Garmin Forerunner 910xt

Ціна: $260

Призначення: Спортивний годинник для “мультиспорту”: біг, велосипед, плавання, походи та інше. Певною мірою це покращена (компактніша і краща на вигляд) версія Garmin Forerunner 305, але з підтримкою режиму плавання.

Враження від використання: Годинник дуже подобається і не можу перестати радіти йому. З корисних новинок вказав би таке:

Режим плавання підтримує як відкриту воду (з GPS) так і басейн (без використання GPS). Довжину басейну можна вибрати з запропонованих варіантів, або ввести вручну для нестандартних басейнів. Також в режимі плавання підраховується частока і кількість гребків для вільного стилю. І хоча у воді годинник може іноді втрачати сигналі (наприклад коли стоїш на старті тріатлону з руками у воді) це ніколи не було великою проблемою – відновлюються координати миттєво.
Режим тріатлону: плавання, транзитна зона 1, вело, транзитна зона 2, біг. Для кожного виду можна настроїти свій екран (кількість та тип показників як швидкість, дистанція, час, каденс, тощо).
Зовні годинник набагато красивіший за Garmin Forerunner 305: пласкіший, зі зручним надійним браслетом.
Підтримка протоколу ANT+ дозволяє використовувати всю ту техніку що у вас вже є, наприклад велосипедний датчик Garmin GSC 10 Speed/Cadence Bike Sensor.
Батарея тримає до 20 годин і я навіть ходив з цим годинником у 4-денний похід на Мачу-Пікчу підзарядивши його лише раз (так, доведеться брати акамулятор та кабель для тривалих подорожей).

Недоліки: Нічого такого що б робило використання годинника некомфортним, в принципі усим влаштовує. Найбільше нарікань викликає мабуть те у Garmin ледь не кожен пристрій має свою зарядку і цей годинник не виключення. Отже для того щоб завжди мати можливість зарядити його доведеться прикупити задярку у машину чи на роботу.

Також передача данних на комп’ютер здійснюється не по кабелю (він лише заряджає) а за допомогою спеціально ANT+ USB-стіка (йде в комплекті). З одного боку це зручно: достатньо бути в зоні досяжності увімкненого комп’ютера і ваші дані буде скачано і опубліковано автоматично. А з іншого боку для того щоб мати можливість синхронізувати години ще десь доведеться докуповувати стік.

На сайті виробника: https://buy.garmin.com/en-US/US/into-sports/running/forerunner-910xt/prod90671.html

[Настільні ігри] Вступ

Наряду з коміксами чи зомбі-фільмами настольні стратегічні ігри є великою частиною американської культури яка практично невідома в наших краях.

Звісно усі мають уявлення про ігри з фішками, кубіками та картками, деякі навіть грали в ігри типу “Монополії”. Але в США всі ці ігри мають абсолютно іншу вагу: самих лише стратегічних настольних ігр існує кілька сотень, а також існують різноманітні доповнення до них, виправлення помилок, книжки-інструкції. Ну і звісно є люди які грають в ці ігри з подібними собі, є спеціалізовані магазини, є навіть зльоти чи веб-сайти де можна обговорити чи дізнатися якісь деталі про велику кількість ігор.

Та що там казати коли такі знамениті книжкові серіали як “Война престолів” (за ним знімають мабуть ще більш відомий телесеріал) та “Дика ката” Джорджа Мартіна виникли як результат створення ігор: Джордж із друзями любить вигадувати настольні ігри. Зробити збалансовану і цікаву гру не так вже і легко: в ігрі не має бути очевидної стратегії виграшу, а крім того заповзяті гравці постійно знаходять баги (помилки) в логіці ігор які дозволяють їм отримувати величезну перевагу у певних ситуаціях. Також настольні ігри надихали і надихають розробників комп’ютерних ігор: всі ці “Герої”, “Герої меча та магії”, “Варкрафт” та інші основані на настільних іграх в які грали розробники.

Існують ігри які з виправленнями та перевиданнями успішно продаються вже 50 років.

