Життєпис – Сторінка 18 – Ще один не такий як усі…

Cervelo R3 105

Минуло вже більше двох років з тих пір як у мене цей чудовий велосипед (про покупку свого часу писав ось тут). І скажу що досі задоволений, жодного разу не розчарувався і продовжую хотіти на ньому кататися.

За два роки вже багато чого відбулося: я і в машини влітав, і у довгих вело-заїздах участь приймав (як RAMROD 2015, RAMROD 2013 та MAZAMA). Стараюся хоча б раз на два тижні їздити навколо озера Вашингтон (з Оленою переважно) – це 90+ кілометрів. Також раз на тиждень катаюся на роботу і назад – це 28 км в одну сторону.

На сайті виробника про цей велосипед – https://www.cervelo.com/en/road/r-series/r3.

Також за цей час зробив деякі апргейди. Спочатку сподівався що сам усе зроблю, але коли зрозумів що ні часу ні бажання знайти не вдасться віддав у наший вело-магазин щоб усе зробили. А саме: поміняв групсет Shimano 105 на Shimano Ultegra, а також колеса Shimano RS50 поміняв на HED Belgium. І такий самий апгрейд зробив Олені на її Scott RC1.

Обидва оновлення було відчутно відразу і обидва покращили відчуття від поїздок.

Що стосується Ultegra то вона не лише легша на кілька сот грамів, але і незрівнянно плавніше, навіть лагідніше перимикається. І точніше. До того ж я взяв набір для клаймбінга (тобто для гірок): передні зірочки 52-36, касета 11-28. І треба сказати що по нашому рельєфу такий вибір себе виправдовує – мені вистачає діапазону і на прямих ділянках, і що головне в гору теж є з чого вибирати і можна зберігати дуже плавний каденс на усіх клаймбах.

Питання чи варто робити апргейд до Dura-Ace чи аж до Di2 залишається відкритим. За моїми відчуттями з вела можна ще трішки витиснути, але я би краще вже взяв новий велосипед тоді.

Стосовно ж коліс можу сказати що HED Belgium помітно легше розкручувати, тобто байк чутливіше реагує на докладання зусиль на педалі. Не те що він раптом став швидкісним байком, але усе одно помітна різниця. А якщо ще поставити на ці колеса трубки VITTORIA LATEX ROAD TUBE та шини VITTORIA OPEN CORSA EVO CX TIRE то взагалі прекрасно стає.

І мені здається що якщо намагатися виграти від апгрейду то можна було б і ще кращі колеса поставити, але їх ціна вже буде перевищувати ціну самого велосипеду.

Взагалі математика така що свого часу велосипед було придбано (усі ціни округлено в той чи інший бік для простоти) за $2000. Ultegra та колеса кожні обійшлися в $1000, а продати старі колеса та Shimano 105 вдалося за $600. Таким чином з апгрейдами ціна той конфігурації що у мене зараз виходить приблизно $3400, і якщо додати ще трохи грошей то вже можна дивитися на новіші велосипеди з кращим набором компонентів. І головне що новий вел буде дешевше ніж апгрейд мого до того ж стану.

Ну і саме головне – що ж такого хорошого в цьому велосипеді і чому я такий ним задоволений? Повторюся що специфіка цього велосипеду це тривалі (багатогодинні) поїздки та довгі підйоми. На ньому зручно це робити через геометрію рами – посадка трохи пряміша ніж на швидших велосипедах (буквально на кілька міліметрів верхня трубка рами коротша) і це дозволяє не так напружувати спину і дає простір для зміни позиції.

Рама у R3 м’якіша за R5 завдяки іншому складу карбону, а це означає що дрібні тремтіння від нерівностей асфальту вона “приховує” гасячи частину з них. І як результат – руки, спина та сідниці не так перевтомлюються на довгих дистанціях. Звісно тут є і недолік – велосипед повільніше відкликається на докладення зусиль на педалі, особливо у порівняння з дуже жорсткими рамами які просто стрибають вперед варто лише докласти трохи більше сил. Але я на швидкість дистанції не ганяю, скоріше на довжину :)

Коротше повторюся що байком я задоволений, нарікань не маю і катаю на ньому з задоволенням.

До чого взагалі цей пост? Ну, по-перше, у мене тут в блозі як-ніяк а якісь огляди та враження від різних продуктів. По-друге, велопоїздки це приємна частка мого життя яку хочу збільшити і відповідно про яку хочу більше писати. Ну і третє це те що ми з Оленою щойно купили собі на осінньо-зимово-весінній період циклокросові байки (а саме BMC Crossmachine CXA01 Rival) і через те що вже холодає та починає дощити доволі регулярно пересідаємо на них на місяців 7-8. А може і циклокрос коли спробуємо. Отаке от.

