Автор: Oleksandr Golovatyi

Epic Bar

 

Ось ці “батончики” які я пишу в лапках тому що їх зроблено з м’яса є однією з моїх улюблених страв у походах та подорожах.

Виробник пропонує вибір з м’яса бізона, курки, оленя, корови, індички, ягняти, лосося та дикої свині. Дивіться самі на сайті виробника – https://epicbar.com/.

 

Батончики смачні і дуже поживні, хоча треба зазначити що кожне з них не просто м’ясо, а має якість (іноді дивні) доповнення типу грецьких горіхів, яблука чи якихось ягід. Додатковий присмак робить батончики лише “цікавішими” і мені додавання усі подобаються.

Також варто зауважити що вам скоріше за все усі смаки не сподобаються і треба вибрати те що саме вам буде найбільше до смаку. Мені, наприклад, дуже подобається індичка яка подобається мало кому ще. А от яловичина так та подобається майже усім.

 

Батончики добре запаковано і вони добре зберігаються навіть не у холодильнику. Тому їх можна сміливо брати в походи та подорожі і не боятися що вони зіпсуються.

Що стосується поживності то одного такого буде не достатньо як заміни обіду, але як хороший перекус, та якщо ще додати якогось сиру чи овочів так якраз те що треба.

 

Також виробник пропонує менші версії цих виробів, джеркі, бульйони, шкіра і таке інше – https://epicbar.com/products. Але я особисто пробував лише батончики і пишу зараз лише про них.

Що стосується ціни то вони у нас зараз продаються майже в кожному пристойному магазині і коштують в районі $3 за штуку що доволі дорого. Тому я купую їх по кілька коробок за раз на різних розпродажах і виходять вони мені вдвічі (і більше) дешевше.

 

Що стосується дієтичних деталей типу скільки чого в кожному з видів то це можна знайти ось тут – https://epicbar.com/bars-overview.

Я лише можу сказати що дуже задоволений і рекомендую цей бренд щосили. Моя оцінка – 10/10.

Anker Soundcore Liberty

Призначення та характеристики

Істинно безпровідні навушники захищені від бризок, поту та пилу, тобто призначені в тому числі для спорту.

Цікаво те що Anker продає ці навушники під брендом Soundcore і навіть на сайті Anker ви не знайдете згадки про цю модель.

Характеристики:

  • Ціна: повна ціна складає $80, але от прямо зараз коли я це пишу на Amazon є скидка аж до $50.
  • Навушники не мають проводу.
  • В комплекті йдуть насадки у вухо чотирьох розмірів (XS, S, M, L) та крильця теж чотирьох розмірів.
  • Протокол підключення – Bluetooth 5.0.
  • Вбудований мікрофон.
  • Захист – IPX5. Тобто навушники не бояться ні сильного дощу, ні поту.
  • Заряду має вистачати на 3.5 години. Можу підтвердити що 2 години навушники тримають без проблем, довше їх за один раз не використовував.
  • Жорстикий чохол одночасно є і зарядною станцією і забезпечує ще 3-4 повних зарядів (9 годин). Сам чохол має індикатори рівню заряду і роз’єм micro-USB.
  • На сайті виробника – https://www.soundcore.com/products/variant/liberty-lite/A3901011.

 

Враження від використання

Комфорт. Навушники добре сидять, їх легко вставляти і вони потім не рухаються взагалі навіть коли я бігаю в них. З часом вони можуть трошки почати дратувати, але ніяких болісних відчуттів у вухах не виникає і я кілька разів провів у них 2 години без проблем.

Самі по собі вони добре ізолюють зовнішні шуми, хоча і не повіністю.

Якість звуку дуже хороша як для навушників за таку ціну. Звук чіткий і розбірливий і мабуть єдине місце до помінто проблему одразу це бас – він тут розмазаний і не виразний. Але звучать вони хоча і не так добре як дорожчі в кілька разів Samsung Gear IconX 2018 чи JayBird BlueBuds X Sport, проте і не так погано як Creative Outlier Sports за приблизно ту ж саму ціну. Я навіть скажу що якщо у вас обмеження в бюджеті, але вам дуже хочеться спробувати чи просто використовувати істинно безпровідні навушники то ось ця модель буде найкращим вибором на сьогодні.