Саме стратегічні настольні ігри можна поділити умовно за розміром групи, складністю правил (або мінімальним віком гравців) та середнім часом який необхідно витратити на гру. Деякі ігри передбачають лише двох гравців, інші дозволяють приймати участь більше ніж десяти одночасно. Також існують ігри для яких мінімальна кількість учасників становить 3, а то і 4 людини.

За складністю ігри поділяються на такі що іх можна пояснити на словах за 10 хвилин і показавши пару ходів так і такі що їх треба пояснювати пару днів. А для деяких ігор навіть досвічені гравці мають тримати при собі книжечку з правилами і різні допоміжні схеми та таблиці.

Складність не завжди пов’язана з середньою тривалістю гри, але залежність таки є. Деякі ігри можна завершити за менше ніж пів-години, для інших же найшвидша партія триватисе мінімум 2 години.

У мене в команді є пара людей які серйозно (якщо звісно у настольних іграх може бути хоч щось серйозне) займаються цим і колекціонують ігри. Ну тобто в прямому сенсі у них є вдома мінімум одна шафа заставлена коробками з іграми та доповненнями для них.

Просто фотографії щоб урізноманітнити текст:

От і я спробував пограти в парочку з них і мушу сказати мені сподобалося. Купив собі кілька ігора, в планах докупити ще кілька і навчитися в них грати.

Далі я планую написати хоча б коротенькі пости про кожну з них, але коли це буде не відомо ;)

Фотографії ігор планую викладати ось тут – https://onedrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2176846

Нова адреса блоґу – https://blog.golovatyi.info/

Можливо ви вже помітили, а якщо не помітили то кажу вам про це зараз що мій блоґ перебрався на нову адресу – https://blog.golovatyi.info. Проте стара адреса і старі посилання якщо ви десь їх зберігали у вигляді закладок також будут працювати і переспрямовувати усе на нову адресу, тож з читанням ніяких проблем не має бути.

Так само на нову адресу переїхав мій блоґ з оглядами і рецензіями – http://review.golovatyi.info/. Також я переніс усі пости з усими картинками в них і усі коментарі також збережено.

Переїзд пов’язаний з тим що… а з тим що а чому б і ні?

Тепер коли у мене є свій власний WordPress замість безкоштовного можу налаштовувати блоги більш гнучко і ставити різні плагіни які раніше були недоступні.

Головна незручність для вас, вірніше для тих з вас хто залишав коментарі буде в тому що доведеться заново зареєструватися. Але це має бути просто зробити через соціальну мережу в якій ви зареєстровані.

Вже знаю що деякі відео не відображуються, це буду з часом виправляти. Буду вдячний якщо будете коментувати про інші знайдені проблеми.

[english] woot / w00t

Слово woot яке переважно використовується в інтернеті (форуми, ігри, чати) і часто пишеться як w00t означає вигук захоплення. Щось типу “круто!” чи “классно!”. Вимовляється як “вут”. Слово не має ніякого негативного чи будь-якого іншого забарвлення, єдине що люди далекі від інтернету та комп’ютерних ігор можуть його просто не знати тому що воно в розмовах не використовується (принаймні я його ніколи не чув), лише на письмі.

Походження слова тим не менше покрито таємницею. Найбільш імовірна версія говорить що це скорочення від фрази “Wow, loot!” (Вау, ніштячки!) яку показувала одна старовинна гра коли персонаж гравця знаходив чи здобував собі якість артефакти чи корисні штучки. Згодом фразу почали активно використовувати гравці в інших іграх типу World of Warcraft.
Друга популярна версія говорить що це скорочення від We Owned the Other Team (ми поімєлі іншу команду) – фраза яку теж використовують у командних комп’ютерних іграх коли вітають одне одного з перемогою над командою суперника.

А нолі замість літер “о” з’явилися як частина 1337 5p33k (leet speek – інтернет сленг – http://en.wikipedia.org/wiki/Leet).

