелю іншого виду. Власне смак пива, його гіркота і буде визначатися хмелем.

По закінченню процесу отримана суміш має слабкий приємний запах пива без ноток алкоголю.

Тепер ставимо вариво охолоджуватися в холодну воду з кригою. Охолоджуємо до вказаної температури (щоб дріжджі не зварилися і не замерзли), стерилізуємо ємність де все це буде дозрівати, переливаємо пиво, додаєм дріжджі і ставимо в темне прохолодне місце бродити.

Перші 3 дні все має булькати інтенсивно і з шлангочки що через кришку запущена у ємність з водою мають так і перти бульбашки. У мене перший день так і було, а потім раптово все заспокоїлося. Тут я і почав підозрювати що в мене не вийде те що я хочу…

Через 3 дні шлангочку можна вийняти і замінити її на міні-бульбулятор з меншою пропускною здатністю – ніякого інтенсивного булькання вже не має бути.

Через 2 тижні пиво (це вже має бути пиво) треба розлити по пляшках, щільно закрити і потримати ще 2 тижні.

Я коли розливав у пляшки вже остаточно зрозумів що пити я те що вийшло не буду. По-перше, чомусь утворилося дуже багато осаду: третину ємності я просто вилив. А те що розливав на смак таке гірке було що лише вмочивши язики ніяк не міг позбутися гіркоти в роті ще пару годин.

Після розливання у пляшки ми поїхали в Україну якраз на 2 тижні і по поверненню бачимо у пляшках осад. Тепер аж страшно куштувати :) Нехай стоїть поки як нагадування.

Взагалі я зробив висновок що треба купити газову плитку, балон з газом і варити наступного разу на дворі. А то з електричною плитою контролювати температуру дуже важко – думаю що саме порушення температурного режиму і сталося цього разу.

Отакоє от.

Пінг-понг…

…або гра в яку мають грати усі. Так, ти, хто читає зараз цей текст – ти маєш грати в пінг-понг якщо ще ні!

Я сам не те що б добре грав, скоріше погано. Ну на такому рівні який трохи краще за середнього випадкового чайника з вулиці. А головна причина чому я вважаю що усім треба грати в пінг-понг (тим хто проводить день за комп’ютером – обов’язково) в тому що кілька хвилин гри дають вашим очам шанс попрацювати у природньому режимі.

Людина еволюціонувала так що для виживання використовувся як “далекий” так і “близький” зір, а за швидку зміну фокусу відповідають спеціальні м’язи. Так от коли ви сидите за комп’ютером ваш фокус постійно знаходиться в одній точці, тобто ті м’язи година за годиною мають тримати фокус в одному положенні. Це для них (м’язів очей) неприродньо і вони перенапружуються і слабшають одночасно через те що нема зміни фокусу. Взагалі є така думка що за кілька сот років люди взагалі можуть втратити здібність бачити більше ніж на сотню метрів: для виживання хороший зір сьогодні не потрібен і люди зі слабким зором від народження не лише не помирають від голоду в ранньому віці, але і мають нащадків через яких закріплюють свою ваду.

Так ось пінг-понг хоча і не є повноцінною заміною сильної зміни фокусу проте все ж таки примушує очі працювати і м’язи не так швидко деградують. А якщо грати регулярно на протязі життя то є шанс мати хороший зір (звісно крім вікових проблем) до глибокої старості. Не кажучи вже про те що граючи ви рухаєтеся хоч якось.

Як і більшість людей в дитинстві я грав у настільний теніс у дворі на бетонному “столі” дерев’яною ракеткою. І це звісно була не гра, а “тикання”. Грав у спортивних та піонерських таборах коли була можливість, з часом з’явилася більш-менш нормальна (не совєцька) ракетка якою вже можна було “крутити” та більш точно відбивати кульку. Потім багато-багато років не грав взагалі чи грав дуже випадково.