А у вас який дорожний байк? Що подобається, що ні, які обмеження, що хочеться та можна покращити?

Як дешево відправляти посилки з США в Україну

Питання про те як найдешевше відсилати посилки з США в Україну мені задають доволі регулярно (раз на місяць як мінімум) і тому я нарешті вирішив “задокументувати” той спосіб яким користуємося ми. Одразу скажу що не буду стверджувати що це саме найдешевший спосіб, але кращого ми поки що не знайшли і якщо ви знаєте такий то будь-ласка дайте знати.

Також треба одразу сказати що мова йде про коробки розмірами мінімум 50 см на кожну сторону, а у нас як правило посилки в 3-4 рази більші. Якщо ж говорити про звичайні коробочки з книжкою/футболкою/мишкою то рекомендую відсилати звичайною поштою (USPS) і не морочитися з різними FedEx та UPS. Вийде відносно не дорого. Час доставки в Україну звичайною поштою – 3-4 тижні, швидше ніколи не було, навіть коли ми додатково оплачували швидшу доставку.

Тепер щодо великих коробок. Скажімо ви набрали усякого в магазинах на більше ніж 10 кг, прийшли на пошту і тут вже з’ясували що доведеться заплатити $150, а може і більше. Ось тут саме час подумати про те ” як дешево відправляти…” і далі те що в заголовку.

Ми користуємося послугами компанії MEEST (Міст) – http://meest.us/, українська версія – http://meest.us/ukr/index.html.

Працює це так. Ви знаходити контакти тих людей хто займається прийомом посилок поблизу вас на сторінці http://www.meest.net/. Ніякої різниці в цінах не буде, ціни стандартні, а різняться “агенти” лише тим де розташовані та коли можуть прийняти вашу посилку. Бо ті “агенти” то звичайні люди які підробляють таким чином приймаючи і накопичуючи у себе коробки.

Отже ви знаходите телефон, дзвоните і домовляєтеся коли можна буде привезти ваші коробки. Далі везете їх, зважуєте і тут же на місці платите чеком або налічкою. Вам дають квитанцію з номером за яким можна відстежувати пересування посилки. Але оскільки ми говоримо про найдешевший спосіб доставки то треба бути готовим що усе буде дуже довго.

З якоюсь періодичність, скажімо раз на місяць, до агентів приїздить вантажівка яка забирає усі коробки. Далі їх через кілька станцій везуть у якийсь порт (скоріше всього на східному березі США) і вантажать у великі контейнери які потім стають на баржу. І далі все це пливе через океан, розвантажується десь у Європі і розвозиться по адресам.

В Україні людина номер телефону якої ви вказали коли оформлювали відправлення отримає повідомлення і дзвінки на телефон про те коли буде доставлено посилку. Як правило на останньому етапі це чи звичайні машини чи невеличкі вантажівки де водій сам заносить коробки у квартиру.

Ціна тих же 10+ кілограм буде від $40, тривалість доставлення – 3-4 місяці. Ось і все власне.

Ще треба сказати що у “Міста” (чи “Моста”, не суттєво) є доставка повітрям, але там є обмеження на мінімальну вагу. Тобто зовсім маленькі посилки переслати не вийде. До того ж ні ціни ні час доставки суттєво від пошти США не різняться в цьому випадку.

Інший цікавий сервіс “Міст” це доставка товарів з американських аукціонів та інтернет-магазинів в Україну. Це про ebay, amazon і таке подібне.

А також у них є послуга коли можна для когось в Україні купувати продуктові набори. Скажімо ви хочете комусь допомогти матеріально через скрутне становище, але не хочете відсилати гроші та і не надто довіряєте отримувачу який може витратити їх на щось ніше. Тоді ви платите за продуктовий набір в США, а в Україні вашому адресату привозять продукти (гречка, консерви, олія, тощо – набори можна вибрати в каталозі) або побутову хімію.

Ну от у мене власне і все.

Про уроки музики в школі

У мене в середній школі (а вчився я в одній і тій самій школі з 1982-го по 1992-й роки) було багато усього цікавого, але одне з незабутніх вражень живе зі мною і по сьогодні. І це спогади про уроки музики і про вчителя музики.

Не знаю у кого як, а для мене досі лишається загадкою нащо взагалі та музика була в шкільній програмі і що ми мали б винести з тих уроків. Але усе по порядку.

На уроках музики було незвично і не таке як в усій іншій школі геть усе. Сама кімната була крихітним амфітеатром де задні ряди задиралися аж під стелю. І замість парт у нас були якісь саморобні столи з фанери (з тієї ж що і сходинки “амфітеатру” було зроблено). Був незвичний вчитель – здоровенний чоловік (принаймні на наший дитячий погляд) з великою купою кучерів на голові. Звали його Леонід Якосьтам, але усі між собою звали його або Льоня. І я так далі буду його називати, але не з неповаги, а через теплі спогади мабуть.