Такж треба сказати що є така проблема як “гупання” яке віддається у вухах коли бігаєш (при ходьбі такого нема) в цих навушниках. Через те що вони сидять у вухах і мають велику площу дотикання кожен удар ногою по землі віддається наче не гучний удар в барабан. З часом до цього звикаєш, але одразу дуже помітно. Повторюся що це гупання не надто гучне, а якщо у вас хороша техніка бігу то може бути і відсутня взагалі.

Управління навушниками на жаль не дуже зручне. Перше це те що гучністю керувати за допомогою самих навушників не можна взагалі. Кожен навушник має кнопку що займає усю бокову поверхню і натисканням на неї здійснюється операції програвання/пауза та приймаються дзвінки. Є ще подвійні натискання наче, довгі натискання, але я нічим з цього не користуюсь. Головна причина – з кожним натисканням кнопки навушник залазить глибше у вухо і це не надто приємно. Ну і плюс запам’ятовувати ці комбінацію не хочу.

 

Щоб розв’язати пробелему керування гучністю я купив собі Scosche TapStick, про нього буде окремий огляд.

Приєднання здійснюється доволі просто і навушки автоматично приєднуються до смартфону, лише це може зайняти на кілька секунд довше ніж у дорожчих моделей. Але ніяких проблем у мене не виникало. Якість з’єднання доволі хороша і “розриви” у музиці трапляються дуже не часто. Приблизо раз на 100 пісень, а то і рідше.

Якість дзвінків при цьому дуже погана. По-перше, поганий і шумний звук, а, по-друге, мікрофон теж передає слабкий і шумний голос. Іноді буває так погано що простіше відключити навушники і просто поговорити у телефон щоб не орати все по кілька разів.

Розміри самих навушників доволі адекватні, з вух далеко вони не стирчать. Розмір чохла міг би бути меншим трохи, але його розміри теж для мене не були проблемою ніколи і в кишени шортів чи штанів чохол поміщується нормально. От тільки у нагрудну кишеню рубашки чи кофти помістити чохоло навряд чи вийде, ну або виглядати це буде дуже дивно.

Моє найбільше нарікання крім відсутності управління гучністю в тому що нема “пінних” насадок Comply Foam на ці навушники мого розміру. Є насадки розміру M, але мені вони замалі.

Висновок. У підсумку маємо майже ідеальний компроміс ціни-якості і хороший вибір для транспорту та спорту.

Оцінки:

Jesse Bullington. The Sad Tale of the Brothers Grossbart / Джессі Буллінгтон. Сумна історія братів Гроссбарт (2009)

 

По суті це казка з елементами жахів, але все ж таки казка.

Ця книга є історією двох братів-відморозків що за часи Середньовіччя мандрують з Німеччини в Єгипет з метою пошуку скарбів у могилах.

По дорозі вони зустрічають всяке страхолюддя типу відьом, вовкулаків та ще не пойми чого. І все це вони вбивають та знищують разом з людьми які іноді потрапляють під їх гарячу руку.

Історія обростає деталями, другорядними персонажами та їх історіями і дуже скоро перетворюється на доволі масштабне дійство.

Пригоди тут трохи нагадують те що можна знайти в книгах Барочного Циклу. І в цілому книга дуже жвава, місцями напружена, іноді трошки смішна чорним гумором. І хоча я подібне не читаю як правило у данному випадку дочитав із задоволенням.

Оцінки:

Насадки для навушників Comply Foam

Щоб не писати про кожну окрему модель як я це зробив для T-200, наприклад розкажу про вироби в цілому. Сайт виробника – https://www.complyfoam.com/.

Компанія виробляє “пінні” насадки на навушники-вкладиші і в їх каталозі можна знайти насадки для великої кількості моделей від різних виробників.

Насадки розрізнюються розмірами (зазвичай це small, medium та large) та типами насадок. Ізолюючі насадки краще блокують зовнішній шум і мають у назві літеру T (https://www.complyfoam.com/products/t-series/).