А коли потрапив у Microsoft побачив в будівлях столи і людей що навіть зробили свій внутрішній чемпіонат і грали доволі серйозно. Почав грати зі співробітниками і швидко з’ясував що майже усі індуси та китайці грають дуже добре (тобто краще за мене). Мені кожне з них відповідали що під час навчання в університеті у них було багато вільного часу і вони його переважно і витрачали граючи у пінг-понг.

Я ніколи не займався з тренером і звісно моя техніка та рухи зовсім колгоспні, навіть не сумніваюся. Але граючи кілька років я навчився деяким новим речам і технікам і відкрив для себе що хоча я не можу “тушувати” (це так у нас називали в дитинстві сильний різкий удар) проте часто можу примати такі удари і повертати їх на стіл сильно уповільнюючи.

За рекомендаціями тих же співробітників я купив собі і Олені ракетки Butterfly 401 ($35) та Butterfly 302 ($25). І знову ж таки прекрасно розумію що деякі з вас скажуть що це китайське сміття, а не ракетки, і я навіть погоджуся. Але зауважу що їх невисока ціна дуже виправдовує їх можливо посередню якість. До того ж граючи обома з них я не можу помітити жодної різниці яка б коштувала $10. Тому думаю що і з більш дорогою ракеткою я б різниці не відчув.

Ще я дізнався що виявляється кульки бувають двох розмірів (різниця в 2 мм), а також розрізняються “швидкістю” яка позначається зірочками: кульки з однією зірочкою здаються важчими, повільнішими, а з трьома зірочками дуже швидкі і одночасно наче зависають у повітрі. Мені саме три зірочки найбільше подобається.

Олена як і я почала грати більш-менш регулярно вже тут, коли пішла на роботу. І треба сказати що данні для настільного тенісу в неї від природи краще ніж у мене: вона швидко вибилася на перші місця в турнірах своєї компанії і навіть іноді обігрує мене.

Коли я перейшов в GoDaddy з Microsoft то знову припинив грати бо на роботі не було стола. Але ось у новий офіс поставили таки стіл і я почав грати знову. І дуже цьому радий! А от стіл який поставили мабуть коштує шалені гроші (GoDaddy взагалі не економить на офісах) і зроблений дуже в стилі усього іншого щоб гармонійно поєднуватися з інтер’єром проте має одну ваду: на ньому не промальовано білим контури і край столу дещо зливається з сірим килимом підлоги. Не те що б це була велика проблема, але я б надав перевагу зеленому столу з нормальною розміткою. Також в офіс купили ракетки та кульки Adidas (на фото). Ракетки наче непогані, але як на мене занадто легкі. Тому я приніс свою і граю виключно нею.

Та і місця би побільше по боках не завадило. Хоча народ більше радий фусболу і грають переважно саме у нього.

Ще хочу сказати що цікавіше і захопливіше за звичайну гру в пінг-понг є парна гра. І в ній важливі не скільки індивідуальні уміння скільки координованість членів команди. Вкрай рекомендую!

А ви граєте в пінг-понг в офісі? А поза офісом? І взагалі чи маєте що сказати з приводу вище написаного?

2015-08-23 – Lake Meridian Triathlon – 2:20:48

Цей тріатлон ми вже робили кілька разів у минулому: 2012-08-26–Lake Meredian Triathlon, Kent, WA, 2013-08-26–Lake Meridian Triathlon, Kent, WA, Ще кілька фото з тріатлону Lake Meridian Triathlon

Цього разу ми обоє робили олімпійську дистанцію, але у Олени вона вийшла з пригодами: пробила колесо на велосипеді і витратила 10 хвилин намагаючись розібратися з картриджем CO2.

Приїхали ми сильно заразні, десь аж за 2 години до початку, але завдяки цьому змогли запаркуватися безпосередньо біля старту.

Хоча погода була не дуже сонячна вода у озері була на диво теплою і прозорою. Взагалі плавання вийшло непогано: мені вдалося майже дві третини пропливсти слідом за трохи сильнішим плавцем і загальний час на 1.5 км плавання вийшов 25:58.6 що для мене дуже швидко.