Самі столи було побудовано так що за ними були не стільці а лавки на яких ми і сиділи через одне місце від одного. Більше того – самого першого уроку вчитель дав нам розсістися хто де хоче, подивився хто з ким сів і хто з ким балакає і намалював схему хто де має сидіти. На початку кожного уроку схема перевірялася ним і якщо хто порушував план то мали пересісти. З часом Льоня схему підлаштовував і в результаті кожен сидів сам по собі в оточені саме тих однокласників з яким навіть і не хотілося перешіптуватися. Та ще й далеко одне від одного. І від нудьги доводилося дивитися на вчителя та слухати його.

Друга прикольна штука було вітання. Льоня сам написав пісню і постійно її дописував. Починався кожен урок (після пересаджування на призначені місця) саме з цієї пісні. Вчитель грав на піаніно, співав, а ми ~~співали~~ орали у відповідь. Щось типу такого:

Вчитель: Здраствуйтє рєбята!

Ми: Здра-ству-йтє!!!

Вчитель: На какой урок ви прішлі, на какой урок ви прішлі?

Ми: Ми прішлі НА УРОК МУ-ЗИ-КІІІІ!!!

Вчитель: А как нада сідєть на урокє, а как нада сідєть на урокє?

Ми (складаючи руки як наче сидимо за партою): На урокє нада сідєть ВОТ ТАК!!!

Вчитель: Тіхо, бєз шума садітєсь…

І ще щось там, я не пам’ятаю. Ми сідали і ще щось співали. Коротше цілий ритуал. І час від часу Льоня нам казав “я ось тут вітання дописав, тепер будете співати ось так”. І там або щось мінялося, або додавалися якісь фрази. Ну таке ото.

Сам вчитель сидів внизу “амфітеатру” за піаніно, але нам було видно лише його голову і шию, і тому не дивно що інше прізвисько у нього було Голова Професора Доуеля.

Уроки музики, наскільки я пам’ятаю, були у нас з 4-го чи то по 5-й чи може аж по 6-й клас. І що ж ми там вчили? Зараз я і сам майже нічого не пам’ятаю. Пам’ятаю що кілька уроків поспіль Льоня намагався нам пояснювати про до-ре-мі-фа-соль-… Але всі як не врубалися так нічого і не помінялося. Ну він схоже і махнув рукою. Далі він іноді включав нам фрагменти якихось творів. Ну там партію гобою з піонер-опери “Пєтя і волк”, чи інших переважно російських композиторів. Також він пробував примушувати нас на оцінку вгадувати випадкові фрагменти, але теж здається нічого у нього не вийшло.

Також було багато “творів” на тему “Што такоє любовь?” та іншого подібного – треба ж було оцінки хоч за щось ставити. Власне самі оцінки наскільки я пам’ятаю за музику ставили аби було. Ну тобто тим хто добре вчився з інших дисциплін або 5, або 4 за погану поведінку, іншим – по троячці.

Ну власне і що я можу сказати про уроки музики в школі? Краще ніж по під’їздам шаритися, але і сенсу особливого якось не бачу.

А у вас як воно було?

Mowich Lake

В двох годинах машиною від нас є така собі гора Рейньєр. Її добре видно здалеку (наприклад звідти де ми живемо), а в хорошу погоду так взагалі вона сніговою вершиною закриває помітну частку обрію.

Навколо самої гори розташовано національний парк, проходить дорога і є кілька пішохідних маршрутів.

Кілька разів ми були у парку машиною, кілька разів я їздив навколо неї велосипедом (наприклад – 2015-07-30 – RAMROD 2015). А цього разу вирішили пройтись пішки по одному з маршрутів.

Сам маршрут я знайшов в журналі Backpacker який виписую – в кожному випуску у них запропоновано цікаві маршрути в різних штатах і парках, і в цей раз був маршрут яким ми і вирішили піти. Єдине що маршрут було розраховано на три дні, а ми пройшли його за день :)

Здавалося що якісь 16 миль не можуть бути значною проблемою. Але виявилося що ми недооцінили складність рельєфу, підйому, а також те що місцями дорогу було зруйновано потоками води і доводилося обходити. В результаті ми додали пару зайвих миль і йшли 10 з половиною годин. Тобто почали ще за темно, і закінчили коли вже темніло.

На тій висоті де ми були був туман, було трошки темно. А останні пару годин ще й йшов доволі сильний дощ.

