Karin Boye. Kallocain / Карін Бойєю Каллокаін (1940)

 

Антиутопія про суспільство де все для армії і кожен служить в армії. Ніхто вже не пам’ятає ніякої історії, є ми і є вони. Ми праві і наша місія свята, а вони неправі і зло.

Всі ресурси на потреби армії, ніяких емоцій та задоволень, ніяких розкошів. Усі одягнені однаково, їдять та слухають одне й те саме, кругом усе післуховується та занотовується. Коротше уважно дивимося на рік написання роману.

І тут головний герой винаходить хімічну речовину ін’єкції якої примушують людей говорити правду. І починає з’ясовуватися що у кожного якісь провини та непатриотичні думки. Внутрішня розвідка працює невпинно і арештовує усих конвейєром, головний герой починає замислюватися а що в голові у нього…

Крім депресивного настрою ще дуже відчутно що це європейська книга – якесь ниття про “все погано і краще не буде”, якась самозакохана приреченість…

В цілому непогано.

Robert Sheckley. The Status Civilization / Роберт Шеклі. Цивілізація статуту (1960)

 

Я свого часу читав як російський так і український переклад цієї класики. І треба сказати вони сприймаються суттєво по різному. Якщо в українському перекладі якось більше пригодницька складова була помітна, а кінцівка сприймалася як “ну от зараз все і закінчиться”, то в російському варіанті навпаки – все що відбувається на планеті в’язнів сприймаєш як швидкоплинну підготовку до потужного фіналу.

Далі спойлер!

Ну а по суті – людська цивілізація досягла високого рівню життя без конфліктів та негараздів. А злочинці відправлються на окрему планету де і мочать одне одного будуючи подобу Дикого Заходу.

І ось група “політичних” посилає розвідника на Землю. А той з’ясовує що ні армії ні поліції на Землі нема, а є натомість панування машин які программують людей вести себе правильно і самостійно йти в тюрму коли вчинили щось неправильне…

Haruki Murakami. The Wind-Up Bird Chronicle / Харукі Муракамі. Хроніки заводного птаха (1995)

 

Цю книгу я почав читати коли мені сказали що я читав неправильного Муракамі

І цього разу навіть до середини книги не дочитав Sad smile

Враження таке що текст занурює тебе в якусь в’язку речовину з головою. Причому текст же ж абсолютно ні про що! Як радіо яке увімкнено на таку гучність що жодого слова не розбереш, але при цьому дзижчить і не дає ні на чому зосередитися.

Glen Cook. Starfishers / Глен Кук. Зорелови (1982–1985)

Серія про світ майбутнього і бойові дії та шпигунські ігри у космосі та на планетах. Світ створено дуже цілісний. Особливо цікаво те що кожна книга розкриває дуже вузький розріз через який видно лише частину світу.

В цілому позитивне враження.

Shadowline / Лінія тіні (1982)

Цю книгу присвячена протистояню двох кланів найманців. Тут переважно інтриги, жорстокість і бойові дії (переважно не екшн як такий, а скоріше планування) у важких умовах з обмеженими ресурсами.

Любителям стратегій має сподобатися.

Битва (переважно позиціяна) за скарби надзвичано недружньої планети. Йдуть постійні відсилання і переплетення з минулими подіями (100-200 років до того що описано).

Останні з сімейних військових династій і найманців б’ються із злодіями сангаріанцями. Безліч тактики, стратегії та інтриг.

Starfishers / Зорелови (1982)

Той же Всесвіт, кілька десятків років після подій першої книги. І лише один (не головний) герой з першої книги.

Розкривається тема протистояння людей і сангаріанців (злої гілки людства), ловців зірок, космічних риб та перенаселеної агресивними довбурами Землі.

В цілому всесвіт дуже цільний і прадоподібний. І хоча у першій книзі було розглянуто зовсім інший соціальний прошарок (найманці і работоргівці) ніж тут (секретні служби та шпигуни) все це складається у одну велику картину.

Дивно те що сюжети та героїв забуваєш, а от світ і сили в ньому ні.

Star’s End / Кінець зірок (1982)

Книга по суті є другою частиною попередньої і продовжує оповідання рівно з того місця де зупинилися "Ловці зірок".

Розрізнені групи, і не лише люди, починають зливатися у Конфедерацію щоб протистояти ворогу який загрожує не більш не менш ніж життю у всій Галактиці.

Ну і таємниця походження того ворога, бойові діх у космосі і на планетах, спілкування з істотами що мешкають у космосі вже сотні мільйонів років.

Passage at Arms / Дорожні нотатки (1985)

Ця книга могла б бути сама по собі оскільки з серії майже нічого не використовує.

Дії відбуваються за кілька десітків років до подій описаних у другій і третій книгах.

