…коли я ще був студентом.
Сприймати як оповідання в стилі фентезі що не має нічого спільного з реальністю.
Зразу чесно зізнаюся що вся та бухгалтерія пролетіла повз мене як наче і не було і я досі не маю уявлення чим конкретно займаються бухгалтери крім яка рахують прибутки і витрати на калькуляторах, розкладають пас’янси на комп’ютері та заповнюють якісь нудні нескінченні форми. Ну та то таке.
Була у нас якось одна бабася, Роза Смеменовна здається. А може Фаїна Абрамівна. Не пам’ятаю я коротше. Ну така типова бухгалтер – у зимовій боярській шапці круглий рік , закутана у сірий теплий платок, з таким портфельчиком–текою. Ну ви мабуть зрозуміли про кого я.
Так от вона там собі щось тихо і спокійно розказувала, народ щось писав у конспекти. І взагалі така бабця була ненапряжна. На парах можна було спокійно книжку почитати чи ноти там попереписувати чи у го-моку пограти, чим я переважно і займався.
Ну і ось прийшов час сесії. А треба сказати що коли тільки я почав вчитися (перший чи другий курс це був) то робив все дуже старанно, в смислі шо напрягався несамовито щоб трійок не було, і це реально було важко. І лише потім, курсі на третьом, коли я раптово зрозумів що вчити треба тільки те що треба у мене якось само собою без напрягів пішли одні п’ятірки і я навіть якусь там підвищену стипендію отримувати почав… Ну та про це колись згодом… Якщо не забуду.
Так от коротше прийшла сесія, а з нею і іспит. І тут я зрозумів що нічого про бухгалтерський облік не знаю, а коли попробував щось вивчити швиденько то до того ж ще зрозумів що і знати не хочу. А п’ятірку хотілося. І придумався тоді наступний трюк. Був у мене друг-одногрупник Влад. Він шарив абсолютно в усьому, а як чогось не знав то міг вивчити чи просто запам’ятати буквально за вечір. Ну коротше пішли ми з ним “здавати” разом, хоча в кабінет до викладача пускали по одному. І я наплів що нам просто неймовірно раптово, невідкладно і терміново треба здати разом і просто зараз бо у нас якісь там справи з бізнесу і всьо такоє. Ну і коротше беремо ми свої квитки і поки я щось дуюся зі своїм Влад починає без запинки відповідати. Ну і через пару хвилин Сара Карловна каже йому шо всьо, хвате, давай залікову книжку. Ну коротше дає він їй книжку куди і отримує п’ятірку. І тут ВНІЗАПНО з’ясовується що чисто случайно і випадково якось взагалі незрозуміло він віддав їй мою залікову книжку… Досі навіть і не знаю прямо як так вийшло.
Ну що ж робити? П’ятірку то Влад свою заслужив, отже тепер він сує свою правильну залікову куди і отримує оцінку. А далі треба ж виправляти мою. І тут починаються розповіді про те що я чув як одному мальчіку так само неправильно поставили оцінку, а потім виправляли так і ректор, і проректо і завідуючи усих кафедр так лаялися, так страшно витріщали очі що краще не треба. Тим більше шо я ж знаю. Ну нехай не на п’ять а на чотирі. Ну і шо там за різниця в один бал якщо по чєсному, правда ж? Ну а те що я несу незрозуміло що у відповідь на питання з квитка так це ж я розхвилювався через неправильно поставлено оцінку. Вірніше поставлено правильно та не туди. Вірніше навіть туди, тільки я ще не відповів поки що на ту оцінку. Ні, ну я ж і відповідаю… Ну ви поняли механізм, да?
Ото так воно якось і сталося.