Плавання організовано так що через кожні 3 хвилини стартує наступна хвиля: чоловіки олімпійка, жінки олімпійка, чоловіки спринт, жінки спринт, чоловіки суперспринт, жінки суперспринт. Отже коли пливеш назад то чим ближче до виходу з води тим більший натовп – повільні плавці з коротших дистанцій вливаються в основний трафік.

Перша транзитка – 2:04.9, це дуже довго, просто неприпустимо. Час втрачено на ноги які я все намагався витерти і почистити від трави бо їхав і біг потім без шкарпеток, але потім здався.

Що стосується велоетапу то пройшов він доволі рівно хоча час мій такий собі – 1:08:27.4 (це 40 км) і 25-й результат на велоетапі з більше ніж 300 учасників. Треба тренувати вело, але ніяк то часу, то погоди, то настрою нема :(

Друга транзитка теж повільна – 1:19.7, тут я вперше пробував бігти у On Running Cloudracer та ще і без шкарпеток. Всередині було насипано щедро порошку проти натирання, ноги потім усі білі наче крейдою зафарбовані.

В цілому біговий етап пройшов нормально, час не так щоб надто хороший – 42:57.6, 16-й результат. Але навіть такий результат дав мені змогу фінішувати 16-м у загальному заліку і першим у своїй віковій групі з часом 2:20:48.2. Це не те що б дуже добре, але від цього вже можна будувати якийсь план тренувань для покращення результатів. По суті це мій же рівень двохрічної давнини до всіх аварій, травм та негараздів які почалися минулого року.

Протокол змагань – http://lakemeridiantri.com/results/LMTAug2015Overall.htm

2015-07-30 – RAMROD 2015

Велотур навколо гори Райнір (RAMROD – Ride Around Mt. Rainier inOne Day, одноденна поїздка навколо гори Райнір) яку щорічно організовує один з місцевих велоклубів – http://www.redmondcyclingclub.org/RAMROD/RAMROD.html.

Сам велотур має обмежену кількість учасників через те що більшість маршруту проходить через територію парку і кількість людей які туди пускають одночасно теж відповідно обмежена. Тому усі бажаючі приймають участь в лотореї (ціна $5) і у випадку виграшу кілька сотень везунчиків платять $90 щоб подолати 240 км красивого і непростого маршруту.

Пару років тому я теж вигравав участь, ось мій звіт про мій перший раз на цій трасі – 2013-07-25-RAMROD та RAMROD 2013 – відео. Поталанило мені і цього року.

Сильно повторюватися не буду, просто відзначу найбільш яскраві враження.

Ті хто більш-менш регулярно приймають участь у змаганнях та інших спортивних подіях мають безліч історій про те як колись щось забув, чи переплутав чи ще якось напартачив. Цього разу нічого страшного крім того що я забув свої велоокуляри. Просто не став роздруковувати список “Велозмагання” де у мене записано що брати і що робити якраз на випадок щоб не забути нічого :) Занадто вже самовпевнений був.

Довелося взяти окуляри Олени (Guess) в яких вона водить машину. Вони практично не захищають очі від вітру на спусках (а спуски там по 20-30 км і дуже швидкі) і практично не захищають від сонця, але все одно краще ніж без окулярів.

Другий прокол пов’язаний з водою. Я взяв дві пляшки на велосипед. В одну наливав спортивні напої (на станціях був Gatorade), а друга була для води щоб обливати себе. Найкрутіші підйоми були на дуже пекучому сонці і перегрівання наступало дуже швидко. От вода з кригою в пляшці допомагала. А прокол в тому що для води я взяв прозору пляшку Camelbak Podium яку сонце прогрівало теж миттєво і я поливав себе теплою водою. Хоча навіть так було легше.

На трасі кожні 30-50 кілометрів були точки де можна було поїсти та налити води чи спортивних напоїв у пляшки. На останній зупинці команда волонтерів робила бутерброди. На одній з зупинок на трасі була печена картопля з сіллю (сіль потрібна щоб не так зневоджуватися і запобігати судом).