Спортивні насадки стійкі до поту і мають позначку SX (https://www.complyfoam.com/products/sx-series/).

Ну і комфортні насадки з позначкою TS призначені для мінімізації неприємних почуттів коли навушники сидять у вухах по кілька годин на день (https://www.complyfoam.com/products/ts-series/).

Я особисто для всіх своїх навушників-вкладишів купую ці насадки замість стандартних. Вони краще сидять, ізолюють шуми і навіть якось наче примудряються і звук краще робити. Але все ж таки головне це те що навушники не випадають і не соваються взагалі.

Зараз деякі виробники як JayBird в комплект до своїх навушників вкладають разом зі стандартними також кілька пар насадок від Comply Foam.

За набір з трьох пар насадок треба буде заплатити від $15 до $20 що на мою думку є дуже адекватною ціною зважаючи на те як сильно покращується комфорт і звук. Є можливість купити комплект з різних розмірів щоб знайти який вам підходить найкраще.

Одним словом раджу.

2018/09/30 – MFG Cyclocross Mooca Liets Veldrijden

 

Ось і другий старт цього сезону і трошки складніша траса.

 

Цього разу до старту змагань довелося їхати півтори години машиною в один бік, але воно того було варте.

 

На передодні йшов дощ і був ризик що нам доведеться їздити під дощем і по грязюці, але було сухо і навіть іноді світило сонечко.

 

Сам старт проходив у якомусь наче парку і переважно трасу було прокладено по траві під якою переховували доволі серйозні нерівності.

 

Найскладнішими моментами була дуже крута гірка вниз, та ще й з поворотом, та ще й по землі яка їхала під ногами. Ну тобто от дійсно дуже крута. І я і Олена цю горку збігали вниз хоча були такі що їхали її на велосипеді.

 

І ця гірка спричинила доволі багато падінь учасників, добре що нічого серйозного.

 

Мала б бути ще одна трохи менш крута, але довша і більш звивиста гірка. Але на ній було стільки падінь що організатори переспрямували трасу щоб обійти її. А для більш серйозних велосипедистів (категорія 3 та вище) вони другу гірку таки залишили – от на ній падінь було дуже багато.

 

Другим складним моментом була вже гірка вгору. Не лише дуже крута, але з тією самою розтоптаною землею що їхала з під ніг.

 

На цій гірці більшість людей чесно несли велосипед на плечі як і має бути на циклокросі, але пересувалися вони так повільно що я поруч з ними котив свій велосипед (вірніше пхав його вгору) і мене це не уповільнювало у порівнянні з іншими.

 

Після крутого підйому наступним випробуванням був доволі затяжий ще один підйом який вже можна було крутити. Але був він довгий, повільний, звивистий та ще й дуже нерівний так що розігнатися при всьому бажанні не було як.

 

А в усьому іншому траса була доволі проста.

 

Цього разу я вирішив “перевести” себе у вищу четверту категорію. З п’ятої (початківці) до четвертої (досвідчені початківці) можна переходити за власним бажанням, а от далі вже треба задовольняти певним вимогам.

 

І треба сказати що у четвертій категорії дуже багато сильних гонщиків від яких я відстаю і у швидкості, і у витривалості, і в техніці. Так що сидіти в цій категорії я можу ще багато років.

 

І у загальному підсумку я 30-й з 55 учасників в моїй категорії – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=154065&did=171291&cid=870238. Дані з велокомп’ютера: Strava – https://www.strava.com/activities/1876721848, Garmin Connect – https://connect.garmin.com/modern/activity/3055809166.

 

Олена 12-та з 23 новачків – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=154081&did=171302&cid=870308.

 

І як завжди всі світлини ось тут – https://www.amazon.com/clouddrive/share/Y5NFPd0awcs3JcmnMn4foCg1AvrJJbtjTu3JsZ97v7u.