Слово у словниках:

Кредитні картки та інтернет-покупки: трохи про процес

Чисто освітній пост який (я сподіваюся) у загальних рисах відображує процес того що відбувається коли клієнт сплачує покупки в інтернеті кредитною карткою. Звісно в реальному світі дуже багато деталей і нюансів які на такій простій схемі відобразити не можна. Також важливо розуміти що схема справедлива лише для кредитних карток і особливості оплати з дебітних карток, банківських рахунків, чеками та іншими способами тут не показано.

Також якщо ви знаєте кращі терміни українською то напишіть у коменті, я виправлю пост.

CreditCardInternet

Спочатку розберемося з елементами на картинці:

Користувач який робить покупки і вказує дані своєї кредитної картки на сторінці інтернет-магазину. Кредитних карток існує велика безліч, це як і добре відомі Visa, MasterCard, American Express, Discovery так і менш поширені, або взагалі обмежені кількома країнами системи як Elo, Unipay,JBL та інші.
Інтернет-магазин які приймає дані картки клієнта. До речі деяку інформацію (таку як код картки) магазини не хранять в своїх базах, а в деяких країнах це навіть заборонено робити законом. Такий нюанс суттєво ускладнює платежі по підписці: через місяць треба зняти якусь суму не примушуючи користувача.
Процесор платіжних систем – це компанія яка вміє працювати з різними кредитними картами на різних ринках. Не існує однієї компанії яка б обслуговувала усі види кредитних карт в усих країнах усима валютами. До того ж скажімо з картами Visa в США треба працювати зовсім іншими способами (інший протокол системи) ніж в Британії, не кажучи вже про те що Visa в Британії дозволяє працювали виключно з фунтами. Крім того компанія процесор бере платню за кожну операцію і у різних процесорів платня може різнитися для одного й того ж ринку. PayPal якраз і є одним з таких процесорів, ще на ринку присутні CCAvenue, Chase Paymentech, Secure Pay та ще пару десятків інших.
Платіжна система – це та сама система до якої належить кредитка: Visa, MasterCard та інші. Платіжна система не є однією компанією і не мають централізованої точки обслуговування. Саме завдяки тому що існують десятки (а скоріше сотні) способів обслужити кредитну картку певної системи і існують компанії-процесори. Тобто магазин може напряму працювати з платіжною системою, але щоб задовольнити потреби різних користувачів йому доведеться підтримувати сотні (якщо не тисячі) способів оплати: комбінації типу кредитної картки, країни і валюти.
Банки користувача та інтренет-магазину. Банк користувача видав кредитну картку (і відповідно кредит) у конкретній платіжній системі. Звісно кожен банк може видавати картки у різних системах і може додавати різні нюанси до картки (річна плата, грошові бонуси, милі на авіаперельоти, скидки у певних мережах, тощо). Від банку інтернет-магазину вимагається лише бути доступним для міжнародних платежів.

Тепер поговоримо про сам процес (стрілочки на картинці):

Користувач визначився з карткою, ввів данні і натис “Заплатити”.
Магазин в залежності від типу картки, країни користувача та валюти вибирає процесора і відсилає тому запит на авторізацію. Запит включає в себе суму, але переведення грошей ще не відбулося.
Процесор відсилає запит (авторізацію) у платіжну систему.
Платіжна система перевіряє дані картки (код, номер, термін дії) і якщо все в порядку відсилає запит у банк який видав картку.
Банк користувача перевіряє дані користувача і баланс і якщо оплата може бути здійснена відсилає назад підтвердження операції, а вказана сума умовно заморожується.
Платіжна система підтверджує оплату процесору, а той підтверджує оплату магазину який в свою чергу інформує клієнта про те що покупку здійснено.
Набравши первну кількість операції для здійснення платіжна система (яка теж до речі утримує собі невеликий процент з кожної операції як і банки) виконує усі операції разом, частіше за все раз на добу. Тут операція авторізації повторюється як оплата. Зверніть увагу що код картки вже не потрібен – авторизація пройшла успішно і це просто підтвердження того що гроші треба переказати.
Коли банк користувача підтверджує операцію гроші переводяться на рахунок інтренет-магазину (мінус процесору, системі і банку клієнта).

Ускладнення виникають коли гроші треба повернути, або щось стається з карткою чи рахунками десь в процесі. Ну та я вже сказав що це дуже спрощена картика яка тим не менш показує основні етапи процесу.

Історія рядка User-Agent від Великого Вибуху до наших днів

Вільний переклад http://webaim.org/blog/user-agent-string-history/.

Пояснення для неспеціалістів: мова далі йде про веб-браузери, а конкретно про рядок User-Agent який браузери відсилають веб-сайтам щоб ті знали з яким саме браузером мають справу. У рядку User-Agent дві частини: назва та версія ядра браузера яка розуміє HTML (мова яка описує веб-сторінку) та додаткова інформація як, наприклад, версія операційної системи, браузера та різних доповнень. Веб-дизайнери мають змогу розроблювати сайти так щоб різним браузерам видавалися по різному зроблені веб-сторінки – таким чином вони мають змогу використовувати якісь унікальні можливості конкретних браузерів.

Спочатку був Mosaic і він усім казав що він NCSA_Mosaic/2.0 (Windows 3.1), і він вмів показувати картинки і текст.

Потім з’явилася Mozilla як дитя Mosaic та Godzilla і усим вона казала що вона Mozilla/1.0 (Win3.1), і вміла вона фрейми. А веб-дизайнери знали що Mosaic’у треба давати звичайний текст, а Mozilla’і фрейми. А назва Mozilla розробникам не сподобалася і вони переназвали свою дитину як Netscape.

І розробники Netscape "зловили зірочку" і почали глузувати з Microsoft і Windows публічно і нахабно і терпець Microsoft урвався і зробили вони Internet Explorer. А чекати поки веб-дизайнери додадуть третю версію сайту спеціально для Internet Explorer у Microsoft не було і вони стали усим казати що вони Mozilla/1.22 (compatible; MSIE 2.0; Windows 95), тобто вміють фрейми як Netscape і ще трохи зверху того. І Microsoft включили Internet Explorer у Windows безкоштовно для користувачів і веб-дизайнери побачили що Internet Explorer вміє більше за Netscape і стали робити сайти лише під нього. І Netscape помер і довго був лише Internet Explorer.

Але Mozilla відродилася як Gecko, але не хотіла чекати доки веб-дизайнери почнуть робити сайти під неї і стала усім казати що вона Mozilla/5.0 (Windows; U; Windows NT 5.0; en-US; rv:1.1) Gecko/20020826.

А потім Gecko стала називати себе Firefox, а усім казала що вона Mozilla/5.0 (Windows; U; Windows NT 5.1; sv-SE; rv:1.7.5) Gecko/20041108 Firefox/1.0. І народилося від Firefox діти і називали вони самі себе Camino та Sea Monkey, а іншим казали що вони Mozilla/5.0 (Macintosh; U; PPC Mac OS X Mach-O; en-US; rv:1.7.2) Gecko/20040825 Camino/0.8.1 та Mozilla/5.0 (Windows; U; Windows NT 5.1; de; rv:1.8.1.8) Gecko/20071008 SeaMonkey/1.0 бо вони вміли все що вміла Firefox і трошки більше, тож веб-дизайнерам не треба було переробляти сайти спеціально під них.

А потім народився Linux. І прийшли його червоноокі прищаві адепти і побачили вони що Firefox це добре і захотіли собі таке саме. І зробили вони собі KHTML і навколо нього Konquerer який був точно як Gecko і усім казав що він Mozilla/5.0 (compatible; Konqueror/3.2; FreeBSD) (KHTML, like Gecko) щоб йому давали такі самі сторінки як і Gecko.

А потім прийшла Opera і сказали що хоче дати своїм користувачам вибір ким прикидатися для веб-сайтів. І на вибір користувача вона казала усім що вона або Mozilla/4.0 (compatible; MSIE 6.0; Windows NT 5.1; en) Opera 9.51, або Mozilla/5.0 (Windows NT 6.0; U; en; rv:1.8.1) Gecko/20061208 Firefox/2.0.0 Opera 9.51, або Opera/9.51 (Windows NT 5.1; U; en). Але усім було все одно і ніхто ніколи нічого під Opera’у спеціально не робив тож вона до смерті прикидалася то Gecko то Internet Explorer.

А потім прийшла Apple і їй сподобався червоноокий Konquerer і взяла Apple собі KHTML і зробила його по своєму, назвала його WebKit і навколо нього зробли Safari. Але навіть зроблений "по своєму" WebKit всередині був точно як KHTML і Safari усім казав що він Mozilla/5.0 (Macintosh; U; PPC Mac OS X; de-de) AppleWebKit/85.7 (KHTML, like Gecko) Safari/85.5 щоб йому давали точно такі веб-сторінки як Konquerer.

І побачив Microsoft що Firefox це добре і навчили вони свій Internet Explorer показувати веб-сторінки точно як Firefox і стали усім казати що Internet Explorer це тепер Mozilla/4.0 (compatible; MSIE 8.0; Windows NT 6.0).

А потім прийшов Google і побачив що Safari це добре і взяв собі WebKit і зробив навколо нього Chrome. А Chrome усім казав що він Mozilla/5.0 (Windows; U; Windows NT 5.1; en-US) AppleWebKit/525.13 (KHTML, like Gecko) Chrome/0.2.149.27 Safari/525.13 щоб йому давали сторінки як Safari який хотів щоб йому давали сторінки як Konquerer який хотів щоб йому давали сторінки як Firefox який хотів щоб йому давали сторінки як Internet Explorer’у який хотів щоб йому давали сторінки як Mozilla яка померла дуже давно.

І всі вони і досі кажуть що усі вони Mozilla і досі щоб їм раптом не дали сторінки як Mosaic’у, першому в історії інтернет-браузеру.

Висновок: всі брешуть.

[english] tool

Усим добре відоме слово яке означає “інструмент”. Ну і що ж в ньому такого? А те що по відношенню до людини воно теж має певні, більшістю негативні значення. Причому що саме мається на увазі сильно залежить від контексту.

Отже значення:

недалека людина яку хтось розумніший використовує в своїх цілях. Майже рівнозначню поняттю “дурень”.
Погана людина, варіанти перекладу: мудак, засранець, падлюка.
людина яка небажана у компанії чи ситуації, але ніхто не наважується їй це сказати.
людина яка надто сильно і безуспішно старається виглядати тим ким вона не є. Найближче значення – позер, лох.
Пеніс – причому в такому значенні це дуже брудне слово. Не кажіть ніколи щось типу “He has a large tool”.

Знаючи це все не кажіть щось типу “I am your tool”, або “Use me as a tool” бо це звучатиме як “я буду твоїм дурником”.

У словниках:

Кава з молочною пінкою в домашніх умовах

…або Nespresso Pixie та Epica Automatic Milk Frother.

Одразу скажу що я не надто великий прихильник кави і коли її п’ю то стараюся якомога сильніше перебити смак чимось іншим, наприклад молоком. От я писав що на роботі у нас є Латте-машина якою я користуюся лише один раз на день: по-перше, мені подобається сама процедура і запах кави, а, по-друге, молока в лате виходить разів в 5 більше ніж кави, тож не все так і погано на смак.

Проте якщо ви хочете мати щось подібне вдома то доведеться викласти дуже, неймовірно велику суму. Скажімо приведена у згаданому вище пості машинка обійдеться вам в 4-6 тисяч. Так, від чотирьох до шести ТИСЯЧ доларів. І при цьому ви не можете просто купити її, а має вкладати довічний контракт з виробником, тобто щось ще помісячно йому платити за обслуговування. Правда у випадку якихось проблем з машинкою приїде технік і все відремонтує і виправить дуже швидко, але все одно ціни такі можуть здатися логічними лише дуже великому прихильнику кави і лате.