Я власне не збираюся писати багато тексту, світлини краще все розкажуть.

Крім снігу, струмків що зливаються у річку і водоспадів на висоті ще є невеликі галявинки (але їх багато) з яскравими різнокольоровими квітами і приємним запахом. А ще там є олені, бурундуки, білки, пташки різні та інше всяке таке. Ну і туристи звісно.

Маршрут на Garmin Connect (данні з GPS годинника) – https://connect.garmin.com/modern/activity/1294425557.

Усі світлини тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKykKJ4PMzi4nEl36h1RQ.

GoDaddy TechFest в Аризоні

Моя компанія щороку проводить TechFest де впродовж двох днів можна послухати доповіді на різні теми (Security, Mobile, Front-End, Cloud, Agile, тощо) і поспілкуватися з представниками інших компаній партнерів (Microsoft, Dell, Cisco та іншими). Також можна зустрітися з клієнтами. Але головне що можна зустрітися з людьми яких до того знав по роботі виключно через інтрернет: пошта, чати, дзвінки та історії в JIRA.

Сама ідея проводити це дійство посеред літа в Аризоні виявился не надто вдалою – температура на дворі сягала 50 градусів по Цельсію. Взагалі з готелю вийти можна було або рано вранці, або вже пізно вночі. І все одно о 12-й ночі було більше 30 градусів на дворі. Добре що в готелі кругом було 18-19 градусів і ніякої необхідності виходити з нього не було – нас годували і розважали прямо в готелі.

Проте є певний сенс в такому часі і місці проведення – в таку спеку ніхто в здоровому глузді туди “відпочивати” не поїде, а отже розміщення більше ніж 1000 людей обійшлося не надто дорого :)

Треба сказати що сам готель дуже шикарний, на рівні, а то і вище найкращих готелів у Лас-Вегасі: фонтани, басейни, мармур і килима, зелені рослини, галявинки, усе кондиціоновано. Одне крило готелю (яке GoDaddy і зайняли на три дні) повністю складається з великих конференц-залів.

Додатково до двух днів доповідей самого TechFest’у один день до того проводився Hackathon. Це коли команди працюють над чимось новим і несподіваним (дуже бажано над чимось що не є їх повсякденною діяльністю) і мають на всю роботу обмежений час. В нашому випадку це було 24 години. Команда до якої я приєднався робила інтеграцію з Amazon Echo. Ідея була така що можна запитати у Алекси (це аналог Сірі чи Кортани від Amazon) чи зареєстровано вже якийсь домен, і якщо ні то вона пропонувала його додати у кошик користувача на GoDaddy.com. Ну і ціну озвучувала. Ну тобто в прямому сенсі запитати – кажеш їй “Алекса, спитай у ГоДедді чи домен blah-blah.com зареєстровано”. А вона тобі подумавши – “Ні, домен не зареєстровано. Він коштуватиме $2.99. Додати у кошик?”. Ну і так далі.

В більшості нам вдалося це зробити. Не на 100% від задуманого, бо у технології виявилися обмеження про які ми навіть не могли подумати перед початком роботи. Але технічними деталями вас навантажувати не буду.

Взагалі в цьому і ціль хакатонів – зробити щось іноваційне, навіть божевільне, продемонструвати прототип. Дещо потім може стати реальним продуктом. Звісно після відповідних доопрацювань, а то і повної переробки.

В перший день ми просиділи до першої години ночі, а потім ще наступного ранку з 8-ї пару годин попрацювали.

Далі комісія з близько 60-ти проектів вибирала по 4 найкращих в чотирьох категоріях. Нас вибрали в категорії “Перший пінгвін” – категорія де вибирали “першопроходців”. Таким чином ми потрапили в 16-ку найкращих проектів. Але далі пройти не змогли :(

А світлини які ви тут бачите я зробив коли бігав вранці з готелю і по полю для гольфу. Воно там просто неосяжних розмірів! З безліччю доріжок, з поливалками що не дають померти зеленій травичці, та мексиканцями що цілий день за цим полем доглядають.

Взагалі план був пробігти десь 15 км, і почав, як я думав рано – о 6-й ранку. Але швидко з’ясувалося що то було запіздно – вже було дуже спекотно і сонце лупило шалено. Я ледь пробіг 7 км і зрозумів що більше не варто.

Ну а власне весь вище написаний текст є просто виправданням щоб опублікувати світлини :) До речі усі їх ви можете якщо цікаво подивитися ось тут – https://1drv.ms/f/s!An2jFEIZkBKyj_wieAXacpqu2k8cTQ.