2018/09/09 – MFG Cyclocross Lake Sammamish

 

Циклокрос це наший останній (або найсвіжіший радше) спорт у змаганнях з якого ми обидва з Оленою приймаємо участь. Я спробував циклокрос минулого року (2017-10-15 Magnuson Park MFG Cyclocross , 2017-11-19 MFG Cyclocross Woodland Park, Seattle та 2017-12-10 MFG Cyclocross Kayak Point) і мені так сподобалося що я не лише вирішив продовжити, але і Олену загітував цього разу :)

 

Перший старт був не надто далеко від нас і навіть була нагода за день до старту спробувати частину траси. Що було добре так це те що траса була дуже проста – широкі повороти, довгі пласкі відрізки, мінімум коріння та каміння, майже відсутній гравій, ніяких крутих гірок чи поворотів. Єдиною проблемою були пара 50-метрових пісчаних ділянок прямо на березі озера.

 

Ну і ще звісно були 2 бар’єри та 2 повалених дерева. Але отой пісок і був найголовнішим ускладненням.

В принципі його можна було з силою долати, але я спробував і вирішив що краще заїхати в пісок, зіскочити з вела до того як він зупиниться і далі потюпцем бігти, або навіть йти. Так і Олені порадив.

 

І я виявився правий зі своєю порадою – вже з другого кола я почав обганяти людей переважно на піску просто тому що вони витратили забагато сил на попередніх колах крутячи чи біжучи там.

 

Ну а так в цілому нічого крім як те що перший старт цього року з циклокросу пройшов добре, а те що за нас вболівали друзі (які і наробили більшість цих фото) зробило подію ще кращою.

 

У підсумку я 5-й серед початківців і думаю що вже час переходити у вищу категорію. А Олена 16-та серед початківців-жінок – https://www.webscorer.com/racedetails?raceid=150439&did=168124&cid=853391.

А наступний старт з циклокросу вже в ці вихідні :)

 

Результати мої:

 

Усі світлини з цієї та інших спортивних подій за 2018-й рік – https://www.amazon.com/photos/share/Y5NFPd0awcs3JcmnMn4foCg1AvrJJbtjTu3JsZ97v7u.

Аляска. Частина 3. Походи, ведмеді, табір та інше

 

Мабуть це поки що буде остання частина моєї розповіді про нашу подорож на Аляску (попередні ось тут:  Аляска. Частина 1. Загальні враження, Аляска. Частина 2. Тундра і квітки) – щось дуже нема останнім часом бажання будь-що розписувати. Але в той же час муляє що “серія” якось не завершена, тому читайте :)

 

Спочатку ми планували полетіти на озеро Кенаї що знаходиться на річці Кенаї яка тече через місцину під назвою Кенаї… Коротше це такий доволі відомий район з дикою природою для туристів які хочуть побути далеко від цивілізації. Але не склалося з погодою і один день ми пропустили, а наступного для нам запропонували полетіти у зовсім не знайому навіть нашому провідникові міцину. І ми звісно погодилися. Бо нам з Оленою в принципі все одно, а наший гід так взагалі був у захваті від того що може побувати в новому місці.

 

Місцина ця не те що не має доріг чи поселень, а цілком імовірно на неї ніколи не ступала нога людини.

Як я писав у попередніх постах прилетіли ми на маленьке озеро де після відльоту літачка і поставили наший табір.

 

В таборі діяли доволі жорсткі правила пов’язані з безпекою в першу чергу. Справа в тому що ведмеді, яких в тих краях сотні, мають дуже сильний нюх і запахи сприймають по іншому. Для медведів не існує поганих запахів – їм усе так чи інакше цікаво. Запах зубної пасти чи навіть крему від сонця вони відчувають за кілометри і можуть пройтися щоб подивитися що ж там так незвично пахне. Добре що в той час ведмеді були далеченько і ловили лосося який якраз з океану запливав проти течії у струмки та річечки. Але молоді ведмеді (2-3 роки яким) могли б і зайти десь у невірному напрямку та не маючи досвіду з людьми прийти і у табір.

 

Тут треба пояснити що небезпека пов’язана не з тим що на нас могли б напасти. Ні, як пояснив наший провідник ми, люди, маємо доволі неприємний запах для цих звірів та дуже галасливі і вони як правило намагаються людей уникати. Але як я вище зазначів молоді ведмеді можуть дуже зацікавитися незвичними запахами і тим більше з їх поганим зором прийти просто у табір.