У невеличкому космічному човні на обмеженій площі на кілька місяців закрита велика кількість людей. Вони живуть кілька місяців у тісноті, з обмеженими ресурсами і без розкошів типу душу чи кондиціонеру. Навіть скафандрів не передбачено.

Їхїня задача пройти у глибину ворожої території, завдати точного удару і втекти назад.

Такий собі підводний човен майбутнього.

Ну і книга відповідно більше описує як міняються люди у таких обставинах, які конфлікти та проблеми виникають.

Haruki Murakami. After Dark / Харукі Мураками. Після темряви (2004)

 

 

Безблагодатна ботва і втрачений час. Ось що таке цей ваший Муракамі і його книги.

Свого часу почав читати бо це було модно тоді. Але так і кинув не дотягнувши до кінця.

З коментарів:

Ознакомлен. Мураками – унылое говно. Хотя, что-то полезное в его творчестве есть, но всё равно, такое ощущение, что книги для неудачников, которые никак не могут покончить жизнь самоубийством. Фу, эмо… :(

Brian Wilson Aldiss. Non-stop / Брайан Вілсон Алдіс. Без зупинки (1958)

 

Це фактично варіація "Пасинків Всесвіту" Хайнлайна. Але книга йде набагато далі, піднімає більше питань. Та і сюжет більш закручений.

Корабль летить не туди, а назад. Та і здається пролетів мимо цілі вже давно. Заселений дикунами, мутованими рослинами та тваринами… І ось група людей починає свою подорож і відкриває дивні речі…

З іншого боку написано дуже нерівно. Хороші ідеї і цікаві думки пересипані якимось по дитячому безпомічним текстом. Занадто швидко все відбувається. А діючим особам здається мотивація для будь-яких вчинків взагалі не потрібна – роблять що в голову стукне. При цьому їхня здатність приймати нові ідеї та поняття та миттєво міняти свій світогляд настільки не правдоподібно оисані що не віриш ні на секунду.

Читати, тим не менш, варто.

Dan Simmons. Carrion Comfort / Ден Сімонс. Втіха мертв’яків (1989)

 

Доволі прикольна "розважальна" книжка жахів на 900+ сторінок Smile

Починається як фантастика, потім проходить стадії детективу, екшену та авантюрного роману і балансує десь на межі з теорією заговору.
Головна тема – мозкові вампіри, такі собі понадлюди.

Невеличка група “суперлюдей” не лише має можливість контролювати за допомогою свого розуму інших, але і жити на їх емоціях висмоктуючи енергію як вампіри. Ця страшна правда відкривається парі героїв-ідеалістів. І все закрутилося…

Правда в кінці все було досить передбачувано і трошки наскучило що чесних, справедливих і порядних головних героїв ніяк не можуть знищити ні суперлюди, ні ФБР, ні особиста охорона міліардерів.

George R. R. Martin. Wild Cards / Джордж Мартін. Дикі карти (1987)

 

Насправді це вже ціла серія з майже 20 книг. І вся серія побудована на правилах настільної гри які сам Мартін свого часу і придумав. Причому в межах вигаданого світу усі події описують інші автори. Кожна книга таким чином складається з кількох різного розміру оповідань з ріним стилем викладення.

Конкретно ця книга є першою в серії і якщо і читати то треба починати з неї. Враховуючи неймовірну популярність усієї серії у західному світі, та історії про супер-героїв і подвиги не дивно що зараз цю книгу екранізують.

Приблизно суть така – пара вооючих іншопланетних сторін притрушує Землю вірусом який модифікує деяких і вбиває багатьох людей. Модифікації як правило є різними фізіологічними спотвореннями. Але іноді зміни є супер-можливостями.

Ну і відповідно уряд, бандити та самі по собі супер-люди починають робити якісь неймовірні речі для досягнення своїх не завжди ідеалістичних цілей.

Не дивлячись на дитячий сюжет в основі самі оповідання доволі жорсткі, реалістичні, а іноді і відразливі чи непристойні.

Але особливо я усе читати не буду, не подобається мені уся ця супер-героїчність. Хоча фільм із задоволенням подивлюся.

Andre Norton. The Last Planet / Андре Нортон. Остання планета (1955)

 

Авторці належить така кількість науково-фантастичних творів що вона мала б увійти у список класиків не лише за їх якість своїх, але і просто за кількість Smile 

На сьогодні виглядає доволі наівно, але тим не менше можна читати без особливих проблем.

Вояки агонізуючої міжзіркової імперії (прямо як совок у останні роки існування) через аварію опиняються на недослідженій планеті як виявляється покинутой людьми Землею.

Потім знаходять жертв іншої аварії, воюють трошки з ними. А потім і здичавілих землян знаходять.

Відверта пропаганда проти расизму і за служіння ідеалам, навіть нежиттєздатним.