MTB – Bryce to Zion, Utah

Після подорожі в Моаб яку ми досі з приємністю згадуємо (пустеля, 3 дні на гірських велосипедах, машина підтримки, палатки, …) було лише питанням часу коли ми знову зробимо щось подібне. Вирішили звернутися до тієї ж компанії що і минулого разу – RIM Tours. І вибрали ми цього разу 4-денну подорож з Брайсу до Зіону (https://rimtours.com/tours/bryce-to-zion/).

З перельотом усе виявилося доволі просто – з однією пересадкою усього можна долетіти від Сіетла до Солт-Лейк Сіті (тривалість перельоту – 1:45), далі 30 хвилин на пересадку і меншим літаком від Солт-Лейк до Сейнт Джорджа (менше години цього разу). Подібний же маршрут і час і по дорозі назад. Містечко доволі невелике, але схоже що швидко росте завдяки туризму і віруючим у яких тут навіть якийсь свій університет та різноманітні збіговиська. Ціна звісно залежить від сезону та навіть дня, але треба бути готовим що на двох людей перельоти обійдуться до $1000. Готелів у містечку дуже багато і розмірів вони чималенькі, але і ціни тут добрячі, особливо на вихідні дні – будьте готові заплатити $200 за ніч за номер який зазвичай обійдеться в $60 не у курортних містах.

Інший популярний варіант яким скористалася пара з Сіетлу що була у нашій групі це долетіти до Лас-Вегаса (туди набагато більше рейсів), а звідти вже доїхати чи прокатною машиною чи автобусом (близько 3 годин).

О 9-й ранку на парковці того ж готелю де ми жили нас та інших учасників (усього в групі було 11 людей) зустрічав міні-автобус з велосипедами. Тут ми вперше зустрілися з гайдами та іншими учасниками подорожі і коротко познайомилися.

Якщо кому цікаво то велосипеди у нас були Santa Cruz, колеса 27.5: у мене Bantam, у Олени – 5010 з карбоновою рамою. Про самі велосипеди не маю що сказати особливо бо досвіду у мене на гірських веліках мало і нема з чим порівнювати та чого очикувати. Олена проте зауважила що Pivot March 4 який вона колись тестувала сподобався їй більше – він був м’якіший та лагідніший :) Що стосується чисто суб’єктивних вражень то велосипеди ці неймовірно надійні, пережили дуже багато і мали лише незначні проблеми типу заклиненого шифтера у мене та задніх гальмів у іншого учасника. Обидві проблеми вирішилися вручну на місці одним з наших гідів. І в той же час один з наших компаньйонів привіз свій Cannondale який не пережив навантажень – полетів задній хаб.

Отже ми сіли в автобус і поїхали в свій майбутній табір. Уся дорога зайняла 2 години разом з зупинкою на заправку/туалет та закупівлю пива та інших речей типу зубної пасти які хтось забув взяти з собою. При цьому ми поступово піднімалися в гори (табір був на висоті в 8000 футів/2500 метрів) і хоча небо було безхмарне і сонце світило дуже яскраво температура була ледь вище 20 градусів весь час.

На місці ми встановили палатки, постелили каремати і спальники. Усе було нове і свіжерозпечатане, але я ще раз порекомендую вставки для спальників Cocoon Silk Mummy Liner – вони додають якийсь градус температури (а вночі температура знижувалася до +10) і в них можна спати не одягаючи бейс-леєр у будь-якому спальнику.

З табору ми перші 3 дні їздили навколо різними маршрутами, і це було доволі зручно – не треба ставити і складати палатки і торби. В таборі наші гіди нас годували свіжеприготованою їжею (м’ясо, риба, млинці, кава, навіть десерти), мили тарілки, чистили і підстроювали байки і таке інше. Це до того що вони з нами їздили усі маршрути, тягнули на собі додаткову воду, їжу, інструменти та усе інше що може знадобитися в дорозі.

Одна з гайдів була дівчина Корі (десь до 30 років) яка примає участь в гірських велогонках типу 24-годинних перегонів. Другий був Дейв (років 40 з чимось) – веломайстер зі стажем більше 20 років, колишній велосипедист, особисто знайомий з великою кількістю спортивних знаменитостей у вело- та мото-спорті. І був ще 70-річний Майк. Важко було повірити що йому 70 років – пряма статура, їздив з нами усі гірки, долав технічні ділянки, на рівні з іншими готував і прибарав, возив на додачу до усього в своєму рюкзаку гіпсову статуетку Санта Клауса з ялинкою. До того ж виявився дуже начитаною людиною (досі слідкує за свіжими виданнями з історії та соціології) та має безліч історій з часів коли служив в Ісландії, працював інструктором з дайвінгу на Філіпінах, охороняв черепах у Бразилії і так далі і таке подібне. Просто космос який дядько!

Що стосується самих поїздок то усі вони були на сінгл-треку (вузенька доріжка) переважно по лісу (коріння і каміння) з крутими поворотами, спусками і підйомами. Взагалі для мене траса була важкувата технічно – я більш-менш навчився як долати круті гірки лише під сам кінець, а от круті спуски та повороти мені так і не далися – іноді доводилося злазити з вела і долати певні ділянки пішки. І хоча висота теж давалася взнаки (постійно не вистачало кисню і серце стрибало на “високі оберти” майже на кожній найменшій гірці) головною проблемою все ж таки була відсутність технічних навичок. Наприклад їхати в гірку на гірському велі треба не так як на дорожньому – якщо переднє колесо налітає на камінь чи корінь (а це в лісі гарантовано) то при неправильній посадці будеш лежати на спині з велом зверху. Треба зсуватися на кінчик сідла і майже лягати на руль. Ну а про повороти та спуски я взагалі не кажу – там треба бачити дорогу і планувати кілька кроків на перед. У мене не виходило.

Після першого ознайомчого дня (карта першого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415216) де ми проїхали коло навколо озера Навахо другий день (карта другого дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415244) приніс нам довгу гірку на початку, багато вгору-вниз-вгору-вниз і знову ж таки те саме озеро. Озеро теж таке цікаве – в нього не впадає жоден струмок, а натомість уся вода в ньому це сніг що розтанув та дощ. А снігу тут випадає до 4 метрів зимою. До того ж в дні озера утворилася дірка яка перетворилася на водоспад і щоб озеро остаточно не зміліло посередині його побудували дамбу. Обидві половини заселили рибою і в тій що міліє майже до дна можна рибалити.

На третій день (карта третього дня – https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415277) був довгий і доволі складний трек через ліс. Після першої половини лише троє людей (і серед них я звісно) погодилися їхати назад тим же шляхом, а інші сіли в автобус. І назад ми летіли доволі швидко де я зрозумів що хоча фізична форма в мене більш-менш подібна до того що гірські велосипедисти любителі демонструють відсутність навичок відкидала мене від групи все далі і далі – на спусках я боюся та гальмую забагато, на підйомах вибираю не оптимальний маршрут… Ну і до того ж якщо ви подивитеся на кілометраж то він дуже не великий, але поїздки були виснажливими через висоту та складність доріжки.

Ну і останній день коли ми склали палатки та зібрали сумки і нас повезли в інший парк. Тут доріжка була трохи іншою – переважно пустеля, дуже мало дерев, але багато каміння і дуже, дуже страшні спуски… Більшості людей сподобався саме цей останній день (https://connect.garmin.com/modern/activity/1251415308), але мені все ж таки третій день запам’ятався найприємніше (через більший кілометрах звісно).

Також треба згадати що я неодноразово падав з велосипеда як і усі інші, позбивав ноги і коліна, порізав руки гілками, забив мизинця на лівій руці так що він набряк, посинів і ледь влазив в рукавичку. Але то все навчання, все на користь. Група крім виснаження ніяких особливих травм не отримала.

Усі світлини тут – https://onedrive.live.com/?authkey=%21AEQ%5FfGUdLVWDnBk&id=B21290194214A37D%21257431&cid=B21290194214A37D.

Ранкові вафлі з Presto 03510 FlipSide Belgian Waffle Maker

…ну або не обов’зково ранкові, просто з ранку найсмачніше їх з кавою навернути під якийсь документальний серіаль від BBC про дику африканську природу :)

Отже – куховарити і готувати я не вмію і не знаю як, а тому такий витвір кулінарного мистецтва для мене був завжди дивом природи і я майже думав що вафлі ростуть в магазинах на поличках. Але з часом навчився не лише каву (наприклад – КАВА З МОЛОЧНОЮ ПІНКОЮ В ДОМАШНІХ УМОВАХ) та пиво (наприклад – ЯК Я ВАРИВ ПИВО…) варити, але навіть хліб випікати (про це ось тут – НАША ХЛІБОПІЧКА ТА МІЙ РЕЦЕПТ СВЯТКОВОГО ХЛІБУ). Тому нічого дивного що і до вафель з часом дійшов.

Звісно все це готуванням їжі можна назвати дуже умовно, усе ж роблять машинки з напів-готовими продуктами, але все одно, хоча б розумієш як все воно створюється приблизно.

Для приготування (порція на двох) знадобиться 4.5 унції води, одне яйце, щось типу двох чайних ложок вершкового масла і спеціальне борошно для млинців та вафель (пів стакану). Чим це спеціальне борошно різниться конкретно від борошна для хліба я не знаю, купую вже готове: ось таке, наприклад – https://www.amazon.com/gp/product/B000ILEMAU.

Починаю з того що яйце перемішую з водою, потім додаю туди борошно і перемішую ще старанніше.

В цей же час прогріваю вафельницю (їй треба усього пару хвилин щоб прогрітися) та розтоплюю масло у мікрохвильовці (30 секунд і ніякої мороки). Борошно треба переколотити старанніше, але цей процес теж довше за одну хвилину не займає. А далі треба влити розтоплене масло і знову ж переколотити.

Тепер прийшов час вилити усе в вафельницю. Я свого часу найшов якийсь опит-огляд в інтернеті де люди писали про вафельниці якими користуються, а редакція вибрала п’ятірку найпопулярніших та описала недоліки та переваги кожної з них. А з цієї п’ятірки я вже вибрав найдешевшу, ось таку – https://www.amazon.com/gp/product/B000TYBWIG. До того ж це ще й модель яка найкраще продається на Амазоні.

Пару слів про конкретно цю вафельницю: вона неймовірно проста – втикнув в розетку і починає пекти. Перевертається, але щільно не закривається тому навколо неї треба вистеляти рушники на випадок протікання. Є примітивний таймер який пищить коли прийшов час. І все.

Заливаємо суміш, закриваємо, вмикаємо витяжку :) Через секунд 20-30 я перевертає її на інший бік щоб рівномірніше пропікалося (не знаю чи справді це треба робити). Таймер ставлю на 4 хвилини і йду робити каву.

Деякі люди в оглядах писали що таймером не користуються, а просто час від часу відкривають і перевіряють чи ще не готово. До того ж хтось любить більш чи менш просмажені вафлі.

Вафельниця з тефлоновим покриттям, тому до неї нічого не липне, її навіть мити не треба (згідно мануалу). А як щось відламалося від вафлі то ті залишки просто витрушуються. Коротше для самих-самих початківців і тих хто не хоче перейматися будь-якими деталями взагалі це саме те що треба.

Залишилося оздобити нарядненько ягідками і горіхами, полити кленовим та брусничним сиропом і все – вафлі готові менше ніж за 10 хвилин! Смачного! :)

Subaru Forester 2016

По-перше, сУбару, а не субАру. А тепер далі…

Здається не так вже і давно я писав про нашу новеньку ще тоді SUBARU FORESTER 2013, а ось вже кілька місяців у нас оновлення :)

Почалося все з того що ми почали шукати машину Олені бо вона тепер працює в Сіетлі і іноді нам не зручно однією машиною добиратися по різних маршрутах дім-спортклуб-робота. Поїздили по різних салонах щоб зрозуміти що хочеться і що можем купити. Спочатку дуже Олені сподобалася майже спортивна Scion FRS (в Європі продається як Toyota RT), але потім зробили невеличку паузу в пошуках і стало зрозуміло що подібну машину не так і хочеться – занадто вона стрибуча, з неї поганий вид в боки та назад, у неї низький ніс та будуть постійні проблеми з паркуванням через це. Ну відповідно одразу відпала і Subaru BRZ на базі якого Scion FRS зроблено.

Далі спробували Volkswagen Golf GTI як дешеву версію Audi TT і нам сподобалося. Я особисто був вражений вертлявістю машинки та тим як вона на нормальній швидкості спокійно робить поворот майже на 90 градусів. Та ще й ціна у неї нижча за дві вищеназвані. І вже майже погодилися підписувати документи, але була ще одна машина яку хотіли подивитися. Це була б/у-шна цього разу BMW 228i, минулого року і за підозріло низьку ціну. Поїхали пробувати її. І Олена розгубилася. Бо, як вона каже, GTI прикольно водити, а в BMW сидиш у комфорті наче на розкішному дивані.

Ну а поки ми все ось це пробували і обговорювали ціни та опції я згадав що у Subaru рік тому було оновлення двигунів і покращився розхід бензину. От і вирішили заїхати спитати які у нас є опції, що за ціни та як взагалі що.

Треба сказати що нашою машиною я був переважно задоволений, були певні нарікання та побажання, але нічого суттєвого. Але ось дивимося ми на нову модель у кращій ніж у нас комплектації (Touring проти нашого Premium) і відзначаємо що покращилося:

Колеса на 1 дюйм більші (18 дюймів) – наче непомітна різниця, проте відчуття кажуть нам що сидимо ми значно вище над дорогою.
Розхід бензину 24/32 галонів на дюйм замість 21/27, це приблизно 9.8/7.3 літрів на 100 км замість 11.2/8.7 де перше число – розхід по місту, друге – по трасі. Усе завдяки оновленому двигуну.
Незрівнянно краща звукова система від Harman – звісно це не аудіофільська якість, але бас дуже пристойний, звук розбірливий на усих частотах, а найкраще звучить електронщина, хард-рок та гітарні партії. Це як перейти з програвання музики на гучномовці мобільного телефону на стерео-систему.
Світло само вмикається і вимикається – мені так цього не вистачало!
Повітря на переднє скло дме не лише знизу, але і зверху – для цього є спеціальна кнопка, але тепер нема маленького бардачка для окулярів в стелі.
Сенсорний екран 4.3 дюйми з системою навігації (як запасна коли смартфон не працює з якихось причин нічого така).
Камера заднього виду – тепер паркуватися задом набагато легше, але головне що не так переживаєш :) У наступній машині будемо ще і передню камеру вимагати.
Шкіряний салон – насправді дуже комфортно.
Протитуманні фари – за 3 попередні роки вони б нам знадобилися усього пару разів, але допомогли б тоді сильно. Тому після тих поїздок в тумані я додав собі у список бажань для майбутньої машини протитуманки.

Усі спеки на модель тут – http://www.subaru.com/vehicles/forester/models-specs.html. Усі ці покращення разом збільшили ціну майже на 10 тисяч, але на мою думку всі ці покращення варті того.

Що ж стосується недоліків то вони теж переважно збереглися. Для мене в першу чергу головним недоліком є недостатня звукоізоляція – чути дорогу і чути як колеса торохтять по ній. Звісно це у порівнянні з машинами цього ж класу, в якомусь Жигулі чи Москвичі усе гуде і торохтить незрівнянно гучніше і більше. Народ вирішує цю проблему додаючи звукоізоляційні прокладки чи піну у порожнечі і замінюючи всесезонні шини на літні.

Також можна відзначити якусь чи то недоробленість чи то хаотичність приборної панелі. Маємо 4 екрани на яких показано карту/додатки/музику, поточний режим вентиляції, поточний розхід бензину та задіяність повного приводу та спідометр/тахометр. Додайте до цього три подвійні кнопки для управління кондиціонером ще й оточені ручками що крутяться. Не знаю як, але переконаний що все це можна було б спростити і об’єднати. Мабуть різні команди працювали над різними частинами :)

А в цілому класне оновлення яке мене радує щодня! До того ж у нас нашу “стару” машину забрали за пристойну ціну (ми за три роки наїздили трошки більше за 30 тисяч миль), дали добру скидку і відсоток на залишок суми (1.49% якщо бути точним) – лише заради цього варто було оновлювати машину бо нам навіть фінансово вигідно оплачувати дешевший кредит за дорожчу машину ніж попередній 2.5% за дешевшу машину.

Ах, так, колір – темно-сірий. Мені чесно кажучи все одно, якби був вибір то я б салатний чи яскраво-помаранчовий би взяв, але у них таких нема і це треба окремо фарбування замовляти, а Олена від білого втомилася. Тому і темно-сірий.

А що ж з машиною Олени? Поки нічого, зрозуміли що вона нам не так і потрібна насправді: в Сіетл дешевше і швидше добиратися автобусом, я почав більше їздити велосипедом, і взагалі якось підігнали наші розклади одне під одного :)

Переобладнав собі трошки робочий кабінет…

Чесно кажучи не такий він вже і робочий, я тут переважно в ігри граюся, та і то добре якщо раз на пару тижнів. А Олена працює іноді з дому. В неї ще лептопів пара на столі стоїть тоді (свій і той що на роботі видали).

Взагалі якось неочикувано у вихідні заїхали в IKEA, купити різних шафок та новий комп’ютерний стіл… До речі якщо хто з місцевих читає і вам раптом потрібен розбірний комп’ютерний стіл (у дуже хорошому стані) то віддам задарма.

Ну а там вже раз почав меблі скручувати то і шафку з іграми притягнув нагору, фігурки розставив по новій, плакати повісив. Вирішили що в цій кімнати у нас будуть плакати науков-фантастичної тематики.

Фігурки якось давно був загорівся збирати, але вже давно нічого нового не купував. Є Футурама, Південний Парк, Поні і трохи інших. Але щось нових поки не заводиться.

Також пробував збирати комікси, але більше ніж на кілька випусків Футурами, Доктора, пари томів Оглафа та “Часу пригод” натхнення не вистачило.

А от колекція ігор повільно росте. Настільні ігри це моє мабуть останнє хобі і поки мені дуже подобається. Зупиняє лише ціна та (в основному) те що не вистачає часу всі їх добре вивчити і нема коли і з ким грати. Іноді виходить пограти на роботі – раніше з групою однодумців вдавалося грати раз на тиждень, але останнім часом і того не виходить.

Ну а в цілому пост звісно ж ні про що, так, аби щось написати ;)

А у вас які новини?