 

Відлякнути їх, знову ж таки зі слів нашого провідника доволі легко – достатньо крикнути і вони мерщій тікають. До того ж якщо висунути голову з палатки то вони думають що це тіло у тебе такого розміру і дуже лякаються. Також допомагає збитися у групу. Якщо звір таки продовжує йти все ближче то перед ним стріляють світловою ракетою. Тут головне щоб та ракета не впала за ним – він злякається і побіжить у ваший бік, та не влучила у звіра – хутро та шкіра на ньому загоряться і опіки можуть бути страшенні. Треба щоб ракета впала між ним і вами і тоді він тікає і від шуму і від яскравості.

 

Якщо і ракета не допомогла то використовують спеціальний ведмежий спрей (з банки б’є метрів на 10) – навіть розлючений ведмідь намагається мерщій втекти подалі від такого. Лише треба уникати щоб на тебе вітром не понесло той спрей бо можна і шмарклями захлинутися і обблюватися одночасно :)

 

Так от, небезпека в тому що якщо ведмідь прийде у табі і знайде на землі хоч крихту їжі (батончик, печіво, жир, тощо) то він почне приходити на це місце знову і знову. Справа в тому що їжа їм дістається дуже складно, їсти їм хочеться постійно і таке місце де їжа знайшлася так легко вони запам’ятовують і відвідують.

А потім це помічають мисливці і вбивють його там :(

Ну або туди приходять інші люди які не знають що про цю конкретно галявинку чи берез якийсь ведмідь думає як про свою територію з якої харчується і сприймає цих туристів як таких що викликають його на бій.

 

Не дивлячись на суворі покарання не надто хороші мисливці практикують “забувати” якусь їжу (немиту банку з під рибної консерви скажімо), потім навідуються на те місце через кілька днів і вбивають ведмедя який приходить знову і знову у пошуках легкої їжі.

 

Так от ми мали не брати з собою ніякої ні їжі ні хімії в палатки в яких спали (батончики, креми, тощо) і наша “кухня” була за 100 метрів від наших палаток – навіть якби якийсь звір і прийшов то він пішов би туди, а не до нас.

Також ми уважно слідкувли щоб не ляпати на свою одежу їжою (масло чи кетчуп якийсь) і якщо б таке ставалося то таку одежу треба одразу старанно промивати. Ну і звісно дивилися щоб нічого, навіть крихти не падали на землю.

Усі тарілки та інші прибори мили одразу після їжі (струмок жваво ніс все від табору), їжу та хімію закривали у спеціальні проти-ведмідні банки і тримали на “кухні”.

І в туалет коли ходили все закопували.

 

За весь час нам вдалося побачити лише одного ведмедя який щось там робив у своїх справах на іншому березі озера (метрів 250 від нас) і доволі скоро пішов у своїх справах. Ми навіть наступного для пішли на те місце щоб подивитися і знайшли деякі його сліди. Але він схоже нас не помітив бо вітер дув в наший бік, а зір, повторюся, у них дуже поганий.

Ще цікаво як доволі швидко звикаєш звертати увагу на напрямок вітру щоб коли побачиш якесь дике життя знав куди йти щоб твій запах не вловили.

 

Що стосується наших походів то це було те що називається backcountry – ніяких доріжок чи маршрутів. Просто бачиш щось цікаве, обговорюєш куди і як йти і рушаєш шукаючи найпростіший шлях.

Спрощувало задачу те що це була тундра і продиратися крізь кущі та дерева не треба, а земля вкрита шаром моху і ніяке коріння чи каміння сильно не заважає.

 

Як завжди усі світлини з цієї подорожі тут – https://www.amazon.com/photos/share/Y0uuwOCXxJGDk1Dl7n05BfAerizT3EWp71XCjFWTnOp.

Аляска. Частина 2. Тундра і квітки

Після невеличкої перери продовжу свою оповідь про нашу подорож на Аляску (також читайте Аляска. Частина 1. Загальні враження).

 

В наступній частині (якщо таки дійдуть руки написати) розкажу про сам наший похід, а зараз просто про природу серед якої ми провели кілька днів.