У мене вся поїзда зайняла 10 з половиною годин на велосипеді плюс пару годин на зупинках. Іноді на підйомах перегрівався так сильно що доводилося зупинятися кожні кілька сот метрів де було б хоч трохи затінку. Так само робили і інші велосипедисти.

З собою віз пакетики з кремом від сонця та пігулки з сіллю, не став як минулого разу тягти рукава чи інші теплі речі та батончики.

Олена весь цей час чекала мене на фініші… Насправді десь у кав’ярні з кондиціонованим повітрям сиділа :) Але єдине що ми коли розраховували мій час повернення забули додати час який я витрачу на зупинках тож вона мене 2 години на фініші чекала.

Кому раптом цікаво ось дані з вело-комп’ютера – https://connect.garmin.com/modern/activity/850507152. Статистика показує більше 10 тисяч спалених калорій, не знаю на скільки можна цьому вірити.

Чи буду пробувати робити цей тур ще? Мабуть так. Поки його їдеш думаєш “нащо я це роблю, який в цьому сенс?” і таке інше. А після фінішу, душу і морозива думаєш “круто, наступного разу маючи досвід ще більше задоволення можна буде отримати” :)

Ну от і все в принципі. Усім наснаги та здоров’я!

2015-07-12 – Ocean Shores Toughman Triathlon (Half Iron Man) – 5:11:33

З усіма своїми травмами і болячками це був перший (і можливо єдиний) тріатлон який я спромігся зробити цього року. Про сам старт і містечко в якому він проходить я вже писав минулого року – 2014/07/11–Ocean Shores Toughman Triathlon. Тоді нам так сподобалося і в самому місті і змагання що ми вирішили обов’язково повторити наступного року.

І якщо минулого року моя ціль була просто фінішувати (ще відновлювався після того Як мене збила машина), то цього разу були певні сподівання на кращий результат. Проте без негараздів не обійшлося: сам захворів за тиждень до старту (температура, соплі, все в наборі) і трохи таки прочухався, а Олена якраз температурила в ті дні коли і був сам тріатлон тож вимушена була пропустити :(

Також мене підвів годинник: якимось чином він перескочив з транзитної зони одразу на біг, скоріше за все то я кнопку зайвий раз натиснув чи щось таке. Коротше слідкувати за каденсом і дистанцією в мене не вийшло, просто відслідковував загальний час.

В день старту погода була зовсім не сонячна, а під час вело-етапу навіть йшов дощик. Потім трохи розвиднилося і я навіть примудрився обгоріти на плечах під час бігу.

Плавання пройшло на диво непогано – 29:59, що для мене дуже хороший результат. З води виліз після групи лідерів які відірвалися від мене метрів на 200 (3 хвилини приблизно), а за мною вже впритул виходили з води усі інші.

Неспішно витер ноги, натягнув шкарпетки, вбувся і поїхав. Трохи повоював з годинником, потім махнув на нього рукою, ліг на аеробари і почав крутити. Повторюся що на цьому тріатлоні дуже класна велосипедна траса – практично ідеально пласка і майже ніколи не доводиться перемикати зірочки: уперся рогом і крутиш свої 90 км… З іншого боку приблизно третина дистанції була проти сильного зустрічного вітру і тут було відчутно наскільки мені не вистачало фізичної форми.

І хоча мені здавалося що кручу я непогано на мій подив час вело-етапу вийшов навіть гіршим ніж минулого року – 2:46:41, а очикував що буде трохи більше за 2:30 :(

На біговому етапі для себе поставив задачу просто не зупинятися і майже вийшло: переходив на ходьбу тільки біля столиків з водою. Цього разу пісок (кілька кілометрів бігового етапу проходить по березі океану) таки вимотав мене: ноги провалювалися і взагалі така вата відчувалася… І хотілося щоб припинився зустрічний вітер. А коли він таки зупинився стало так нестерпно жарко і душно що знову захотілося вітру, хай би і зустрічного :)