Отже перейдемо до недорогих домашніх варіантів.

Перше кава-машина. Як я вже казав каву я п’ю лише раз на день і морочитися заради цього з зернами, обсмажуваннями, помолом та іншим бажання нема. До того ж кавові зерна у нас будуть просто старіти оскільки дома ми каву п’ємо лише в суботу та неділю.

Тобто вибір обмежується машинками які роблять каву з капсул: у капсулах помелена та заварена вже кава, машинка має лише пробити капсулу і пропустити крізь неї гарячу воду. Звісно є ще розчинна кава як варіант, але якщо ви не знали то про всяк випадок скажу що у розчинній “каві” самої кави як такої нема: смажений буряк чи щось подібне, кофеїн з зеленого чаю, фарбник, ароматизатори, підсилювач смаку. Коротше розчинна кава це така ж нісенітниця як розчинний чай чи розчинний сік.

Серед машинок що роблять каву з капсул теж вибір доволі великий і ціні на них лежать в діапазоні від 50 до більше ніж 2 тисячі доларів. Крім того у різних виробників різна система (розміри та форма) капсул, а іноді навіть більше ніж одна система у одного виробника.

Найбільш відомими та поширеними мабуть є машинки від Keurig та їх система капсул K-Cup. Причому капсули в цьому форматі випускають багато різних виробників серед яких є і Starbucks і Dunkin Donuts і інші. Є така машинка і у мене на роботі.

Але собі ми узяли за рекомендаціями машинку Nespresso Pixie з системою капсул OriginalLine.

Рекомендації полягали у тому що машинки цієї марки роблять каву “з пінкою”. Це насправді так і є, неозброєним оком помітно що кава виходить з піною. Що стосується капсул то вони доволі маленькі і порції кави з них виходять менші за четвертину звичайної чашки, якраз те що треба для лате.

Ціна однієї капсули знаходиться в межах від 60 до 90 центів. Виробник дає доволі великий вибір капсул з кавою різних сортів та різної міцності. Ми намагаємося усе перепробувати та визначитися що нам подобається, але якщо чесно то різниці практично не помічаємо. Отакі з нас знавці кави.

Продаються капсули в пачках по 10 штук через інтернет, або фірмовий магазин.

Ота підставка на фото під машинкою куплялася окремо і містить 50 капсул, але зараз я би чесно кажучи купив би прозорий куб (є у них і таке) в який насипом можна красиво запхати 30 капсул.

Тепер щодо молока, вірніше молочної піни. Собі ми купили машинку від Epica – після того як я пару разів скористався подібною машинкою від Nespresso на роботі стало ясно що різниці між ними крім як у ціні нема.

Всередині машинки тефлонове покриття і зміщена відносно центру “крутилка”. Машинка вміє як робити гарячу пінку так і охолоджувати молоко (що ми ще не пробували). Наливаєш молока до позначки, накриваєш кришкою, натискаєш кнопку і за хвилину-півтори маєш пінку.

Пінка дуже висока і яскраво-біла, красива так. І не падає дуже довго. Наскільки довго не знаю, але хвилин 10 без помітних змін точно простоїть. Причому усе молоко перетворюється на піну, зовсім рідини не лишається.

Машинку після того треба не лише промити, але і старанно протерти паперовим рушником – тефлонова поверхня уся покрита жиром який не змивається водою і якщо його залишити то у наступної порції буде запах і смак горілого молока.

Якщо лате готувати у прозору чашку як це і положено робити то буде добре видно розділення кави і молочної піни яка не падає навіть коли в неї ллєш каву.

І ще дуже смачно налити меду зверху пінки – доїдати її все одно доведеться ложкою, а так буде ще смачніше.

На цьому все. Сподіваюся у вас виникло бажання приготувати і випити кави чи лате після прочитання цього посту.

Смачного!

Перу, Куско, Інка Трейл, Мачу-Пікчу. Частина 6

Попередні частини

Трейл. День четвертий

І останній…

Отже прокинулися ми о 2:30 ранку і доки снідали та пили чай наші носії запакували усі палатки, спальники та інше і побігли вниз щоб встигнути на потяг. А ми пішли до воріт парку з якого починається дорога до Мачу Пікчу. Під воротами прочекали пару годин доки все те діло відкриється і далі зробили не надто складний перехід до точки під назвою Ворота Сонця.

Називається вона так тому що крізь ворота що побудовані на перевалі саме і сходить сонце якщо дивитися з Мачу Пікчу.

Весь перехід тримав добре якщо години півтори, але були надзвичайно важкі і неймовірно круті підйоми де на сходинках доводолося допомагати собі руками щоб перелізти на наступну.

Там нам довелося чекати десь ще годину відкритя самого міста і після цього був останній доволі короткий (мабуть меньше години) перехід по майже пласкій дорозі.

На дорозі нам почали зустрічатися туристи і це на диво викликало реакцію типо “о, чайники”, та “пфф, туристи” Smile А коли зайшли в саме місто Мачу Пікчу то натовпи якихось лантухів що тинялися навколо взагалі почали викликати ледь не злість в тому плані що “вони не заслужили тут бути”. Та і взагалі бачити скільки людей що вештаються розслаблено було якось дивно, подібна реакція у нас була коли ми усього три дні каталися по постулі на гірських велосипедах, а потім повернулися до людей (White Rim, Moab, UT).

Згідно нашого гіда сучасні дослідники вважають що Мачу Пікчу було містом жерців та фермерів що їх утримували. Зі знайдених мумій схоже що жерці відбирали дівчаток (скоріше за все за зовнішністю) і вирощували їх у спеціальних закритих дворах десь до 20 років. Саме тут було знайдено мумію дівчини яку було ритуально страчено. Скоріше за все за дівчат добре платили батькам, а бути вихованою жерцями у розкошах для жертвоприношення було великою честю.

Із цікавинок наш гід мимохідь зауважив що в Мачу Пікчу жило близько 700 людей, зараз же кожної хвилини там перебуває близько 4 тисяч туристів (і треба сказати набагато важчих за інка). А через те що місто не розраховане на таке навантаження воно може в будь-яку мить, навіть от просто зараз обвалитися вниз (це кілометри півтора летіти). І звісно у уряда є плани обмежити потік туристів.

Взагалі що стосується безпеки то там цим не надто переймаються. По-перше, якщо ви думаєте про цю подорож то не беріть з собою дітей. Маршрут для них буде багато де неподоланним, до того ж більшість шляху проходить що називається по краю – дивно що в кожній групі обходиться без жертв. Та і в самому Мачу Пікчу більшість вулиць та доріжок різко обриваються у прірву: ні перил, ні навіть знаків ніяких нема.

Що стосується погоди то як я вже казав нам неймовірно поталанило і замість очикуваних дощив ми мали чисте небо та хороші види. Крім останнього дня коли ми зайшли в Мачу Пікчу: доволі сильний туман, холодний вітер, але дощу добре так і не було.

Взагалі місто доволі велике, а коли з’являлися розриви в хмарах та тумані то відкривалися види про які я навіть не знав: через те що місто розташоване на високі вузькій горі як на вістрі гілки здається що ти летиш високо-високо – так далеко внизу річка, дорога, залізниця, місто і далекі гори і долини.

А далі ми пішли ще на одну пам’ятку архітеркури поблизу під назвою Вайна Пікчу, і я там прокляв усе на світі… Але по порядку.

Похід цей коштує додаткові гроші (65 доларів за людину). На парі фото вище і на фото внизу видно на задньому фоні скелю що як палець здіймається вгору. Ото там на вершині покладено кілька камінців (типо будівля якась) і те божевілля і називається Вайна Пікчу. І якщо придивитися то на фото можна розрізнити дрібнесеньких людей що лізуть вгору.

Чому божевілля? Ну починається все з того що на вході записуєшся у спеціальну книгу: хто ти, звідки, контактна інформація, в який час зайшов. На виході заповнюєш книгу знову. Потрібно це для того щоб знати хто з туристів навернувся і вже не повернеться (я не жартую). Гіди туди не ходять щоб ви розуміли рівень безпеки.

Так, там є сходинки, але якщо спочатку по ним можна повільно йти вгору, потім з трудом лізти то далі з’являється кабель закріплений до стіни чепляючись за який руками допомагаєш собі дертися, а інакше просто не подолати ту дорогу.

Види звідти так, неймовріні: далеко внизу Мачу Пікчу, а усе інше майже постійно закрите хмарами. Безпеки тут ніякої нема і близько, все ще гірше ніж до того: вузесенька доріжка де іноді треба хапатися за стіни рукати щоб не поїхати вниз і позвзеш вгору, вгору, вгору…

Але головна причина чому я все це зненавидів це мій страх висоти. Мені було страшнувато і до того, але весь час була якась стіна хоча б з одного боку, дерева якісь, щось відвертало увагу постійно. А тут ближче до вершини я опинився на вузенькій доріжці, а зліва і зправа просто фантастично далеко внизу виднілося щось. Саме погане у такому страхові що м’язи кам’яніють і хоча треба рухатися йти нікуди не можеш.

Я би повернув назад, особливо сильний напад був метів за 10 до вершини, але доріжка була настільки вузька що по ній ніяк дві людини розминутися не могли і вийти можна тільки пройшовши через вершину. Тому довелося лізти далі…

Але це ще не все. Там біля вершини лежить велетенська каменюка розміров з невеличкий будинок і інка, а за ними і туристи не придумали нічого кращого за повзти у тунелі під ним! Вузька темна глибока нора прорита у землі під здоровенною каменюкою! Лізеш човгаючи колінами та ліктями по землі і чепляючись спиною і головою за камінюку зверху і лише сподіваєшся що не зловиш ботинком від туриста попереду у писок. І це заціпенілий від страху, ага.

А потім вершина… Ще краще: на попа поставили дві вузькі каменюки, на них поклали третю і туди веде дерев’яна драбина. А там на годі набилася купа придурків пофоткатися які на мій переляканий погляд своєю масою мали завалити той камінь та всю гору.

І “дорога” далі йде по відносно пласкому каменю розмірами десь 4 на 4 метри, але покладеному так що він наче почав повзти вниз. І ти лізеш по ньому на боці і сподіваєшся що твої ботинки не почнуть ковзати: з усіх країв того каменю не видно нічого крім неба.

Потім з’являється щось на кшалт сходів, але вони настільки круті що не ясно чи з них треба повзти на дупі (деякі так і роблять) чи рачки лізти вниз обличчям до сходів (інші роблять так) – йти там абсолюно неможливо через крутизну. І тут я побачив що страшно стало не лише мені.

Але як би там не було ми успішно вийшли назад до Мачу Пікчу (уся ця подорож зайняла 2 години). І скажу я вам що хоча і думаю повторити весь похід ще раз, але цю частину точно пропущу: від страху я мало що запам’ятав.

А далі ми сіли на автобус який довіз нас у найближче містечко де ми посиділи з групою в ресторані. Потім сіли на потяг і через пару годин знову пересіли на автобус. В Кустко повернулися затемно, але ще знайшли в собі сили сходити вечером компанією в бар.

У нас ще був додатковий день у місті і ми гуляли по базару, купили деякі шерстяні речі і взагалі розслаблялися.

В принципі можна ще щось було б розказати про Перу чи якісь особливості, але я мабуть цим обмежуся. Усім усього доброго!

Усі світлини тут – https://onedrive.live.com/?cid=B21290194214A37D&id=B21290194214A37D%2152636.

PS. А ось і відео від оного з учасників нашої групи. Вони смикається багато і нас там майже нема (ми були майже весь час десь попереду від нього), але дає краще враження про масштаби ніж фото:

[youtube=http://www.youtube.com/watch?list=UUSC88Dv4aW6lms8wuzcEDKg&v=pIPxA6Wv3cg]