 

Наший табір було розташовано на Озері Фантазії (Fantasy Lake) – крихітне озерце яке ледь можна знайти на карті. На його березі ми і поставили палатки, там ночували, снідали та вечеряли і туди верталися після досліджень місцевості навколо. До самого озера можна дістатися лише літаком (наший літак сідав та злітав з води). І хоча берез океану з якимись крихітними поселеннями був десь за 20 км йти туди довелося б довше за один день через те що треба було б шукати шляхи для спуску на 1 км, переходити вже широкі ріки і уникати десятки медведів які в той час якраз і були вся на річках ласуючи лососем.

 

Весь цей час ми були на висоті від 800 до 1300 метрів що наче і не так високо, але зважаючи на те наскільки далеко на півночі ми були та враховуючи що тут ще навіть не весь сніг розтанув рослинність тут дуже особлива. Це те що називається тайга – ніяких дерев, майже відсутні кущі, відсутня трава. Натомість землю щільно вкривають якісь зовсім прадавні рослини з м’ясистими стеблами та м’якими голками. Ніде жодного листочка. А також багато моху – більшість часу відчуття таке наче йдеш поролоном.

 

Уся ця рослинність не має довгих коренів і проходить у землю усього на кілька сантиметрів. Тобто у буквальному сенсі можна відрізати (каменем чи ножом) клапоть поверхні (він матиме від 2 по 5 см товщини) і далі буде чиста земля без будь-якого коріння, черв’яків і такого іншого. Мінусом (а може і плюсом) є те що крізь такий шар моху та рослинності воді проникає до землі дуже довго. Можна вилити стакан води і навіть за кілька годин якась рідина ще буде зверху рослинності. Тож багато місць відчувалися як болото – коли йдеш м’яко, трошки води зверху. Але добре що нічого не смердить і не загнивається – занадто холодно для того.

 

При цьому багато з цих рослин мають якісь квітки чи ягідки на них і можна часто знайти несподівані кольорові плями: жовті, білі, фіолетові. Ну і сам насичений зелений колір виглядає дуже красиво.

 

Кущі які можна помітити не деяких світлинах дають ягоди які у великій кількості їдять медведі (можуть легко з’їсти 40 кг ягід за день), але через їх низьку калорійність ягоди ті переважно стають їжею лише коли медведі йдуть до струмків ловити лосося. Також медведі розривають землю у пошуках якого їстівного коріння (не знаю що за рослина) і іноді можна побачити доволі глибокі ями. Ще голодні медведі від відчаю можуть розрити нору бабака та зжерти його, але там вже реально здоровенні ході викопують та і бабаки не дурні і тікають через запасні ходи.

 

Така специфічна рослинність призводить до того що на цій велетенській території майже відсутні живі істоти. За три дні нам вдалося побачити бурого медведя, сліди вовків, медведів (чорних і бурих), карибу (північних оленів), лосів. Також зіткнулися з бабаками (мармотами), річною видрою, качками, орлами… Але все одно вся та місцина це по суті пустеля де людині без запасів їжі вижити не вдасться.

 

Плюсом можна вважати відсутність будь-яких змій взагалі як і інших земноводних (жаб, ропух, ящірок), відсутність жуків та бджіл з мухами. А от москіти тут просто скажені. Я вже писав що харчуються вони кров’ю лосів і прокусюють їх товсту шкіру через шар шерсті – тож наші футболки та штани, і навіть кофти для них перешкодою не були.

 

А ще тут надзвичайно тихо через те що ні листя ні трава не шумлять на вітрі і звуки як течія струмка чути дуже здалеку. Звуки ж штучного походження (літаки далеко і високо у небі) чути сильно заздалегідь навіть коли не видно самого літака. Десь вже на другий день через таку тишу слух дуже загострюється і майже починаєш чути як десь проскакує якась дрібна істота чи високо кльокає орел. І свій літка яким ми мали повертатися ми почули на третій день задовго до того як побачили його.

 

На цьому поки що і закінчу, чекайте наступної частини. Усі світлини з подорожі – https://www.amazon.com/photos/share/zeDIbXytB2P4HZCQ5JcxxwtFh7EwP6ymfOqUU6kFSEI.

 

І ще вам кілька світлин без тексту:

 

QQcute True Wireless Earbuds

Характеристики та призначення

Справді безпровідні (не знаю як краще true wireless) компактні навушники які можна використовувати і для спорту. У навушників є як переваги які будуть цікаві певним користувачам, але є і суттєві недоліки як можуть бути значущими для інших.

Отже що ми маємо:

  • Ціна – повна ціна складає $50, але мені вдалося придбати їх за $25. Вважаю покупку зі скидкою виправданою і не рекомендую купувати за повну ціну. Чому – читайте далі.
  • Повного заряду згідно запевнень виробника вистачає на 2 години, я особисто можу підтвердити що на одну годину точно вистачає.
  • Кейс дає можливість повністю зарядити навушники “два-три рази” як пише сам продавець. Це не зовсім так – читайте подробиці нижче.
  • В комплекті – кейс-зарядка, насадки-вкладиші трьох різни розмірів.
  • Bluetooth 4.1 – цього має вистачити на 10 метрів.
  • Вага – 4 грами для одного навушника. Разом з кейсом – 25 грамів.
  • На сайті виробника – вірте чи ні, але цих навушників у виробника на сайті нема (http://www.qqcute.net/). Свої я придбав на Amazon (звідки і знижена ціна), і продає їх там сама QQcute. Але в цілому схоже що виробник якийсь китайський noname і QQcute (теж чесно скажемо не дуже відомий бренд) просто маркує і перепродує їх.

 

Враження від використання

Почнемо з поганого, потім перейдемо до не надто поганого і потім згадаємо і про хороше.

Найгірше це підключення навушників до телефону (чи що ви там для музики\дзвінків використовуєте). Спочатку навушники перемигуються між собою (шукають одне одного) і це може зайняти до 10 секунд. Далі вони ще трохи подумають і кожне з них скаже що знайшло іншого. А потім лише вони будуть приєднуватися до телефона що теж займає час. Крім того парується лише один навушник (за замовчання правий) і якщо ви помилково підключите лівий то матимете одне працююче вухо.

Коротше за ті 5 разім що я їх використовував мені вже 3 рази довелося їх заново парувати. Чи то терплячки не вистачає, чи і правда щось там не дуже добре реалізовано. Хоча у відгуках на Amazon одна з причин з яких хвалять ці навушники це те що їх легко парувати з телефоном… не розумію.

Другий суттєвий мінус – відсутність мікрофону. Навіть не зважаючи на те що в рекламі написано про те що ви зможете використовувати цю модель для дзвінків – лише звук “звідти”, вас чути не буде. Так що ви тепер знаєте.

Далі про додаткові зарядки від кейса. Якщо навушники залишити у коробочці дні на 3 то вони повністю розряджаються так що їх і увімнкути не можна буде. В моєму випадку розряджалося до 0% праве вухо. І тому у мене підозра що там або акамулятор дохлий, або з контактами щось не в порядку, або і те і інше.

Стосовно комфорту – вуха від них не болять, але за годину не зважаючи на свою легку вагу і крихітні розміри вони встигають дуже швидко набриднути і знімаєш їх з радістю. Якось вони кожну секунду нагадують про те що вони одягнені.

В той же час сидять вони найдійно і навіть коли я бігав у них жодного разу не відчув щоб навушники почали б випадати чи хоча б зрушилися хоч трохи.

Якість звуку відповідає ціні (не повній, а зниженій) – бас сильно розмазаний і слабеньки, розібрати окремі інструменти буде важко і взагалі звук якийсь наче сумний такий трошки. Не вистачає енергічності, чи що. Класична музика взагалі звучить як на моно-радіо.

Також навушники самі по собі не те щоб блокували, але суттєво приглушують зовнішні шуми без чого звук на них взагалі не можна було б розібрати.

З хорошого можу назвати лише ціну.

Отже маємо трошки гірше ніж посередні за якістю звуку та комфорту бепровідні крихітні навушники які надійно фіксуються у вухах. Купувати їх варто виключно за зниженою ціною якщо вам хочеться спробувати істинно безпровідні спортивні навушники.

Оцінки: